Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект)

Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситуації. Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; відсутність гармонізації в матеріальному виробництві та духовній сфері, відсутність обгрунтованих параметрів обмежень, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що приводить до її розпаду; значною мірою невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному призначенню цих функцій у системі. Територія як соціальна, економічна, демографічна та екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями, потребами і інтересами. З позицій цілісності територія як система на діагностується. Відсутні також відповідні служби. Не використовуються й спеціалісти даного профілю. Усе наведене в сукупності й призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.

Суспільно-територіальні дослідження відтворення населення з усієї сукупності процесів відтворення людей виділяють територіальну організацію відтворення власного та суспільного життя , тобто соціальне функціонування територіальної спільності людей у часі і просторі, територіальні особливості єдиного процесу відтворення життя, еволюції соціально-демографічних процесів, умов і закономірностей їх трансформації. Взаємодія умов життя і демогеографічної системи здійснюється через демографічну поведінку, тобто через інтенсивність демографічних процесів. Зміна демографічних процесів прискорилась і сьогодні всі демографічні процеси характеризуються швидкою зміною як на національному, так і на регіональному рівні. В 90-х роках на Україні розгорнулась глибока демографічна криза, яка назрівала впродовж останніх тридцяти років, як за рахунок природного, так і міграційного руху, а також погіршення якісних характеристик населення. В умовах глибокого спаду виробництва та дестабілізації суспільства негативні тенденції відтворення населення дуже швидко посилюються.

За останні десятиріччя на Україні знижувалась народжуваність, особливо помітно протягом останніх років (зниження відбулося з 1.8 - 1990 р. до 1.3 - 1997 р.), у тому числі у великих містах сумарний коефіцієнт народжуваності знизився до 1 дитини; у міських поселеннях - до 1,1; у сільській місцевості - до 1,7. Але депопуляція, яка дістала в Україні широкого розповсюдження, є не тільки результатом всеохоплюючої кризи, але і наслідком трансформації вікової структури населення. В Україні більшість сімей мають одну дитину, або відкладають її народження. Тільки офіційно зафіксованих абортів майже вдвічі більше кількості народжених дітей. Збільшується кількість абортів у неповнолітніх. Значну частину новонароджених становлять діти, народжені поза шлюбом (1996 р. - 13.6%).

Тривале зниження народжуваності, розширення масштабів бездітності та однодітності створили демографічні умови депопуляції. Сім'ї з однією дитиною становлять 29,4% загальної кількості сімей. Рівень сімейності в Україні становить 3,2 чол. У таких умовах демографічна ситуація в Україні є вкрай негативною. Скорочення чисельності населення України - явище негативне не лише з огляду на демографічну ситуацію, воно небезпечне також і з огляду на становище в економіці, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на ресурсні можливості розвитку країни. В умовах загострення демографічної ситуації в Україні вкрай необхідно розробити та провадити в життя Національну програму демовідтворення, в якій варто передбачити комплекс заходів щодо соціальної підтримки різних вікових груп населення, охороні здоров'я, захищеності населення, створення соціально-економічних умов для підвищення рівня сімейності.

Формування деструктивних, здебільшого руйнівних явищ і процесів у сучасній демографічній ситуації України дає підстави стверджувати, що ми стали сучасниками справді унікального, екстраординарного феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час з'явилися та набувають сили явища, які раніше звичайно спостерігалися тільки у відносно короткочасні періоди війн. Стан сучасної демографічної ситуації можна кваліфікувати як демографічну катастрофу, тому що депопуляція поєднується зі зниженням якості населення.

Зростали як абсолютні, так і відносні показники смертності, відбулося безпрецедентне підвищення її загального рівня. Значне підвищення рівня смертності населення відбулося за рахунок зростання її інтенсивності серед всіх вікових груп чоловіків та серед жінок старших 20 років. Показники смертності населення зростали по всіх класах причин смертності, крім того, швидко зростають масштаби смертності населення від неприродних причин смерті. З 1995 р. нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства займають друге місце серед причин смерті чоловіків та четверте жінок, особливо це зростання відбувається в містах. Скорочується середня тривалість життя як чоловіків, так і жінок. Цей процес охопив як села, так і міста. Протягом 1990 - 1995 рр. середня тривалість життя зменшилась у чоловіків на 4.1 року (в містах - на 4.3 року, в селах - на 3.2 року), а в жінок - на 2.1 року (в містах - на 2.1 року, в селах - на 1.9 року). Протягом 1996-1997 рр. відбулося незначне підвищення показників середньої тривалості життя (на 0,8 року). Зростають втрати населення від передчасної смерті.

Протягом 1996 - 1998 рр. намітилась позитивна тенденція до зниження рівня смертності (1996 р. 15.2 о/оо; 1997 р. - 14,9о/оо; 1998 р. - 14,2 о/оо).

Негативний вплив на природний приріст населення має досить висока дитяча смертність дітей до 1 року (1996 р. - 14.3 о/оо). Особливу тривогу викликає висока дитяча смертність в містах Івано-Франківську, Луцьку та Чернівцях. Падіння народжуваності, погіршення здоров'я народу, скорочення тривалості життя, ріст смертності змінили природний приріст населення на убуток (депопуляцію). Депопуляція села розпочалася в 1979 р. і охопила 90% сільської місцевості України, в 1992 р. - поширилась на частину міських поселень, а в 1991 р. - все населення України перейшло в депопуляцію. Загальний коефіцієнт природного зменшення населення в 1996 р. становив в Україні - 6.1 о/оо, в містах - 4.9 о/оо; в сільській місцевості - 8.5о/оо. Значно нижче межі (менше 1) простого відтворення величина відтворення населення в містах і в селах. За сім років тільки за рахунок природного убутку чисельність населення України зменшилась на 1488 тис. осіб.

Крім того, катастрофа на ЧАЕС та радіаційне забруднення значної території України зумовили суттєві зміни в розселенні населення, в характері демографічних процесів, трансформації демографічної структури населення. Найбільш суттєві зміни відбулись в зоні найбільшого радіаційного забруднення: звідки з перших днів після катастрофи почалось масове виселення людей.

Дослідження соціально-демографічних процесів у зоні радіаційного забруднення свідчить про те, що найбільший скачок показників постійної міграції населення відбувся в перші два роки після катастрофи, потім спостерігалось зменшення цього показника. Але і сьогодні продовжується як організоване, так і самостійне переселення людей в інші більш безпечні в радіаційному відношенні регіони України, та за її межі. Але є люди, які повертаються до своїх домівок. Природний приріст населення, перейшов в природне скорочення. Міграційний відтік та природне скорочення суттєво погіршили демографічну обстановку в зоні найбільшого забруднення. Таким чином, регіон зі стабільним зменшенням населення в результаті катастрофи на ЧАЕС перетворився в регіон з різким посиленням цього процесу аж до втрати можливості природного відтворення. Все це негативно вплинуло на статево-вікову та сімейну структуру населення. Депопуляційна зона перетворилася в зону демографічної деградації територіальної спільності людей. З 1987 р. смертність серед учасників ліквідації наслідків катастрофи виросла майже у сім разів. Останні сім років міграційні процеси в Україні набули принципово нового змісту, характеру та якості, змінились пріоритети. Трансформація напрямку географії переміщень, структури та інтенсивності сучасних міграційних процесів - якісно нове явище, яке потребує підвищеної уваги з боку вчених, політиків, юристів, правозахисників, влади, органів правопорядку.

За весь повоєнний період в колишньому Радянському Союзі і в Україні зокрема, динаміка, географія переміщень та структура міграційних потоків визначалася та підтримувалася екстенсивним розвитком економіки, постійним ростом кількості робочих місць в містах. Витратна економіка застійного періоду породила масові центрострімкі потоки малокваліфікованої робочої сили з села в місто, а злиденність та безправність селянина - дали цьому процесу прискорення.

Завдяки відтоку сільських жителів до міст відбулись радикальні зміни характеру розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення, відмічені високою концентрацією не тільки міського, а й сільського населення. Вони приурочені до найбільш складних та динамічних виробничих, урбаністичних, транспортних структур України. Одночасно в сільській місцевості в багатьох регіонах проходить формування та розширення обширних слабо заселених територій, в яких опинились виведені з господарського обороту значні за площею землі.

Переважає відтік сільської молоді у міста та за межі України, який щорічно в середньому становив 125 тис. чол. З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992 року переходить в позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді в міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів в сільській місцевості. Адже село залишали переважно молоді та працездатні контингенти, цей процес супроводжували збільшення частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. Незважаючи на те, що у 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, воно не призвело до поліпшення вікової структури сільського населення, тому що в село поїхали люди пенсійного віку.

Обмін населення між Україною та іншими республіками колишнього Радянського Союзу, за винятком кількох останніх років, характеризувався усталеністю міграційних потоків і постійною географією міграційних зв'язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну всі ці роки була Росія. Молодь України брала активну участь в освоєнні цілини в Казахстані, новобудовах Сибіру, в Прибалтиці. Водночас, міжреспубліканський приріст населення в Україні впродовж останніх тридцяти років становив майже 25 відсотків.

Особливо сильний потенційний заряд несла репатріація кримсько-татарського народу. З 1989 по 1997 рік на Батьківщину повернулось 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих разом з ними вірмен, болгар, греків, німців. Серед цього населення проходять закономірна трансформація режиму відтворення, зниження коефіцієнтів природного приросту (1989 - 14.8 о/оо, 1994 - 5.2 о/оо) за рахунок зниження показників народжуваності (з 20.2 о/оо до 10.7 о/оо) при майже стабільних показниках смертності. Більша частина кримських татар, окрім власних проблем, розділяє тепер з іншими людьми на Батьківщині всі труднощі всеохоплюючої кризи. У місцях депортації чекають на повернення ще 220 тис. кримських татар і близько 100 тис. вірмен, болгар, греків і німців.

Ще до 1991 року приплив населення в Україну перевищував його відплив. З 1994 року зареєстровано негативне сальдо міграції (еміграція) всього населення. Україна стає країною еміграції фахівців та етносів. Виїжджають євреї, німці, греки, вірмени.

Отже, відбулася також трансформація міграційних процесів. Характерними особливостями сучасних міграційних процесів на національному рівні є: постійне збільшення кількості потоку в країни СНД та зменшення їх потоку в зворотному напрямку; ріст еміграції населення України в країни далекого зарубіжжя; поява нового типу короткотермінових міграцій в комерційних та рекреаційних цілях, зміна напрямку відтоку населення село-місто на місто-село; ріст вимушеної та екологічної міграції; ріст нелегальних та транзитних мігрантів.

За рахунок природного скорочення населення загальна чисельність населення України зменшилась з 52.2 млн.чол. на 1.01. 1993 р. до 50.1 млн. чол. - на 1.01.1999 р.

Склалися досить стійкі негативні тенденції: виїзд на постійне місце проживання сільського населення за межі України; інтенсивна міждержавна трудова міграція. Протягом року за межі України із сільської місцевості виїжджає майже 50 тис. чол., переважно особи працездатного віку. Обсяги ж трудової тимчасової міграції за кордон набагато більші і обчислюються в мільйонах чоловік. На жаль, офіційна статистика цього явища відсутня і розміри його можна уявити лише за експертними оцінками. У Закарпатській та Львівській областях, наприклад, за кордон на роботу постійно виїжджає в середньому по 1,0 тис.чол. переважно молодого віку (Рис.3). Маятникові мігранти за кордон не сплачують податків за місцем проживання, у той час як члени їх сімей, та й вони після повернення, повністю користуються існуючою соціальною інфраструктурою, соціальним захистом тощо, які повністю утримуються за рахунок податкових надходжень до бюджету та соціальних органів. Крім цього слід підкреслити, що за кордон на роботу їде насамперед молодь. Тим самим зростає демоекономічне навантаження на працюючих, що спричиняє скорочення валового внутрішнього продукту, а відповідно й суми грошових надходжень до бюджету, згортання соціальних програм. Нарешті, відсутність міждержавних угод, які згідно з чинним законодавством покликані захищати інтереси тимчасово працюючих за кордоном, перетворює їх на дешеву робочу силу (рівень оплати нижчий порівняно з місцевими працівниками в 5 разів і більше), позбавляє будь-яких гарантій щодо умов оплати та охорони праці. Сім'ї таких мігрантів тривалий час є фактично неповними, діти не отримують належного виховання, розпадаються шлюби тощо.

Глибоку стурбованість викликає та обставина, що зменшення чисельності населення України супроводжується погіршенням його якості, насамперед здоров'я. Актуалізується проблема не лише поліпшення здоров'я, а й його елементарного збереження. Погіршення стану здоров'я населення призводить до значного зменшення очікуваної середньої тривалості життя, насамперед по досягненні пенсійного віку. Негативні зміни відбуваються в стані здоров'я всіх вікових груп, у тому числі працездатного населення. Зростають травматизм та інвалідизація, а захворюваність на активний туберкульоз наближається до межі епідемії. Швидко поширюється ВІЛ (СНІД). Спостерігаються спалахи інших небезпечних інфекційних захворювань, небачених у мирний час. Поширюється соціальна патологія, наприклад алкоголізм, наркоманія та токсикоманія. Усе це призводить до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездатності, а отже і трудового потенціалу.

Погіршуються якісні параметри макродемографічного рівня. Катастрофічно знизився потенціал відтворення населення, посилилося постаріння людності, особливо в сільській місцевості, що має не лише демографічні, а й економічні наслідки. Зокрема, надзвичайно високе демоекономічне навантаження спостерігається в селах України, де кожний працездатний має утримувати більше, ніж одного непрацездатного, що погіршує можливості зростання рівня життя сільського населення.

На основі виконаного ретроспективного регіонального аналізу динаміки та структури інвалідності населення України та її регіонів встановлені деякі стійкі співвідношення та тенденції. Загальна абсолютна чисельність інвалідів мало коливається в часі, залишаючись протягом ряду років достатньо стабільною, що свідчить про стійкість чинників, які визначають інвалідність. Найголовнішими причинами інвалідності, що дають найбільші абсолютні та інтенсивні показники її рівня, є злоякісні новоутворення, хвороби системи кровообігу і травми. Інтенсивні показники інвалідності від захворювань з ендогенною етіологією (зокрема, злоякісних новоутворень, хвороб системи кровообігу) за попередні роки зростали, а з екзогенною (зокрема, туберкульозу) знижувалися, але останніми роками обидва ці показники зростають. Міжобласні відмінності інтенсивних показників інвалідності в динаміці зменшуються.

Великі міжрегіональні відмінності в кількісних та якісних характеристиках природного та міграційного відтворення населення визначають і своєрідність стратегії соціо-економіко-екологічного розвитку в кожному регіоні. Стратегія виходить із загальнодержавних завдань, які в свою чергу випливають із розробленої під егідою ООН концепції сталого розвитку та інтересів і можливостей кожного регіону, його населення і природи. Саме в розробці і реалізації такої стратегії і втілюється регіональна політика держави, регіоналізація всіх сторін її суспільного розвитку. Тактика і стратегія розвитку продуктивних сил, пріоритетність у цих складних і взаємопов'язаних процесах тієї чи іншої суспільно-природної активності будуть різні у кожному регіоні. У найбільш спрощеному вигляді можна визначити, що в прикордонних регіонах пріоритетним стає фактор геополітичного положення; в центральних, з великим науково-технічним та кадровим потенціалом - створення наукоємких промислових виробництв, транснаціональних коридорів; у промислових регіонах - розвиток технополісів та технопарків; у агровиробничих - пріоритетний розвиток АПК, створення належних побутових умов та сфери послуг.

Але в кожному з регіонів визначальними є чинники ефективного використання їх інтегрального потенціалу, структура якого значною мірою буде впливати на структурно-трансформаційні процеси в економіці.

Виділені типи мають різний рівень і неоднакові тенденції соціально-демографічного розвитку. Тому розрізняються соціально-демографічні проблеми і шляхи їх вирішення. Більш благополучні з них можуть служити орієнтиром для інших. Аналіз особливостей більш розвинутих в соціально-демографічному плані районів можна використовувати для прогнозування розвитку типів з нижчим рівнем розвитку. Соціально-демографічна типологія, запропонована і на більш низьких таксономічних рівнях, дозволяє диференціювати заходи демографічної політики і обгрунтувати регіональне соціально-демографічне регулювання.

Демогеографічна типологія є яскравим проявом підходу до вивчення територіальних особливостей демографічних процесів, що розглядаються в закономірній взаємообумовленості. Всебічний теоретично обгрунтований аналіз зв'язків населення з іншими компонентами суспільного відтворення, що враховує роль і характер відносин демографічних процесів з різними територіальними соціально-економічними та екологічними системами, дозволяє перейти від опису окремих сторін геодемографічної обстановки до її пояснення, оцінки на основі об'єктивних критеріїв, прогнозування і регулювання.

Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціонуючу систему через сукупність і динаміку комплексу всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності і взаємозумовленості дозволяє зробити обгрунтовані висновки про характер їх змін, соціальних і економічних наслідках трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції по оптимізації геодемографічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів геодемографічних систем. Ці матеріали важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.

Ринкова трансформація суспільно-економічних відносин в Україні потребує нових концептуальних підходів як до окремої людини, так і до територіальної спільності людей - як об'єкта соціальної, демографічної, економічної політики. Турбота про людей повинна зайняти центральне місце в умовах по забезпеченню стійкого розвитку. Людина повинна мати не тільки право, а і можливість на достатній життєвий рівень для неї самої та її сім'ї, на здорове та плідне життя в гармонії з природою. Нова модель екологічного, соціально-економічного, демографічного розвитку висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки та здоров'я населення, збереження та відтворення нації.

Комплексне регiональне дослiдження умов життя, вiдтворення та здоров'я населення, що проживає у рiзних умовах у взаємозв'язку як iз загальним рiвнем соцiально-економiчного розвитку, так i, зокрема, зi станом соцiальної iнфраструктури, розселенням, трудовою та соціоприродною видами діяльності, дало змогу встановити основнi закономiрностi динамiки, кiлькiснi пропорцiї та взаємозалежностi розглядуваних показникiв та видiлити типи територiальних утворень.

Висновки. Нині полiпшення процесів вiдтворення та здоров'я населення пов'язане з умовами працi та побуту, усiм способом життя населення, оскiльки захворюванiсть iнфекцiйними хворобами зумовлюється переважно соцiально-економiчними чинниками - забрудненням навколишнього природного середовища, шкiдливими умовами працi, низькокалорiйним харчуванням, низьким рiвнем доходу, незадовiльними житловими умовами, нерозвиненiстю всiєї системи рiзноманiтних послуг, необхiдних людинi у сферi працi, побуту та вiдпочинку.

У зв'язку з цим потрiбно чiтко сформулювати генеральний стратегiчний напрямок державної демографiчної полiтики, а також питання охорони здоров'я людей. Воно не може обмежуватися лише кiлькiсним нарощуванням забезпеченостi населення медичною допомогою, хоча потреба цього безперечна в умовах вiдсталостi матерiально-технiчної бази медицини, недостатньої квалiфiкацiї медичного персоналу, про що свiдчать результати атестацiї, розмiщення значної кiлькостi лiкувальних закладiв у непристосованих спорудах, не оснащених необхiдними комунальними зручностями тощо.

Генеральним напрямом такої полiтики повинна бути комплекснiсть, тобто врахування всiх соцiально-економiчних та екологiчних чинникiв, що визначають здоров'я людей. Важко знайти серед цих чинникiв такi, якi б прямо чи опосередковано не впливали на здоров'я. Тому створення умов для збереження здоров'я людей, прiоритет соцiально-екологiчного ефекту над економiчним необхiдно розглядати як головний критерій при виробленнi великих господарських рiшень, закладати цей принцип у розвиток держави.

Такий пiдхiд потребує радикальних змiн у технiцi, технологiї та органiзацiї виробництва, iнвестицiйнiй полiтицi, охоронi навколишнього середовища, розвитку соцiальної iнфраструктури, споживаннi населення. Докорiнних зрушень у життєвому рiвнi населення, полiпшенні його здоров'я, збiльшенні тривалостi життя можна досягти тiльки пiдвищенням ефективностi економiки, та на цiй основi - споживання матерiальних благ та послуг, доведення їх до науково обгрунтованих нормативiв як за кiлькiстю, так i за якiстю.

Із всього комплексу взаємопов'язаних чинникiв, що впливають на вiдтворення населення та його здоров'я, можна вiдокремити головнi напрямки зниження захворюваностi, травматизму та iнвалiдностi:

А. Заходи по полiпшенню навколишнього середовища. Розвиток виробництва за відсталих технологій збільшує забруднення води, грунту та атмосферного повiтря шкiдливими для здоров'я людини речовинами, що призводить до зростання захворюваностi, збiльшення частоти вроджених аномалiй розвитку i розумово вiдсталих осiб. Разом iз тим природоохороннi заходи за масштабами та ефективнiстю не забезпечують нейтралiзацiї шкiдливих впливiв людини на навколишнє середовище. Фінансування, що видiляється на цi цiлi, недостатнє. В Українi впродовж останнiх п'ятнадцяти рокiв скорочувалося введення в дiю очисних споруд. У рядi регiонiв спостерiгається багаторазове перевищення гранично допустимих норм концентрацiї шкiдливих речовин. особливо турбують територiї екологiчного лиха та катастроф.

Б. Полiпшення умов працi. Широке впровадження у виробництво досягнень науково-технiчного прогресу сприяє зменшенню фiзичних зусиль у трудовому процесi, полегшує працю, але в рядi випадкiв погiршує її умови. Використання деяких видiв сировини, технiки та технологiї створює в робочiй зонi пiдвищену запиленiсть, загазованiсть, вiбрацiю, iонiзуюче випромiнення та iншi явища, що негативно впливають на людський органiзм. Труд працiвникiв на механiзованих поточних i автоматичних лiнiях є вкрай монотонним, складається з невеликої кiлькостi нетривалих операцiй, що багаторазово повторюються. Тривале перебування в таких умовах викликає професiйнi захворювання та ранню iнвалiднiсть.

Впроваджувані нині заходи з охорони працi недостатньо ефективнi, оскiльки вони бiльшою частиною спрямованi не на вилучення джерел виробничих шкiдливостей, а на компенсацiю за роботу в шкiдливих умовах.

Незважаючи на певну роботу з полiпшення охорони працi, чисельнiсть працюючих у шкiдливих умовах не знижується i протягом ряду рокiв перебуває на рiвнi 10% усiх зайнятих у народному господарствi. Вiбрацiйна хвороба займає серед профзахворювань одне з перших мiсць.

Соцiальнi обстеження показали, що причиною багатьох професiйних захворювань є недолiки в конструкцiї машин та обладнання. Органи санiтарного нагляду вiдхиляють 30-40% проектiв нового обладнання через перевищення са-нiтарних норм з вiбрацiї, шуму та iнших параметрiв умов працi, а проте обладнання iз серйозними конструктивними недолiками виробляється й експлуатується, чим завiдомо закладається у виробництво високий рiвень професiйних захворювань.

Аналогiчний стан i з виробничим травматизмом. У багатьох випадках травматизм, як i профзахворювання, пов'язаний iз недолiками в конструкцiї машин та обладнання. У динамiцi виробничого травматизму не видно тенденцiї до зниження i рiвень його залишається високим, особливо на пiдприємствах металургiї, важкого машинобудування, вугiльної промисловостi. Щоб знизилися профзахворювання та виробничий травматизм слiд радикально змiнити умови працi. Така постановка питання потребує перегляду технiчної полiтики пiд кутом зору iнтересiв людини.

Перенесення в заходах з охорони працi центру ваги з компенсацiї за виробниче забруднення на усунення його джерел потребує докорiнного вдосконалення технiки та технологiї виробництва, а отже, i великих капiталовкладень, проте без цього завдання радикальної змiни умов працi розв'язати наможливо.

В. Полiпшення медичного обслуговування. Важливим напрямком боротьби за зниження захворюваностi та iнвалiдностi населення є полiпшення медичного обслуговування. Нинi в регiонах України високi не лише захворюванiсть та iнвалiднiсть, а й смертнiсть населення в працездатному вiцi, особливо серед чоловiкiв. Причин цього багато, i одна з них - незадовiльний стан медичної допомоги.

Низька ефективнiсть суспiльного виробництва зумовила залишковий принцип видiлення капiталовкладень на соцiальну сферу. Тому матерiально-технiчна база медицини не вiдповiдає потребам галузi i не забезпечує розв'язання поставлених перед нею завдань. Близько 40% лiжкового фонду України розмiщується в непристосованих примiщеннях, що не мають вiдповiдних комунальних зручностей. Населення не забезпечене медикаментами через їх дорожнечу, особливо гостро стоїть проблема медичного обслуговування сiльського населення, кiлькiсть звернень якого до лiкувальних закладiв менша, нiж у мiстах, через меншу доступнiсть медичної допомоги. Точку зору автора, що перехiд на платну медицину в умовах невиплат заробiтної плати, пенсiй i стипендiй ще бiльше ускладнить рiвень соцiального здоров'я населення, пiдтвердила практика початку минулого року, коли було введено платні медичні послуги.

Важливо пiдкреслити потребу переходу при оцiнцi розвитку охорони здоров'я вiд кiлькiсних показникiв (кiлькостi лiкарняних лiжок, чисельностi лiкарiв та середнього медичного персоналу, кiлькостi вiдвiдувань тощо.) до якiсних показникiв, що характеризують рiвень здоров'я населення, оскiльки кiлькiснi показники не вiдбивають ефективностi роботи галузi.

Г. Пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення. Як підтвердило дослідження, вiдтворення та стан здоров'я населення залежать вiд комплексу умов працi та життя людини. Крiм екологiчного становища, умов працi, медичного обслуговування на нього впливають житловi умови, якiсть харчування, рiвень комунального обслуговування, розвиток фiзичної культури, сфери органiзованого вiдпочинку та iн. З урахуванням впливу всього багатоманiття умов життя на вiдтворення та здоров'я людей вважаємо, що в узагальненому виглядi пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення можна розглядати як напрямок полiпшення його здоров'я, оскiльки цi чинники визначають розмiри та структуру споживання матерiальних благ i послуг.

Комплексний аналiз захворюваностi та бюджетiв окремих груп населення показав наявнiсть прямого зв'язку мiж матерiальним добробутом i здоров'ям. Вищий рiвень прибуткiв дає змогу забезпечити також вищу якiсть усiх життєвих умов: краще харчування, житло, вiдпочинок, лiкування, бiльший побутовий комфорт, бiльше вiльного часу та iн.

Пiдвищення культурного рiвня також можна розглядати як один з напрямкiв зниження захворюваностi. оскiльки вiн сприяє формуванню свiдомого ставлення до свого здоров'я. Таке ставлення передбачає дотримання рацiонального режиму працi та вiдпочинку, забезпечення збалансованостi харчування, правильну органiзацiю дозвiлля, заняття фiзкультурою i спортом, позбавлення шкiдливих звичок та iн.

Пiдвищення матерiального добробуту та культурного рiвня людей, їх екологiчної безпеки є однiєю з найважливiших цiлей соцiально-економiчного розвитку країни, досягнення якої знаменує перехiд до нового якiсного стану суспiльства. Розв'язання цiєї соцiально-економiчної та екологiчної проблеми поряд з iншими сприятиме пiдвищенню якостi життя i стане важливою передумовою полiпшення здоров'я населення. При цьому важливо пiдкреслити, що на вiдмiну вiд деяких конкретних завань (наприклад, з автоматизацiї дiлянок виробництва зi шкiдливими умовами працi) дана проблема завжди залишатиметься на порядку денному.

Практика територiального розвитку реалiзується в регiональнiй демографічній, соцiальнiй, економiчнiй та екологiчнiй полiтицi держави. Основним засобом її здiйснення є механiзм керування на мiждержавному, регiональному та мiсцевому рiвнях. Планування загальнодержавних соцiальних прiоритетiв потребує для кожного iєрархiчного територiального рiвня своєрiдної демографічної, економiчної, екологiчної та соцiальної полiтики.

Згiдно з концепцiєю регiоналiзацiї демографічних процесів, здiйснення регiонального пiдходу в демографічнiй полiтицi стає одним iз загальних принципiв керування суспiльним вiдтворювальним процесом. При цьому слiд ураховувати рiзноманiтнiсть видiв регiональної вираженостi - вiд мiкролокальної до макрорегiональної, яка об'єднує сукупнiсть нижчих за рангами регiональних систем.

Практична реалiзацiя програм регiонального розвитку ще не має достатньої теоретичної бази, починаючи з понятiйного апарату та його сутностi й завершуючи конкретними науковими рекомендацiями. Вченими i практиками при визначеннi регiонiв та районiв береться до уваги переважно лише один аспект - економiчний, виробничий, соцiальний, етнiчний та iн. Такий пiдхiд дає можливiсть характеризувати лише один аспект проблеми прозвитку регiону.

Іншi аспекти регiонального розвитку часто залишаються поза увагою науковцiв i практикiв. І особливо питання цiлiсного суспiльного розвитку регiонiв, де суттю регiональної полiтики держави має бути кiлькiсне, iнтелектуальне та моральне вдосконалення територiальних спiльнот людей, їх фiзичне та якiсне вiдтворення, гармонiзацiя вiдносин мiж людиною та природним середовищем проживання. Із цих позицiй стає очевидним, що проблема регiональних дослiджень набуває фундаментального значення. До того ж зазначимо, що розв'язання лише окремих, навiть дуже важливих регiональних проблем - економiчних, виробничих, чи iнших з часом призведе до потреби звернути увагу i на розв'язання дуже складних проблем в iнших сферах людської дiяльностi - соцiальнiй, моральнiй, природоохороннiй та iн.

Очевидно, на даний переломний перiод суспiльного розвитку, коли ринковi механiзми ще достатньою мiрою не виявилися: потрiбно прийняти нову концепцiю регiонального розвитку. Вона має включати не окремо взятi концепцiї економiчного, екологiчного чи соцiального розвитку або розселення населення, реалiзацiя кожної з яких не дасть бажаних результатiв, оскiльки просторово-часовi особливостi призводять до виникнення нових проблем. Концепцiя iнтегрального (єдиного) розвитку суспiльних процесiв життєдiяльностi людей у кожному соцiумi може стати тiєю платформою, на якiй вироблятиметься регiональна полiтика держави. В її основi має бути модель iнтенсивного економiчного зростання на базi досягнень НТП i пiдсилення сервiзацiї економiчного, технiчного та соцiального розвитку кожного соцiуму, а також вибiр тих прiоритетiв для конкретної територiї, якi будуть покладенi в основу визначення напрямкiв її розвитку i складатимуть фундаментальнi цiнностi людського буття в даному регiонi.

Не можна очікувати швидкого подолання диспропорцій в демографічному, соціально-економічному та екологічному розвитку регіонів України. І цілком очевидно, що рівень економічного розвитку регіонів України і умови життя населення будуть багато в чому залежати від географічних особливостей території, до яких перш за все відносяться великі розміри більшості регіонів, нерівномірність розміщення природних ресурсів і населення, відстані між поселеннями та різна екологічна ситуація.

Розміщення і територіальна організація продуктивних сил повинні забезпечувати створення рівних умов життя в усіх містах і регіонах незалежно від їх величини та природно-кліматичних умов. Рівність умов життя в усіх частинах країни означає надання в кожній з них можливостей вибору місць прикладання праці і отримання освіти, підприємництва, досягнення певного рівня забезпеченості житлом і об'єктами соціально-культурного та побутового обслуговування і проведення дозвілля у встановлених межах часової доступності, а також здорового навколишнього середовища. Відставання в розвитку якої-небудь з цих сфер не може компенсуватися надлишками в інших. Рівність при цьому не означає, що в кожному поселенні забезпечуються на місці всі види благ без винятку. Межі часової доступності об'єктів прикладання праці, отримання освіти і обслуговування встановлюються нормами містобудування і районного планування.

Можливості вибору в межах невеликих регіонів місць прикладання праці і отримання освіти без зміни місця проживання забезпечуються розміщенням відповідних об'єктів і маятниковою міграцією. Основа для відносного вирівнювання умов соціально-культурного та побутового обслуговування створюється обслуговуючими об'єктами загальнорегіонального значення, котрі, розміщуючись в одному чи кількох поселеннях регіону, можуть обслуговувати і жителів усіх інших частин регіону, для чого поряд з культурно-побутовими поїздками населення можлива організація виїзного обслуговування.

Різноманітність природно-кліматичних умов в регіонах України обумовлюють відмінності між ними за рівнем економічного розвитку і умовами життя населення, однак не роблять їх неминучими. Навіть відлагоджена до досконалості ринкова економіка не здатна забезпечити повне вирівнювання умов життя населення різних регіонів. Навпаки, її механізми можуть підсилювати відмінності регіонів за якістю життя.

Все це робить необхідною розробку основ регіональної політики, що передбачає обгрунтування шляхів і методів сталого комплексного розвитку країни для створення повсюдно умов, що забезпечують пристойне життя і вільний розвиток людини, вирівнювання цих умов в різних регіонах і ліквідацію виникаючих диспропорцій.

При цьому під вирівнюванням розуміється не створення абсолютно рівних умов життя в усіх регіонах, а ліквідація різких відмінностей між ними за якістю життя. Та й сама якість життя в регіонах - не одномірний показник. Вона характеризується станом навколишнього середовища, густотою населення, його забезпеченістю житлом і різноманітними об'єктами соціально-побутової інфраструктури, можливостями зайнятості і підприємництва, відпочинку та ін.

Оцінка, аналіз і прогнозування якості життя в регіонах повинні спиратися на систему показників, що розглядається як набір невзаємозамінних кількісних і якісних характеристик умов життя та їх нормативних значень, при яких забезпечуються різні потреби людини. Очевидно, що така система показників і нормативів повинна враховувати різноманітність видів регіонів і відмінності у об'ємах повноважень органів влади різних рівнів.

Найбільш істотною ознакою виділення регіонів можна вважати наявність на їх території органів державної влади і муніципального управління. Такими регіонами в Україні є автономна республіка, області, міста обласного підпорядкування та їх складові частини - райони, міські і сільські поселення.

Поширення терміну «регіон» на міста, селища і інші населені пункти виправдовується тим, що вони мають такі ж властивості , що й великі адміністративні одиниці. Переваги регіонів такого типу полягають у чіткості кордонів між виділеними просторовими частинами і в наявності соціально-економічної та екологічної інформації про їх розвиток. Ці переваги доповнюються зв'язками, що історично склалися в межах окремих частин території, окреслених адміністративними кордонами, і діяльністю регіональних органів управління, котрі реалізують певну стратегію соціально-економічного та екологічного розвитку своїх регіонів. Періодичні перегляди кордонів між адміністративними одиницями дозволяють врахувати зміни в інтенсивності зв'язків всередині окремих регіонів і між ними.

Комплексне регіональне дослідження найефективніше в демографічних науках, об'єкти яких за природою складні й багатомірні, вимагають багатопланового вирішення проблем, зваженого охоплення всіх сторін демографічного явища: економічного, екологічного, соціального, політичного, організаційних тощо. Орієнтація на принцип системності є не обов'язковою, оскільки об'єкти комплексного регіонального дослідження можуть і не бути системами. В основу комплексного регіонального дослідження покладені діалектичні принципи загальності зв'язку, єдності протилежності, всебічності, конкретності тощо. Комплексне регіональне дослідження повинно набути значного поширення в умовах реформування українського суспільства, оскільки перехід до ринкових відносин сам по собі має комплексний характер.

Оптимізацію зміни демографічної ситуації слід здійснювати у вертикальному напрямку, використовуючи ієрархічний підхід і поступово змінюючи демографічну ситуацію від нижчого рівня до верхнього, і в горизонтальному, використовуючи типологічний підхід, враховуючи особливості демографічного розвитку кожного регіону. В першу чергу необхідно адресувати допомогу регіонам з найнесприятливішою демографічною ситуацією. Вважаємо доцільним здійснити за наведеною методикою типологічне групування адміністративних районів та міст України з використанням обчислювальної техніки та збільшенням кількості враховуваних факторів, що формують демографічну ситуацію.

Оцiнка демографічного розвитку якої-небудь територiальної спiльноти людей шляхом визначення процесiв житєдiяльностi вбирає в себе всi iншi (економiчнi, екологiчнi та соцiальнi) частковi оцiнки. Спiльнота людей - соцiум у своєму суспiльному розвитку як компонент усiєї системи територiальної органiзацiї суспiльства - стає iндикатором модифiкацiї людського супiльства взагалi в кожну конкретну дану iсторичну епоху. Динамiка розвитку соцiумiв рiзних типiв, етносiв, нацiй i народу держави в цiлому зумовлюється змiнами конкретних процесiв життєдiяльностi людей нинiшнiх i майбутнiх поколiнь.

Дослiдити вiдтворення населення та його здоров'я рiзних видiв соцiумiв надзвичайно важливо, оскiльки суспiльство вiдтворює себе через самоцiльну життєдiяльнiсть своїх суб'єктiв, якими є цi соцiуми та їх структурнi компоненти - рiзноманiтнi спiльноти людей або конкретної особи.

Потенцiал здоров'я окремих iндивiдiв, соцiальних груп та цiлих територiальних спiльнот людей iстотно впливає на багато сторiн життя суспiльства,i в першу чергу на демографiчнi процеси, трудову дiяльнiсть та формування здорового генофонду.

Освiтньо-квалiфiкацiйний потенцiал забезпечує вiдповiднiсть професiйно-дiлових якостей економiчно активної частини населення потребам усiх сфер зайнятостi, постiйний розвиток робочої сили в мiру вдосконалення матерiально-речовинних елементiв продуктивних сил.

Пiсля фiзичного вiдновлення спiльноти людей певної якостi наступним етапом виробництва дiйсного життя є вiдтворення його процесiв. Якщо перший етап вiдтворювального циклу створює фiзичних носiїв життя, самих суб'єктiв, то другий - їх дiяльнiсть.

Довгий час не придiлялося належної уваги явищам звуженого вiдтворення поколiнь та вiд'ємному iстинному коефiцiєнту природного приросту населення України, скороченню середньої тривалостi майбутнього життя, збiльшенню розриву її мiж чоловiками та жiнками, припиненню збiльшення смертностi немовлят, викривленням у статево-вiковiй структурi сiльського та мiського населення, переважаннi жiнок у чисельностi всього населення через надсмертнiсть чоловiкiв.

Якщо вiдкладання народжень можна перебороти вiдносно швидко, то довгоiснуючi риси демографiчної кризи є набагато небезпечнiшими й їх подолання потребує пiдсилити наукове обгрунтування регiональної демографiчної полiтики.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та розділи у колективних монографіях

1. Старостенко Г.Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект): Монографія. - К.: УФЕІ. 1997, - 270 с.

2. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г. Расселение населения и природопользование. Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР: Киевское Приднепровье. - К.: Наук. думка, 1988, С. 148-155.

3. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. География населения и проблемы природопользования. Конструктивно-географические основы рационального природопользования. - К.: Наук. думка, 1990. - С. 98-108.

4. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Немченко М.П., Старостенко А.Г. Территориальная организация жизнедеятельности населения. К.: Наук. думка, 1992. - 136 с.

5. Фащевский Н.И., Паламарчук А.М., Палий Т.М., Старостенко А.Г. Немченко М.П., Булычева Т.В. Воспроизводственная деятельность (исходные теоретические положения и методологические принципы исследования) //Теоретические предпосылки исследования территориальной организации жизнедеятельности населения. К.: ИГ АН Украины. - 99с. Деп. в УкрИНТЭИ 07.05.92, N 650-Ук.92.

6. Науковий комунізм: Словник. К.: Політвидав України, 1985, - 262 с. (колектив авторів).

7. Демографические проблемы переселения населения //Расселение населения, обеспечение рациональной занятости трудовых ресурсов и эффективное использование производственного потенциала зоны радиоактивного заражения Чернобыльской АЭС Украинской ССР Науч. докл./Отв. ред. С.И. Дорогунцов. - К.: СОПС УССР АН УССР, 1991. - С.23-105 (коллектив авторов).

8. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П., Булычева Т.В. Социально-географические аспекты развития зоны радиоактивного загрязнения //Географические исследования в зоне аварии на Чернобыльской АЭС /Балабанов Г.В., Гринивецкий В.Т., Давыдчук В.С. Ин-т географии НАНУ. - Киев, 1994. - 269 с. Деп. в ГНТБ Украины 20.07.09 N 1328 Ук 94.

9. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Эволюция взаимосвязей урбанизации и миграции населения. Миграция и урбанизация населения //АН Украины, Ин-т экономики; Отв. ред. А.У. Хомра, П. Эберхардт, - К.: Наук. думка, 1991, - С. 67-74.

Наукові статті у журналах та збірниках, наукові доповіді.

1. Starostenko, I.Gorlenko,G. Friedlein. Die Tscernobul-katastrophe in der Ukraine-Soziale und wirtshaftliche Folgen// Europa Regional fur Zanderkunde Leipzig, 03,97, - st. 5-11.

2. Leonid Rudenko, Inga Gorlenko, Olexandr Khomra, Anna Starostenko. Social-geographical peculiarities of borderlands (based on date from the Ukraine)// Borderlands or transborder regions - geographical, social and political problems // Region and Regionalism № 3, Opole - Lodz, 1998. - P. 250-256.

3. Olexandr Khomra, Anna Starostenko. New Etnic Processes in theTranscarpathians Under Conditions of the Transformation Crisis// Multicultural Regions and Cities// Region and Regionalism № 4, Lodz- Opole -Gdansk, 1998.

4. Hanna Starostenko. Economic and Ecological Factors of Transformations in Demographic Process in Ukraine// Welcome to Ukraine, 2'98, P.56-57.

5. Питюренко Е.И., Старостенко А.Г., Булычева Т.В. Внутрирегиональные миграционные связи населения в Киевском Приднепровье. //Экономическая география: Респ. межвед. науч. сб. К.: 1986, Вып. 36. - С. 50-55.

6. Старостенко А.Г. О влиянии социально-экономических факторов на миграционные процессы в СССР.//Экономическая география: Респ. межвед. науч. сб. Вып. 40. - К.: Вища. шк. изд-во при К.: гос. ун-те, 1988. - С. 47-651.

7. Старостенко А.Г. Миграция населения в системе социальных факторов развития общества.//Географические аспекты рационального природопользования: сб. науч. тр. - К.: Наук. думка, 1987. - С. 103-106.

8. Старостенко А.Г. Социально-экономические аспекты регуляции миграционных процессов в социалистическом обществе. //Вопросы научного коммунизма: Респ. межвед. науч. сб. - К., 1988 г. вып. 72. - С. 75-82.

9. Фащевский Н.И., Немченко М.П., Старостенко А.Г. Особенности демографических процессов в столичной региональной системе расселения. //Демографические исследования: Респ. межвед. сб. науч. тр. Ин-т экономики, - К.: Наук. думка, 1989. - С. 86-93.

10. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Научно-методические основы исследования социально-демографических условий формирования общественных территориальных комплексов. //Методические основы географических исследований природных и общественных территориальных комплексов: Сб. на уч. тр. - К.: Наук. думка, 1989. - С. 54-58.

11. Питюренко Е.И., Фащевский Н.И., Старостенко А.Г. Исследование географии населения Украинской ССР.//Развитие географической науки в УССР, К.: Наук. думка, 1989. - С.101-105

12. Старостенко Г.Г. Про управління міграційними процесами. Питання соціально-політичних наук.: Респ. міжвід. наук.зб. 35, К.: Либідь. 1991, вип. 82. - С. 54-57.

13. Старостенко А.Г. Воспроизводство населения: проблемы, поиск. //Экономика Советской Украины. - Изд-во "Советская Украина" N 2, 1991. С. 95-96.

14. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Сравнительный анализ условий жизнедеятельности населения областей Украины. //Экономика Советской Украины N 10, 1991 Изд-во "Советская Украина" С.71-76.

15. Палий Т.М., Старостенко А.Г. Демографические процессы в локальных системах расселения /на примере Винницкой области. //Демографические исследования: Респ. межвед. сб. науч. тр. Вып. 25. Ин-т экономики. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 126-134.

16. Старостенко А.Г. Территориальные различия демографических процессов в высокоурбанизованных регионах. //Экономика Украины, Изд-во "Пресса Украины" N2, 1992. - С. 68-71.

17. Старостенко Г.Г. Регіональні особливості у відтворенні населення України /за міжпереписний період - 1979-1989 рр.). // Економічна та соціальна географія: Респ. міжвід. наук. зб. 44. К.: вид. "Либідь", 1992. - С.40-45.

18. Фащевський М.І., Палій Т.М., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Життєдіяльність населення в локальних суспільних системах. //Вісник Київського університету Хіміко-біологічні науки та науки про землю. зб. наук. робіт, вип. 3 К.: "Либідь", 1991. С. 67-74.

19. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Расселенческий фактор в разработке региональных комплексных программ охраны природы. //География и природные ресурсы, № 3, 1992, С.70-76.

20. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Геодемографический фактор в разработке ТеркСОП. //Фізична географія і геоморфологія, Міжвід. наук. зб., 1992, вип. 39, с.80-88.

21. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Методологические аспекты региональных исследований жизнедеятельности населения. //Методологические проблемы современной географии. - Киев: Наук. думка, 1993. - С. 166-168.

22. Фащевский М.І., Палій Т.М., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Вплив забруднення навколишнього середовища на здоров'я нвселення України. //Економічна та соціальна географія. Вип, 45. Видав-во поліграфцентр "Київський ун-т", 1993. - С. 141-147.

23. Фащевский М.І., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Рух населення на територіях радіоактивного забруднення. //Український географічний журнал, К.,1993, N 4. - С. 36-41.

24. Старостенко А.Г. Взаимосвязь трудовой маятниковой миграции сельского населения и социально-демографических процессов. //Экономика Украины, 1994, N 2. - С. 71-75.

25. Фащевский М.І., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Регіональні особливості маятникової міграції сільського населення. //Зайнятість і ринок праці.Міжвід. наук. зб. - К.: НЦ ЗРП НАНУ, 1993. - С. 191-203.

26. Старостенко Г.Г. Вплив маятникової міграції на демографічні аспекти зайнятості. //Державність, 1994, № 1-2. - С. 31.

27. Старостенко Г.Г. Відтворення трудового потенціалу та демовідтворення в столичному регіоні. //Зайнятість і ринок праці Міжвід. наук. зб. К.: НЦ ЗРП НАНУ, 1994. Вип. 2. - С. 111-119.

28. Старостенко Г.Г., Регіональні особливості демографічних процесів у Київській області. //Укр. геогр. журнал, 1994, N 4. - С. 32-39.

29. Старостенко Г.Г. Методичні принципи дослідження відтворення населення у територіальних суспільних системах. //Економічна та соціальна географія; Міжвід. наук. зб. /Ред.кол.: М.Д.Пістун /відп. ред./ та ін. - К., 1995. - Вип. 46. - С. 22-26.

30. Старостенко А.Г. Взаимосвязь среды обитания и основных параметров воспроизводства населения. //География и природные ресурсы N 3, 1996. - С. 116-123.

31. Руденко Л.Г., Хомра О.У., Старостенко Г.Г. Відтворення населення прикордонних районів України: територіальний аспект.// Укр. геогр. журнал N4, 1995, С. 12-20.

32. Старостенко Г.Г. Географічні дослідження проблем радіаційно забруднених територій. //Укр. геогр. журнал N1, 1996, С. 32-39. (колектив авторів).

33. Старостенко Г.Г. Тенденція відтворення населення та трудових ресурсів. //Україна: аспекти праці. - Наук., економ. та сусп.-політ. Журнал N5, 1996. - С. 3-8.

34. Руденко Л.Г., Хомра О.У., Старостенко Г.Г. Трудова маятникова міграція сільського населення прикордонних районів України. //Укр. геогр. журнал N4, 1996, С. 42-48.