Економічні погляди Томи Аквінського та каноністів у системі економічної думки середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні погляди Томи Аквінського та каноністів у системі економічної думки середньовіччя

Вступ

Історія економічної думки починається з тих вікопомних часів, коли люди вперше задумалися над цілями своєї господарської діяльності, способами і засобами їх досягнення, відносинами, що складаються між людьми в процесі і в результаті добування і розподілу благ, обміну виробленими продуктами і послугами.

Економічна думка - поняття надзвичайне широке. Це і уявлення, що існують в масовій свідомості, і релігійні оцінки і розпорядження, що стосуються господарських відносин, і теоретичні конструкції учених, і економічні програми політичних партій.

У всій цій складній сукупності з численними переплетеннями її окремих елементів можна з певною умовністю виділити економічні навчання - теоретичні концепції, що відображають основні закономірності економічного життя, описують відносини між її суб'єктами, виявляють рушійні сили і значущі чинники створення, розподілу і обміну благ.

Особливістю історії економічних учень як історії економічної науки у її поступальному розвитку є звернення до актуальних, злободенних проблем сучасності та найважливіших тенденцій майбутнього. Саме з метою краще побудувати майбутнє і вивчаються праці наших попередників, мислителів, філософів, а в подальшому і економістів, які висловлювали свої думки про насущні проблеми тогочасного суспільства.

Формування історії економічних учень як науки було започатковане у XIX ст., коли нагромадження емпіричного матеріалу щодо багатства економічних поглядів та ідей, їх просторової та часової мінливості спонукало вчених не лише до виокремлення та опису окремих теоретичних здобутків, але і до роздумів над закономірностями та характером історичної трансформації економічної думки. Проте, до того як економічна думка почала існувати як окрема наука дуже багато праць було написано та дуже багато вчених працювали в цій сфері науки.

Перші думки щодо економічного устрою держави виникли ще в античні часи і з часом набували все більших і більших маштабів, розглядаючи дедалі більше аспектів економічного життя суспільства. Як і в епоху стародавнього світу економічна думка середньовіччя ще не виокремилась у самостійну галузь знань в силу синкретизму (нерозчленованості, злитості) середньовічної культури. Найважливішою характеристикою розвитку економічної теорії та політ економії середньовіччя, яку ми зараз розглядаємо як економічну думку, було те, що незважаючи всі обставини вчені продовжували робити вагомі внески в економіку для її прогресивного розвитку.

Найвидатнішим тогочасним економістом можна вважати Фому Аквінського, який відстоював думки каноністів та являвся їхнім найяскравішим представником. Мета нашої роботи полягає в розгляді економічних погляди Томи Аквінського, їхній вплив на вплив та місце в економічній думці середньовіччя.Історичний портрет епохи феодалізму

Європейське середньовіччя охоплює історичний період від розпаду Римської імперії V ст. до буржуазних революцій XVI-XVIII ст. На руїнах Західної Римської імперії поволі утворювались централізовані феодальні держави. Потрібно розрізняти три якісно відмінних етапи розвитку феодальних відносин у Європі:

1. раннє середньовіччя - етап становлення феодальних держав і феодальних відносин (V-XI ст.);

2. розвинуте, або класичне, середньовіччя - етап найвищого розвитку, який характеризується феодальною роздробленістю і її подоланням (XII-XV ст.);

3. пізнє середньовіччя - етап занепаду і розкладення феодалізму (XVI-XVIII ст.).

Економічна думка на кожному із виділених етапів мала свої особливості.

Поняття «середньовіччя» впровадили письменники епохи Відродження (Ренесансу) для позначення періоду, який наступив після падіння Римської імперії і передував Відродженню.

Термін «феодалізм» виник напередодні Великої французької революції і означав «Старий порядок» (абсолютна монархія, панування дворянства тощо). У марксистській літературі феодалізм визначався як соціально-економічна формація, котра існувала у період між рабовласництвом та капіталізмом.
Сучасна історична наука трактує феодалізм як соціально-економічну систему, яка існувала у Західній та Центральній Європі у період середньовіччя, хоча її окремі риси були притаманні й іншим регіонам світу в різні епохи [4].

Особливості середньовічного періоду еволюції людського суспільства пов'язані:

· з домінуванням натурального господарства, визначальним впливом на життя суспільства традицій та звичаїв;

· пануванням великого феодального землеволодіння, дрібним селянським землекористуванням;

· позаекономічним примусом безпосередніх виробників;

· широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, ремісничих цехів, купецьких гільдій тощо);

· формуванням європейських народностей та утворенням централізованих держав;

· політичною роздробленістю та ієрархічною структурою влади;

· пануванням богословного, теологічного світогляду, за якого найвищим джерелом істини визнавалось Священне писання;

· зростанням влади та економічної могутності церкви.

1. Умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя

аквінський феодалізм економічний кантоніст

Економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втиснута в релігійно-етичну оболонку через панування у країнах Західної Європи ідеології католицизму. У літературі країн Західної Європи в добу раннього середньовіччя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність людей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необхідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком, що не личить справжньому християнину. Порівняно з античністю суспільна думка зробила великий крок вперед.

Феодалізм, який панував в середньовіччі, базувався на приватній феодальній власності на землю та позаекономічному примусі безпосередніх виробників-селян, які мали власне дрібне господарство. Позаекономічний примус забезпечував феодалам присвоєння додаткового продукту у формі земельної ренти (у вигляді панщини, натурального чи грошового оброку). Феодальне суспільство характеризувалось ієрархічною структурою панівних соціальних верств і широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, міських комун, ремісничих цехів, купецьких гільдій, лицарських орденів тощо). Важливу роль у житті суспільства відігравали традиції, звичаї, релігійний світогляд. Панування натурального господарства та кріпосництва в період класичного середньовіччя не виключало розвитку товарного виробництва. У містах існували ремісничі цехи й купецькі гільдії, регулярно проводились ярмарки.

Економічні погляди цієї епохи мають досить широкий діапазон: від законності володіння землею та соціального поділу суспільства до проблем товарно-грошових відносин [2].

2. Напрямки економічних думок в період феодалізму

В умовах повного панування феодального способу виробництва, церква теж стала великим феодалом. Погляди ідеологів з представників церкви змінились. Широкого розповсюдження набула схоластика. Вона менше всього займалась дослідженням природи і суспільства. Схоластики прагнули поставити науку в залежність релігії, робили висновки із догматів церкви у відповідності інтересам феодалів, туди ж і направити практичну діяльність людей.

Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.

Центральне місце у вченні каноністів займає положення про «справедливу ціну», тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. «Справедлива ціна» не може містити прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна - Божа кара за людські гріхи [9, с. 31].

Найвідомішим представником канонічної доктрини називають домініканського італійця, ченця Тому Аквінського (Аквіната, 1225-1274 рр). Його праця «Сума теології» стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом.

Видатним представником середньовічної економічної думки був французький вчений Нікола Орем (Оресм) (1323-1382 рр.). У своїй праці «Трактат про походження, природу, юридичне обгрунтування і зміну грошей» намагається дати визначення грошам, як економічній категорії. Згідно його твердженням, гроші - це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Ніколі Орему належить одна з перших спроб обгрунтування металістичної теорії грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей науковець підійшов до розуміння існування об'єктивних закономірностей грошового обігу [1, с. 13].

Важливим джерелом економічної думки середньовічної Європи є різноманітні єресі (неканонічні трактування Біблії), до яких зверталися пригноблені верстви феодального суспільства та учасники селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським, канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації - процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.

Єресі були покладені в основу численних повстань селян та міських низів і знайшли відображення у програмах бунтівників (єресь богомолів у Болгарії X-XIII ст., селянське повстання під керівництвом Дольчіно у Північній Італії 1304-1307 pp., селянська війна у Франції 1358 р. (Жакерія), повстання англійських селян під керівництво Тайлера у 1381 p., гусистські війни у Чехії 1419-1434 pp., селянська/війна у Німеччині поч. XIV ст. тощо). Вимоги повстанців відобразили ідеалізацію патріархальних відносин, прагнення ліквідувати майнову та соціальну нерівність, повернувшись до общинного ладу. Вони передбачали ліквідацію феодальної залежності та всіх пов'язаних з нею повинностей («Майл-Ендська програма»), поділ між селянами церковних земель та общинних угідь, захоплених феодалами («Смітфілдська програма»), зменшення податків та заборону відчуження общинних земель тощо. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації - процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму [6, с. 127].

Реформація включала два напрями єресей:

1. Бюргерські.

2. Плебейсько-революційні.

Перший напрям був спрямований проти феодалізму, розкоші церкви.

Висувалися вимоги усунення панства від влади і політичної діяльності, рівності всіх членів релігійних общин.

Другий напрям, представлений плебейсько-революційною єрессю, доповнював перший вимогою громадянської рівності - селян і ремісників із сеньйорами, плебеїв (простолюдинів) із аристократами. Вимагалася відміна панщини, оброку, станових привілеїв і самих станів [1].

3. Погляди ранніх і пізніх каноністів

Найбільш значущим автором західноєвропейської економічної думки Середньовіччя називають, як правило, домініканського італійця, монаха Тому Аквінського (1225-1274 рр.) Тома Аквінський став гідним продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного (св. Августин 359 - 430 pp.), котрий в кін. IV - поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. Ці принципи залишалися майже незмінними аж до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у XIII-XIV ст.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було те, що в період зародження середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Тому нерідкими були вимоги заборонення великої торгівлі і лихварства. Еквівалентним і пропорційним обмін вважався лише за умови встановлення «справедливих цін», тобто таких, які дорівнюють затратам праці, і навчали, що «недотримання пропорційності потягне за собою розпад суспільства». Автори церковних законів (канонів) виступали також проти характерного для ідеологів античного світу гидливого ставлення до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення. Велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися.

Зміна соціально-економічного стану суспільства в період так званого пізнього Середньовіччя - це посилення соціальної диференціації суспільства, передусім, ріст числа і економічної могутності міст, в яких поряд із землеробством стали розквітати ремесла, промисли, торгівля і лихварство. Тобто товарно-грошові відносини набули для суспільства і держави доленосного значення, пізні каноністи ніби розширили коло аргументів, які «пояснювали» економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Тут мається на увазі те, що методологічною основою, на яку спиралися ранні каноністи, була насамперед авторитарність доказів (через посилання на тексти святого писання і праці церковних теоретиків) і морально-етична характеристика економічних категорій (включаючи положення про «справедливі ціни»). До цих принципів пізніше каноністи додали ще принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі [7, с. 41].

4. Біографія Томи Аквінського

Тома Аквінський (1225/26-1274) - один із найвидатніших теологів середньовіччя, «отець церкви», «Ангельський доктор», творець цілісної релігійно-філософської системи. Народився у замку Роккасіка біля Неаполя і був сьомим сином графа Аквінського.

Вочевидь, ще в дитячому віці був відданий батьками до бенедиктинського монастиря в Монте-Касіно. Здобув освіту в Неаполітанському університеті, де вивчав праці Аристотеля і 7 вільних мистецтв: логіку, риторику, арифметику, геометрію, граматику, музику та астрономію. У віці 19 років став членом домініканського ордену, чим дуже розгнівав свою сім'ю. Щоб уникнути гніву батьків, друзі відправили Тому Аквінського у Париж. Але по дорозі його викрали рідні брати і повернули додому, де він більше року знаходився під домашнім арештом.

Однак усі спроби родичів відмовити Аквіната від домініканців виявилися марними, тому йому дозволили повернутися у Париж. За два роки керівництво домініканського ордену послало його до Парижа навчатися у Альберта Великого, за яким він попрямував до Кельна, але у 1252 році Тома повернувся до Парижа і почав викладацьку діяльність, яку пізніше продовжив у Орв'єто, Вітебро і Римі, а потім знову в Парижі.

У 1257 р. Тома Аквінський захистив докторську дисертацію з богослов'я, став професором Болонського університету, але через деякий час відмовився від викладацької роботи, посилаючись на погіршення стану здоров'я.

Мислитель створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я, сформулював його найважливіші принципи, які і сьогодні у своїй більшості є непорушними. Розроблена ним філософсько-теологічма система, яка поєднала християнські догмати з ученням Аристотеля, отримала назву томізму.

Завдяки своїм енциклопедичним знанням, викладеним у творах «Summa theologiae» і «Summa contra gentiles», він не тільки підкорив розуми тогочасних теологів, але значно вплинув на подальший розвиток філософії. Також Тома Аквінський є упорядником «П'яти доказів існування Господнього» які сам Аквінат називав шляхами (viae).

Помер Тома Аквінський у Цістерціанському монастирі, не одужавши після серцевого нападу, який трапився з ним під чає подорожі у Ліон. У 1323 р. він був зарахований до лику святих римсько-католицької церкви, яка удостоїла його титулу «Ангельського доктора» [10].

5. Економічні ідеї в працях Томи Аквінського

У дослідженні економічних явищ та процесів Тома Аквінський (Аквінат) опирався на вчення Аристотеля. Водночас він розвинув багато власних економічних ідей, трактуючи проблеми економічного життя з релігійно-етичних позицій. Розуміючи неспроможність застосування економічних учень античності та раннього канонізму до пояснення господарського життя розвинутого феодалізму, мислитель висунув багато суперечливих суджень. Формулюючи певне положення, він наводив всі відомі з авторитетних джерел (Біблії, творів богословів, античних філософів) докази «за» і «проти», детально їх розглядав і намагався примирити, використовуючи принцип подвійної оцінки (софістика, схоластичний спосіб міркувань).

Зміна поглядів каноністів на деякі економічні проблеми, актуальні для країн Західної Європи періоду Середньовіччя, найбільш яскраво простежується у працях Фоми Аквінського. Так, у трактаті «Сума теології», на відміну від ранніх каноністів, які поділяючи працю на розумову і фізичну, виходили з божого (природного) призначення, але не відділяли їх одну від одної, враховуючи їх вплив на переваги людини і зв?язок із соціальним станом, Фома Аквінський «уточнює» цей «доказ» на користь станового поділу суспільства. При цьому він пише: «Поділ людей за різними професіями зумовлений, по-перше, божою милістю, яка розподілила людей на стани… По-друге, природними причинами, які визначили те, що різні люди схильні до різних професій».

Двояка і компромісна позиція Томи Аквінського порівняно з ранніми каноністами прослідковується і у трактуванні таких економічних категорій, як багатство, обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, лихварський процент. Розглянемо коротко позицію вченого стосовно кожної окремої категорії.

Багатство розглядалося ранніми каноністами ще від часів Августина її к сукупність матеріальних благ, тобто в натуральній формі. Воно має бути створено тільки докладеною для цього працею, всі інші засоби вважалися грішними. Аквінський поділяв багатство на природне та неприродне, штучне. До першого він відносив плоди землі та ремесла (продукти харчування, одяг, житло, тварин, земельні наділи), зазначаючи, що таке багатство залежить від людської праці та відповідає нормам моралі. Золото та срібло кваліфікувались Аквінатом як штучне багатство, результат жадібності, прагнення до наживи, яке не робить людину щасливою і не може бути метою її діяльності. Відповідно безмежне нагромадження золота і срібла, які вважалися за своєю природою «штучним багатством», не могло відповідати моральним, та й не тільки цим, нормам суспільства. Водночас, засуджуючи накопичення грошового багатства приватними особами, італійський монах визнавав необхідним утворення скарбів у держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення благодійної діяльності. Але, за Томою Аквінським «справедливі ціни» можуть бути джерелом росту особистої власності і створення «поміркованого» багатства, що не є гріхом [6, с. 124].

Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Тома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними. Держава ж повинна гарантувати недоторканість приватної власності, при тому, що «кожен повинен охороняти своє» [5, с. 145].

Обмін сприймався у Стародавньому Світі і Середньовіччі як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним. Мислитель не відкидаючи цього принципу, наводить приклади, де обмін перетворюється в суб'єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Згідно цього, «обмін порушується тоді, коли речі, дають користь одному за рахунок іншого» [7, с. 31].

Виходячи із взаємовиключних принципів, Тома Аквінський розрізняв два види справедливості в обміні:

I. Справедливість, заснована на об'єктивних умовах обміну, яка визначається відносинами сторін і реалізується у ціні, що відображає затрати праці, а також витрати на сировину, інструменти тощо. Так, наприклад, обмін взуття на будинок повинен здійснюватись у пропорції, в якій будівельник «перевершує чоботаря у затратах праці і витратах».

II. Справедливість, яка базується на необхідності забезпечення більшою кількістю благ тих, хто «більше значить для суспільного життя». Це справедливість відношення «частини до цілого», яка реалізується у ціні, що дає змогу продавцеві жити відповідно до свого соціального становища [6, с. 124].

«Справедлива ціна» - категорія, яка каноністами замінялась категоріями «вартість», «цінність», «ринкова ціна». Вона встановлювалася феодальною знаттю, закріплювалася на визначеній території. Її рівень визначався збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Тома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав «справедливою» не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. На його думку, необхідно визнати, що «продавець має право продавати речі дорожче, ніж вони коштують самі по собі» і при цьому річ «не буде коштувати дорожче, ніж коштує власнику», в іншому випадку продавець зазнає збитків, бо не отримає винагороду, яка відповідає його соціальному стану, втратить певну кількість грошей як винагороду за те, що втрачає дану річ (адже Тома Аквінський зображує представників привілейованого стану як людей, що турбуються про інтереси трудящих). Саме тому, на думку вченого, їм і дозволено продавати речі дорожче, ніж вони коштують. У ціні також мають враховуватись, на думку Т. Аквінського, витрати на збереження, доставлення товарів, а також страховка на випадок можливих втрат товару [3].

Гроші, на думку Томи Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають «внутрішню цінність», держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її «внутрішньої цінності». Тут учений, вірний своїй пристрасті до двозначностей, твердить, що, з одного боку, пошкодження монети може зробити безглуздим вимір вартості грошей на зовнішньому ринку, а з другого - надає державі право встановлювати «номінальну вартість» [8, с. 67].

Торговельний прибуток і лихварський процент засуджувались каноністами як неугодні Богові справи. З деякими умовами і уточненнями «засуджував» їх і Тома Аквінський. Тому, на його думку, торговельний прибуток і процент на позику можуть присвоюватися відповідно торговцем (купцем) і лихварем, якщо при цьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, необхідно, щоб такого роду прибутки були не самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні та інших матеріальні витрати і навіть ризик [7, с. 32].

Засуджував лихварство як «ганебне ремесло», вважаючи гріхом і співучастю у незаконній справі навіть стягнення податків з лихварів. Посилаючись на авторитет Аристотеля, богослов писав про те, що гроші винайдені для обміну, тому перший і головний результат користування ними «полягає у їх вживанні або витрачанні». Відтак гроші не можуть «породжувати» гроші і бути засобом наживи. Стягнення процента за позику Тома Аквінський порівнював з бажанням продати вино і на додачу - право пити це вино за окрему плату. На думку мислителя, обґрунтування позичкового процента як плати за час, наданий кредитором позичальнику, є незаконним, оскільки час - загальне благо, Божий дар. Відтак лихварі обманюють не лише своїх ближніх, але і Бога, за дар якого вимагають винагороду.

Однак поширення кредиту та необхідність врахування вимог часу спонукали до пошуку компромісного вирішення проблеми на основі подвійної оцінки. Відтак мислитель виправдовував стягнення процента за кредит у разі:

· відшкодування збитків за несплату грошей у строк, страховки за ризик несплати;

· винагороди кредитору за відстрочку в оплаті боргу;

· компенсації втрати можливто доходу;

· сумісного поділу прибутку від фінансування дохідних операцій;

· «безкорисливого подарунка» на основі відносин взаємної доброзичливості [6, с. 126].

Проголосив натуральне господарство основою добробуту населення, припускаючи існування торгівлі як засобу до життя, але не як засобу наживи. Тома Аквінський був прихильником натурально-господарської концепції, виступав за самозабезпечення феодальних маєтків, їх незалежність від купців та посередників. Водночас він був вимушений рахуватись із розвитком товарно-грошових відносин і торговельних операцій. Відтак аналіз торгівлі й торговельного прибутку, як і інших економічних категорій, знаменитий теолог здійснював на основі принципу подвійної оцінки з урахуванням мети певного виду діяльності та розмежування дозволеного і недозволеного у торгівлі.

Висновок

Таким чином, в даній роботі розглянуті основні напрямки розвитку економічної думки середньовіччя. Економічні погляди цього періоду відображали економічні інтереси основних класів феодального суспільства: інтереси землевласників, які обстоювали феодальну організацію господарства, та закріпаченого селянства, виразники яких обґрунтовували необхідність усунення феодального землеволодіння, розкріпачення селянства та передачі йому землі.

Основним досягненням економічної думки даного періоду сучасні дослідники вважають ідею еквівалентного обміну речей за їх вартістю. В економічних навчаннях феодального суспільства розглядається властивий йому спосіб виробництва і посилюється інтерес до проблем товарно-грошових відносин.

У роботі розглянуто відображення економічних ідей епохи феодалізму в роботах Фоми Аквінського, які попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки та на даний момент дають можливість глибокого та всеосяжного розуміння минулого економічної науки, джерел та закономірностей її зародження і розвитку сприяє більш досконалому усвідомленню сучасних проблем економічної теорії, новітніх тенденцій еволюції провідних шкіл та напрямків економічної думки.

Список використаних джерел

1. Історія економічних вчень: Опорний конспект / О.П. Нестеренко - К.: МАУП, 2002. - 128 с.

2. Історія економічних вчень: Конспект лекцій / О.В. Білоконенко - К.: Українсько фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 96 с.

3. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / В.М. Лісовицький - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 220 с

4. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / В.В. Кириленко, О.М. Стрішенець, М.М. Фаріон [та ін.]; за ред. В.В. Кириленка - Тернопіль: «Економічна думка», 2007.

5. Історія економічної теорії: Підручник / С.М. Злупко - Київ: «Знання», 2005. - 720 с.

6. Історія економічних учень: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 1300 с.

7. Історія економічних учень: Навчальний посібник для студентів економічно спеціалізованих вузів / П. І. Юхименко, П.М. Леоненко. - К.: Знання-Прес, 2000. - 514 с.

8. Історія світової та української економічної думки. Підручник з історії економічних вчень / В.М. Ковальчук, М. І. Сарай - Тернопіль: «Астон», 2004. - 416 c.

9. Сучасні економічні теорії: Підручник / А.А. Чухно, П. І. Юхименко, П.М. Леоненко: за ред. А.А. Чухна. - К.: Знання, 2007. - 878 c.

10. Тома Аквінський: вступ до мислення. Бог, буття і пізнання / А. Баумейстер. - К.: Дух і літера, 2012. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru