Размещено на http://www.allbest.ru

§1. Профспілки та їх роль в житті суспільства. Передумови і наслідки економічної діяльності профспілок

Профспілки -- важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників -- невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна.

Профспілковий рух в України перебуває сьогодні на складному етапі становлення, пошуку свого місця в системі нових соціально-економічних, політичних відносин. Трансформуються традиційні профспілки. Разом з тим, створюються нові (вільні, альтернативні) професійні об'єднання.

Неоднозначні, часом суперечливі тенденції розвитку профспілкового руху, складний процес вироблення механізмів взаємодії профспілок, держави та роботодавців в рамках соціального партнерства потребують вивчення та широкого громадського обговорення.

Отже, сьогодні профспілки дійсно все більше починають керуватися не корпоративними інтересами своїх членів, а широкими громадянськими потребами представників найманої праці, внаслідок чого відповідним чином змінилась і сфера їх діяльності. Сучасні профспілки - це об'єднання найманих працівників, створене ними для захисту перед роботодавцями, підприємцями-власниками, спілками підприємців, державою - не тільки інтересів своїх членів, а й інтересів тих представників найманої праці, які не входять до профспілок. Аналіз територіальної і галузевої структури, часових меж і характеру створення профоб'єднань та їх членських організацій, внутрішніх організаційних засад побудови українських профспілок дає підстави до наступних висновків.

Перше. Профспілковий рух охоплює усі регіони України, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання:

¦ за регіональною ознакою -- з п'яти зареєстрованих всеукраїнських профоб'єднань три охоплюють усі регіони України (ФПУ, ВФП "Наше право", ФППК); в усіх регіонах країни діють також організації 11-ти автономних профспілок; у більшості регіонів України представлені організації ФСПУ, Всеукраїнської профспілки "Соціальний прогрес" та дев'яти автономних галузевих профспілок;

¦ за галузевою ознакою -- профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки. При цьому, в окремих галузях діють кілька профспілок, як правило -- окремі з них входять до складу ФПУ, інші ("альтернативні") діють автономно або в складі інших профоб'єднань. Наприклад, у вугільній галузі діють чотири профспілки: Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) -- у складі ФПУ; Незалежна профспілка гірників України (НПГУ) -- в складі Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ); Незалежна профспілка гірників Донбасу (НПГД); Профспілка інженерно-технічних працівників і службовців вугільної промисловості. У гірничо видобувній галузі працюють дві профспілки: Профспілка трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості (у складі ФПУ) та вже названа вище НПГУ. Три профспілки діють на залізничному транспорті: автономні Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Вільна профспілка машиністів України (ВПМУ), а також Об'єднання вільних профспілок залізничників України в складі КВПУ. У галузі науки працюють дві профспілки -- Профспілка працівників освіти і науки України в складі ФПУ та автономна Профспілка працівників Національної Академії наук України; у галузі освіти -- дві: вже згадана Профспілка працівників освіти і науки в складі ФПУ та Всеукраїнське об'єднання солідарних трудівників (ВОСТ); у Збройних Силах -- також дві -- автономні Профспілка працівників Збройних Сил України та Незалежна профспілка військовослужбовців та працівників силових структур України;

¦ за формами власності -- профспілки діють на підприємствах як державної власності (переважно членські організації ФПУ та автономні профспілки), так і недержавних форм власності (ФСПУ, ФППК, ВФП "Наше право", ряд автономних профспілок);

* за формами господарювання -- профспілки наявні на підприємствах усіх форм господарювання. У середовищі спільних підприємств діє Українська федерація профспілкових організацій -- профспілка працівників спільних підприємств (у складі ФПУ); працівників кооперативних, акціонерних, орендних і колективних підприємств охоплюють організації ФППК, Всеукраїнської професійної спілки працівників кооперації та інших форм підприємництва.

Друге. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об'єднань. При цьому нові профспілкові структури виникають різними шляхами. По-перше, шляхом їх організації у новостворюваних осередках (підприємствах, організаціях, установах), або в тих осередках, де раніше профорганізації не існували. Таким шляхом виникли, наприклад, Профспілка працівників Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" або Всеукраїнська профспілка народних депутатів України у Верховній Раді України. До профспілок, що виникають таким шляхом, можна віднести й ті, що створюються у середовищі працівників нових видів занять або фахів -- наприклад, Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України або Всеукраїнська національна профспілка "Футболісти України". По-друге, шляхом поділу вже існуючих профспілок та виходу членських організацій (або їх частин) зі складу об'єднань: так у 2000р. 10 профспілок базових галузей -- членів ФПУ утворили Асоціацію профспілок працівників промисловості України. По-третє, шляхом виділення з галузевої профспілки працівників певної підгалузі або фаху: так виникли, наприклад, профспілки авіадиспетчерів, льотного складу, машиністів, гірників, працівників метрополітенів та ін.

Третє. Структура профоб'єднань постійно зазнає змін. Наприклад, кількість членських організацій КВПУ протягом 1996-2000рр. зросла вдвічі (з 9 до 18), але їх ротація становила 40%; зазнає кількісних змін і ротації склад ФПУ, ФППК, ФСПУ та інших профоб'єднань.

Четверте. Структуризація (реструктуризація) профспілок відбувається відповідно до аналогічних процесів в економіці та соціально-трудових відносинах. Так, реформування відносин власності в сільськогосподарському секторі зумовило вихід частини його працівників з Профспілки працівників агропромислового комплексу України (в складі ФПУ) та створення нових профспілок -- Незалежної профспілки фермерів та приватних землевласників України, Профспілки фермерів і селян-пайовиків України та ін.; розвиток підприємництва зумовлює появу профспілкових об'єднань підприємців (Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України, Профспілка працівників вільного підприємництва України, Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця -- Регіони" та ін.).

П'яте. Спостерігається тенденція до створення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного й жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки є Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України, що входить до КВПУ. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (Перша студентська Українська профспілка -- Поступ, Студентська профспілка "Пряма дія", Асоціація профспілкових організацій студентів України). В галузях промислового виробництва та сільського господарства молодіжний профспілковий рух є значно слабшим: з профспілок молоді, що діють у виробничій сфері, можна назвати лише Всеукраїнську профспілку "Молодіжна Альтернатива". Водночас, відзначається створення молодіжних організацій у складі окремих профспілок: так, молодіжна організація діє у складі Профспілки працівників енергетики та промисловості України.

Шосте. За внутрішніми організаційними засадами побудови, профспілки та профоб'єднання України належать до різних типів: галузевих, вузько галузевих, фахових, міжгалузевих (територіальних). Традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та більшість автономних побудовані переважно за галузевим принципом. Нові профспілки демонструють різні типи організаційних засад: фаховий (Федерація-профспілка авіадиспетчерів, Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації, НПГУ, ВПМУ та ін.); галузевий (Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Об'єднання вільних профспілок залізничників України, Незалежна галузева профспілка енергетиків України); міжгалузевий, або територіальний (Солідарні профспілки України; ВОСТ, Федерація профспілок України "Солідарність", Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця -- регіони", Всеукраїнська профспілка "Соціальний прогрес", Українська міжгалузева республіканська профспілка "Праця" та ін.); вузько галузевий (Профспілка працівників Національної Академії наук України, Вільна профспілка працівників метрополітенів України).

Сьоме. За ознакою членства, в Україні представлені як профспілки, до яких входять водночас і наймані працівники, і роботодавці, так і об'єднання виключно найманих працівників. До першого типу належать усі традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та частина нових, створених як на державних підприємствах, так і в приватному секторі: Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Профспілка державної митної служби, Профспілка працівників банку "Правекс" та ін. До профспілок, що об'єднують виключно найманих працівників, належать переважно так звані вільні профспілки: ВПМУ, членські організації КВПУ та ін.

Загалом, показники розвитку інституційної мережі українських профспілок свідчать про становлення децентралізованої системи профорганізацій. Провідною тенденцією є поступове відокремлення об'єднань найманих працівників від об'єднань підприємців (роботодавців). Водночас, найчисельніше профспілкове об'єднання (ФПУ) зберігає традиційно притаманне радянським профспілкам одночасне членство в профорганізації і найманих працівників, і роботодавців. У деяких галузях діють кілька профспілкових структур, що за умови їх скоординованих дій може підвищувати результативність солідарного впливу на галузевого роботодавця, а в протилежному випадку -- знижувати ефективність дій профспілок і створювати конкуренцію у профспілковому середовищі.

Головними причинами скорочення чисельності профспілок в Україні є наступні:

1) скорочення виробництва та ліквідація підприємств, що зумовлює безробіття, перехід працівників до індивідуальної зайнятості, відплив працівників до тіньового сектору економіки, трудову міграцію за кордон;

2) зміна форм власності та спротив нових власників створенню на приватних підприємствах профспілок найманих працівників;

3) поширення найму на роботу за індивідуальними договорами (контрактами); профспілка україна колективний договір

4) втрата мотивації профспілкового членства, зумовлена, перш за все, розчаруванням працівників у здатності профспілок захистити їх права як на конкретному підприємстві, так і на національному рівні.

Фахівці ФПУ називають й інші причини скорочення чисельності профспілок: антипрофспілкова пропаганда в ЗМІ та спроби приниження впливовості профспілок з боку влади; допущена в ході реформування профспілок "псевдо демократизація", що призвела до часткової втрати управління всередині профспілок, зниження профспілкової дисципліни; згортання організаційної роботи деякими профкомами.

Попри загальне скорочення чисельності профспілок, рівень охоплення профспілковим членством залишається в Україні досить високим і складає 94% працівників, зайнятих у всіх галузях економіки10. Отже традиція охоплення профспілковим членством усіх працюючих є досить стійкою. Однак, для більшості працівників профспілкове членство є значною мірою формальним.

§2. Економічна поведінка організацій роботодавців

«Гідна праця - основа соціального добробуту та економічного прогресу» (до постанови VI З'їзду ФПУ від 24.03.2011 № 6з-7). ПРОГРАМНА РЕЗОЛЮЦІЯ VІ З'їзду Федерації професійних спілок України.

Радикальні зміни структури світової економіки, перехід до наукомістких технологічних укладів виробництв, економічна глобалізація та трудова міграція, що мають планетарні масштаби, зумовили відповідне трансформування ринку праці. В умовах жорсткої конкуренції перемогу здобувають держави та компанії, що постійно інвестують в найцінніший ресурс - здоров'я та професійний потенціал працівників.

Серед стратегічних цілей конкурентного розвитку Міжнародна організація праці відзначила головну - це цілі Гідної праці: фундаментальні принципи, права та міжнародні трудові стандарти; можливості зайнятості та отримання доходу, соціальний захист та соціальне страхування, соціальний діалог.

Реалізуючи цілі Гідної праці, Україна має консолідувати можливості держави, праці та капіталу і швидкими темпами досягти рівня добробуту провідних країн, як це вже передбачено програмою Президента України щодо входження України до двадцятки найрозвиненіших країн світу.

Федерація профспілок України виступає передусім за практичну реалізацію норм міжнародного права, зокрема конвенцій Міжнародної організації праці, шляхом соціальної згуртованості, збалансування інтересів та ефективного соціального діалогу держави, роботодавців і найманих працівників на принципах і засадах Гідної праці:

Ё забезпечення справедливого та своєчасного заробітку;

Ё безпеки на робочому місці, соціального захисту працівників;

Ё продуктивної зайнятості чоловіків та жінок в умовах свободи, рівності та поваги до людської гідності;

Ё гарантування права на об'єднання в профспілки, ведення колективних переговорів і участі працівників в управлінні підприємством.

Досягнення стандартів Гідної праці має бути забезпечено шляхом здійснення підтриманих суспільством структурних реформ в економіці та розбудови економічно сильної та соціально відповідальної держави.

За продуктивну зайнятість - гідну й своєчасну оплату праці.

Головною умовою досягнення високих і стабільних результатів роботи кожного підприємства та економіки в цілому є справедливий розподіл результатів праці та її об'єктивна ціна, що стимулюватиме як продуктивність праці, так і якість продукції. На вітчизняних підприємствах частка витрат на оплату праці у собівартості продукції є неприпустимо низькою і складає 7 - 9%, в той час як в країнах ЄС на зарплату йде понад 45%.

Така ситуація - наслідок заниженого розміру мінімальної заробітної плати, який є основою всієї політики в оплаті праці. За критеріями ЄС, мінімальна заробітна плата має щонайменше вдвічі перевищувати величину прожиткового мінімуму, а середня заробітна плата - в півтора-два рази бути більшою за мінімальну. Сьогодні середня заробітна плата в Україні після сплати податків ледь сягає подвійного розміру фактичного прожиткового мінімуму. Збільшується різниця в оплаті праці українських працівників та їхніх європейських колег, зростає розрив між рівнем доходів багатих та бідних українців.

В Україні залишається невирішеною неприйнятна для цивілізованого світу проблема несвоєчасної виплати заробітної плати: принципово не зменшуються борги із зарплати перед майже 200 тис. працівників на суму понад один мільярд гривень.

На двадцятому році економічних реформ в країні так і не створено належних умов для реалізації конституційних гарантій на працю, що мали б забезпечити достатній рівень життя для працівників і членів їхніх сімей. Більше того, сама держава не виконує законодавчо встановлених норм щодо оплати праці працівників державних підприємств та бюджетної сфери.

Спираючись на висновки вітчизняних і міжнародних експертів, профспілки стверджують, що саме підвищення у два-три рази заробітної плати є необхідною передумовою сукупного споживчого попиту та зростання ВВП країни. При цьому відповідальність за підвищення продуктивності праці лежить, передусім, на роботодавцях, які мають створити належні умови для підвищення кваліфікації персоналу, технічної, технологічної та організаційної модернізації виробництва.

З'їзд Федерації профспілок України визначає наступні пріоритети діяльності профспілкових організацій: використання переваг економічної стабілізації та зростання виробництва на користь людини праці; досягнення гідного рівня оплати праці, забезпечення соціальної справедливості в оподаткуванні доходів від праці, зменшення диференціації населення за доходами і тінізації економіки.

Профспілки спрямовуватимуть свою роботу на реалізацію наступних завдань:

1) на національному рівні:

- прийняття та забезпечення реалізації, починаючи з 2011 року, Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року та Загальнонаціональної програми Гідної праці;

- стимулювання державою роботодавців до здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, створення передумов для їх навчання протягом усього трудового життя;

- визначення національним пріоритетом інноваційного розвитку вітчизняного виробництва та розширення внутрішнього ринку з метою збереження існуючих та створення нових робочих місць;

- визнання головним принципом державної політики зайнятості стимулювання зростання зайнятості на високотехнологічних виробництвах із сучасними робочими місцями та формування конкурентоспроможних національних професійних кадрів;

- протидія згортанню сфери офіційного оформлення праці та атиповим формам зайнятості (аутстафінг, аутсорсинг, лізинг персоналу), підвищення трудової мобільності працівників, поєднаної з мінімізацією негативних наслідків зовнішньої та внутрішньої трудової міграції;

- викорінення бідності серед працюючих;

- поетапне запровадження державних гарантій у сфері оплати праці, які забезпечуватимуть розширене відтворення трудового потенціалу, належне виконання працівником сімейних і суспільних обов'язків, задоволення необхідних матеріальних та духовних потреб працівників через:

· зростання частки витрат на оплату праці у ВВП до 60% та збільшення частки заробітної плати в операційних витратах з реалізованої продукції, робіт, послуг;

· щорічне підвищення реальної заробітної плати темпами, що перевищують темпи зростання реального ВВП;

· щорічне зростання номінальної заробітної плати не менш як на 25-30 відсотків, що в умовах прогнозованого зниження інфляції забезпечить стимулююче зростання реальних доходів працівників;

· прискорене наближення базового посадового окладу Єдиної тарифної сітки до мінімальної заробітної плати;

· перехід до розрахунку мінімальної заробітної плати на основі раціонального споживчого бюджету, який забезпечуватиме відтворення здатності працівника до праці;

· законодавче закріплення соціально справедливої диференціації заробітної плати керівників та працівників;

- реалізація у повному обсязі законодавчих гарантій щодо оплати праці працівників та забезпечення подальшого реформування оплати праці у виробничій та бюджетній сферах, насамперед, шляхом посилення договірного регулювання оплати праці та запровадження галузевих договірних стандартів в оплаті праці з метою досягнення міжнародних стандартів якості життя;

- ліквідація до кінця 2011 року заборгованості із заробітної плати, позбавлення роботодавця економічної вигоди від затримки виплати заробітної плати шляхом законодавчого посилення механізму нарахування компенсації працівникам;

- забезпечення соціально справедливого рівня оподаткування трудових доходів громадян, протидія надмірній диференціації населення за доходами;

- законодавче визнання Генеральної угоди, галузевих і регіональних угод, колективних договорів нормативними актами, якими встановлюються захищені державою права та гарантії для працівників та дія яких відповідно поширюється на всі підприємства, установи, організації;

2) на галузевому й регіональному рівнях:

- сприяння формуванню системної професійної підготовки, перепідготовки та підвищенню кваліфікації персоналу;

- запровадження профспілкової системи постійного економічного навчання профактиву та формування профспілкових команд кваліфікованих переговорників;

- досягнення домовленостей та формування зобов'язань у галузевих і регіональних угодах щодо забезпечення темпів зростання заробітної плати, що дозволять подвоїти протягом п'яти років реальні доходи громадян і відновити раціональне співвідношення між заробітною платою та іншими доходами;

- запровадження постійного профспілкового контролю за своєчасністю та повнотою виплати заробітної плати;

- сприяння запровадженню на підприємствах міжнародних стандартів соціальної відповідальності бізнесу, Принципів корпоративного управління та широких соціальних пакетів для працівників;

- розширення сфери дії та підвищення ефективності колективно-договірних відносин, поширення виробничої демократії через активну участь представників профспілок в управлінні підприємствами;

- підтримка дій первинних організацій профспілок щодо застосування засобів тиску на роботодавців, які ухиляються від колективних переговорів, не виконують положень колективних договорів і угод;

- сприяння детінізації зайнятості, протидія спробам неналежного оформлення роботодавцями трудових відносин та боротьба з такими негативними формами зайнятості, як аутстафінг, аутсорсинг, лізинг персоналу;

- повернення корпоративних прав державі при порушенні покупцями об'єктів приватизації соціально-економічних умов договорів купівлі-продажу державного майна;

3) на рівні підприємств, установ, організацій:

- забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на п'ять років, створення на підприємствах спеціальних цільових фондів професійного навчання, сприяння руху раціоналізаторства та винахідництва, поліпшенню якості продукції, робіт, послуг;

- обов'язкова ініціатива і боротьба кожного профкому за укладення колективного договору на всіх підприємствах, установах, організаціях, підвищення ефективності колективно-договірного регулювання оплати праці, справедливого розподілу трудових доходів, забезпечення зростання заробітної плати темпами, вищими за визначені галузевою та регіональною угодами;

- збільшення частки заробітної плати у собівартості продукції, робіт, послуг;

- контроль за своєчасністю виплати заробітної плати та оперативна й жорстка реакція на випадки її затримки;

- ініціювання розгляду на спільних засіданнях профкомів та адміністрації суб'єктів господарювання питань підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг;

- сприяння запровадженню роботодавцями міжнародних стандартів соціальної відповідальності бізнесу, Принципів корпоративного управління та додаткових соціальних пакетів для працівників;

- участь в роботі органів управління, наглядової ради, у розробленні фінансових планів у частині соціально-економічного розвитку та розподілу частини прибутків, що залишається у розпорядженні, на зазначений розвиток;

- здійснення прозорої господарської діяльності, протидія тіньовим схемам у виробництві та реалізації продукції;

- у разі зміни форми власності підготовка пропозицій до фіксованих умов конкурсу, зокрема щодо формування соціального пакету в частині зобов'язань покупця у соціальній діяльності товариства відповідно до чинного законодавства з питань приватизації;

- надання консультативної та правової допомоги працівникам-членам профспілок щодо захисту їх трудових прав, представлення їх інтересів у комісіях з трудових спорів та у судах;

- використання в повному обсязі повноважень профспілок щодо захисту прав та інтересів трудящих, активної участі у вирішенні трудових конфліктів з метою прийняття об'єктивних, законодавчо врегульованих рішень.

Федерація профспілок України непохитно стоїть на позиції, що лише ефективний соціальний діалог, кардинальне підвищення заробітної плати дозволять зупинити руйнування трудового потенціалу та відтік з країни кваліфікованих професійних кадрів, зробити престижною легальну працю, забезпечити податкові надходження до державного та місцевих бюджетів, зробити бездефіцитним Пенсійний фонд, відновити розвиток вітчизняного виробництва, зокрема завдяки підвищенню платоспроможного попиту населення. Гідна оплата праці стимулюватиме зростання кваліфікації працівників, сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності підприємств і в цілому національної економіки.

Гідна праця - безпечна праця.

В умовах економічної та демографічної кризи в Україні склалася надзвичайно складна ситуація з охороною праці. Недооцінка, ігнорування факторів створення належних умов для безпечної праці призводять до високого рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, завдають непоправної шкоди здоров'ю працівників, негативно впливають на рівень продуктивності праці.

За останні 5 років на виробництві загинуло майже 5 тис. працівників і понад 85 тис. - травмовано. Майже до 30 відсотків зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров'я умовах праці, внаслідок чого постійно збільшується кількість виявлених професійних захворювань (6-7 тис. на рік).

Водночас статистичні дані не відображають реального стану безпеки та охорони праці, оскільки не враховують економічної динаміки, рівня життя населення та інші чинники. Внаслідок цього навіть при загальному зменшенні рівня виробничого травматизму ризик зазнати травми на виробництві продовжує залишатися неприйнятним, зменшується кількість випадків травмування з одночасним зростанням їх важкості.

Потенційну загрозу для працюючих створюють зношені на 50-70 і більше відсотків основні виробничі фонди. Щодня травмуються понад 60 працівників, з них троє - зі смертельним наслідком, три з чотирьох виробничих травм призводять до втрати працездатності, а кожна друга травма спричиняє втрату працездатності більш ніж на 50%. Якщо, за даними МОП, в країнах з ринковою економікою один смертельний випадок припадає на 23,5 тис. працівників, то в Україні - тільки на 11 тис., що свідчить про приховування травматизму.

Причини такого стану мають комплексний характер, але основною є суттєве обмеження державного регулювання охорони праці у зв'язку з руйнуванням фінансових механізмів та важелів управління охороною праці. На регіональному рівні такими причинами є вкрай недостатні обсяги фінансування як приватними, так і державними роботодавцями, заходів з підвищення безпеки і гігієни праці на робочих місцях, відсутність економічної відповідальності роботодавців за порушення законодавства з охорони праці, а також економічної мотивації до фінансування заходів з поліпшення умов праці, тотальне скорочення структурних підрозділів і служб з охорони праці в державних органах управління всіх рівнів, ліквідація промислової медицини, відставання нормативно-правової бази у сфері охорони праці від потреб динамічного розвитку суспільних виробничих відносин.

З'їзд наголошує на нагальній необхідності розробки та реалізації в державі такої політики у сфері охорони праці, яка б забезпечила встановлення нормативів і параметрів безпеки, визнаних міжнародним співтовариством, та обсягів фінансування організаційних і технічних заходів на кожному робочому місці, які б звели до мінімуму ризики травмування і професійного захворювання, а також здійснення заходів з відновлення втраченого здоров'я працівників.

У найближчі 5 років профспілки мають зосередити увагу на вирішенні у сфері охорони праці і здоров'я таких першочергових завдань, як розробка та реалізація Національної стратегії з безпеки праці, відновлення державної системи комплексного управління охороною праці, посилення і вдосконалення державного нагляду і громадського контролю за умовами і безпекою праці, удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази у зазначеній сфері діяльності, гармонізація її з Європейським законодавством. Для цього необхідно здійснити:

1) на національному рівні:

- розробка Кабінетом Міністрів України, Національною академією наук України за участю професійних спілок України, організацій роботодавців:

· Національної довгострокової стратегії з безпеки праці з наступним поданням її на затвердження Президентові України;

· Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011-2015 роки з передбаченням відповідних економічних стимулів для роботодавців, створенням сучасної нормативної бази у сфері умов праці, адаптованої до міжнародного законодавства, та забезпеченням її необхідним фінансуванням;

- ратифікація Верховною Радою України конвенцій МОП у галузі гігієни праці та медичного обслуговування працюючих, зокрема Конвенції № 121 «Допомоги у випадках виробничого травматизму» (1964 р.), Конвенції № 155 «Про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.), Конвенції № 176 «Про безпеку та гігієну праці в шахтах» (1995 р.) та Конвенції № 187 «Основи, що сприяють безпеці та гігієні праці» (2006 р.);

- розробка і затвердження державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я та єдиного загальнодержавного базового переліку гарантованих безоплатних медичних послуг;

2) на галузевому та регіональному рівні:

- об'єктивне поліпшення виявлення і профілактики професійних захворювань шляхом відновлення системи промислової медицини, періодичних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів;

- відновлення повноцінних служб охорони праці в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

3) на рівні підприємств, установ, організацій:

- безумовне виконання вимог законодавства з охорони праці, зокрема реалізації у повному обсязі положень регіональних і галузевих програм, колективних договорів та угод, повноцінної атестації робочих місць за умовами праці;

- обов'язкове проведення періодичних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо оздоровлення працівників, попередження виникнення в них професійних захворювань;

- постійне підвищення кваліфікації керівників усіх ланок підприємств, організацій та установ з питань забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці, організація навчання і підготовки працівників з питань охорони праці;

- використання в повному обсязі прав профспілок щодо захисту соціальних прав трудящих, активна участь у вирішенні трудових конфліктів з метою прийняття об'єктивного, законодавчо врегульованого рішення;

- підвищення обізнаності працівників щодо їх прав і гарантій у сфері охорони праці й здоров'я.

Гідна праця українських працівників - основа соціального й економічного прогресу, запорука конкурентності підприємств та національної економіки!

Гідна праця - це право трудової людини і мета для щоденної роботи і принципової боротьби профспілок!!!

Ініціатива Федерації профспілок України щодо входження нашої країни до ТОП-20 розвинутих держав. На основі аналізу сучасного стану соціально-економічного та політичного розвитку нашої країни, її місцезнаходження в системі координат глобальної світової економіки була розроблена і презентована «Дорожня карта» щодо умов входження України до ТОП-20 розвинених країн світу. У подальшому вона може бути базою наукових розробок та державних програм соціально-економічного розвитку та покращення рівня життя людей. ФПУ виходить з того, що входження до «двадцятки» світу - це, перш за все, комплексний процес в економічній, соціальній та політичній сферах з метою забезпечення стандартів та реалізації цінностей, що поділяються розвинутими демократичними країнами. Водночас запропонований цією Дорожньою картою план дій не можна розглядати лише як просту сукупність певних заходів у різних сферах життя країни. Це має бути певна ідеологія, навколо якої слід вибудовувати конкретні реформи, що ведуть до масштабних якісних змін.

Сьогодні держава повинна закласти сучасні підвалини стабільного економічного розвитку в довгостроковій перспективі. Уряд України упродовж найближчих років має створити умови для входження нашої країни до Топ-20 країн світу. Процес входження повинен знайти широку й активну підтримку серед населення і поступово та впевнено втілюватися у життя на всіх щаблях влади. Першим результатом входження України до Топ - 20 має стати реальне скорочення розриву в стані економічного розвитку, між Україною та країнами Топ-20. Насамперед необхідно скоротити відставання України за рівнем доходу (ВВП) на душу населення від розвинутих країн та зростання за іншими показниками індексу людського розвитку.

За розрахунками економістів, наслідки входження України до ТОП-20 країн світу позначаться тим, що якість життя українського народу підвищиться у 8-10 разів. Буде досягнуто феноменальних результатів: за розмірами ВВП українська економіка з теперішніх $127-130 млрд. наблизиться до $1 трлн., а показник ВВП в розрахунку на душу населення до $22,5 тис., річний дохід середньостатистичного українця повинен становити понад $50 тисяч.

Думка ФПУ щодо прожиткового мінімуму. Через штучне заниження офіційної величини прожиткового мінімуму він перестав виконувати функцію базового соціального стандарту для визначення достатнього рівня життя громадян і перетворився в «розрахунковий показник» збалансування Державного бюджету. Це порушує конституційні права мільйонів громадян на достатній життєвий рівень.

Офіційна величина прожиткового мінімуму в середньому на одну особу, встановлена з 1 грудня 2011 р. статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», вже на багато нижче порівняно з фактичним її розміром в середньому на одну особу - на 14,1%, а для працездатної особи - на 15,4%. Це призводить до заниження рівня соціальних гарантій, має негативний вплив на рівень та якість життя громадян, ефективність здійснюваної державою соціальної політики.

Для удосконалення Методології визначення розміру прожиткового мінімуму у листопаді 2011 року створено тристоронню робочу групу, яка найближчим часом підготує пропозиції щодо вдосконалення законодавчого та методологічного врегулювання питання розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Нині вкрай важливими є питання посилення соціального захисту найбільш незахищених верств населення - малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, ветеранів війни і праці, інвалідів, зокрема в частині надання пільг, соціальних гарантій, соціального обслуговування тощо.

Застосування при визначенні соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям показника "рівень забезпечення прожиткового мінімуму", який не є державним соціальним стандартом і нівелює значення прожиткового мінімуму, як базового соціального стандарту, призводить до порушення конституційного права громадян на достатній рівень життя.

ФПУ домагатиметься збільшення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки її розмір залишається вкрай низьким і не переглядався з 2008 року.

Участь ФПУ у формуванні бюджетної політики країни 2012 року та на 2013 рік. У порушення Генеральної угоди проект Закону про Держбюджет України на 2012 не було погоджено з профспілками, а відповідно й закладені до бюджету соціальні стандарти та гарантії також не були погоджені. Так, профспілкова Сторона категорично не погоджується із збереженням в 2012 році невідповідності встановленого прожиткового мінімуму величині фактичного прожиткового мінімуму (за цінами грудня 2011 р. в середньому на 14,5%), що автоматично призводить до заниження рівня оплати праці, розмірів державної соціальної допомоги та пенсій.

При визначенні прожиткового мінімуму на 2012 рік не враховано пропозицію ФПУ щодо урахування оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, а також суми податку з доходів фізичних осіб, не передбачається оперативне коригування розміру прожиткового мінімуму протягом 2012 року з урахуванням даних моніторингу прожиткового мінімуму та фактичного зростання споживчих цін і тарифів.

Не врахована позиція профспілок визначити розмір мінімальної зарплати на рівні реально обрахованого прожиткового мінімуму для працездатної особи за станом на 1 січня 2012 року з урахуванням ставки податку на доходи фізичних осіб та її подальшим підвищенням протягом року з урахуванням інфляції та поетапним врахуванням сімейної складової.

ФПУ звернулася до Президента з проханням дати доручення Кабінету Міністрів України, щоб внести пропозиції до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» з метою підвищення рівня фінансування соціальних видатків. Також ФПУ оперативно підготовлено та направлено в Кабмін конкретні аргументовані пропозиції до проекту постанови Кабміну «Про схвалення Прогнозу Державного бюджету України на 2013 і 2014 роки» та запропоновано розглядати даний проект на засіданні КМУ після його опрацювання із соціальними партнерами.

Конфедерація роботодавців України створена 20 липня 2006 року для забезпечення повноцінної участі роботодавців країни у процесі побудови гармонійних стосунків українського бізнесу із владою та працівниками.

• КРУ є неприбутковою громадською організацією, яка об'єднує галузеві Всеукраїнські об`єднання роботодавців.

• Всього зайнятого населення за видами економічної діяльності на які поширюється діяльність Конфедерації більше 2,5 млн. осіб.

• Конфедерація заснована на принципах законності, добровільності вступу та свободи виходу, рівноправності членів, незалежності, гласності, самоврядування та відповідальності за виконання прийнятих на себе зобов'язань.

• Основною метою створення та діяльності Конфедерації є представництво і захист інтересів членів об'єднання - роботодавців та їх організацій - у економічних, соціально-трудових та інших відносинах.

Напрями діяльності Федерації роботодавців України у 2012 р.:

• - дерегуляція підприємницької діяльності з метою: спрощення процедури започаткування, ведення та виходу з бізнесу; лібералізації та скорочення дозвільних процедур тощо;

• - податкова політика, в частині сприяння у зменшенні податкового навантаження та підвищенні ефективності адміністрування податків;

• - бюджетна політика, шляхом підготовки пропозицій роботодавців до проекту Державного бюджету на 2013 рік та державних програм розвитку та підтримки реального сектору економіки;

• - митне законодавство, в частині забезпечення справедливої та прозорої системи встановлення митної вартості, а також спрощення процедури та часу оформлення митної декларації;

• - забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на світовому ринку та захист внутрішнього ринку;

• - сприяння у вдосконаленні системи правового регулювання інноваційної діяльності.

• участь у реформуванні трудового законодавства; доопрацюванні з урахуванням інтересів роботодавців проекту Трудового кодексу; реформуванні системи оплати праці; запровадженні стимулів для створення роботодавцями достойних умов праці;

• розвиток людського капіталу.

Федерація роботодавців України розпочала роботу над створенням Програми промислового розвитку:

• Розвиток української промисловості гальмується відсутністю стратегічного планування (Д. Фірташ).

• Програма має переглядатися кожні п'ять років та повинна враховувати світові тенденції в економіці. Залежно від попиту на глобальних ринках, роботодавці визначатимуть пріоритетні галузі, що принесуть Україні найбільші прибутки.

• Федерація працює над створенням інформаційної системи взаємодії українських підприємств, яка надасть можливість посилити коопераційні зв'язки в середині країни та скоротити імпорт.

• Планується створити реєстр усіх українських компаній, щоб мати цілковите уявлення, що виробляється не тільки на великих підприємствах країни, але й на малих. Співробітництво великих та малих підприємств сприятиме посиленню позицій національного виробника на внутрішньому ринку.

§3. Колективні договори й угоди -- основа соціального партнерства

Основним напрямом і, водночас, засобом ефективного соціального партнерства є колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці. Воно полягає в укладанні та виконанні системи колективних договорів і генеральної, галузевих та регіональних угод.

Колективний договір -- це правовий акт, що укладається з метою регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві (в * організації) між найманими працівниками та роботодавцем для узгодження їхніх інтересів. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Колективна угода -- це правовий акт, який укладається з метою регулювання соціально-трудових відносин на рівні галузі (галузева угода), регіону (регіональна угода) або країни (генеральна угода) між повноважними представниками найманих працівників та роботодавців.

Правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників визначаються Законом України "Про колективні договори і угоди".

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, й однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів -- представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, -- з іншої сторони.

Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладання угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Право на ведення переговорів і укладання колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділеним трудовими колективами відповідними повноваженнями. За наявності на підприємстві, державному, галузевому, територіальному рівнях кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання угоди або колективного договору. У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів, до яких належать більше половини найманих працівників держави, галузі, території.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору в спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового колективу приймає найбільш прийнятний проект колективного договору і доручає профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори й укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з власником або уповноваженим ним органом.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі визначаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування праці;

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов та охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Зміст угод визначається сторонами в межах їх компетенції на відповідному рівні.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:

- гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

- мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

- розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

- соціального страхування;

- трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

- умов охорони праці й навколишнього природного середовища;

- задоволення духовних потреб населення;

- умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

- нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);

- встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості; трудових відносин;

- умов і охорони праці;

- житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;

- умов зростання фондів оплати праці;

- встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, такі для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір, угода зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір, угоду. У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації. На новоствореному підприємстві колективний договір укладається за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо не передбачено його реєстрацію.

Усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженим ним органом. Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка зі сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами й оформлюється відповідним протоколом. Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору" угоди створюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів. Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів усю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання. Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів. Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують зі свого складу примирну комісію, а у разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами. Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і виносить рекомендації щодо суті спору.

...