Внутрішній економічний механізм підприємства
Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства. Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму. Внутрішні ціни і методи їх формування. Облікові одиниці виробничої програми та їх залежність від типу виробництва.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2013 |
| Размер файла | 126,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
1. Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства
1.1 Підприємство - складна відкрита система. Різні аспекти побудови підприємства: виробничо-технічний, організаційний, економічний. Економічна модель підприємства як відкритої системи. Горизонтальний та вертикальний поділ праці на підприємстві, його структуризація. Функції підприємства й організаційні форми їх виконання. Схеми взаємодії підрозділів основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури
1.2 Економічний статус підрозділів підприємства та його вплив на структуру управління. Підрозділи внутрішньої кооперації та підрозділи, що випускають готову продукцію
1.3 Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур
2. Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму
2.1 Економічний механізм як система чинників, що забезпечує реалізацію економічних інтересів підприємства, підрозділі, працівників. Зв'язок і відмінності економічного механізму підприємства та його підрозділів
2.2 Основні засади побудови внутрішнього економічного механізму
2.3 Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму
2.4 Пряме планове регулювання діяльності підрозділів з боку центрального апарату управління. Переваги і недоліки такої форми, сфера її застосування
2.5 Підрозділи як самостійні суб'єкти ринку й генератори прибутку
3. Внутрішні ціни і методи їх формування
3.1 Функції та система внутрішніх цін
3.2 Внутрішні ціни на продукцію підрозділів. Методи формування цін на продукцію внутрікооперованних підрозділів (ціни на базі витрат виробництва, ціни з урахуванням прибутку). Внутрішні ціни на базі ціни готової (кінцевої) продукції, договірні та ринкові ціни. Формування цін за схемою «собівартість + прибуток», нижня і верхня межі ціни в довгостроковому та короткостроковому періодах. Методи встановлення ціни «за рівнем поточних цін», «рівнем попиту», їх особливості та сфери застосування
4. Система і порядок планування
4.1 Система та зміст внутрішніх планів. Зв'язок внутрішньозаводського планування з плануванням діяльності підприємства в цілому. Структура та показники внутрішніх планів для підрозділів центрів витрат і центрів прибутку, підрозділів різного ієрархічного рівня
4.2 Принципи розробки внутрішніх планів (системності, участі, оптимальності, безперервності, гнучкості)
4.3 Методи планування
4.4 Сутність, переваги і недоліки синхронного і послідовного планування
4.5 Методи ієрархічного планування, їх переваги, недоліки та сфера застосування
4.6 Система техніко-економічних норм і нормативів як основа розробки планів. Класифікація норм і нормативів за їх видами, терміном дії, ступенем диференціації та агрегування
4.7 Методи розробки норм і нормативів
5. Виробнича програма та її ресурсне обґрунтування
5.1 Сутність виробничої програми підрозділів. Планово-облікові одиниці виробничої програми та їх залежність від типу виробництва
5.2 Одиниці виміру та показники загального обсягу виробництва
5.3 Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами
5.4 Забезпечення виробничої програми виробничою потужністю
6. Планування витрат і прибутку
6.1 Елементи й калькуляційні статті витрат, прямі і непрямі, змінні і постійні витрати підрозділів
6.2 Основні показники витрат підрозділів: кошторис, собівартість виробів. Функції кошторисів, їх елементна та калькуляційна структура
6.3 Обчислення матеріальних витрат, витрат на зарплату й соціальні потреби. Формування загальновиробничих витрат, їх поділ на змінні та постійні
6.4 Визначення планової собівартості кінцевої продукції підрозділів. Методи калькулювання та сфери їх застосування
7. Контроль і оцінювання діяльності
7.1 Контроль як функція управління. Форми контролю діяльності підрозділів (поточний і періодичний контроль). Звітність підрозділів, її зміст і періодичність
7.2 Оцінювання діяльності та його роль. Порівняння фактичних показників із плановими, нормативними, фактичним за минулі періоди 43
7.3 Оцінювання виробничої діяльності. Оцінювання виконання плану за номенклатурою та загальним обсягом виробництва. Ритмічність виробництва та її визначення. Чинники забезпечення ритмічної роботи 44
7.4 Оцінювання ефективної роботи за показниками витрат. Відносні та абсолютні показники витрат і їх застосування для оцінювання роботи підрозділів
8. Механізм стимулювання
8.1 Стимулювання як спонукання до дій у певному напрямку. Матеріальне та нематеріальне стимулювання. Провідна роль матеріального стимулювання в забезпечені ефективної діяльності підрозділів. Джерела стимулювання
8.2 Обґрунтування форм оплати праці з урахуванням стимулювальних особливостей. Сфери застосування відрядної і почасової оплати праці
8.3 Сутність оплати праці за кінцевим колективним результатом і сфера її ефективного використання
8.4 Роль стимулювання через участь у прибутку. Форми участі у прибутку
9. Матеріальна відповідальність за результати роботи
9.1 Роль господарських договорів у забезпеченні матеріальної відповідальності. Форми матеріальної відповідальності підприємств та їх підрозділів - суб'єктів ринку за порушення договірних зобов'язань. Штрафи, відшкодування збитків. Відповідальність підприємства перед державою та споживачами за якість продукції
9.2 Методи обчислення збитків і економічних санкцій
9.3 Структура внутрішньої матеріальної відповідальності на підставі економічних претензій і порядок її функціонування. Особливості обчислення втрат і внутрішніх економічних санкцій
10. Аналіз системи „витрати-випуск-прибуток”
10.1 Сутність і передумови аналізу системи „витрати-випуск-прибуток”
10.2 Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат
11. Регулювання й оцінювання виробничих запасів
11.1 Оптимізація запасів та інтервалів поставляння матеріалів
11.2 Оцінювання руху виробничих запасів і його вплив на собівартість продукції
12. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження
12.1 Сутність і форми адаптації операційної системи. Механізм адаптації устаткування виробничих систем
12.2 Обґрунтування форми придбання устаткування
Література
економічний механізм підприємство
1. Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства
1.1 Підприємство - складна відкрита система. Різні аспекти побудови підприємства: виробничо-технічний, організаційний, економічний. Економічна модель підприємства як відкритої системи. Горизонтальний та вертикальний поділ праці на підприємстві, його структуризація. Функції підприємства й організаційні форми їх виконання. Схеми взаємодії підрозділів основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури
Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:
- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;
- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) - продукція, роботи, послуги;
- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи) ;
- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації) ; має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.
З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.
Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.
З соціального погляду підприємство - це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.
Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками компонентів виробництва та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.
З інформаційної точки зору підприємство - складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.
В екологічному аспекті підприємство - це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.
Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов'язками.
Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.
Зауважимо, що всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».
Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.
Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.
Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.
Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.
Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу структуру.
Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази цього процесу - заготівельні, обробні, складальні, випробувальні - дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.
Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце.
Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.
У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх - цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.
Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:
1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;
2) орієнтацією виробництва;
3) організаційним середовищем;
4) місцем розташування виробництва.
Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми спеціалізації - технологічна та предметна. Технологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів технологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі - ливарні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємстві - прядильні, ткацькі, обробні.
Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру виробів.
У разі предметної структури основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалізації взагалі здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв'язку з чим їх часто називають предметно-замкнутими. Прикладами таких цехів є цех шестерень на верстатобудівному заводі; цехи двигунів, шасі, коробок швидкостей на автомобільному; цехи рантового, гвинтового взуття на взуттєвій фабриці.
Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах.
Поширеним типом виробничої структури для підприємств багатьох галузей промисловості є предметно-технологічна, або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві основних цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознакою. Як різновид цієї спеціалізації використовують предметно-подетальну чи предметно-повузлову спеціалізацію цехів з неповним циклом виготовлення продукції.
Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їхні взаємозв'язки. Виробництво може спеціалізуватися на одній із фаз виробничого процесу, наприклад на складанні виробів або механообробці. Проте воно може спеціалізуватися також на всіх фазах виробництва продукції - від отримання замовлень до постачання виробу замовнику.
Широка спеціалізація, до якої на сучасному етапі прагне більшість підприємств, дає можливість мінімізувати витрати, скоротити тривалість циклу виробництва продукції, підвищити її якість та конкурентоспроможність. Однак тенденції світового розвитку підприємств - це вузькоспеціалізоване підприємство.
Орієнтація виробництва. Щодо орієнтації виробництва, то розширення предметної спеціалізації сприяє збільшенню кількості виробничих процесів виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієнтована на розвиток технологій та вимагає формування виробничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.
Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.
Отже, складність продукції та способів її виробництва обумовлюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.
Організаційне середовище та його елементи, наприклад організаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та створюють умови для формування нових структурних підрозділів.
Місце розташування виробництва та структурних підрозділів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.
1.2 Економічний статус підрозділів підприємства та його вплив на структуру управління. Підрозділи внутрішньої кооперації та підрозділи, що випускають готову продукцію
Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:
1) підрозділи - центри витрат;
2) підрозділи - центри прибутку, серед яких виокремлюють:
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
- підрозділи - центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
1.3 Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур
Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств. З'являються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні результати. Їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управлялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у період індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучасного періоду.
Прискорення виробничого процесу потребує нового підходу до функціонування підприємства, який базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено низкою причин, зокрема: ускладненням техніки, упровадженням принципово нових технологій, розширенням ринків за національні межі, різким зростанням конкуренції та ін. В умовах непередбаченого економічного середовища зрозуміло, що стара форма управління та організації виробництва дуже малорухлива зі своїм контролем зверху донизу, своєю багатоповерховою ієрархією. З'являється потреба в органічних системах, які б складалися з численних дрібних одиниць, спроможних автоматично пристосовуватися до ситуації завдяки постійному притоку інформації знизу до вершини. Саме тому сумнівними видаються переваги великих компаній, інертних і негнучких, які традиційно керувалися зверху. Щоб вижити, вони часто діляться або, зберігаючи єдність, радикально трансформуються.
Починаючи з 80-х років світова конкуренція примусила підприємства сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп'ютерні системи дають змогу автоматизувати більшість видів праці робітників та службовців. Адміністрація вимушена скорочувати у масовому порядку персонал. За зауваженням одного американського економіста, управлінські ланки підприємств змарніли до кісток, стали плоскими і децентралізованими. Близько двох мільйонів робочих місць середньої управлінської ланки США було ліквідовано, що становить приблизно їх третину.
Ці «скелетні» структури змушені створювати загальні філії з конкурентами, складати партнерські угоди з постачальниками та клієнтами, формувати групи науково-дослідної роботи, загальні для всього сектора, та інші стратегічні союзи, створювати «організаційні мережі». Ясно, що традиційно керувати цими, часто сумісними з іншими підприємствами структурами, неможливо. Тому більшість великих підприємств поділилися на окремі частини - стратегічні господарські підрозділи (СГП).
СГП орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, надавати переваги тому чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури підприємства, яка базується не на ієрархії влади і не на мережі, скоординованій з центральним органом управління. Таку концепцію можна назвати «економікою внутрішньофірмового підприємництва». Усі внутрішні підрозділи, у тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за власні результати, але при цьому повністю автономні у своїй діяльності. Вони можуть вступати в різноманітні об'єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не визначено межами власності. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила «організаційної економіки» подібно до державного управління національною економікою.
Якщо усередині такої групи СГП підприємці опановують нові продукти, купують і продають як у межах, так і зовні групи, то в цих підрозділах здійснюється така ж незалежна й творча взаємодія, як і на звичайному ринку. У цьому полягають їх переваги. Тому найскладніші проблеми швидко знаходять ефективне вирішення, що забезпечує розвиток, який неможливий усередині ієрархічної системи.
Для сучасного етапу розвитку вітчизняних підприємств, очевидно, зазначена концепція може розглядатися як перспективна, здійснення якої на практиці поки що пов'язане з рядом труднощів. Тому більш доцільним напрямком трансформації виробничої структури наших великих підприємств є виокремлення підрозділів внутрішньовиробничої кооперації, які виробляють проміжну продукцію та вироби для внутрішнього споживання, і так званих «центрів прибутку» - самостійно функціонуючих субпідприємств, що випускають готову продукцію. Такі «центри» дають змогу більш гнучко та швидко реагувати на зміну ринкової ситуації.
Проектування і вдосконалення організаційних форм виробничої структури підприємств та об'єднань повинні супроводжуватися економічною оцінкою варіантів, що розглядаються. Основними показниками є рівень трудомісткості та собівартості продукції, тривалість виробничого циклу, продуктивність праці та ін. Економічне обґрунтування та вибір варіантів повинні проводитися згідно з сучасними методиками визначення економічної ефективності господарських рішень.
2. Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму
2.1 Економічний механізм як система чинників, що забезпечує реалізацію економічних інтересів підприємства, підрозділі, працівників. Зв'язок і відмінності економічного механізму підприємства та його підрозділів
Функціонування підприємства як системи господарюючих елементів (підрозділів) забезпечується через його внутрішній економічний механізм. Структура цього механізму визначається через:
-організаційно-технічну систему або формування вертикальних зв'язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв'язків між окремими підрозділами;
- систему планування діяльності підрозділів;
- систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
- установлення матеріальної відповідальності підрозділів;
- мотиваційний механізм функціонування.
Організаційно-технічна система підприємства визначається переважно формою зв'язків між окремими підрозділами.
Структура технологічної мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.
Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів.
Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.
Установлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.
Мотиваційний механізм створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме:
- мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;
- мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва;
- мотиваційного механізму підприємництва.
Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції.
Мотиваційний механізм розвитку підприємства спрямований передусім на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції. В основу цього механізму покладено мотиви нововведень у виробництві, які генеруються внутрішніми елементами виробничого процесу зовнішнім оточенням, мотиви сприйняття нововведень виробничою системою (відкритість технологічної системи для нововведення, сприйняття нововведень організацією та персоналом), мотиви інженерно-технічної творчості як безпосередніх учасників процесу технічного розвитку, так і учасників виробничого процесу.
Таким чином, особливості кожної з наведених складових внутрішнього економічного механізму визначають характер діяльності підприємства як системи та створюють умови для досягнення поставлених цілей.
2.2 Основні засади побудови внутрішнього економічного механізму
Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко визначених та науково обґрунтованих принципів.
Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продукцію, на яку у даний момент є попит споживача.
Принцип безперервності і надійності виявляється у створенні таких організаційно-господарських та технічних умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму виробничого процесу. Вирішення цього завдання забезпечується:
- надійністю та злагодженістю функціонування як самої управляючої системи та її органів, так і об'єкта, яким управляють;
- наявністю зворотного зв'язку між усіма компонентами управляючих органів та об'єктів управління;
- визначеними процедурами та конкретними заходами усунення виникаючих дисфункціональних ефектів (відхилень), що виникають.
Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов'язує у часі дії людей, кількість, асортимент і якість ресурсів, що витрачаються. Пов'язати всі послідовні етапи виробничого процесу, подальшу діяльність підприємства з його конкретною роботою в даний період можливо лише за допомогою довгострокового, поточного та оперативного планування, яке, на думку американських фахівців, має бути «спрямоване не на контроль поточної, а на проектування майбутньої діяльності фірми».
Демократичний принцип розподілу функцій управління ґрунтується на методах і правилах суспільного поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який:
- краще за інших інформований про стан справ на відповідному об'єкті;
- найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення;
- може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації.
Принцип науковості та обґрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці. Принцип науковості не може бути реалізований лише на основі пізнання законів виробництва. Дотримання вимог цих законів потребує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін. Це, у свою чергу, передбачає використання новітньої комп'ютерної техніки та математичних методів як важливої передумови нормального функціонування механізму управління економікою на всіх її рівнях, і передусім на підприємствах.
Існування принципу ефективності управління пов'язане з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство постійно перебуває в пошуку ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентоспроможної продукції.
2.3 Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму
Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві мають бути створені відповідні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності, економічна відповідальність за кінцеві результати праці.
Майнова відокремленість виробничих підрозділів підприємства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.
Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників і використанням у виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.
Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об'єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.
Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає змогу одержувати інформацію про стан і результати роботи підприємства і його підрозділів; відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимальність їх використання.
Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні ґрунтується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підприємства та на економічній заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його конкурентоспроможність на ринку.
Економічна відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і договірних зобов'язань, що сприяє досягненню оптимального співвідношення між отриманими результатами і витраченими ресурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів підприємства.
Однією з основних передумов функціонування внутрішнього економічного механізму поряд з наданням підрозділам відносної самостійності має бути створення внутрішньозаводської інфраструктури шляхом формування різних суб'єктів економічних відносин усередині підприємства.
2.4 Пряме планове регулювання діяльності підрозділів з боку центрального апарату управління. Переваги і недоліки такої форми, сфера її застосування
Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно-наказного управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.
Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається кількома чинниками, а саме: призначенням продукції, величиною підприємства та розмірами його підрозділів.
На форму функціонування економічного механізму підприємства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить виробнича структура підприємства та його підрозділів, характер технологічних процесів та їх оснащеність, форми організації виробництва, праці та управління. У міру підвищення серійності виробництва розширюється застосування високопродуктивного спеціального обладнання, прогресивних технологічних процесів, зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємством взагалі.
Сучасний період розвитку промислового виробництва характеризується високим ступенем оновлювання об'єктів виробництва. У зв'язку з тим, що виробничий апарат промислових підприємств оновлюється повільніше, ніж вироби, що виготовляються, виникає одна з найгостріших проблем сучасного виробництва - проблема його адаптації до динамічної зміни продукції. Тому сучасна виробнича система, на якій грунтується економічний механізм, має бути:
- високоефективною - вирізнятися високою продуктивністю при мінімальних витратах виробництва;
- високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудових і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об'єктів виробництва;
- стабільною - характеризуватися постійним складом і структурою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва протягом певного періоду часу.
Не менш суттєву роль при формуванні економічного механізму відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) можуть застосовуватись договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.
За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості підвищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажувати обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі економіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифікація поряд з, науково-технічним прогресом стала головним напрямком підприємництва великого капіталу.
2.5 Підрозділи як самостійні суб'єкти ринку й генератори прибутку
Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:
1) підрозділи - центри витрат;
2) підрозділи - центри прибутку, серед яких виокремлюють:
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
- підрозділи - центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
3. Внутрішні ціни і методи їх формування
3.1 Функції та система внутрішніх цін
В основі системи внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються.
Внутрішні планово-розрахункові ціни створюють основу договірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо-фірмовою кооперацією.
Внутрішня ціна в практиці внутрішнього обігу виконує ті самі функції, що і ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагомими є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляється через облік витрат виробництва, стимулююча - через формування частки прибутку згідно зі структурою внутрішньої ціни. Основна мета внутрішніх розрахунків досягається в тому разі, якщо рівень внутрішніх цін забезпечує найбільш ефективне функціонування існуючої системи управління підприємством.
Установлення внутрішніх цін, особливо у великих компаніях, - складне та трудомістке завдання. Оскільки рух коштів згідно з цінами є лише документальним і не створює реального прибутку для підприємства, складається враження, що встановлення рівня внутрішніх цін - виключно облікова операція, яка не впливає на реальні господарські рішення. Проте практичний досвід показує, що багато часу витрачається на формування та узгодження внутрішніх цін.
Кожне підприємство формує свою власну систему внутрішніх цін. Однак можна виділити два основні чинники, які впливають на вибір системи внутрішньофірмового ціноутворення: стиль управління вищого керівництва та професійна орієнтація керівництва підприємства.
Стиль управління проявляється в ступені його централізації. Коли підприємство як організація має централізовану структуру і можливості кожного структурного підрозділу щодо прийняття рішень обмежені, система внутрішніх цін формується зверху. Вона єдина для всіх структурних підрозділів підприємства. Утім, застосування такого принципу має одну перевагу - відсутність численних внутрішніх переговорів та узгоджень щодо встановлення внутрішніх цін.
У разі децентралізованої структури управління кожний структурний підрозділ функціонує в умовах більшої свободи вибору, а відтак він має можливість обирати відповідну систему внутрішнього ціноутворення. Автономний структурний підрозділ, природно, прагне якнайкраще захистити свої інтереси; «сильні» структурні підрозділи (наприклад, за складом кадрів) у цьому випадку перебувають у кращому становищі, ніж «слабкі» або нові структурні підрозділи. Підрозділ, який виготовляє кінцеву продукцію та вимушений сплачувати високу внутрішню ціну за комплектуючі вироби, може опинитися в ситуації, коли не зможе реалізувати свою продукцію на ринку через її високу ціну. Як наслідок, прибуток, урахований у внутрішній ціні, не буде реалізований, що призведе до збитку для підприємства взагалі.
Що стосується професійної орієнтації керівництва компанії, то залежно від професійної підготовки менеджерів та їх практичного досвіду можна виокремити менеджерів, які більш схильні до виробництва та техніки, ніж до маркетингу, і навпаки. Усе це впливає на вибір системи внутрішніх цін.
На підприємствах, зорієнтованих на виробництво, існує тенденція до ціноутворення на основі витрат виробництва (внутрішня ціна дорівнює витратам виробництва плюс прибуток). На підприємствах, орієнтованих на ринок, внутрішня ціна напівфабрикатів та готової продукції частіше встановлюється як різниця між ринковою ціною та витратами реалізації. Саме таку систему застосовують провідні компанії світу. Кожна система внутрішніх цін має свої недоліки та переваги, однак підхід, заснований на ринкових цінах, здається найбільш ризикованим. Існує також проміжний варіант внутрішнього ціноутворення - використання договірних цін.
У процесі становлення ринкової економіки внутрішній механізм вітчизняних підприємств докорінно змінюється. Насамперед це виявляється у більш широкому використанні структурними підрозділами підприємств елементів ринкових відносин. Предметно спеціалізовані структурні підрозділи отримують відносну економічну самостійність. У своїй господарській діяльності вони мають можливість приймати самостійні рішення; їх продукція не передається від підрозділу до підрозділу, а реалізується, їх дохід та оплата праці персоналу безпосередньо залежать від результатів господарської діяльності (обсягу випущеної і реалізованої продукції, витрат виробництва та ін.). Таким чином, трансформація внутрішнього механізму підприємств безпосередньо впливає на зміну ролі внутрішніх цін у їх господарській діяльності: внутрішні ціни стають одним із найважливіших елементів цього механізму.
В умовах розширення економічної самостійності структурних підрозділів виникає потреба у використанні внутрішніх цін як економічного елемента управління структурними підрозділами з боку адміністрації підприємства. Такі ціни замінюють цілу систему директивних показників (випуск продукції у вартісному вимірі, фонд заробітної плати тощо) і дають можливість управляти господарською діяльністю підрозділів підприємства, не використовуючи надто жорсткої регламентації. За допомогою цілеспрямованого формування рівнів цін адміністрація центрального апарату управління ставить перед структурними підрозділами орієнтири їхньої господарської діяльності виходячи зі стратегічних завдань усього підприємства.
Структурні підрозділи підприємства в умовах відносної економічної самостійності дістають можливість самостійно виконувати замовлення сторонніх організацій, а також здійснювати спільну діяльність на принципах прямих договірних відносин. В останньому випадку внутрішні ціни формуються без участі адміністрації підприємства і є критеріями вартісної оцінки роботи окремого підрозділу з боку інших підрозділів, які беруть участь у спільному виконанні замовлення.
3.2 Внутрішні ціни на продукцію підрозділів. Методи формування цін на продукцію внутрікооперованних підрозділів (ціни на базі витрат виробництва, ціни з урахуванням прибутку). Внутрішні ціни на базі ціни готової (кінцевої) продукції, договірні та ринкові ціни. Формування цін за схемою «собівартість + прибуток», нижня і верхня межі ціни в довгостроковому та короткостроковому періодах. Методи встановлення ціни «за рівнем поточних цін», «рівнем попиту», їх особливості та сфери застосування
В основі внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніякі платежі при цьому не здійснюються.
У практиці внутрішньофірмових відносин внутрішні ціни формуються на рівні ринкових цін, на договірній основі та на основі витрат виробництва.
Внутрішні ціни, визначені ринковими цінами. За базу внутрішніх цін беруться або усереднені ринкові ціни на внутрішньо фірмові матеріали та комплектуючі вироби, які, з точки зору підприємства, є проміжною продукцією. За відсутності таких цін використовуються ціни на аналогічну продукцію. Існує декілька переваг ринкових цін як бази для формування внутрішніх цін, а саме: вони забезпечують стабільну основу господарської взаємодії підрозділів; дають змогу об'єктивно оцінити ефективність діяльності підрозділів, оскільки саме ринкові ціни є об'єктивним вимірником витрат і прибутку.
Проте внутрішні ціни, визначені на базі ринкових, не є оптимальним інструментом внутрішніх розрахунків. Так, не завжди можна визначити ринкову ціну на внутрішню продукцію або ціну аналога.
Внутрішні ціни, визначні на базі фактичної ціни готової (кінцевої) продукції. Своєрідною альтернативою викладеному вище методу внутрішнього ціноутворення може бути такий метод установлення цін на внутрішні деталі та вузли, який базується на фактичній ціни реалізації готової продукції підприємства. При визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни готової продукції віднімають витрати виробництва та прибутки підрозділів-постачальників. Процес розрахунку здійснюється у зворотному порядку послідовності технологічного процесу виробництва.
При формуванні внутрішніх цін на базі ринкових цін на кінцеву продукцію виникає проблема визначення величини прибутку у внутрішній ціні. Вирішуючи цю проблему на практиці, орієнтуються на галузеву норму прибутку або здійснюють це пропорційно витратам виробництва або обсягу товарообігу. Але в будь-якому з названих варіантів не виключається можливість довільного розподілу прибутку, що може стати причиною зниження ефективності корпоративної системі управління.
Внутрішні ціни, сформовані на договірній основі. На практиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву продукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внутрішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну продукцію виходячи з існуючого рівня ринкових цін.
Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва. Цей метод внутрішнього ціноутворення найбільш широко використовують у практиці організації внутрішньо фірмових відносин вітчизняні підприємства.
Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення. Виходячи з викладеного вище можна зробити висновок, що в системі внутрішнього ціноутворення необхідний поступовий перехід до розрахунків, що ґрунтуються на ринкових цінах.
У всіх існуючих методах внутрішнії розрахунків нижньою межею ціни є витрати (повні, виробничі, прямі, додані) підрозділу-постачальника, а верхньою межею - ринкова ціна.
4. Система і порядок планування
4.1 Система та зміст внутрішніх планів. Зв'язок внутрішньозаводського планування з плануванням діяльності підприємства в цілому. Структура та показники внутрішніх планів для підрозділів центрів витрат і центрів прибутку, підрозділів різного ієрархічного рівня
Планування як важлива функція менеджменту - це процес визначення (проектування) завдань на майбутнє, умов і засобів їх виконання. Планування діяльності підприємства має два аспекти - зовнішній і внутрішній. Ці аспекти планування тісно пов'язані, але мають специфічні завдання й особливості, передусім на середніх і великих підприємствах з розвинутою внутрішньою структурою та внутрішньокоопераційними підрозділами.
Перший аспект планування стосується підприємства як юридичної особи і суб'єкта ринку, що функціонує в певному мікро- і макросередовищі. У цьому випадку підприємство розглядається як ціле, і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку, напрямки розвитку та їх результати. Мінлива кон'юнктура ринку та ймовірний вплив інших чинників зовнішнього середовища дуже впливають на достовірність показників планів підприємства. Тому їх розроблення потребує обширної інформації, ретельного аналізу стану справ та обґрунтованих прогнозів. Ця робота може бути виконана тільки висококваліфікованими фахівцями.
Внутрішнє планування, хоча й органічно поєднане із зовнішнім, є більш вірогідним і значною мірою формалізованим, оскільки стосується роботи підрозділів, які утворюють єдину виробничу систему і мають між собою усталені технологічні зв'язки. Ця обставина дещо спрощує розроблення внутрішніх планів. Проте складна система внутрішньокоопераційних зв'язків між основними підрозділами, основними і допоміжними, вплив кон'юнктури ринку через зміну попиту на продукцію підприємства, цін на продукцію та фактори виробництва ставлять високі вимоги до організації внутрішнього планування. Воно має бути гнучким, придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства. При цьому такі зміни мусять бути збалансованими по всій системі взаємозв'язків.
Зміст внутрішніх планів залежить від вибраної схеми внутрішнього економічного управління, передусім від ступеня економічної самостійності підрозділів. Для підрозділів внутрішньої кооперації, особливо за умов технологічної їх спеціалізації, основними розділами плану є план виробництва і план витрат. Саме вони характеризують мету та ефективність діяльності і контролюються з боку апарату управління. Плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підрозділів взагалі-то самостійного значення не мають, оскільки кадрова, постачальницька, науково-технічна та інвестиційна політика за цих умов жорстко централізована і має перспективну спрямованість. Більш широкою є сфера планування предметне спеціалізованих підрозділів, що виготовляють продукцію як для внутрішніх потреб, так і для поставки на ринок, мають статус центрів прибутку і суб'єктів ринку (але не є юридичними особами). Орієнтовний склад планів підрозділів підприємства показано на рис. 4. 1.
...Подобные документы
Виробничо-організаційна та економічна модель підприємства; структуризація системи управління, форми функціонування внутрішнього економічного механізму; світовий досвід організації. Сутність внутрішньогосподарського ринку; ціни та методи їх формування.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 02.08.2011Виробничо–організаційна та економічна структуризація підприємства. Характеристика структурних підрозділів підприємства, як центрів витрат і доходів. Формування та контроль витрат структурних підрозділів підприємства. Формування витрат та збут продукції.
курсовая работа [98,1 K], добавлен 04.04.2007Аналіз діючої моделі на підприємстві внутрішнього економічного механізму. Економічні форми функціонування окремих підрозділів підприємства. Системи планування і контролю результатів. Ефективність функціонування підрозділів як господарюючих елементів.
контрольная работа [704,0 K], добавлен 20.06.2012Організаційна та виробнича структура підприємства. Аналіз організаційної та виробничої структури підприємства. Планування діяльності підприємства. Виробнича програма та її обґрунтування. Планування виробничої собівартості. Визначення внутрішніх цін.
дипломная работа [139,3 K], добавлен 08.12.2008Побудова, структура, типи і форми внутрішнього економічного механізму та його функціональних підсистем. Планування та організація економічної діяльності підрозділів підприємства. Облік, контроль та оцінка результатів. Стимулювання діяльності підрозділів.
курс лекций [279,1 K], добавлен 22.11.2014Характеристика зовнішнього середовища підприємства. Система планування та економічного аналізу. Бухгалтерський облік. Внутрішній механізм та внутрішня економічна політика підприємства. Норми та нормативи витрат матеріальних цінностей на підприємстві.
отчет по практике [74,3 K], добавлен 08.12.2008Поняття виробничої програми підприємства, її календарний розподіл та економічна оцінка. Організація виробництва як форма забезпечення ефективності діяльності підприємства. Планування виробничої програми. Аналіз випуску продукції, майна підприємства.
курсовая работа [3,2 M], добавлен 06.05.2014Види і форми підприємницької діяльності. Організаційно–управлінська структура підприємства. Оцінка техніко-організаційного та економічного рівня, забезпечення ефективності використання трудових ресурсів підприємства, впровадження економічного механізму.
курсовая работа [87,1 K], добавлен 25.07.2009Виробнича програма підприємства - план виробництва і реалізації продукції. Етапи формування і розробки виробничої програми. Планування діяльності підприємства на основі виробничої програми. Розробка виробничої програми та її ресурсне забезпечення.
реферат [21,2 K], добавлен 25.03.2008Сутність, формування, структура та складові елементи економічного потенціалу підприємства та його властивості. Основні економічні показники господарської діяльності підприємства. Динаміка показників формування фінансових результатів підприємства.
курсовая работа [467,2 K], добавлен 29.04.2014Сутність і функціональні складові економічної безпеки, її зовнішні та внутрішні фактори. Розробка заходів з економічної безпеки підприємства, методи її аналізу й оцінки. Складання кошторису витрат на виготовлення продукції, розрахунок її ціни та прибутку.
курсовая работа [86,8 K], добавлен 29.12.2013Характеристика та організаційна структура підприємства, історія його розвитку та аналіз техніко-економічних показників. Завдання та інформаційне забезпечення аналізу виробничої діяльності підприємства. Аналіз ритмічності та сезонності виробництва.
курсовая работа [102,6 K], добавлен 20.03.2013Загальна характеристика і організаційна структура підприємства. Розрахунок виробничої потужності і обсягу виробництва, чисельності працівників і фонду оплати праці, собівартості продукції. Зведені техніко-економічні показники підприємства, що вивчається.
курсовая работа [79,1 K], добавлен 24.10.2014Сутність та значення виробничої собівартості, економічний механізм її формування й розрахунку. Аналітичне дослідження стану та напрямів удосконалення виробничої собівартості підприємства на прикладі ВАТ "Першотравенський завод електротехнічного фарфору".
дипломная работа [510,0 K], добавлен 03.12.2011Сутність кризи та економічний механізм виникнення кризового стану підприємств. Особливості антикризової політики на підприємстві. Методика формування антикризової програми підприємства. Сутність, види та порядок розробки стратегії підприємства.
дипломная работа [624,2 K], добавлен 10.06.2013Особливості функціонування та економічна сутність переробного підприємства. Ресурсний потенціал, обсяги виробництва. Розрахунок економічної ефективності переробки молока. Шляхи удосконалення управління фінансовими ресурсами для розвитку підприємства.
курсовая работа [188,1 K], добавлен 26.03.2014Поняття виробничої програми підприємства та правила її розробки. Крива виробничих можливостей. Методи оцінки й добору працівників. Фінансово-економічні результати, інтегральна ефективність діяльності підприємства та основні джерела її підвищення.
контрольная работа [272,7 K], добавлен 20.01.2011Вибір типу ремонтного підприємства, методу і форми організації ремонту. Розрахунок річної виробничої програми. Схема технологічного процесу. Визначення капітальних вкладень, складання кошторису виробництва. Балансовий прибуток та рентабельність фірми.
курсовая работа [357,3 K], добавлен 13.03.2015Економічна сутність доходів підприємства. Організаційно-економічна характеристика підприємства. Аналіз формування доходів торговельного підприємства. Маркетингові дослідження як метод підвищення доходів. Структура вільних цін і порядок їх формування.
курсовая работа [273,7 K], добавлен 25.11.2014Способи формування ресурсної бази підприємства. Розгляд методів нарахування амортизації. Особливості розрахунку собівартості річного обсягу виробництва продукції за економічними елементами. Характеристика основних виробничих фондів підприємства.
курсовая работа [86,9 K], добавлен 08.01.2013
