Рівень життя населення та механізми його регулювання

Дисертантом доведено, що найбільш масштабно ознаки занепаду суспільних відносин та відповідного погіршення характеристик життєвого рівня проявляються у процесі маргіналізації населення. Вона являє собою збільшення як реального обсягу, так і посилення загального впливу маргінальних груп на економіку і суспільство в цілому. За своїм статусом “маргінали” -- це люди, які займають особливе економічно-периферійне або соціально-полярне становище у суспільстві. Іншими словами, -- це верстви населення країни, які, як правило, перебувають на економічному та соціальному узбіччі.

Маргінальність визначається шляхом застосування певних порівняльних характеристик та показників рівня життя, що віддзеркалюють якісні особливості цього межового або проміжного стану існування конкретної людини, групи людей, чи певної соціальної спільноти (економічної, соціально-класової, демографічної, національно-культурної тощо) відносно основних параметрів життєдіяльності тих верств населення країни, які є домінуючими у суспільстві.

Класифікація маргінальних груп може бути проведена на основі їх об'єднання за найхарактернішими для них спільними ознаками. За відповідними ознаками одночасної приналежності осіб до двох або навіть трьох типів маргінальних груп вони можуть бути віднесені до суб'єктів, яким притаманний полімаргінальний стан існування. Дисертант пропонує виділити чотири основні методологічні підходи до визначення класифікаційного стану маргінальності: 1) за економічною ознакою (передусім рівнем сукупних доходів); 2) за ознаками антисуспільного способу життя та протиправними способами забезпечення потреб життєдіяльності; 3) за ознаками, які свідчать про набуття особою особливого статусу “соціального мігранта” або “суспільного декласанта”; 4) за проявами межових (полюсних) демографічно-фізіологічних ознак.

Аналіз свідчить, що специфіка сучасних процесів маргіналізації, якій піддається українське суспільство, полягає в тому, що на узбіччя соціальної структури викидається не просто маса декласованих та морально деградованих елементів, а досить складний конгломерат груп, які відрізняються різноманітним набором притаманних саме їм важливих кількісних та якісних характеристик. Поряд із традиційними люмпен-маргіналами у цей соціальний конгломерат входять так звані “неомаргінали”. Найбільш характерними рисами цих верств населення є висока освіченість, розвинена система потреб, значні соціальні очікування і суттєва політична активність. Поряд із цими базовими суспільними стратами існують багаточисельні перехідні групи, що знаходяться на різних етапах перманентного процесу маргіналізації.

Головною умовою подолання процесів маргіналізації і зростання рівня життя населення, на думку дисертанта, має стати формування моделі соціально-інтегрованого суспільства, яке здатне оптимально узгодити різні, навіть і полярно протилежні інтереси окремих осіб та соціальних груп, а також спроможне створити гнучку систему загальноприйнятних суспільних цінностей. Соціальна інтеграція повинна стати одним із головних компонентів соціального розвитку та досягнення якісно нового рівня життя населення і повинна ставити за мету не лише зростання рівня забезпеченості тих чи інших верств населення (окремих осіб), а створення умов, що сприяють формуванню такої структури соціально-економічного розвитку, яка характеризується справедливим відношенням до індивідів, та гармонізації відносин між соціальними верствами населення України і на цій основі створює умови досягнення загальної суспільної згоди і злагоди. За своєю суттю соціально інтегроване суспільство -- це суспільство, що існує для всіх і для кожного, це суспільство, що має забезпечувати створення умов для повної самореалізації потенційних можливостей кожної особи. Тобто це суспільство, в якому мають бути відсутні будь-які форми і механізми соціально-економічної дискримінації та надання переваг і пільг суб'єктам та суспільним спільнотам щодо їх реалізації.

У п'ятому розділі - “Шляхи реформування механізмів оподаткування доходів громадян” досліджено найбільш актуальні проблеми реформування механізмів оподаткування доходів громадян, основні прояви та наслідки соціально небезпечного посилення фіскального тиску на доходи населення, обгрунтовано напрями і механізми відновлення принципу соціальної справедливості у податково-розподільчій політиці держави в сучасних умовах та розроблені практичні рекомендації щодо забезпечення реалізації цього принципу.

Ефективне функціонування механізму справляння податків з доходів громадян вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей різних соціальних верств населення, що є платниками податків. Тому, на думку дисертанта, особливе значення має оцінка реальних масштабів накопичених суперечностей та визначення і застосування найбільш прийнятних заходів щодо їх подолання. Податкова політика держави має максимально повно реалізовувати принципи соціальної справедливості шляхом застосування механізмів податково-розподільчого впливу на формування і перерозподіл реальних доходів населення.

Для пом'якшення впливу інфляції на рівень життя населення розподільча політика держави має використовувати механізм індексації. Тобто у податковій системі автор пропонує задіяти механізм автоматичної зміни величини неоподатковуваного мінімуму і диференційованої шкали ставок податків на доходи різного рівня. За умов відсутності цього механізму виникає небезпечна ситуація, коли величина неоподатковуваного мінімуму доходів громадян опускається нижче за рівень, що визначає стан злиднів. У цьому разі у податковому полі утворюється зона надвисокого фіскального тиску і податковий тягар перекладається на малозабезпечені верстви населення, а казна починає вилучати кошти, які для цієї категорії населення є вкрай життєво необхідними.

Ефективне функціонування механізму справляння податків з доходів громадян вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей різних соціальних верств населення, що є платниками податків. Порушення в процесі оподаткування принципу соціальної справедливості, який полягає у забезпеченні підтримки малозабезпечених верств населення шляхом встановлення економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів та застосування прогресивного оподаткування, а також ігнорування принципу інфляційної нейтральності, який зобов'язує нейтралізувати фіскальну залежність доходної бази бюджету від інфляційних джерел надходжень, що особливо негативно позначається на динаміці реальних доходів, ускладнюють процес відтворення трудового потенціалу, обмежують фінансові ресурси підвищення життєвого рівня населення.

Найбільш небезпечними явищами, що мають місце у податковій сфері є: прибутковий податок фактично перетворився на податок на заробітну плату тих, хто працює у “прозорому” секторі економіки, водночас досить значний обсяг доходів громадян, які отримуються у “тіньовому” секторі повністю уникає оподаткування; динамічно нарощується тиск на фонд відтворення населення з боку непрямих податків, які відрізняються від прямих більшою прихованістю і тому більшою соціальною несправедливістю, оскільки в однаковій пропорції стягуються з покупців без урахування рівня диференціації їхніх особистих доходів. Вони є податками на бідних і своєрідною прихованою привілеєю багатих.

Прояви посилення фіскального тиску на малозабезпечені верстви населення засвідчують нагальну необхідність термінового формування і забезпечення подальшого ефективного функціонування низки цільових механізмів, спрямованих на реалізацію принципу соціальної справедливості та інфляційної нейтральності у сфері оподаткування доходів громадян. Передусім це стосується рекомендацій дисертанта щодо оптимального формування диференційованих ставок шестирозрядної шкали стягнення податків на доходи і механізмів визначення неоподатковуваного мінімуму та його індексації.

У шостому розділі - “Консюмеризм та напрями розбудови економічних та організаційно-правових механізмів його забезпечення” розглянуто теоретичні питання розвитку консюмеризму, як важливої складової забезпечення в ринкових умовах необхідних якісних стандартів життєвого рівня населення, проаналізовано зарубіжний досвід формування та вдосконалення основних механізмів консюмеризму та можливості його застосування у вітчизняній практиці, стан і напрями розвитку консюмеризму в Україні, висвітлено основні проблеми, розкрито напрями та викладено рекомендації щодо підвищення дієвості його структурних механізмів.

Серед питань життєвого рівня проблема забезпечення споживання населенням якісних життєвих благ є однією з найголовніших і найгостріших. Як соціально-економічне явище, що пов'язане із дотриманням якісних стандартів споживання, консюмеризм не лише віддзеркалює і персоніфікує об`єктивні протиріччя, що неминуче виникають у системі ринкових відносин, але і має забезпечити подолання їх шляхом застосування відповідних економічних та організаційно-правових механізмів. За своїм змістом консюмеризм являє собою систему суспільних відносин, що пов'язані з організованим рухом громадян та відповідною регулюючою діяльністю державних установ і організацій, спрямованих на захист інтересів споживачів, передусім у сфері розширення прав і посилення впливу покупців на виробників і продавців товарів (послуг). Він також включає відповідні економічні механізми та правову систему, що на суспільному рівні гарантує забезпечення реалізації права людини споживати якісні блага і послуги, які вона отримує в процесі ринкового обміну.

Аналіз світового досвіду свідчить, що консюмеризм є необхідним механізмом захисту життєвого рівня, який використовують широкі верстви населення з метою недопущення випадків використання підприємцями небезпечних для споживачів методів виробництва і реалізації неякісних товарів та послуг. Система консюмеризму має бути спрямована на реалізацію восьми основних прав споживачів: права на охорону здоров'я і безпеку споживання; права на охорону економічних інтересів; права на матеріальну і моральну компенсацію за понесені збитки (як прямі, так і опосередковані), що завдані клієнту внаслідок використання ним неякісних товарів (або споживання неякісних послуг); права на максимально повну та правдиву інформацію щодо реальної споживчої якості товарів (послуг) та відповідну і необхідну для клієнта у зазначеному випадку освіту; права бути вислуханим; права на задоволення базових потреб; права на вибір; права на здорове довкілля.

Питанням консюмеризму в Україні до останнього часу не приділялась належна увага. На сьогодні практично відсутні наукові розробки із цього питання, спостерігається недостатня врегульованість законодавством тієї сфери, що забезпечує захист прав вітчизняного споживача, а також слабкість самого руху споживачів та їх слабка організованість. Це призводить до безконтрольності та комерційної вседозволеності і безкарності несумлінних підприємців, порушує права споживачів і шкодить їхнім інтересам. Аналіз, проведений дисертантом свідчить, що розшарування суспільства на бідних і багатих різко змінило структуру споживання, а звідси -- і відповідні вимоги до якості товарів та послуг. Тому складним завданням консюмеризму є переорієнтація вітчизняного виробництва й обслуговування на задоволення потреб життєдіяльності не усередненого, а конкретного споживача. До того ж необхідно враховувати, що втрата реальних доходів переважною більшістю громадян змушує їх купувати найдешевші і в основному неякісні товари. Це особливо небезпечно за умови послаблення нагляду за стандартами якості товарів, яке має місце внаслідок демонтажу старої і недостатнього налагодження роботи нової системи державного контролю.

Удосконалення економіко-правової бази захисту прав споживачів та покращання становища на споживчому ринку можна досягти шляхом: перегляду нормативної бази, що регламентує повноваження державних органів, які здійснюють нагляд і контроль за якістю і безпекою товарів народного споживання; перегляду системи міждержавних стандартів, які застаріли і не відповідають вимогам сьогодення; термінової розробки проекту нормативного акту про порядок заборони використання, утилізації та знищення недоброякісних та небезпечних для здоров'я людини та навколишнього середовища продовольчої сировини і харчових продуктів; створення правових умов гарантій надання необхідних послуг найбільш вразливим верствам населення за соціально доступними цінами; встановлення у законодавчому порядку мінімального набору соціально гарантованих послуг, визначення джерел покриття витрат, пов'язаних з наданням цих послуг суб'єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності тощо. Автором доведено, що виконання цих умов дозволить суттєво підвищити якість споживання населенням матеріальних благ та послуг і в кінцевому рахунку сприятиме зростанню життєвого рівня.

У сьомому розділі - “Напрями вдосконалення державної політики доходів та впровадження ефективних механізмів пом'якшення наслідків соціально-економічної диференціації населення” розкрито шляхи вдосконалення державної політики доходів, механізми реформування системи соціального захисту малозабезпечених верств населення в період ринкової трансформації, з'ясовано особливості реформування існуючої системи компенсацій і гарантій та викладені пропозиції щодо обмеження пільг та ліквідації привілеїв. Значна увага приділена розгляду питання реформування механізму регулювання мінімальної заробітної плати як важливої ланки в системі посилення соціального захисту населення.

Сьогодні в Україні ще не вдалося задіяти надійні механізми, які давали б змогу ефективно та соціально справедливо впливати на упорядкування процесів формування доходів і споживання малозабезпечених верств населення. Тому надзвичайно важливим завданням є практичне впровадження дієвих механізмів та заходів обмеження маргіналізації і гарантування зростання життєвого рівня малозабезпечених верств населення. Успішне розв'язання цього завдання дозволить не допустити масове зубожіння населення і створить надійні підвалини соціально-політичної стабільності в суспільстві.

Характерною рисою вітчизняної системи соціального забезпечення є те, що вона перебуває у процесі довготривалого реформування, і тому їй притаманні як старі, так і специфічні перехідні, а також і абсолютно нові елементи та механізми. Її реформування має здійснюватись щонайменше у два етапи. На першому етапі, який не може бути меншим за тривалість подолання кризового стану економіки, діюча система соціального забезпечення має бути обов`язково збереженою (за умови посилення її адресності та вдосконалення форм допомог малозабезпеченим громадянам). Саме на цьому етапі необхідно прийняти проект Основ законодавства про соціальне страхування, удосконалити управління діяльністю фондом соціального страхування, а також започаткувати і визначити найефективніші для вітчизняних умов форми приватного страхування на комерційних засадах, перевести державне пільгове пенсійне забезпечення на професійно-галузевий рівень. На другому етапі, який повинен розпочатися лише за умови досягнення стабілізації та відродження сталого зростання економіки, мають бути прийняті та впроваджені законодавчі акти, на базі яких запроваджуватимуться відповідні організаційно-фінансові механізми, що повністю відповідатимуть концептуальним напрямам реформування системи соціального страхування.

Важливою проблемою реформування механізмів соціального захисту населення є упорядкування системи гарантій, пільг, безкоштовних послуг, компенсацій та привілеїв. Їх взаємозв'язок та системну підпорядкованість розкриває схема 2.

Схема

Соціальні гарантії, що визначені у грошовій формі, регламентують рівень коштів, нижче якого не повинні бути особисті доходи населення. Залежно від категорій отримувачів, пільги можна розподілити на дві основні і досить відмінні форми: компенсації (або життєво необхідні та соціально виправдані пільги); привілеї (тобто такі пільги, які не є економічно необхідними та соціально справедливими).

Існуюча в Україні система привілеїв є рудиментарною і до того ж спотвореною формою адаптації колишньої системи номенклатурно-бюрократичних привілеїв до умов ринкової трансформації. Проте можна стверджувати, що повністю ліквідувати існуючу сьогодні систему привілеїв надзвичайно важко, але її можна кардинально трансформувати. На перше місце в процесі трансформування системи привілеїв апарату державного управління необхідно поставити заходи, що пов'язані із забезпеченням безпосередньої службової діяльності працівників і які дозволяють держслужбовцям більш повно реалізувати свої організаційні здібності та поліпшити умови виконання службових обов'язків. При цьому важливим заходом, що має паралельно здійснюватись поряд із процесом згортання привілеїв - є відновлення необхідного рівня оплати праці держслужбовців.

Кризові умови надзвичайно збочують паритетний характер економічних відносин між найманими працівниками і роботодавцями на користь останніх. Тому регулювання величини вартості мінімальної заробітної плати має забезпечувати постійний компроміс між задоволенням потреб життєдіяльності працюючих та існуючими економічними можливостями. Зазначене повинно супроводжуватись запровадженням на підприємствах та організаціях державних гарантій в оплаті праці та заходів щодо вдосконалення структури самої заробітної плати. Накопичені проблеми у сфері визначення мінімальної заробітної плати мають вирішуватись у контексті загальної соціально-економічної політики держави, що має узгоджувати інтереси підприємців, найманих працівників та об'єднань, що представляють їхні інтереси.

У восьмому розділі - “Особливості взаємовпливу кредитно-інвестиційного механізму та стану життєвого рівня населення” проаналізовано вплив та характер взаємозв'язку кредитно-інвестиційного механізму і механізму формування життєвого рівня населення, розкрито можливості використання заощаджень населення як стратегічного джерела інвестування вітчизняної економіки та здійснено аналіз фінансово-правових проблем відновлення знецінених інфляцією заощаджень громадян.

Світова економічна наука і господарська практика країн з розвинутою ринковою економікою визначають залучення заощаджень населення як стратегічне джерело розвитку виробництва і подальшого зростання рівня життя. Тому, на думку дисертанта, в умовах структурної перебудови економіки України заощадження населення мають вже найближчим часом стати основним джерелом фінансування інвестиційної сфери. Створення системи гарантій захисту заощаджень населення потребує застосування ефективного механізму страхування депозитів громадян; становлення такої кредитної системи, що забезпечить приватному інвестору реалізацію права власності шляхом надання йому права на отримання надійної і всебічної інформації щодо реального стану цього сегменту ринку послуг.

Перетворення заощаджень населення в стратегічне джерело інвестування економіки України неможливо без відновлення знецінених інфляцією заощаджень громадян України в установах Ощадного банку та Укрдержстраху, які вони мали станом на 1 січня 1992 року. Це є однією з найгостріших проблем, яку має розв'язати держава на засадах соціальної справедливості з метою відновлення довіри населення до вітчизняної кредитно-фінансової сфери, що у кінцевому рахунку дозволить реанімувати інвестиційний потенціал населення - фінансову базу подальшого підвищення його життєвого рівня. Вирішення цієї проблеми має базуватися на принципах довіри, справедливості та конституційних правах людини. Сценаріїв економічного обгрунтування та застосування організаційно-фінансових механізмів її розв'язання може бути багато, але перевага у їх реалізації державними органами має надаватись тим, що забезпечують надійний захист інтересів найбільш соціально вразливих верств населення.

Застосуванням локально-обмежених механізмів, які лише частково вирішують цю проблему, ефективних результатів досягти неможливо. Зазначена проблема потребує радикального і комплексного вирішення, а подальше зволікання з її розв'язанням не може бути виправдане відсутністю бюджетних коштів. У держави навіть за умови системної кризи та загострення бюджетно-фінансових проблем існують реальні можливості здійснення індексації знецінених залишків вкладів на засадах соціальної справедливості, особливо щодо непрацездатних і найбільш соціально-вразливих верств населення.

Існуючі значні потенційні резерви залучення коштів дрібних вкладників на потреби розвитку народного господарства до цього часу продовжують залишатися поза увагою держави, у той час як потреби структурної перебудови економіки вимагають перетворити заощадження населення у стратегічний ресурс інвестиційного ринку. З метою забезпечення цього процесу необхідно по-справжньому зацікавити приватних осіб у зміні структури особистих заощаджень і спрямувати ці ресурси до активного господарського обороту. Для цього необхідно активізувати процес утворення і нарощення обсягів заощаджень населення шляхом формування в суспільстві потужного прошарку середнього класу. Автором доведено, що значний резерв інвестування вітчизняної економіки становлять “тіньові” нагромадження населення. Ці кошти за умови створення необхідної економічної зацікавленості та надійних правових гарантій їх збереження можуть значно збільшити інвестиційний ресурс економіки України.

Таким чином, важливою умовою залучення заощаджень до інвестиційної сфери економіки має стати створення надійного механізму страхового захисту вкладів населення у фінансово-кредитній системі країни, що обов'язково поверне довіру приватних осіб до вітчизняних фінансово-кредитних установ. З цією метою необхідно: 1) компенсувати у максимально можливих обсягах знецінені вклади фізичних осіб в установах Ощадбанку та колишнього Укрдержстраху; 2) налагодити дієвий механізм страхування депозитів громадян із його відповідним правовим забезпеченням; 3) удосконалити процедурні механізми регулювання діяльності фінансово-кредитних установ на досконалій правовій основі; 4) змінити податкову політику шляхом звільнення від оподаткування реінвестованих доходів від депозитів; 5) запровадити ефективну процентну політику, що має оптимізувати процеси отримання еквівалентних обсягів прибутків на еквівалентні обсяги авансованого капіталу в реальній економіці, у сфері послуг і особливо у сфері фінансово-кредитних відносин.

Висновки

За результатами виконаного дослідження автором обгрунтовані такі основні висновки і рекомендації.

1. Перехід від централізованої економіки до системи, заснованої на ліберальних ринкових засадах, потребує докорінного реформування існуючих та запровадження принципово нових механізмів регулювання життєвого рівня населення. Цей процес повинен спиратись на належне науково-методологічне забезпечення розмежування функцій і механізмів державного і ринкового регулювання рівня життя різних суспільних верств і населення в цілому.

2. “Рівень життя” є системоутворюючою категорією, що відображає сукупність відносин і умов, які визначають життя, працю, побут і інтелектуально-культурний розвиток людей, характеризує досягнуту в суспільстві на певний проміжок часу ступінь задоволення різноманітних потреб населення, включаючи реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення життєдіяльності населення. Вона також є багаторівневою категорією, у структурі якої можна виділити три рівні: 1) інтегрований; 2) соціально-диференційований; 3) особисто персоніфікований (або сімейний). За своїм змістом категорія “рівень життя” є більш широкою, ніж “добробут” і “якість життя”, оскільки крім останніх включає до свого складу і їх антиподи -- такі рівневі прояви життя людини, як “малозабезпеченість”, “бідність” і “злидні”, що характеризуються різною глибиною недоспоживання життєвих благ порівняно з потребами відтворення.

3. Своєрідність категорії “рівень життя” полягає у тому, що вона не може бути охарактеризована якимось одним показником, а розкривається їх системою, що характеризує досягнутий рівень реальних доходів та майнової забезпеченості населення, споживання матеріальних благ, культурних і побутових послуг, ступінь забезпечення населення належними умовами у виробництві і побуті, сферах фізичного, духовного та соціального розвитку, розкриває якісні характеристики життєвого рівня, рівень існуючих суспільно-правових гарантій населення, а також надійність забезпечення політичних свобод і прав громадян у суспільстві.

4. У дослідженні життєвого рівня населення важливе місце належить малозабезпеченості. Вона включає щонайменше три рівні недоспоживання: бідність, злидні та фізіологічне виживання (надзлидні). Кожному з цих рівнів відповідає власний індикатор, що визначає межу переходу одного стану недоспоживання до іншого, а саме -- мінімальний споживчий бюджет (межа малозабезпеченості), прожитковий мінімум (межа злиденності) і фізіологічний мінімум (межа фізіологічного виживання).

5. Найважливішим індикатором, що характеризує життєвий рівень населення, є мiнiмальний споживчий бюджет. Він дозволяє визначити величину вартості тієї межі рівня споживання, за якою відбувається його перехід від рiвня середньої забезпеченості до стану малозабезпеченості. Особливо важливе значення МСБ полягає у можливості його використання для оцінки вартісних критеріїв диференціації населення за рівнем особистого споживання і майнового стану. В період економічної кризи в полі зору держави повинен постійно знаходитись такий показник, як вартість прожиткового мінімуму -- базовий індикатор досягнення межі соціально небезпечної бідності. В екстремальному кризовому періоді найважливішою координатою механізму державного “швидкого реагування” щодо забезпечення соціальної стабільності і безпеки стає межа фізіологічного виживання, -- абсолютна межа, нижче якої держава не повинна допускати падіння рівня споживання.

6. Основним визначальним чинником життєвого рівня населення є ситуація, що складається в економіці країни. Деструктивний вплив інфляції на економіку проявляється у тому, що вона ламає вартісні пропорції, спотворює базу, на якій здійснюються розрахунки макроекономічних показників, генерує і поглиблює нееквівалентний характер економічних відносин, призводить до порушення принципу соціальної справедливості в процесі розподілу суспільного продукту. Деякий час в умовах інфляції і кризового скорочення виробництва рівень життя може підтримуватись за рахунок компенсаторів та латентних механізмів гальмування процесів поглиблення бідності.

7. Погіршення життєвого рівня найбільш масштабно проявляється у маргіналізації населення. Її характерною ознакою є те, що існування маргіналів відбувається за межею бідності або межами, що окреслюють інші численні соціальні периферії. Класифікація маргінальних груп може бути проведена на основі їх об'єднання за найхарактернішими для них спільними ознаками: 1) за економічною (передусім рівнем сукупних доходів); 2) за ознаками антисуспільного способу життя та протиправними способами забезпечення життєвих потреб; 3) за ознаками, які свідчать про набуття особою особливого статусу “соціального мігранта” або “суспільного декласанта”; 4) за проявами межових (полюсних) демографічно-фізіологічних ознак.

8. У кожній країні діють як загальні, так і специфічні соціально-економічні механізми зростання або, навпаки, падіння життєвого рівня населення, збагачення або збіднення тих чи інших суспільних верств. Ці механізми є складовою загального механізму функціонування економіки, яким, у кінцевому рахунку, і визначається життєвий рівень. Вони являють собою сукупність економічних важелів, стимулів та мотивацій, соціальних та організаційно-правових заходів, що використовуються державою та іншими органами суспільного регулювання з метою досягнення необхідного рівня народного добробуту. Чим більше механізми соціально-економічного регулювання відповідатимуть природі суспільних потреб, тим динамічніше зростатиме життєвий рівень населення.

9. Важливим механізмом регулювання рівня життя населення є механізм оподаткування доходів громадян. Його ефективне функціонування вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей різних соціальних верств населення. Найбільш небезпечними явищами у податковій сфері є прояви посилення фіскального тиску на малозабезпечені верстви населення. Це нагально потребує забезпечення ефективного функціонування низки цільових механізмів, спрямованих на реалізацію принципу соціальної справедливості та інфляційної нейтральності у сфері оподаткування доходів громадян.

10. Серед питань життєвого рівня проблема забезпечення споживання населенням якісних життєвих благ є однією з найголовніших. Її ефективне вирішення пов'язане з розвитком консюмеризму. Система консюмеризму має забезпечувати наступні права: на охорону здоров'я і безпеку споживання, охорону економічних інтересів, матеріальну і моральну компенсацію за понесені збитки, що виникають внаслідок споживання неякісних товарів (послуг), максимально повну та правдиву інформацію щодо реальної споживчої якості товарів (послуг), на здорове довкілля. Удосконалення економіко-правової бази захисту прав вітчизняних споживачів та покрашення стану на споживчому ринку дозволить суттєво підвищити якість споживання населенням матеріальних благ та послуг і сприятиме зростанню життєвого рівня.

11. Сьогодні вітчизняна система соціального забезпечення перебуває у процесі реформування. Необхідними складовими цього процесу є прийняття Основ законодавства про соціальне страхування, удосконалення управління діяльністю фондом соціального страхування, а також започаткування і визначення найефективніших для вітчизняних умов форм приватного страхування на комерційних засадах.

12. Система привілеїв, що на цей час функціонує в Україні, є спотвореною формою адаптації колишньої номенклатурно-бюрократичної системи привілеїв до умов ринкової трансформації. Її необхідно кардинально реформувати. На перше місце в процесі трансформування системи привілеїв необхідно поставити заходи, пов`язані із забезпеченням безпосередніх службових функцій працівників, що допоможе держслужбовцям повніше реалізовувати організаційні здібності та поліпшить умови виконання службових обов'язків. При цьому паралельно із процесом згортання привілеїв, має забезпечуватись відновлення необхідного рівня оплати праці держслужбовців.

13. Накопичені проблеми у сфері регулювання величини мінімальної заробітної плати мають вирішуватись у контексті загальної соціальної економічної політики держави шляхом посилення її ролі щодо недопущення нееквівалентності, що виникає у відносинах між представниками найманої праці і роботодавцями. При цьому значним резервом безінфляційного збільшення рівня мінімальної заробітної плати має реалізація заходів, спрямованих на скорочення виробничих витрат та підвищення продуктивності праці.

14. Організовані заощадження населення є вагомим потенційним джерелом фінансування інвестиційної сфери та подальшого зростання життєвого рівня. Важливою передумовою цього процесу є створення надійної системи гарантування захисту заощаджень населення. У цьому напрямі необхідно удосконалити організаційно-правові механізми регулювання діяльності фінансово-кредитних установ; налагодити дієвий механізм страхування депозитів із його відповідним правовим забезпеченням; сформувати відкриту і демократичну систему інформаційного забезпечення приватного інвестора; звільнити від оподаткування реінвестовані доходи від депозитів; відновити знецінені заощадження громадян в установах Ощадного банку та Укрдержстраху. Останнє є найгострішою проблемою, яку на засадах соціальної справедливості має розв`язати держава аби відновити довіру населення до кредитно-фінансової системи і таким чином реанімувати інвестиційний потенціал населення та сприяти підвищенню рівня його життя.

Реалізація запропонованих заходів на думку дисертанта дозволить стабілізувати рівень життя населення, попередити посилення соціальної напруги в країні і у подальшому забезпечить гармонійний розвиток економічних відносин на етапі ринкової трансформації України.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання / відп. ред. д.е.н. Богиня Д.П. -К.: Парламентське вид-во, 1998. - 256 с. (одноосібна моногр., 20,75 д.а.).

Рецензії: Онікієнко В. “Золоті гори” ринкової економіки або питання рівня життя населення //Віче. - 1999. - №5. - С.147-151.; Ревенко А. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання //Україна: аспекти праці. - 1999. - №3. - С.44-45.

Мандибура В.О. “Тіньова” економіка України та напрями законодавчої стратегії її обмеження. - К. : Парламентське вид-во, 1998. - 136 с. (одноосібна моногр., 6,0 д.а.).

Мандибура В.О., Тімофєєв В.О. Аналіз економічних та правових методів регулювання мінімальної заробітної плати. - К.: Парламентське вид-во, 1997. - 88 с. (2,5 д.а.), у т.ч. автора - C.5-8; 19-43; 52-78 (розглянуто механізм регламентації мінімальної заробітної плати, роль МЗП як ефективного інструменту макроекономічного регулювання, вплив змін МЗП на розвиток виробництва, ринок праці та доходи працівників).

Прогноз численности и структуры работающих в народном хозяйстве Украины пенсионеров и его социально-экономическая оценка /Андриенко В.Ю., Геллер И.М., Мандыбура В. Е., Пилипенко И.И. - К.: Научно-исследовательский центр по проблемам занятости населения и рынка труда АН Украины, Министерство труда Украины, 1992. - 72 с. (кол. моногр., 4,32 д.а.), у т.ч. автора 1,7 д.а. - С.15-44 (проаналізовано стан занятості пенсионерів; дана оцінка рівня життя пенсіонерів та визначено найбільш перспективні напрями їх соціального захисту).

Мотивація праці в ринковій економіці: проблеми теорії і практики /Богиня Д.П., Мандибура В.О., Матієшина О.Д. та ін. - К.: Інститут економіки НАН України, 1997. - 183 с. (кол. моногр., 8,0 д.а.), у т.ч. автора 1,7 д.а. - С.67-105 (розкрито місце відносин власності в системі факторів мотивації праці, досліджено основні елементи мотиваційного механізму та його вплив на процес стабілізації економіки і рівень життя).

Мандибура В. Правові форми державної власності в умовах ринкової економіки //Віче - 1995. - №12. - С.13-24. (1,1 д.а.)

Мандибура В. Методологічні проблеми визначення критеріїв диференціації населення за рівнем споживання //Україна: аспекти праці - 1996. - №7-8. - С.35-45. (1,3 д.а.)

Мандибура В. Залежність динаміки реальних доходів працюючих від впливу розподільчої політики держави //Україна: аспекти праці - 1997. - №3-4. - С.32-40. (1,2 д.а.)

Мандибура В., Тімофєєв В. Критерії визначення номінальної вартості мінімальної заробітної плати в умовах ринкової економіки //Україна: аспекти праці - 1997. - №6. - С.16-20. (колективна стаття 0,8 д.а.), у т.ч. автора 0,5 д.а. - С.18-20 (визначено методологію обгрунтовання критеріїв регулювання реальної мінімальної заробітної плати).

Мандибура В. Особливості фінансового забезпечення відтворення робочої сили в умовах ринкової трансформації //Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки. Зб. наукових праць. - Луцьк.: Ред. вид. Волин. ун-ту., 1977. - C.371-377. (0,7 д.а.)

Мандибура В. Консюмеризм -- поняття, що входить у наше життя //Віче. - 1998. - №4. - С.79-99. (1,1 д.а.)

Мандыбура В., Ходачук О. Проблемы определения объемов денежной массы, коэффициента монетизации и направлений реформирования финансового сектора Украины //Финансовые риски. - 1998. - №4. - С.61-71. (колективна стаття 1,5 д.а.), у т. ч. автора 0,9 д.а. - С.61-65; 68-70 (розкрито методологічні підходи оцінки рівня монетизації економіки і його впливу на економіку та рівень життя, обгрунтовано необхідність урахування обсягів тіньових доходів і заощаджень населення в розрахунках грошової маси і коефіцієнта монетизації).

Мандибура В. Теоретичні аспекти дослідження проблеми маргіналізації населення //Україна:аспекти праці. -1998. -№5. - С.33-37. (0,7 д.а.)

Мандибура В. Особливості процесів маргіналізації населення України //Україна: аспекти праці. - 1998. - № 6. - С. 27-33. (0,9 д.а.)

Мандибура В. Посилення політичної дестабілізації в Україні: соціально-економічні причини //Віче. - 1999. - №1. - С.89-105. (1,0 д.а.)

Мандибура В. Специфічні прояви посилення експлуатації праці в умовах економічної кризи //Україна: аспекти праці. - 1999. - №3. - С.29-33. (0,6 д.а.)

Мандибура В. Концептуальні підходи до створення правової основи подолання “тінізації” економіки України //Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - №3. - С.21-24. (0,5 д.а.)

Мандибура В. Тіньова складова життєвого рівня населення України //Україна: аспекти праці. - 1999. - №5. - С.32-38. (0,7 д.а.)

Мандибура В. Упорядкування соціальних пільг та ліквідація привілеїв в системі регулювання життєвого рівня населення України //Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. збірник. Випуск 9. - 1999. - С. 107-118. (0,7 д.а.)

Мандибура В. Оподаткування доходів громадян: чому вчить світовий досвід //Віче. - 1999. - №8.- С.29-37. (0,5 д.а.)

Мандибура В. Як забезпечити соціально справедливе оподаткування доходів громадян України ? //Віче. - 1999. - №9. - С.61-73. (0,9 д.а.)

Анотації

Мандибура В.О. Рівень життя населення та механізми його регулювання. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.09.01 -- демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. -- Інститут економіки НАН України, Київ, 1999.

Висвітлені теоретичні та методологічні питання аналізу категорії “рівень життя”, особливості соціально-економічного забезпечення життєдіяльності населення в умовах кризового стану економіки. Досліджено прояви деструктивного впливу інфляції на рівень життя, основні соціальні компенсатори та латентні механізми гальмування поширення бідності в умовах кризової ринкової кон'юнктури, а також питання впливу “тіньової” економіки на розподіл доходів і стан майнового розшарування громадян, розкрито специфічні особливості проявів маргіналізації населення України.

Проаналізовано найбільш актуальні проблеми реформування ринкових механізмів суспільного регулювання рівня життя населення в умовах перехідного періоду. Основна увага приділяється системному аналізу шляхів реформування ринкових механізмів, що регулюють рівень життя населення. До цих механізмів відносяться: механізм податкового регулювання особистих доходів, консюмеризм, соціальний захист населення, регулювання мінімальних державних соціальних гарантій, обмеження пільг та ліквідація привілеїв, відновлення знецінених заощаджень громадян та стимулювання залучення заощаджень громадян в інвестиційну сферу.

Ключові слова: рівень життя, споживання, бідність, мінімальний споживчий бюджет (МСБ), механізм регулювання.

Мандыбура В.Е. Уровень жизни населения и механизмы его регулирования - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.09.01 - демография, экономика труда, социальная экономика и политика. - Институт экономики НАН Украины, Киев, 1999.

В работе исследованы проблемы уровня жизни и его динамики с учетом состояния экономики и специфики процессов общественной трансформации в Украине.

На основании критической ретроспективной оценки теоретических взглядов и подходов обоснованы теоретико-методологические основы определения категории “уровень жизни”, раскрыты ее элементы и характер взаимодействия с такими категориями, как “образ жизни”, “качество жизни”, “стоимость жизни”, “условия жизни”, “потребительский спрос”, “мера потребления”, “благосостояние”. Теоретически обоснована развернутая классификация качественных характеристик, количественных параметров и дифференциированых нормативов уровня жизни населения, разработаны концептуальные подходы определения состояния малообеспеченности и стоимостные индикаторы ее дифференциации.

Исследованы проявления деструктивного влияния инфляции на уровень жизни, основные социальные компенсаторы и латентные механизмы торможения распространения бедности в условиях кризисной рыночной конъюнктуры, рассмотрены вопросы влияния “теневой” экономики на распределение доходов населения. Проанализированы особенности процессов маргинализаци населения в отечественных условиях, разработана классификация существующих проявлений маргинального и полимаргинального состояний, определен социальный статус неомаргиналов и дана оценка влияния процессов маргинализации на состояние социально-экономической и политической стабильности общества.

Проанализированы наиболее актуальные проблемы реформирования рыночных механизмов регулирования уровня жизни населения и обоснована необходимость усиления роли государства в этом процессе.

Исследованы наиболее актуальные проблемы реформирования механизмов налогообложения доходов граждан, основные проявления и последствия социально-опасного усиления фискального давления на доходы малообеспеченных слоев населения. Обоснованы направления и раскрыто содержание механизмов обеспечения принципа социальной справедливости и инфляционной нейтральности в налогово-распределительной политике государства на современном этапе, предложены практические рекомендации, позволяющие обеспечить реализацию этих принципов.

Рассмотрены теоретические вопросы развития консьюмеризма как важной составляющей обеспечения в рыночных условиях необходимых качественных стандартов жизненного уровня населения. Обобщен зарубежный опыт формирования и совершенствования основных механизмов консьюмеризма, раскрыты возможности его применения в отечественной практике. Показано состояние и направления развития консьюмеризма в Украине, освещены его основные проблемы. Раскрыты направления и предложены рекомендации относительно повышения эффективности действия структурных механизмов консьюмеризма.

Обоснованы пути совершенствования государственной политики доходов, механизмы реформирования системы социальной защиты малообеспеченных слоев населения в период рыночной трансформации, выяснены особенности реформирования существующей системы компенсаций и гарантий, а также даны предложения относительно возможности ограничения льгот и ликвидации необоснованных привилегий. Значительное внимание уделено рассмотрению вопроса реформирования механизмов регулирования минимальной заработной платы как важного звена в системе социальной защиты населения.

Определены особенности взаимного влияния кредитно-инвестиционного механизма и уровня жизни населения, проанализированы пути совершенствования механизмов привлечения финансовых ресурсов населения в национальное хозяйство как стратегического инвестиционного источника дальнейшего роста жизненного уровня. Проведен анализ финансово-правовых проблем восстановления обесцененных инфляцией сбережений граждан как важной составляющей реализации принципа социальной справедливости и повышения жизненного уровня.

Ключевые слова: уровень жизни, потребление, бедность, минимальный потребительский бюджет (МПБ), механизм регулирования.

Mandybura V.O. Living standard of the population and mechanisms of its regulation. - Manuscript.

Thesis for a doctor's degree by speciality 08.09.01 - demography, labour economics, social economics and policy. - The Institute of Economics of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

The theoretical and methodological matters of analysis of the category "living standard", peculiarities of the social and economic maintenance of vital activity of the population under conditions of crisis in national economy are considered. The trends of destructive influence of inflation on the living standard, the main social means of compensation and latent mechanisms of slowing down the increase of poverty under conditions of depressing market conjuncture as well as the matters regarding impact of increase of shadow sector in the national economy on the distribution of income and on the situation in the sphere of property stratification of the citizens are studied; specific peculiarities of displays of marginalization of the population of Ukraine are revealed.

The most actual problems regarding reformation of market mechanisms of the social regulation of the living standard of the population under the conditions of the transitional period are analysed. The main attention is fixed on the system's analysis of the ways of reformation of the market mechanisms which regulate living standard of the population such as tax regulation of personal income, consumerism, social protection of the population, the regulation of the minimal state social guarantees, restriction of advantages and liquidation of privileges, renovation of the depreciated savings of the citizens.

Key words: living standard, consumption, poverty, minimal consumer budget (MCB), mechanism of regulation.

Размещено на Allbest.ru