Державне регулювання діяльності ринка фінансових послуг, кредитних спілок та ломбардів

Размещено на http://www.allbest.ru

Введення

Посилення впливу фінансового сектору на економіку зумовило необхідність детальнішого дослідження ролі фінансових посередників у сучасних умовах. Аналізуючи різні підходи науковців до визначення місця та ролі фінансового сектору в економічній системі, можна виділити два протилежні погляди:

1) відповідно до концепції сучасного монетаризму фінансовий сектор -- детермінанта економічного розвитку, а відтак, збільшення масштабів фінансових ринків сприяє підвищенню ефективності економіки. Диспропорції у розвитку фінансового сектору, порівняно з реальним, -- тимчасове явище, якого можна (і слід) уникнути;

2) функціонування фінансового сектору в сучасних умовах характеризується певними суперечностями, що перетворюють його на відносно самостійну сферу та вказують на поглиблення розриву ("the great divide") між фінансовим і реальним секторами економіки (так звана гіпотеза "відриву" фінансового секторі/ від реальної економіки -- "decoupling hipothesis").

Зазначимо, що до основних диспропорцій у розвитку сучасного фінансового сектору належать;

-- непропорційне щодо реального сектору зростання активів фінансових установ;

-- домінування короткострокових форм інвестування;

-- відрив потоків капіталу від потоків товарів та послуг;

-- ускладнення контролю та регулювання за функціонуванням установ фінансового сектору;

-- суттєве ослаблення ліквідності провідних фінансових ринків;

-- кількісне та якісне домінування спекулятивних складових у структурі фінансових потоків;

-- відплив ресурсів, у тому числі кваліфікованих фахівців, з реального сектору до фінансового.

Діяльність фінансових посередників почали порівнювати з передавальним механізмом між інвесторами та фінансовими ринками. Без участі фінансових посередників доступ інвесторів до операцій на фінансових ринках є обмеженим. Тому банки та інші фінансові установи перебувають у постійному пошуку нових шляхів зниження витрат з управління ризиками. З іншого боку, присутність посередників на фінансових ринках відкриває для них додаткові можливості щодо застосування складніших інструментів і технологій управління ризиками. Такі відносини між фінансовими посередниками та фінансовими ринками отримали назву симбіотичних відносин (symbiotic relationship), в яких жодна зі сторін не може існувати без іншої.

Фінансові посередники, постійно шукаючи можливості зниження витрат з управління ризиками, все активніше застосовують сучасні інноваційні технології та використовують створені на їх основі нові фінансові інструменти. Такий симбіотичний рух, за висловом американських учених Р. Мертона та Б. Боді, одержав назву фінансової інноваційної спіралі (financial innovation spiral).

В сучасних умовах фінансові інновації стають центральною ланкою фінансового посередництва. Функціонування глобальних торговельних систем, застосування нових фінансових інструментів та продуктів на основі використання фінансового інжинірингу визначають особливості конкурентної боротьби між фінансовими посередниками на різних сегментах фінансових ринків, зумовлюють появу нових і вдосконалення наявних систем збирання, обробки, передачі та захисту інформації.

Отже, особливий характер фінансового посередництва, на відміну від торгового посередництва, полягає в тому, що фінансові посередники здійснюють купівлю та наступний продаж не однакових, а різнорідних фінансових активів (інструментів). У процесі діяльності фінансових посередників відбувається перетворення фінансових інструментів одного виду, якими є зобов'язання позичальників, на фінансові інструменти іншого виду, які заощадники отримують від посередників в обмін на кошти



Розділ 1 Сутність, структура, стан та розвиток ринка фінансових послуг, ломбардів та кредитних спілок

1.1 Теоретичні засади функціонування та структура ринка фінансових послуг

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІИ ринок фінансових послуг постає як сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг.

За економічною сутністю ринок фінансових послуг -- сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на послуги, пов'язані зі здійсненням операцій із фінансовими активами. Сутнісні ознаки ринку фінансових послуг відображають його спорідненість із фінансовим ринком.

На ринку фінансових послуг фінансові посередники здійснюють професійну діяльність з фінансовими активами, яка визначається потребою спрямовувати рух грошових коштів від заощадників до позичальників, забезпечуючи при цьому прийнятний рівень дохідності, ризику та ліквідності.

Ринок фінансових послуг об'єднує різноманітні форми мобілізації, акумулювання та переміщення грошових коштів із вільного обігу в сферу інвестиційного використання за участю фінансових посередників.

Отже, основними ознаками ринку фінансових послуг є такі:

1) ринок фінансових послуг постає як сфера взаємодії фінансових посередників із клієнтами;

2) обслуговування клієнтів відбувається в процесі здійснення операцій із фінансовими активами;

3) ринок фінансових послуг має характер організованого ринку на основі укладання відповідних угод або продажу цінних паперів.

У вітчизняній літературі банки розглядаються як провідні інституції фінансового посередництва. У свою чергу, небанківські фінансові інституції поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на основі договору з кредитором (інвестором), та інвестиційних фінансових посередників, котрі залучають кошти шляхом продажу кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Орієнтація на максимальне урахування індивідуальних потреб клієнтів призводить до сприйняття ринку фінансових послуг насамперед як клієнтоорієнтованого фінансового ринку.

Сегментація ринку фінансових послуг, на якому діють фінансові посередники, котрі суттєво відрізняються за характером діяльності, може здійснюватися за різними ознаками.

Залежно від спрямованості діяльності фінансових посередників ринок фінансових послуг може бути представлений як ринок фінансових послуг банків і небанківських установ (рис. 1.1,1).

До небанківських кредитних установ належать кредитні спілки, факторингові та лізингові компанії, ломбарди. До небанківських фінансових установ належать страхові компанії; інститути спільного інвестування; установи накопичувального пенсійного забезпечення; компанії з довірчого управління, компанії з управління майном при фінансуванні будівництва житла, торгівці цінними паперами та ін.

Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися за видами фінансових активів, які є об'єктом купівлі-продажу і використання котрих визначає характер договірних відносин.

Важливим завданням подальшого розвитку ринку фінансових послуг є розширення доступу суб'єктів господарювання та населення до фінансових послуг, а також залучення нових клієнтів, які раніше відмовлялися від їх використання внаслідок невиправдано високої вартості, будь-яких дискримінаційних обмежень або невідповідності вимогам.

1.2 Сутність, структура та розвиток ломбардної діяльності на ринку фінансових послуг

Ломбард -- це небанківська кредитно-фінансова установа, виключним видом діяльності якої е надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений термін і під відсоток, зберігання речей та надання супутніх послуг, пов'язаних з діяльністю ломбарду.

Діяльність ломбардів із надання фінансових кредитів є одним із найстаріших видів кредитування населення, яке пережило різні економічні устрої та політичні режими.

У разі виникнення у громадян термінових потреб у невеликих сумах грошей на короткі періоди така форма кредитування населення є однією з найпростіших і найзручніших, а тому виявилася стійкою в конкурентній боротьбі з банками та кредитними спілками.

На сьогодні в Україні створення та діяльність ломбардів здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-IIІ, "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 р. № 1255 IV, "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ та інших законів України і виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

Історична довідка

Батьківщиною ломбарду вважають Ломбардію -- область Північної Італії, де в ХНІ ст. виникли банківські контори, що видавали позики під заставу майнових цінностей. А вже в XV ст. ломбарди з'являються практично в усіх містах (талії та надають позики під заставу особистих речей.

На території України перший ломбард виник у 1800 р. в Одесі. Для завершення будівництва гавані місто одержало кредит у сумі 2500 рублів. У зв'язку з тим, що ці кошти витрачалися поступово в міру спорудження гавані, а відсотки за користування кредитом потрібно було сплачувати з усієї суми, влада міста з метою отримання додаткових доходів для покриття відсотків за наданим кредитом створила Комітет Із провадження робіт у порту, який частину тимчасово вільних коштів видавав громадянам міста як позики під заставу цінних речей і товарів.

Основними видами ломбардних послуг в Україні є:

1) надання економічним агентам фінансових кредитів у готівковій і безготівковій формах;

2) пропонування супутніх ломбардних послуг, до яких належать:

- агентська діяльність із страхування предмета закладу, яким забезпечено зобов'язання за договором фінансового кредиту;

- продаж предмета закладу, на який ломбардом звернено стягнення;

- передпродажна підготовка предмета закладу, на який ломбардом звернено стягнення шляхом набуття права власності.

Основним видом діяльності ломбардів України є надання миттєвих, короткострокових та невеликих за розміром позик на власний ризик під заставу. Якщо раніше в якості застави ломбарди приймали переважно золоті речі та ювелірні прикраси, то зараз цей перелік досить широкий: дорогоцінні метали та каміння, побутова техніка та електроніка, мобільні телефони, хутряні вироби, цінні папери, автомобілі та навіть нерухомість.

Якщо говорити про конкурентні переваги ломбардів над банками, то варто виділити наступні:

1) для клієнтів:

- швидкість отримання грошей. Як правило, видача кредитів у ломбардах займає 15-20 хвилин (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості). Рішення приймаються на місці і одразу можна отримати кошти;

- мінімум документів для отримання кредиту: паспорт або інший документ, який посвідчує особу, ідентифікаційний код, документ про право власності на заставлене майно (при заставі автомобіля чи нерухомості). Оцінка заставного майна проводиться, як правило, одразу (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості) і клієнт точно може знати яку суму він може отримати під наданий вид застави.

- клієнту не потрібно підтверджувати свою платоспроможність. На відміну від банківських установ та кредитних спілок, для ломбардів неважливо знати фінансовий стан своїх клієнтів, оскільки у разі неповернення коштів, збитки можна буде компенсувати за рахунок продажу заставленого майна;

- надання знижок постійним клієнтам;

2) для власників ломбардів:

- менший контроль з боку держави за діяльністю ломбардів на відміну від банківських установ та кредитних спілок, причиною чого є те, що більшість ломбардів не залучають кошти економічних суб'єктів на зберігання; 

- значно менші вимоги щодо розміру статутного фонду ломбардів. Так у проекті Закону України «Про ломбарди і ломбардну діяльність» пропонується встановити мінімальний розмір статутного (складеного) капіталу ломбарду у сумі, еквівалентній 30000 євро

- можливість надавати супутні послуги та отримувати додатковий дохід;

- значно менші розміри витрат на відкриття нових відділень у порівнянні з банківськими установами.

Однак, поряд з перевагами діяльності ломбардів існують також і недоліки діяльності цих установ:

1) для клієнтів:

- велика вартість кредитних ресурсів, що надаються ломбардами. Якщо порівнювати з банківськими відсотками, то кредит ломбарду обійдеться втричі дорожче, а то й більше 

- короткостроковість надаваних кредитів. Як правило ломбарди видають кошти на термін від кількох днів до кількох місяців;

- підвищені вимоги до вартості застави, оскільки кредит може видаватися на суму, що втричі менша на ринкову вартість заставного майна;

2) для власників ломбардів:

- значна недовіра населення країни до діяльності ломбардів, часто ці установи пов'язують із кримінальним сектором, що впливає на обсяги надаваних послуг;

- відсутність кваліфікованих працівників у сфері надання ломбардних послуг, оцінці заставного майна;

- необхідність здійснення зберігання заставного майна, що супроводжується ризиками втрати або його пошкодження тощо.

Звичайно, ломбарди за обсягами операцій не можуть істотно конкурувати з банками, але на ринку споживчого кредитування вони є доволі помітними кредитними посередниками.

У таблиці 1.2 основні показники системи ломбардів за 2012 рік

Таблиця 1.2 Основні показники системи ломбардів

Показники
	І кв. 2012	ІІ кв. 2012	ІІІ кв. 2012
Кількість ломбардів (на кінець періоду)	458	461	466
Включено до Державного реєстру (за період)	3	4	7
Виключено з Державного реєстру (за період)	2	0	2
Активи по балансу, млн.грн.	1 331,1	1 435,1	1 433,3
Власний капітал, млн.грн.	878,1	919,0	959,1
Сума наданих фінансових кредитів під заставу за квартал, млн.грн.	2 173,6	2 179,5	2 151,1
Вартість майна, прийнятого в заставу за квартал, млн.грн.	2 696,2	2 817,2	2 679,3
Сума погашених фінансових кредитів за квартал, млн.грн.	2 088,5	2 187,3	2 073,6
з них: погашено за рахунок майна, наданого в заставу	187,2	173,8	156,3
Сума нарахованих процентів за користування фінансовими кредитами за квартал, млн.грн.	289,4	324,6	328,6
Загальна сума отриманих доходів за квартал, млн.грн.	442,8	450,4	444,9
Загальна сума витрат за квартал, млн.грн.	398,6	422,3	410,8
Кількість наданих фінансових кредитів під заставу за квартал, (тис. один.)	2 595,9	2 726,8	3 008,9
Кількість договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу за квартал (тис. один.)	347,2	232,8	498,1
Середньозважена річна процентна ставка за кредитами, %	190,6	213,7	186,1



1.3 Сутність, основні принципи та організаційні засади діяльність кредитної спілки

Кредитна спілка -- це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитні спілки є однією з форм кооперативів, що діють у фінансово-кредитній сфері.

Історична довідка

Ідея кооперації як форми взаємодопомоги та економічного самозахисту населення в умовах ринку сформувалась в Англії на початку XIX ст. У 1844 р. 28 робітників-ткачів англійського міста Рочдейл заснували споживчий кооператив, принципи діяльності якого започаткували увесь кооперативний рух. 6 основу кооперативної форми господарювання була І покладена ідея економічного самозахисту людей шляхом об'єднання в організацію для самозабезпечення більш дешевими та якісними товарами. Власне організація ґрунтувалася на принципах демократії та матеріальної участі членів через пайові внески, з яких формувалися кошти товариства. Кооперативна ідея була близькою та зрозумілою широким верствам населення, тому швидко почала поширюватися у різних країнах.

В Україні кредитні спілки почали відроджуватися у 1992 р.Станом на 31.12.11 у Державному реєстрі фінансових установ

міститься інформація про 691 кредитну установу (табл. 3), у тому числі про:

613 кредитних спілок;

49 інших кредитних установ;

29 юридичних осіб публічного права.



Таблиця1. 3.1

Кількість кредитних установ починаючи з 2008 року почала зменшуватися і на кінець 2011 року порівняно з аналогічним періодом 2010 року зменшилася на 39 одиниць, або на 5,3 %. Скоротилась і кількість кредитних спілок, яка на кінець 2011 року становила 613 одиниць, що на 7,0% (46 одиниць) менше за показник минулого року - 659. Насамперед, це пояснюється істотним погіршенням фінансового становища кредитних спілок,суттєвим зниженням показників їх платоспроможності та ліквідності. Основні показники діяльності кредитних спілок наведено в табл. 1.3.2.

Таблиця 1.3.2 Основні показники діяльності кредитних спілок в Україні

Діяльність кредитних спілок регулюється Законом України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ і ґрунтується на таких головних принципах:

1) добровільність вступу та свободи виходу з кредитної спілки, яка означає, що ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, а виключення з її членів дозволяється лише у випадках, визначених статутом спілки;

2) рівноправність членів кредитної спілки, відповідно до якої всі члени спілки мають рівні права, в тому числі в разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;

3) самоврядування, тобто забороняється будь-яке втручання інших органів у діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом;

4) неприбутковість, яка полягає в тому, що діяльність кредитної спілки спрямована не на отримання прибутку, а на надання фінансових послуг та одержання доходів членами спілки;

5) гласність, тобто кредитна спілка зобов'язана забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління кредитної спілки, видавати копії документів та витяги з них у порядку, визначеному статутом.

За юридичним статусом кредитна спілка є юридичною особою, яка має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває та використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власну символіку.

Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути меншою ніж 50 осіб, які можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак:

-- мають спільне місце роботи чи навчання;

-- належать до однієї професійної спілки чи об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації;

-- проживають в одному населеному пункті.

Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України та об'єднані за однією із зазначених вище ознак.

Прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради спілки, крім випадків припинення членства, у зв'язку зі смертю особи, або виключенням, у зв'язку з порушенням статуту.

Рішення про створення кредитної спілки оформляється протоко- І лом установчих зборів. Невід'ємною складовою цього протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників). У реєстрі обов'язково зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, дані її паспорта, адреса та інші відомості, що підтверджують ознаки, які об'єднують засновників кредитної спілки.

Вищим органом управління кредитною спілкою є загальні збори її членів. Окрім того, управління спілкою можуть здійснювати: спостережна рада; ревізійна комісія; кредитний комітет, правління (виконавчий орган) та інші органи, створені рішенням загальних зборів кредитної спілки.

Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані зі створенням кредитної спілки.

Основним документом, на підставі якого діє кредитна спілка, є затверджений нею статут, у якому обов'язково зазначаються:

-- найменування кредитної спілки та її юридична адреса;

-- мета створення і завдання;

-- ознака членства в кредитній спілці;

-- порядок утворення та діяльності органів управління кредитної спілки, порядок утворення філій та відділень, їх повноваження;

-- умови і порядок вступу до неї, порядок припинення членства, права та обов'язки членів кредитної спілки;

-- порядок сплати вступних та інших внесків, джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів, порядок формування та використання фондів, утворюваних спілкою;

-- порядок звітності та здійснення контролю за діяльністю органів управління кредитної спілки;

-- порядок розподілу доходів, покриття можливих її збитків;

-- порядок внесення змін і доповнень до статуту, припинення її діяльності, вирішення майнових питань у зв'язку з ліквідацією, інші положення щодо організаційної та господарської діяльності кредитної спілки.

Державну реєстрацію кредитних спілок здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України згідно із Законом України "Про кредитні спілки" та нормативно-правовими актами Держфінпослуг шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру фінансових установ протягом одного місяця з дня подання таких документів:

-- заява встановленого зразка про державну реєстрацію кредитної спілки;

-- протокол установчих зборів і реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах;

-- статут кредитної спілки;

-- копія платіжного документа про сплату реєстраційного збору.

Свідоцтво про державну реєстрацію кредитній спілці видає Держфінпослуг. Окрім того, кожна кредитна спілка для здійснення операцій із залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності, має одержати ліцензію.

Свою діяльність кредитна спілка може припинити шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу) або ліквідації. Кредитна спілка вважається такою, що припинила діяльність, після внесення відповідного запису до Державного реєстру фінансових установ. Днем припинення членства в кредитній спілці вважається день прийняття загальними зборами членів кредитної спілки відповідного рішення.

Реорганізація кредитних спілок здійснюється за рішенням їх вищих органів управління, а ліквідація може бути проведена в таких випадках:

-- за рішенням вищого органу управління спілки;

-- на підставі рішення Держфінпослуг про скасування державної реєстрації у зв'язку з фальсифікацією інформації, заявленої на момент реєстрації;

-- за рішенням суду в разі здійснення діяльності без відповідної ліцензії, в разі неплатоспроможності спілки, в інших випадках, передбачених законом, за поданням Держфінпослуг, позовом членів або кредиторів кредитної спілки.

З метою сприяння фінансовій стабільності кредитних спілок та об'єднання тимчасово вільних коштів своїх членів для їх взаємного кредитування кредитні спілки на кооперативних засадах можуть створювати об'єднану кредитну спілку. Така спілка формується як неприбуткова організація на основі членства в асоціації кредитних спілок. Мінімальна чисельність її учасників має бути не менша ніж 10 кредитних спілок, кожна з яких може бути учасником лише однієї об'єднаної кредитної спілки.

Створення, державна реєстрація, ліцензування та діяльність об'єднаної кредитної спілки здійснюються відповідно до законодавства України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.



Розділ 2. Державне регулювання діяльності ринка фінансових послуг, кредитних спілок та ломбардів

2.1 Органи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні

Основною метою регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення стабільного та динамічного розвитку вітчизняного фінансового сектору та його ефективного впливу на розвиток усієї економічної системи.

До головних напрямів реалізації цієї мети належать:

-- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

-- захист інтересів споживачів фінансових послуг;

-- створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

-- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

-- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

-- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

-- запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

-- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг в Україні здійснюють:

1) щодо ринку банківських послуг -- Національний банк України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг -- Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг, і зобов'язані своєчасно повідомляти один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.

Державне регулювання ринку банківських послуг здійснює Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ та іншими законами України.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг).

Держфінпослуг є уповноваженим органом -- спеціальним органом виконавчої влади, на який покладено функції регулювання ринків фінансових послуг, і може встановлювати додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законодавством. Держфінпослуг працює за колегіальним принципом на основі Положення, затвердженого Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

До головних завдань діяльності Держфінпослуг належать:

-- розробка стратегії розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

-- здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;

-- захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання та припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

-- узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

-- розроблення та затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

-- координація діяльності з іншими державними органами;

-- запровадження міжнародно-визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг і фінансових установ.

У межах своєї компетенції Держфінпослуг:

1) розробляє та запроваджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання;

2) здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ;

3) видає фінансовим установам відповідні дозволи та ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та визначає порядок контролю за їх додержанням;

4) встановлює обов'язкові нормативи достатності капіталу та інші показники та вимоги, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами;

5) встановлює плату за реєстрацію документів і видачу ліцензій, надає інформацію за запитами юридичних осіб;

6) надає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;

7) встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг;

8) здійснює контроль за достовірністю інформації, наданої учасниками ринку фінансових послуг;

9) самостійно або з уповноваженими органами нагляду проводить виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ;

10) застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення у разі порушення законодавства про фінансові послуги;

11) звертається до суду та господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги;

12) надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів;

13) надсилає матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, що стали відомі під час проведення перевірок;

14) надсилає матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

15) вимагає скликання зборів учасників (акціонерів) фінансової установи;

16) здійснює моніторинг руху капіталу в Україні та за її межі через ринки фінансових послуг;

17) встановлює вимоги щодо програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаного із наданням фінансових послуг;

18) встановлює порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;

19) визначає професійні вимоги до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ і може вимагати звільнення з посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття відповідних посад;

20) погоджує відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг документи фінансових установ, що визначають вимоги щодо надання фінансових послуг.

2.2 Основні форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється у таких формах (рис. 2.2.1).

Ведення державних реєстрів фінансових установ

Юридична особа, яка планує здійснювати свою діяльність на ринку фінансових послуг, набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного Державного реєстру фінансових установ.

Державний реєстр фінансових установ -- це система одержання, накопичення, зберігання, захисту, використання та поширення адміністративної інформації (даних) про фінансову установу.

Рис. 2.2.1 Основні форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг

Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг здійснює реєстрацію та веде:

-- Державний реєстр фінансових установ;

-- Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків);

-- Державний реєстр страхових та перестрахових брокерів;

-- реєстр саморегулівних організацій;

-- реєстр аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

-- перелік страхових та/або перестрахових брокерів-нерезиден-тів; перелік актуаріїв;

-- перелік фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю;

-- перелік лізингодавців (юридичних осіб), взятих на облік у Держфінпослуг.

Національний банк України, у свою чергу, веде:

-- Державний реєстр банків -- реєстр, який містить відомості про державну реєстрацію усіх банків;

-- офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

Ліцензування професійної діяльності на ринку банківських послуг здійснює Національний банк України. НБУ видає банкам ліцензію на здійснення таких банківських операцій:

-- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

-- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів із цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

-- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Діяльність із надання фінансових послуг на підставі ліцензії здійснюється на всій території України.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

Нагляд за діяльністю фінансових установ

Нагляд за діяльністю фінансових установ -- система контролю та активних упорядкованих дій Уповноваженого органу, спрямованих на забезпечення дотримання фінансовими установами, стосовно яких Уповноважений орган здійснює наглядову діяльність, законодавства України та встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності фінансової системи та захисту інтересів клієнтів.

Основними напрямами нагляду за діяльністю фінансових установ на ринку фінансових послуг згідно із законодавством України е додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

-- ліквідності;

-- капіталу та платоспроможності;

-- прибутковості;

-- якості активів та ризикованості операцій;

-- якості систем управління та управлінського персоналу;

-- додержання правил надання фінансових послуг.

Економічні нормативи -- показники, що встановлює Уповноважений орган і дотримання яких є обов'язковим для фінансових установ.

З метою повної та ефективної реалізації функцій Уповноважений орган має право в межах своєї компетенції здійснювати періодичне інспектування фінансових установ та їх споріднених і афілійованих осіб. Періодичність інспектування залежить від типу фінансової установи і визначається Уповноваженим органом.

Аудиторські перевірки фінансових установ можуть проводити аудитори, які:

-- мають відповідний сертифікат;

-- не мають взаємовідносин щодо права власності з фінансовою установою, діяльність якої перевіряється, не мають заборгованості перед цією установою або іншого конфлікту інтересів;

-- внесені до відповідних реєстрів, що ведуть державні органи, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ і ринків фінансових послуг. Порядок ведення реєстру визначає відповідний державний орган, який регулює діяльність фінансових установ і ринків фінансових послуг.

У разі порушень фінансовими установами законів або інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність із надання фінансових послуг, Уповноважений орган може застосовувати певні заходи впливу, а саме:

-- зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

-- вимагати скликання позачергових зборів учасників (акціонерів) фінансової установи;

-- накладати штрафи на фінансові установи;

-- тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

-- відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

-- затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

-- порушувати питання про ліквідацію установи.



Розділ 3 Проблеми та перспективи розвитку ринка фінансових послуг,кредитних спілок і ломбардів

3.1 Проблеми та тенденції розвитку ринка фінансових послуг

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.
Основні недоліки функціонування ринку фінансових послуг:

- недостатня ліквідність фондового ринку;

- переважання державних цінних паперів;

- недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку;
- нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг;

- низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури;

- низький рівень корпоративної культури;

- недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фінансового ринку.

Головними завданнями для підвищення ефективності функціонування ринку фінансових послуг є забезпечення зростання ліквідності ринку фінансових інструментів і привабливість довгострокових інвестицій, збільшення переліку операцій і фінансових послуг, які створять умови для продуктивного функціонування ринку фінансових послуг як механізму залучення інвестиційних ресурсів у розвиток економіки держави. Для оптимізації розвитку національного ринку фінансових послуг слід використовувати світовий досвіт, проте варто враховувати особливості вітчизняної економіки.

Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню. Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.

Вітчизняний ринок фінансових послуг потребує значних перетворень. Основними шляхами оптимізації роботи ринку фінансових послуг є:

- удосконалення законодавства, що регулює ринок фінансових послуг. За допомогою участі учасників ринку в розробці законів, це дозволить врахувати всі потреби ринку фінансових послуг;
- формування конкурентоспроможних ринків фінансових послуг в Україні;

- підвищення рівня прозорості, капіталізації та ліквідності ринків фінансових послуг;

- удосконалення інфраструктури ринків фінансових послуг;

- формування сприятливого податкового клімату для учасників ринків із метою збільшення обсягів інвестицій;

- створення інформаційної бази для потенційних учасників ринку;

- сприяти тісній співпраці учасників ринку;

- розвиток інститутів колективного інвестування.

Що ж до вирішення проблеми мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки існує декілька шляхів. Залучати кошти населення можна через банківські установи та створення пенсійних фондів.Розв'язання окреслених завдань дасть змогу створити надійну основу для довгострокового росту ефективно функціонуючого й конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, який може стати ефективним механізмом залучення фінансових ресурсів у розвиток національної економіки й відіграватиме важливу роль у забезпеченні економічного розвитку України.

Отже, за умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг в світовій економіці надзвичайно важливим для України постає завдання забезпечення функціонування конкурентоспроможного ринку фінансових послуг. Фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі не спекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів, повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому.

3.2 Проблематика та оптимізація діяльності ломбардів в Україні

Незважаючи на порівняно позитивні тенденції, в діяльності ломбардів у сучасних умовах слід виділити низку проблем, що потребують розв'язання задля подальшого вдосконалення їхньої роботи та зміцнення позицій на ринку фінансових послуг. До них необхідно віднести:

- формування координованої державної політики у сфері врегулювання роботи ломбардів, що передбачало б об'єднання державних органів у єдиний мегарегулятор із метою уникнення дублювання функцій різних регуляторів, повноважень при прийнятті рішень, зменшення ризику втрати ефективності нагляду;

- удосконалення державного нагляду за діяльністю ломбардів, що полягає у розробці заходів щодо підвищення фінансової стійкості діяльності ломбардів, забезпечення конкурентного середовища для функціонування зазначених установ;

- прийняття Закону України «Про ломбарди і ломбардну діяльність», який би врегулював питання діяльності ломбардів на території України;

- створення системи захисту прав клієнтів ломбардів тощо.

Таким чином ломбарди є важливими фінансовими установами кредитного ринку України, оскільки, на відміну від інших фінансових установ, надають короткострокові та невеликі за розмірами позики економічним суб'єктам. Ломбарди як кредитні установи мають свої переваги та недоліки. Головною перевагою цих установ є можливість в короткий термін, швидко отримати ліквідні фінансові кошти на будь-які потреби. Недоліки ломбардів витікають з їх переваг. Можливість швидкого отримання коштів призводить до того, що кредити ломбардів є надзвичайно дорогими у порівнянні з позиками банківських установ та кредитних спілок, та повинні бути забезпеченні надзвичайно ліквідною заставою.

На сучасному етапі розвитку ломбардів найбільшою проблемою у їх функціонуванні, на нашу думку, є недовіра суспільства до діяльності цих установ та недосконала законодавча база їх розвитку. Саме тому актуальним стає найскоріше прийняття Закону України «Про ломбарди і ломбардну діяльність», що забезпечить законодавчу базу функціонування ломбардів та підвищить прозорість діяльності цих установ.

3.3 Діяльність кредитних спілок: проблеми та іх вирішення

Починаючи з 2009 року кількість кредитних спілок почала різко зменшуватися. Таку тенденцію можна простежити за наведеними даними: у 2004 році кількість кредитних спілок становила 687, у 2005 - 723, у 2006 - 734, у 2007 - 739, у 2008 - 745, у 2009 - 755, у 2010 - 700, а у 2011 році їх налічувалося 615. фінансовий послуга ломбард кредитний

Причинами, що призвели до кризи діяльності кредитних спілок стали:

1. Здійснення керівництвом кредитних спілок ризикової політики залучення ресурсів спілок у спекулятивні операції переважно з нерухомістю та землею.

2. Панічні настрої серед вкладників кредитних спілок на початку фінансової кризи спричинили масовий відтік депозитів: за період 2008-2009 рр. кількість вкладників зменшилась на 48,6% з 245,3 до 119,2 тис. осіб , в той час як кількість позичальників зменшилась на 21% з 561,5 до 443 тис. осіб., що спричинило дисбаланс кредитного та депозитного портфелів.
3. Всеукраїнський статус кредитних спілок: через недоліки законодавства порушується принцип кооперації (неможливість проведення загальних зборів кредитної спілки, обрання голови правління, контролюючих органів та спостережної ради). Це призвело до масових зловживань в керівних органах спілок.

З огляду на сьогоднішню ситуацію можна виділити такі найважливіші сучасні проблеми розвитку кредитних спілок:

1. Недостатній рівень капіталізації;

2. Відсутність діючої інфраструктури фінансової та технічної підтримки;
3. Відсутність ефективного механізму захисту прав членів кредитних спілок;
4. Існування значної кількості кредитних спілок, що у своїй діяльності не дотримуються основних принципів міжнародного кооперативного руху і вимог щодо захисту прав їх членів. 

Отже, для вирішення проблем, які існують в діяльності кредитних спілок в сучасних умовах слід вжити заходів як на державному, так і на регіональному рівнях. Потрібно створити бюро кредитних історій для формування єдиної бази позичальників; прискорити процес формування потужних асоціацій.

Також, створення регіональних стабілізаційних фондів зможе спростити доступ кредитної спілки до фінансової допомоги, а відповідна співпраця обласних фондів на державному рівні сприятиме контролю за їх ліквідністю. Ще однією, якщо не найвагомішою, проблемою діяльності кредитних спілок України є неповерненість кредитів. Для вирішення даного питання кредитні спілки можуть не самостійно займатися цим, затрачаючи при цьому значні кошти та час, а частково делегувати ці повноваження єдиному спеціальному органу - Агенції по роботі із проблемними кредитами. Ще одним способом мінімізації ризику є страхування. Але, на даний момент, кредитні спілки не надто активно співпрацюють зі страховими компаніями. Причинами цього є невигідні умови співпраці, нечесна робота деяких страхових компаній, необізнаність керівництва кредитні спілки у вигодах страхування тощо. 
Особливої уваги потребує питання фермерського кредитування кредитними спілками. Саме цей напрямок у кредитування може допомогти виходу з важкої фінансової кризи як селян, так і кредитних спілок. А вкладаючи кошти у вирощування та виробництво - ми вкладаємо кошти у своє майбутнє, як потужної аграрної країни. Тут можна перейняти і міжнародний досвід, який пристосувати до українських реалій. На сьогоднішній день кредитні спілки, як і інші фінансові посередники зазнали втрат, відновлення попереднього стану яких, за прогнозами різних експертів, сягне від 2 до 4 років. Тож кредитним спілкам і фінансовому ринку загалом потрібно вдосконалювати свою діяльність, підвищуючи довіру населення та рейтинг нашої країни загалом, створюючи стратегічні плани на майбутнє.



Висновок

В умовах глобалізації Україна має обрати свій шлях інтеграції, не забуваючи про свої національні інтереси. Це можливо лише при потужній ефективній національній економіці. Без стабільної та ефективної національної фінансової системи повноцінна інтеграція в систему світового фінансового ринку неможлива. Проте вітчизняному ринку фінансових послуг властива значна кількість проблем і протиріч. Серед них: відсутня системна законодавча база, низька інформаційна прозорість ринку фінансових послуг, яка зумовила монополізм банківської системи, недостатня капіталізація, переважання спекулятивного капіталу, що стримує розвиток інвестиційного процесу, суперечливий характер впливу фінансової глобалізації тощо.

Із приходом в Україну потужного міжнародного фінансового капіталу на

вітчизняному фінансовому ринку активізувалися та інтенсифікувалися процеси інтеграції й конвергенції. Таким чином, світові ринки фінансових послуг майже повністю вичерпали свій потенціал, тому вітчизняний ринок фінансових послуг є досить привабливим для іноземного капіталу. У стратегічній перспективі Україна має повністю інтегруватися до глобальної фінансової системи та стати її повноправним учасником, але це створює нові умови функціонування внутрішнього фінансового ринку, нові правила поведінки українського бізнесу, нові принципи державного управління тощо. Для повноцінної участі в глобальному процесі формування світової фінансової системи на рівноправних умовах національному ринку фінансових послуг необхідно:

1. Удосконалити правову базу для усунення асиметричного розвитку серед представників фінансового посередництва (банківських і небанківських інституцій) з посиленням конкуренції, поміж яких створюватимуться передумови для подальшого розвитку ринку фінансових послуг.

2. Сприяти регіональній збалансованості ринку фінансових послуг.

3. Затвердити чітку концепцію інтеграції України у світовий економічний

простір.

4. Посилити чинники стабілізації фінансової системи через усунення наслідків фінансово - економічної кризи в Україні, яка спричинила роздробленість посередників на ринку фінансових послуг і потребує, як наслідок, укрупнення капіталів фінансових інститутів.

5. Створити фінансово потужного та конкурентоспроможного банківського сектора.

6. Формувати державну підтримку для фінансових посередників та інститутів, оскільки з них й починається стабілізація фінансової системи країни. Тому слід переглянути особливості оподаткування фінансових ресурсів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших установ, особливо, які надають довгострокове інвестиційне кредитування.

Підводячи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Беручи до уваги той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може одержати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити таку політику, що буде здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігати негативним наслідкам цього процесу



Тести

Що є об'єктом купівлі-продажу на фінансовому ринку:

а) промислові товари

б) сільськогосподарська продукція

в) фінансові інструменти та фінансові послуги

Реалізація основних функцій фінансового ринку здійснюється за рахунок:

а) механізму фінансового ринку

б) фінансових посередників

в) держави

Комплекс установ та підприємств, що обслуговують учасників фондового ринку з метою підвищення ефективності їх операцій, складають:

а) механізм фінансового ринку

б) інфраструктуру фінансового ринку

в) об'єкти фінансового ринку

Ринок, об'єктами купівлі-продажу на котрому є вільні кредитні ресурси та окремі фінансові інструменти, що їх обслуговують, називається:

а) товарним

б) кредитним

в) фондовим

Фінансові інструменти та послуги строком до 1 року відносяться до:

а) регіонального ринку

б) ринку капіталів

в) грошового ринку

Основним принципом сегментування фінансового ринку є:

а) за характером фінансових інструментів, що на ньому обертаються

б) за видами суб'єктів

в) за підпорядкуванням вищестоящим організаціям

Продавці та покупці фінансових послуг та інструментів складають:

а) групу прямих учасників фондового ринку

б) групу фінансових посередників

в) групу відокремлених учасників

Період розвитку інфраструктури фінансового ринку, для якого характерним було зростання кількості спеціалізованих установ при невеликому спектрі та низькій якості їх послуг, називається:

а) антиципативним

б) інтенсивним

в) екстенсивним

Яке із наведених нижче тверджень найбільше відбиває сутність біржі?

а) ринок, тобто місце зустрічі продавця і покупця

б) різновид розрахунково - клірингового центру

в) різновид реєстратора

10) Фінансовий інструмент - це:

а) фінансовий актив

б) фінансовий ділер

в) фінансовий леверідж

11) До деривативів не відносяться:

а) опціони

б) свопи

в) облігації

12) Безстроковим за своєю сутністю фінансовим інструментом є:

а) акція

б) ф'ючерс

в) вексель

13) Страхування цінового ризику називається:

а) хеджування

б) перестрахування

в) дисконтування

14) До боргових фінансових інструментів відносяться:

а) депозитні сертифікати

б) векселя

в) акції

15) Тратта - це:

а) перевідний вексель

б) облігація

в) вид привілейованих акцій

16) Підтвердження векселя банком називається:

...