Дослідження інституціональних змін національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Дослідження інституціональних змін національної економіки

Вступ

інституціональний економіка український

Україна є європейською країною із швидко зростаючою економікою, в якій нині відбуваються серйозні економічні та політичні перетворення і яка активно інтегрується у світовий простір. Ці процеси супроводжуються інституціональними змінами на всіх економічних рівнях. Інституціональні перетворення міжнародних економічних відносин учені пов'язують із багатьма факторами, найважливішими серед яких є: перебудова соціально-економічної структури, масова приватизація, створення фінансової інфраструктури, виникнення і розвиток фінансових ринків, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків [1]. Хоча Україна досягла суттєвого прогресу в процесі переходу до ринкової економіки та у зміцненні демократії, національні та міжнародні експерти рекомендують орга-нам влади та громадськості України продовжувати інституціональні реформи [2].

Ця проблема є також ключовим напрямком внутрішньої економічної політики. У щорічній доповіді Президента України Верховній Раді відмічається, що створення пов-ноцінної соціально регульованої ринкової економіки передбачає істотне прискорення інституціональних перетворень ? здійснення радикальних змін у відносинах власності, формуванні конкурентного середовища, ринкової інфраструктури та ринкових механіз-мів саморегулювання економічних процесів. Принциповою позицією нової економічної політики Президента України є те, що зазначені процеси здійснюватимуться не на основі послаблення, а навпаки, посилення регулюючого впливу держави на їх всебічний розвиток. Йдеться про втілення однієї з визначальних функцій держави на етапі трансформації адміністративної економіки в ринкову [3]. Конкретні заходи з адаптації законодавства (у тому числі інституціональні пере- творення), прогнозовані терміни їх виконання, обсяги видатків визначаються щорічним планом заходів з виконання програми, який готується координаційною радою з адапта- ції законодавства України до законодавства Європейського Союзу, погоджується з комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції та затверджується Кабінетом Міністрів України [4]. Ефективне розв'язання окресленої проблеми неможливе без формування відпо-відної наукової методологічної бази. У галузі інституціонального аналізу економічна наука має значні досягнення.

Відомими представниками сучасних інституціональних концепцій є А. Алчиан, Дж. Бьюкенен, Г. Беккер, С. Бриттан, Г. Демсец, Р. Коуз, Д. Норт, М. Олсон, Р. Познер, Г. Таллок, О. Уільямсон, Д. Ходжсон, Р. Фогель. Істотний внесок у розвиток інституціональної теорії вносять також сучасні російські й українські вчені: Р. Нурєєв, А. Олійник, В. Геєць, В. Дементьєв, М. Деркач, В. Мельник, О. Молодцов, В.О. Поворозник, В. Решетило, В. Рубаник та інші. У роботах цих авторів аналізуються особливості формування інститутів перехідних економік, необхідність радикальних інституціональних перетворень, викладені позиції з проблем становлення нової інституціональної архітектоніки перехідних систем.

1.Поняття інституціональних змін

інституціональний економіка український

Аналізуючи події 90-х років у країнах Центральної та Східної Європи, а також в пострадянських республіках, дослідники акцентують увагу на тому, що перехід від ав-торитаризму до демократії не є лінійним рухом із заздалегідь визначеним позитивним результатом [5]. Основною перешкодою на шляху до повномасштабної демократизації є значний розрив між формальними інститутами, що загалом відповідають демократич-ним стандартам, та неформальними практиками, які не узгоджуються з вказаними стан-дартами [6]. У період трансформаційних перетворень в економіці підхід до інституціональних змін має принципове значення. Сьогодні в економіці України спостерігається руйнування старих інституціональних структур і формування нових ? ринкових. Найважливішим при цьому є підвищення дієздатності регіонів та держави: створення сприятливих інституціональних передумов реалізації завдань європейської інтеграції; максимальна реалізація конкурентних переваг, національних пріоритетів, економічної безпе-ки; подолання корупції та тінізації економіки; формування ефективного конкурентного середовища; створення сучасних правових та організаційних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність; інноваційна діяльність тощо [7]. Кінцевим результатом інституціональних перетворень та підключення регіонів до глобальних процесів має стати досягнення згоди між регіональними елітами щодо пріоритетів та перспектив регіонального та загальнонаціонального розвитку, формування довіри з боку населення до інститутів держави, самоврядування, бізнесу та громадянського суспільства [8]. Разом з тим до маловивчених проблем належить динаміка інституціональних си-стем, причини і фактори виникнення, закріплення, поширення і зміни інститутів. Відсутній єдиний погляд на характер інституціональних трансформацій. Якщо В. Поворозник обґрунтовує необхідність проведення революційних інституційних змін шляхом запозичення інституцій та/або інституційного проектування (усвідомленого, цілеспря-мованого процесу створення нових інституцій) [9], то В. Рубаник констатує: «… з усією очевидністю засвідчується світовим досвідом, ефективними і довготривалими можуть виступати тільки еволюційні перетворення, ? тому не менш очевидним виступає і те, що з поточного, революційного стану необхідним є переведення українського суспільства у стан його поступального еволюційного реформування і розвитку приватноправовихзапочаткувань у регулюванні відносин власності» [6, c.1]. Формування адекватних уявлень про господарські трансформації взагалі та постсоціалістичні зокрема і розробка на цій основі «керівництва до дій» виявилися важким іспитом для економічної науки [10]. Метою реферату є обґрунтування інструментарію дослідження інституціональних змін української економіки. Відповідно до поставленої мети необхідно розглянути дискусійні підходи до визначення дефініції, класифікацій, загальної схеми інституціональних змін національних економік, визначити особливості їх розвитку і адаптації в перехідних економіках. У 50-і роки минулого століття виникли еволюційна гіпотеза зміни інститутів А. Алчиана та термін past dependency problem ? проблема колії. Передбачалося, що оскільки більш ефективні правила повинні перемагати менш ефективні, то історично все повинно виправлятися, країни повинні зближуватися між собою: інститути, набори правил повинні ставати все більш схожими. Але у 80-х роках вона була спростована як фактично, так і теоретично Д. Нортом, який у 1993 р. отримав Нобелівську премію за розробку питань інституційних змін [11]. У працях, які торкаються інституціональної проблематики, незважаючи на стро-катість відтінків, характерними є уявлення про інститути як про «... « правила гри» в суспільстві, або ...створені людиною обмежувальні рамки, які організують взаємини між людьми» [12, с. 17]. Як такі, будь-які інститути включають в себе, згідно рисунка 1: по-перше, опис ситуації, який характеризує умови реалізації встановлених обмежень (правил), тобто визначає, коли саме останніх слід дотримуватися; по-друге, характерис-тику адресатів відповідних обмежень, яка дозволяє визначити коло тих осіб, які мають їх дотримуватися; по-третє, опис приписуваних адресатам відповідних обмежень дій, тобто змісту останніх, що вказує, як саме мають, можуть або не повинні поводитися адресати даних обмежень в ситуаціях, на які вони розповсюджуються; по-четверте, ви-значення санкцій за порушення приписів, які містять відповідні обмеження, що дозво-ляє адресатам останніх підрахувати, скільки їм коштуватиме невиконання приписуваних дій; по-п'яте, характеристику гаранта реалізації відповідних обмежень, тобто особи, що вправі застосувати санкції до їх порушників, яка (характеристика) дозволяє адресатам даних обмежень більш чітко визначити очікувані витрати, пов'язані з їх порушенням, і тим самим приймати більш обґрунтовані рішення щодо їх дотримання чи не-дотримання.

Виходячи з таких уявлень про феномен інституту, під інституціональними змінами, відповідно до Д. Норта, розуміють зміни однієї чи декількох з наведених його складових. Зміни в поведінці адресатів і гарантів реалізації обмежень можуть спричинити зміни останніх у точному значенні цього слова. Водночас існують також відмінні погляди. Зокрема, В. Рубаник відмічає, що поняття «інституціональні зміни» звичайно використовується стосовно конкретних «інституціональних угод [arrangements (інститутів)]», але вкрай рідко стосовно всієї «інститу-ціональної структури» як сукупності «інституціональних угод». Погоджуємося з ним, що специфіка перехідної економіки України виступає такою, що «інституціональні змі-ни» ? на відміну від загальноприйнятого підходу ? не тільки можуть, але й повинні аналі-зуватися комплексно, тобто в рамках усієї «інституціональної структури» економіки [6].

Інституціональні зміни можна класифікувати за ознаками:

По-перше, вони можуть бути розмежовані на дискретні та поступові або інкре-ментні. Перші з них Д. Норт пов'язує зі змінами відповідних формальних обмежень, що належать до рівня інституціонального середовища людських взаємин, а другі ? із змі-нами інституціональних угод, локальних неформальних правил поведінки [12, с. 116].

По-друге, важливим для характеристики інституціональних змін, які реально ві-дбуваються, уявляється їх поділ на спонтанні і цілеспрямовані зміни. Перші ? це такі:

Гарант реалізації обмежень, Санкції за порушення приписів, Зміст дій у певних обмеженнях, Адресати обмежень, Правила у певних ситуаціях

Зміст інститутів інституціональні зміни, які реалізуються, так би мовити, ненавмисно, тобто без чийогось попереднього задуму їх здійснення. Так, коли випадкове відхилення від існуючого поведінкового зразка, яке принесло порушнику останнього зиск, не завдасть нікому шкоди (а отже, йому не протидіятимуть) і розповсюдиться серед учасників відповідно-го дійства, то матиме місце спонтанна інституційна зміна. Цілеспрямовані ж інституці-ональні зміни, навпаки, реалізуються більш-менш відповідно до певного свідомо розробленого плану. Існує змішаний тип інституціональних змін, коли останні з'являються ненавмисно, а потім цілеспрямовано розповсюджуються. Як приклад змішаного типу інституціональних змін можна навести корегування правового поля на базі прецедентних судових рішень щодо нових конкретних конфліктних ситуацій, упровадження яких у масову практику забезпечується механізмами судової гілки державної влади.

По-третє, інституціональні зміни класифікуються за причинами виникнення. За- гальна схема здійснення інституціональних змін дозволяє пов'язати їх походження із зовнішніми шоками, а також з внутрішніми стимулами до змін «правил гри», які (стимули) з'являються серед зацікавлених груп осіб, що є основними отримувачами зиску від можливої зміни цих правил. Тим самим пояснюються не лише інституціональні зміни, які поліпшують умови створення вартості, але й ті, що ці умови погіршують. Прикладом останніх може бути феномен адміністративних бар'єрів в економіці.

2. Здійснення інституціональних перетворень перехідних економік

Траєкторія перебігу інституціональної зміни може бути охарактеризована не лише з кількісного боку, але і з якісного, тобто у плані послідовності змін, яких зазнає той чи інший інститут. Інституціональні зміни відбуваються не довільно, а згідно із закономірністю, яка отримала назву «залежність від траєкторії попереднього розвитку (ЗТПР). Класифікація інституціональних змін нюваними в умовах, які склалися раніше і які, у свою чергу, сформувалися внаслідок попередніх аналогічних ситуацій. Евристична цінність концепції ЗТПР для з'ясування траєкторії інституціональних змін полягає не в можливості «універсального» пояснення будь-яких труднощів, які виникають під час їх здійснення, а в тому, що вона звертає увагу на конкретних отримувачів зиску від старих поведінкових обмежень, які завдяки останнім мають ресурси для блокування потенційно ефективніших інституціональних новацій. На практиці використовуються різні способи блокування потенційно ефективних інституціональних змін: від ідеологічного обґрунтування неприпустимості останніх з посиланням на тра-диції, менталітет тощо до прямого підкупу тих, у чиїй компетенції перебуває їх санкціонування. Відправною точкою будь-якої інституціональної зміни, тобто вихідним станом, щодо якого розглядаються останні, є інституціональна рівновага ? така ситуація, в якій за існуючого співвідношення сил гравців і наявного набору контрактних відносин, що опосередковують економічний обмін, жоден із цих гравців не вважає для себе вигідним витрачати ресурси на реструктуризацію угод. У дефініціях концепції інституціонального ринку це визначення інституціональної рівноваги характеризує ситуацію, в якій величина попиту на послуги гарантів певних правил гри дорівнює величині їх пропозиції. Наявність розглянутого вище ефекту блокування інституціональних змін дає підстави стверджувати про множинність інституціональної рівноваги, тобто існування ситуацій, коли відсутність стимулів до перегляду чинних «правил гри» серед агентів господарювання може бути пов'язана як із сприянням, так і несприянням цими поведінковими обмеженнями нарощуванню створення багатства. Перехідний стан економіки, коли його розглядати в інституціональному аспекті, характеризується інституціональною нерівновагою, яка відбиває дискретний тип відповідних змін. Відмітними ознаками цього стану є, по-перше, наявність інституціонального ринку, на якому пропонуються (і, зрозуміло, користуються попитом) «правила гри», що належать до різних типів обміну; по-друге, значна питома вага неформальних поведінкових обмежень. Стійке відтворення цих ознак дає підстави говорити про панування стаціонарного перехідного стану господарювання. Застосування до соціально-економічної проблематики сучасними українськими вченими основних принципів і положень синергетики дало змогу подивитися на процеси інституціональних змін як на такі, що мають нелінійну, стрибкоподібну, біфуркаційну конфігурацію, виявити можливості створення синергетичних інституціональних ефектів та нових джерел економічного зростання [13]. Біфуркаційна природа інституційних змін перехідних систем ? це складний про-цес системних взаємодій, що виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх флуктуацій (збурень) і приводять інституціональну систему в точку біфуркації ? існування де-кількох можливих траєкторій її подальшого розвитку в умовах перебування системи в нестійкому стані. Існує кілька можливих варіантів здійснення інституціональних перетворень перехідних економік: 1) екстремальні ? пов'язані з переходом до нової інституціональної структури за досить короткий період часу, що породжує нееластичну реакцію господарюючих суб'єктів; 2) граничні ? як певні додаткові трансформації уже існуючих інсти-туціональних структур; 3) парето-ефективні ? направлені на покращення інституційно-го становища одних економічних агентів за незмінного положення інших; 4) комбіновані ? які припускають багатоплановий вибір альтернатив і враховують конкретні механізми вибору залежно від перебування соціально-економічної системи на стійкому чи нестійкому етапі розвитку. Вибір конкретного напрямку проведення інституційних змін визначається інтенсивністю взаємодій між організаціями, індивідами і державою, характером і силою флуктуацій (збурень), які виходять із зовнішнього або внутрішнього середовища, мотивацією економічних суб'єктів, рівнем їх інформованості про наявні альтернативи в проведенні інституціональних реформ, а також величиною отримуваних позитивних синергетичних ефектів. З позицій економічної синергетики, інституціональні зміни виступають як складний процес інформаційного вибору в умовах невизначеності, що виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх флуктуацій, та приводить інституціональну систему в точку біфуркації й існування декількох можливих траєкторій її подальшого розвитку. Інституціональний вибір в умовах невизначеності, нестійкості і нерівноважності відображає функція інституціонального вибору (V):

V = F (X, Y, R, W, S, Q), (1)

де X - фактори, що піддаються впливу суб'єктів інституціональних змін;

Y - фактори, регулювати які неможливо (неформальні і випадкові реакції еко-номічних агентів, непередбачені обставини);

R - сукупність зовнішніх факторів, що впливають на інституціональний вибір;

W - внутрішні фактори, що впливають на інституціональний вибір;

S - безліч можливих альтернатив, що виникають у процесі нелінійної взаємо-дії формальних і неформальних інститутів;

Q - мотивація економічних суб'єктів, їх критерії оцінки нових інститутів, і їх реакції, пов'язані з виникаючими альтернативами в процесі інституціональ-них змін.

Загальна схема здійснення інституціональних змін містить наступну логіку. Зміни у рівні знань зумовлюють появу нових технологій господарю-вання, останні спричиняють зміни відносних рівнів цін на відповідні ресурси, нові рівні цін на останні створюють стимули до трансформації прав власності на них, нові рівні цін на зазначені ресурси призводять також до появи інститутів, які дозволяють макси-мізувати цінність використання таких прав. Проте наявність трансформаційних витрат на політичному ринку перешкоджає реалізації всіх корисних для створення вартості по-тенційно можливих інституціональних змін. Головною складовою адаптаційногомеханізму інституційних змін господарської системи є адаптаційна поведінка суб'єктів господарювання, спрямована на створення і модифікацію правил і норм, що становлять основу нових й вже діючих інститутів, або на послаблення інституційних обмежень. Уплив адаптаційної поведінки суб'єктів гос-подарювання на еволюційний розвиток інституційної системи економіки має суперечливий характер: по-перше, вона може призвести до стагнації і руйнування застарілих інституційних форм; по-друге, може бути джерелом змін, необхідних для продовження функціонування інститутів у змінюваних умовах. Суперечливий характер впливу поведінки суб'єктів господарювання може слугувати критерієм виділення двох типів адаптації господарюючих суб'єктів: деструктивної, яка прискорює стагнацію, руйнування економічних інститутів, і конструктивної адаптації, що зумовлює продовження дії інститутів у нових умовах [14].

Адаптація має двоїстий характер у процесі еволюційного розвитку інститутів го-сподарської системи:

- по-перше, вона є відправним моментом створення і еволюційної зміни інсти-тутів;

- по-друге, ? необхідною умовою ефективного їх функціонування в довгостро-ковому періоді, таким чином проявляється об'єктивний характер дії адаптаційних ме-ханізмів змін інституційної системи.

Проведення інституціональних реформ на сучасному етапі розвитку перехідних систем має базуватися на переході від «політичної модернізації» інституціональної системи, яка базується на активній пропозиції інститутів з боку держави, до моделі «ринкової модернізації», що орієнтується на попит на інститути з боку самих учасників ринку. Формуванню моделі ринкової модернізації інститутів повинна передувати законодавчо затверджена процедура вивчення попиту на інститути з боку всіх суб'єктів національного ринку, а інституціональні зміни повинні мати комплексний, масово-інформативнийі адаптований характер. Модель ринкової модернізації інститутів означає реформування не політики держави як такої, а інституціональної моделі політики, правил її проведення і потребує освоєння державою принципів управління як діалогу, як управління взаємодіями суб'єктів різного рівня. Будь-яка інституційна зміна може бути інтерпретована як відповідна інновація, що дає підстави застосувати в аналізі таких змін уявлення про етапи життєвого циклу інновації. Коли накласти наведені різновиди режимів існування нового інституту чи того, що змінився, на етапи його життєвого циклу (виникнення, становлення, масове використання, заміщення, зникнення), то виявиться, що ці режими в типовому випадку:

· Поява нових технологій господарювання

· Зміни відносних рівнів цін на відповідні ресурси

· Стимули до трансформації прав власності на них

· Нові рівні цін на зазначені ресурси

· Зміни рівня знань

Виникнення нових інститутів симетрично розподілені за відповідними етапами, що уявляється цілком природним, оскільки етапи масового використання й заміщення у життєвому циклі одного інститутуза своїм змістом є водночас етапами виникнення та становлення життєвого циклу іншо-го інституту, який змінює перший щодо виконання ним відповідної місії (функцій).

3.Значення реформування інституціональних систем

Формування ринкового інституційного середовища у країнах з перехідною економікою потребує активного втручання держави як головного суб'єкта інституційних змін. Державі належить виняткова роль у генезисі, функціюванні та розвитку інститутів ринкового господарювання. Як інститут і як організація, держава не тільки діє за вста-новленими правилами, але і безпосередньо їх визначає і створює. Вона бере активну участь у формуванні ринкових інститутів, створює правила специфікації й захисту прав власності, підтримує розвиток конкуренції, встановлює «правила гри» на ринку тощо.

Історичні обставини помітно позначились на процесі становлення інституційного середовища підприємницької діяльності в пострадянських країнах [15]. Ринкова системна трансформація у країнах Центрально-Східної Європи здійснюється значно швид-ше, ніжу країнах, що виникли на розвалинах СРСР. Успішно проводять реформи ті пост-радянські країни, в яких держава створила інституційні передумови переходу до ринку і сприяє розвиткові підприємництва. Нині із пострадянських країн найвищого розвитку інституційного середовища досягли - Польща, Угорщина, Чехія. В інституційних пере-твореннях цих країн важливу роль відіграли культурні чинники, зокрема те, що протя-гом їхнього «соціалістичного» періоду в економіці функціонували ринкові елементи, а у свідомості людей збереглися принципи ринкової поведінки. Інституційні зміни у цих країнах пришвидшили активізацію розвитку підприємництва. Недооцінка ролі інститу-ційного середовища в пострадянських державах і в Україні зокрема стримує ринкові перетворення і розвиток підприємництва також.

Критична оцінка змін інституційного середовища підприємництва в нашій країні дозволила виявити такі здобутки і вади:

- сформовано базові інститути ринкової економіки, правові основи підприємницької діяльності. Однак нові інститути не мають ефективних механізмів захисту, формальні «правила гри» є нечіткими та непрозорими, а використання неформальних правил поведінки часто ускладнює діяльність суб'єктів господарювання;

- створено інститут оподаткування, але він є недосконалим: нестабільність по-даткового законодавства, велика кількість податків, складне і заплутане їх адміністрування, а також високі розміри соціальних платежів штовхають суб'єктів підприємницт-ва до діяльності в тіньовій економіці та підтримки неформальних правил поведінки;

- започатковано динамічні процеси розвитку фінансового сектору, однак доступ до отримання зовнішнього фінансування суб'єктом підприємницької діяльності обмежується недостатнім рівнем розвитку фондового ринку, ускладнюється високими процентними ставками і вимогами до забезпечення кредитів;

- становлення нової господарської системи відбувається на ґрунті багатовікової культури українського народу в протидії зі стереотипами командно-адміністративної економіки.

Особливо гостро постала проблема якісного оновлення українського госпо-дарського менталітету на основі прийняття моральних кодексів підприємця і принципів корпоративного управління.

Найбільш масштабним інституційним перетворенням системи заходів, пов'яза-них з реформуванням економіки, яке потребує окремого розгляду, є приватизація. З огляду на теоретичні положення неоінституціональної теорії, головними завданнями приватизації є її відповідність теоремі Коуза, установлення оптимального розміру фірми, первісна специфікація прав власності, мінімізація трансакційних та управлінських витрат. Інституційна структура економіки України початку 90-х років абсолютно не відповідала вимогам теореми Коуза, що призвело до неадекватних результатів. Аналіз ходу та результатів приватизації в Україні показав, що приватизація супроводжувалась суттєвими недоліками та зловживаннями. Переслідування політичних цілей зумовило масовість і швидкість приватизації. Відсутність чіткого законодавчого поля, а також обрані способи приватизації сприяли розкраданню державного майна.

З огляду на нагальну необхідність удосконалення системи забезпечення національної безпеки у сфері приватизації, з метою реалізації основних напрямків держав-ної політики з питань національної безпеки, визначених статтею 8 Закону України «Про основи національної безпеки України», щодо забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліп-шення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів Рада національної безпеки і оборони України вирішила :

- визнати рівень нормативно-правового регулювання засад приватизації держав-ного майна таким, що призводить до ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері приватизації, зниження інвестиційної та інноваційної активності, зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки, ускладнює створення конкурентного середовища в економіці, а відтак створює загрозу національ-ним інтересам і економічній безпеці держави;

- вважати такою, що не відповідає національним інтересам, є дестабілізуючим чинником, практику, яка склалася внаслідок діяльності державних органів приватизації у сфері управління об'єктами державної власності під час приватизації, насамперед, практику здійснення з порушенням законодавства приватизації державного майна, зокрема підготовки об'єктів державної власності до приватизації, організації їх продажу. Очевидно, що інститут права власності в суспільстві виступає гарантом еконо-мічної й політичної незалежності кожного його члена. Значення системи інституту пра-ва власності, що формується в Україні, для розвитку економіки в цілому зумовлюється низкою обставин:

- регулювання відносин власності в суспільстві формується у тісному взаємозв'язку (і за взаємовпливів) з розвитком усіх аспектів економіко-соціального поступу суспільства, тому їхнє регулювання з боку держави повинно здійснюватися комплексно;

- модель і система державного нормативно-правового регулювання відносин власності в суспільстві на макрорівні виступає однією з основних інституціональних складових поступального економічного зростання, фактором залучення інвестицій в українську економіку;

- чітка визначеність і стабільність, захист прав власника мають принципове зна-чення для стабільного функціонування економіки на ринкових засадах.

Висновки

Інституціональні трансформації економіки України можуть бути визнані дискретними,спонтанними, на які істотно впливають як ендо-, так і екзогенні чинники, у т.ч. індуковані. Ураховуючи перехідний характер змін, вони мають нелінійну, стрибкоподібну, біфуркаційну конфігурацію. У цих умовах вектор їх змін повинен відповідати принципу парето-ефективності, а саме, бути спрямованим на покращення інституційно-го становища одних економічних агентів за незмінного положення інших за умови конструктивної адаптації, яка зумовлює продовження дії інститутів у нових умовах.

Унаслідок фактичного самоусунення держави з початку 90-х років минулого століття від цілеспрямованого формування ринкової інфраструктури, а в багатьох випадках і штучногостримування цього процесу, Україна отримала недосконале інституційне середовище і відповідно до цього високий ступінь тінізації економіки, обумовлений поширенням і дієвістю неформальних інститутів. У цьому контексті пріоритетним напрямком реформування економіки України має бути кероване формування за участю держави сучасних ринкових механізмів, утвердження якого дозволить здійснювати адекватний цьому цивілізований демонтаж адміністративних важелів управління.

Базовою основою інституціональних перетворень має стати прискорена цінова лібералізаці економіки, яка, поряд зі здійсненням інших глибинних перетворень, дійсно сприятиме ринковій трансформації економіки, спрямованій на подолання існуючих диспропорцій. Цінова лібералізація має супроводжуватися прискореним роздержавлен-ням, приватизацією та демонополізацією, без яких інституціональні зміни в системі власності залишаться функціонально нереалізованими і не дадуть очікуваного ефекту.

Пріоритетними завданнями у сфері приватизації державного майна є: завершення приватизації як широкомасштабного проекту трансформації державної власності; перехід на програмні принципи ринкової трансформації стратегічних і монопольних галузей економіки; упорядкування приватизації об'єктів державної власності через удосконалення порядку корпоратизації державних підприємств та їх передприватизаційної підготовки, запровадження обов'язкового розкриття інформації про потенційних покупців об'єктів приватизації, їх засновників, учасників, у тому числі фізичних осіб; проведення післяприватизаційної політики на засадах контролю взятих новими власниками зобов'язань. Перспективами подальших досліджень у даному напрямку є визначення особливостей інституціональних змін торговельно-економічних відносин з метою розробки адекватного інструментарію їх регулювання.

Список літератури

1. Наливайченко, К.В. Роль інституціональних перетворень для розвитку регіональних інтеграційних процесів в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp80/pdf/knp80_109-112.pdf>.

2. Рекомендації щодо економічних та інституціональних реформ [Електронний ресурс] /Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ООН. - Режим доступу: <http://www. un.org.ua/brc/ua_adp_src/Policy%20R.%20final%20textUKR.pdf>.

3. Про основні засади економічної та соціальної політики (станом на 27.03.2007 р.) [Електронний ресурс] : Доповідь Президента України. - Режим доступу:<http://uazakon. com/big/ text1514/pg2.htm>.

4. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [Електронний ресурс] : Закон України : [від 18.03.2004 р., № 1629-IV]. - Режим доступу: <http://uapravo.net/data/base31/ukr31842.htm>.

5. Кокорська, О.І. Інституціональний простір перехідного суспільства: особливості формування [Електронний ресурс] / О.І. Кокорська, В.Ф. Кокорський. - Режим дос-тупу: <http://www.edportal.org.ua/books/Conference_2005/Kokorska_Kokorskii.pdf>.

6. Рубаник, В.Є. Реформування відносин власності в Україні як один із головних чин-ників інституціональних перетворень і демократизації [Електронний ресурс]. - Ре-жим доступу: <http://www.edportal.org.ua/books/Conference_2002/Rubanyk.pdf>.

7. Михайлик, О.Л. Структурні зміни в економіці Півдня України [Текст] / О.Л. Михайлюк // Соціально-економічний вісник. - 2006. - Вип. 22. - С. 262-269.

8. Молодцов, О. Інституціональні передумови переходу від асиметричних до симетрич-них політичних сітей (неоінституціональний підхід) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.municipal.gov.ua/data/loads/statta_molodts_ istityc_peredymovi.doc>.

9. Поворозник, В.О. Інституційні зміни в умовах трансформаційної економіки України [Електронний ресурс] : автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.01.01 / В.О. Поворозник; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. ? К., 2006. ? 19 с. - Режим доступу: <http://www.nbuv.gov.ua/ard/ 2006/06pvoteu.zip>.

10.Мельник, В.П. Особливості інституціональних змін в економіці [Текст] / В.П. Мельник // Научные труды ДонНТУ. Сер. Экон. - 2006. - Вып. 103-3. - С. 40-46.

11.Аузан, А. Общественный договор и гражданское общество [Электронный ресурс]. -Режим доступа: <http://www.ofdp.ru/news/_news170105at121555/full.shtml>.

12.Норт, Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки [Текст] : [пер. з англ.] / Д. Норт. ? К. : Основи, 2000. ? 198 с.

13.Решетило, В.П. Економічна синергетика реалізації ринкового потенціалу інституці-ональних систем [Електронний ресурс] : автореф. дис. ... д-ра екон. наук: 08.01.01 / В.П. Решетило; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. ? Х., 2006. ? 34 с. - Режим досту-пу: <http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06rvppis.zip>.

14.Деркач, М.М. Адаптаційний механізм інституційних змін господарської системи в умовах ринкової трансформації [Електронний ресурс] : автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.01.01 / М.М. Деркач; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. ? Х., 2006. ? 19 с. -Режим доступу: <http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06dmmurt.zip>.

15.Райта, Ю.В. Формування інституційного середовища підприємницької діяльності в Україні [Електронний ресурс] : автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.01.01 / Ю В. Райта; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ? Л., 2006. ? 20 с. - Режим доступу: <http://www.nbuv.gov.ua/ard/ 2006/06ryvpdu.zip>.16.Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. «Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері привати-зації та концептуальні засади їх реалізації» [Електронний ресурс] : Указ Президента України : [від 06.03.2008 р. № 200/2008 р.]. - Режим доступу: <http://www.president. gov.ua/documents/7563.html>

Размещено на Allbest.ru