Споживання та заощадження в системі національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та

Міжнародної торгівлі

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

Курсова робота

з дисципліни «Політична економія»

на тему:

«Споживання та заощадження в системі національної економіки»

Виконав студент 1 курсу 3 групи

Сергієнко Сергій Сергійович

Керівник

доцент кафедри економічної теорії

кандидат наук з державного управління

Гбур Зоряна Володимирівна

Київ-2010



План

Вступ

1. Загальна характеристика споживання та заощадження

1.1 Заощадження та їх витрачання

1.2 Функції споживання та заощадження

2. Фактори що впливають на заощадження та споживання

2.1 Фактори доходу, що впливають на заощадження

2.2 Недохідні фактори споживання та заощадження

3. Теорія життєвого циклу споживання та заощадження Франко Модильяні

4. Стан стосовно споживання та заощадження в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження. Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

Споживання представляє собою індивідуальне і спільне використання споживчих благ, направлене на задоволення матеріальних і духовних потреб людей. У вартісній формі - це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, що частина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і необхідність їх дослідження в умовах України зумовлюють актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади макроекономіки.

Метою курсової роботи зумовлено виконання таких завдань:

1)дослідити суть споживання та граничної схильності до споживання;

2)охарактеризувати поняття використовуваного доходу і споживання;

3)дослідити види і функції споживання;

4)охарактеризувати граничну схильність до споживання;

5)здійснити аналіз динаміки і структури споживання в Україні.

6)зробити висновки.



1. Загальна характеристика споживання та заощадження

споживання заощадження дохід витрата

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ), або споживання.

Споживання -- це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60 - 70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішень щодо споживання. В Україні споживчі витрати становлять 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі витрати, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих «якісних моделей поведінки», під яким розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. «Якісні моделі поведінки» ще називають «законами Енгеля» на ім'я німецького статистика ХІХ століття Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих витратах населення у залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. У кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності, або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками - більш якісне харчування, менш якісне харчування і таке інше.

Розрізняють три групи видатків домогосподарства на споживання: на товари тривалого користування; на товари поточного вжитку та послуги. До товарів тривалого користування належать, наприклад, автомобілі, холодильники, меблі; до товарів поточного вжитку - продукти харчування, одяг, предмети особистої гігієни тощо.

Третю групу споживчих видатків становлять послуги, наприклад, лікарів, правників, перукарів та інші.

Заощадження -- це найбільший предмет розкоші для всіх.

Заощадження - це частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто дорівнює доходу мінус споживання:

З = БД - СВ

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження.

Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а й як процент від доходу. Найбідніші неспроможні заощаджувати взагалі.

Замість цього, доки вони можуть позичати або витрачати свої заощадження, доти мають місце від'ємні заощадження.

Тобто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Як результат, зменшуються нагромаджені заощадження, або найбідніші залазять ще більше в борги.

Існує також точка нульового заощадження, яка означає, що сім'я не заощаджує і не витрачає попередніх заощаджень, а споживає весь свій дохід. Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятості.



1.1 Заощадження та їх витрачання

Заощадження дорівнюють доходу мінус витрати на споживання:

S = YL - C = YL * (NL - WL) / NL

З рівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду життя людини дорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої частки дорівнює числовому значенню частки, яку становить період, коли людина не працює за віком, від усього життя.

На Рис. 1 показано схему споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, що накопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL - C) * WC і C * (NL - WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

Рис. 1

З Рисунка стає очевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому, що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірного рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід від розгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різниця суттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу відраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний доход. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося до Рисунка і подивимося на роль активів.

Теорія життєвого циклу споживання - це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження. У своєму найпростішому вигляді, як показано на Рис. 1 , вона передбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком. Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід до заощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовж усього життя. Дохід у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина може навчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їй виповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає що люди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

1.2 Функції споживання та заощадження

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни, зайнятість, соціальне розшарування суспільства та настрої населення. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття “функцію споживання” та “функцію заощаджень”.

Економічний аналіз структури та динаміки заощаджень і споживання доводить, що вони безпосередньо залежать від величини використовуваного доходу. Відповідно функції споживання та заощаджень відображають парні зміні “заощадження - дохід”, “споживання - дохід”.

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Функцію споживання можна подати наочніше у вигляді графіку . Зв'язок між споживанням та доходом, що показано на Рис. 2, називають функцією споживання.

Вплив схильності до споживання на обсяг споживання модифікує первинно визначену функцію споживання. З урахуванням цього психологічного чинника функція споживання має такий вигляд:

де - автономне споживання, або базовий мінімальний рівень споживання;

- гранична схильність до споживання;

- обсяг доходу після сплати податків, або дохід, призначений для кінцевого використання.

Рис. 2

Нахил функції споживання визначається граничною схильністю до споживання, яка спричиняє зміни у споживання, відмінні від змін обсягу доходу. Вона має нахил праворуч.

Точка N, що утворюється при перетині функції споживання з лінією під кутом 45', фіксує той розмір використовуваного доходу, за якого домогосподарства покривають свої витрати за рахунок свого доходу, не позичаючи і не використовуючи своїх попередніх заощаджень. Точку N називають точкою нульових заощаджень.

Праворуч від точки N зображена ситуація, за якої дохід перевищує споживання. Це означає, що частина доходу заощаджується, утворюючи чисті додатні заощадження. З наведеного графіку видно, що споживання прямо залежить від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Поточний обсяг використовуваного доходу після сплати податків є основним чинником, що визначає величину споживання домогосподарств. Проте спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний дохід, а й на інші чинники, насамперед дохід у тривалій перспективі. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.

Більшість людей прагне підтримувати оптиРисьний рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отриРиса у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства.

Окрім доходу, існують інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше, або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, оподаткування, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання та інші фактори.

Сподівання споживачів, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в перехідній економіці для більшості громадян можливість такого переміщення доходів незначна.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково - за рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.

Отже, ми бачимо, що доходи або витрачаються або заощаджуються. Тому функція споживання передбачає функцію заощаджень.



Рис. 3

Як видно із графіка, від'ємні заощадження лежать нижче нульової горизонтальної лінії, тобто нижче точки N1, а додатні заощадження - праворуч від точки N1, де функція заощаджень перебуває вище нульової горизонтальної лінії.

Оскільки і споживання, і заощадження мають одне джерело - дохід за вилученням податків, то розподіл цього доходу - процес суперечливий: зростання споживання в поточному періоді автоматично зменшує заощадження, і навпаки. Але з часом цей зв'язок зазнає певних змін, модифікується.

Домогосподарства заощаджують у різних формах, у тому або іншому виді активів.

Активи - будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є: фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки), твори мистецтва; дорогоцінності; сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі, устаткування тощо.

Вибір особою того, або іншого активу як форми заощадження визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі:

ліквідність активу;

очікуваний дохід на актив;

ступінь невизначеності й ризику, пов'язаних з активом та доходом на нього;

величина заощадження.

Ліквідність активу - це його здатність швидко і без втрат вартості перетворюватися на готівку.

Різним активам притаманний неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн - високоліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: чим вища ліквідність активу щодо альтернативних активів, тим цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші активи (дорогоцінності, готівка) - не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами (за інших умов) збільшує попит заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов'язаних з активом і доходом на нього, також впливають на вибір заощадників. Більшість людей не любить ризикувати і віддає перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов'язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликим заощадженням значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великими сумами заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Їх можна поділити на дві групи:

активи вищої цінності;

активи нижчої цінності.

Якщо попит на певний актив зростає, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка). Якщо попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності.

У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрархія активів, яка ґрунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала б економічні вигоди від того або іншого активу. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують іноземну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливо щодо переносу вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого диверсифікують свої активи, тобто не урізноманітнюють види активів, якими володіють. Диверсифікація знижує ступінь ризику, пов'язаного з тим або іншим активом.

Співвідношення між споживанням і заощадженням, як правило, стабільне, якщо держава не вживає спеціальних заходів для його зміни. Така стабільність пояснюється, зокрема, тим, що на рішення домогосподарств споживати або заощаджувати істотно впливає звичка [3]. Загалом є багато чинників, що визначають дане рішення, і діють вони нерідко в протилежних напрямах, а отже, нейтралізують один одного.



2. Фактори що впливають на заощадження та споживання

2.1 Фактори доходу, що впливають на заощадження

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім'ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності - поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж дохід. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта і охорона здоров'я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

Крім поточного доходу, на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обґрунтовують свої споживчі витрати, виходячи не тільки з поточного доходу, а й з врахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в аналітичній економіці існують дві теорії:

- теорія постійного доходу;

- гіпотеза життєвого циклу.

Постійний дохід - це такий розмір дохіду, який може отримувати сім'я якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов'язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних в майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж значно не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочуються навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки - проблеми очікувань.

Домашні господарства точно знають свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому - тимчасові, чи постійні - їм не відомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини.

У молоді роки доходи, як правило, невеликі. Протягом трудового періоду доходи людей зростають і найбільші вони у зрілі роки. З'являється можливість заощаджувати [8]. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями.

2.2 Недохідні фактори споживання та заощадження

Розглянувши поведінку у споживанні та заощадженнях домашніх господарств у залежності від доходу, перейдемо до аналізу більш широкого кола факторів, які впливають на споживання і заощадження. Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, ми будемо називати недохідними факторами.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:

Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз.

Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства.

Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов'язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя.

Очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.

Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.

Ввідсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.



3. Теорія життєвого циклу споживання та заощадження Франко Модильяні

Ф. Модильяні використав модель поведінки І. Фішера для вивчення функції споживання. Модильяні дослідив яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушують людей перерозподіляти доход із сприятливих на несприятливі періоди. Його модель отриРиса назву теорія життєвого циклу.

Чи не найпоширенішим фактором, що впливає на зміну обсягу доходу людини, є вихід на пенсію. Ця подія зумовлює зменшення доходу; до неї хочуть підготуватися, прагнучи здійснити певні заощадження щоб не допустити відчутного зменшення обсягу споживання.

Нехай споживач очікує, що він проживе ще t років, а пропрацює до пенсійного віку n років. Його річний дохід дорівнює У, а багатство оцінюється в W. Через n років він очікує отримати дохід у розмірі n* У.

Якщо споживач протягом усього життя хоче залишити рівень споживання стабільним, то який рівень споживання він має обрати?

Ресурси, якими споживач розпоряджається протягом життя, складаються із наявного багатства W та доходу за роки, впродовж яких він планує працювати, тобто n* У (для спрощення припустимо що процентна ставка і =0). Тобто його ресурси дорівнюють W + n* У. Щоб споживання було стабільним, треба його рівномірно розподіляти за роками життя, тобто поділити на t. Тоді

(1)

Це означає, що якщо приміром споживач планує прожити 25 років, а працювати 10 років, то функція споживання матиме вигляд:

Або

C = 0,04W+0,4Y

Ця функція означає, що споживання залежить як від первинного розміру багатства, так і від рівня доходу.

Якщо кожний суб'єкт економічних відносин буде будувати свою поведінку на таких самих засадах, то сукупна функція споживання матиме такий вигляд:

c'Y (2)

Де - гранична схильність до споживання за нагромадженим багатством

c' - гранична схильність до споживання за доходом.

За цією моделлю середня схильність до споживання:

c' (3)

На основі цієї функції Ф. Модильяні усуває суперечність між теоріями споживання Кейнса і Фішера. Оскільки обсяг багатства окремої людини не змінюється строго пропорційно річному доходу, то ця обставина пояснює низьку середню схильність до споживання при дослідженні окремих домогосподарств у короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді існує постійна пропорція між обсягом багатства і обсягом доходу , отже постійна середня схильність до споживання. Досліджуючи коливання обсягів споживання та заощаджень Модильяні дійшов висновку про те, що при зростанні доходів заощадження зростають швидше, ніж споживання, а при зменшенні рівня доходів заощадження зменшуються ще швидше, оскільки людям важко відмовитись від уже звичного для них рівня споживання.

Модель життєвого циклу застосовувалась для дослідження поведінки людей похилого віку, які значною мірою мають жити за рахунок зроблених заощаджень. Виявилось, що поведінка людей похилого віку суперечить поведінці, висвітленій у моделі. Вони не витрачають своє нагромаджене багатство так швидко, як того вимагає модель життєвого циклу, яка ґрунтується на тому, що люди прагнуть до стабільного споживання впродовж усього свого життя. Очевидно існують і інші фактори впливу на поведінку споживача. Це, очевидно, і мотив перестороги, і прагнення залишати спадщину тощо.

В економічній літературі існує думка, що від'ємні заощадження -- це чисте зростання заборгованості за споживчим кредитом. Від'ємні заощадження виникають, як правило, в умовах інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втрати їх від інфляції та інших факторів соціально-економічного характеру. Структуру грошових доходів і витрат населення характеризують дані, наведені у таблиці 1.

Табл. 1 Структура грошових доходів та витрат населення

Показники	Роки
	1998	1999	2000	2001	2002
Грошові доходи (всього)	100	100	100	100	100
в тому числі: оплата праці	59,0	58,8	51,1	48,2	49,7
соціальні виплати	19,5	24,5	25,0	23,4	24,8
продаж іноземної валюти	3,0	6,7	12,4	13,2	5,9
інші надходження	18,5	10,0	11,5	15,2	19,6
Грошові витрати та заощадження (всього) в тому числі: споживчі витрати	100 81,3	100 70,5	100 66,5	100 65,3	100 70,4
податки та інші витрати	9,1	10,7	11,9	12,0	16,6
придбання іноземної валюти	8,1	12,6	16,2	180	8,1
приріст заощаджень та придбання цінних паперів	1,5	6,2	5,4	4,7	4,9
Перевищення доходів над витратами у процентах до грошових доходів	6,5	3,3	4,3	1,8	3,3

З таблиці 1 видно, що найбільшу питому вагу в структурі грошових доходів населення становить оплата праці, частка якої за останні роки дещо знизилася (з 59% -- у 1998 р. до 49,7% -- у 2002 p.) [4]. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною. Вона веде до значних втрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг тощо. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має такі вади: вона не стимулює розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу, значить, стримується й розвиток соціальної сфери та розв'язання інших соціально-економічних проблем. Водночас збільшилася частка соціальних виплат (з 19,5% -- у 1998 р. до 24,8% -- у 2002 p.), що поряд з позитивними моментами має і негативні, характеризує не лише турботу держави про населення, а й скорочення зайнятості та зростання частки соціальне незахищеного населення, недоліки діючої системи соціальних виплат.

Зростання частки доходів від продажу іноземної валюти свідчить, що вона за існуючих умов є однією з надійних форм заощаджень населення, причому значення її стабільно зростає. Це підтверджує також порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за період, що аналізується. Населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, ніж продає: якщо в 1998 р. це перевищення становило 1,2 млрд. грн., у 2001 р.--2,5 млрд. грн., то в 2002 р. знову дорівнювало 1,2 млрд. грн. Зазначимо, що традиційно високий попит на іноземну валюту як форму заощадження поряд з іншими негативними факторами зумовлює зниження курсу гривні щодо іноземних валют.

Споживчі витрати населення за розглянутий період стабільно знижувалися, що за інших умов можна було б сприйняти за ознаку макроекономічного оздоровлення (у разі, якби заощадження та інвестиції зростали). Однак зменшення споживчих витрат супроводжувалося зростанням (з 9,1 %--у 1998 р. до 16,6% -- у 2002 р.) питомої ваги сплачуваних населенням податків та інших обов'язкових платежів. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі витрат населення за розглянутий період суттєво не змінилася, що цілком відповідає кризовій економічній ситуації в країні. Наведені в таблиці 3 дані висвітлюють ще одну негативну тенденцію -- зменшення частки перевищення доходів над витратами у загальній сумі грошових доходів населення.

Незважаючи на те, що грошові доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Так, у 2001 р. приріст споживчих цін становив 20% і був майже удвічі вищим, ніж 2000 р. (10,1%). Номінальні грошові доходи населення порівняно з 2000 р. збільшилися на 8,6%, проте реальні грошові доходи, визначені за винятком обов'язкових платежів, добровільних внесків та впливу інфляції, знизилися на 1,6%. У 2002 р. номінальні грошові доходи населення (за попередніми даними) порівняно з 2001 р. зросли на 13,6%, проте реальні грошові доходи знизилися на 10,9%.

У загальному плані заощадження домашніх господарств являють собою особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні або внутрішні заощадження. У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетичне заощадження мають покривати бюджетний дефіцит та від'ємне сальдо платіжного балансу. При нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Отримані від них позички можна назвати іноземними чи зовнішніми заощадженнями. Ситуація, за якої суб'єкти економіки споживають більше, ніж заробляють, означає, що вони живуть у борг, а заощадження у такій ситуації набувають значення від'ємних заощаджень. На кінець 2002 р. зовнішній борг України дорівнював 12,4 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко зростає: у 1997 р. воно становило 22,9% ВВП, у 2001 р. -- 41,8, у 2002 р. --54,2%.

За формою нагромадження вартості заощадження поділяються на грошові, натурально-речові і фінансові активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм та держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власнику споживну вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та не депозитне розміщення коштів у фінансово-кредитних установах. У свою чергу грошові заощадження можуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб'єктами економіки заощаджень у грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна в натурально-речовій формі -- товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.

Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник та можливість знецінення грошей підштовхнула частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права.

Корпоративні права -- це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Це явище породжує невпевненість у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, і це спричиняє зберігання заощаджень в інших, ніж фінансові активи, формах.

Між різними формами нагромадження заощаджень існують взаємозв'язок та взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі у зв'язку з неможливістю придбати товари та послуги тоді, коли це їм потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча неврегульованість тощо спричиняють неможливість формувати заощадження у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій формі або нагромадження в іноземній вільно конвертованій валюті.

З огляду на мотиви утворення заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані. Виходячи з положення, що мотиви -- це підстава, привід для певних дій та вчинків людини, можна сказати, що вони є явищем суб'єктивним, психологічного порядку. Огляд економічної літератури, присвяченої аналізу мотивів формування заощаджень, дозволяє стверджувати, що ними можуть бути:

1) придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб -- придбання автомобілів та інших товарів, які дорого коштують, вступ у ЖБК, організація відпочинку, здобуття освіти тощо;

2) утворення заощаджень для страхування від усіляких випадковостей, забезпечення непередбачених витрат (зміни в соціально-економічному і політичному становищі в країні, зокрема з тимчасовим не працевлаштуванням, необхідністю зміни місця проживання; для оплати медичного обслуговування тощо);

3) покриття витрат, пов'язаних з дотриманням звичаїв та традицій (повноліття, одруження, допомога батьків дітям і т.п.);

4) отримання додаткових доходів. За мету ставиться не лише максимізація доходу, але водночас мінімізація можливих ризиків. З реформуванням відносин власності виникає можливість використання заощаджень, особливо населенням, на організацію і розширення підприємницької діяльності та придбання власності. Це сприяє отриманню додаткового прибутку і збільшенню доходів від підприємницької діяльності та власності в майбутньому;

4) зберігання звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

Наявність заощаджень, особливо населення, може бути немотивованою. Але це не означає, що немає причин для їх утворення. Ними, зокрема, можуть бути: невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва -- з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

За спонукальними причинами, заінтересованістю в утворенні заощаджень, вони поділяються на добровільні та вимушені. Добровільні заощадження мають місце тоді, коли суб'єкти економіки свідомо та добровільно відмовляються від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому. Коли суб'єкт економіки через певні зовнішні обставини змушений відмовитися від споживання, то такі заощадження е вимушеними. Так, акціонерні товариства замість того, щоб акумулювати кошти своїх акціонерів, капіталізують частину одержаного прибутку, залишаючи її у своєму розпорядженні. Вимушені заощадження пов'язані з порушенням відтворювальних процесів у економіці країни, зокрема, вони мають місце в умовах розбалансування попиту і пропозиції, а також в умовах інфляції. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між суб'єктами ринку та всередині їх. Вона забирає в одних та віддає іншим. Йдеться про те, зокрема, що скорочення в умовах інфляції доходів однієї частини фізичних осіб компенсується їх зростанням у іншої, темпи оплати праці якої випереджають темпи інфляції.

За умов інфляції втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Тому слід розмежовувати поняття номінальних та реальних заощаджень. Заощадження, виражені у дійсних на даний момент цінах, є номінальними. Скориговані на індекс цін номінальні заощадження називаються реальними.

Залежно від суспільних цілей нагромадження виділяють заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання За умов централізованої планово-адміністративної економіки зазначені сфери були чітко розмежовані: підприємства та організації здійснювали нагромадження у виробничих цілях, фізичні особи -- з метою лише особистого споживання, оскільки були позбавлені будь-якої можливості самостійно здійснювати заощадження виробничого призначення. З реформуванням відносин власності за умов переходу до ринкової економіки виникає можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації виділяють організовані та неорганізовані заощадження. Організовані заощадження мають місце тоді, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансово-кредитні установи. На вкладені таким чином заощадження їх власники через певний час отримують доходи. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій щодо залучення та розміщення грошових вкладів іншими юридичними особами, крім банків, забороняється. Що ж до небанківських фінансово-кредитних установ, то їх склад та визначення у законодавстві України відсутні, тобто потребують законодавчого врегулювання.

Якщо заощадження вкладаються у товари та майно або нагромаджуються у вигляді готівки, мають місце неорганізовані заощадження, їх наявність не вигідна не лише державі, а й власникам неорганізованих заощаджень. Зокрема, наявність неорганізованих заощаджень для держави ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, а самих власників позбавляє можливості отримання доходів у вигляді процентів, дивідендів тощо.

З урахуванням рівня обчислення виділяють заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим післяподатковим доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні--як різниця між валовім наявним доходом та кінцевим споживанням. Слід враховувати відмінності між ВВП і валовим національним чи наявним доходами, які мають на практиці дуже суттєве значення.

ВВП -- це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду. Однак ВВП не враховує первинні доходи, зароблені за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується ширший показник -- валовий національний дохід (ВНД), який враховує, крім ВВП, ще й чисті первинні зовнішні доходи. Різниця між ВНД та ВВП утворюється за рахунок чистого доходу, отриманого від операцій у міжнародному обміні. Отже, ВНД відбиває внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті зовнішні первинні доходи. Наголосимо, що за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки -- за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий наявний доход (ВНДН), який обчислюється як сума ВНД та чистих зовнішніх поточних трансфертів. ВНДН характеризує вторинний розподіл доходу, включає в ресурсній частині отримані з Інших країн поточні трансферти, а у витратній -- сплачені іншим країнам поточні трансферти.

Відрізняють також валові та чисті заощадження. Валові заощадження розраховуються як різниця між ВНДН та кінцевим споживанням. Останнє свідчить про отримані загальноекономічні результати і включає споживчі витрати домогосподарств та державні закупівлі товарів і послуг.

Стимулювання процесів нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання, макроекономічне регулювання спираються на чисті заощадження, тобто валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації). Як зазначається в Посланні Президента України до Верховної Ради, "для норРисізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менш як до 20% ВВП".

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і врешті-решт економічну могутність країни та добробут її населення. Для досягнення головної мети суспільства -- максимізації рівня задоволення своїх потреб -- є необхідним зростання ефективності національної економіки, макроекономічної стабільності. Передумова цього постійне тяжіння ринку до рівноваги між доходами і видатками. В реальному економічному кругообороті рівновага забезпечується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП. Рівноважний ВВП визначається, зокрема, методом «вилучення-ін'єкції». У спрощеному варіанті, в закритій економіці, модель економічної рівноваги за цим методом має вигляд «заощадження = інвестиції». З урахуванням держави вилучення доповнюються чистими податками, а ін'єкції -- державними закупівлями. В результаті цього зазначена модель зводиться до рівноваги між національними заощадженнями та інвестиціями.

Зовнішня торгівля також впливає на модель економічної рівноваги, яка після цього відбиває рівняння: у лівій частині співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями, а в правій -- чистий експорт. Це означає, що за умов дефіциту національних заощаджень певна частка інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу, а в умовах надлишку -- певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземних країн. Зауважимо, що існує також зв'язок між державним бюджетом і платіжним балансом: зростання бюджетного дефіциту зменшує національні заощадження і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого імпорту капіталу.



Висновки

Отже, можна зробити висновок, що споживання -- це придбання домогосподарствами товарів і послуг з метою кінцевого застосування за призначенням. Предмети поточного користування споживаються відразу. Інші можуть служити протягом довгого періоду часу: прикладом товарів тривалого користування є автомобілі, холодильники, телевізори тощо. Аналізуючи рішення домогосподарств про видатки, корисно виділити два стани рішень: перший -- скільки споживати сьогодні і скільки заощаджувати, щоб споживати завтра; другий -- як, споживаючи сьогодні, поєднати в певному співвідношенні товари і послуги. Щоб зосередитися на першому з цих етапів, припустімо, що існує тільки один вид товару для споживання.

Визначення ролі заощаджень можна звести до таких основних положень:

По-перше, держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричиняє негативні процеси в економіці.

По-друге, звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулюючу роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, є неефективним. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.

По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, -- найважливіше джерело формування інвестицій, без яких неможливим є стабільний соціально-економічний розвиток держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення та посилення довіри населення до збереження коштів у кредитно-фінансових установах.

По-четверте, заощадження є одним з джерел покриття бюджетного дефіциту держави, який зменшує їх частку, що направляється на інвестиції.

По - п'яте, заощадження сприяють розв'язанню найскладніших і найнезріліших соціальних проблем, що, з свого боку, позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку.

Справа великої політичної, економічної та соціальної ваги -- зміцнення позицій середнього класу, питому вагу якого треба довести в наступному десятиріччі не менш як до 45--50% від загальної кількості населення, одночасно скоротивши частку людей з доходами, нижчими за прожитковий мінімум. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, наявність автомобіля, доступність якісних медичних та побутових послуг, освіти тощо.

Становлення середнього класу відбуватиметься за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку Рисого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності і зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.



Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / за редакцією В. Д. Базилевича. - 3-тє видання, 2006. ст. 127-156.

2. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К.: Основи, 1996.

3. Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 1997.

4. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

5. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: / Пер. з англ. - К.: Основи, 1995.

6. Круш П. В. Макроекономіка та її регулювання: Підручник - К.:Каравела, 2009. ст. 75

7. Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 166 с.

8. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. - К.: Основи, 1998. - 667 с.

9. Мочерний С.В. Економічна теорія. - К.: Академія, 1999.

Размещено на Allbest.ru

...