Ринок праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

РЕФЕРАТ

на тему:«Ринок праці в Україні»

Виконав: студент 31-ІСУ групи

денної форми навчання

Маковей В.В.

Перевірила: Дюк А.А

Вінниця 2013 р.

1. Ринок праці

Ринок праці -- це система суспільних відносин, що пов'язані з наймом і пропозицією праці (тобто із її купівлею та продажем); це економічний простір - сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці і продавці специфічного товару - праці; це механізм, який забезпечує погодження ціни й умов праці між працедавцями і найманими працівниками.

Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори -- органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку.

Зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці:

позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 p.);

низька мобільність робочої сили;

бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю;

встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення;

державний розподіл кадрів вищої кваліфікації,

з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці.

2. Структура ринку праці

Схема 1. Структура ринку праці

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин -- адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці -- служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін.

Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця.

Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

Тому в механізмі регулювання зайнятості необхідно гнучко поєднувати дві взаємодоповнюючі форми організації економічних зв'язків: через пряме державне втручання (державні програми зайнятості, державне замовлення на підготовку кадрів, прямі інвестиції у сферу докладання праці, пільгове оподаткування та кредитування) і опосередковану ринком, яка починає взаємодіяти в основному з недержавним сектором економіки, здійснюючи тим самим коригуючий вплив на структурні пропозиції виробництва і розподіл робочої сили. Заходи держави у цьому випадку спрямовуються на зближення пропозиції з попитом на робочу силу, що необхідно для досягнення рівноваги на ринку праці.

Процес формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує така схема (див. схему 2):

Схема 2. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу

Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайнятості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

3. Регуляторів ринку праці

Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної збалансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири:

нормативно-правові акти держави, а також конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці;

економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення);

рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масової інформації;

національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни.

Сучасний ринок праці - це система механізмів:

а) купівлі-продажу робочої сили, праці: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо.

Основними функціями сучасного ринку праці є такі:

суспільний поділ праці;

інформаційна -- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;

посередницька -- узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць;

професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;

регулююча -- профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

ціноутворююча -- забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин;

пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу;

резервна -- сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення.

Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

Сегментація ринку праці -- це об'єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників.

Ознаками сегментації можуть бути:

територіальне положення -- регіон, район тощо;

демографічні характеристики -- статевовіковий і сімейний склади населення;

соціально-економічні характеристики -- рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

економічні критерії -- розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл працівників за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

психографічні показники -- особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

поведінкові характеристики -- мотивація зайнятості та ін.

Всі ознаки можна об'єднати у три групи:

професійно-галузеву,

кваліфікаційно-оплатну та

соціально-демографічну.

Територіально-сегментаційна структура ринків праці виглядає так:

праця попит зайнятість

Схема 4. Територіально-сегментаційна структура ринків праці

Коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття. Коли попит на робочу силу перевищує її пропозицію, це означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма відповідними наслідками.

4. Суб'єкти ринку праці

домогосподарства -(представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники), які визначають пропозицію робочої сили, праці;

фірми-(роботодавці в особі керівників підприємств і організацій), що формують попит на неї.

Пропозиція праці в Україні визначається рівнем заробітної плати, податків, потребами в матеріальному забезпеченні непрацюючих членів сім'ї робітника, звичками, традиціями, силою профспілок тощо. Пропозиція праці буде збільшуватися при зростанні зарплати, престижу роботи, морального задоволення. Також на пропозицію праці впливає чисельність працездатного населення, кількість відпрацьованого часу за рік, кваліфікація тощо.

Література

1. Аведян Л. Й. Управління людськими ресурсами на підприємстві. Автореф. дис. к. е. н. -- Харків, 2007.

2. Баланда А. Л. Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. -- К., 2007.

3. Бесєдін В. Ц. Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. -- К., 2004.

4. Богданова Т. І. Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. -- Хмельницьк, 2003.

5. Bayмина О. Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. -- 2002. -- 11 берез.

6. Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. -- 2008. -- 4 черв. -- № 6.

7. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (в объединениях). Метод, реком. -- М.. Экономика, 2007.

8. В Украине почти миллион безработных // Сегодня. -- 2002. -- 19 листоп.

9. Головко М. Л., Пастухов В. Р. Зайнятість населення України. -- К., 2009.

Размещено на Allbest.ru