Фінансові рішення в умовах інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Інфляція характеризується знеціненням національної валюти, тобто зниженням її купівельної спроможності і загальним підвищенням цін у країні. Доводиться постійно мати на увазі фактор інфляції, який необхідно враховувати у фінансово-господарській діяльності підприємств.

У процесі інфляції відбувається зміна вартості активів підприємства, особливо оборотних коштів. За результатами господарської діяльності занижується собівартість виробництва продукції, що призводить до необґрунтованого зростання прибутку і податкових відрахувань з нього. Особливо істотно фактор інфляції впливає на проведення довгострокових фінансових операцій.

Інфляція характерна для діяльності практично всіх країн світу. Передові капіталістичні країни з найбільш стійкою економікою також стикаються з цією проблемою. Проте інтенсивність інфляційних процесів, що відбуваються в цих країнах відносно низька. Вона не впливає істотно на стан економіки цих країн. Сучасні економічні теорії навіть стверджують, що зростання рівня споживчих цін у межах 10% у рік вважається нормальним економічним явищем і робить стимулюючий вплив на розвиток виробництва.

Щоб уникнути помилок і втрат в умовах зниження купівельної спроможності грошей, необхідно враховувати вплив фактора інфляції у фінансовому менеджменті.

Для реалізації цієї концепції необхідно сформувати методичний інструментарій, що дозволяє враховувати інфляційні процеси, які відбуваються в економіці держави і істотно впливають на фінансову діяльність підприємства.

1. Поняття інфляції

інфляція економіка грошовий

Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи.

Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.

Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростанням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а отже, знецінених грошей.

Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.

Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.

Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.

2. Види інфляції

Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо найпоширеніші.

За темпами інфляційного процесу:

а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), темпи зростання цін за якої становлять 5-10 відсотків за рік;

б) голодуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200 відсотків;

в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 відсотків.

Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покупців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

Внутрішня і зовнішня (імпортована); збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси; помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, передбачувана і непередбачувана; регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).

Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди.

Отже, інфляцію не можна по зв'язувати чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.

В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вказують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.

Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

- переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення;

- підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці;

- загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номінальними доходами;

- знецінення грошових заощаджень населення;

- диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;

- диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність вироб-ництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення платоспроможного населення;

- підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем;

- стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

- дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурального обміну;

- затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагро-мадження;

- неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

- спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов прихованої інфляції;

- соціально-політичне напруження в суспільстві.

У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.

Слід розрізняти дезінфляцію і дефляцію.

Дезінфляція - процес зменшення темпів зростання цін.

Дефляція - це зниження загального рівня цін.

Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний характер.

Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників вимагає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду.

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (економічними) і неринковими (адміністративними), довго і короткостроковими.

Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:

- профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції;

- зусилля, що вгамовують саму інфляцію;

- дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:

- збільшення оподаткування населення;

- зменшення державних витрат на соціальні програми;

- замороження заробітної плати;

- обмежуване кредитування;

- збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;

- скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на від-критому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.

Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони можуть викликати негативні наслідки - скорочення ділової активності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

3. Фінансові рішення

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроекономічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції.

Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної заробітної плати, і навпаки.

Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.

Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато західних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправлений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямованість між цими величинами і безробіттям.

Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтернативного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виникло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обґрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в економіці.

Сучасна теорія інфляції ґрунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недовикористання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Вибору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною.

Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проблему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує.

Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її резуль-тати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям.

Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді.

Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернати в них можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.

Вплив інфляції на фінансовий стан підприємства проходить внаслідок таких моментів:

1) ерозія капіталу - внаслідок неможливості значного нагромадження підприємством грошових коштів для оновлення своїх основних фондів;

2) знецінення доходів підприємства і формування додаткових потреб у збільшенні фонду споживання (керівництво кожного підприємства прагне зберегти реальний рівень оплати праці);

3) заниження собівартості продукції в результаті заниження

вартості матеріалів і внаслідок амортизаційних відрахувань;

4) заниження вартості активів на підприємстві.

Незначні інфляційні процеси практично не мають впливу на фінансовий стан підприємства та його звітність. Невелика інфляція є допустимою і навіть корисною, бо сприяє зростанню активності власників грошей, примушує вкладати їх у прибуткову справу, оскільки гроші, що лежать без руху, втрачають цінність.

Висока інфляція негативно впливає на весь виробничий процес і чим вищі темпи інфляції, тим більшим є ступінь відхилення як активу, так і пасиву балансу підприємства (відхилюються усі основні фінансові результати діяльності підприємства). Інфляція знецінює всі доходи й надходження підприємства. Баланс, складений за звітний період без урахування впливу інфляції, буде джерелом необ'єктивної інформації і користувачі можуть прийняти рішення, неадекватні реальним процесам, бо різні елементи балансу втрачають свою вартість з різною швидкістю.

Наприклад, гроші та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість, тобто вимога виплатити фіксовану суму в майбутньому, у зв'язку з інфляцією втрачають свою вартість і спричиняють збитки підприємства на суму зменшення купівельної спроможності грошей. І навпаки, підприємства, які збільшують свою кредиторську заборгованість, тобто несвоєчасно оплачують рахунки постачальників та інші зобов'язання (з оплати праці, розрахунків з бюджетом, страховими органами тощо), матимуть вигоду, бо згодом можуть розрахуватися грошима зі зниженою купівельною спроможністю. Тому об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства можна, тільки коригуючи дані балансу та інших форм бухгалтерської звітності з урахуванням інфляції.

Протиріччя впливу інфляції полягає в тому, що одні статті балансу, наприклад матеріальні активи, основні засоби штучно знижуються в порівнянні з їх реальною вартістю, а грошові кошти (окремі валютні рахунки) і кошти на різних рахунках, наприклад дебіторів під впливом інфляції - завищені.

Парадокс інфляції полягає у тому, що підприємства, які мають кредиторські зобов'язання, опиняються у виграшному становищі, оскільки можуть здійснювати виплату за боргами "знеціненими" грошима. Але при цьому їх показники кредитоспроможності й ліквідності спотворюються, оскільки одні статті активу (вартість основних засобів і запасів) штучно занижуються порівняно з їх реальною вартістю, а інші статті (грошові кошти, крім валютних, дебіторська заборгованість) - завищуються.

Заниження реальної вартості основних засобів веде до заниження витрат (амортизації). Крім цього, заниження витрат веде до завищення прибутків, а, значить, податку на прибуток та інших податків. Унаслідок цього з підприємства вилучається частина не тільки додаткового, а й необхідного продукту, що порушує процес відтворювання.

В умовах інфляції прибуток витрачається на поповнення обігових коштів. Все це підштовхує підприємство до фальсифікації прибутку, збільшує відволікання коштів, що означає використання прибутку для розподілу додаткового продукту між власниками і працівниками. Внаслідок цього збільшується небезпека неспроможності підприємства зберегти свої фінансові ресурси на рівні, достатньому для відновлення спожитих основних та обігових коштів і зміцнення фінансової бази.

Оптимізація роботи підприємства в умовах інфляції заключається в тому, щоб підприємство не втрачало свого потенціалу, прибутковості та не створювало інфляційного прибутку, шляхом вилучення з обороту коштів.

Для цього потрібно вміти прогнозувати необхідний рівень оборотних коштів та виявляти негативні фактори, що можуть на них вплинути.

Тому потрібно мати на увазі такі фінансові рішення в умовах інфляції:

1) формування ринкової ціни та контроль за рівнем витрат. В умовах інфляції тарифи і розцінки встановлюються на короткий проміжок часу;

2) вплив на продуктивність праці шляхом автоматизації виробництва і впровадження нових технологій;

3) маркетинг (уникати проектів, окупність яких може затягнутися на роки);

4) ефективне управління активами;

5) розробка правильної фінансової політики (мінімальна кількість готівкових коштів та дебіторської заборгованості, використання кредиторської заборгованості з ціллю оплати своїх зобов'язань грошима, купівельна спроможність яких занижена. Та не варто доводити кредиторську заборгованість до великих розмірів - стан банкрутства). Під час інфляції вигідно інвестувати кошти в нерухомість;

6) фінансовий аналіз та прогнозування.

Висновки

Досягнення високого та стабільного економічного зростання за умови низької інфляції -- є одним з головних завдань макроекономічної політики держави. Адже, економічне зростання -- це узагальнюючий критерій результативності функціонування національної економіки. Інфляція ж являє собою економічне явище, яке виникає у зв'язку з диспропорційним розвитком суспільного відтворення, механізмом розвитку якого виступає сукупний попит і пропозиція.

Коли рівень зростання цін порівняно невеликий (у межах 4--12 % на рік), підприємства починають відчувати потребу в певному коригуванні своїх дій у сфері управління фінансовими ресурсами.

Підприємства швидко вкладають вільні гроші в матеріальні активи і цим, між іншим, стимулюють розвиток інфляційного процесу. Зростає попит і зростають ціни на засоби виробництва, предмети споживання, в результаті підприємства підвищують договірні ціни на свою продукцію для збереження рівня дохідності.

За гіперінфляції (темпи зростання цін перевищують 100 відсотків на рік) успішна діяльність підприємств починає залежати не лише від їхніх власних зусиль, а й від зовнішнього середовища, діяльності інших суб'єктів господарювання, діяльності держави.

Аналіз роботи підприємства за умов інфляції натрапляє на певні труднощі тому, головне, що зміни цін, зміни вартості активів і пасивів не знаходять належного відображення у бухгалтерській звітності.

Література

1. Мюллер Г., Гернон Х., Миик Г. Учет: Международная перспектива: Перевод с английского. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 136 с.

2. Блей Д., Амат О. Европейский бухгалтерський учет. Справочник: Перевод с английского. - М.: Информационно - издательский дом „Филинъ”, 1997. - 400 с.

3. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. - Житомир: ПП „Рута”, 2002. - 544 с.

4. Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

5. Литвин Н.Б. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2007. - 208 с.

6. Маляревський Ю.Д., Фартушняк О.В., Пасічник І.Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - Харків: Видавничий дім „ІНЖЕК”, 2003. - 164 с.

Размещено на Allbest.ru