Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

1.1 Сутність,мета та види підприємств

Підприємство -- заснована на кооперації форма організації виробництва, що виступає як економічно відособлений суб'єкт господарювання. Підприємство ? історична категорія. Причини виникнення підприємств у науковій літературі розуміються по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував створення підприємств із розвитком кооперації та поділом праці, заснованим на переході до машинної стадії виробництва. Лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз пов'язує формування підприємств з єдністю природи, що обумовлено необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємство як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти? Підприємство також пов'язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм. Підприємство має володіти рядом істотних ознак. Основні з них наступні:

1) організаційна єдність; підприємство ? це певним чином організований колектив із своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

2) відособлене майно; підприємство має власне майно (що складається з основних і оборотних засобів) та самостійно використовує його у певних цілях;

3) майнова відповідальність; підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно законодавства;

4) системна єдність засобів виробництва; підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою одержання прибутку;

5) оперативно-господарська й економічна самостійність; підприємство саме здійснює різні угоди й операції, саме отримує прибуток і несе збитки, а за рахунок прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і подальший розвиток виробництва;

6) наявність ідентифікаційних ознак; підприємство мають впізнавати та відрізняти від інших підприємств. Для цих цілей підприємству дають ім'я (найменування), під яким воно набуває та відчужує майнові й особисті немайнові права, несе зобов'язання, виступає в суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача.

Роль підприємства в суспільному виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання факторів виробництва, а з іншого ? зв'язок між товарними і ресурсними ринками.

Таким чином, під підприємством розуміють самостійний суб'єкт господарювання, створений у порядку, встановленому законодавством, для виробництва продукції, виконання робіт і послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку за допомогою самостійного здійснення своєї діяльності, розпорядження власною продукцією та отриманим прибутком, що залишається в нього після сплати податків та інших обов'язкових платежів [14;c.31].

У мікроекономічній теорії головною метою діяльності підприємства вважається максимізація прибутку. Однак реально різні підприємства можуть ставити перед собою різні цілі залежно від інтересів економічних агентів: власників підприємства, менеджерів, власників акцій тощо. Так, для індивідуального власника невеликого підприємства за вибору між доходом і часом дозвілля метою може виступати максимізація корисності. Менеджери великих підприємств, що піклуються, насамперед, про зміцнення власного становища, можуть мати інші цілі, зокрема максимізацію продажу або максимізацію зростання підприємства, оскільки саме за цими показниками власники підприємства судять про ефективність діяльності менеджерів.

Широко відома японська модель, за якої головною метою фірми є максимізація доданої вартості. Додана вартість обчислюється як різниця між виторгом за визначений період і витратами на ресурси, придбані у зовнішніх постачальників. Вихідна філософія цієї моделі полягає у тому, що основна мета компанії -- належна винагорода управлінців і рядових працівників. При цьому винагорода містить у собі не тільки збільшену заробітну плату, премії, привілеї, а й моральне задоволення від виготовлення високоякісної продукції. Тим самим управлінці та робітники стають партнерами, які розуміють, що їхні особисті інтереси нерозривно пов'язані з конкурентоспроможністю фірми на внутрішньому і світових ринках. Вони разом вишукують шляхи підвищення продуктивності праці та якості продукції, скорочення витрат і збільшення обсягів продажу, підвищення ефективності інвестицій. Японський підхід до гармонізації взаємозв'язків між працею та керуванням базується на культурних цінностях, притаманних цій країні.

На теперішній час світовою економічною думкою напрацьовано різні теорії оптимізації діяльності фірми, в яких як альтернативи максимізації прибутку висуваються й інші цілі -- максимізація управлінської корисності, престиж фірми, завоювання та утримання певної частки ринку, освоєння нових ринків тощо. Американському вченому Г. Саймону «за новаторські дослідження процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій» у 1978 р. було присуджено премію пам'яті А.Б. Нобеля з економіки [14, с.7]. Відповідно до теорії «задоволення» Саймона фірма прагне досягти певного рівня прибутку, достатнього для задоволення акціонерів і реінвестування, а надалі не прикладає зусиль, щоб його максимізувати. Віддаючи данину поваги таким розробкам, зауважимо, що мотив прибутку завжди присутній у діяльності підприємства як головний або як один із значущих критеріїв його поведінки, оскільки інакше воно не матиме змоги втриматися у своєму бізнесі в довгостроковому періоді й досягти інших цілей.

У економічній теорії головним мотивом діяльності підприємства, його метою вважається максимізація економічного прибутку -- різниці між сукупним виторгом і сукупними економічними витратами.

Діяльність підприємства як ринково-виробничої системи завжди пов'язана з різного роду обмеженнями. Ними можуть бути дефіцитні ресурси, бюджет, який виділяється на організацію виробництва того або іншого блага, обсяги випуску, обумовлені місткістю ринку й часткою підприємства на ньому, тощо. Обмеження можуть мати правовий, економічний, соціальний та інший характер.

З урахуванням сформульованих принципів, цільових настанов підприємства і наявних обмежень можна виділити такі критерії формування виробництва, орієнтованого на одержання прибутку:

- максимум випуску (принцип максимізації): для заданого розміру витрат (бюджету) варто так скомбінувати ресурси, щоб максимізувати випуск;

- мінімум витрат (принцип мінімізації): для заздалегідь заданого випуску варто так скомбінувати ресурси, щоб мінімізувати витрати;

- максимум ефекту (принцип оптимальності): варто так скомбінувати ресурси і вибрати обсяг випуску, щоб максимізувати різницю «виторг -- витрати = прибуток = ефект» [19, с.101].

Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від його організаційно-правової форми та правового поля в якому воно діє.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов та кваліфікованого управління важливою є класифікація підприємств за певними ознаками [3]:

1) За метою й характером діяльності підприємства бувають комерційні та некомерційні. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

2) За формою власності підприємства розрізняють: приватні, колективні, комунальні, державні. Приватними є фірми, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки па особистій праці (праці членів сім'ї). Колективні підприємства ґрунтуються на власності її трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальні підприємства засновані на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є ті, що засновані на державній власності.

3) За національною належністю капіталу підприємства розрізняють:

- національні (капітал належить підприємцям своєї країни);

- закордонні (капітал належить іноземним підприємцям повністю, або в тій частині, що забезпечує їм повний контроль), реєструються в країні місцезнаходження;

- змішані (капітал належить підприємцям двох або кількох країн, реєстрація здійснюється в країні одного із засновників).

4) Найважливішою є класифікація підприємств за правовим статусом.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, які несуть відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капітаном). Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого підприємства.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у громадській діяльності, використання власного або орендованого майна.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства.

Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів, а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців, які залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності та за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні, негласні, цільові[2].

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання фірми всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску (за законом 1 рік для створення статутного фонду, мінімальний розмір якого становить 100 мін. з.п.).

Товариство з додатковою відповідальністю товариство, яке є аналогічним товариству з обмеженою відповідальністю, але в разі виникнення боргів учасник відповідає своїм внеском до статутного фонду, а за недостатністю суми, додатково належним йому майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (тобто середнє між повним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю).

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Тобто має місце поєднання двох форм відповідальності. Особа, яка має обмежену відповідальність, називається командит. Особа, що має повну відповідальність - доповнюючий.

Негласним є товариство, де один офіційний засновник, який працює частково або повністю на капіталі негласного (таємного) засновника. Ця форма в багатьох країнах заборонена.

Цільове товариство - товариство, яке створюється для єдиної мети. Коли мета досягається, товариство розпадається. Це єдина форма, яка не реєструється.

Найбільш розвинута форма господарських товариств - акціонерне товариство, головним атрибутом у якому є акція. Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне товариство має свій статутний фонд, мінімальний розмір якого становить 1200 мін. заробітної плати.Ідеальний варіант контрольного пакету акцій - 51%. Якщо акціонерів багато, то достатньо мати 30% від суми всіх акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

5) За галузево-функціональним видом діяльності підприємства розподіляють: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо. Класифікаційна належність підприємств за цією ознакою здебільшого зрозуміла із самої назви окремих груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові організації. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, транспортні засоби тощо.

6) За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування підприємства поділяють на головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.

Особливістю діяльності головної (материнської) фірми є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головного можна розподілити на дочірні, асоційовані і філії.

Дочірня фірма (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Проте материнська фірма строго контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційована фірма є формально самостійною, але з різних причин вона залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям.

Філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені та за дорученням головної організації, має однакову з нею назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

7) Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються на великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Мікропідприємство - підприємство із середньообліковою річною чисельністю працівників не більш як 10 чоловік і обсягом річного валового доходу не більш як 100 тисяч євро. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Підприємства можуть поєднуватися в:

· асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, але лише в тій області, до якої має відношення асоціація;

· корпорації - договірні об'єднання, створені на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

· консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Після виконання задач консорціум припиняє своє існування;

· концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т. д. на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

· картелі - договірні об'єднання підприємств однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності;

· синдикати - різновид картельної угоди, що припускає реалізацію продукції через єдиний спільний збутовий орган чи уже наявну збутову мережу одного з учасників об'єднання;

· трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. Оскільки тут інтегруються всі напрямки діяльності, такі підприємства цілком утрачають свою юридичну і господарську самостійність.

· холдинги - специфічні організаційні форми об'єднання капіталів. Подібні об'єднання утворяться, коли акціонерне товариство (товариство) само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а лише використовує свої фінансові засоби для придбання контрольних пакетів акцій інших акціонерних фірм із метою фінансового контролю за їх роботою й одержання доходу на вкладений в акції капітал.

· фінансові групи (фінансово-промислові групи) - об'єднання юридично й економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства, при формуванні яких у якості головної ставиться задача об'єднання банківського капіталу і виробничого потенціалу. Фінансову групу очолюють один чи кілька банків, що розпоряджаються капіталом підприємств, що входять в об'єднання, координують усі сфери їхньої діяльності. При цьому основним доходом діяльності банку повинні бути дивіденди від підвищення ефективності роботи підприємств, а не відсоток на кредит.

1.2 Принципи діяльності та функції підприємств

Кожне підприємство у своїй діяльності керується низкою принципів, які заведено поділяти на системонезалежні та системозалежні (залежно від суспільно-економічної системи, у якій функціонує підприємство).

До системонезалежних принципів належать такі:

- комбінування виробничих факторів. Кожне підприємство має купувати і певним чином комбінувати фактори виробництва. Так, сільськогосподарському підприємству потрібні земля, добрива, насіння, робочі машини, персонал та інші фактори; машинобудівному підприємству -- земельна ділянка, виробничі будинки і споруди, сировина, менеджери, робітники тощо. Навіть комплексно-автоматизоване підприємство або ремісниче ручне виробництво не в змозі обмежитися використанням лише одного фактора виробництва;

- економічність або економічна раціональність -- спосіб вибору рішень, заснований на прагненні одержати найкращі економічні результати, використовуючи обмежені ресурси. Відповідно до цього принципу підприємство у своїй діяльності керується одним із двох екстремумів: за обмежених ресурсів одержати максимум випуску або ж заданий обсяг продукції виготовити з мінімальними витратами факторів виробництва. Якщо підприємство дотримується принципу економічності за комбінування виробничих факторів, то виробництво називають ефективним;

- фінансова рівновага. Підприємство створюється, як правило, із сподіванням на довгострокове функціонування. Для забезпечення довгострокової ефективності воно має бути спроможним вчасно розраховуватися за зобов'язаннями і фінансувати свої програми, тобто фінансові засоби і витрати підприємства мають бути збалансовані в часі.

Комбінування виробничих факторів, економічність і дотримання фінансової рівноваги -- принципи, якими керується кожне підприємство за будь-якого суспільно-економічного ладу держави.

Системозалежні принципи тісно пов'язані з державою і тією концепцією, яку вона обирає як оптимальний спосіб організації загальноекономічного процесу забезпечення населення благами. До системозалежних належать принципи дохідності та плановості роботи підприємства. підприємство галузевий організаційний правовий

Принцип дохідності означає, що підприємство у своїй діяльності керується вимогою отримання максимального прибутку від вироблення і продажу продукції. Цей принцип є базовим для діяльності підприємств в умовах ринкової економіки.

Принцип плановості є визначальним у виробничій діяльності централізовано керованих економічних систем. У державах з такими системами виходять з того, що завдання визначення обсягів виробництва і видів продукції є настільки відповідальним, що передання його вирішення безпосереднім виконавцям (підприємствам) неприпустиме. Структура суспільних потреб визначається центральними плановими органами. Підприємство у своїй діяльності керується державним планом, встановленим «згори» директивними показниками, лімітами, нормами і нормативами, розробляючи на цій основі свої річні та п'ятирічні плани.

Оскільки на теперішній час здебільшого застосовуються змішані форми господарювання, що в різних державах різняться співвідношенням елементів ринкового і планового регулювання, підприємства у своїй діяльності керуються і тими і іншими принципами залежно від сектору народного господарства (наприклад, приватні підприємства сфери послуг), специфіки продукції, способів її реалізації (наприклад, продукція, виготовлена за держзамовленням) та інших ознак.

Які ж функції виконують підприємства в економіці? Основна мета економіки - це створення товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції. Саме цю мету і покликані реалізувати підприємства, в цьому і полягає їх основна функція. Іншими словами, функцією кожного підприємства є максимально можливий випуск суспільно корисної продукції при найменших витратах.

Діяльність будь-якого підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції - створенню максимуму товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства при найменших витрат виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній із них специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічні функції підприємства-це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладання контрактів, наймання працівників і раціонально організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітньої плати та прибутку), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна і творча.

Мобілізаційна функція полягає в тому, що підприємство мобілізує капітал, трудові та інші ресурси для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу.

Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власникові і суспільству в цілому лише тоді, коли будуть раціонально використовуватися. Тому підприємець бере на себе функцію організації виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. Підприємці знаходять талановитих, здібних людей, здатних ефективно керувати підприємством і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі.

Творча функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати нові досягнення наукової творчості.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Крім зазначених функцій, які виконує підприємство у межах національної економіки, є зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.

За часів командно-адміністративної системи, коли все було підпорядковане державі і підприємства не були власниками майна, не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, оскільки всі рішення директивно вказувалися через відповідні державні органи. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державного комплексу, а не самостійною економічною одиницею.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де існують різні форми власності, різні види підприємств, форми організації господарювання. Власник чи менеджер підприємства самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне значення в їх розв'язанні має прагнення до одержання максимального прибутку.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно ставитися до свого майнового і фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться в кризовому стані або й збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише за наявності чіткої, досконалої організації господарювання.

За умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна самостійна ланка економіки.

1.3 Особливості створення підприємств в Україні

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, законодавство визнає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на організацію створення всіх форм підприємств. Вони визначені Господарським та Цивільним кодексами, Законами України, які регулюють загальні умови створення юридичної особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Створення підприємства, як правове поняття, включає визначення засновників, їх засновницьких компетенцій та порядку діяльності. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство як юридичну особу. Таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту, якщо цього вимагає організаційна форма, свідоцтво про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства на земельній ділянці сюди входять також документи на право землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Трудовий колектив має право виступати засновником підприємства у випадку і порядку, передбачених Господарським і Цивільним кодексами, законодавством про приватизацію та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до діючого чинного законодавства в Україні засновниками підприємств можуть бути:

1)державні, колективні, орендні, спільні підприємства, громадські організації та їх підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські асоціації та інші підприємства і організації, які є юридичними особами;

2) державні органи, уповноважені керувати державним майном;

3) спільні органи, які вказані вище, підприємства, організації і громадяни;

4) Антимонопольний комітет України та його територіальні органи.

Підприємства можуть створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти підприємницьких організаційних структур без прав юридичної особи - свої відособлені підрозділи і філії, представництва та інші з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків.

Щодо дочірніх підприємств, то відповідно до законодавства України, правом створювати дочірні підприємства наділені підприємства двох організаційних форм: господарські товариства і спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Установчими документами створення підприємства називається комплект документів, встановленої законом форми, згідно з якими підприємство створюється і діє як суб'єкт права. Перелік актів, які відносяться до установчих документів:

- по-перше, це рішення одного або кількох власників чи уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два або більше, таким рішенням визначено установчий договір;

- по-друге, це статут підприємства. Законодавством України визначено перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів.

Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Це такі дані:

- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

- зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий,' валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;

- про склад підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

- порядок утворення майна;

- порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

- порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства);

- про перелік органів правління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

- про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію;

- про порядок припинення діяльності підприємства: підстави, орган, що приймає рішення припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами;

- розподіл майна, що залишилося.

Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського володіння.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом управління, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).

Крім обов'язкових до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити чинному законодавству України.

Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичною дією при його створенні, за якою підприємство офіційно вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його реєстрації. Державна реєстрація підприємства встановлена згідно вимог діючого чинного законодавства, де викладені умови і порядок реєстрації підприємств державним органом. Більш детально вони визначаються Положенням про порядок державної реєстрації підприємств, затвердженим Кабінетом міністрів України. Етапи створення і державної реєстрації підприємства наведені в табл.1.

Відповідно до законодавства України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою з дня його державної реєстрації, діяльність незареєстрованих не допускається. З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Таблиця 1

Етапи створення і реєстрації підприємства

Назва і послідовність	Короткий зміст етапу	Вид заключного документа
Рішення про створення підприємства	Вибір виду діяльності підприємства. Пошук партнерів-засновників. Підготовка техніко-економічного обґрунтування	Техніко-економічне обґрунтування
Збори засновників	Вибір організаційно-правової форми підприємства. Вибори або призначення керівника	Витяг з протоколу зборів
Підготовка засновницьких документів	Підготовка проекту засновницького договору та статуту підприємства	Засновницький договір і статут підприємства
Організаційно-підготовча робота	Отримання інформації та бланків у реєстраційному відділі органу місцевої влади	Інформація і бланки документів
Звернення до нотаріальної контори	Нотаріальне засвідчення підписів засновників і керівників створюваного підприємстві)	Нотаріальне засвідчення документів
Звернення до державного органу реєстрації	Подання необхідних документів, включаючи додаткові та квитанцію про сплату реєстраційного збору	Свідоцтво про реєстрацію підприємства
Звернення до органу статистики	Занесення підприємства до Єдиного державного реєстру і присвоєння йому ідентифікаційного колу	Ідентифікаційний код
Звернення до установи банку	Оформлення документів та відкриття розрахункового рахунку, укладання договору на банківське обслуговування	Одержання номера розрахункового рахунку
Звернення до місцевого відділу	Подання заяви на одержання дозволу на виготовлення круглої печатки і штампів. .	Дозвіл на виготовлення печатки і штампі"
Звернення до гравірувальної майстерні	Виготовлення печатки і штампів для створеного підприємства	Кругла печатка і штампи

Для державної реєстрації підприємства до відповідного органу державної реєстрації подається заява засновника з проханням зареєструвати підприємство. До заяви додаються рішення про створення підприємства, статут та інші документи за переліком, визначеним Господарським кодексом, Законами України та іншими нормативно-правовими актами.

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у термін не більше 5 робочих днів з дня подачі заяви. Протягом цього часу орган державної реєстрації зобов'язаний видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. За державну реєстрацію підприємства вноситься плата, розмір якої встановлений Кабінетом міністрів України "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розміри плати за державну реєстрацію".

Свідоцтво про реєстрацію підприємства є юридичною підставою для відкриття підприємством розрахункового рахунку в установах банків, інших рахунків за місцем реєстрації або будь-яких інших банках за згодою сторін, а також розв'язання питання про виготовлення печатки, за заздалегідь підготовленим ескізом.

Для відкриття розрахункового рахунку в банку подаються такі документи: заява про відкриття рахунку за встановленою формою; копія затвердженого статуту підприємства; копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства; заповнена банківська картка із зразками підписів і відбитку печатки підприємства.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: унаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у випадку невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів його недоцільності.

Загальні підстави реорганізації і припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Господарським кодексом, Законами України та іншими нормативно-правовими актами. У разі банкрутства підприємства припинення його діяльності регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності позичальника або визнання його банкрутом", який теж поширюється на підприємства всіх видів.

Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства або уповноважений ним орган). Припинення діяльності підприємства за юридичними підставами, як зазначалося вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення внаслідок зменшення попиту на вироблювану продукцію тощо.

Види підстав примусового припинення діяльності підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку. Примусово підприємства припиняють свою діяльність, по-перше, на підставі рішень суду, арбітражного суду про визнання недійсними установчих документів підприємства, невідповідність їх чинному законодавству та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення суду, арбітражного суду за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним чинного законодавства. По-третє, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення суду, арбітражного суду у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження. При зміні місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про це орган державної реєстрації. По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення діяльності визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності позичальника або визнання його банкрутом".

Господарський кодекс передбачає дві правові форми припинення діяльності підприємства: ліквідацію і реорганізацію. У випадку ліквідації підприємство припиняє свою діяльність як суб'єкт права без правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку виникає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, щодо нього переходять права і обов'язки приєднаного підприємства Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права.

Виокремлення передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності на іншу (наприклад, державної на колективну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру в органах статистики.

Размещено на Allbest.ru

...