В умовах адміністративно-командної економіки підприємець повністю ототожнювався з експлуататором. Вважалось, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, не має права на винагороду за свою діяльність.

Проте загальновідомо, що в умовах ринкової економіки підприємець - це необхідний суб'єкт економічних відносин, який приносить користь суспільству. А. Сміт вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, "дійовіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".

Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський), економічний і нормальний.

Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. Економічний прибуток становить різницю між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но від вкладу інвестованого капіталу К множенням на нього середньої прибутковості п. Наприклад, якщо інвестований капітал становить 1000 гр. од., середня прибутковість - 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює

Пн = nІК =

Нормальний прибуток трактується як певна винагорода підприємців за виконання підприємницьких функцій, тому він є елементом витрат виробництва.

До функцій підприємця, виконання яких заслуговує винагороди, слід віднести прояв ініціативи з виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішень щодо управління підприємством; впровадження інновацій шляхом виробництва нового виробу або впровадження нової техніки.

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою за підприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певній сфері виробництва.

Економічний прибуток - це по суті чистий прибуток, який залишається після відрахування всіх витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величина економічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибуток РП перевищує нормальний НП: ЕП = РП - НП.

Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи підприємців поділяють на промисловий прибуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.

Промисловий прибуток - це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва.

Торговий прибуток відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиною прибутку, яку промисловий підприємець віддає торговцеві за реалізацію своїх товарів.

Позиковий відсоток - це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному підприємцю за тимчасове користування його грошовим капіталом.

Гроші самі по собі не є економічним ресурсом, вони безпосередньо не виробляють товари чи послуги. Проте підприємці "купують" можливість використання грошей. Це використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал: засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можливість користування реальними засобами виробництва, що забезпечує підприємцю прибуток, частину якого він віддає певному підприємцю у вигляді певної ставки позикового відсотка.

Розділяють номінальну ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і реальну ставку відсотка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.

Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону пояснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який видається позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на ринку, розміщенням капіталу та ін.

Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною податковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вкладати свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти підприємців).

У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.

Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.

Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.

Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.

Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.

В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.

Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.

Головна функція такого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.

Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо структуру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на прикладі України.

За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.

За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім'ям).

За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії тощо).

За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.

СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблизно рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та навчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпечених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансових коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.

В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).

Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повинна визначатись в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

1.4 Доходи від власності. Рентні доходи та сімейні доходи