Розвиток інноваційної сфери в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Світова економічна криза, в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних відносин, зумовила у світі переорієнтацію основних цінностей та пошук країнами Євросоюзу прийнятної моделі економічного розвитку, яка забезпечувала б національну конкурентоспроможність і орієнтувала б національну економіку кожної країни на довготермінове зростання. Так, цією моделлю стала модель інноваційного та інвестиційного розвитку, яка є тим фундаментом, який визначає економічну силу країни та її перспективи на світовому ринку.

Європейський вибір України на шляху інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовив необхідність формування та запровадження інноваційної моделі розвитку, яка повинна була забезпечити високі та стабільні темпи економічного зростання, вирішити певні соціальні й екологічні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни, інвестиційний клімат, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі. Однак на практиці, інноваційний розвиток не став однією з головних характеристик зростання національної економіки України. Спостерігалися протягом кількох років й позитивні тенденції, але вони мали переважно тимчасовий характер і змінювалися слабкими зрушеннями в економіці, що характеризує інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довготермінових стимулів для інноваційної діяльності [9, с. 28].

Інвестиційна діяльність має важливий соціально-економічний аспект. Недостатнє ж дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності значною мірою негативно позначається на ефективності залучення та використання як внутрішніх, так і іноземних інвестицій в Україні, що, в свою чергу, призводить до зменшення ефективності економічного розвитку країни взагалі. Отже створення інвестиційного ринку - проблема не менш актуальна, ніж створення товарного ринку, оскільки товари-це, певною мірою, похідний продукт від інвестицій (національних чи іноземних). І структурна переорієнтація економіки, і науково-технічний прогрес також реалізуються через інвестиції. Тому ефективно функціонуючий інвестиційний ринок можна назвати одним із факторів швидкого й ефективного економічного і соціального розвитку України.

Разом з тим, слід зазначити, що важливого зовнішньополітичного значення набуває залучення іноземних інвестицій. Адже активний розвиток міжнародного економічного співробітництва, в тому числі інвестиційного, сприяє не лише активізації функціонування національного господарського механізму. Таке співробітництво, про що свідчить практика міжнародного життя, дозволяє створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати конфліктів у разі розв'язання спірних питань.

Метою роботи є дослідження проблем розвитку інноваційної сфери в Україні та визначення напрямів розвитку інвестиційної діяльності.

1. Інноваційна діяльність в Україні: історія розвитку та сучасний стан

За останні роки в Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності - сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створено умови для розвитку відповідної інфраструктури.

Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Cтан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 1).

Табл. 1. Інноваційна активність промислових підприємств України протягом 2003-2010 рр.

У 2009 р., порівняно з 2008 р., у більшості регіонах країни відбулося зниження інноваційної активності промислових підприємств. Зокрема, найбільша кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2009 р. була розташована в м. Києві - 141 (12,1 %), Харківській - 97 (8,3 %), Донецькій - 75 (6,4 %) та Івано-Франківській - 73 (6,3 %) областях. У 2009 р. більшу, за середню по Україні (13,0 %), інноваційну активність демонстрували підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (34 % кількості підприємств галузі), машинобудування (21,2 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,0 %), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,1 %). Водночас підприємства добувної промисловості та підприємства, що займаються виробництвом й розподілом електроенергії, газу та води, були інноваційно пасивними [15].

З огляду на проблему зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств, доцільно відстежити динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України протягом 2006-2010 р. (табл. 2).

Табл. 2. Впровадження інновацій на промислових підприємствах України за 2006-2010 рр.

Таким чином, у 2010 р. у промисловості було освоєно виробництво 2685 видів інноваційної продукції. Незважаючи на те, що протягом 2007-2010 рр. зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства, є не інноваційною і, відповідно, неконкурентоспроможною. Згідно зі статистичними даними, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 % [15].

Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2009 р. порівняно з 2008 р. зріс на 5,6 млрд грн та становив 45,8 млрд грн, або 5,9 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції. При цьому, питома вага продукції, що була новою для підприємства, становила 67,9 %, питома вага продукції, що була новою для ринку - 32,1 %. Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості - 17,0 %, або 6321,4 млн грн, машинобудування - 15,6 %, або 13386,7 млн грн, целюлозно-паперове виробництво - 9,8 %, або 1070,5 млн грн, металургії та оброблення металу - 6,2 %, або 9361,0 млн грн, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 5,3 %, або 4515,9 млн грн [22, с. 325]. Основною перешкодою для розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування, тому розглянемо основні джерела фінансування інноваційної діяльності в промисловості протягом 2007-2010 рр. (табл. 3).

Отже, в Україні протягом 2007-2010 рр. аналізованих років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості були власні кошти підприємств. Їхня частка в загальному обсязі фінансування у 2010 році становила 61 %, що на 13,1 % менше, порівняно з 2009 р. Найвища частка власних коштів була у 2008 р., де становила 85 %.

Обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету протягом 2007-2008 рр. зростав, та у 2010 р. Становив 336,9 млн грн, що на 1,5 % більше, ніж у 2009 р. Негативною тенденцією у 2010 р., порівняно з 2009 р., стало зменшення у два рази обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів [15].

Табл. 3. Джерела фінансування інноваційної діяльності в промисловості протягом 2007-2010 рр.

Примітка: ЧЗО - частка від загального обсягу.

Для розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно здійснити

комплекс організаційно-економічних заходів, що охоплюватимуть:

? здійснення ефективної державної інноваційної політики, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва;

? вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій;

? забезпечення сприятливого клімату для створення власних наукомістких виробництв повного циклу шляхом використання різних форм державної підтримки;

? розвиток інноваційної інфраструктури шляхом покращення системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів;

? забезпечення комерціалізації наукових результатів шляхом формування основ для ефективного партнерства державного та підприємницького секторів в інноваційній сфері;

? розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для кількох держав напрямків.

Реалізація запропонованих напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

2. Загальна характеристика умов здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземними інвесторами згідно з чинним законодавством

Поняття інвестиційної діяльності. Види інвестицій та форми інвестиційної діяльності.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Як вже зазначалося вище інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Виходячи із характеру інвестицій, суб'єктного складу інвесторів та джерел інвестування в законодавстві України, визначаються різні види інвестицій.

За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

* майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

* сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знадь, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

* права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами;

* інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних вкладень.

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

* інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

* державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

* в іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

* спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

* власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

* позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

* залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

* бюджетних інвестиційних асигнувань;

* безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Виходячи з того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна виділити наступні форми інвестиційної діяльності:

* створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

* ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

* придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

* придбання майнових прав;

* інші форми, не заборонені законами України.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

* випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

* прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

* реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

* фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

* розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори -- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

3. Поняття спеціальної вільної економічної зони

Спеціальний режим інвестиційної діяльності як певна якість і механізм правового регулювання виявляється в різних правових формах, однією з яких є спеціальна (вільна) економічна зона. Він є інструментом державного регулювання і стимулювання економіки.

З метою реалізації стимулюючої спрямованості спеціальний режим передбачає використання певного організаційно-правового інструментарію, який відповідно до певних завдань проявляється у змісті нормативно-правових актів. До елементів такого інструментарію потрібно віднести гарантії дотримання прав та законних інтересів суб'єктів; різноманітні пільги; надання конкретних форм прямої державної підтримки, а також підстави застосування заходів юридичної відповідальності за зловживання наданими пільгами.

Спеціальна (вільна) економічна зона е частиною території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Спеціальна (вільна) економічна зона

-- це складне поняття: територіальне (з відповідними питаннями юрисдикції та управління); режимне (передбачає особливі параметри регулювання інвестиційної та підприємницької діяльності, які проявляються через спеціальний режим оподаткування, митного регулювання, реєстрації суб'єктів зони тощо) та функціональне (спеціальний режим установлюється для досягнення певної мети в конкретній сфері діяльності). На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України[6].

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні зони, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.Відповідно до Закону України «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»[7] створено спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» (далі -- СЕЗ «Порто-франко) на строк 25 років. СЕЗ «Порто-франко» знаходиться на території Одеського морського торговельного порту в межах штучно насипаного та намитого в акваторії Одеської затоки Чорного моря Карантинного молу площею 32,5 гектара. Зі сходу, півночі та заходу територія СЕЗ «Порто-франко» межує з акваторією Одеської затоки Чорного моря. На півдні межа СЕЗ «Порто-франко» довжиною 660 метрів проходить по береговій смузі. Загальна довжина периметра території СЕЗ «Порто-франко» становить 3 кілометри.

Метою створення СЕЗ «Порто-франко» є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для збереження існуючих та створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і підприємництва, завантаження потужностей портового компле­ксу та розвитку його інфраструктури, збільшення поставок високоякісних товарів і послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури.

З метою залучення інвестицій у розвиток пріоритетних видів економічної діяльності на території міста Шостки Сумської області до 1 січня 2030 року запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області» визначено спеціальний режим інвестиційної діяльності в пріоритетних видах економічної діяльності на території міста Шостки Сумської області.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності передбачає встановлення податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані на території міста Шостки і за укладеним з виконавчим комітетом Шосткинської міської ради договором (контрактом) реалізують на території міста Шостки в пріоритетних видах економічної діяльності інвестиційні проекти кошторисною вартістю, еквівалентною не менше ніж:

- 200 тис. доларів СІЛА - у харчовій промисловості та промисловості з переробки сільськогосподарської продукції, виробництві деревини і виробів з деревини, у сфері охорони здоров'я;

- 500 тис. доларів СІЛА - у будівництві, обробленні відходів, виробництві електроенергії тепловими електростанціями, виробництві та розподілі тепла;

- 1 млн доларів США - у виробництві машин та устаткування, порошковій металургії та хімічному виробництві.

Запроваджений на території міста Шостки спеціальний режим інвестиційної діяльності передбачає:

а) звільнення на період до здачі об'єкта інвестування в експлуатацію, але не більше ніж на п'ять років, від обкладення ввізним митом устаткування, обладнання та комплектуючих виробів до них (крім підакцизних товарів) і податком на додану вартість - устаткування, обладнання та комплектую чих виробів до них (крім підакцизних товарів) під час їх ввезення в Україну з метою використання виключно для реалізації інвестиційних проектів;

б) звільнення на три роки від оподаткування прибутку, одержаного новоствореними підприємствами від реалізації інвестиційних проектів та діючими підприємствами, на яких проведено реструктуризацію, реконструкцію, перепрофілювання, у частині, одержаній від освоєння інвестицій, на підставі документів окремого (бухгалтерського, податкового) обліку;

в) не включення до валового доходу підприємства з метою оподаткування суми інвестицій, одержаної від реалізації інвестицій ного проекту у вигляді коштів, матеріальних цінностей та не матеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

г) не справляння плати за землю в період освоєння земельної ділянки (планування території, облаштування інфраструктури тощо), визначений інвестиційним проектом, але не більше п'яти років.

Правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона (м. Київ), Інститут монокристалів (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), Інститут технічної теплофізики (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфо- тех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область) визначено Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків».

Технологічний парк (технопарк) - це група юридичних осіб, які уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад щодо забезпечення діяльності учасників технологічного парку у виконанні проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

В адміністративно-територіальних межах міста Трускавець Львівської області на період 20 років створено спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс «Трускавець». Особливості механізму функціонування цієї СЕЗ визначено Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» . Метою створення СЕЗ «Курортополіс Трускавець» є стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження та ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму.

В Україні створені й діють й інші спеціальні (вільні) економічні зони:

- спеціальна економічна зона «Донецьк» та спеціальна економічна зона «Азов» (Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області» ;

- спеціальна економічна зона «Яворів» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Яворів») ;

- спеціальна економічна зона «Славутич» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Славутич») ;

- спеціальна економічна зона «Миколаїв» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв») ;

- спеціальна економічна зона «Порт Крим» (Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим»);

- спеціальна економічна зона «Рені» (Закон України «Про спеціальну економічну зону «Рені») та ін.

ВИСНОВКИ

Отже, на сьогодні в Україні рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низько технологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.

Таким чином, виникає потреба у подальшому детальному розгляді та аналізі чинників, які впливають на інноваційну діяльність підприємств, розробленні заходів для піднесення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання.

Залучення іноземних інвестицій є важливим елементом подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, оскільки загальний інвестиційний клімат у країні, умови проведення зовнішньоекономічної діяльності, що визначаються багатьма факторами, в тому числі і правовими, характеризують її як привабливу чи ні для іноземних інвесторів. Слід зазначити, що обсяг іноземних інвестицій є одним із показників ступеню інтеграції країни у світове господарство.

Інвестиційне співробітництво -- вид міжнародного економічного співробітництва, метою якого є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів економічного розвитку за рахунок використання переваг участі у міжнародному розподілі праці, оновлення технологічної структури суспільного виробництва. Прямі іноземні інвестиції являють собою один із найбільш ефективних засобів інтеграції національної економіки у світове господарство, причому, що особливо важливо, інтеграції саме виробничого характеру, а не такого, що йде лише через організацію зв'язків у сфері обігу.

У літературі, присвяченої питанню створення ВЕЗ, велика увага приділяється наданню закордонним інвесторам різного роду пільг - митних, податкових, правових і ін. Це закономірний підхід, що відбиває практику формування вільних економічних зон в інших країнах світу. Однак цим обмежуватися не можна. Справа в тім, що, на думку багатьох закордонних експертів, найбільший інтерес для іноземних інвесторів представляють не додаткові прибутки від надання їм яких-небудь пільг, а скоріше забезпечення доступу до національного ринку.

Розглядаючи вільні економічні зони як важливу складову частину сучасної ринкової економіки, не слід перебільшувати їхня роль і значимість. Досвід функціонування ВЕЗ у багатьох країнах світу свідчить про обмежену можливість їхнього впливу на розвиток національної економіки. Навряд чи й у Молдові утворення і функціонування спецзон варто піднімати до рівня самостійного напрямку соціально-економічних перетворень. При «блоковому» поетапному будівництві ринкової економіки вільні економічні зони будуть тривалий час залишатися «річчю в собі», а аж ніяк не «полюсами росту», що поширюють свій вплив на інший економічний простір. В умовах «широкозахватного» методу будівництва ринкової економіки вільні економічні зони не можуть не залучати, крім позитивного підприємництва, численний криміногенний елемент, залишаючись також досить тривалий період утвореннями анклавного характеру. Вільні економічні зони покликані виконувати свою специфічну роль, концентруючи експортноорієнтоване і імпортозаміщуюче виробництво, стимулюючи зовнішньоекономічні зв'язки, представляючи «пастки» для іноземних інвестицій. Вони також повинні стимулювати зосередження техніко-технологічних інновацій, сприяти освоєнню сучасного ринкового механізму господарювання.

економічний зона інвестор законодавство

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України// [електронний ресурс] - режим доступа:

2. Господарський кодекс України// [електронний ресурс] - режим доступа:

3. Цивільний кодекс України// [електронний ресурс] - режим доступа:

4. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. - 2008. - № 6. - С. 28-34.

5. Борщ Л.М. Інвестування: теорія та практика : навч. посібн. / Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. - Вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. - К. : Вид-во "Знання", 2007. 685 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

6. Вівчар О.Й., Паранька Н.М. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку.// Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.9 - С. 183-187.

7. Вовчак О.Д. Інвестування : навч. посібн. / О.Д. Вовчак. - Львів : Вид-во "Новий Світ-2000", 2007. - 544 с.

8. Грідасов В.М. Інвестування : навч. посібн. / В.М. Грідасов, С.В. Кривченко, О.Є. Ісаєва. - К. : Центр навч. літ-ри, 2004. - 164 с.

9. Данілов О.Д. Інвестування : навч. посібн. / О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко. - К. : Вид. дім "Комп'ютерпрес", 2001. - 364 с.

10. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності : підручник [для студ. ВНЗ] /М.П. Денисенко. - К. : Вид-во "Алерта", 2003. - 338 с.

11. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування : навч. посібн. / А.П. Дука. - К. : Вид-во "Каравела", 2007. - 424 с.

12. Кукурудза І.І. Інноваційна діяльність в регіоні: стан, проблеми, перспективи / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. - 2007. - № 1. - С. 67-70.

13. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні : навч. посібн. / А.С. Музиченко. - К. : Вид-во "Кондор", 2005. - 406 с.

14. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. - К. : Вид-во "Лібра", 2002. - 472 с.

15. Скрипник А.В. Інноваційні перспективи України / А.В. Скрипник // Фінанси України. - 2008. - № 5. - С. 103-114.

16. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / за заг ред. Ю.Г. Рубана. - К. : Вид-во НІСД, 2009. - 655 с.

17. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та закономірності / Л.І. Федулова // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 3. - С. 82-97.

18. Череп А.В. Інвестознавство : підручник / А.В. Череп. - К. : Вид-во "Кондор", 2006. - 398 с.

Размещено на Allbest.ur