Макроекономічні моделі функціонування секторів народного господарства

Макроекономіка -- це одна з наук, що вивчає економіку. Остання е складною системою. Крім макроекономіки, її вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, галузеві та функціональні економіки тощо. Макроекономіка як наука спирається передусім на положення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізм їх застосування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо пов'язана з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку. Дає змогу перейти від кількісного до якісного аналізу економічних процесів та явищ. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес просування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка виступає її теоретичною основою.

Макроекономічні моделі використовуються в системі макроекономічного аналізу. Цей аналіз дуже важливий для економіки будь-якої країни. Моделюючи певні процеси, ми можемо краще дізнатися про особливості певного явища, його недоліки. Я проаналізував досить багато макроекономічних моделей, проте навіть цього обсягу виявилось мало для короткого аналізу всіх моделей. Про їх переваги і недоліки ви зможете дізнатись нижче.

макроекономічний народний господарство

1. Суть макроекономічного аналізу

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування). Він досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів.

Макроекономічний аналіз розглядає економічні явища з глобальної точки зору. Тут доречна така метафора: він досліджує загальні аспекти лісу незалежно від складових його дерев.

Цей тип аналізу отримав розвиток за останні тридцять років під впливом знаменитої праці Джона Мейнарда Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Він особливо корисний при вивченні економічного зростання, динаміки загальної економічної активності і загального рівня цін.

У чому ж полягає значення макроекономічного аналізу? Хіба глобальні і середні величини, з якими він має справу, не є просто-напросто підсумовуваними показниками і середніми значеннями індивідуальних господарських одиниць? Хіба конкретні ціни, заробітна плата, різні виробництва не являють собою справжню реальність економічного життя, в той час як узагальнені показники і середні величини є швидше штучними конструкціями, що можуть виявитися неточними або брехливими?

Тому питання про те, чим цікавий макроекономічний аналіз і що можна чекати від нього, є цілком правомірним.

Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома причинами:

- Воно пов'язане насамперед з міркуваннями економічної політики: державне втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно позначається на самих різних економічних рішеннях всіх громадян - їх споживанні, заощадженнях, їх капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повинні розглядатися в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою такої теорії є можливість використати кількісні показники при підрахунку сукупних величин за допомогою технічних інструментів національного розрахунку.

- Воно пов'язане, по-друге, з теоретичними міркуваннями. Справа в тому, що макроекономічний аналіз може брати до уваги такі факти і труднощі, які не виявляються в індивідуальному плані. Характерні особливості і поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого підсумовування характерних особливостей поведінки його складових елементів.

"Хоч ліс і є просто-напросто сукупністю дерев, - відмічав К. Боулдінг, - він не виявляє характеру і поведінки окремих дерев. Дерево виходить з сім'я, росте, вмирає і опадає. Збалансований ліс може рости вічно, зберігаючись незмінним в тому, що стосується віку і характеру складаючих його дерев. Коли окремі дерева ростуть, старіють і вмирають, їх замінюють нові особні і ліс залишається все тим же. У лісі спалити окреме дерево майже неможливо - завжди реальна небезпека лісової пожежі. Окреме дерево не впливає на клімат місцевості, де воно росте; ліс на нього впливає".

Боулдінг робить висновок стосовно економіки: "Немає жодної іншої науки, де небезпека узагальнення індивідуального досвіду була б так велика, як в економіці. Саме велике джерело помилок економічної думки пов'язане, можливо, з тією трудністю, яку, як бачимо, випробовує людський розум, намагаючись уявити собі замкнену систему як єдине ціле, і з виникаючою на цій основі тенденцією застосувати до суспільства і до економіки загалом висновки, що виникають з індивідуального досвіду".

Є немало прикладів того, що отримало назву "макроекономічних парадоксів". Так, яка-небудь фірма або галузь промисловості може збільшити свою продукцію, переманивши до себе працівників більш високими, ніж у їх конкурентів, заробітками; при повній зайнятості промисловість країни не може збільшити загальну зайнятість. Зменшивши заробітну плату своїм робітником, яка-небудь фірма може знизити свої ціни і збільшити об'єм свого продажу. Якщо ж заробітну плату своїм працівникам зменшать всі фірми, їм не вдасться збільшити об'єм свого продажу, оскільки загальне зменшення заробітної плати знижує національний прибуток і, відповідно, сукупний попит. Індивідуум може зберігати, не інвестуючи, або інвестувати без попереднього зберігання або не пов'язуючи свої накопичення з рівнем інвестування; однак для економіки загалом заощадження ідентичні інвестуванню. Я ще повернусь надалі до цих парадоксів при розгляді різних економічних моделей. Тут же я згадую про них, щоб підкреслити теоретичний інтерес дослідження економіки з глобальної точки зору.

Не треба, однак, приховувати від себе небезпеки, які можуть таїтися в макроекономічному аналізі. Сама велика з цих небезпек пов'язана з більш або менш значною різнорідністю елементів, які створюють сукупну величину. Остання може бути значущою при умові, що її компоненти однорідні: "Якщо до хмарочоса додати шість яблук, то сума, що отримується, може мати якесь значення тільки для сюрреаліста". Подібно цьому, те або інше середнє значення цікаве тільки тоді, коли воно представницьке; для цього треба, щоб частотний розподіл елементів, для яких виводиться середнє значення, не мав дуже великого разброса.

Ось чому нерідко виявляється необхідним враховувати при макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою загалом. Крім того, намагаючись пояснити певні макроекономічні зв'язки на основі теорії поведінки окремих господарських суб'єктів, важливо уміти згрупувати господарські одиниці, чия поведінка може бути визнана приблизно схожою.

2. Макроекономічні моделі(характеристики)

• 2.1 Система національних рахунків як модель економічного кругообігу

Перш за все розглянемо макроекономічні моделі з точки зору пояснення функціонування окремих секторів народного господарства.

Система національних рахунків як модель економічного кругообігу.

Система національних рахунків -- це система взаємопов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення, яка. відображає найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів, і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (не фінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Перший сектор охоплює інституційні одиниці, основною функцією котрих є виробництво продуктів і не фінансових послуг для реалізації на ринку. В цей сектор включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор “фінансові установи” складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями з страхування незалежно від форми власності.

Сектор «Державні установи» охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства.

Сектор «Громадські та приватні організації, що обслуговують домашні господарства», охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відділена від домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями.

Одним з базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого у СНР, кожна операція відображається в рахунках двічі: один раз -- у ресурсах, другий -- у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють 10 рахунків. Для кожного сектора внутрішньої економіки передбачається складання шести рахунків, а для окремих галузей -- трьох рахунків:

1. Рахунок продуктів і послуг.

2. Рахунок виробництва.

3. Рахунки утворення, розподілу й використання доходів.

4. Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком.

5. Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків.

У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця “витрати-випуск”, які відображають взаємозв'язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію.

В макроекономічних моделях економічного зростання класична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. У цьому її економічний зміст.

Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторами визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності:

Y= (K,L, N ...)

де Y - обсяг продукту; - функціональна залежність; К - капітал; L - праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо.

Дана функціональна залежність показує, що при даному рівні технології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних ресурсів тощо.

Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільного продукту може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт -- це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці продукції.

Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається функцією з постійним коефіцієнтом.

Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В класичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту (доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника.

Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати-випуск” Леонтьєва.

Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економіст В. Леонтьєв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував економіко-математичну мікроекономічну модель «витрати-випуск», за що й одержав Нобелівську премію по економіці.

У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і деталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних благ і послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець (виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск). Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які свідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і відповідні пропорції розподілу суспільного продукту (ВВП). На основі цих пропорцій визначаються коефіцієнти витрат виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів) на одиницю продукції у відповідній галузі, що дозволяє виявити напрями регулювання вказаних пропорцій.

Моделі міжгалузевого балансу можуть існувати у вигляді так званої «шахової таблиці» або ж системи алгебраїчних рівнянь.

На схемі по вертикалі показуються усі витрати галузей на виробництво продукції, а по горизонталі -- усі доходи. Сума витрат, з одного боку, і доходів -- з іншого, утворюють вартість ВВП.

Таблиця 1

У математичній формі міжгалузевий баланс -- це система, алгебраїчних рівнянь такого типу:

A11X1 +A12Х2+А13X3+...+А1nХn+у1=В1

А21Х1+ А22Х2 + А23ХЗ +...+А2nХп +y2=В2

A31X1+А32Х2+А33X3+...+А3nХп-+у3=В3

Аn1Хі +An2X2+AnЗXЗ+…+AnnXn+yn=Bn

V1+V2+V3+...+Vn=V

m1+m2+m3+...+mn=m

B1+B2+В3+...+Bn=В,

де A11, A32, An3 і т.д. -- напрям руху продукції галузі (скажімо, А32 показує, що продукт 3-ї галузі спрямовується у 2-гу галузь); Х1, Х3, Хп і т.д. -- обсяг (вартість) продукту, що переходить із галузі в галузь (зокрема, вираз A22Х2 показує, скільки продукту другої галузі реалізується у цій же галузі, а А31Х1 -- вартість продукту 3-ї галузі, по продасться у І-шу галузь); у1, у2, у3 і т.д. -- вартість кінцевого продукту кожної галузі; V1, V2, V3 і т.д. -- вартість необхідного продукту кожної галузі; т1, т2, т3 і т.д. -- вартість додаткового продукту кожної галузі; В1, В2, Вn і т.д. -- вартість всього продукту кожної галузі: V, т і В-- відповідно, величини необхідного, додаткового і валового внутрішнього продукту суспільства.

Принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалі -- сума продукту, розрахована за витратами галузей, по горизонталі -- сума продукту, обчислена по доходах.

Розробки В. Леонтьєва широко і успішно застосовувались в Японії, Південної Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудови збалансованої ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляються також іншими вченими, зокрема, російським економістом Л. Канторовичем (теж лауреатом Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі не визначають магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їx втілення у практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.

Моделі міжгалузевого балансу визначають пропорції між окремими галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделі враховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практику можливе лише при значному державному регулюванні процесу відтворення.

Розглянемо тепер моделі ринків(національний ринок і ринки товарів, робочої сили, фінансовий зокрема).

Основними складовими частинами національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.

Умови рівноваги товарного ринку у відкритій економіці з урахуванням діяльності держави:

,

де I -інвестиції; S -заощадження; -зовнішньоторгівельне сальдо; G -державні витрати.

Грошовий ринок - це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).

Ринок грошей утворюється в результаті взаємодії Національного банку з комерційними, а також у результаті взаємодії комерційних банків.

Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів:

,

де - пропозиція грошей; - операційний попит; - спекулятивний попит; - лаг між отриманням і використанням грошей; - рівень цін; - ліквідна пастка.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що скапаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

Суб'єктами ринку робочої сили є працедавці та наймані працівники.

Об'єктами ринку робочої сили є умови найму на роботу та якість трудових послуг.

Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює пропозиції робочої сили (L° = L^S) і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)

Розглянемо тепер макроекономічні моделі з точки зору загальної класифікації. Спершу означимо моделі розвитку.

2.2 Моделі розвитку