Підприємство як суб’єкт економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність та форми організації підприємства

Розділ ІІ. Мета і принципи діяльності підприємства

Розділ ІІІ. Класифікація підприємств та правові основи їх функціонування в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Одними з найважливіших і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов'язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

В Україні та інших пострадянських державах відбувається масштабне роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Після роздержавлення в Україні створюються такі підприємства як державні, колективні, приватні, трудові, сімейні та спільні.

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Одним з важливих питань в розкритті суті підприємства є його дослідження. До цього питання можна віднести: суть, формування, реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна і господарська діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування за типом власності.

Характеристику формування та створення підприємств можна простежити в основних положеннях Закону України “Про підприємства в Україні”.

Розглянувши основні питання підприємства в системі економічних відносин, доцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльності підприємств, а також підприємницької діяльності.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в їх основних функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як: техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносин економічної власності.

Ще одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація, тобто види підприємств. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання та ін.

Метою курсової роботи є поглиблене вивчення підприємства як суб'єкта економічної системи.

Реалізація мети передбачає вирішення наступних завдань:

1) з'ясувати сутність підприємства як економічної категорії, описати форми організації підприємства;

2) розкрити мету і принципи діяльності підприємства

3) узагальнити класифікацію підприємств та правові основи їх функціонування в Україні.

Об'єктом дослідження даної курсової є функціонування підприємства в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні основи підприємства як суб'єкта економічної системи.



Розділ І. Сутність та форми організації підприємства

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснюється безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, в якій поєднується певний технологічний і суспільний спосіб виробництва матеріальних благ і послуг.

Підприємницька діяльність (підприємництво) - це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [22].

Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. А. Сміт трактував підприємницьку діяльність насамперед як діяльність з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють задоволенню потреб суспільства [12,144].

Підприємництво дозволяється у будь-якій галузі господарської діяльності, яка не забороняється законом: у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері операції з цінними паперами, банківській, юридичній, видавничій та інформаційно-консультативній діяльності. Основними сферами підприємницької діяльності є виробництво (продукції, послуг), комерція (торгівля), фінансове та комерційне посередництво. Отже, підприємництво - це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на випуск товарів і надання послуг.

Основними передумовами підприємницької діяльності є різноманіття форм власності; раціональна політика держави щодо неї, яка виражається у науково обґрунтованій правовій базі; політична стабільність; сприятлива громадська думка.

У межах підприємства як організаційної структури суспільного виробництва власники засобів праці й робочої сили поєднують свої виробничі ресурси для здійснення виробничої діяльності з метою одержання доходів - прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо.

У межах підприємств виробничі відносини реалізуються у таких двох якостях:

1) як техніко-технологічні відносини. Вони опосередковують первинне привласнення (володіння, використання) виробниками засобів виробництва, тобто створення благ і послуг. За своїм змістом це відносини обміну діяльністю та продуктами діяльності між працівниками підприємства (поділу і кооперації праці всередині підприємства, організації та управління виробництвом);

2) як соціально-економічні відносини. Їх структуру становлять відносини власності на засоби виробництва (капітал) підприємства, відносини купівлі власником підприємства факторів виробництва, відносини продажу продуктів праці та розподіл одержаного доходу. За своєю сутністю соціально-економічні відносини є відносинами вторинного привласнення - перетворення у свою належність власниками факторів виробництва відповідних часток доходу підприємства від реалізації товару. Конкретними економічними формами суспільно-економічних виробничих відносин як відносин присвоєння власниками факторів виробництва, доходів від реалізації продукту підприємства є прибуток (присвоюється власником майна підприємства), заробітна плата (присвоюється найманим працівником як власником робочої сили), дивіденд (присвоюється власниками акцій), дохід підприємства (присвоюється власником підприємства без використання найманої праці) та ін. [18,452]

Підприємство як основна організаційна ланка підприємництва є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень - одна з основних умов його діяльності як товаровиробника. Для цього воно формує майно - основні та оборотні фонди, якими володіє, користується і розпоряджається на правах власності або повного господарського відання. Основними ознаками, що характеризують підприємство як організаційну ланку підприємництва, є:

- технологічна і територіальна відособленість сукупності засобів виробництва і робочої сили. Фактори виробництва (праця, земля, капітал) функціонують і розвиваються лише в межах конкретних підприємств. Кожне з них мас різні фактори виробництва і по-різному їх комбінує. Наприклад, металургійний комбінат і швейна фабрика використовують абсолютно різні обладнання, технології виробництва, сировину, а працівники мають різні професії. Із цих позицій підприємства можна розглядати як технологічне поєднання факторів виробництва, оскільки всі вони спеціалізуються на виробництві конкретних товарів, по-своєму поєднуючи фактори виробництва. Виробничі процеси у межах кожного з них набувають завершеності в їх кінцевому результаті - продукті;

- економічна відособленість. Це означає, що тільки підприємство розпоряджається своїм майном. На цій основі воно самостійно складає виробничу програму, набирає кадри, управляє виробничим процесом, реалізує готову продукцію, відшкодовує витрати та отримує прибуток [18,453].

Відособленість підприємства оформлена юридично. Воно має статут, рахунок у комерційному банку, печатку, назву, товарний знак, самостійно веде бухгалтерський облік, має право укладати внутрішні і міжнародні угоди, наймати робочу силу, несе повну майнову відповідальність за свою роботу і за виконання домовленостей з іншими підприємствами [1,84].

Повний перелік ознак підприємства наведено на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Ознаки підприємства

Унаслідок існування суспільного поділу праці воно є спеціалізованим товаровиробником і має тісні зв'язки з іншими підприємствами, може користуватися кредитом і мобілізовувати грошові кошти шляхом випуску та продажу акцій. Воно власними силами забезпечує своє відтворення і несе повну відповідальність за результати своєї діяльності.

Прибуток підприємства є основним джерелом його розвитку. За рахунок прибутку розширюється його виробництво і забезпечується збільшення доходів. Як правило, воно конкурує з іншими підприємствами. Конкуренція суттєво впливає на поведінку підприємства та організацію його роботи [1,85].

Ряд підприємств можуть розраховувати на державну допомогу або мати пільгові умови діяльності, якщо їхня діяльність відповідає інтересам національної економіки.

В умовах ринкової економіки держава впливає на діяльність підприємств через систему законодавства та економічними методами, насамперед через гнучку податкову політику, формування ринкової інфраструктури та замовлення на виробництво продукції.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємств залежить економічний і технічний розвиток країни та добробут населення. Підприємство є реальним суб'єктом економіки [1,85].

Підприємницька діяльність може мати такі організаційні форми, як одноособове володіння, партнерство та корпорація.

Одноосібне володіння - це бізнес, власником та керуючим якого є підприємець, який особисто його контролює, бере на себе підприємницький ризик, несе особисту майнову відповідальність, привласнює прибуток або зазнає збитків. Одноособове володіння може бути організаційною формою підприємництва як зі статусом юридичної особи (приватне підприємство), так і без створення юридичної особи (суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа).

Партнерство - добровільне комерційне (з метою отримання прибутку) об'єднання майна та діяльності кількох підприємців, які спільно володіють майном партнерства, контролюють його діяльність, беруть на себе підприємницький ризик, несуть відповідальність та розподіляють прибуток (збитки) згідно з укладеною між партнерами угодою. В Україні відповідно до Закону України "Про господарські товариства" партнерства існують у правовій формі господарських товариств: повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.

Корпорація - добровільне комерційне об'єднання власності значної кількості осіб на засадах акціонування та обмеженої відповідальності учасників [15,189].

Кожна організаційна форма підприємницької діяльності має позитивні риси та певні недоліки. Перевагами одноособового володіння є відносна легкість його створення, свобода діяльності (немає потреби погоджувати рішення з партнерами), можливість повного контролю з боку підприємця, який є власником і бізнесу, і його прибутків, що виступає як досить сильний економічний стимул організації підприємницької діяльності саме у цій формі. До недоліків одноособового володіння слід віднести обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів, обумовлену цим низьку кредитоспроможність, одноособове прийняття ризику та відповідальності, що у разі банкрутства може призвести до втрати не тільки бізнесу, а й особистого майна, а також можливість некомпетентних рішень з боку підприємця, який особисто керує бізнесом.

Партнерству притаманні ті самі переваги, що й одноособовому володінню, але воно має більше фінансових можливостей, бо створюється шляхом об'єднання коштів партнерів. Партнери згідно з угодою можуть нести за діяльність партнерства як повну солідарну відповідальність, так і додаткову і навіть обмежену відповідальність. Отже, порівняно з одноособовим володінням, партнерство дає підприємцю можливість вибору певного виду відповідальності. Управління партнерством може бути компетентнішим завдяки розподілу функцій між партнерами. Але значним недоліком партнерства є потенційна загроза його розпадання внаслідок суперечностей між партнерами або виходу партнерів з партнерства.

Перевагами корпорації є обмежена відповідальність акціонерів, їх можливість здійснювати операції з акціями корпорації на фондовому ринку. Корпорація має значні фінансові та інші ресурси, їй притаманна висока кредитоспроможність. Завдяки цьому корпорація має можливість залучати висококваліфіковані кадри, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу. До недоліків корпорації слід віднести складний порядок створення і ведення обліку та звітності, певну відокремленість дрібних та середніх акціонерів від керування корпорацією, обмеженість контролю з боку акціонерів за діяльністю менеджменту корпорації, що може призвести до зловживань.

Отже, підприємство -- первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності, а під організаційною формою підприємств слід розуміти обраний власником юридичний спосіб організації керування його майном і, на умовах установлених законодавством України, спеціалізацію.

Розділ ІІ. Мета і принципи діяльності підприємства

Під метою підприємця розуміють сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектовані на підприємницьку діяльність.

Діяльність підприємства на ринку спрямована на досягнення певних стратегічних і тактичних завдань, які дозволяють забезпечити конкурентноздатність і ефективну господарську діяльність, здатність виживати на ринку.

Мета підприємства - це умовне аналітичне поняття, що використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства. Мета підприємця як керівника повинна розглядатися окремо від мети підприємства, тому що конкретне підприємство в деяких випадках є лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника).

Головна мета підприємства -- задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Для досягнення головної мети і прибутковості своєї діяльності підприємство повинне забезпечувати:

конкурентоспроможність продукції, що випускається, та послуг, які надаються;

високий рівень організації, розвиток та підвищення ефективності виробничої системи;

прискорення оновлення номенклатури та асортименту продукції (послуг), що випускається;

упровадження прогресивних технологій та устаткування;

створення сприятливих умов для високопродуктивної праці персоналу.

Основне завдання будь-якого промислового підприємства полягає у випуску певної за спеціалізацією продукції.

Мета функціонування підприємства утворює складну і взаємопов'язану систему, що залежить як від зовнішнього середовища, котре оточує підприємство, так і від внутрішніх факторів його функціонування.

Завдання підприємства визначають етапи або шляхи досягнення мети в період, на який розробляється стратегія.

Класифікація цілей підприємства:

1) за ступенем досягнення мети:

- бажані (отримання максимальних прибутків);

- життєво необхідні (отримання мінімально-необхідних прибутків, котрі забезпечують збереження статутного фонду підприємства);

2) за часовим фактором:

- перспективна мета;

- поточна мета;

3) в залежності від відношення до головної мети підприємства:

- кінцеві цілі;

- проміжні;

4) в залежності від оцінки:

- кількісні (виражаються певними абсолютними і відносними показниками - обсяг продажу, сума отриманого прибутку);

- якісні ( культура обслуговування, соціальний мікроклімат, культура виробництва);

5) в залежності від змісту і характеру відображуваних інтересів:

- цілі підприємства, як суб'єкта ринкових відносин отримання прибутків);

- цілі суспільства, задоволення потреб населення (відповідність обсягу і структури споживчого попиту) [21].

При визначенні цілей господарської діяльності підприємства користуються методом побудови дерева цілей, котрий полягає у визначенні головної цілі і формулюванні цілей різних рівнів (основні цілі, проміжні цілі, підцілі), що сприяють досягненню головної цілі.

Класифікацію цілей наведено на рис. 1.2-1.3.

Рис. 1.2. Класифікація цілей підприємницької діяльності за ступенем їхньої пріоритетності



Рис. 1.3. Класифікація цілей підприємницької діяльності залежно від строку їхнього досягнення

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування і самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням [16,131].

Самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції, одержання прибутку.

Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власного капіталу, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютного виторгу.

Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої "зрівнялівки" в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих кінцевих результатів.

Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств перебувають на розрахунковому рахунку в банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обігові векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.

Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій.

Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємством належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Усі ці принципи комерційної господарської діяльності в підсумку безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві з метою привласнення прибутку.

підприємство економічна контроль

Розділ ІІІ. Класифікація підприємств та правові основи їх функціонування в Україні

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3)спосіб утворення та формування статутного фонду; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) національна належність капіталу; 6) сфера діяльності; 7) галузево-функціональний вид діяльності; 8) технологічна й територіальна цілісність; 9) розмір за кількістю працівників (табл. 1.1).

Таблиця1.1

Міжнародна класифікація підприємств

Класифікаційні ознаки	Види підприємств
Мета діяльності	комерційні некомерційні
Форми власності	приватні колективної власності комунальні державні змішані
Спосіб утворення та формування статутного фонду	унітарні корпоративні
Правове положення	одноосібні кооперативні орендні господарські товариства
Належність капіталу і контролю	національні іноземні спільні (змішані) багатонаціональні
Сфера діяльності	міжнародні транснаціональні офшорні
Вид та характер господарської діяльності	промислові торговельні сільськогосподарські будівельні транспортні фінансово-кредитні страхові туристські консалтингові інші види
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	головні (материнські) дочірні асоційовані філії
Потужність виробничого потенціалу (чисельність працівників)	малі середні великі

У даному випадку використовувалися лише найбільш, на мій погляд, важливі класифікаційні ознаки. У літературі застосовуються й багато інших, зокрема: галузева структура (моно продуктові підприємства, галузеві, багатогалузеві); тип виробництва (масові, серійні, одиничні); структура управління (однозаводські, багатозаводські); роль на ринку (монопольні, домінуючі, конкуруючі); рівень конкурентоздатності (конкурентоздатні, неконкурентноспроможні).

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).

Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад як 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підпри-ємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані -капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірне підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою кількістю працюючих до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік.

Класифікація на належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що
лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Напрямки діяльності взаємозв'язані й у сукупності характеризують ту чи ту стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його (її) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми) [13,62].

Господарський кодекс України регламентує порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Підприємство діє на основі статуту.

Статут підприємства - це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу [14,6].

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборчих органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) тощо.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та ін.

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив підприємства з правом наймання робочої сили:

розглядає і затверджує проект колективного договору;

розглядає і вирішує згідно зі статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 %:

разом із засновником розглядає зміни і доповнення до статуту підприємства;

разом із засновником підприємства визначає умови найму керівника;

бере участь у вирішенні питання про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

разом із власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;

погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність майна, закріпленого за підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємства;

приймає рішення про оренду майна підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство - статус спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборчим органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборчого органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборчого органу цього колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При наймі (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених контрактом або законодавством України.

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективний договір -- це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні колективного договору, вирішуються в порядку, встановленому законодавчими актами України.

Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік звітують про його виконання на зборах (конференціях) трудового колективу.

Господарський кодекс України, статут, колективний договір регламентують трудові доходи працівника підприємства. В них підкреслюється, що власник або уповноважений ним орган установлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками.

Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до діючого законодавства.

Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством.

Підприємства можуть використовувати тарифні сітки і шкали співвідношень посадових окладів, що визначаються галузевими або генеральними угодами як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.

Генеральна тарифна угода включає такі розділи:

зазначення договірних сторін і правової бази тарифної угоди;

оплата праці;

забезпечення зайнятості;

охорона праці;

соціальні гарантії;

зобов'язання профспілок;

гарантії профспілкової діяльності;

склад комісії;

лист погодження [11,20].

Підприємства мають діяти і господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрями їхньої діяльності.



Висновки

Згідно з діючим в Україні законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

За формою організації розрізняють три види підприємств:

- індивідуальне(одноосібне), або приватне підприємництво;

- товариство, або партнерство;

- корпорація (акціонерне товариство).

Мета підприємства - це умовне аналітичне поняття, яке використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства. Під метою розуміють сукупність намірів та інтересів підприємця як фізичної особи, спроектовані на підприємницьку діяльність.

Головна мета підприємства -- задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Основними принципами діяльності підприємства є: самоокупність, самофінансування і самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

У економічній системі України сучасні підприємства класифікують за сімома ознаками:

1) за метою і характером діяльності виокремлюють комерційні та некомерційні підприємства;

2) за формами власності розрізняють приватні, колективні та державні підприємства;

3) за належністю капіталу існують національні, іноземні, змішані підприємства;

4) за правовим статусом і формою господарювання виокремлюють одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства;

5) за галузево-функціональним видом діяльності підприємства поділяють на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджуючі, лізингові, банківські, страхові, інвестиційні, туристичні;

6) за технологічною та територіальною цілісністю і ступенем підпорядкування серед підприємств виокремлюють головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії;

7) за розміром (чисельністю працюючих) підприємства бувають малі, середні, великі.

Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Отже, в економічній системі України, підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.



Список використаної літератури

Ажнюк , М. О. Основи економічної теорії : навч. посіб. / М. О. Ажнюк, О. С. Передній. - К. : "Знання", 2008. - 368 с.

Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2008. -719 с.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. - 527 с.

Бойчик І. М. Економіка підприємства. - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2009.

Васильков В. Г. Організація виробництва: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 524 с.

Гаврилюк Л. І. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник. - Ж.: ЖІТІ, 2005.

Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №436-IV // zakon1.rada.gov.ua

Економіка підприємства: Навч. посібник / За ред. А. В. Шегди. - К.: Знання, 2005. - 431 с.

Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2008. - 528 c.

Іванілов О.С. Економіка підприємства. - К.: Центр учбової літе-ратури, 2009. - 727 с.

Ковальчук В.М. Основи економічної теорії: короткий курс. Навч. посібник. - Тернопіль: Астон, 2007.

Корецький М.Х., Дацій О.І., Кульнєва Г.М., Вініченко І.І., Алейнікова О.В., Щербакова Т.А., Афендікова Н.О., Скоробогатько С.В. Е 45 Економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літе-ратури, 2007. - 256 с.

Макаровська Т. П., Бондар Н. М. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: МАУП, 2003. - 304 с.

Мамалуй О.О. Основи економічної теорії - К.: Юрніком Інтер, 2006.

Мочерний С.В. Основи економічних знань. - К., 2000. - 312 с.

Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2003.

Рибалкін В.О., Бодров В.Г. Політична економія: Навч. Посіб. - К.: Академвидав, 2007. - 477с.

Шваб Л.І. Основи підприємництва: Навч. Посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2006. - 465 c.

Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384c.

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=698-12

http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,265/id,12001

Размещено на Allbest.ru

...