Макроекономічна нестабільність: економічний цикл, безробіття та інфляція

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВО

Кафедра економічної теорії

КОНТРОЛЬНА РАБОТА

З МАКРОЄКОНОМІКИ

На тему: «Макроекономічна нестабільність: економічний цикл, безробіття та інфляція»

Виконалала:

Студентка 3курса

Полякова В.А.

Провірила: Штефан С.І.

Харьков 2013

Зміст

Вступ

1. Циклічність в макроекономіці

1.1 Визначення економічного циклу

1.2 Види економічних циклів

1.3Види криз і типи економічних циклів

2. Безробіття як показник циклічного розвитку

2.1 Показники та причини безробіття

2.2 Методи боротьби з безробіттям

3. Інфляція

3.1 Визначення інфляції. Інфляція попиту та інфляція пропозиції

3.2 Теорія адаптивних та раціональних сподівань

3.3 Аналіз інфляційних процесів в Україні

4. Макроекономічна нестабільність в Україні та антикризова політика держави

Висновки

Список використаної літератури

безробіття інфляція попит

Вступ

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям).

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. Вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогоспо-дарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. Тобто, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції. Проте з 1825 р., коли відбулась перша світова економічна криза, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

1. Циклічність в макроєкономіці

1.1 Визначення економічного циклу

Економіці, як і іншим сферам життєдіяльності суспільства, властива наявність циклічності, тобто періодичні коливання економічної активності. Причому ці коливання відбуваються нерівномірно - піднесення та спади постійно змінюють один одного. Циклічність економіки означає, що економічний розвиток країни відбувається в рамках певного циклу. Отже, економічний цикл - це періодичні піднесення та спади рівнів економічної активності (а саме: рівня валового внутрішнього продукту, рівня зайнятості населення, рівня інфляції тощо) протягом декількох років. Кожен економічний цикл може тривати різну кількість років. Проте всі цикли мають одні й ті самі фази: піднесення; пік піднесення; спад; дно спаду (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Економічний цикл

Проілюструємо циклічність економіки України за 1990-2009 рр. за даними табл. 1.2.



Рис. 1.2 Циклічність економіки України за 1990-2009 рр.

Рис. 1.2 видно, що в 1991-1999 рр. економіка України перебувала у фазі спаду. 1999 рік є дном спаду. Починаючи з 2000 р. ВВП України починає збільшуватися, і економіка в цей період у фазі піднесення. 2008 рік стає піком піднесення. А з 2009 р. українська економіка знов перебуває у фазі спаду. Специфікою ринкової економіки є циклічний характер її розвитку. Циклічність - це повторювані зміни, рух від одного стану макроекономічної рівноваги до іншого. Економіка у своєму розвитку ніби пульсує: періоди піднесення замінюються спадами або навіть кризами, потім знову починається піднесення. Тому в тривалий період часу динаміка буде відображатися хвилеподібною лінією, де кожна хвиля відповідає повному циклу розвитку економіки.

Економічним циклом називається відрізок часу між двома однаковими станами економіки. Економічний цикл відображає нерівномірність у розвитку економіки, а також є причиною і слідством економічного розвитку.

Економісти виділяють 4 фази циклів: піднесення, криза, застій, пожвавлення.

1) Економічне піднесення - характерне збільшення чистих інвестицій у виробництво ресурсів і предметів споживання, зростання курсу цінних паперів, скорочення безробіття, зростання прибутків і заощаджень населення і бізнесу. Це викликає підвищення платоспроможності, підвищення сукупного попиту над сукупною пропозицією, що обумовлює ріст загального рівня цін як на предмети споживання, так і на ресурси. Фірми прагнуть розширити пропозицію за рахунок нових капіталовкладень, що викликає збільшення попиту на кредит і призводить до зростання процентних ставок.

2) Криза надвиробництва - стосується виробництва предметів споживання і полягає в перевищенні їх сукупної пропозиції над сукупним попитом. Це призводить до зниження прибутку компаній, у результаті вони не можуть оплатити частину замовлень на купівлю ресурсів. Внаслідок цього фірми, що виробляють матеріальні ресурси, також стикаються з перешкодами, пов'язаними з кризою збуту. Підприємства, що взяли позички для випуску продукції в розрахунку на прибуток від її реалізації, виявляються неплатоспроможними і намагаються одержати нові позики, але не для розширення господарської діяльності, а для погашення старих позичок і запобігання банкрутству. Така ситуація робить кредит більш дорогим і викликає низку банкрутств, у тому числі серед банків, тому що вкладники починають вилучати свої внески.

3)Стагнація - застій в економіці, виробництві, торгівлі, що передує спаду, супроводжує спад.

Застій, або депресія - починається, коли сукупна пропозиція падає до рівня скорочено сукупного попиту. Масове банкрутство припиняється, не спостерігається подальшого погіршення. Значна частина виробничих потужностей не діє, незайнятість трудових ресурсів досягає великих масштабів. Виживають тільки ті фірми, які в умовах попереднього піднесення встигли підвищити свій технологічний рівень, що забезпечив зниження собівартості, а також ті, що зуміли уникнути надмірної кредитної заборгованості. Вони можуть із прибутком продавати продукцію по знижених цінах, тим більше що ціни на ресурси при застої і недовантаженні потужностей прийнятні.

4)Пожвавлення - коли підприємства, що залишилися, за рахунок власних і позикових коштів оновлюють виробництво. Їх технічне переозброєння створює додатковий попит на засоби виробництва і збільшує число робочих місць у галузях, що виробляють їх. Відповідно зменшується безробіття і підвищується платоспроможність населення, розширюється попит на предмети споживання і збільшується їхній випуск. Сукупний попит поступово зростає, відбувається пожвавлення економіки в порівнянні з фазою застою. Пожвавлення переростає в економічне піднесення нового циклу тоді, коли масштаби економічної активності з основних показників перевершують їхні передкризові значення.

Матеріальною основою циклів служить масова заміна активної частини основного капіталу. Також до причин можна віднести зміни в сільському господарстві й обумовлені демографічними процесами.

Криза надвиробництва усуває неефективні виробництва й економічно примусово підштовхує суспільне виробництво до відновлення технологічного потенціалу. Тобто, економічний цикл - це певна спіраль поступального руху технологічного потенціалу господарського комплексу, до якого повинен пристосовуватися кожний економічний суб'єкт, який прагне практично витримати конкурентну боротьбу за гроші споживачів.

У ході економічного циклу відбувається зміна різноманітних показників, властивих тій або іншій його фазі. У зв'язку з цим виділяють такі показники:

1. Проциклічні - вони зростають у фазі піднесення і скорочуються у фазі спаду виробництва. До них належать швидкість обігу грошей, завантаження виробничих потужностей, загальний рівень цін.

2. Контрциклічні - під час піднесення скорочуються, а під час спаду збільшуються. Це рівень безробіття, число банкрутств.

3. Ациклічні - їх зміна не пов'язана з фазами економічного циклу. Насамперед це обсяг експорту.

Також існує ряд показників, які можуть збігатися зі змінами економічної активності, або її випереджати, або запізнюватися.

Випереджаючі - досягають свого максимального або мінімального значення раніше досягнення піднесення або спаду в економіці. До них можна віднести число новостворених підприємств, зміни в запасах, зміна грошової маси.

Запізнюючі - досягають свого максимуму після досягнення піднесення або спаду. До них належать рівень процентної ставки комерційних банків, питомі витрати на зарплату, витрати на нові підприємства й обладнання.

Збіжні - змінюються одночасно із зміною економічної активності. В їх число входять рівень безробіття, особисті прибутки, процентні ставки центрального банку.

Причини економічних циклів

Чому ж відбуваються спади та піднесення економічного розвитку країни? Різні економісти по-різному пояснюють такі коливання. Отже, до причин відносять:

1) політичні та випадкові події. Так, у кінці 2004 р. в країнах Південно-Східної Азії відбулася страхітлива подія - цунамі, яка забрала життя понад 200 тис. чоловік. Звичайно, такі обставини не могли не вплинути на економічне становище цих країн;

2) використання технічних нововведень. Дійсно, науково-технічний прогрес прямо впливає на коливання економічного розвитку країни. А саме: країна з високим рівнем технічної оснащеності може залучати більшу кількість інвестицій, більше експортувати товарів та послуг внаслідок зменшення витрат (тому обсяг ВВП зростає), ніж ті країни, у яких використовується менше технічних нововведень;

3) інфляція. Деякі економісти вважають, що причиною циклічних коливань є ніщо інше, як інфляція. Уряд, на їхню думку, випускає занадто багато грошей. Тому товари та послуги в цій країні дорожчають;

4) рівень витрат суспільства. Загальновідомо, що в період економічних криз люди схильні до заощаджень, в той час як з економічної точки зору суспільство повинно якомога більше витрачати коштів, щоб підтримувати виробництво. Однак все ж таки суспільство більш схильне до збільшення заощаджень. Тим самим економічна криза ще більш посилюється. І навпаки, в період піднесення суспільство повинно більше заощаджувати коштів, щоб економіка не "перегрівалася". Але люди в цей період схильні тратити якомога більше, в результаті настає криза перевиробництва. Таким чином економіка із фази піднесення переходить до фази спаду.

Однак, не зважаючи на те, що причини економічних циклів відомі, спрогнозувати, коли це трапиться, практично неможливо, навіть у сучасну еру використання новітніх комп'ютерів.

1.2 Види економічних циклів

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.

Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

динаміка валового національного продукту і національного доходу;

динаміка промислового виробництва;

динаміка зайнятості;

динаміка завантаженості виробничих потужностей;

динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших - відбуваються за їхньої відсутності.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб'єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо.

Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. До прикладів можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки.

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов'язується з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку - низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20-25, а іноді й більше років - період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва.

Друга частина великого циклу - висхідна хвиля, що триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

1.3 Види криз і типи економічних циклів

Особливе місце в економічному циклі займає криза. Вона проявляється як порушення рівноваги в економіці, як дестабілізація всієї економічної системи або окремих її сфер. Виділяють такі види криз:

1. Структурна криза - охоплює декілька економічних циклів. Вона викликається необхідністю перебудови структури виробництва на новій технологічній основі. Наприклад, енергетична криза 70-х років.

2. Циклічна криза - охоплює всі галузі і сфери виробництва. У результаті наростаючих диспропорцій в економіці товари не реалізуються. Пропозиція перевищує попит, виникають труднощі зі збутом. Вони ведуть до скорочення виробництва і росту безробіття, що ще більше знижує купівельну спроможність населення. У результаті скорочуються всі економічні показники, падає прибуток, заробітна плата, знижуються інвестиції. Падає курс цінних паперів. Процес закінчується хвилею банкрутств і масового закриття підприємств.

3. Часткова криза - торкається тільки окремої сфери економіки і може відбутися як у фазі піднесення, так і у фазі спаду. Наприклад, криза 1997 - 1998 років.

4. Галузева криза - охоплює окремі або суміжні галузі економіки. Виникає в результаті зміни галузевої структури або зовнішніх причин: дешевого масового імпорту аналогічної продукції, росту цін на імпортовані сировину і матеріали.

Сучасна економічна наука нараховує велику кількість видів циклів. Розрізняються вони між собою причинами виникнення і термінами тривалості.

1. Цикли Дж. Кітчина - короткострокові коливання. Основні причини виникнення цих циклів пов'язані з коливаннями світових запасів золота, а також із закономірностями грошового обігу. Їхня тривалість у середньому 2 - 4 роки.

2. Цикли Р. Жугляра - середньострокові цикли тривалістю 9 - 11 років, як основні причини їх виникнення визначаються збої в діяльності кредитної сфери, порушення взаємодії кредитно-грошових чинників, викликаних діяльністю банків.

3. Цикли С. Кузнеца - належать до середньострокових, їхня тривалість 10 - 20 років, так звані будівельні цикли. Пов'язані з періодичним відновленням виробничих споруд і житла.

4. Цикли Н. Кондратьєва - довгострокові цикли, тривалість 50 - 55 років. Причина довгострокових циклів полягає в циклічності розвитку технічного прогресу, у динаміці використання нововведень. Нові відкриття і винаходи втілюються в нових засобах виробництва, що швидко поширюються і забезпечують ріст продуктивності праці. Проте настає момент, коли попит перевищує обмежені можливості цих засобів виробництва. Виникає спад. Вихід із нього пов'язаний із появою нових ідей, масовим впровадженням їх у нові засоби виробництва.

В даний час сучасні економічні цикли мають ряд особливостей.

По-перше, завдяки регулюючій діяльності держави економічні цикли стали менш глибокими і менш тривалими.

По-друге, раніше фази циклу в різних країнах наставали в різний час. Зараз цикл синхронізувався, і його фази настають у більшості країн майже одночасно.

По-третє, завдяки антициклічному регулюванню межі між окремими фазами циклу стали більш розмиті і фази циклу стали плавно переходити одна в одну.

По-четверте, з початку 70-х років ХХ сторіччя економічному циклу стала властива стагфляція - одночасний ріст інфляції і безробіття.

2. Безробіття як показник циклічного розвитку

2.1 Показники та причини безробіття

Безробіття є однією з найголовніших проблем економіки країни. Воно призводить до зниження рівня виробництва, рівня доходів населення, а отже, й до збільшення соціального напруження між різними верствами населення. Кожна людина працездатного віку (в Україні від 16 років і до 55 років жінки, 60 - чоловіки) має здатність до праці, а саме: сукупність певних фізичних та інтелектуальних здібностей для виробництва товарів та послуг. Таке працездатне населення належить до робочої сили. Отже, безробіття - це економічне явище, за яким частина робочої сили не може знайти місця для праці. Визначається безробіття як різниця між усією кількістю робочої сили та кількістю зайнятих. Так, в Україні кількість зареєстрованих у державній службі зайнятості безробітних у 2010 р. становила 102,5 тис. осіб.

Причини безробіття

До основних причин існування безробіття, як економічного явища належать:

1. Сплата допомоги по безробіттю. Загальновідомо, що сплата допомоги по безробіттю знижує стимули працездатного населення щодо пошуку місця праці. Наприклад у розвинутих країнах, таких як Швеція, Німеччина, дуже високі показники безробіття. Це відбувається тому, що в цих країнах дуже висока допомога по безробіттю, вона практично дорівнює середній заробітній платі. Стає зрозумілою поведінка працездатного населення: навіщо працювати, якщо можна одержувати практично таку саму заробітну плату.

2. Стійкість заробітної плати, або безробіття "очікування". Таке явище виникає за умови перевищення реальної заробітної плати над її середнім значенням (так само як і з ВВП, заробітна плата поділяється на номінальну та реальну). Стійкість заробітної плати призводить до нестачі робочих місць, тобто пропозиція праці перевищує попит на неї. І працездатне населення змушене "очікувати", коли ж з'являться нові робочі місця (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Безробіття «очікування»

Форми безробіття

До основних форм безробіття належать:

фрикційне безробіття;

структурне безробіття;

циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття- робітники звільнюються з метою пошуку більш придатного місця роботи або їх робота носить сезонний характер.Така форма безробіття пов'язана з пошуками та очікуванням роботи в найближчому майбутньому. До фрикційного безробіття належить працездатне населення, яке на даний момент не має місця роботи у зв'язку з:

пошуком вищої заробітної плати або кращої сфери застосування своїх здібностей;

зміною місця проживання;

звільненням;

втратою сезонної роботи;

пошуком місця роботи випускників вишів та ін.

Фрикційне безробіття короткострокове і спричинює негативних наслідків для економіки країни. Навпаки, така форма безробіття навіть бажана. Чому? Тому що багато працівників залишають низькооплачуване та малопродуктивне місце роботи й переходять на нове місце, де заробітна плата вища. Тим самим працівники одержують високі доходи, можуть витрачати більше коштів на купівлю більш якісних товарів та послуг. Таким чином, економіка розвивається вищими темпами.

Структурне безробіття- пов'язане із зміною в структурі споживчого попиту і технології виробництва, що змінюють структуру загального попиту на робочу силу, внаслідок чого попит на деякі професії скорочується, а на інші, включаючи раніше не існуючі, збільшується. Така форма безробіття пов'язана зі змінами в технологічному розвитку виробництва в країні. Це безробіття серед осіб, професії яких опинилися морально застарілими або стали менш затребуваними. У деяких професіях взагалі відпала необхідність. До таких належать: візник, бурлак, копіїст, чистильник взуття та ін.

Структурне безробіття порівняно з фрикційним більш довготривале, тому що робітникам, які втратили місце роботи внаслідок змін у технологіях, потрібен час для перекваліфікації та пошуків нового місця роботи.

Циклічне безробіття - визначається коливаннями ринкової економіки і виражається у зростанні незайнятості на фазі спаду, коли сукупна пропозиція виявляється більшою за попит. Така форма безробіття пов'язана з циклічним характером розвитку економіки країни. Наприклад, коли економіка країни перебуває у фазі спаду виробництва, то попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В Україні в середині 1990-х років, коли практично всі заводи та фабрики зупинялися, безробіття зросло до неймовірно великих розмірів. Саме циклічне безробіття має найважчі наслідки для економіки.

Природний рівень безробіття

Поєднання фрикційного та структурного безробіття є природним рівнем безробіття, або рівнем безробіття за умов повної зайнятості. Отже, повна зайнятість не означає повну відсутність безробіття, а лише відсутність циклічного безробіття. Природний рівень безробіття виникає за умов збалансованого ринку праці, тобто кількість працівників, які шукають місце роботи, дорівнює кількості вільних робочих місць. Якщо ця збалансованість порушується, то виникає циклічне безробіття.

Рівень безробіття

Як же визначити, скільки безробітних у певній країні? Для цього економісти використовують показник рівня безробіття. Рівень безробіття - це відсоток безробітних від працездатної частини населення (робочої сили):

Наприклад, якщо в Україні кількість працездатного населення налічує майже 20 мільйонів чоловік, а кількість безробітних - 698,1 тис. осіб, то рівень безробіття дорівнює 3,465% (693,1/20 000 o 100% = 3,465%).

Рівень безробіття - це відсоток безробітної частини робочої сили.

Робоча сила - до цієї групи входять всі особи, які можуть і хочуть працювати. Вважається, що робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

Повна зайнятість, або природний рівень безробіття (сума структурного і фрикційного безробіття) - це підтримка частки незайнятих у розмірі 5,5 - 6,5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть коливатися по різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість робочої сили не означає її 100 % використання.

U' = F' / R = q / м + q

U' - природна норма безробіття;

F' - безробітні, для яких є робочі місця;

R - економічно активне населення;

q - частка робітників, що втрачають роботу;

м - частка безробітних, що знаходять роботу.

На розмір природної норми безробіття впливає ряд чинників:

- демографічний чинник;

- сформований мінімум заробітної плати;

- вплив профспілок.

Безробіття означає прямі економічні витрати для всього суспільства. Воно насамперед являє собою втрату економічних ресурсів. Товари і послуги, що могли бути вироблені безробітними, назавжди втрачені. Внаслідок цього зменшуються можливості підвищення загального добробуту. Надмірне безробіття впливає на обсяг ВНП, відбувається відставання його обсягу. Воно являє собою обсяг, на який фактичний ВНП менший від потенційного. Потенційний ВНП визначається виходячи з припущення про те, що існує природний рівень безробіття при нормальних темпах економічного росту.

Закон Оукена

Відомий економіст Артур Оукен вивів закономірність про те, що безробіття та обсяг ВВП за умови повної зайнятості мають між собою прямий зв'язок. Тобто, він вважає, чим більше безробіття, тим більше відстає реальний обсяг ВВП від обсягу за умови повної зайнятості. Суть його закону полягає в тому, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то реальний обсяг ВВП відстає на 2,5%. Це співвідношення називають законом Оукена. Наприклад, якщо фактичний рівень безробіття в якійсь країні становить 18,3%, що більше природного рівня на 10,5%, а обсяг ВВП становить 65 000 млн. дол., то відставання реального обсягу ВВП від обсягу за умов повної зайнятості становить 17 062,5 млн дол. (10,5 o 2,5 = 26,25%; 65 000 o 26,25/100 = 17062,5 млн. дол.). Тобто якщо б економіка створила робочі місця для усього працездатного населення країни, то обсяг виробництва товарів та послуг був би більше на 17 062,5 млн дол.

А. Оукен математично виокремив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Це відношення відоме як закон Оукена. Він говорить: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то відставання обсягу ВНП становить 2,5 %

Y - Y' / Y' = в * (U - U')

Y - фактичний ВНП;

Y' - потенційний ВНП;

U - фактичний рівень безробіття;

U' - природний рівень безробіття;

в - емпіричний коефіцієнт чутливості ВНП до динаміки безробіття.

Розмір в встановлюється емпіричним шляхом і різний у різних країнах. Звичайно його значення знаходяться в інтервалі від 2 до 3.

3. Інфляція

3.1 Визначення інфляції. інфляція попиту та інфляція пропозиції

Під інфляцією розуміється зростання цін, спричинене надмірним збільшенням кількості грошей, що обертаються в країні. Причому це збільшення набагато перевищує потреби господарчої діяльності.

В Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, інфляції формально не було. Однак фактично вона існувала в двох формах: дефіциті товарів та існуванні так званого "чорного ринку", на якому ціни товарів багаторазово перевищували офіційні ціни.

Види інфляції

У сучасній економічній літературі розрізняють три види інфляції:

1) помірна інфляція (такий вид інфляції є безпечним для населення. Звичайно вона виражається з 1 до 10%.);

2) галопуюча інфляція (такий вид інфляції вже є небезпечним, тому що виражається у 2-3-значних цифрах);

3) гіперінфляція (такий вид інфляції є самим небезпечним, тому що він виражається у 4-5...- значних цифрах).

Темп інфляції

Основним вимірювачем інфляції є темп інфляції. Темп інфляції визначається шляхом зіставлення індексу споживчих цін минулого року з індексом цін даного року. Цю різницю необхідно поділити на індекс цін минулого року та помножити на 100%.

Наприклад, якщо визначати темп інфляції в Україні за 2009 рік, то він дорівнюватиме:

Від'ємне значення темпу інфляції за 2009 рік говорить про стабілізацію цін. Однак найчастіше темп інфляції має позитивне значення.

Інфляція попиту

Попит, як і пропозиція, можуть визначати рівень цін. Збільшення загального попиту в країні призводить до зростання рівня цін, тобто збільшення інфляції. Таке збільшення може бути спричинене зростанням пропозиції грошей, зменшенням податків тощо. Отже, зростання загального попиту суспільства веде до збільшення інфляції та обсягу виробництва. У випадку інфляції, яка викликана змінами в попиті, спостерігається залежність між рівнем цін та безробіттям. Таким чином, ціни підвищуються, а безробіття падає (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Інфляція, яка спричинена змінами у попиті

Інфляція пропозиції

Як уже було сказано, зміни в пропозиції викликають збільшення інфляції. Інфляція пропозиції має місце, якщо відбувається різке зростання витрат виробництва (тобто виробникам необхідно закласти в ціну товару більшу кількість витрат, отже, ціна цього товару збільшується). Витрати можуть збільшитися з багатьох причин: збільшення цін на нафту, поганий врожай у країні тощо. При зниженні пропозиції в країні рівень цін підвищується. Різке порушення механізму пропозиції, збільшуючи інфляцію, знижує обсяг виробництва та підвищує безробіття (рис. 3.2.).

Рис. 3.2 Інфляція, яка викликана змінами у пропозиції

3.2 Теорія адаптивних та раціональних сподівань

Для того щоб отримувати стійкий прибуток, фірми або суб'єкти господарської діяльності повинні знати, наскільки зросте чи зменшиться рівень цін. Існує два способи для визначення очікуваного рівня цін - теорія адаптивних сподівань та теорія раціональних сподівань.

Теорія адаптивних сподівань

Економіка країни звичайно не розвивається в зворотний бік. Вона переміщується між різким зростанням цін та помірною інфляцією.

У реальному житті минуле може стати хорошим путівником у майбутнє. Суб'єкти господарської діяльності повинні вивчати економічні явища, щоб сформувати сподівання щодо темпу інфляції. Якщо за минулі п'ять років спостерігався стабільний темп інфляції (2%), то, скоріше за все, суб'єкти господарської діяльності будуть сподіватися на той рівень і в наступному році. Якщо за минулі п'ять років спостерігався темп інфляції на рівні 20%, то, ймовірніше, це самий буде очікуваний рівень інфляції. Якщо за минулі п'ять років темп інфляції був хитливим (5, 10, 20, 25, 30%), то суб'єктам господарської діяльності буде дуже важко передбачити рівень інфляції.

Сутність теорії адаптивних сподівань полягає в тому, що в людей формується очікування темпу інфляції на основі використання досвіду новітньої та вже далекої історії. Якщо темп інфляції за останні п'ять років становив 3%, то теорія адаптивних сподівань стверджує, що суб'єкти господарської діяльності в близькому майбутньому очікуватимуть такий самий рівень інфляції (3%). Якщо ж рівень інфляції коливався в недалекому минулому, то теорія адаптивних сподівань стверджує, що в людей, скоріше за все, сформується очікування темпу інфляції на основі розрахунку середніх значень минулих рівнів інфляції.

Припустимо, що темп інфляції за останні п'ять років постійно становив 10% на рік. Суб'єкти господарської діяльності очікуватимуть темп інфляції в наступному році на рівні 10%. Але інфляція зросла до 15%. Після цього в економіці зберігається постійний темп інфляції на рівні 15%. Теорія адаптивних сподівань говорить, що люди не зразу в своїх сподіваннях підвищать рівень інфляції до 15%. У перший рік вони можуть сподіватися, що темп інфляції зросте до 11 чи 12%. Якщо інфляція збережеться на рівні 15%, то люди очікуватимуть вищого рівня інфляції, доки він не досягне 15%.

Головний сенс теорії адаптивних сподівань полягає в тому, що людям потрібен час, щоб пристосуватися до нового рівня інфляції. Якщо рівень інфляції зростає, то люди очікувати його зростання з меншою швидкістю.

Теорія раціональних сподівань

На відміну від теорії адаптивних сподівань, теорія раціональних сподівань припускає, що очікування людей можуть змінюватися швидше, оскільки люди можуть використовувати більше інформації. Це значить, що люди використовують усю доступну інформацію в процесі прогнозування темпів інфляції, тобто використовуються не тільки досвід останніх років, а й власні прогнози щодо економічних та політичних явищ.

У процесі формування раціональних сподівань у людей можуть швидко (іноді й миттєво) змінюватися думки щодо майбутніх темпів інфляції. Це відбувається внаслідок дій різних керівників великих корпорацій, банків, політичних діячів тощо. Якщо люди вважають, що оголошені зміни в економічній політиці збільшать інфляції з 10 до 15%, то в них будуть миттєво збільшуватися інфляційні очікування до 15%.

Сподівання людей формуються не тільки на основі підсумків минулих рівнів інфляції, а й на підставі очікуваних результатів економічної політики і навіть політики, яку уряд тільки збирається впроваджувати в життя. Керівники великих корпорацій ретельно вивчають програми уряду, статистичні дані, які стосуються змін у грошовій масі та податковій політиці. Усі суб'єкти господарської діяльності збирають інформацію, яка, на їхню думку, допоможе їм передбачити майбутнє. Тому, дуже вірогідно, що сподівання людей дійсно формуються згідно з цією теорією.

Методи боротьби з інфляцією

Однак інфляція, не зважаючи не те, що вона може бути помірною, - це одна з основних проблем економічного розвитку країни. Як же з нею боротися? Існують два методи боротьби з інфляцією - монетаристський та кейнсіанський підходи. Обидва виходять з того, що інфляція може бути спричинена змінами в обсягах попиту та пропозиції і що інфляція, яка викликана змінами в пропозиції, - найбільш вірогідна причина стійкої чи прискорюваної інфляції. Так, зростання пропозиції грошей є найбільш вірогідним винуватцем інфляції. І монетаристський, і кейнсіанський підходи сходяться на думці, що надмірна емісія грошей повинна бути припинена, якщо інфляцію необхідно зберегти на певному рівні.

Монетаристський підхід

Монетаристський підхід, створений лауреатом Нобелівської премії Мілтоном Фрідменом, стверджує, що інфляція повинна контролюватися усуненням основної причини - необгрунтованого зростання грошової маси. Представники монетаристського підходу стверджують, що реальний ВВП має тенденцію зростання приблизно на 2-3% за рік. Якщо зростання пропозиції грошей буде обмежене величиною, яка відповідає величині зростання реального ВВП, то інфляція може бути фактично усунута. Однак владі дуже важко протидіяти зростанню пропозиції грошей та іншим несприятливим явищам в економіці. Уряд повинен дотримуватися строгих правил щодо проведення монетарист-ської політики. Пропозиція грошей має збільшуватися з року в рік згідно з величиною зростання реального ВВП. Монетаристський підхід визнає, що в процесі подолання інфляції, контроль за приростом грошової маси поєднується з чималими жертвами та витратами. Скорочення темпу емісії грошей неодмінно веде до тимчасового скорочення виробництва та зростання безробіття. Усі ці явища спостерігалися в посткомуністичних країнах Східної Європи, а особливо болісно вони відбувалися в Україні в середині 1990-х років. Однак без таких витрат перехід до безінфляційної ринкової економіки, яка забезпечує високі темпи зростання виробництва та споживання, навряд чи можливий.

Кейнсіанський підхід

Представники кейнсіанського підходу (засновником кейнсіансько-го підходу є всесвітньо відомий економіст Дж. М. Кейнс) щодо боротьби з інфляцією вважають, що помірна інфляція є цілком нормальним явищем для економіки країни. Вони стверджують, що якщо безробіття можна звести до мінімуму навіть ціною інфляції, то така ціна повинна бути сплачена. Згідно кейнсіанському підходу, уповільнення приросту грошової маси веде до того, що виробляється менший обсяг товарів і послуг та створюється менша кількість робочих місць. Економічна система, на думку представників кейнсіанського підходу, повинна виробляти якомога більший обсяг продукції й забезпечувати максимально можливу зайнятість, наскільки це сумісно з помірними темпами інфляції. Згідно з кейнсіанським підходом, для того щоб боротися з високими темпами інфляції, необхідно обмежувати загальний попит суспільства. Обмеження попиту може відбуватися шляхом політики регулювання доходів населення, а саме - стримування зростання заробітної плати та цін на товари й послуги.

3.3 Аналіз інфляційних процесів в Україні

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Основними причинами інфляції є:

диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання "друкарського верстата" це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції;

інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства.

з зростанням "відкритості" економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв'язки збільшують небезпечність " імпортованої" інфляції.

інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань.

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення "ціна - заробітна плата", перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України - гривні.

Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці - падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету - та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.

Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови "керованості" інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

4. Макроекономічна нестабільність в Україні та антикризова політика держави

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого - відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи.

належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР

ті, що постали з часу проголошення незалежності України;

причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

До головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. До того ж наявність глибоких диспропорцій в економіці означала орієнтацію не на людину, а на виробництво заради виробництва.

Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову".

На сьогоднішній день насамперед лишається нерозв'язаною проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона виникла штучним шляхом: собівартість виробів зменшується за рахунок не вдосконалення менеджменту, не інновацій, а хронічної заборгованості, яка продовжує зростати. Так само спотвореною є структурна будова української економіки. В попередні часи велася мова про необхідність глибоких структурних перетворень промисловості України: у 1991 р. 25,6% виробництва припадало на базові галузі - металургію, хімію, енергетику, паливну промисловість, тобто найбільш капітало-, енерго- та трудомісткі і водночас екологічно шкідливі виробництва. Економіка, в структурі якої майже 60% становлять базові галузі, за всіма існуючими світовими стандартами є безперспективною з точки зору темпів розвитку. Потенціал їх зростання через малу швидкість обороту капіталу вкрай обмежений.

Катастрофічних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі внести відчутні зміни у вирішення і цієї проблеми. Слід урахувати, що за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, що реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сьогодні сягає 60-70%. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичної межі.

Надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. А без цього найбільш імовірним є сценарій депресивного розвитку. Його потенціал визначається динамікою +-2% ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон'юнктури, не виключається й певне прискорення.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами.

У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

В нашій державі населення більше цікавиться оплатою праці, наданням субсидій, соціальних виплат, отриманням пільг та інших видів матеріальних допомог, оскільки саме ці питання порушуються громадянами при звернення до Міністерства праці України ( Таблиця 1):

Індекс споживчих цін в Україні за 2002-2010рр

	2010	2009	2008	2007	2006	2005	2004	2003	2002
Січень	101,8	102,9	102,9	100,5	101,2	101,7	101,4	101,5	101,0
Лютий	101,9	101,5	102,7	100,6	101,8	101,0	100,4	101,1	98,6
Березень	100,9	101,4	103,8	100,2	99,7	101,6	100,4	101,1	99,3
Квітень	99,7	100,9	103,1	100,0	99,6	100,7	100,7	100,7	101,4
Травень	-	100,5	101,3	100,6	100,5	100,6	100,7	100,0	99,7
Червень	-	101,1	100,8	102,2	100,1	100,6	100,7	100,1	98,2
Липень	-	99,9	99,5	101,4	100,9	100,3	100,0	99,9	98,5
Серпень	-	99,8	99,9	100,6	100,0	100,0	99,9	98,3	99,8
Вересень	-	100,8	101,1	102,2	102,0	100,4	101,3	100,6	100,2
Жовтень	-	100,9	101,7	102,9	102,6	100,9	102,2	101,3	100,7
Листопад	-	101,1	101,5	102,2	101,8	101,2	101,6	101,9	100,7
Грудень	-	100,9	102,1	102,1	100,9	100,9	102,4	101,5	101,4
За рік	104,4	112,3	122,3	116,6	111,6	110,3	112,3	108,2	99,4

За даними таблиці ми бачимо, що найбільше значення зафіксовано в 2008 році (122,3), а найменше в 2002 році(99,4). Це свідчить про те, що різкий стрибок інфляції відбувся 2008 році, що поступово продовжувала рости на протязі 2009 року. Інфляція в Україні в березні 2010 р. відносно лютого 2010 р. склала 0,9%. У лютому відносно січня ц.р. інфляція склала 1,9% (у січні 2010 р. - 1,8%). У грудні 2009 р. інфляція в Україні склала 0,9% відносно листопада і 12,3% відносно грудня попереднього року. Інфляція за січень-грудень 2009 р. відносно аналогічного періоду 2008 р. склала 15,9%. У 2008 р. інфляція в Україні склала 22,3%, в 2007 р. - 16,6%.

Висновки

Отже, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції. Проте з 1825 р., коли відбулась перша світова економічна криза, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає, що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклує накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом.

Таким чином, аналіз макроекономічної нестабільності показує, що циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Відновити дієздатність держави // Економіка України. - 2000. - № 8 - с. 8-14.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 1995. - с. 370-382.

...