Капітал підприємства і шляхи підвищення ефективності його кругообігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота з політекономії на тему

Капітал підприємства і шляхи підвищення ефективності його кругообігу

напряму підготовки «Політична економія»

спеціальності - Фінанси та кредит

Розділ І. Теоретичні концепції походження капіталу

Розділ ІІ. Капітал підприємства і форми його залучення

2.1 Класифікаційні ознаки капіталу підприємства

2.2 Етапи руху капіталу підприємства

Розділ ІІІ. Теоретичний підхід до підвищення швидкості обігу капіталу

3.1 Швидкість обігу капіталу

3.2 Управління основним і оборотним капіталом

Розділ ІV. Шляхи підвищення ефективності використання капіталу в Україні

Висновок

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості безпосередньо залежить від фінансового капіталу та його структури. Досягнення стратегічних цілей підприємства також значно залежить від ефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобто визначення загальної потреби в них, формування оптимальної структури, умов їх залучення. Сучасне економічне становище потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважного контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бо оптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності.

Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпечення такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового капіталу підприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарської діяльності підприємства. Для контролю за поточним станом структури капіталу необхідно регулярно визначати показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства. Проблеми управління капіталом підприємства та його структурою широко висвітлюються провідними вченими-економістами: А. Сміт, Ж.Б. Сей, Дж.С. Міль, К.Маркс, Дж.Б. Кларк. Метою даної курсової роботи є огляд, аналіз та порівняння методичних підходів до управління капіталом підприємства та його структурою, дослідження різноманітних трактувань сутності капіталу та його ролі в забезпеченні ефективної діяльності підприємства, дослідження основних критеріїв та показників оцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою і шляхів оптимізації структури капіталу підприємства.

Розділ І Теоретичні концепції походження капіталу

Капітал (лат. capitalis - головний) - сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці

Існують такі концепції сутності капіталу:

¦Меркантилізм - багатство ототожнювалося з грошима, а гроші- з благородними металами. Разом з тим, гроші наділялися функцією забезпечення нормального ходу відтворювального процесу.

¦Фізіократія - проаналізовано натурально-речова структура капіталу, на підставі чого виділено дві форми продуктивного капіталу: основний і оборотний капітал. Визначено способи перенесення вартості основного і оборотного капіталу на готову продукцію. Аналіз джерел виникнення і функціонування та функціонального використання капіталу перенесений зі сфери спілкування в сферу виробництва (щоправда, тільки сільськогосподарського). Для позначення досліджуваних процесів введена категорія «капітал».

¦Класична політекономія -А. Сміт. Встановлюється зв'язок: багатство народів: кількість продуктивних працівників - продуктивна сила праці - розміри капіталу, втіленого в засобах виробництва, визначена натурально-речова структура капіталу у всіх галузях матеріального виробництва, розглянуті грошова і товарна форми капіталу, зроблено висновок про існування «людського капіталу». Головна властивість капітал - здатність приносити дохід. Основний капітал приносить дохід, не вступаючи в сферу обігу і не змінюючи власника; для оборотного справедливо зворотне.
Дж. Ст. Мілль. Теореми капіталу:

¦Марксизм - виявлено протиріччя капіталу - він виникає в обігу та поза його одночасно. Джерело збільшення капіталу - додатковий працю найманих працівників. Капітал ділиться на дві частини: втілену в засобах виробництва, не міняє своєї вартості (постійний капітал), та перетворену на робочу силу, відтворюючу вартість останньої і понад - додаткову вартість (змінний капітал). Проаналізовано процес кругообігу і його функціональні форми. Таким чином, капітал розглядається як процес безперервного руху і як система виробничих відносин, заснована на експлуатації вільнонайманих робітників.

¦Маржиналізм - Капітал не є первинним фактором виробництва. Значення і функціональна роль капіталу полягають у використанні засобів виробництва в «додаванні благ». Відсоток на капітал розглядається як різниця суб'єктивних оцінок справжніх благ і майбутніх благ, які є продуктом використання капіталу. Виявлено дві можливості збільшення капіталу - зростання його обсягу і зростання тривалості його використання.

¦Неокласицизм - проаналізовано індивідуальний (частина багатства індивіда, яку він використовує для отримання доходу) та суспільний (накопичений запас засобів для виробництва матеріальних благ - фактор виробництва) капітал. Сукупність переваг, що витягають із капіталу, (попит) визначається його продуктивністю. Пропозиція капіталу є зацікавленістю економічних агентів у його накопиченні (відсотком). У валовий відсоток (суспільну вартість капіталу) входять: винагорода за очікування позикодавця, оплата ризику, доходи від управління підприємством.

¦Кейнсіанство - для забезпечення повної зайнятості (і відповідно повного обсягу виробництва) в економіці необхідні інвестиції, під якими розуміється приріст цінності капітального майна, що складається з основного, оборотного і ліквідного капіталу. Умовою перетворення багатства в капітал є співвідношення норми відсотка як ціни капіталу і доходом, який може отримати від його продуктивного використання (гранична ефективність капіталу).

¦Монетарна концепція капіталу - заснована вона теоретиками меркантилізму. Капітал у ній ототожнюється з грошима та їх замінниками - кредитними грошима, які абсолютизують грошову форму багатства. Самі ж гроші трактуються як товар, купівля-продаж якого приносить дохід у вигляді позичкового відсотка, але вартість грошей підміняється їх міновою вартістю. При цьому відсоток розглядається винятково як грошове явище, тому джерелом відсотка вважаються властивості самих грошей. Аналогічним є підхід до цінних паперів та доходів від них.

Концентруючи увагу на доходах, які приносять гроші та їх замінники, монетарна концепція капіталу не дає відповіді на фундаментальне питання - що є реальним джерелом матеріальних цінностей, які служать еквівалентом грошей, джерелом позичкового відсотка, дивіденду і т.п., а також залишає поза увагою теорію доходів у капіталістичному суспільстві (промислового прибутку, підприємницького доходу, торговельного прибутку, позичкового відсотка, ренти тощо) як перетворених форм додаткової вартості та їх розподілу між різними групами капіталістів[12; c.215].

¦Грошові концепції капіталу - Спектр цих концепцій дуже широкий - від традиційного пояснення капіталу як одного з трьох факторів виробництва до розширеного визначення його як послуги, яка надається людям через різні форми речового багатства.

Речове пояснення капіталу грунтується на економічному вченні А. Сміта, який розглядав капітал, по-перше, як вартість, яка дає приріст завдяки експлуатації найманої праці, по-друге, як запас речових предметів, необхідних для подальшого виробництва, тобто як запас засобів виробництва. Таке пояснення А. Смітом капіталу представилося в завершеною формі в теорії «трьох факторів» (Ж.-Б. Сей), згідно з якою праця, капітал і земля, будучи задіяними у виробництві, є самостійними джерелами доходів (зарплати, прибутку, земельної ренти ) та утворюють вартість товару.

¦Теорія «людського капіталу» - Почала формуватися в 60-ті роки ХХ ст., Взявши в основу ідеї В. Петі і А. Сміта, які вважали, що трудові звички і здібності працівників є складовою основного капіталу.

Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види, які характеризуються десятками термінів. Все це потребує відповідної систематизації термінів, які використовуються.

Така систематизація проведена за найбільш важливими класифікаційними ознаками (таблиця 1).

Таблиця 1. Систематизація видів капіталу підприємства

2.2 Етапи руху капіталу підприємства

Капітал - це не тільки самозростаюча вартість і специфічні капіталістичні відносини. Капітал є завжди рух самозростаючої вартості в просторі і часі. Рухом капіталу є його кругообіг і обіг. [9; c.305].

Кругооборот капіталу - послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції. Стадії кругообороту промислового капіталу відображає формула

Друга стадія. Після того як уже створенні умови для початку виробництва, починається рух капіталу безпосередньо на стадії виробництва (В). На цьому етапі капітал виступає у виробничій (або продуктивній) формі і виконує функцію виробництва товарів і створення вартості, невід'ємною частиною якої повинна бути додаткова вартість

Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту - час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

Підприємці завжди намагаються прискорити час обороту капіталу або прискорити швидкість його обороту, оскільки при тій самій величині авансованого капіталу це дасть можливість отримувати більше додаткової вартості. Чинниками, які визначають швидкість обороту промислового капіталу, є його структура та спосіб перенесення вартості на товари.

Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний .

До основного капіталу відносять будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру їхнього зносу.

До оборотного капіталу відносять сировину, допоміжні матеріали, пальне, та ін.. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належать також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.

Оборотний капітал у сукупності з капіталом обігу (це частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах - грошові кошти, кошти в розрахунках, готові вироби) утворюють оборотні засоби.

Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією. Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які в кожній країні встановлюють державні органи.

Норма амортизації - встановлений законодавчо відсоток від балансової вартості основного капіталу, який списується щорічно на собівартість продукції. Її розрахунки здійснюються за формулою.

На=Кб/Ап - Кл/Кб х 100%

Зношування основного капіталу відбувається під впливом двох факторів: 1) виробничого використання - в результаті нього засоби праці втрачають свою споживчу вартість, фізично зношуються; 2) технічного прогресу, розповсюдження досягнень якого зумовлює появу дешевих або досконаліших засобів праці, тобто спричинює моральний знос основного капіталу, що використовується. За сучасних умов саме моральний знос зумовлює необхідність швидкого поновлення елементів основного капіталу, що, в свою чергу, приводить до впровадження в практику господарювання ринкових країн нових систем амортизації.

Мета прискореної амортизації - стимулювання капіталовкладень; створення резерву виробничих потужностей; забезпечення розширеного відтворення засобів праці інноваційного типу.

Наслідком самозростання вартості в процесі кругообороту і обороту капіталу є нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу - процес зворотного перетворення додаткової вартості на капітал. Додаткова вартість, що виникає в процесі кругообороту і обороту капіталу, використовується його власником по-різному:

- одна частина додаткової вартості спрямовується на задоволення особистих (невиробничих) потреб, набуваючи форми доходу;

- друга частина - спрямовується на розширення елементів продуктивного капіталу, слугуючи джерелом нагромадження капіталу і розширення суспільного відтворення. Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення, а ефективність використання останніх - темпами нарощування матеріально-технічної бази суспільства, впровадженням в народне господарство досягнень науково-технічного прогресу

Існують різноманітні шляхи ефективності нагромадження.

- поліпшення технологічної структури капітальних вкладень;

- підвищення частки капітальних вкладень на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств при знижені частки нового будівництва (удосконалення відтворювальної структури капітальних вкладень);

- значне прискорення за рахунок концентрації ресурсів тривалості будівництва, виключення випадків перевищення нормативних строків спорудження об'єктів;

- здійснення необхідної реконструкції виробничої бази будівельного комплексу для нарощування обсягів будівництва об'єктів соціальної сфери. Вирішальним засобом підвищення ефективності нагромадження в умовах ринкових відносин є науково-технічний прогрес.

Різні елементи авансованого продуктивного капіталу обертаються з різною швидкістю. Оборотний капітал здійснює повний оборот у кожному кругообороті, і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить від характеру продукту, масштабу й тривалості його виробництва. Так, в галузях, де кожен день випускається готова продукція, величина оборотного капіталу залежить лише від розмірів виробництва, а швидкість обороту - від швидкості реалізації продукції.

Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких - значно менше і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік -360 днів. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

N =360/о, або п =0/о

де п - кількість оборотів за рік;

360 - кількість днів у році;

о - тривалість одного обороту.

Для того, щоб продуктивний капітал обернувся повністю не лише по вартості, але й реально, тобто по своїй натурально-речовій формі, необхідно знову й знову пускати в оборот оборотний капітал - до того часу, доки не буде продуктивно спожитий весь основний капітал. Повною заміною старих елементів основного капіталу новими завершується реальний оборот промислового капіталу й починається новий його оборот. Тривалість часу обороту основного капіталу, що застосовується, або час його відтворення визначає цикл річних оборотів усього авансованого капіталу, що виступає матеріальною основою періодичності економічних криз [12; c.215].

Кожен підприємець прагне скоротити час обороту капіталу, бо тоді, при одному й тому ж авансованому капіталі (за величиною), можна отримати більше прибутку.

Час обороту капіталу складається з часу виробництва й часу обігу. Визначальною частиною цього часу є час виробництва. Структурно час виробництва не є однорідним, що видно із схеми на рис 3.1.

Найважливішою частиною часу виробництва виступає робочий період. Це певна кількість пов'язаних між собою робочих днів, необхідних у даній галузі для виробництва готового продукту, тобто це той час, впродовж якого предмет праці знаходиться під безпосереднім впливом робочої сили озброєної певними засобами праці. Саме в цей період створюється вартість і додаткова вартість. Тому величина авансованого капіталу знаходиться в прямій залежності від тривалості робочого періоду: чим триваліший робочий період, тим довше оборотний капітал знаходиться у сфері виробництва, тим більше його необхідно авансувати для підтримання безперервності виробництва. Звідси цілком зрозуміла зацікавленість підприємця у скороченні тривалості робочого періоду

3.2 Управління основним і оборотним капіталом

Будь-яке підприємство, яке веде виробничу або іншу комерційну діяльність, має володіти реальним, тобто діючим, функціонуючим майном або активним капіталом у вигляді основного та оборотного капіталу. Поняття «оборотний капітал» тотожне поняттю «оборотні кошти підприємства».

Оборотний капітал - це кошти, що обслуговують процес господарської діяльності, беруть участь одночасно і в процесі виробництва, і в процесі реалізації продукції [1,c.147]. У забезпеченні безперервності та ритмічності процесу виробництва й обігу полягає основне призначення оборотного капіталу підприємництва.

Економічна ситуація оборотного капіталу визначається його роллю в забезпеченні безперервності процесу відтворення, в ході якого він проходить як сферу виробництва, так і сферу обігу [1,c.147].

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складах підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Оборотний капітал підприємства класифікується за трьома ознаками : залежно від участі його у кругообігу коштів; за методами планування, принципами організації та регулювання; за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотний капітал поділяється на оборотний капітал, авансований в оборотні виробничі фонди, та оборотний капітал, авансований у фонди обігу.

Залежно від методів планування, принципів організації та регулювання оборотний капітал поділяється на нормований та ненормований.

До нормованого оборотного капіталу належать кошти, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та залишки готової продукції на складах підприємств.

Ненормований оборотний капітал включає фонди обігу, за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотний капітал поділяється на : власний та прирівняний до власного; залучений; інший [4,c.183]. Власний оборотний капітал - це капітал, який постійно перебуває у розпорядженні підприємства і формується за рахунок власних ресурсів. У процесі виробництва потреби у власному оборотному капіталі можуть зменшуватись за рахунок застосування так званого прирівняного до нього капіталу, який, що суті, є частиною власного, авансованого на оплату праці, але тимчасово вільного (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняний до власного оборотний капітал називають стійкими пасивами.

Залучений оборотний капітал - кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви [3,c.208].

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції : у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю «Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарна форма вартості не перетворюється на грошову. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на товарній стадії кругообігу, водночас є і початковою стадією наступного створення нової вартості [5,c.187].

Основну увагу при управлінні оборотним капіталом зосереджують на формуванні оптимальних для підприємства обсягу та структури оборотних активів. Обсяг оборотних активів має бути достатнім для забезпечення в довгостроковому періоді стабільної виробничої та фінансової діяльності підприємства. Крім того, він повинен бути оптимальним у комплексі управління поточною діяльністю підприємства, тобто забезпечувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на належному рівні [2,c.323].

Розмір основного капіталу впливає на розмір амортизаційного фонду, що дозволяє говорити про можливості суб'єктивного втручання в такий процес - тобто про можливості управління. Очевидно, що процес управління повинен пройти по ланцюжку: кошти - амортизаційні фонди - основні засоби - амортизація - продукція - більше високі ціни на товар - ринкова вартість компанії [2, c.39] .

Управління амортизаційними процесами на будь-якому підприємстві настільки важливо, наскільки може бути важливим спланований розмір виручки (доходу) або спланований обсяг виконуваних робіт, звідки з однієї сторони можна прогнозувати обсяг необхідного основного капіталу, а з іншого боку, обсяги необхідних інвестицій у вигляді амортизаційного фонду. Результатом такого планування буде більше конкурентноздатна продукція й отже більше висока ринкова вартість компанії.

Такий важливий процес як амортизація основних фондів існує об'єктивно й будучи економічною категорією, повинен бути об'єктом управління в рамках, необхідних для успішного бізнесу [3, c.43].

Проаналізував взаємозв'язок темпів оновлення основних виробничих фондів з показниками ефективності господарської діяльності підприємства через проміжні показники, можна зробити висновок про те, що скорочення темпів оновлення основних виробничих фондів має негативні наслідки для фінансових результатів діяльності підприємства (рис. 1).

Як видно зі схеми, на прибуток, що є головною метою здійснення операційної діяльності підприємства, впливає об'єм реалізації. На об'єм реалізації, в свою чергу, впливають об'єм випуску продукції та ціна. Ціна залежить від собівартості, на яку впливають наслідки зносу - збільшення експлуатаційних витрат та збільшення витрат на ремонт.

Об'єм випуску продукції теж залежить від наслідків зносу, а саме від зменшення виробничої потужності та збільшення простоїв від ремонтів. Один із наслідків зносу - зниження якості продукції безпосередньо впливає на рівень прибутку.

Таким чином, проаналізувавши взаємозв'язок темпів оновлення основних виробничих фондів з показниками ефективності діяльності, можна зробити висновок, що зниження темпів оновлення основних виробничих фондів має негативні наслідки для фінансових результатів діяльності підприємства.

Рис. 1. Вплив стану основних виробничих фондів на показники ефективності діяльності підприємства

Розділ ІV Шляхи підвищення ефективності використання капіталу в Україні