Спеціалізація сільськогосподарських підприємств та її економічна ефективність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни "Планування та організація діяльності підприємства"

на тему: «Спеціалізація сільськогосподарських підприємств та її економічна ефективність»

План

Вступ

1. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці

1.1 Поняття, економічний зміст і значення спеціалізації сільськогосподарських підприємств

1.2 Фактори і форми спеціалізації

1.3 Суть концентрації виробництва

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес.

Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його. спеціалізація концентрація сільський

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалізації, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує не ефективність виробництва.

Переваги, які забезпечує спеціалізація виробництв:

- По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це по­в'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

- По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу -- людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей.

- По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

- По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

- По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші куль­тури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація -- це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

- предметне (агрегатне) -- головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;

- подетальне -- на головне підприємство надходять від ряду спеціалізованих підприємств вузли і деталі;

- технологічне -- підприємство поставляє іншим підприємствам продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Отже, спеціалізація обумовлює необхідність товарного обміну між членами суспільства.

1. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці.

1.1 Поняття, економічний зміст і значення спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Економічною формою поділу праці є спеціалізація. Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в області, районі).

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції па окремих територіях і підприємствах і одержати, завдяки цьому, кращих результатів господарської діяльності.

Серед визначень спеціалізації та її форм найбільш вдалим з нашого погляду є таке: спеціалізація - це переважаючий розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, областях, регіонах. Спеціалізація - процес закономірний, багатоплановий, який залежно від природних, економічних та організаційних факторів розвивався в різних напрямках, внаслідок чого склались різні її форми, що відображають ту або іншу особливість її використання.

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств обумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передових технологічних процесів, найбільш досконалих методів організації виробництва, кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованих працівників.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівартості виробів, виготовлених на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах.

У зв'язку із цим суттєвою проблемою стає визначення оптимального розміру підприємства як бази для встановлення рівня його спеціалізації.

Отже, спеціалізація є формою суспільного поділу праці. А також, спеціалізація - це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах.

1.2 Фактори і форми спеціалізації

Спеціалізація сільського господарства - це складний процес, що розвивається в різноманітних формах.

Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її три форми:

1) Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території.

2) Спеціалізація аграрних підприємств - переважаюче виробництво в них відповідного виду продукції, для якого існують найсприятливіші природно-економічні умови.

3) Внутрішньогосподарська спеціалізація - подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництв а окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах - бригадах, фермах, загонах,ланках, кооперативах.

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Галузева спеціалізація - це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкненого циклу виробництва.

Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї і тієї галузі.

На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають природно-кліматичні, економічні, біологічні фактори. Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва.

До поглиблення спеціалізації підприємств спонукає конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих видів продукції, на які є сталий попит. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко впливає як обмежувальний фактор для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, і насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво, баштанництво, льонарство, садівництво, виробництво цукрових буряків.

1.3 Суть концентрації виробництва

Концентрація сільськогосподарського виробництва -- це зосередження землі, засобів виробництва, робочої сили й обсягу виробництва продукції на одних і тих же підприємствах, що зумовлює збільшення їх розмірів. Отже, показники розміру аграрних підприємств водночас розглядаються як показники концентрації сільськогосподарського виробництва. Такими основними показниками є:

- площа сільськогосподарських угідь підприємства, включаючи й орендовану землю;

- авансований капітал підприємства, взятий разом з орендованим майном;

- середньооблікова чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості;

- обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції.

Для поглибленого аналізу рівня концентрації можна залучати показники вартості основного й оборотного капіталу підприємства. За умови відображення в активах підприємств вартості землі основними показниками концентрації виробництва можна вважати розмір авансованого капіталу та обсяг виробництва продукції.

Поняття концентрації виробництва має окремі спільні риси з поняттям інтенсивності, але не є тотожним з ним. Спільним є те, що в обох визначеннях йдеться про зосередження (концентрацію) авансованого капіталу на підприємствах і про виробництво ними сільськогосподарської продукції. Відмінність проявляється в тому, що концентрація виробництва вимірюється загальним розміром авансованого капіталу та обсягом виробництва продукції, а суть інтенсивності зводиться до зосередження авансованого капіталу на одиницю земельної площі. Отже, ці два поняття взаємодоповнюють одне одного і разом дають змогу більш глибоко аналізувати чинники формування ефективності сільськогосподарського виробництва.

Слід розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Абсолютний рівень концентрації характеризується середнім розміром аграрних підприємств за певним показником і його доцільно визначати в розрізі окремих типів таких підприємств: селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів товариств, приватних аграрних підприємств, виробничих сільськогосподарських кооперативів як у цілому по країні, так і по окремих адміністративних регіонах. Відносний рівень концентрації виробництва визначається часткою великих підприємств за відповідним показником розміру в загальній кількості аграрних підприємств певного юридично-правового статусу.

У вузькоспеціалізованих аграрних підприємствах -- птахо- і бройлерних фабриках, тваринницьких свино- і скотовідгодівельних комплексах, тепличних комбінатах абсолютний рівень концентрації виробництва доцільно визначати за показниками їх потужності -- річним обсягом виробництва продукції або умовно ресурсним показником: кількістю птахомісць, скотомісць, площею закритого ґрунту.

Концентрація виробництва справляє істотний вплив на його ефективність. З її підвищенням зростають важливіші економічні показники господарської діяльності підприємств за рахунок позитивної дії фактора масштабів виробництва. Досягається, зокрема, економія на постійних витратах (постійні витрати, скажімо, на зерновий комбайн за площі посіву зернових 300 га будуть вдвічі меншими на гектар збиральної площі, ніж за площі їх посіву 150 га), зменшуються питомі капіталовкладення, досягається вища маневреність матеріальних ресурсів і завдяки цьому зростає ефективність їх використання, підвищується продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Проте підвищення рівня концентрації виробництва справляє позитивний вплив на економіку лише до певної межі, перехід за яку призводить до зниження ефективності. В надмірно великих підприємствах ускладнюється процес управління виробництвом, зростають транспортні витрати, погіршується контроль за якістю виконання робіт і дотриманням технології. Протидіючим фактором надмірної концентрації є і екологічні вимоги. Особливо це стосується великих тваринницьких комплексів, які справляють негативний вплив на довкілля. Тому важливою є проблема досягнення оптимального рівня концентрації виробництва, розв'язання якої в кінцевому рахунку зводиться до визначення раціональних розмірів аграрних підприємств різної спеціалізації з урахуванням їх юридичного статусу і вітчизняних зональних особливостей.

Отже, розглянута концентрація виробництва за своєю суттю є ресурсною концентрацією, оскільки головним чином зводиться до зосередження ресурсів на одних і тих підприємствах. Крім ресурсної, для ринкової економіки характерна й економічна концентрація.

Висновок

Світова практика показує, що зароджена в аграрній сфері економіки, інтеграція поширюється практично на всі сектори економіки і впливає на всі стадії відтворюваного циклу. Інтеграційні процеси мають різну швидкість, охоплюють неоднакові просторові зони, відрізняються специфічними формами, здійснюються різними методами. Проте, володіючи відносною автономією, вони в той же час взаємозв'язані і безперервно впливають один і на одного. Будь-який інтеграційний процес, і особливо в системі економічних відносин, складний, багатоманітний і схильний до впливу і дії самих різних чинників політичного, організаційного, технологічного і іншого характеру. Не становить винятку процес агропромислової інтеграції.

Агропромислова інтеграція визначається як складний процес технологічного, економічного і організаційного поєднання взаємозв'язаних етапів виробництва, зберігання, переробки і доведення до споживача продуктів харчування і предметів споживання з сільськогосподарської сировини.

Головна мета агропромислової інтеграції - узгодження організаційно-технологічних процесів в сферах і галузях АПК, результатом якого є досягнення інтегрального ефекту, що перевищує суму ефектів функціонування його окремих частин. Із загальної установки витікає ряд локальних цілей і задач:

- підвищення ефективності агропромислового виробництва;

- переведення сфер і галузей АПК на інтенсивний шлях розвитку;

- переведення сільського господарства на індустріальну основу;

- прискорене упровадження в практику досягнень НТП;

- рішення соціальних проблем;

- розвиток різноманітних форм власності;

- формування агропромислових утворень нового типу;

- ефективне використання засобів і ресурсів;

- інші локальні цілі і задачі.

Аналіз процесів агропромислової інтеграції, які відбувалися протягом, минулого століття в різних країнах, переконливо свідчить, що їх зміст та спрямованість суттєво залежить від багатьох факторів, які слід поділяти на загальні, що властиві різним видам інтеграції, а також особливі, які властиві інтеграції, котра відбувається в умовах окремої країни та конкретної галузі.

Особливе в інтеграції визначається, в першу чергу, конкретним інституціональним середовищем, конкретною галуззю агропромислової сфери, в яких вона відбувається, рівнем та місцем розташування структури (інтегратора), яка має необхідні матеріальні, фінансові та управлінські ресурси і приймає рішення щодо початку та розвитку інтеграційних процесів.

Ця особливість проявляється при порівнянні явища інтеграції в країнах з різними соціально-економічними умовами та, навіть, у межах однієї країни на різних етапах історичного розвитку. Серед різноманітних соціально-економічних, виробничо-технологічних і організаційно-управлінських умов і передумов до числа найважливіших слід віднести:

- поглиблення суспільного розподілу праці;

- впровадження індустріальних методів в сільське господарство;

- поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва;

- розширення і розвиток міжгосподарської кооперації;

- зміцнення і вдосконалення міжгалузевих і міжтериторіальних зв'язків.

Аналізуючи умови і передумови агропромислової інтеграції в Україні, витікаючи із загальної цільової установки, поєднання сільського господарства з промисловості потрібно розглядати історичний характер самого процесу агропромислової інтеграції.

Отже, загальним у процесах інтеграції є прагнення до головної мети інтеграції - отримання ефекту взаємодії, що забезпечує більшу продуктивність системи, ніж проста сума продуктивностей складових системи.

Список використаних джерел

1. Бутенко Н.В. Основи маркетингу: Навчальний посібник. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. - 140с.

2. Василенко В.А., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2010. - 396 с.

3. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. - Київ: Лібра, 2004. - 712с.

4. Гончарук Я.А., Павленко А.Ф., Скибінський С.В. Маркетинг. - Київ: КНЕУ,2004 - 392 с.

5. Гордієнко П.Л. Стратегічний аналіз: Навчальний посібник. - К.: Алеута, 2009. - 404 с.

6. Клівець П.Г. Стратегія підприємства: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2007. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru