Монополізм в нашій державі є породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність України" мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організацію фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону "Про економічну самостійність України" антимонопольне законодавство.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р., було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України”. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).

11 січня 2001р. був прийнятий Закон України "Про захист економічної конкуренції" (скасовано дію вище згадуваного Закону про обмеження монополізму), який сьогодні і є основою антимонопольного законодавства. Саме цим Законом визначається поняття монопольного становища, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару є меншою ніж 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не є порушенням антимонопольного законодавства. Порушенням Закон України "Про захист економічної конкуренції" визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст.13 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи інших умов до різнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обмовлення укладання угод прийняття суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.

Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців.

Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління) розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.

З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:

1. заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

2. примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

4. встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;

5. надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:

- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур виконавчої влади повноваженнями для провадження вищезазначених дій.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.

Антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.

2.3 Антимонопольний комітет України

Свою діяльність у 2007 році Комітет зосереджував на вирішенні завдань, визначених статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України”, а саме, участі у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

При цьому, Комітетом здійснювалося методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Пріоритетними напрямами роботи Антимонопольного комітету на 2007 рік було визначено:

захист конкуренції на товарних ринках України від антиконкурентних дій суб'єктів господарювання, державних органів, недобросовісної конкуренції;

посилення впливу заходів Комітету на стан конкуренції, обмеження негативних проявів монополізму на соціально важливих загальнодержавних та регіональних ринках;

вдосконалення взаємодії з органами, що здійснюють регулювання природних монополій, попередження та недопущення сприяння з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування зловживанням монопольним становищем на регульованих ринках;

сприяння формуванню проконкурентної свідомості в українському суспільстві.

Водночас, відповідно до частини 3¹ Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, Антимонопольний комітет України забезпечував реалізацію основної мети Закону щодо створення конкурентного середовища у сфері закупівель.

Реалізація повноважень Антимонопольного комітету України в 2007 році відбувалася за умов наявності ряду об'єктивних проблем у функціонуванні та розвитку конкурентного середовища в Україні.

Як свідчать дані організованих Антимонопольним комітетом наукових досліджень, за підсумками 2006 року близько третини всіх товарів, робіт і послуг реалізовувалося в Україні (за винятком перепродажу без додаткової обробки) на ринках з високим рівнем концентрації (наявні суб'єкті господарювання з ринковими частками понад 35 відсотків в одного), несприятливим для ефективної конкуренції між підприємцями, в тому числі на ринках, на яких діє один продавець - близько 7 відсотків. Разом із тим, за умов, коли структура ринків не створювала істотних перешкод для конкуренції між їхніми учасниками, в Україні за підсумками 2006 року реалізовувалося понад 53 відсотки всього обсягу товарів, робіт і послуг у ціновому виразі (див. рис.1).

Рис. 1. Структурні передумови конкуренції на загальнодержавних ринках України на початок 2007 року

Крім сфери природних монополій (послуги енергетичної, транспортної, комунальної інфраструктури, універсальні послуги поштового зв'язку та загальнодоступні (універсальні) телекомунікаційні послуги), найменш сприятливі для функціонуванняконкурентних механізмів структурні передумови на початок 2007 року склалися у видобуванні вуглеводнів, сфері послуг з асенізації, прибирання вулиць і обробки відходів, у виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерного палива.

Розділ ІІІ. Антимонопольна політика в Україні

3.1 Демонополізація економіки України

Економічні умови та етапи реалізації антимонопольної політики

Заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції повинні бути адекватними загальному стану економіки. Тому їх доцільно здійснювати поетапно.

Перший етап у часі збігається з періодом подолання інфляційної кризи та початком стабілізації економіки. Особливість цього етапу - необхідність поєднання заходів стабілізаційного характеру, покликаних посилити державне управління в державному секторі економіки, із заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, має обмежений характер. Відповідні заходи застосовуються переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони діють. Здійснюються заходи для скорочення кількості державних організаційних структур монопольного типу. Одночасно розробляється необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формується цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв'язуватиметься в ході приватизації майна державних підприємств, конверсії підприємств військово-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочинається після початку стабілізації економіки, коли набуває розвитку ринкова інфраструктура, утворюється значна кількість малих і середніх підприємств, збільшується на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з'являється можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу, зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Перелік об'єктів антимонопольного регулювання поступово обмежується лише природними монополіями та ринками, на яких вони діють.

На цьому етапі у сферу демонополізації та розвитку конкуренції включаються такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Суб'єкти антимонопольної політики

Суб'єктами демонополізації, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції:

Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції, в тому числі антимонопольне законодавство; затверджує Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

Кабінет Міністрів України забезпечує розроблення Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації та антимонопольного регулювання; делегує повноваження щодо демонополізації та антимонопольного регулювання міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної виконавчої влади; встановлює найважливіші показники і параметри антимонопольного регулювання;

Антимонопольний комітет України бере участь у розробленні Програми і проведенні демонополізації окремих об'єктів; здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень; приймає розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі зловживання їх монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропозиції щодо зміни сфери антимонопольного регулювання;

Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог антимонопольного законодавства і цієї Програми; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою частиною галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних об'єктів; вживають заходів для регулювання відповідних ринків і діяльності монопольних утворень.

Суб'єктами демонополізації можуть також виступати:

керівництво і трудові колективи підприємств (об'єднань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об'єднань) з метою ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб'єктів, виходу підприємств із складу об'єднань;

покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об'єднань, які не привели свій статус у відповідність з чинним законодавством.

Об'єкти антимонопольної політики

Об'єктами демонополізації та антимонопольного регулювання є:

монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

господарюючі суб'єкти, що займають монопольне становище на ринках.

Крім того, для цілей демонополізації об'єктами можуть також бути:

державні організаційні структури монопольного типу;

центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Демонополізація економіки - це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

Метою демонополізації є створення та посилення конкуренції на ринках. Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках;

обмеження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб'єктів.

Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації

Залежно від особливостей монополізованих ринків для цілей демонополізації застосовуються такі способи:

децентралізація управління;

зниження або зняття бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки;

стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб'єктів;

поділ державних монопольних утворень;

ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Особливості демонополізації окремих об'єктів

Для запобігання появі монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього вимагає структура ринку, приватизація державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов повинна проводитися одночасно з їх демонополізацією. У цій ситуації особливої ваги набуває чітка взаємодія Фонду державного майна України, Міністерства економіки та Антимонопольного комітету України між собою та з іншими центральними й місцевими органами державної виконавчої влади. Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесс і приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається в державній власності, ці способи застосовуються переважно в разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об'єднань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб'єктів на монополізовані ринки здійснюються протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб'єкта на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих на ньому господарюючих суб'єктів.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку відповідного товару;

внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб'єкта виникають бар'єри вступу на ринок інших господарюючих суб'єктів;

відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб'єкта;

підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.

Порядок поділу визначає Антимонопольний комітет України разом з Міністерством економіки України.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), що не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або зняття бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства (об'єднання) - монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються (за винятком випадків, коли демонополізацію може бути проведено шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), а також зниження або зняття бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки).

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягатиме у поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягатимуть демонополізації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

3.2 Контроль за економічною концентрацією