Шляхи підвищення ефективності господарської діяльністі підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суть поняття ефективності та аналізу господарської діяльності підприємства

господарський диверсифікація ринковий економіка

Підприємство розглядається як закрита система, мета і завдання якого є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії підприємства (фірми) - поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль. Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень. Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми. Принципи управління, актуальні і сьогодні, розробив сучасник Ф. Тейлора француз А. Файоль. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп: технічні; обчислювальні; комерційні; охорона майна і осіб; фінансові; адміністративні. Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися, контролювати.

У загальному понятті ефективність характеризує розвинуті системи, процеси і явища, вона виступає як індикатор розвитку, є його найважливішим стимулом. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємницької діяльності, ми визначаємо конкретні заходи, які сприяють процесу розвитку, і відкидаємо ті з них, що ведуть до регресу. У цьому змісті ефективність завжди пов'язана з практикою. Господарська практика свідчить, що усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише в тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятися на досягнутому, експериментувати, рухатися уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості працівників, спонукає їх іти за собою. Це є цільовим орієнтиром управлінської діяльності.

Ефективність як якісна категорія, пов'язана з інтенсивністю розвитку підприємництва і відображає глибинні процеси вдосконалення, які відбуваються у всіх його елементах. Широко відомі показники ефективності виробництва, а саме: результативність, інтенсивність функціонування системи, ступінь досягнення мети і рівень організованості системи і т.д.

Ефективність будь-якої діяльності прийнято виражати за допомогою відношення результату до витрат. Цільова орієнтація такого відношення - прагнення до максимізації. При цьому ставиться задача максимізувати результат, який приходиться на одиницю витрат. Можливе і зворотне співвідношення, коли показник витрат відносять до показника результату. У цьому випадку порівняльний показник мінімізується.

Ефективність виробництва є комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ефективність(продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати)

Для підвищення ефективності виробництва достатньо знайти спосіб зниження використання любого із важливих ресурсів, зберегти незмінними або збільшити при цьому об'єми виробництва.

Для ефективності виробництва характерна поліморфність визначення та можливість застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є класифікація за окремими ознаками відповідних видів ефективності

Ефективність характеризується результатом (ефектом) господарської діяльності, який буває економічний і соціальний.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект є конкретним результатом виробничо-господарської або іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певну вигоду.

Якщо ж виконання робіт на підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємствіпов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарськогоефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів.

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонаправленому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й на інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту. Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, а також загальної результативностівиробничо-господарської діяльності організації впродовж певного періоду часу. Крім того, вони обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарськихрішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) ефект, який характеризує загальну або питому величину, що отримує підприємство від діяльності за певний проміжок часу, та порівняльний ефект, який відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибірнайкращого з них. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного. Визначення економічного варіанту господарювання завжди базується на співставленні показниківабсолютного ефекту, а його аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних з фактичними досягнутими показниками [16, с. 45].

Метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку, тобто різниці між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг та витратами на виготовлення продукції, виконання робіт й надання послуг. Виручка є результатом множення обсягу збуту та ціни. Витрати - це грошова компенсація виробничих факторів, використаних у виробничому процесі (власних і запозичених). Прибуток також є результатом підприємницького ризику й проведених підприємством фінансових (кредитних) операцій.

Чинниками, які стимулюють підприємництво, виробництво і збут, є змагання й конкуренція, що сприяють пошукам нових рішень, ресурсів, технологій, зниження витрат, підвищення кваліфікації кадрів. Це в свою чергу стимулює дослідно-конструкторські роботи, підвищує якість сервісу і, зрештою, дозволяє виготовляти нову продукцію, завойовувати нові сегменти ринків збуту.

В умовах ринкової економіки підприємства ведуть самостійний пошук ринків збуту, споживачів. Підприємства також самі відповідають за власний фінансовий стан.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, повинна включати декілька груп: узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); показники ефективності використання праці (персоналу); показники ефективності використання основних і оборотних фондів, фінансових засобів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перерахованих груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних або відносних показників, що характеризують загальну ефективність (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1)

Таблиця 1. Система показників ефективності

Під методикою аналізу розуміють певну послідовність операцій, прийомів, дій і правил найдоцільнішого виконання аналітичної роботи. Економічний аналіз проводиться в 7 етапів.

На першому етапі уточнюють об'єкти, мету і завдання аналізу, складають план аналітичної роботи.

На другому етапі розробляють систему синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризують об'єкт аналізу.

На третьому етапі збирають і готують для аналізу необхідну інформацію (перевіряють її точність, приводять до зіставного вигляду тощо).

На четвертому етапі порівнюють фактичні результати господарювання з показниками плану досліджуваного періоду, з фактичними даними минулих періодів, з показниками провідних підприємств, із середніми по галузі тощо.

На п'ятому етапі вивчають фактори і визначають їхній вплив на результати діяльності підприємства.

На шостому етапі виявляють невикористані і перспективні резерви підвищення ефективності виробництва.

На сьомому етапі оцінюють результати господарювання з урахуванням дії різноманітних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробляють заходи для використання їх.

Досліджувані в аналізі фактори можна класифікувати за різними ознаками (табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація факторів в аналізі господарської діяльності

Систематизації факторів досягають за допомогою побудови структурно-логічних моделей, в яких фактори розміщують у певному порядку з урахуванням їхнього взаємозв'язку і співпідпорядкованості.

Розрізняють детерміновані і стохастичні факторні системи. Створити детерміновану факторну систему - означає подати досліджуваний показник як алгебраїчну суму, як частку або як добуток кількох факторів, що визначають його величину.

Наприклад, обсяг валової продукції промислового підприємства можна подати як добуток двох факторів першого порядку: середньої чисельності робітників і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за рік, що, у свою чергу, залежить безпосередньо від кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік, і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за день. Обсяг продукції, яку виробив один робітник у середньому за день, також може бути розкладено на тривалість робочого дня і виробіток у середньому за одну годину.

Розвитку детермінованої факторної системи досягають, як правило, за рахунок деталізації комплексних факторів. Елементні (у нашому прикладі - чисельність робітників, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладають на спів - множники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи комплексні фактори поступово деталізуються на менш загальні, а ті, у свою чергу, - ще на менш загальні, поступово
наближаючись за своїм аналітичним змістом до елементів (простих).

Таким чином, систематизація факторів дає змогу глибше вивчити взаємозв'язок факторів у формуванні величини показника, який вивчається, що має неабияке значення на наступних етапах аналізу, особливо на етапі моделювання досліджуваних показників [19, с. 24 - 30].

2. Фактори підвищення ефективності господарської діяльності підприємства

господарський диверсифікація ринковий економіка

Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку

Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат та на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

зменшення обсягів незавершеного виробництва;

удосконалення системиматеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

організувати використання вторинних ресурсів;

створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

внутрішньо змінні втрати робочого часу;

втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;

кваліфікаційноїструктури працюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємтва, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.

Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблемикомплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.

3. Диверсифікація, як один із заходів вдосконалення господарської діяльності підприємства

Диверсифікація, як і спеціалізація та концентрація, є однією із суспільних форм організації виробництва. Слово диверсифікація походить від латинських слів diversus, що означає різний, віддалений і fadere - робити. Як економічний термін диверсифікація стала вживатися в західній економічній науці і практиці досить давно й означає проникнення фірм в нові для них сфери діяльності, завдяки чому вони перетворюються в багатогалузеві комплекси. Акцент при цьому робиться на створенні таких видів діяльності, які не пов'язані з основним виробництвом.

В сучасних умовах диверсифікація в широкому розумінні цього слова набуває дещо глибшого змісту і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетингових сферах.

В економічній літературі виділяють такі напрями диверсифікації:

концентрична - створення нових видів продукції за існуючої технології і на основі тих же матеріалів, сировини, що раніше використовувалися на підприємстві;

вертикальна - організація виробництва продукції, яку раніше підприємство отримувало від партнерів-постачальників;

горизонтальна - випуск продукції, для виробництва якої потрібні зміни існуючої технології або розробка нової;

корпоративна - створення і виробництво принципово нової продукції.

Диверсифікація виробництва, з огляду на специфіку даної галузі, має свої істотні особливості, що зумовлює необхідність застосування принципово нового підходу до визначення її напрямів (форм) і видів порівняно з наведеними. Виправдано, зокрема, виділяти за критерієм сфери здійснення три форми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову.

Виробнича диверсифікація - це урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції або розширення її асортименту. Фінансова диверсифікація - це урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається через здійснення підприємством різних видів коротко- і довгострокових фінансових вкладень. Маркетингова диверсифікація пов'язана із створенням підприємством власної торговельної мережі, розширенням каналів збуту продукції, задіяння більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок, організацією (за необхідності) післяпродажного обслуговування проданих товарів.

Можна виокремити два види виробничої диверсифікації: галузеву і продуктово-асортиментну.

Галузева диверсифікація - це збільшення сукупності функціонуючих на підприємстві галузей, які на стадії виробництва всіх видів продукції - кінцевого споживання, проміжної і сировини для промислової переробки - технологічно не пов'язані між собою. Галузева диверсифікація тоді має місце, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва, які відрізняються від виробництв інших галузей кінцевим продуктом, застосовуваними засобами виробництва, його технологією та організацією.

Можна виділити горизонтально інтегровану і горизонтально неінтегровану диверсифікацію. Горизонтально інтегрована - це така диверсифікація, за якої продукція однієї галузі може бути використана на виробниче споживання в інших галузях.

Підприємства, крім галузевої диверсифікації, можуть здійснювати і продуктово-асортиментну диверсифікацію, під якою розуміють розширення на підприємстві асортименту продукції, яка виробляється за єдиною базовою технологією, одними і тими ж засобами виробництва, а також тим самим складом працівників, для яких не вимагається при здійсненні такого розширення набуття нових професійних навичок чи кардинального підвищення кваліфікації. При цьому термін «асортимент продукції» трактується як сукупність різновидів одного і того ж виду продукції (одного найменування), які різняться між собою окремими характеристиками, що мають значення для споживачів. Прикладом продуктово-асортиментної диверсифікації може бути виробництво пивзаводу нових для підприємства видів пива.

Слід зазначити, що підприємства можуть вдаватися до поглибленого розширення асортименту продукції. Таке поглиблення продуктово-асортиментної диверсифікації прийнято називати диференціацією товару.

Продуктово-асортиментна диверсифікація може мати два різновиди: класична і специфічна. Класична - це така продуктово-асортиментна диверсифікація, яка здійснюється в межах певної номенклатури продукції. При цьому під номенклатурою розуміють перелік найменувань виробів (продуктів), які виробляє підприємство.

Продумана продуктово-асортиментна диверсифікація справляє істотний вплив на економіку підприємства, адже для її здійснення потрібно значно менше коштів порівняно з галузевою диверсифікацією і водночас вона дає змогу підвищити конкурентоспроможність продукції, збільшити її збут завдяки повнішому задоволенню потреб споживачів, здійснювати гнучкішу цінову політику. В результаті підвищується прибутковість виробництва, зміцнюється позиція підприємства на ринку, зростає його конкурентоспроможність.

4. Методи діагностики виробничо-господарської діяльності підприємства

Діяльність підприємств різних сфер функціонування повинна підлягати перманентній діагностиці з метою цільового оцінювання різних сфер діяльності на засадах бізнес-індикаторів, виявлення проблемних моментів, вузьких місць, перспектив розвитку та розроблення відповідних заходів. Якість результатів діагностики виробничо-господарської діяльності залежить від обраних методів діагностики, кваліфікації фахівців, що здійснюють діагностичні процедури, інформаційного та програмного забезпечення, залучених ресурсів тощо. Особливо впливає на достовірність та реалістичність діагностики адекватні умовам функціонування, цільовому призначенню та ресурсним можливостям методи діагностики.

Під методами діагностики доцільно розуміти способи та прийоми цільового оцінювання стану заданих об'єктів з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень щодо функціонування підприємства загалом та його окремих сфер. Вибір адекватних методів діагностики зумовлюється значним переліком чинників, пріоритетність, склад та структура яких формуються під впливом середовища функціонування. З огляду на вищезазначене виникає необхідність у формуванні комплексної класифікації методів діагностики з метою їх систематизації, групування, структурування, а також у виокремленні переліку чинників, що зумовлюють вибір конкретних методів для здійснення цільових діагностичних процедур.

О.О. Гетьман, В.М. Шаповал та Т.О. Загорна відносять до основних методів діагностики такі [8, с. 10]:

аналітичні: ґрунтуються на безконтактних дослідженнях, опрацюванні статистичних даних, використанні комплексного аналізу;

експертні: засновані на дослідженнях та висновках експертів;

динамічне програмування: розрахунковий метод вирішення управлінських завдань з використанням математичних моделей;

лінійне програмування: математичний метод, заснований на оптимізації досягнення кількісно визначеної мети.

Отже, методи діагностики доцільно класифікувати за такими ознаками:

За вираженням:

кількісні методи: передбачають використання математичних, статистичних процедур:

якісні методи: ґрунтуються на досвіді, знаннях, інтуїції, компетенціях суб'єктів діагностики тощо.

За формою відображення:

фактологічні (лабораторний аналіз, контрольне придбання, контрольні заміри, хронометраж, інвентаризація, експертиза, експеримент);

розрахунково-аналітичні (техніко-економічні розрахунки, аналітичне оцінювання, арифметична перевірка, економіко-математичне моделювання тощо);

документальні (логічна перевірка, зустрічна перевірка документів, перевірка відображення у документації усіх операцій, схем консолідування даних і та ін.).

За обґрунтуванням:

теоретичні: абстрагування, ідеалізація, аксіоматика, індукція, дедукція, узагальнення, синтез;

емпіричні: експеримент, експертиза, розрахунки, вимірювання, тести.

За кількістю критеріїв:

монокритеріальні: ґрунтуються на дослідженні об'єкта за одним критерієм;

полікритеріальні: передбачають дослідження об'єкта за системою критеріїв.

За характером досліджуваних взаємозв'язків:

лінійні (симплексний метод, метод транспортної задачі);

нелінійні (дисперсійний аналіз, динаміко-статистичний аналіз, кореляційно-регресійне моделювання, матричний метод).

За спрямуванням:

методи прогнозної діагностики: спрямовані на діагностику майбутнього стану об'єкта у тактичному та стратегічному вимірах;

методи поточної діагностики: передбачають здійснення діагностики сучасного стану досліджуваного об'єкта;

методи ретроспективної діагностики: покликані оцінити стан та розвиток об'єкта у минулому.

За універсальністю:

уніфіковані: можуть застосовуватись щодо будь-якого об'єкта діагностики;

вузькоспеціалізовані: призначені для діагностики конкретних об'єктів.

За рівнем дослідження:

аналіз: динамічний (трендовий), порівняльний, структурний (вертикальний), індексний, коефіцієнтний, факторний;

синтез: прямий, елементно-теоретичний, структурно-генетичний.

За ступенем формалізування:

неформалізовані (методи експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, табличні, графічні);

формалізовані (статистичні, бухгалтерські, економіко-математичні) тощо [9, с. 22].

Чинники, що визначають вибір методів діагностики:

Цілі та завдання діагностики - визначають очікуваний результат від здійснення діагностики.

Об'єкт діагностики - об'єкт діагностики може бути комплексним (підприємство загалом) та деталізованим (підрозділ, вид діяльності, операція, працівник тощо), що і визначає характер використовуваних методів діагностики.

Інформаційне забезпечення - доступність, повнота та форма інформаційного забезпечення впливає на можливість оброблення даних. За наявності повної та достовірної інформації діагностика перетворюється на послідовність алгоритмічних дій із оброблення інформації, її ідентифікації та інтерпретування. Якщо ж інформаційне забезпечення є недостатнім, то виникає необхідність у врахуванні ризиків неповноти даних та їх достовірної обробки.

Кваліфікація працівників, задіяних у діагностиці - висока кваліфікація працівників створює умови для використання складних розрахунково-аналітичних, фактологічних, кількісних методів, які ґрунтуються на економіко-математичному моделюванні, аналітичному оцінюванні тощо. Недостатня кваліфікація працівників формує необхідність використання простих методів діагностики (арифметичного перерахунку, огляду за встановленими критеріями та ін.).

Технічне та програмне забезпечення - визначає можливості щодо використання стандартних уніфікованих методів діагностики, які передбачені у технічно-програмних комплексах різного покоління, або щодо використання спеціалізованих методів діагностики, які зазвичай є елементами цільових програмних продуктів різного рівня складності.

Стабільність середовища функціонування - чим стабільніше середовище функціонування, тим простіші та традиційніші методи діагностики можна використовувати. Динамічне та непередбачуване середовище функціонування вимагає, як правило, використання складних методів діагностики, які ґрунтуються на врахуванні різноманітних ризиків, використанні нелінійних моделей тощо.

Досвід та традиції діагностики - формують усталені догми в організації щодо цільового використання певних методів діагностики у відповідних ситуаціях.

Ресурсне забезпечення - впливає насамперед на інформаційне забезпечення, можливість залучення відповідного технічного та програмного комплексу, добір кваліфікованих аналітиків, що надалі визначає види діагностичних методів.

Горизонт та спрямування діагностики - найточніша діагностика ґрунтується на дослідженні ретроспективного та поточного стану, що дає змогу використовувати методи ідентичного спрямування. Перспективна діагностика, особливо спрямована на тривалий період, базується на використанні прогнозних, розрахунково-аналітичних, якісних методів складнішого рівня.

Рівень деталізації діагностики - визначає точність та охоплення методами діагностики досліджуваного об'єкта.

Призначення діагностики - формує характер її інтерпретації. Наприклад, якщо результати спрямовані Голові правління, Спостережній раді, Ревізійній комісії, то діагностика здійснюється деталізовано з використанням кількісних, розрахунково-аналітичних, точних методів дослідження. Якщо ж йдеться про рекламне призначення інформації діагностики, то вона може здійснюватись на засадах якісних, оглядових, логічних методів [10, с. 109].

Результативність, повнота, достовірність та обґрунтованість діагностики виробничо-господарської діяльності підприємства суттєво залежить від методів, що використовувались у цьому процесі. Вибір адекватних середовищу функціонування методів залежить від значного переліку чинників: цілей діагностики, інформаційного забезпечення, кваліфікації працівників, стабільності середовища функціонування, технічного та програмного забезпечення тощо. Слід зауважити, що на підприємстві може одночасно використовуватись певна сукупність методів як для досягнення однієї діагностичної цілі, так і для досягнення комплексу цілей діагностики [11, с. 124].

Висновок

У загальному понятті ефективність характеризує розвинуті системи, процеси і явища, вона виступає як індикатор розвитку, є його найважливішим стимулом. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємницької діяльності, ми визначаємо конкретні заходи, які сприяють процесу розвитку, і відкидаємо ті з них, що ведуть до регресу. У цьому змісті ефективність завжди пов'язана з практикою. Господарська практика свідчить, що усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише в тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятися на досягнутому, експериментувати, рухатися уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості працівників, спонукає їх іти за собою. Це є цільовим орієнтиром управлінської діяльності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, а також загальної результативностівиробничо-господарської діяльності організації впродовж певного періоду часу.

Размещено на Allbest.ru