Дослідження сучасного стану споживчого та біржового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Ринкова інфраструктура як необхідна умова нормального функціонування ринку

1.1 Сутність, види і функції ринкової інфраструктури

1.2 Основні елементи інфраструктури ринку

РОЗДІЛ 2. Дослідження сучасного стану споживчого та біржового ринку в Україні

2.1 Основні проблеми функціонування установ ринкової інфраструктури в Україні

2.2 Розвиток біржової торгівлі в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 3. Забезпечення ефективного функціонування інфраструктури ринку в Україні

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Побудова розвинутого ринкового господарства в Україні - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах він відбувається як природній, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому колишньому народногосподарському комплексі СРСР зі складною інфраструктурою, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки скористатись певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України. Цим зумовлена актуальність теми даної курсової роботи

Значний внесок у дослідження інфраструктури ринку, її основних видів та елементів, проблем функціонування установ ринкової інфраструктури зробили такі вчені - економісти, як: Мельник Л.Ю., Макаренко П.М., Громова Т.М., Кірєєв О.І., Бєлєвцев М.І., Шестопалова Л.В. В їхніх роботах досліджується історія розвитку сучасного ринку, його інфраструктура, види та елементи інфраструктури. Разом з тим такі питання як проблеми функціонування установ ринкової інфраструктури, шляхи стимулювання інфраструктури ринку в Україні не знайшли відображення у працях цих вчених в повній мірі.

Метою роботи є з'ясування суті інфраструктури ринку, її види, елементи та шляхи стимулювання її в Україні. Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

ѕ розкрити суть ринкової інфраструктури;

ѕ визначити функції та види ринкової інфраструктури;

ѕ охарактеризувати основні елементи інфраструктури ринку;

ѕ дослідити проблеми функціонування установ ринкової інфраструктури в Україні;

ѕ дослідити стан біржової торгівлі в Україні на сучасному етапі;

ѕ розробити рекомендації підвищення ефективності функціонування інфраструктури ринку в Україні.

Об'єктом дослідження є інфраструктура ринку, як необхідна умова функціонування ринку.

Предметом - дослідження сучасного стану споживчого та біржового ринку в Україні.

При написанні роботи були використані загально - наукові та специфічні методи дослідження. Зокрема, такі методи, як діалектичний матеріалізм, наукової абстракції, аналізу та синтезу, логічний та історичний підходи; урядові нормативні акти, статистичні джерела, монографії, підручники, збірники наукових праць та наукові статті.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в тому, що в роботі розглянуто інфраструктуру, як необхідну умову функціонування ринку. Висновки та отримані результати роботи можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал при вивченні питань з економічних дисциплін, при написанні рефератів та наукових статей.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі на підставі зазначених джерел здійснено систематизацію дій, комплексний аналіз причин та особливостей сучасного функціонування інфраструктури ринку в Україні.

Загальний обсяг курсової роботи становить 40 сторінок. Робота складається з вступу, 3 розділів, 4 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, 3 додатків, ілюстрована 3 таблицями, 1 рисунком. Список використаних джерел включає 17 найменувань.

РОЗДІЛ 1. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК НЕОБХІДНА УМОВА НОРМАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ

1.1 Сутність, види і функції ринкової інфраструктури

Початкове поняття “інфраструктура” означало певну сукупність об'єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, лінії електропередач тощо).

Оскільки воно походить від латинських слів “інфра” - нижче, і “структура” - будова, розташування, то в узагальненому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення не дає повного значення інфраструктури. Розглянемо погляди окремих учених на цю проблему.

Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфраструктура визначається як “мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі”. Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп'ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є Інтернет.

У “Сучасному економічному словнику”, підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як “сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”. Подібне визначення дається й у “Великому економічному словнику” та інших роботах.

У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття “інфраструктура” - мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі - це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття “інфраструктура” на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять “продуктивні сили”, “засоби виробництва” тощо.

Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності. Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого [8, с. 245-246].

Необхідною умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування ринку є створення добре розвинутої ринкової інфраструктури. За рівнем її розвитку можна говорити і про ступінь розвитку ринкових відносин, сучасного ринку в певній країні (див. додаток А) [10, с. 344].

На думку Солтиса В.В. “інфраструктура - це сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу й невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, освіта, охорона здоров'я та ін.)”. Вона виступає фундаментом, підґрунтям економічної системи, яка забезпечує потік товарів від продавця до покупця. Тобто під поняттям інфраструктура розуміють складові спільного устрою економічного або політичного життя, що мають підпорядкований, допоміжний характер. Вони забезпечують нормальну діяльність економічної або політичної системи в цілому. Відповідно ринкова інфраструкрура - це свідомо утворені елементи, певні установи, за допомогою яких регулюються ринкові зв'язки між суб'єктами ринкової економіки. Іншими словами, ринкова інфраструктура підвищує ефективність дії ринку, прискорює купівлю-продаж товарів, зменшує витрати обігу [14, с. 125].

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговували б ринкові відносини. Система підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфери, що становить інфраструктуру ринку й покликана створювати умови для своєчасного та безперервного нарощування обсягів пропозиції продукції на ринку. Її підприємства й організації виконують також функції оптової торгівлі, транспортування, зберігання, комунікаційного зв'язку, стандартизації, сертифікації, цінового моніторингу, інформаційної служби. Інфраструктура заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на її постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки насамперед залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торговельно-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості.

Основними завданнями інфраструктури ринку є:

а) створення умов для ділових контактів підприємців;

б) сприяння матеріально-технічному забезпеченню й реалізації товарів та послуг;

в) регулювання руху робочої сили;

г) здійснення маркетингового та рекламного обслуговування [14, с. 127].

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалась у результаті тривалої еволюції товарного виробництва. Разом з цим формувалися її функції. Такими функціями є:

1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами (фінансова і кредитна підтримка, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності);

2) купівля-продаж різноманітних товарів (матеріально-технічне забезпечення і реалізація продукції товаровиробників);

3) забезпечення інформацією учасників ринку (маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування);

4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;

5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин (правове та економічне консультування підприємців);

6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами [14, с. 132].

Для зручності аналізу всі елементи ринкової інфраструктури зведено в три функціональні групи (див. рис.1.1).

Виходячи із цього, можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів і т.п.) та загальну, тобто таку, яка обслуговує економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин, є біржі, підприємства оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торгові доми, аудиторські фірми, інвестиційні фонди, страхові фірми та ін. [9, с. 175].

Інфраструктура		Сприяє організаційному оформленню ринкових відносин		Спеціалізована
			Полегшує суб'єктам ринку реалізацію своїх інтересів
			Опосередковує всю систему ринкових відносин		Загальна

групи види

Рис.1.1 Класифікація ринкової інфраструктури

Отже, виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що інфраструктура - це складові спільного устрою економічного або політичного життя, що мають підпорядкований, допоміжний характер. Вони забезпечують нормальну діяльність економічної або політичної системи в цілому. Відповідно ринкова інфраструкрура - це свідомо утворені елементи, певні установи, за допомогою яких регулюються ринкові зв'язки між суб'єктами ринкової економіки. Іншими словами, ринкова інфраструктура підвищує ефективність дії ринку, прискорює купівлю-продаж товарів, зменшує витрати обігу.

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків , через них реалізуються її функції. Головними з них є: постачання різних видів ресурсів, забезпечення фінансової і кредитної підтримки, забезпечення маркетингового, інформаційного і рекламного обслуговування, забезпечення правового та економічного консультування підприємців.

Ринкову інфраструктуру зводять до двох видів: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів і т.п.) та загальну, тобто таку, яка обслуговує економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

1.2 Основні елементи інфраструктури ринку

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто сучасному ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура.

З вище сказаного відомо, що слово “інфраструктура” означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку - це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин. А це означає, що ринок складається не тільки з тих, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які допомагають суб'єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси.

Такими формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

- підприємства роздрібної та оптової торгівлі;

кредитна система й комерційні банки;

емісійна система й емісійні банки;

організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;

система регулювання зайнятості населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

інформаційні технології й засоби ділової комунікації;

податкова система й податкові інспекції;

система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;

спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації;

торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;

митна система;

- професійні спілки працюючих за наймом;

комерційно-виставочні комплекси;

система вищої і середньої економічної освіти;

консультативні (консалтингові) компанії;

аудиторські компанії;

- громадські і державно-громадські фонди, призначенні для стимулювання ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництва тощо [9 ,с. 172-173].

Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами. Зупинимося на характеристиці елементів інфраструктури ринку.

Аукціон - це спосіб продажу конкретних товарів з публічних торгів у заздалегідь визначений час та у визначеному місці покупцю, який запропонував найвищу ціну. Розрізняють аукціони примусові, які проводять судові органи чи органи влади з метою стягнення боргів з неплатників, а також різні організації (державні й приватні) для реалізації конфіскованих товарів та заставленого, але не викупленого в строках майна. Аукціони добровільні, вони організуються з ініціативи власників товарів, які їх реалізують.

Існують і міжнародні аукціони, на яких проводяться публічні відкриті торги за певними товарними групами: чай, тютюн, хутро, прянощі, риба, а також предмети розкошу та твори мистецтва тощо.

Ярмарки - це регіональні торги, які організовуються у певному місці і в певний час. Як правило, найчастіше вони проводяться для сезонного розпродажу сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, в Україні і віддавна значною популярністю користується Сорочинський ярмарок у Полтавській області. Існують також і міжнародні ярмарки, на яких здебільшого торгують за зразками.

Торгово-промислова палата - це організація, що сприяє розвитку зовнішніх зв'язків і торгівлі. Вона забезпечує участь вітчизняних товаровиробників у міжнародних виставках, а також сприяє організації іноземних виставок в Україні.

Товарна біржа - це особливий суб'єкт господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту та пропозиції на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє здійсненню пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа являє собою регулярно функціонуючий товарний ринок, на якому здійснюються оптові торговельні операції з купівлі-продажу однорідних товарів на основі встановлених стандартів, зразків та попередньої біржової експертизи. Тут продаються і купуються, як правило, не самі товари, а титул власності на них або біржові контракти на їх постачання. При цьому продавець зобов'язаний мати відповідний товар у наявності і доставити його покупцеві в обумовлений біржовим контрактом строк. Метою діяльності товарної біржі є укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту та пропозиції певних товарів. Кожна товарна біржа спеціалізується на окремих товарах або їх групах. Принциповими властивостями біржових товарів є стандартність, однорідність, взаємозамінність.

Економічна роль товарних бірж полягає в тому, що вони сприяють впорядкуванню і прискоренню товарообігу, встановленню ринкової рівноваги, неперервності процесу відтворення.

Товарні біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані, публічні та приватні. На універсальних біржах продаються товари різних груп. Так, на універсальній товарній біржі у Києві продаються худоба, свинина, яловичина, картопля, капуста, консервовані огірки та інші сільськогосподарські товари. На спеціалізованих товарних біржах об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні споріднені групи (алюміній, мідь, нікель, вугілля, нафта, бензин, кава, какао, цукор, зерно тощо). Наприклад, відома Лондонська товарна біржа займається продажем металів, Нью - Йорська біржа продає каву, какао, цукор [13, с. 123-124].

На публічних товарних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є членами біржі. Діяльність цих товарних бірж регулюється законодавчими та урядовими актами, статутом біржі та правилами біржової торгівлі.

Приватні товарні біржі організовуються і функціонують у формі акціонерних корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери.

Фондова біржа - це установа, де здійснюється купівля-продаж цінних паперів - акцій, облігацій, сертифікатів, векселів тощо за реальними ринковими цінами.

Наступним важливим елементом інфраструктури ринку є валютна біржа. Вона являє собою специфічний ринок, де об'єктом купівлі-продажу є різні національні валюти відповідно до попиту та пропозиції. На валютній біржі здійснюються визначення ринкового курсу іноземних валют, укладання угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу, операції Центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти тощо.

Нині найбільші валютні біржі знаходяться в Лондоні, Нью - Йорку, Цюріху, Токіо та інших містах.

Важливим елементом сучасної інфраструктури ринку є біржа праці (робочої сили), або служба зайнятості. Біржа праці - це організація, яка регулярно здійснює посередницькі операції між підприємцями (роботодавцями) і найманими працівниками з метою купівлі-продажі товару - “робоча сила”.

Біржа праці здійснює аналіз стану ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили, веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням, сприяє підготовці і перепідготовці кадрів, створенню додаткових робочих місць, працевлаштуванню працездатних осіб, здійснює професійну орієнтацію молоді, виплачує грошову допомогу по безробіттю, надає профконсультації тощо.

Поряд з біржовим функціонує небіржовий ринок товарів, який може мати різні варіанти просування продукції та канали збуту.

Оптова торгівля -- діяльність із продаж товарів тим, хто купує їх з метою перепродажу або для професійного використання. За масштабами руху потоків товарів і послуг вона посідає перше місце в Україні. У передових країнах світу (США, Японії, Великої Британії) оптова торгівля забезпечує від 1/2 до 2/3 обороту товарів.

Роздрібна торгівля - діяльність з продажу товарів безпосередньо споживачам для їх особистого, некомерційного споживання. Вона охоплює 3/4 фонду оплати праці і виступає як:

а) організований ринок товарів - це товарооборот зареєстрованих роздрібних торговельних підприємств (понад 20 млрд. грн.);

б) неорганізований ринок товарів - продовольчі та речові ринки(базари, незареєстрована сітка роздрібної торгівлі), що забезпечують 1/3 куплених товарів, 53 відсотки непродовольчих і 6 відсотків послуг;

в) продаж послуг населенню;

г) ринок, основою якого є натуральна форма оплати у сільському господарстві та продукція особисто підсобного господарства, що становить 38-45 відсотків доходів сільськогосподарських працівників.

Значне місце в інфраструктурі ринку займає кредитна система. Вона являє собою сукупність різних видів банків та банківських об'єднань, інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, ощадних та інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів і надають їх економічним суб'єктам у вигляді грошових позик на умовах повернення і платності. Головною ланкою кредитної системи є банківська система. Банки - це фінансово-кредитні організації, що спеціалізуються на акумуляції грошових коштів та кредитуванні, посередництві у грошових розрахунках з економічними суб'єктами і операціях з цінними паперами.

У ринкову інфраструктуру входять і державні фінанси, основою яких є центральні і місцеві бюджети. Ці бюджети мають різні джерела доходів і витрачаються на різні цілі. Через державний бюджет відбувається перерозподіл доходів, фінансування державних цільових програм.

Елементом інфраструктури ринку є суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання.

Страхування - діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання, пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання страхового випадку за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Наявність централізованих грошових коштів дає, з одного боку, високі гарантії відшкодування збитків суб'єктам ринку, а з іншого - дає змогу економно і ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Суб'єкти страхової діяльності (страхові компанії) продають страхові поліси (свідоцтва) та акумулюють страхові внески юридичних і фізичних осіб. Одержані доходи розміщують в цінних паперах. Вони можуть надавати довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності.

Важливим елементом ринкової інфраструктури є аудиторські організації, які надають аудиторські послуги суб'єктам господарювання.

Аудит - це перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання кваліфікованими спеціалістами (аудиторами) з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим правилам і нормативам.

Аудит може здійснюватися незалежними особами (аудиторами), які мають кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю; аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Висновки аудиторських перевірок про господарсько-фінансову діяльність підприємства є гарантією його надійності, фінансової стійкості.

Сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, порядок їх підготовки, облік аудиторських організацій та аудиторів здійснює Аудиторська палата України.

Ще одним елементом ринкової інфраструктури є законодавство, правова система, що регулює взаємовідносини суб'єктів ринку.

Формування і функціонування ефективної ринкової інфраструктури в Україні активно впливатиме на розвиток сучасних ринкових відносин, підприємницької діяльності, зростання вітчизняної економіки.

Підсумовуючи вище сказане можна зробити висновок, для того щоб ринковий механізм працював без перебоїв, необхідна високоорганізована мережа спеціальних служб і організацій, котрі б забезпечували чіткий розподіл і використання трьох основних чинників ринку - засобів виробництва, грошових коштів і людських ресурсів. Система таких організацій складає елементи інфраструктури ринку. В умовах загального товарного виробництва вільними є ринок товарів, фінансовий ринок і ринок праці. Елементами інфраструктури є: підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система й комерційні банки; емісійна система й емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології й засоби ділової комунікації; податкова система й податкові інспекції; система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації; торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл; митна система; професійні спілки працюючих за наймом; комерційно-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудиторські компанії; громадські і державно-громадські фонди, призначенні для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ СПОЖИВЧОГО ТА БІРЖОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1 Основні проблеми функціонування установ ринкової інфраструктури в Україні

Ринок споживчих товарів є одним з найбільших в економіці України. На ньому домогосподарства забезпечують свої потреби в продовольчій і непродовольчій продукції іноземного та вітчизняного виробництва. Дослідження сектору споживчого ринку, де реалізуються вітчизняні товари, є важливим з кількох причин. По-перше, на ньому, як правило, формується попит на вітчизняні сировинні ресурси та інвестиційні товари, тобто він визначає вектор розвитку економічної діяльності в галузях, які виробляють сировину, напівфабрикати, верстати та обладнання. По-друге, збільшення обсягу продажу вітчизняних споживчих товарів є свідченням зростання продуктивності національної економіки, оскільки ці товари мають найбільшу додану вартість порівняно із сировиною та напівфабрикатами, використаними для їх виготовлення. До світової економічної кризи, що в IV кварталі 2008 р. охопила також економіку України, питома вага вітчизняної продукції на споживчому ринку країни мала тенденцію до зменшення, що супроводжувалося зростанням макроекономічних диспропорцій у вигляді від'ємного сальдо торговельного балансу, інфляції, уповільнення темпів підвищення ділової активності тощо.

Проблеми розвитку внутрішнього ринку споживчих товарів в Україні постійно привертають увагу багатьох економістів, які зробили певний внесок у їх вивчення. Разом з тим світова економічна криза зумовила нові тенденції розвитку цього ринку, що потребують подальшого дослідження. Нині особливої гостроти набуває необхідність дослідження тенденцій розвитку внутрішнього ринку вітчизняних споживчих товарів в умовах світової економічної кризи, його впливу на структуру економіки України [12, с. 59].

Проблемою 90-х років XX ст., яка актуальна і сьогодні, була і є невідповідність номінально існуючих елементів інфраструктури реальному середовищу їх існування: правовим нормам, діловим звичаям, а точніше, їх відсутності. Організаційно створені такі елементи інфраструктури, як комерційні банки, біржі, інвестиційні посередники та інші елементи, але у той же час не прийнятий необхідний і достатній пакет нормативних актів, а ті, що прийняті, часто суперечать один одному [4, с. 61].

Розвиток інфраструктури ринку споживчих товарів глобально не змінив кількість стаціонарних об'єктів торгівлі та складського господарства, але відбулася зміна форм їхньої власності, що й зумовило усі наступні перетворення. Суб'єкти підприємництва могли самостійно визначати рід діяльності колишніх магазинів та їх спеціалізацію. На жаль, це і стало причиною розвитку дисбалансу щодо розміщення торговельних об'єктів та зміни торговельної сфери.

Перехід України до ринкової економіки супроводжувався погіршенням структурно-територіальної організації торговельної мережі, закрилося чимало магазинів, деформувалася їхня структура за спеціалізацією, випереджувальними темпами відкривалися дрібні роздрібні торговельні об'єкти, а також неформальні (стихійні) ринки.

Відбувається процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує соціально-економічні перетворення. Прийнято чимало правових і нормативних актів з питань розвитку внутрішнього ринку, вдосконалення функціонування внутрішньої торгівлі, ринків продовольчих і непродовольчих товарів, формування ринкової та торгової інфраструктури, посилення захисту внутрішнього ринку споживчих товарів [1, с. 124].

Нагальною проблемою вітчизняного ринку споживчих товарів також є цінова нестабільність. Періодичні цінові збурення переростають у справжні колапси, що охоплюють різні товарні ринки, незалежно від обсягу попиту і пропозиції. Щоб поліпшити цінову ситуацію в Україні, необхідно обмежувати надмірну кількість посередників, котрі “розташувалися” між виробником та споживачем, бо кожен з них максимально “накручує” ціни. Завищена торгова націнка в структурі формування кінцевої ціни продукції часто зумовлена низькою ефективністю товароруху у сфері внутрішньої торгівлі. Слід шукати нові організаційні форми впливу на цінову стратегію суб'єктів внутрішнього ринку, щоб не допускати довільного завищення цін на споживчі товари. Удосконалення системи державного контролю за цінами має спиратися на розгортання справедливої економічної конкуренції. А. Мазаракі та В. Лагутін підкреслюють можливість виникнення серйозної проблеми, пов'язаної з надмірним державним втручанням у процес ринкового ціноутворення. Нестабільність цін в умовах глобальної кризи пояснюють недостатнім регулюванням, тому нерідко лунають заклики до розширення державного впливу в цій сфері. Історично в Україні склалося так, що суспільна думка схвально ставиться до дирижизму й обстоює активну участь держави в економіці. Але відомі прецеденти змушують не забувати про те, як диктат держави в ціноутворенні погіршував ситуацію на внутрішньому ринку [7, с. 21].

Основою стимулювання активності підприємств на ринку вітчизняних споживчих товарів є здатність отримувати прибутки. Збільшення їх величини, як правило, відбувається в результаті двох подій на ринку: зростання рівня цін на вітчизняні споживчі товари або зменшення витрат вітчизняних товаровиробників на виготовлення одиниці товарної продукції. І в першому, і в другому випадку у товаровиробників збільшуються стимули до розширення виробництва продукції, підвищення її пропозиції на внутрішньому ринку.

Обсяг пропозиції споживчих товарів на внутрішньому ринку відображає показник обороту роздрібної торгівлі у відсотках до відповідного періоду попереднього року, що розраховується органами статистики в порівнянних цінах. Збільшення величини цього показника та частки вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті є свідченням того, що ділова активність товаровиробників має тенденцію до зростання [12, с. 64].

До основних проблем розвитку сучасного ринку можна віднести і дефіцит вітчизняних сировинних ресурсів. Зменшення виробництва на внутрішньому ринку сировинної продукції призводить до підвищення рівня цін на неї та зростання собівартості товарів кінцевого споживання. В економіці України дефіцит окремих видів сільськогосподарської сировини набув ознак хронічного. Вплив дефіциту сировинних ресурсів на споживчу ціну кінцевого споживання. Інформація наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Аналіз виробництва молока та його вплив на споживчу ціну товарів кінцевого споживання

	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011р.
Виробництво молока %	95,9	98,7	97,9	98,6
Середня ціна реалізації молока %	131,8	111,4	126,8	125,1
Споживча ціна масла %	127,2	126,3	128,7	128,8
Середня ціна сиру %	130,5	107,9	126,4	126,3

З наведеної вище таблиці можна зробити висновок, що товарне виробництво молока суттєво не змінилось з 2009 р. У результаті у 2010-2011 рр. середні ціни реалізації молока зросли до 113,7 % - 112,3% в порівнянні з 2009 р. Це відповідно спричинило протягом 2010 - 2011 рр. підвищення споживчих цін на масло до 102 % та сир до 117,1 %.

Незадовільна швидкість нагромадження капіталу. Пропозиція споживчої продукції має тенденцію до зростання лише у випадку нагромадження достатніх інвестиційних ресурсів на підприємствах, що її виготовляють. Проте в Україні у 2010 р. на шляху оновлення виробничих потужностей вітчизняних підприємств виникли нездоланні перешкоди.

Це, насамперед, ускладнення процесу трансформації заощаджень домогосподарств у інвестиційні ресурси товаровиробників, що зумовлено рядом причин, з яких головна - втрата довіри населення до банківської системи. Кількісно оцінити рівень довіри населення до банків можна шляхом визначення частки депозитів домогосподарств, що залучені на умовах: “повернення на вимогу”, “строком на 1 рік”, “від 1 року до 2 років” та “більше 2 років”. Кредитувати нагромадження інвестиційних ресурсів на підприємствах банки можуть за рахунок “довгих” грошей. Їх запаси формуються на депозитних рахунках, які домогосподарства відкривають у банках на умовах “від 1 року до 2 років” та “більше 2 років”. Протягом 2010 р. обсяг депозитів, розміщених населенням у банківських установах на умові “повернення на вимогу”, становив 141,1% порівняно з 2009 р., а “строком на 1 рік” - 175,7%; водночас на умові “від 1 року до 2 років” - зменшився на 57,2%, “більше 2 років” - на 47,2%. У підсумку в 2010 р. частка депозитів домогосподарств, розміщених у банках на умовах “від 1 року до 2 років” та “більше 2 років”, що можуть забезпечити основу для нагромадження “довгих” грошей, становила 27,4% загального їх обсягу, тоді як у 2009 р. вона була вдвічі більшою - 55,7% . Це дає підставу для висновку, що через втрату довіри населення до банків процес трансформації заощаджень домогосподарств у інвестиційні ресурси підприємств ускладнився більш як у 2 рази.

Значною перешкодою є також зростання ризиків кредитування вітчизняних підприємств. У 2009 р. банківські установи перестали активно кредитувати сектор товарного виробництва через збільшення частки "проблемних" кредитів серед тих, які видавалися підприємствам у докризовий період. Крім того, вітчизняні підприємства, як вважають працівники банків, залишалися “пере кредитованими”. Наприклад, на думку експертів, у 80% вітчизняних корпоративних позичальників частка залучених кредитних ресурсів на балансі вища від рівня, що є прийнятним для банків. За такої ситуації банки віддавали перевагу закупівлі державних цінних паперів, а валютні ресурси використовували для обслуговування зовнішнього боргу.

Наведені чинники негативно впливатимуть на розвиток ділової активності на внутрішньому ринку і в найближчій перспективі. Про це певним чином свідчать економічні тенденції, які спостерігалися в минулому році. Зокрема у січні - травні 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. тривав процес збільшення дефіциту окремих видів сільськогосподарської сировини. Наприклад, середні ціни сільськогосподарських підприємств на молоко та молочні продукти підвищилися до 152,4%.

Зростання собівартості виробництва вітчизняних споживчих товарів у 2011 р. продовжувалося також через збереження незадовільного темпу нагромадження капіталу. Наприклад, у квітні банки видали кредити на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості в обсязі 80,1%; інші кредити в інвестиційну діяльність - 105,6% порівняно з відповідним періодом 2010 р. У населення дуже повільно відновлюється довіра до банківської системи. Наприклад, у січні - квітні 2011 р. частка депозитів домогосподарств, розміщених у банках на умовах “від 1 року до 2 років” та “більше 2 років”, зросла до 30,1% в їх загальному обсягу, тобто на 2,7 % з початку року. Таке незначне збільшення не могло істотно вплинути на величину запасів “довгих” грошей у банках і відповідно на їхні можливості щодо масштабного кредитування інвестиційної діяльності товаровиробників.

Вплив нецінових чинників на пропозицію вітчизняних споживчих товарів на внутрішньому ринку показує й те, що, наприклад, у січні - травні 2010 р., як уже зазначалося, відбулося зростання споживчого попиту до 116,5% порівняно з відповідним періодом попереднього року, а пропозиція споживчої продукції на ринку збільшилася лише до 101,1%. Це означає, що 15,4% попиту споживачів було задоволено не через додатковий випуск споживчої продукції, а через збільшення рівня цін на неї. За умови стабільного обмінного курсу ціни могли зростати лише на вітчизняну продукцію під дією нецінових чинників її пропозиції.

Таким чином, ринок має досить обмежені можливості для самостійної зміни структури товарного виробництва на користь вітчизняних споживчих товарів. Досягти таких змін можна лише за умови здійснення цілеспрямованої державної політики щодо пожвавлення ділової активності на внутрішньому ринку вітчизняних споживчих товарів [12, с. 67].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що основними проблемами є невідповідність номінально існуючих елементів інфраструктури реальному середовищу їх існування: правовим нормам, діловим звичаям, а точніше, їх відсутності. Організаційно створені такі елементи інфраструктури, як комерційні банки, біржі, інвестиційні посередники та інші елементи, але у той же час не прийнятий необхідний і достатній пакет нормативних актів, а ті, що прийняті, часто суперечать один одному.

Нагальною проблемою вітчизняного ринку споживчих товарів також є цінова нестабільність. Періодичні цінові збурення переростають у справжні колапси, що охоплюють різні товарні ринки, незалежно від обсягу попиту і пропозиції. Щоб поліпшити цінову ситуацію в Україні, необхідно обмежувати надмірну кількість посередників, котрі “розташувалися” між виробником та споживачем, бо кожен з них максимально піднімає ціни [2, с. 354].

Ускладнення процесу трансформації заощаджень домогосподарств у інвестиційні ресурси товаровиробників, що зумовлено рядом причин, з яких головна - втрата довіри населення до банківської системи.

Все це гальмує соціально-економічні перетворення.

2.2 Розвиток біржової торгівлі

Серед багатьох елементів інфраструктури реальної економіки, які обслуговують ринки товарів і послуг, природних ресурсів і ринок праці, особливо важливим є інститут біржі. Термін “біржа”, за однією версією, походить від латинського слова “bursa”, що означає “шкіряний гаманець”, за іншою - від імені першого біржовика голландського купця Уап йе Виrзе.

Біржі виникли давно. Ще у Стародавньому Римі відбувалися збори торгівців з метою обміну інформацією та укладання угод. У XIX ст. розвиток виробництва призвів до виникнення широкої мережі бірж у Німеччині, США, Франції, Японії, Росії. У XX ст. центр біржової торгівлі перемістився до США, на який у 90-ті роки XX ст. припадало майже 80 угод з кожних 100 [3, с. 302 ].

В Україні перші товарні біржі з'явилися у XIX ст.: 1834 р. - у Кременчуці, 1865 р. - у Києві.

В даний час в Україні зареєстровано 557 бірж, із них діючих -- 267.

Динаміка бірж в Україні показана в табл. 2.2.

Таблиця 2. 2

Динаміка бірж в Україні за період 2008 - 2012 рр.

Показники	Роки
	01.01.08	01.01.09	01.01.10	01.01.11	01.01.12
Усього зареєстровано	499	503	531	537	557
Універсальні	118	103	106	106	108
Товарні й товарно-сировинні	293	318	341	368	385
Агропромислові	30	26	25	25	25
Фондові та їх філії	17	19	21	_	_
Інші	41	37	38	38	39

Отже, виникнення і розвиток інституту біржі пов'язані з розширенням ринкових відносин, зокрема зі зростанням торгівлі сировинними ресурсами і сільськогосподарськими товарами, а згодом і цінними паперами. Традиційна організація торгівлі - ярмарок - вже не могла задовольняти контрагентів ринку; на зміну йому й приходить біржа як досконаліша форма торгівлі. Особливостями біржової торгівлі було те, що вона, на відміну від ярмарку, функціонує практично щоденно і, до того ж, торгує особливими товарами. Біржовим товарам властиві: масовість, взаємозамінюваність у межах своїх товарних груп, непередбачуваність коливання цін.

Специфіка цих товарів зумовила особливу увагу покупців і продавців до їхньої ціни, яка мала б відображати реальне співвідношення між попитом і пропозицією. Це міг забезпечити тільки високоцентралізований ринок, спроможний оперативно опрацьовувати велику кількість інформації. Таким ринком і стала біржа.

Інфраструктура біржового ринку включає: універсальні, товарні й товарно-сировинні, агропромислові, фондові та їх філії, спеціалізовані, біржі нерухомості, валютні та інші. Тобто вона має свої підсистеми: організаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки); фінансово-кредитну (банки, фондові, валютні біржі, інвестиційні, пенсійні та інші фонди); державно-регулятивну (законодавче регулювання ринкових відносин, біржі праці, оподаткування, ліцензування); науково-дослідне та інформаційне забезпечення (науково-дослідні установи, рекламні агентства, консалтингові компанії) [10, с. 57].

Біржа - це торговельний посередник між покупцем та продавцем, і об'єднання фізичних та юридичних осіб (продавців, покупців і торгівців), які розробляють правила, що сприяють проведенню торговельних операцій.

Особливістю біржі є те, що вона орієнтована на якийсь певний вид товару або групу товарів. Це масові стандартні товари. Зазвичай, сам товар на біржі відсутній, що тільки наголошує, що біржа є передусім засобом поєднання попиту і пропозиції й визначення ринкової ціни.

Торгівля на біржі має ту особливість, що вона відбувається не безпосередньо між покупцями і продавцями, а через посередників. Ними є брокери, дилери і маклери.

Розрізняють два типи біржових операцій: 1) на реальний товар; 2) угоди на термін. Якщо в першому випадку об'єктом біржової операції є реальний товар, а метою угоди - його купівля-продаж, то об'єктом угоди на термін є не сам товар, а контракт, зобов'язання на поставку, іншими словами - титул власності на товар. У сучасних умовах масовими стали угоди на термін (термінові угоди). Розрізняють такі їх види: форвардні, ф'ючерсні, опціонні. Світова практика має досвід створення так званих розумних бірж. Об'єкти угод на таких біржах - “ноу-хау”, тобто науково-технічні, технологічні та інші нововведення.

Розрізняють біржі: товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці.

Найпоширенішою складовою частиною інфраструктури ринкової економіки є товарна біржа - особливий ринок, де відбувається торгівля масовими однорідними товарами й де зароджується попит та пропозиція цих товарів. Її головна мета - це впорядкування, уніфікація ринкової економіки та визначення можливостей розвитку кожної галузі. Основною рисою товарної біржі є здійснення купівлі-продажу товарів та контрактів на їхні поставки, що забезпечує можливості розвитку всіх галузей без дефіциту й затоварювання.

На товарні біржі покладається два важливих завдання: виявляти ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції й забезпечувати товаровиробників оборотними коштами за рахунок біржової торгівлі ф'ючерсними контрактами [5, с. 118].

Вони функціонують на підставі Закону України “Про товарну біржу”.

Взаємовідносини підприємства з біржею ґрунтуються на біржовій угоді. Структура укладених угод на біржах показана у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Структура укладення угод на біржах за видами товарів (послуг) (млн.грн.)

	І квартал 2011 р.	ІІ квартал 2011 р.	ІІІ квартал 2011 р.
Усього	18541,9	32418,1	56819,2
Метал і металопродукція	0,4	4,2	5,7
Будівельні матеріали	34,7	93,0	156,3
Транспортні засоби	21,2	40,3	48,8
Лісоматеріали	171,0	448,4	650,8
Паливо	1130,1	4357,4	6002,5
Хімічна продукція	10,9	10,9	10,9
Непродовольчі товари	7,1	8,0	9,0
Продукція рослинництва	11239,1	16905,3	35409,4
Продукція тваринництва	1527,0	2166,6	2702,2
Продукти харчування	3909,4	7364,7	10430,4
Нерухомість	68,5	166,5	202,4
Земельні ділянки	0,2	3,4	4,3
Інші види	422,3	849,4	1186,5

споживчий біржовий ринок товар

Проаналізувавши дані таблиці, можна сказати, що протягом 2011 р. домінують укладені угоди на сільськогосподарську продукцію, тобто на продукцію тваринництва та рослинництва. В I кварталі 2011 р. вони складають 68% всіх укладених угод, в II кварталі - 58%, в III кварталі - 67,1%. Значне місце займають і укладені угоди на паливо та нерухомість. В I кварталі відповідно це 6,1% та 21,1%, в II кварталі 13,4% та 22,7%, III кварталі 10,6% та 18,4%.

Сенс і мета біржової торгівлі - швидше купити або продати товар, прискорити обіг, зменшити його витрати.

Фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій. Або фондова біржа - це насамперед торговельний зал, де брокери виконують замовлення на купівлю-продаж цінних паперів від своїх клієнтів.

Для створення фондової біржі необхідні певні суб'єкти: хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об'єднує продавця й покупця (брокерська компанія).

Цінні папери - документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язання. Торгівля ведеться або партіями на визначену суму, або за видами, при цьому угоди здійснюються без наявності на біржі самих цінних паперів.

Нині у світі функціонує близько 200 фондових бірж. У кожної з них є свої особливості, нерідко істотні. Навіть у Західній Європі, незважаючи на спроби сформувати єдиний ринок цінних паперів, у правилах діяльності фондових бірж зберігаються значні розходження.

У країнах з розвиненою ринковою економікою ринок цінних паперів як частина кредитно-фінансової сфери є об'єктом пильного державного контролю і регулювання.

Позитивними рисами фондової біржі є акумуляція вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання [11, с. 142]

В Україні станом на 01.01.2012 у біржові списки організаторів торгівлі включено 1 957 цінних паперів.

Кількість цінних паперів, які включені до біржових реєстрів організаторів торгівлі, становить 374. У біржовому реєстрі до котирувального списку за І рівнем лістингу включено 116 цінних паперів (з урахуванням перебування у біржовому реєстрі на декількох організаторах торгівлі - 182 цінних паперів), за ІІ рівнем лістингу - 258 цінних паперів (з урахуванням перебування у біржовому реєстрі на декількох організаторах торгівлі - 281 цінних паперів).

За результатами торгів на організаторах торгівлі обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами протягом січня - жовтня 2011 р. становив 200,88 млрд. грн.

Протягом січня- жовтня 2011 р. порівняно з даними аналогічного періоду 2010 р. обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на організаторах торгівлі збільшився більше ніж у 2 рази (або на 109,87 млрд. грн..) (січень-жовтень 2010 р. - 91,03 млрд. грн.).

Найбільший обсяг торгів за фінансовими інструментами на організаторах торгівлі протягом періоду зафіксовано з:

- державними облігаціями України - 86,16 млрд. грн. (42,90% від загального обсягу виконаних біржових контрактів (договорів) на організаторах торгівлі у січні-жовтні 2011 р.);

- акціями на суму 70,61 млрд. грн. (або 35,15%).

Обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на організаторах торгівлі на вторинному ринку становить 77,84% від загального обсягу біржових контрактів (договорів) протягом зазначеного періоду (див. додаток Б).

Організаційним елементом ринку робочої сили є біржа праці. Вона відіграє досить важливу роль у регулюванні ринку робочої сили. Біржа праці - це установа, яка здійснює посередницькі функції між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили відповідно до законів ринку. Саме на ній реєструють безробітних. Інакше кажучи, біржа праці забезпечує підприємства працівниками, а їх робочими місцями. Тут же вирішуються деякі питання соціального захисту працівників, підготовки і перепідготовки кадрів.

Функції біржі праці виконують переважно державні біржі праці, так звані державні бюро зайнятості, які підпорядковані міністерствам праці. До їхніх обов'язків входить насамперед надання посередницьких послуг при працевлаштуванні безробітних і людей, які бажають змінити місце роботи або професію.

До завдань біржі праці належать також вивчення попиту і пропозиції робочої сили, надання інформації про потрібні професії, профорієнтація молоді, здійснюють виплату допомоги по безробіттю (див. додатку В)

...