Економічні засади вдосконалення соціального захисту в аграрному секторі АПК в перехідний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний аграрний університет

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ АПК В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

ШАПОВАЛ ВАЛЕНТИНА МИХАЙЛІВНА

Дніпропетровськ - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Успіх радикальних економічних перетворень, які відбуваються в Україні, можливо більш швидкий плин перехідного періоду, для якого характерне різке зростання вартості життя та соціальної напруги в суспільстві, в значній мірі залежать від створення конструктивної та практичної основи для механізму соціального захисту населення, в тому числі і сільського.

Сільське населення традиційно знаходилося в гірших умовах за будь-якого етапу історичного розвитку. В період переходу до ринкових відносин на селі вирішується комплекс виробничих, економічних, соціальних та інших проблем. Але цей процес відбувається в умовах нестабільності, руйнування економічних зв'язків, структурної перебудови і супроводжується спадом виробництва, зростанням цін, дефіцитом енергоносіїв, падінням платоспроможності.

На процес становлення та розвитку соціально-економічної політики в агропромисловому комплексі держави впливають особливості умов, в яких знаходиться сільське господарство. До них можна віднести: негативні демографічні зрушення, занепад соціальної сфери, а також диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби, що використовуються в сільському господарстві, падіння рівня доходів, складнощі реформування земельних і майнових відносин.

В таких умовах соціальний захист селянства, яке виконує одну з головних функцій, що пов'язана з виробництвом продовольства для всього населення, являється особливо важливим завданням. Метою соціальної спрямованості аграрної політики при кризовій ситуації в економіці повинно бути недопущення подальшого зубожіння селянства, допомога зі сторони держави та сільськогосподарських підприємств найменш захищеним верствам, підтримка таких сфер життєдіяльності людини, як охорона здоров'я, освіта, культура, побут. А на етапі стабілізації економіки важливо створити необхідні передумови для того, щоб вийти на більш високий рівень споживання, дати соціальні гарантії матеріального забезпечення сімей з дітьми, інвалідів, ветеранів війни і праці, збільшити обсяги фінансування для розвитку соціальної інфраструктури села. Соціальні гарантії та захист сільського населення в період переходу до ринкових відносин повинні мати всеосяжний характер і проявлятись, перш за все, в забезпеченні прав і свобод діяльності людини, підтримці нових форм господарювання і власності, підприємництва, в гарантованості пільг та кредитів. Саме це підведе економічну основу для такого захисту.

Механізм соціальної підтримки населення повинен передбачати законодавчо закріплену систему державних гарантій, а саме: право на працю, мінімальну заробітну плату, пенсії, стипендії, грошову допомогу у випадку тимчасової непрацездатності, втрати зайнятості, право на освіту і медичне обслуговування, пільги за певних умов праці, право на житло та відпочинок. Це означає не тільки збереження існуючих соціальних гарантій, а і наповнення їх новим змістом, зміцнення їх фінансової бази і, що важливо, - доповнення принципово новими. При цьому повинен забезпечуватись диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення - в залежності від ступеня їх економічної самостійності, працездатності та джерел отримання доходів.

Необхідність реформування системи соціального захисту населення вимагає кардинального перегляду всієї системи поглядів на теорію і практику формування і використання коштів на соціальні заходи.

Проблема соціального захисту населення завжди знаходилася в центрі уваги науковців. Серед класиків, що присв'ятили багато праць цим проблемам, можна назвати А.Сміта, Д.Рікардо, А.Маршалла, Парето, Пігу і інших. Вагомий внесок у розгляд цього питання зробили відомі сучасні вітчизняні та російські економісти: Н.Анішина, В.Базилевич, І.Бондар, О.Бугуцький, О.Василик, М.Вдовиченко, Н.Вишневська, І.Гнибіденко, Т.Кір'ян, Л.Колешня, О.Кузнєцова, Г.Купалова, Г.Мюрдаль, Б.Надточій, В.Новіков, А.Певзнер, В.Плакся, Л.Ржаніцина, В.Роїк, С.Романенко, П.Саблук, І.Сирота, С.Українець, І.Франдюк, А.Чухно, В.Шокун, М.Шаленко, М.Шаповал, В.Єнін та ін.

В наукових працях цих авторів досліджені проблеми соціального захисту, рівня життя, формування доходів населення. Проте ряд питань з соціального захисту селян недостатньо розглянуті і потребують подальшого вивчення та спеціального дослідження у тісному взаємозв'язку з конкретними історичними та соціально-економічними умовами розвитку нашої держави. Економічна наука та практика України сьогодні не мають моделі дієвого механізму соціального захисту населення, адекватного сучасному етапу ринкових перетворень. Комплексний та системний підхід до цієї проблеми майже відсутній. Дискусійним є питання щодо впровадження медичного страхування. Поглибленого теоретичного дослідження потребує вивчення і обґрунтування місця держави, роботодавця і робітника в системі соціального захисту в перехідній економіці. У зв'язку з незадовільним станом соціального захисту населення, в тому числі і сільського, та нагальною необхідністю його удосконалення на сучасному етапі й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота містить результати досліджень, які проводились автором на кафедрі бухгалтерського обліку та фінансів Дніпропетровського державного аграрного університету у відповідності з тематичним планом ВУЗу по розробці проблеми “Вдосконалення обліку, контролю, фінансової діяльності та економічного аналізу з метою посилення їх дії на ефективність виробництва в системі АПК” - номер державної реєстрації - 01.87.0002674.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження являється визначення національних особливостей в соціальній сфері села, уточнення змісту і значення соціального захисту в умовах перехідної економіки, розробка пропозицій та пошук шляхів більш ефективного використання коштів на соціальний захист населення, порядку їх формування.

Для досягнення цієї мети було вирішено такі основні задачі:

- проаналізувати сучасний стан та тенденції розвитку соціального захисту населення;

- уточнити зміст і значення соціального захисту в системі аграрних соціально-трудових відносин;

- розглянути порядок формування та використання коштів існуючих фондів соціального захисту (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Фонду сприяння зайнятості населення);

- розробити шляхи більш ефективного використання коштів цих фондів на сучасному етапі.

Предметом дослідження є загальні закономірності становлення і розвитку системи соціального захисту населення, сучасний стан соціального захисту в аграрному секторі АПК і фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення соціального захисту.

Об'єктом дослідження є відносини сільськогосподарських підприємств з Фондом соціального страхування, Пенсійним фондом, Фондом сприяння зайнятості населення (на прикладі Дніпропетровської області).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що здійснений комплексний підхід до проблеми соціального захисту, проаналізована організаційна структура, функції існуючих фондів та розроблена їх нова організаційна система. Розроблені нові принципи побудови системи соціального захисту. Для того, щоб система соціального захисту була ефективною і негативно не впливала на розвиток виробництва, а як наслідок і на розмір внутрішнього валового продукту, необхідно, щоб вона відповідала таким принципам: витрати на утримання фондів соціального захисту повинні бути мінімальними; порядок обов'язкового страхування повинен бути нескладним, доступним і простим у використанні; слід чітко розподілити функції підприємств і фондів соціального захисту, при якому всі допомоги і виплати повинні здійснюватися апаратами фондів; визначення в числі діючих структур державного управління головного органу проведення соціальної політики і координації дій по її реалізації - Міністерства соціального захисту населення. Необхідно, щоб в країні була комплексна структура управління соціальним захистом, яка швидко реагувала б на потреби населення в соціальному захисті; забезпечення найтіснішого зв'язку між сумою страхових платежів, внесених у фонд і сумою виплат, що отримуються; порядок оформлення виплат повинен бути простим, без додаткових ускладнень та формалізму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені загальнометодологічні висновки та теоретичні узагальнення являють собою певний внесок у подальшу розробку шляхів вдосконалення системи соціального захисту населення. Рекомендації щодо реформування системи соціального захисту дозволили сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на подолання кризи у соціальній сфері та забезпечення відповідного соціального захисту працівників аграрної сфери.

Запропонований підхід до розробки порядку формування та використання коштів на соціальні заходи може бути застосований при реформуванні нині діючої системи соціального захисту.

Пропозиції щодо вдосконалення соціального захисту від безробіття розглянуті і схвалені радою спеціалістів Дніпропетровського обласного центру зайнятості населення. Довідка додається. Крім того, пропозиції автора щодо розвитку окремих напрямків соціального захисту сільського населення використовуються у навчальному процесі при викладанні курсів "Основи страхової справи", "Податки і оподаткування", "Фінанси АПК" та в роботі наукових секцій при кафедрі.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що наведені в дисертаційній роботі, одержані автором особисто. Вони дозволили не лише оцінити сучасний стан і виявити основні тенденції розвитку соціального захисту сільського населення, а й обґрунтувати пропозиції по його вдосконаленню. В статті "Роль служби зайнятості в процесі формування ринку праці" особисто автором проведено збір та обробка фактичного матеріалу, аналіз різних поглядів на розвиток служби зайнятості в Україні. В спільних зі студенткою матеріалах науково-практичної конференції проведено порівняння існуючих систем та форм оплати праці в різних економічно-організаційних формуваннях та редакційну обробку матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні і практичні розробки відображені в дисертації пройшли апробацію на:

міжнародній науково-практичній конференції "Ринкові перетворення аграрного виробництва: реформування відносин власності, форм господарювання та економічного механізму їх функціонування" (1992р., м.Дніпропетровськ);

регіональній науково-практичній конференції "Формування економічного механізму ринкових відносин АПК" (1993р., м.Дніпропетровськ);

щорічних науково-практичних конференціях за підсумками науково-дослідної роботи за рік ДДАУ (1994-1999рр., м.Дніпропетровськ).

Публікації. За підсумками виконаних досліджень опубліковано сім робіт загальним обсягом 1,3 друкованого аркуша, з яких частка автора складає 1,1 друкованого аркуша. У фахових виданнях за переліком ВАК України опубліковано 3 праці.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Текст дисертації викладено на 180 сторінках комп'ютерного тексту. В тексті розміщено 15 таблиць та 4 рисунки. Список використаних джерел включає 164 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подається актуальність теми, предмет і об'єкти дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення одержаних результатів їх наукову новизну.

У першому розділі “Поняття “соціального захисту” та його сучасний стан в Україні” зроблено всебічний аналіз різних поглядів вітчизняних та іноземних вчених за темою дослідження, визначено основні авторські підходи щодо адаптації наукової думки до умов перехідного періоду. Це дало змогу у теоретичному плані дослідження встановити наступне. Розвиток суспільства не може оцінюватись тільки з позицій економічної раціональності та ефективності, оскільки економічні відносини нерозривно пов'язані із соціальними і залежать від характеру політики, яка проводиться, від стану суспільної свідомості. Сьогодні істотно змінюється уявлення про взаємозв'язок економічних і соціальних проблем. Перехід до ринкової економіки вимагає зміни підходів до соціальних проблем, що склалися в державі. В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і заміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки, потрібними є заходи по забезпеченню соціальних гарантій населенню з боку держави на певний рівень благ і послуг.

Соціальний захист - це участь суспільства в утриманні своїх членів, коли вони з соціальнозначущих причин не мають самостійних засобів до існування у вигляді винагороди за працю, або отримують її в обсязі, недостатньому для задоволення необхідних потреб.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Історичний досвід переконливо свідчить, що рівень соціального захисту це не лише результат, а й водночас фактор прискорення чи уповільнення економічного розвитку. Ця відома істина дістала ще одне підтвердження в процесі трансформації економіки постсоціалістичних країн. Адже соціальний захист населення має життєво важливе значення для держави, яка знаходиться на стадії переходу від державно-планової до сучасної моделі економіки ринкового типу. Вона покликана захищати працівників та їхні сім'ї в період економічних змін.

Політику соціального захисту слід розглядати як важливе доповнення до економічної та бюджетної політики. Тобто необхідна певна узгодженість між політикою підвищення загального життєвого рівня шляхом прискорення економічного зростання й бюджетною політикою, що гарантує реальну матеріальну підтримку населенню. Така політика має два очевидних наслідки. З одного боку, розширення соціального захисту й зростання витрат на соціальні потреби мають підкріплюватися економічними заходами, які здійснюватимуться в процесі перехідного періоду. З іншого боку, політика економічної перебудови повинна враховувати її вплив на потенціал системи соціального захисту населення, здатність цієї системи надавати основний соціальний захист найнужденнішим громадянам з урахуванням фінансового стану держави.

Зміна суспільно-економічної системи в нашій країні привела до загострення трьох груп соціальних проблем, які і визначають складові системи соціального захисту:

- соціальний захист працездатного населення, якому загрожує перехід за межу бідності в разі втрати працездатності або місця роботи;

- соціальний захист пенсіонерів, інвалідів і інших категорій непрацездатного населення;

- поліпшення соціальної інфраструктури (освіта, медицина, зв'язок та ін.).

Нині в Україні, як і раніше в державно-плановій економіці, держава несе на собі майже весь тягар соціального захисту. І хоч визнають, що через зменшення рівня заробітної плати і пенсій, скорочення фінансування соціально-культурних установ, наукових закладів тягар цей зменшився, але через спад виробництва, він є дуже важким для держави. Нині можна вже визнати, що він є непосильним для неї. Податкових надходжень до бюджету не вистачає, і нерідко іноземні кредити спрямовуються на соціальні виплати.

Формально в Україні зберігається система соціального захисту державно-планової економіки, економічна база якої (державна власність) швидко зникає, а механізм контролю за ефективним функціонуванням підприємств, що залишилися в державній власності, зруйновано. Відсутня також належна система контролю за результатами роботи недержавного сектора, про що свідчить низький рівень податкових надходжень від нього.

Отже, система соціального захисту, яка функціонує в країні, не відповідає завданням, які повинна вирішувати. Адже зміни, які відбуваються в економічній системі, висувають якісно нові вимоги до соціальної політики. Соціальний захист населення у розвинутому суспільстві повинен виконувати дві головні функції: лікувальну та запобіжну. Перша пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Друга пов'язана із запобіганням бідності шляхом надання громадянам можливості під час свого активного періоду життя здобути право на соціальне страхування (під час безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності в похилому віці тощо).

Таким чином, вирішення проблеми реформування системи соціального захисту сприятиме створенню в Україні основних засад демократичного суспільства з соціально орієнтованою економікою, визначенню пріорітетними цінностей людини, її прав, свобод і інтересів, поєднанню зусиль для забезпечення здорового розвитку й продуктивного життя самої людини і держави. Але для проведення в Україні навіть окремих соціальних заходів важливо знайти “золоту середину” між потребами суспільства і його можливостями. Необхідно визначити оптимальне на сьогодні поєднання форм реалізації інтересів різних верств суспільства. Слід постійно пам'ятати про те, що економічна політика, спрямована на створення суспільства “загального добробуту”, можлива лише при високому рівні економічного розвитку. Тільки в такому випадку соціалізація економіки не веде до зубожіння інших сфер народного господарства.

У другому розділі “Стан та розвиток соціального страхування в аграрному секторі АПК” проаналізовані етапи становлення пенсійної системи в Україні. Порядок формування та використання коштів Пенсійного фонду, функції, які він виконує, основні недоліки сучасного пенсійного забезпечення і необхідність його реформування.

Соціальна та економічна роль пенсійної системи у сучасному суспільстві визначається тим, що її надійність є запорукою соціальної стабільності, а у багатьох випадках, і економічної. В її функціонуванні виникли проблеми, вирішити які, без зміни принципів і підходів щодо забезпечення громадян у старості, практично неможливо.

Перша з них - низький рівень пенсій. Так, середній розмір пенсії в країні становить 51 грн., що відповідає 35% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у народному господарстві (з урахуванням працівників колективних сільськогосподарських підприємств). Розміри пенсій, що призначаються відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, не досягають вартісної величини межі малозабезпеченості.

По-друге, і ці незначні за розміром пенсії виплачуються із запізненням на 3-4 місяці. Основна причина затримки з виплатами пенсій у тому, що значна частина платників зборів виплатила свого часу заробітну плату без відрахувань до Пенсійного фонду. Виникла заборгованість платників перед Пенсійним фондом. На кінець 1998 року ця заборгованість дорівнювала 3 млрд. грн. Платники, порушуючи чинне законодавство, навмисне ухилялися (і ухиляються) від сплати до Пенсійного фонду, і такий величезний борг накопичувався поступово починаючи з 1993 року. Згадані 3 млрд. грн. - це борг лише із виплаченої зарплати. Свою частку у його накопичення внесла система виплати зарплати продуктами й товарами, що було і є особливо поширеним явищем у сільському господарстві. Тому 1,4 млрд. грн. із 3 млрд. грн., так званих пенсійних боргів, припадає на підприємства агропромислового комплексу. Тож нині головним завданням Пенсійного фонду є повернення цих коштів і виплата пенсій. Однак заборгованість Пенсійного фонду збільшується ще й тому, що значну частину заробітної плати нараховано, але не виплачено. Це нині понад 6 млрд. грн. І не лише у бюджетній сфері, а й у сфері матеріального виробництва. Так на 6 млрд. грн. не виплаченої, але нарахованої заробітної плати на потреби Пенсійного фонду повинно бути нараховано 2 млрд. грн. зборів. Уже цієї суми досить для відшкодування боргу з виплати пенсій, який становить нині 1,8 млрд. грн.

Третя проблема - незначна диференціація в розмірах пенсій залежно від величини трудового стажу й заробітку. Диференціація здійснюється не за принципом трудового внеску, а за принципом винятковості соціальних груп серед пенсіонерів. До виняткових груп віднесені: пенсіонери з числа військовослужбовців і працівників служби безпеки, міліції, пенсіонери з числа державних службовців і депутатів Верховної Ради, науковців, пенсіонери з числа осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. На решту (основну кількість) пенсіонерів поширюються так звані “загальні підстави”.

Четверта проблема - погіршення в результаті демографічних змін співвідношення між пенсіонерами та працюючими. Частка пенсіонерів в Україні від числа усіх, хто працює, становить 28%. У Росії цей показник менший - 24%, у Білорусії - 25%. Україна на сьогодні має найбільший тягар з утримання пенсіонерів у порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР. Так в Україні постійно зменшується кількість людей, зайнятих у виробництві. Отже, зменшується кількість працівників на підприємствах, де своєчасно платиться заробітна плата та здійснюються відповідні відрахування до Пенсійного фонду.

Крім того, нині в Україні зареєстровано понад 100 тис. нових підприємств із приватною та колективною формами власності. Більшість із них звітує про те, що вони не здійснюють господарської діяльності. А не здійснюють господарської діяльності - значить, не виплачують зарплати ні директорові, ні головному бухгалтерові. Водночас згідно з перевірками, на рахунки багатьох таких підприємств надходять кошти. Отже, і заробітна плата мала нараховуватися.

Дуже багато людей працює на ринках. І вони теж нічого не сплачують до Пенсійного фонду. А через деякий час матимуть право на пенсії. Діюча солідарна система поки що забезпечує таких людей - нинішнє покоління тих, хто працює, утримує старших. На сьогодні розподільча солідарна система пенсійного забезпечення певною мірою себе виправдовує.

Крім того, нарахування пенсій на сьогоднішній день здійснюється відділом соціального захисту населення, який сам і надає різні допомоги і компенсації непрацюючим та соціальнонезахищеним громадянам. Функція Пенсійного фонду - це акумуляція та перерозподіл коштів для виплати пенсій. В сучасних умовах виникає питання про доцільність існування такої транзитної установи, як Пенсійний фонд.

Збереження незмінною наявної пенсійної системи негативно впливатиме не тільки на добробут літніх людей. Процес старіння населення України і, відповідно, велике навантаження на його працездатну частину, навіть для здійснення сучасного мізерного забезпечення пенсіонерів неминуче вимагатиме високих нарахувань на заробітну плату, що в свою чергу призведе до цілої низки соціально-економічних наслідків, найважливішими з яких є:

- збільшення витрат на робочу силу і скорочення попиту на працю;

- ухиляння від сплати податків, подальший перелив капіталу і робочої сили до тіньової економіки;

- збільшення бюджетного дефіциту, що призводитиме до зростання інфляції;

- нестача коштів для достатнього державного фінансування соціально-культурної сфери, насамперед освіти, охорони здоров'я, науки тощо;

- загострення “конфлікту поколінь” між пенсіонерами і тими, хто працює та фінансує пенсійні виплати;

- подальше зниження мотивації праці, приватних заощаджень та інвестицій, що лише поглиблюватиме економічну кризу.

Далі дається визначення основних елементів соціального страхування. Виділені основні етапи розвитку соціального страхування в Україні та його сучасний стан, порядок формування та використання коштів Фонду соціального страхування, функції, які виконує цей фонд та перспективи розвитку соціального страхування.

З усіх причин істотного відставання в проведенні реформ в системі соціального страхування можна виділити три.

По-перше, реформування цієї системи проводиться без належної ув'язки з державною соціальною політикою. В країні до цього часу не сформувалася ідеологія змін в галузі соціального страхування. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування лишаються лише на папері. Закони з окремих видів соціального страхування не прийняті.

По-друге, упускається з виду, що система соціального страхування - один із найважливіших механізмів регулювання в соціально-трудовій сфері, заснований на взаємодії трьох соціальних суб'єктів (роботодавців, працівників і держави). Як свідчить світовий досвід, соціальне страхування дозволяє кожному з цих суб'єктів проявити свою відповідальність і реалізувати широку гаму обов'язків. У нас же на сьогодні ні один із суб'єктів страхування не відіграє адекватної його природі ролі і не забезпечує виконання притаманних лише йому функцій. Так, роботодавці і працівники не допускаються до управління фондами. В результаті це підриває соціальний захист трудящих, не задовольняє мінімальні потреби в ньому, хоча на роботодавців і лягає непомірно важкий тягар платежів по страхуванню. Для порівняння: в більшості країн з ринковою економікою сумарний внесок роботодавців по всіх видах соціального страхування складає 20-30% до фонду оплати праці (в Греції - 23,9%, в Австрії - 25,3%, в Іспанії - 32% і найвищий в Італії - 47,62%; в колишніх республіках СРСР і країнах соціалістичного табору: в Литві - 23%, в Румунії - 30%, в Росії - 39% і найвищий в Угорщині і Польщі - 48%) в Україні ж - 37,5 % (до 1997 року був 51%). Що стосується “країн-рекордсменів”, то слід відмітити ту обставину, що подібні завищені ставки могли бути “виправдані” необхідністю компенсації наслідків шокової терапії і економічною стабілізацією, яку можна спостерігати в цих країнах.

По-третє, невпорядкованою і незкоординованою лишається фінансова сфера соціального страхування. Не обґрунтовані розміри зборів, не визначені принципи розподілу навантаження між роботодавцями, працівниками і державою. Збори носять податковий характер. За нині діючого порядку справляння зборів допускається значний розрив між сплачуваним страхувальниками розміром і рівнем виплат застрахованим, що звичайно, викликає нарікання, і цілком справедливі. Однак в світовій практиці такі проблеми давно вирішені. Обов'язкові страхові внески нараховуються на заробітну плату, обмежену верхньою межею. З тієї ж її суми, яка перевищує цей рівень, внески не нараховуються.

Перехід до ринкової економіки супроводжується загостренням проблеми зайнятості населення, характерними рисами якої є нарощування процесів вивільнення працівників у галузях економіки, посилення невідповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї, зростання чисельності безробітних, перерозподіл трудового потенціалу за формами власності й сферами діяльності, поширення нерегламентованої зайнятості. Отже, масштаби зайнятості населення визначаються станом розвитку економіки, її стабільності, політикою держави щодо забезпечення соціальних гарантій населенню. У свою чергу зайнятість безпосередньо впливає на обсяг виробництва, створення національного продукту, матеріального добробуту суспільства, його політичну та соціальну стабільність.

Особливо складна ситуація в сфері зайнятості на селі, що є наслідком передусім некерованості АПК на всіх рівнях управління, відсутності аграрної політики, адекватної вимогам і потребам цивілізованого ринку, інтересам власного товаровиробника і селянства загалом. Зміни у зайнятості сільського населення пов'язані із змінами в мотивації трудової діяльності.

Насамперед, зміни в мотивації трудової діяльності сільського населення пов'язані з перетворенням сільських товаровиробників у суб'єкти фактично нерегульованого ринку продовольства. За командно-адміністративної системи основним замовником сільськогосподарської продукції була держава. Існуюча на той час система державних закупівель гарантувала збут та розрахунок за продукцію всім без винятку сільськогосподарським підприємствам. Тим самим підтримувався достатній рівень їх доходності, що сприяло відносно стабільній зайнятості в аграрній галузі.

Деградація аграрної галузі призводить до того, що чимало працівників з власної ініціативи залишають її через малі заробітки, намагаючись вирішити цю проблему шляхом переходу до іншої сфери діяльності.

Важливим фактором впливу на сільський ринок праці, підвалини якого нині закладаються і дія якого виявиться у перспективі, є реформування економічних відносин. Залежно від орієнтації населення і характеру розвитку економічних процесів на селі формуватиметься і структура зайнятості, представлена контингентом селян-власників, найманих працівників, включаючи і тих, хто є власником земельної частки. Формування оптимальних форм господарювання як за розмірами, так і за внутрішньою побудовою, напрями їх взаємодії із зовнішнім середовищем (через утворення розгалудженої збутової та агросервісної інфраструктури тощо) впливатимуть на характер зайнятості на селі. Її головним проявом повинен стати перерозподіл трудових ресурсів села в несільськогосподарські види діяльності, що підтверджено світовим досвідом і відповідає потребам багатоукладного розвитку села. Нині деякі позитивні зрушення відбулися лише в сфері зайнятості у приватних, індивідуальних або сімейних господарствах, підприємництві. Досить інтенсивно зростає зайнятість у фермерських господарствах. За сприятливих умов саме ця сфера зайнятості могла б забезпечити поглинання досить значної кількості сільських трудових ресурсів як безпосередньо в сільському господарстві, так і в новостворюваних, на принципах кооперації різноманітних агросервісних, переробних, збутових та інших структурах.

Альтернативним видом зайнятості стає високотоварне підсобне сільське господарство, яке поглинає вільні трудові ресурси. Підсобні сільські господарства слід розглядати як базу для подальшого створення фермерських господарств. Оскільки особисте підсобне господарство не може бути єдиним достатнім джерелом доходів сім'ї, значна частина незайнятого сільського населення шукає роботу за межами місця проживання. Ареал такої міграції досить великий. Українські селяни виїжджають на різні роботи не тільки до інших регіонів країни, а й за її межі. Причому прогресує саме міждержавна трудова міграція.

Отже, формування і реалізація політики зайнятості на селі за сучасних умов пов'язані з кризовим станом економіки, занепадом аграрної галузі, дефіцитністю інвестиційних ресурсів, обмеженістю ринкового попиту, некерованістю економічними процесами на всіх рівнях державної влади, руйнацією продуктивних сил села. За таких умов державна політика зайнятості на селі має сконцентруватися у декількох пріоритетних напрямках, а саме: стимулювання максимально повної зайнятості сільського населення за місцем проживання; сприяння мобільності трудових ресурсів села на ринку праці, регулювання трудової, передусім закордонної, міграції сільського населення; підвищення конкурентоспроможності сільського населення на ринку праці.

За своїм змістом і ефективністю впливу на регулювання ринку праці видатки Фонду сприяння зайнятості населення поділяються на дві групи: активні і пасивні. До складу першої групи віднесені витрати на створення нових робочих місць за участю Фонду, професійну підготовку і перепідготовку населення, організацію і проведення громадських робіт, переселення сімей у сільську місцевість, інформацію та утримання апарату служби зайнятості.

Видатки на пасивні заходи складаються із видатків на створення матеріально-технічної бази служби зайнятості, її технічне оснащення та видатків на допомогу громадянам, які втратили роботу.

Слід зауважити, що між витратами на активні заходи і зайнятістю населення існує пряма залежність, а витратами на пасивні заходи - зворотна. Активні заходи здійснюються завдяки розширенню сфери прикладання праці, підвищенню конкурентоздатності населення на ринку праці і зростанню його зайнятості, що в свою чергу збільшує фонд оплати й надходження коштів до Фонду. Кінцевим результатом витрат на пасивні заходи, особливо на допомогу в разі безробіття, є зростання чисельності безробітних, скорочення фонду оплати праці і внесків до Фонду сприяння зайнятості населення.

Отже, виплата допомоги в разі безробіття - пасивна міра регулювання ринку праці. Однак за умов економічного спаду, масового вивільнення працівників із виробництва, матеріальна підтримка безробітних громадян є турботою держави. Вона покликана компенсувати, хоча б частково, втрату трудового доходу, а також інші можливі втрати, спричинені безробіттям, і забезпечити соціально прийнятий рівень існування. Проте не можна не враховувати і того, що допомога в разі безробіття покликана виконувати й мотиваційну до праці функцію. Якщо ж відмінності між розмірами допомоги і попереднього заробітку не будуть досить відчутними, то не буде й зацікавленості в пошуках нової роботи. Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що при виплаті допомоги безробітним треба дотримуватись таких двох принципів: у міру можливостей допомога має бути пов'язана з пошуками роботи; не допускати можливості постійного проживання за рахунок допомоги.

В сучасних умовах необхідне впровадження такої соціальної політики і, зокрема, соціальної підтримки доходів безробітних, яка була б спрямована на переорієнтацію соціального захисту від тотальної державної благодійності до створення громадянам таких економічних умов, коли кожний, хто здатний працювати, повинен передовсім турбуватися про себе сам.

Цьому буде сприяти розроблення ефективної системи соціального страхування на випадок безробіття, фінансування якої має спиратися на такий важливий принцип, як обов'язкове залучення до складу платників самих працівників, роботодавців і держави. Адже мета страхування у разі безробіття - страховий захист ризику втратити роботу і стати безробітним. Умови, за яких зростає рівень безробіття, можуть бути пов'язані, з одного боку, з помилковим вибором професії чи недостатнім рівнем фахової підготовки працівника, з другого - хибною стратегією роботодавця у розвитку виробництва, а з третього - недоліками в проведенні економічної й соціальної державної політики. Проте точно визначити ступінь ризику залежно від прийняття певних рішень працівником, роботодавцем і державою неможливо, тому що в кінцевому результаті вони взаємопов'язані. Через це матеріальну відповідальність за цими ризиками доцільно розподілити між усіма учасниками. Але в умовах перехідної економіки в аграрній сфері, на наш погляд, не можна збільшити розмір відрахувань із заробітної плати робітників, що нині становить 0,5%. Це, насамперед, пов'язано із незначними розмірами заробітної плати, несвоєчасною її виплатою і виплатою в натуральній формі. Тому на даному етапі весь тягар фінансування повинен бути розподілений між державою і роботодавцями. Крім того, ми вважаємо, що і ці 0,5% повинен сплачувати роботодавець, а не робітник. Оскільки, в результаті відрахувань ми отримуємо незначні суми (наприклад, із заробітної плати 150 грн. 0,5% становить 0,75 грн.), що лише ускладнює облікову роботу.

У третьому розділі “Основні напрями вдосконалення соціального захисту” розглядаються основні напрями вдосконалення державного та перспективи розвитку недержавного пенсійного страхування, реформування соціального страхування, проблеми впровадження медичного страхування в Україні та шляхи поліпшення соціального захисту від безробіття.

Виходячи з сучасного стану пенсійного забезпечення та враховуючи накопичений досвід в інших країнах світу, при реформуванні системи пенсійного забезпечення слід чітко визначити цілі реформи і принципи розподілу фінансових труднощів між працюючими і пенсіонерами.

У рамках реформування пенсійної системи на перехідному етапі передбачається:

- ввести персоніфікований облік страхових внесків по пенсійному страхуванню;

- встановити пряму залежність розмірів виплат від стажу роботи (сплати внесків) та розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески;

- сприяти легалізації доходів і скороченню неформальної зайнятості;

- розділити функції соціального захисту малозабезпечених верств населення і пенсійного забезпечення, насамперед шляхом розмежування джерел фінансування;

- переглянути діючі положення пенсійної системи щодо надання пільг окремим категоріям шляхом заміни їх іншими матеріальними стимулами;

- запровадити добровільне приватне пенсійне страхування.

З метою створення сприятливих умов для самозабезпечення передбачається, паралельно з трудовими пенсіями в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і державного пенсійного забезпечення, запровадити додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування через інститут недержавних пенсійних фондів. Побудована на чіткій законодавчій базі робота недержавних пенсійних фондів дозволить цивілізованими засобами підтримувати усталений рівень життя.

Що стосується реформування соціального страхування, то перехід до нової економічної системи господарювання принципово змінює роль основних суб'єктів права в галузі соціального страхування: держави, підприємств, працівників і страхових організацій.

Якщо раніше держава була власником засобів виробництва і одночасно була покликана забезпечувати інтереси працюючих, то тепер її роль повинна стати принципово іншою:

- бути посередником в трудових відносинах за допомогою впровадження законів, в яких однаково враховуватимуться інтереси як працівників, так і роботодавців, розробки і впровадження механізмів і систем соціального страхування;

- бути гарантом соціального захисту працюючих за допомогою виконавчої державної влади, яка покликана контролювати виконання законів і рівень соціального захисту працівників, надавати цільову допомогу найбільш соціально вразливим групам населення;

- створювати економіко-правові передумови для розвитку соціальної сфери та інфраструктури в галузі охорони праці, охорони здоров'я, систем медичної, професійної та соціальної реабілітації, підготовки та перепідготовки кадрів.

Підприємства повинні також зайняти відповідне їм місце суб'єктів в системі соціального страхування, в повній мірі забезпечуючи:

- соціальний захист працівників, яких вони наймають, на всіх етапах - при прийомі на роботу, в процесі роботи, а також у разі втрати працездатності чи скорочення робочих місць;

- покриття основної частки фінансових витрат на соціальний захист, який повинен охоплювати весь трудовий і післятрудовий період життєдіяльності людини.

Радикально повинна змінитись і роль працівників. Їх участь в управлінні на підприємствах повинна сприяти створенню здорових, безпечних умов праці на виробництві. Вони повинні входити і в керівні органи страхових організацій.

Повинна зрости і роль страхових організацій (фондів). Адже вони стануть основними посередниками у взаємовідносинах між роботодавцями і працівниками, вирішуючи весь комплекс завдань в області соціального захисту (страхового) - компенсацію втрати працездатності працівником, організацію медичного лікування, в тому числі тих, хто постраждав на виробництві, медичної, соціальної та професійної їх реабілітації, а також формування та управління соціальної інфраструктури, яка б забезпечувала належний захист.

Проблема впровадження медичного страхування, на нашу думку, повинна розглядатись як перспективна модель фінансового забезпечення медичних послуг населенню. Адже це пов'язано, насамперед, з необхідністю корінного поліпшення всієї системи охорони здоров'я і в першу чергу - медичних послуг. В умовах переходу до ринку всієї економіки неминуче впровадження ринкових відносин і в цій сфері. Без розвитку конкуренції, впровадження товарно-грошових відносин неможливий її якісний ріст, наближення рівня обслуговування населення до середньосвітового рівня.

В наших умовах першим кроком повинно бути переведення частини установ охорони здоров'я на госпрозрахунок шляхом виділення їх на самостійний баланс, економічного відокремлення із структури державних органів охорони здоров'я з наступним створенням на цій основі організаційно-правових форм, які базувалися б на недержавних формах власності. Свободі виробників повинна відповідати свобода споживачів медичних послуг. Вона передбачає вільний вибір лікувальної установи, лікаря. Якщо платник і споживач - не одна й та ж особа, то відбувається різке підвищення попиту. Споживач зменшує свої вимоги до якості послуг, так як вони надаються йому безплатно і він не в змозі впливати на виробника. Тому необхідно знайти такого платника, який буде відокремлений від безпосереднього споживача, але в той же час спроможний ефективно використовувати виділені суспільством фінансові ресурси і контролювати якість медичних послуг, які будуть надаватися споживачеві. Ним може стати медичне страхування.

Вдосконалення соціального захисту від безробіття, на нашу думку, слід пов'язувати з активною політикою зайнятості, зміст якої зводиться до системи заходів, які стимулюють якнайшвидший пошук роботи або придбання нової професії. З огляду на це пріоритетними напрямами у видатках коштів Фонду на найближчу перспективу має бути фінансування засобів активної політики, заходів прямої дії на ринку праці, а саме: активізація інформаційної, аналітичної і рекламної діяльності органів державної служби зайнятості; розширення сфери прикладання праці; розширення обсягів професійної підготовки та перепідготовки безробітних і незайнятого населення; сприяння зайнятості молоді; удосконалення механізму підтримки доходів безробітних громадян.

ВИСНОВКИ

соціальний захист пенсійний фонд

1.Політику держави щодо розвитку соціального захисту потрібно розглядати в єдиному контексті з її економічною та фінансовою політикою. Навіть незначний економічний ріст створює сприятливі передумови для розширення бази оподаткування і зборів в фонди соціального страхування, сприяє зниженню рівня безробіття і розширює доступ до систем соціального захисту. Розвинуті системи соціального захисту здатні позитивно впливати на стан економіки та соціальне становище працюючих шляхом раціонального перерозподілу доходів, активного стимулювання заощаджень населення, підвищення його купівельної здатності.

2.У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. На даному етапі в Україні діють три фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування та Фонд сприяння зайнятості населення. Як показали дослідження, в практиці соціального захисту населення нагромадилось дуже багато невирішених проблем. Частина з них пов'язана з існуванням багатьох застарілих і нерідко суперечливих один одному нормативно-правових актів.

3.Становлення ринкових відносин в найближчий час призведе до усвідомлення багатьма людьми того, що соціальне страхування здійснюється за рахунок їх власних коштів і надання тих чи інших пільг одним категоріям веде до зниження рівня соціального захисту інших. А це безперечно загострить проблему не тільки умов і рівня соціального захисту, але і його організації в цілому. Тому потрібні корінні зміни цієї системи, її пристосування до нових економічних відносин шляхом відмови та обмеження прихованого перерозподілу коштів по каналам соціального страхування і забезпечення.

4.Сучасні взаємовідносини, які виникають при сплаті зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування (у тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття) визначаються їх податковою природою. Держава в централізованому порядку визначає норму збору та коло платників. Нормативний метод визначення внесків впорядковує збір коштів, фактично прирівнюючи їх до податкових відрахувань. Всі ці внески відносяться на собівартість продукції, робіт та послуг платників. В якості оподатковуваної бази використовується фонд заробітної плати. Податковий характер внесків в ці фонди проявляється також у фінансових і інших санкціях. Платники, які не дотримуються порядку сплати внесків несуть відповідальність, як за порушення податкового законодавства. Саме принцип прирівнювання до податків внесків в ці фонди дає останнім вагому перевагу при зборі коштів. Але поряд з цим виникають проблеми контролю за правильністю розрахунків, дотриманням порядку сплати, накопиченням, збереженням та використанням коштів.

5.Вказані фонди та їх територіальні органи самі займаються мобілізацією коштів, а для їх збору та проведення відповідних розрахунків, в кожному з них створюються спеціальні виконавчі структури (відділи). А утримання останніх потребує витрати частини зібраних коштів, до того ж, працівники цих фондів відволікаються на не властиві їм види діяльності. Відсутність достатнього технічного та методичного забезпечення, кваліфікованих кадрів позначається на повноті збору та якості обліку платежів. В процесі дослідження виявилася паралельність роботи податкової служби і зазначених фондів. А саме: кожен із фондів соціального захисту робить перевірку правильності нарахування та своєчасного перерахування коштів на підприємстві, цим же самим займається і податкова служба, коли робить комплексну перевірку підприємства. Отже, наявна паралельність і дублювання обліку, стягнення внесків та їх контролю. Пропонуємо об'єднати зусилля з мобілізації та використання фінансових ресурсів на соціальні потреби. Зосередити в одних руках роботу по збору коштів, їх обліку, контролю за платежами і передати її податковим органам. Єдина база обкладання, податкова природа платежів, подібність методики визначення внесків, рівність санкцій за порушення порядку сплати - все це дає достатнє обґрунтування. Крім того, було б ефективно і раціонально зосередити платежі на одному поточному рахунку, надавши платникам право нараховувати та сплачувати внески у фонди одним платіжним дорученням. Зібрані на єдиний поточний рахунок кошти потім за встановленими нормативами перераховувати до фондів. Таким чином, існуючі фонди отримають можливість сконцентрувати увагу на власних завданнях. Разом з тим це створить основу для кращого використання та ефективного інвестування коштів на соціальні програми. До того ж дасть можливість скоротити частину апарату управління цими фондами, що призведе до зменшення витрат на їх утримання, а вивільнені таким чином кошти можна буде направити на соціальні потреби.

6.Як показало соціологічне опитування, розвиток виробництва стримують такі фактори: високі податкові ставки, велика кількість податків і платежів, часті зміни в податковій системі, великий обсяг звітності. Для скорочення обсягу звітності пропонуємо нову форму звіту, який буде здаватись лише до податкової інспекції. Це, насамперед, призведе до зменшення навантаження на працівників бухгалтерії. Не треба буде здавати звіти до кожного фонду і в податкову інспекцію одночасно. Скоротиться кількість перевірок на підприємствах з боку цих фондів. Відпаде потреба реєструвати підприємство в кожному з фондів соціального захисту, це також спростить податкову систему.

7.На сьогоднішній день функції фондів соціального захисту і підприємств до кінця не розмежовані. Це стосується, насамперед, виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, при народженні дитини, на поховання, допомоги по догляду за дитиною тощо. Нарахування і виплата цих допомог працюючим громадянам здійснюється безпосередньо на підприємстві. За неправильне нарахування цих виплат до підприємств і працівників бухгалтерії, відповідальних за правильність нарахування, застосовуюються фінансові санкції у вигляді штрафів. На наш погляд, цю роботу повинні виконувати фонди соціального захисту, тому що основним завданням підприємства є виробництво продукції чи надання послуг. Тому, на приватних підприємствах багато соціальних виплат не виплачуються взагалі, щоб уникнути фінансової відповідальності. Якщо соціальні виплати будуть нараховуватись і виплачуватись фондами соціального захисту, то набагато буде спрощений бухгалтерський облік на підприємствах, зменшиться обсяг облікової роботи.

8. В сучасних умовах нарахування пенсій здійснюється відділом соціального забезпечення населення, він же сплачує різні допомоги і компенсації непрацюючим та соціальнонезахищеним громадянам. Функція Пенсійного фонду - це акумуляція та розподіл коштів для виплати пенсій. Тому виникає питання про доцільність існування такої транзитної установи, як Пенсійний фонд. З введенням персоніфікованого обліку відрахувань на пенсійне страхування потреба в сучасному Пенсійному фонді відпаде. Нарахування пенсій треба здійснювати як і раніше у відділах соціального забезпечення, але крім того ці відділи повинні займатися захистом малозабезпечених громадян та інших верств населення, який буде здійснюватись безпосередньо за рахунок бюджету.

9.Функції профспілок і Фонду соціального страхування доцільно розмежувати. Профспілки повинні функціонувати на добровільних засадах і захищати інтереси працюючих (право на працю, на відпочинок тощо). А до запровадження медичного страхування, захист працюючих у випадку втрати працездатності слід здійснювати Фонду соціального страхування і не перекладати свої функції по виплаті допомоги на підприємства. Виплати повинен здійснювати апарат самого Фонду. За рахунок коштів Фонду соціального страхування необхідно відшкодовувати витрати в період тимчасової непрацездатності, санаторно-курортне лікування та оздоровлення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Плаксієнко В.Я., Шаповал В.М. Роль служби зайнятості в процесі формування ринку праці//Науковий вісник національного аграрного університету.-1999.-Вип. 18.-С.55-60.

2.Шаповал В.М. Порядок визначення розміру мінімальної заробітної плати//Вісник Сумського державного аграрного університету.-1998.-№1(4).-С.100-103.