Управління інноваціями в перехідній економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління інноваціями в перехідній економіці України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми

Трансформація економіки України на ринкові засади є багатоаспектною проблемою. Наростаюче відставання економіко - виробничих та соціально - економічних показників нашої держави від більшості країн світу обумовило визначення пріоритетності інноваційного шляху розвитку країни. Адже інноваційна діяльність посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, але й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Саме фактор інноваційної діяльності спричинив стрімке економічне зростання більшості країн світу, а підтримання високої інноваційної активності дозволяє їм не втрачати своїх конкурентних переваг.

У світовій економічній думці проблема нововведень розглядається з точки зору ефективного, орієнтованого на прибуток управління інноваціями на підприємствах. За останні роки практично в усіх промислово розвинутих країнах світу зріс інтерес до управління інноваційними процесами. Динаміка науково - технічного прогресу в сучасних умовах призводить до таких глибоких змін, що пасивна, сповільнена реакція на розвиток науки і техніки і викликані цим розвитком вимоги до діяльності підприємств означають наростаюче відставання. Тому завданням ефективного виробництва повинна бути постійна орієнтація на поліпшення якості продукції, своєчасну її заміну, мінімізацію запасів товарно - матеріальних ресурсів, гнучкість і мобільність технологічних процесів. Щоб досягнути рівня виробництва з такими параметрами, підприємствам необхідно постійно впроваджувати новації, здійснювати адаптовані до ринкових умов техніко - технологічні та інноваційні перетворення.

Процес формування механізму управління інноваціями ринкового типу в Україні відбувається повільно внаслідок труднощів перехідного періоду, з однієї сторони, і складності самого процесу організації впровадження новацій - з іншої. Це пояснюється і нерозробленістю методик, і недосконалістю правової, фінансової й податкової баз інноваційної діяльності, що зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення інноваційного шляху розвитку України та розробки нових підходів до активізації інноваційних процесів на підприємствах.

Стан вивчення проблеми

Сьогодні вітчизняні економісти проводять досить значні дослідження проблем інноваційного розвитку; існує ряд наробок з макроекономічної теорії технологічних змін та прикладного інноваційного менеджменту. Однак цілісної системи управління інноваціями, яка поєднувала б макро- і мікротеорію інноваційного розвитку поки що не створено. Дослідження, які виконані в рамках даної дисертаційної роботи, присвячені вирішенню ряду теоретичних і практичних проблем підвищення ефективності інноваційних перетворень в Україні з метою виведення з кризи та забезпечення подальшого розвитку економіки вітчизняних підприємств, тобто проблемам, які виникають на мікрорівні, але є основою інноваційного шляху становлення і розвитку економіки України в цілому.

Найповніше ці проблеми розглядаються у публікаціях західних економістів. До найвідоміших спеціалістів з даної проблематики можна віднести: І. Ансоффа, П. Друкера, Д. Сахала, Р. Форрестера, Е. Менсфілда, Б. Твісса та інщих. Серед вітчизняних вчених - економістів, які займаються дослідженням даної проблеми, слід виділити: О. Алімова, О. Амошу, Г. Андрощука, Ю. Бажала, Л. Безчасного, Є. Бойка, І. Бузько, Б.Гінзбурга, Л. Збаразьку, Р.Івануха, О. Зарєчнєва, А. Чабанова, В. Чиркова, В. Фере та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження виконано в рамках Державної наукової теми «Оплата праці як стимулювання розвитку національної економіки: проблеми реформування оплати праці в Україні» №0198U000405 в аспекті стимулюючого ефекту інновацій.

Мета і задачі дослідження

Метою дисертаційного дослідження є встановлення закономірностей і механізмів активізації та підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах перехідної економіки.

Досягнення поставленої в роботі мети забезпечувалось шляхом вирішення наступних завдань:

- встановлення сутності інновацій та особливості реалізації інноваційної діяльності в умовах перехідної економіки;

- виявлення та узагальнення критеріїв ефективності управління інноваціями;

- узагальнення особливостей управління інноваціями в умовах перехідної економіки;

проведення аналізу стану та ризиковості інновацій в Україні;

виявлення особливостей управління інноваційними витратами;

- систематизації чинників підвищення ефективності інноваційних процесів;

розробки фінансово-економічного механізму забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Предмет і об'єкт дослідження

Предметом дослідження є управлінські функції, які спрямовані на активізацію та підвищення ефективності інноваційної діяльності. Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність підприємств, закономірності її здійснення в умовах перехідної економіки України.

Методологія і методика дослідження

Теоретичною та методичною основою дисертаціного дослідження стали сучасна економічна теорія, політекономія, досягнення наук: теорії управління, кібернетики, теорії дослідження операцій; закони України з питань економічної реформи, Укази та розпорядження Президента, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, стандарти України.

Інструменти дослідженнь: системний підхід, статистичний аналіз, групування та ранжування, інструменти економетрики.

Статистичним джерелом інформації, яка використовувалась в дисертаційній роботі, стали дослідження Державного комітету статистики та відділень НАН України, дані відділу розвитку національної економіки Кабінету Міністрів України, Державного інформаційного агенства України, Міністерства у справах науки і технологій, Державного інноваційного фонду, результати досліджень Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду.

Наукова новизна одержаних результатів

Нові наукові положення дисертаційного дослідження, запропоновані здобувачем особисто, полягають у наступному:

розроблено новий підхід до побудови організаційної моделі інноваційної діяльності на промисловому підприємстві в ринкових умовах функціонування та розвитку, який грунтується на системі взаємозв'язків між виробником інновації (об'єкт управління) і вищестоячої управляючої підсистеми (галузь, держава в цілому), що проявляється через узгодженість інтересів об'єкту і суб'єкту управління, а також ринків праці та факторів виробництва, інформаційного продукту, як джерела ресурсів для виробництва інновації, та ринку готової продукції - як споживача інновації;

сформульовано основні чинники підвищення ефективності інноваційних процесів та теоретично обгрунтовано, що в перехідній економіці України найбільш суттєвий вплив на ефективність інновацій спричиняє ціна і ризиковість; розроблено основні методичні рекомендації по зменшенню ризику інноваційних проектів і встановленню ціни на інноваційну продукцію, при якій найбільш повно узгоджуються цінові інтереси виробників та споживачів;

встановлено основні закономірності формування інноваційних витрат підприємства та визначено їх часово-просторову структуру, яка дозволяє сформувати раціональну політику фінансування інноваційних витрат із власних та залучених джерел;

визначено роль та місце держави у забезпеченні інноваційної активності суб'єктів господарювання, яке полягає в підвищенні інноваційного сприйняття економічної системи шляхом формування податкових і фінансових стимулів, що перш за все спрямовані на виробників наукомісткої продукції, та здійснення заходів по державній підтримці споживачів інновацій.

Практичне значення одержаних результатів

В дисертації розроблено методологічний підхід до антикризового управління інноваціями в перехідній економіці України, методичні рекомендації з розрахунку інноваційних витрат та заходи по усуненню або зменшенню інноваційного ризику. Реалізація розроблених рекомендацій можлива як на рівні окремого підприємства, так і на загальнодержавному рівні. Їх впровадження сприятиме покращенню фінансово-економічної ситуації у сфері національного виробництва.

Сформульовані в дисертації пропозиції впроваджені Волинським відділенням Державного інноваційного фонду з метою підвищення якості відбору інноваційних проектів для фінансування, а також використані при розробці «Короткострокової програми інвестиційної діяльності Волинської області (на період 1998 - 2000років)».

Отримані теоретичні розробки та методичні підходи використані у навчальному процесі, зокрема при викладанні курсів «Інвестиційна діяльність», «Фінансовий менеджмент» та спецкурсу «Основи державного регулювання» на економічному факультеті Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Особистий внесок здобувача

Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний внесок здобувача в цій праці вказаний в авторефераті в переліку основних публікацій по темі дисертації.

Апробація дисертаційної роботи

Основні положення і теоретичні висновки дисертації були викладені на Міжнародній конференції з проблем страхування в Україні, проведеній в Києві у 1996 році, XLII науковій конференції професорсько - викладацького складу і студентів Волинського державного універиситету, проведеній у 1996році, Всеукраїнських конференціях «Реформа фінансово - кредитної системи перехідної економіки», проведених у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки в травні 1997 і 1998 роках, Республіканській конференції «Проблеми інтеграції економіки України у Європейське співтовариство», проведеній у м. Тернополі у 1998 році, науково - методичних семінарах кафедри «Фінансів» Волинського державного університету.

Публікації

Окремі положення дисертації викладені у розділі навчального посібника для студентів економічних спеціальностей, десяти статтях загальним обсягом 3,0 друк. арк.

Структура дисертації

Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Обсяг дисертації - 155 сторінок друкованого тексту. Робота містить 10 таблиць і 15 рисунків (графіків, схем), 10 додатків, списку літератури із 193 джерел.

Основний зміст дисертаційної роботи

інновація перехідний економіка управління

Перший розділ роботи «Економічна природа інновацій та інноваційної діяльності в умовах переходу до ринку» присвячено розкриттю теоретичних основ, суті та принципів нововведень, інновацій, інноваційних процесів, проаналізовано і узагальнено теоретичні та методичні підходи до інноваційної діяльністі, визчачено суть ефективності інновацій. Автор підкреслює, що інноваційна діяльність - складне, багатопланове поняття, яке містить в собі різні підходи.

У дисертаційній роботі теоретично обгрунтовано, що інновація - це процес впровадження будь-якої новації або нововведення, метою якого є забезпечення потреб економіки у нововведеннях як економічних благах, необхідних для її розвитку. Для забезпечення інновацій необхідні відповідні ресурси: творці інновацій, здатні створювати, модернізовувати, удосконалювати, та капітал, який забезпечував би умови творчої праці. Фактично інновація представляє собою раціональний вибір між різними варіантами покращення «технології прибутку».

Різнобічна класифікація інновацій сприяє кращому розумінню суті даного явища. За ступенем новизни інновації поділяють на: базові, які реалізують крупні винаходи і стають основою формування нових поколінь і напрямків розвитку техніки; поліпшуючі, які реалізують дрібні і середні винаходи і переважають на стадії стабільного розвитку науково - технічного прогресу та псевдоінновації, які спрямовані на часткове покращення застарілих поколінь техніки і технології і принципово не змінюють техніко - економічний рівень виробництва. Відмінною рисою даних інновацій є максимально можливі значення їх технологічного та економічного потенціалів: значення відповідно функціональних параметрів об'єкту та величини прибутку, що забезпечує дана інновація. В економічній літературі поняття технологічного потенціалу є більш дослідженим, величину ж економічного потенціалу, на думку автора, зручно розраховувати з використанням категорії життєвого циклу інновації (рис. 1).

Відповідно до рис. 1, економічний потенціал можна розрахувати за формулою:

ЕП = S2 - S1

або (1)

Його величина залежить від витрат на реалізацію новації (S₁) та об'єму продажу нововведення (крива W (t)), при чому:

мах S₂ = min S₁ max W(t).

Дослідження показали, що за характером використання найбільшої уваги потребують продуктові інновації і технологічні як частковий випадок продуктових. Це пов'язано із недосконалістю структури виробництва яка привела до перекосів у вирішенні проблем споживання економічних благ в нашому суспільстві

Згідно із власною природою, інновації виводять економічну систему із врівноваженого стану, змінюють її просторові та функціональні зв'язки, тому виступають у ролі дестабілізатора ритмічно функціонуючої економічної одиниці. Цією обставиною і пояснюється відчуження інновацій у виробничому середовищі та інноваційна інертність суб'єктів господарювання. Крім того новація повинна органічно влитися в середовище використання, а організаційна система повинна відновити свою стійкість і можливість функціонування без обмеження функціонування нововедення. Подолання виділених протиріч між функціонуванням і розвитком економічної системи - завдання ефективного управління.

Якість управління інноваціями визначається через їх ефективність. Дисертант виходить з того, що всі результати реалізації нововведень, враховуючи їх відмінності відносять до одного із чотирьох видів ефекту: науково - технічного, економічного, соціального і екологічного. Всі виділені види ефекту в деякій мірі можуть бути виражені через систему економічних показників, тому в роботі основна увага приділяється саме економічній оцінці ефективності інноваційної діяльності. В якості основних критеріїв розрахунку пропонується використовувати абсолютний (інтегральний прибуток) і відносні (індекс рентабельності інновацій, термін окупності) показники.

Витрати, які йдуть на інноваційний процес, діляться на: витрати на науково - дослідні і дослідницько - конструкторські роботи (НДДКР), виробництво та розгортання нововведень, експлуатаційні витрати. Будь - яка інновація характеризується визначеним співвідношенням об'єму витрат на кожен етап інноваційного процесу. Витрати на НДДКР та виробництво і розгортання нововведення в дисертаційній роботі об'єднуються у капіталовкладення у забезпечення виконання новацією поставлених завдань, тоді як експлуатаційні витрати - це поточні витрати на забезпечення дійового функціонування нововведення на протязі всього терміну його служби. Виділення поточних витрат в окрему категорію дає можливість більш точно пов'язати величину ефективності нововведення в цілому із кількістю і витратами на окремі елементи, що входять в нього.

Управління інноваціями на підприємствах складний і багатогранний процес. Для ефективної реалізації управлінського рішення необхідно враховувати всі особливості протікання інноваційних процесів - цьому сприяє побудована організаційна модель виробничої системи в умовах інноваційної стратегії функціонування та розвитку (рис. 2). В даній моделі інноваційна діяльність розглядається як процеси в суб'єкті управління. Входами в цю підсистему є потік ресурсів (Хф), необхідний для забезпечення її функціонування: людські ресурси і капітал. Виходами цієї підсистеми будуть управлінські рішення (УД) з питань забезпечення функціонування інноваційних процесів. Інноваційні процеси здійснюються в об'єкті управління (ОУ), які є складною системою. До неї входять дві підсистеми: підсистема інновацій і виробнича підсистема, де інновація реалізуються, перетворюючись в готовий продукт виробництва з новими властивостями, або сама підсистема виробництва приймає новий рівень розвитку чи новий стан функціонування. Входами в цю систему (Хі та Хр) будуть людські ресурси та капітал, які поступають з ринків праці та факторів виробництва, а також інформаційний продукт, що поступає з інформаційного ринку.

Автор виходить з того, що особливістю управління інноваціями в перехідній економіці є те, що інноваційні процеси тут впроваджуються в умовах економічних та законодавчих збурень. Дана специфіка в запропонованій концептуальній моделі враховується через систему внутрішніх f1,…, fn та зовнішніх F1,…, Fn змінних відповідного середовища. Таким чином, як внутрішнє, так і зовнішнє середовище виступає як спектр деяких обмежень і одночасно можливостей. Дані елементи системи дають можливість комплексного підходу до управління інноваціями на підприємствах.

Багатовимірність внутрішніх, зовнішніх, системних та міжсистемних зв`язків досліджуваного процесу обумовлюють складність прийняття управлінських рішень, накладання різних наукових підходів. Тому для уникнення надмірної складності в дисертаційній роботі вибрано лише функціональний підхід до управління інноваціями. Інструментами управління за даного підходу є фінансова та кредитна система, амортизаційна, податкова політика, система ціноутворення та управління ризиком.

Функціональний підхід до управління реалізується у площині «витрати - ефективність». Для підприємства, яке впроваджує інновації, першочергового значення має співвідношення інноваційних витрат із результатами як в економічному, так і в технологічному виразі. Таким чином, оптимізація даного співвідношення є центральною ланкою внутріфірмового управління інноваціями.

У другому розділі дисертаційного дослідження «Особливості інноваційної діяльності в Україні» насамперед підкреслено, що інноваційна діяльність в Україні розвивається з великими труднощами, з кожним роком інноваційна криза стає все більш очевидною, оскільки у 1997 році кількість створених зразків нових типів техніки складає 79% від рівня 1992 року, освоєних у виробництві зразків нової продукції - 58%, нових прогресивних технологічних процесів - 30%, відношення ступеня механізації і автоматизації - 31%. Криза інноваційної діяльності обумовлює сповільнення темпів оновлення основних виробничих фондів. Автор вважає, що для виявлення причинно-наслідкових зв'язків низької інноваційної активності держави на першому етапі необхідно відмовитись від макропоказників і розглядати мікропоказники економічної системи і лише на другому етапі здійснити інтегрування мікропоказників і перехід до макромоделей. Тому в дисертаційній роботі основна увага приділяється розробці ефективних принципів управління інноваціями на підприємстві як генератора інноваційних процесів.

Відповідно до виділених в науковій літературі концепцій інвестиційного планування, автором проведений аналіз тенденцій, які мають вплив на організацію інноваційних процесів на підприємствах: макроекономічні, галузеві і тенденції, що діють в рамках визначеного підприємства. В якості основного показника при визначенні загальних економічних тенденцій використано валовий внутрішній продукт (ВВП), який в Україні має тенденцію до скорочення. Для інноваційного планування найбільшого значення в структурі ВВП має динаміка таких показників як нерозподілений прибуток підприємств і корпорацій і амортизаційні відрахування. За останні роки величина прибутків, що одержали підприємства від своєї господарської діяльності значно скоротилася, а величина амортизаційних відрахувань зросла. Частка прибутку у ВВП в 1996 році становила 17,5%, що майже у два рази менше, ніж у 1991році (33,3%). Проте не дивлячись на зростання маси амортизаційних відрахувань, величина інвестиційної маси, що спрямовується на розвиток національного виробництва залишається невеликою. При цьому зменшення інвестицій відбувається швидше, ніж спад виробництва: у 1997 році спад виробництва становив 3,2%, а обсяг капітальних вкладень знизився на 7,5% (у 1996 році ці показники становили відповідно 10% і 20% у порівнянні з 1995 роком). У складі ВВП капітальні вкладення зменшились у 1,5 рази. Відбулись зрушення і в структурі вкладень - зросла частка інвестицій, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу: з 58% у 1995 році до 63% у 1996 році та 65,1% у 1997 році. Проте лише 45% усіх вкладень у виробничу сферу спрямовано на реконструкцію та технічне переозброєння.

Виробничий комплекс України в дисертаційній роботі розділино на три групи галузей: 1) наукомісткі галузі, які відображають індустріальний вигляд країни і тягнуть за собою перебудову всього виробництва держави, інновації тут характеризуються найбільшими значеннями технологічного та економічного потенціалів, а швидкість і якість проходження інноваційних процесів характеризує ступінь інноваційної срийнятливості економічної системи в цілому до інноваційної діяльності, тому розвиток даних галузей дуже важливий для розвитку країни; 2) галузі соціального призначення, споживачами продукції яких є населення і інноваційна діяльність тут залежить від життєвого рівня населення в Україні; 3) галузі обслуговуючого виробництва, споживачами продукції яких є кінцеві виробництва і інноваційна діяльність яких на сьогоднішній день пов'язана із найбільшою трудністю через збитковість великої кількості кінцевих виробництв і тому складністю реалізації інноваційної продукції.

Аналіз тенденцій, що діють в рамках визначеного підприємства покликаний визначити напрямок інноваційної діяльності, який є найбільш ефективним для даного підприємства. Тому процес прийняття управлінських рішень стосовно інновацій на підприємстві розпочинається із аналізу обсягу і характеру ресурсів, якими володіє господарюючий суб'єкт. Сюди відноситься кадровий і виробничий потенціал, наявність фінансових засобів, портфель ліцензій, доступ до науково - технічної інформації та ринкові позиції підприємства.

Сукупність вихідних, накопичених ресурсів в поєднанні з умовами, які забезпечують їх використання, прийнято називати науково - технічним потенціалом підприємства. Хоча за останні роки інноваційний потенціал вітчизняних підприємств дещо знизився, все ж продовжує залишатись на досить високому рівні. Так, лише у 1996 році в Україні на промислових підприємствах налічувалось 109 науково - дослідних та конструкторськох підрозділи, 160,1 тис. спеціалістів, що виконують науково - дослідні та дослідно-конструкторські роботи, обсяг робіт, виконаних ними з початку року (у фактично діючих цінах) становив 1,3 млрд. грн., за 1996-1997 рр. в Україні зареєстровано 8949 винаходи проти 2896 у 1994 р, тобто їх кількість зросла майже у три рази. Крім того, підвищує інноваційний потенціал вітчизняних підприємств наявність великої кількості вільних виробничих площ, адже створення і освоєння нових виробничих потужностей при реконструкції і технічному переоснащенні діючих підприємств в Україні відбувається в 1,5 - 2 рази швидше, а строки окупності витрат у три рази коротші, ніж при новому будівництві. Досить широкий доступ мають підприємства і до закупівлі зарубіжних ліцензій. Проте у 1996 році на промислових підприємства України було задіяне лише 21 ліцензію. Причина цього - у відсутності фінансових засобів та у відсутності доступу до науково - технічної інформації. Адже, за даними Державного комітету статистики із 2,5 тис. обстежених у 1997 році підприємств та організацій лише на 151 (6%) створені і функціонують 193 автоматизованих бази даних загального використання (проти 183 у 1996 році). У 1997 році зареєстровано 219,1 тис. користувачів інформації, що зберігається в цих даних.

Відповідно до проведеного аналізу дисертант доходить висновку, що активізація інноваційної діяльності в Україні на сьогоднішній день не можлива без гнучної та виваженої державної підтримки. Визначенню ролі та місця держави у формуванні економіко - правових передумов інноваційної діяльності в Україні присвячено другий параграф розділу.

Забезпечення органічного поєднання інноваційної активності суб'єкту господарювання і державного впливу реалізується у системі державної інноваційної політики, яка об'єднує економіку, підприємництво і управління. Великі різнобіжності в рівнях соціально - економічного розвитку України та інших країн світу з тенденцією їх подальшого зростання вимагають розробки особливих форм та методів державного інноваційної політики України. Пожвавлення науково - технічних досліджень, стало визначником якісних змін розвитку економіки провідних країн. Тому для забезпечення поступу в інноваційній діяльності першочерговим завданням є розробка принципів підтримки науково - технічних досліджень, адже найважливішим напрямком науково - технічної політики держави є стимулювання інноваційних процесів. За останні роки наука в Україні зазнала великих збитків. Причому втрати відбувалися великою мірою за рахунок значного відтоку кадрів. Інша, не менш болюча проблема української науки - скорочення фінансування. В Україні витрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже далеко відстають від зарубіжних країн. Підтримка науки реалізується в державі через розробку державної науково - технічної стратегії. Для України державна науково - технічна стратегія повинна передбачати систему конкретних заходів підтримки науки. Адже логіка світової науково - технічної конкуренції вимагає переведення виробництва затратної продукції і сировини у відсталі в технологічному плані країни. Тому, щоб не допустити перетворення України у користувача вторинних технологій, необхідна ефективна державна програма підтримки науки і наукових досліджень. Така програма повинна перш за все визначити державні пріоритети у розвитку науки, тобто визначити ті напрямки наукових досліджень, які є найбільш перспективними для держави, в цілому, з точки зору забезпечення її прогресивного розвитку в технологічному, а значить і в економічному плані.

Інноваційні процеси пов'язані із рівнем та темпами розвитку науки, але високі темпи розвитку наукового прогресу є необхідною, але не достатньою умовою інтенсивної інноваційної діяльності, достатня ж умова - існування високого рівня інноваційного спирйняття. Україна характеризується низьким рівнем інноваційного сприйняття - наука в Україні значною мірою працює сама на себе, значна частина досліджень і розробок не використовується у виробничих процесах, а значить не дає очікуваних результатів. Тому у завдання держави входить підвищення з одного боку науково - технічної активності в державі, шляхом розробки пріоритетних напрямків фінансування інноваційної діяльності, які є найбільш перспективними і мають високий технологічний і економічний потенціал, а з іншого боку - підвищити ступінь інноваційного сприйняття в країні. Забезпечення виконання цього завдання, на думку автора, досягається шляхом впровадження в економічній системі економічних та правових стимулів активізації інноваційної діяльності. На сьогоднішній день в Україні стимулюючим заходом є пільгове оподаткування інноваційної продукції та прибутків від її реалізації у розмірі 50% від діючої ставки. Крім того в країні діють стимули, створені на основі використання дотаційних фондів, призначених для розвитку інновацій.

Проте існуючі стимулюючі заходи на думку автора не є досить дієвими і не забезпечують повною мірою гнучкого підходу до реалізації принципу розвитку інноваційної діяльності в необхідному напрямку. Тому в роботі пропонується в якості стимулюючого фактору інноваційної діяльності запровадити пільгове оподаткування доходів підприємств в залежності від об'єму виробництва і реалізації наукомісткої продукції. Адже найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до розробки і виробництва наукомісткої продукції. Введення зазначеної пільги може стимулювати вітчизняних товаровиробників до спрямування інноваціної діяльності на наукомісткі види продукції, що підвищить наукомісткість економіки в цілому і в кінцевому випадку приведе до зростання економічної системи. Дані податкові заходи підвищать попит на науково - технічну продукцію, що призведе до зменшення протиріччя між темпами наукового та виробничого розвитку, підвищить сприйняття економічної системи в цілому до інноваційної діяльності, що може виступати стимулом зарубіжних інвесторів до вкладання коштів у інноваційні процеси. Тобто в перехідній економіці функція держави при управлінні інноваційною діяльністю полягає у активному впливі на фактори зовнішнього середовища інноваційної системи з метою забезпечення сприятливого стану ситуаційних змінних відповідного середовища. На ситуаційні змінні внутрішнього середовища суб'єкту інноваціної діяльності держава в перехідній економіці не впливає.

У третьому параграфі розкрито суть формування оптимальної структури інноваційних витрат із врахуванням просторових та функціональних рамок розгортання інноваційного процесу.

В умовах економічної кризи проблема обмеженості коштів для реалізації інноваційної діяльності стає ще більш відчутною, тому розрахунку величини фінансових ресурсів, необхідних для впровадження нововведення, приділяється особлива увага. Дослідження, проведені в роботі, показали, що за нинішньої ситуації підприємствам найвигідніше спрямовувати НДДКР на покращення продукції і ліцензування. Віддача від таких напрямків НДДКР характеризується як висока. Середній показник віддачі характерний для НДДКР, спрямованих на покращення технології і розробку нової (радикально) продукції.

Специфікою розрахунку витрат на виробництво ї розгортання новації є включення в дану статтю витрат на доробку проекту, які за розрахунками автора сягають 10-15% від сумарних капітальних витрат проекту. Врахування даної величини дозволяє підвищити ймовірність завершення проекту. Використання для реалізації інновації великої кількості старого обладнання вимагає врахування при розрахунку повної вартості проекту залежності між величиною витрат і періодом життя обладнання. Таким чином, оптимальна величина витрат на здійснення інноваційного процесу в роботі визначається за формулою:

В = ВНДДКР + Ввироб + Векспл - Внавч + Q,

де ВНДДКР - величина витрат на НДДКР;

Ввироб - витрати на виробництво і розгортання нововведення, до яких входять витрати на: закупівлю обладнання, будівельно - монтажні та пуско - налагоджувальні роботи, виробництво пробного зразка, доробку проекту і виготовлення початкового комплекту;

Векспл - експлуатаційні витрати нововведення;

Внавч - величина економії на досвіді, що визначається за формулою:

Вn = В ₁ n^b

де В1 - витрати на перший виготовлений зразок;

Вn - витрати на виготовлення n-го зразка;

b - параметр, що характеризує швидкість зменшення середніх витрат на виготовлення зразка;

Q - плата за користування позикою:

Q =

де W - ставка кредитування;

Б - величина позички, одержаної під інноваційний проект;

Т - термін користування позичкою.

Проте ефективність управлінського рішення характеризується не стільки величиною інноваційних витрат скільки величиною розподілу даних витрат в часі. Тому для правильної орієнтації витрат у часі була скомпонована модель, згідно якої виділено п'ять етапів у реалізації інноваційного проекту:

I етап - авансування науково - дослідних робіт і розробок із власних коштів підприємства;

II етап - спільне фінансування за рахунок позички і власних коштів закупівлі обладнання, причому кошти розподіляються приблизно в рівному співвідношенні;

III етап - фінансування будівельно- монтажних, пусконалагоджувальних робіт та випуску пробного зразка майже повністю за рахунок позички;

IV етап - фінансування доробки проекту і виготовлення початкового комплекту із власних коштів підприємства;

V етап - покриття експлуатаційних витрат за рахунок прибутку від впровадження нововведення.

Четвертий параграф другого розділу присвячений аналізу ризику інноваційної діяльності. Ризик і інноваційна діяльність - два взаємопов'язаних поняття, адже у світі винаходів і інновацій можливість невдачі набагато більша, ніж успіху. Отже, одним із основних етапів управління інноваціями є аналіз і оцінка ризиковості інноваційних проектів. Аналіз ризику покликаний дати необхідну інформацію для прийняття рішень про доцільність того чи іншого інноваційного проекту, а також передбачити заходи по захисту від можливих фінансових втрат.

Аналіз ризику розділено на якісний і кількісний. Головним завданням якісного аналізу є визначення факторів ризику, потенційних областей і ситуацій ризику. Кількісний аналіз ризику передбачає визначення числових характеристик ризику проекту. За допомогою статистичного методу в роботі розрахована ризиковість інноваційної діяльності на підприємстві «Рожищесільмаш», що відноситься до підприємств обслуговуючого виробництва і є типовим у цій галузі. Так, у 1994 році інноваційний ризик на даному підприємстві становив 36%, у 1995 - 69%, 1996 - 53%.

На ефективність впровадження інновацій великою мірою впливає загальний економічний стан господарюючого суб'єкту. Тому далі в роботі проведений аналіз ризиковості загальної господарської діяльності підприємств через визначення типу фінансового стану за методом доцільності витрат. Розрахунки показали, що фінансовий стан найхарактерніших підприємств оцінюється як критичний. Поряд із розрахунками несистемного ризику в роботі значна увага приділяється системному ризику. В Україні системний ризик набуває максимальних значень через високу невизначеності макроекономічної ситуації в країні.

Третій розділ дисертаційного дослідження «Управління ефективністю інновацій» присвячений проблемі підвищення ефективності інноваційних процесів. У першому параграфі аналізуються шляхи підвищення кожної з чотирьох складових інтегрального інноваційного ефекту, але основний акцент зроблено на підвищення економічного ефекту інновацій. До інструментів впливу на даний вид ефекту віднесені (за значимістю): оптові ціни, ризиковість, рівень оподаткування, ціни на виробничі ресурси та способи фінансування інновацій. Рівень оподаткування і ціна виробничих ресурсів хоча і є важливими важелями активізації інноваційної діяльності і підвищення її ефективності, проте виступають зовнішніми факторами, на які впливати на мікрорівні неможливо. Тому в наступних двох параграфах досліджується стимулююча роль ціни в управлінні інноваціями та зменшення ризиковості інноваційних процесів як корінний захід щодо підвищення їх ефективності.

Для розв'язання питання про те, чи відіграє ціна на інноваційну продукцію належну їй роль в сучасних умовах, автор звертається до робіт вчених, які займалися проблемою встановлення ціни на новації. Аналіз найбільш поширених методів визначення ціни на новий товар дозволив дисертанту окреслити коло проблем, які повинно вирішувати ефективне ціноутворення, це: узгодження інтересів продавців і покупців; врахування специфіки встановлення ціни на нову продукцію; врахування особливостей сучасного етапу перехідного періоду при розрахунку оптимальної ціни нововведення.

Далі в роботі аналізуються причини невідповідності ціни на інноваційну продукцію з інтересами виробників і споживачів. Серед головних виділені: низька платоспроможність всіх верств споживачів (населення, підприємств, організацій), яка є верхнею межею ціни нового товару, і висока собівартість (головним чином через високу матеріаломісткість) продукції, що обмежує можливість одержання високих прибутків. Для вирішення даної проблеми дисертантом обгрунтовується необхідність активної державної підтримки споживачів інноваційної продукції підприємств, а в рамках підприємства - активні заходи щодо зменшення собівартості продукції головним чином шляхом зменшення матеріало - та енергомісткості продукції.

В третьому параграфі третього розділу досліджуються шляхи зменшення ризиковості інновацій. Автор аналізує існуючі в світовій науковій думці методи обмеження інноваційного ризику і можливості їх застосування для умов України. Нерозвиненість вітчизняного фінансового та страхового ринку обмежують можливості для подолання інноваційного ризику, тому автор доходить висновку, що одним із найбільш ефективних методів мінімізації інноваційного ризику є поєднання активних і пасивних методів реагування на ринкові ситуації. Основні етапи даного підходу висвітлені у запропонованій в роботі моделі управління інноваційним ризиком, згідно якої подолання надмірного ризику проекту відбувається у два етапи: 1) редукція інноваційного ризику до оптимального значення шляхом диверсифікації, створення резерву або розподілу ризику; 2) страхування ризику. Реалізація проекту можлива лише за умови, що після страхування інноваційний ризик відповідає оптимальному рівню, при цьому умовою доцільності управління повинна бути рівність граничних витрат на проведення політики оптимізації ризику і граничної корисності від її використання.

Висновки

Дослідження, що були проведені в даній дисертаційній роботі дозволили з'ясувати, що виконання принципу інноваційного шляху розвитку України реалізується через систему управління інноваціями. Розробка ефективної системи управління інноваціями потребує детальних і грунтовних досліджень суті інновацій як результату інноваційної діяльності та особливостей протікання інноваційних процесів у перехідній економіці, оскільки, згідно із власною природою, інновації виводять економічну одиницю із врівноваженого стану, що викликає їх відчуження у системі ритмічного функціонування суб'єкту господарювання та обгрунтовує інноваційну інертність останніх. Разом з тим, загальне відчуження інновацій підсилюється в перехідній економіці невизначеністю та швидкозмінюваністю макроекономічної політики та, відповідно до цього, складністю адаптації нововведень до зовнішнього середовища.

Автор приходить до висновку, що управління інноваціями здійснюється на основі показників ефективності, які в загальному випадку розраховуються як відношення корисного результату інновацій до інноваційних витрат. Складність процесу розробки та впровадження інновацій породжує складність проблеми розрахунку ефекту (результату) інноваційної діяльності, який можна представити як добуток науково-технічного, економічного, соціального та екологічного ефектів. Кожен із зазначених ефектів має свої показники розрахунку та чинники впливу, проте, на думку автора, найбільшого дослідження потребує економічний ефект, оскільки всі інші є в деякій мірі похідними від нього. Найповніше економічний ефект визначається через інтегральний прибуток новації, який являє собою суму прибутку, одержаного за всі роки експлуатації новації. Інноваційні витрати розраховуються як сума витрат на науково - дослідні та дослідно - конструкторські роботи, виробництво і реалізацію новації та експлуатаційні витрати.

Складність і багатогранність проблеми управління інноваціями обумовлює необхідність побудови економічної моделі явища, що досліджується, яка б вміщувала лише концептуально важливі принципи. Автор доводить, що в перехідній економіці в якості такої моделі доцільно використовувати ринково-орієнтовану організаційну модель виробничої системи в умовах інноваційної стратегії функціонування та розвитку, особливістю використання якої є врахування всіх взаємозв'язків системи управління, аналіз вхідних і вихідних параметрів, поточний контроль за ходом виконання інноваційного процесу. Крім того, така модель враховує дію ситуаційних змінних як внутрішнього середовища (фінансових, матеріальних, трудових, наукових ресурсів підприємства), так і зовнішнього середовища (конкуренцію, споживачів, державне регулювання), що є особливо актуальним для перехідної економіки.

Дослідження показали, що ситуація в Україні характеризується кризою у сфері інноваційної діяльності, причому кризові явища проявляються як в наукових дослідженнях, так і у процесі їх втілення у виробництво, крім того проявляється розбалансованість науково - технічного та виробничого прогресу. Причина цього головним чином у відсутності цілісної системи управління інноваціями, невідрегульованості механізмів державної підтримки, важкому фінансовому становищі підприємств, загальною кризою економіки держави. Криза інноваційної діяльності обумовила значне зростання використання застарілих морально і фізично зношених основних виробничих фондів. Усі ці обставини визначають втрату Україною своїх конкурентних переваг, а значить відкидання країни на нижчі сходинки економічного розвитку.

Кризові явища в економіці свідчать, що без гнучкої державної підтримки інноваційної діяльності подолати інноваційну інертність підприємств не можливо. Проте державна підтримка буде ефективною лише при правильному виборі інструментів її реалізації. Індустріальний і науково - технічний вигляд держави визначає розвиток наукомістких галузей і активізація інноваційної діяльності в даних галузях, шляхом забезпечення правових, економічних та фінансових умов для цього - одне з головних завдань державної політики підтримки інноваційної діяльності. Ефективним методом в реалізації даного завдання, на думку автора, є введення податкових пільг підприємствам відповідно до величини виробництва і реалізації наукомісткої інноваційної діяльності. Разом з тим даний захід покликаний також подолати розбалансованість науково - технічного та економічного прогресу.

В дисертаційній роботі значне місце приділено розробці практичних рекомендацій щодо подолання відчуження інновацій у виробничому середовищі, яке на думку автора, головним чином спричинено низькою ефективністю інновацій. Так, обгрунтовано, що мінімізація інноваційних витрат забезпечується при управлінні витратами як функцією часу: в кожен період і на кожному етапі інноваційної діяльності існує раціональне співвідношення власних і залучених фінансових коштів, що йдуть на впровадження інновації, при розрахунку, крім того, слід враховувати, що в залежності від величини інфляції, процентних ставок та протяжності інноваційного процесу змінюється і величина раціонального обсягу залучених фінансових коштів.

Дієвим способом підвищення ефективності інноваційної діяльності є зменшення величини інноваційного ризику та встановлення оптимальної ціни на інноваційну продукцію. В сучасних умовах заходи по зменшенню інноваційного ризику доцільно зводити до коригування величини ризику методами активного реагування (створення резервів непередбачених витрат, диверсифікація) до величини придатної для страхування ризику із послідуючою редукцією ризику до оптимальної величини методом страхування інноваційного ризику. Оптимальна ціна новації розраховується за принципом встоновлення мінімально можливої ціни (ціни прориву), з умовою забезпечення величини прибутку достатньої для сплати кредитних зобов'язань по інноваційній діяльності, покриття величини інфляції та відрахування у фонд розвитку виробництва.

На думку автора реалізація принципів ефективного управління інноваціями, викладених у дисертаційній роботі буде сприяти активізації інноваційної діяльності в Україні та забезпечить реалізацію принципів виходу економіки країни з кризи.

Оcновні положення дисертації опубліковані в роботах

Шкварчук Л. Підвищення ефективності використання банківського кредиту у інноваційній діяльності // Банківська справа - 1999, №2 - С. 54-55 (0,3 др.ар).

Шкварчук Л.О. Ціни і ринкове ціноутворення (розділ 17) // Підприємство (фірма) в ринковій економіці: політико-економічні проблеми. Навчальний посібник. - Луцьк: ВДУ, 1997. - С. 135-145 (0,5 др.ар).

Шкварчук Л. Економічні проблеми управління продуктовими інноваціями // Науковий вісник ВДУ. Серія економічні науки. - 1998, №12. - С. 72-80 (0,6 др. ар.).

Поддєрьогін А.М., Шкварчук Л.О. Фінансові аспекти управління ефективністю інноваційних процесів (на прикладі сільськогосподарського машинобудування) // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України: ЗНП. - Луцьк: ВДУ, 1998 - С. 162-175 (особистий внесок автора - 0,5 др. арк.)

Шкварчук Л.О. Управління інноваційною діяльністю в сільсько-господарському машинобудуванні України // Вісник Волинського держуніверситету. Серія економіка. Випуск 3 - 1997 р. - С. 42-46 (0,5 др. арк.)

Шкварчук Л.О. Проблеми інноваційної діяльності на підприємствах Волинської області // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія геграфічні науки. -1998, №5 - С. 54-55 (0,3 др. арк.)

Шкварчук Л.О. Фінансове забезпечення інновацій // Реформа фінансово - кредитної системи перехідної економіки: ЗНП - Луцьк: ВДУ, 1997 - С. 176-178 (0,1 др.арк.)

Шкварчук Л.О. Оцінка фінансового становища страхових організацій // Проблеми страхування в Україні. Матеріали міжнародної науково - практичної конференції. - К, 1996 - С. 52-54 (0,1 др. арк.).

Шкварчук Л.О. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України при переході до ринку: теорія і практика: ЗНП. - Луцьк: ВДУ, 1996 - С. 171-172 (0,1 др.арк.)

Шкварчук Л.О. Аналіз фінансового становища підприємств // Матеріали XLII наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: ВДУ, 1996. - С. (0,1 друк.арк)

Размещено на Allbest.ru