Форми та види систем оплати праці

Окрім зарубіжного досвіду не слід відкидати і вітчизняну практику. Саме тому на нинішньому етапі найбільш прийнятним є поєднання і доповнення вітчизняного і зарубіжного досвіду в сфері оплати праці персоналу.

ВИСНОВКИ

Отже, з усього вищенаведеного можна зробити деякі висновки:

На сьогоднішній день перехід до ринкових відносин, конкуренція змушують підприємства позбутися зайвих працюючих, або скоротити витрати на оплату праці. В умовах перехідної економіки заробітна плата повинна використовуватися як найважливіший засіб для стимулювання до зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва. Але в Україні відсутня ефективна державна політика зайнятості, зарплат і трудових доходів.

Заробітна плата, як макроекономічна категорія є доходом, який формує платоспроможний попит населення, що стимулює структуру і розвиток виробництва. А відтак зниження реальних доходів працюючих, відхилення ціни на працю від її вартості призводять до звуження внутрішнього ринку, що є в свою чергу причиною скорочення виробництва.

Реформування системи оплати праці в Україні є найважливішим завданням і потребує негайного здійснення.

Удосконалення системи оплати праці повинно відбуватися в результаті оцінки величини робочої сили, в основі якої лежить вартість життєвих благ і послуг, необхідних для нормального життя працівника і членів його сім'ї. На сьогодні, щоб досягти цієї умови, потрібно збільшити середню заробітну плату. Підвищення заробітної плати повинно природно ґрунтуватись на підвищенні продуктивності праці, але в сучасних важких економічних умовах припустимо це зробити частково за рахунок грошової емісії. Інші джерела фінансування зарплати - це ліквідація непотрібних ланок держустанов, скорочення штатів апаратних працівників, “роздутих” в десятки разів порівняно з економічно стабільними країнами.

Необхідно змінити систему оподаткування зарплати шляхом зниження податкових ставок, стимулюючи тим самим вихід з тіньової економіки значної кількості підприємств, що збільшить надходження коштів у бюджет. Мінімальний рівень заробітної плати треба терміново і реально збільшити до рівня прожиткового мінімуму. Відповідно до декларації соціального прогресу і розвитку (ООН, 1969 р.) держава повинна забезпечити задовільний рівень життя своєму населенню.

Реалізація цих, а в подальшому й інших заходів з удосконалення системи оплати праці в Україні дозволило б наблизити величину частки зарплати у витратах на виробництво до рівня економічно розвинутих країн, а оплату робочої сили - до загальносвітових стандартів. Це зіграло б важливу роль у підвищенні рейтингу нашої країни.

Звичайно розглядати тонкі матерії економічної природи такі як оплата праці, а іншими словами розмір заробітної плати, методи її обчислення, нарахування та виплати працівникові можна з різних аспектів. Проте варто завжди намагатися встановлювати об'єктивні причини, що відповідно призводять до об'єктивних наслідків. Як відомо, з макроекономічного погляду заробітна плата є основним джерелом доходу домогосподарств, а чистий дохід - розподіляється на споживання і заощадження. Тому величина даного доходу встановлює величину попиту і заощаджень, тобто в першу чергу формує розмір споживання матеріальних і нематеріальних благ (для наочності у структурі ВВП країни частка споживання становить 60-65%). Такі аргументи нібито схиляють до думки, що чим вища заробітна плата, тим розвиненіша країна. На-перший погляд так воно і є. Однак слід уточнити, що розмір заробітної плати і її динаміка залежить від багатьох факторів ( кон'юнктура на ринку праці, продуктивність праці, інтенсивність та інше), а її безкінечне зростання (бажане для робітника) не можливе, оскільки дана категорія похідна від діючих на неї факторів.

З мікроекономічної точки зору оплата праці для будь-якої організації - це її витрати. Логічно, що ці ж витрати не можуть перевищувати рівня, вище якого підприємство стає збитковим. З іншого ж боку розмір заробітної плати повинен бути таким, який би не втрачав своєї стимулюючої та відтворювальної функції. Підприємство може підвищувати заробітну плату тільки в тому випадку, коли його показника звичайної діяльності задовольняють запланований рівень. Тобто тільки тоді, коли власник грубо кажучи отримав більше, ніж очікував, можливе підняття заробітної плати на підприємстві, хоча тільки теоретично. Практично ж заробітна плата на кожному окремому підприємстві тієї ж галузі та спеціальності оплачується майже однаково, оскільки індивідуальні переваги одного підприємства на сучасному етапі істотно не відрізняються від середньогалузевих умов (мається на увазі, що всі підприємства галузі працюють за тієї ж технології, за того ж рівня прибутковості і т.д.).

Що стосується форм та систем оплати праці, то вони використовуються скрізь по різному, але не мають особливих відмінностей. Варіанти їх використання залежать від специфіки діяльності підприємства. Так, у будівництві як правило використовують колективні системи оплати праці, оскільки робочою одиницею тут являється як правило бригада робітників, а тому переважає акордна система оплати праці. Тобто оплачується виконання певного обсягу робіт (наприклад фарбування фасаду) не залежно від кількості годин праці і т.д.

Отже, оплата праці являється однією із основоположних категорій будь-якої економічної системи, а її розмір становить для найманого робітника той базис, на якому тримається його життя, мало того визначається його якість та вагомість. Для самого ж капіталіста оплата праці - це його витрати, але її якість та продуктивність становить джерело його доданої вартості. Тому підприємство повинно застосовувати такі форми та системи оплати праці, які б стимулювати персонал до саморозвитку та мотивації. Крім того, реалізація таких форм повинна виходити з середовища функціонування самого підприємства, із конкретного підрозділу підприємства, конкретної посади.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І., Основи економічних знань: навчальний посібник, Київ: Вища школа,1998.

2. Мочерний С.В., Єрохін С.А., Каніщенко Л.О., Синишин І.М., Устенко О.А., Основи економічної теорії, Київ: Видавничий центр Академія, 1998.

3. Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз Мікроекономіка, Київ: 1998.

4. Соколик М. Оплата праці в доходах і витратах населення України. №3 - 1998 р.

5. Мортіков В. Взаємодія попиту на працю й заробітної плати в ринковій економіці. №5 - 1998 р.

6. Уманський О., Першукова Т. Вартість, ціна робочої сили та заробітна плата. №3 - 1999 р.

7. Бойчик І.М. Економіка підпиємства: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

8. Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Академія, 2002. - 280 с.

9. Петровивич Й.М. Економіка підприємства: Підручник. - Львів: „Магнолія плюс”, видавець В.М. Піча. - 2004. - 680 с.

10. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник: Видання друге, перероблене і доповнене. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с., іл.

11. Колот А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. -- К., 1997. 18. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. -- К.: КНЕУ, 1998.

Размещено на Allbest.ru