Акредитація як механізм інноваційного стимулювання підготовки кадрів для ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

Інститут економіки промисловості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.02.02 - Економіка та управління науково-технічним прогресом, інвестиційні та інноваційні процеси

Акредитація як механізм інноваційного стимулювання підготовки кадрів для ринкової економіки

Супрун В'ячеслав Васильович

Донецьк 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькій державній академії управління

Міністерства освіти України (м. Донецьк) на кафедрі загального та адміністративного менеджменту.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Поважний Станіслав Федорович, Донецька державна академія управління Міністерства освіти України (м. Донецьк), ректор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Сорока Ігор Вікторович, Донецький державний університет економіки і торгівлі Міністерства освіти України (м. Донецьк), ректор

кандидат економічних наук, доцент Оболенська Тетяна Євгенівна, Київський Національний економічний університет (м. Київ), проректор

Провідна установа - Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка (м. Київ), кафедра інноваційного менеджменту та підприємництва.

Захист відбудеться " 23 " вересня 1999 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 340048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 340048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "20" серпня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Поклонський Ф.Ю.

1. Загальна характеристика роботи

інноваційний акредитація навчальний рейтинговий

Актуальність і доцільність дослідження. За умов ринкових перетворень необхідно відзначити, що реформи стосуються всіх сфер життя суспільства. Майже миттєво здійснюються зміни в політиці, набагато повільніше - в економіці, а в сфері освіти результати реформ виявляться через довгі роки.

За таких умов докорінно змінився підхід до напрямків, змісту та якості освітньої діяльності. Розгалужена державна система навчальних закладів, їх відомча неузгодженість поряд з появою за останні роки альтернативної мережі навчальних закладів, що засновані на різних формах власності, вимагали термінової розробки організаційно-економічного механізму саморегуляції освітньої діяльності як по вертикалі, так і по горизонталі системи управління, інноваційних підходів щодо державного регулювання підготовки кадрів в умовах становлення ринкових економічних відносин.

Це можливо лише при визначенні державою та виконанні кожним суб'єктом освітньої діяльності державних освітніх стандартів і встановлених вимог, стимулюванні творчого пошуку педагогічних колективів, формуванні в суспільстві усвідомлення необхідності набуття знань, які б відповідали як ринку праці, так і індивідуальним потребам самореалізації. Необхідною умовою вирішення перелічених завдань є інноваційний менеджмент системи освіти в цілому та конкретних навчальних закладів різних типів і форм власності.

На сьогодні достатньою умовою державного управління освітнім процесом виявляється створення та відповідне функціонування державно-громадської системи акредитації навчальних закладів, обробки критеріїв і показників за кожним напрямком освітньої діяльності, її маркетингу в умовах динамічних змін ринку праці.

Акредитація - офіційне визнання державою відповідності діяльності навчального закладу державним вимогам і стандартам освіти з підтвердженням його статусу. Вивчення процесу акредитації навчальних закладів в Україні з'ясувало, що на даний момент не приділяється належної уваги питанням формування організаційно-економічного механізму акредитації та його структури, визначенню критеріїв і системних принципів забезпечення процесу акредитації, функціям органів місцевого самоврядування га громадських організацій, поширенню акредитації на всі заклади освіти, створенню науково - обґрунтованих рекомендацій стосовно організаційно-економічного механізму акредитаційної експертизи в навчальних закладах різних типів і рівнів підготовки.

Актуальність і доцільність дослідження цієї проблеми зумовлені також і необхідністю розробки та впровадження міжвідомчих положень щодо ліцензування та акредитації навчальних закладів, які б виключали суперечності оновленої практики освітньої діяльності в Україні основоположним законодавчим актам, забезпечували захист від самочинства відомчих експертів, регламентували витрати навчальних закладів на проведення необхідних експертиз.

Дослідження стану акредитації навчальних закладів в Україні показує, що необхідний розвиток та удосконалення мережі центрів та органів попередньої акредитаційної експертизи, нормативно-правових та економічних принципів акредитації з метою забезпечення входження нашої країни до всесвітнього процесу навчання та впровадження інноваційних підходів до управління підготовкою кадрів в умовах адаптації до ринкових умов та становлення системи інноваційного менеджменту в освіті України.

Аналіз досвіду формування акредитаційної системи розвинених країн підтверджує тезу, що акредитація є складовою маркетингу та менеджменту в сфері освіти (особливо в умовах динамічних змін вимог до працівника), передбачає менеджмент інформаційних освітніх технологій, сприяє швидкому поширенню та узагальненню позитивного досвіду. Отже, акредитація навчальних закладів - це невід'ємний елемент управління якістю освітньої діяльності, інноваційних процесів у галузі освіти та їх результат.

Актуальність проблеми підвищення ефективності впровадження акредитаційних процесів у сферу вищої освіти, а також нестача, що відчувається, сучасних науково-методичних розробок і досвіду їх практичного впровадження - все це обумовило вибір теми, мети і завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота розроблялася в рамках держбюджетної теми дослідження кафедри загального та адміністративного менеджменту Донецької державної академії управління Міносвіти України "Проблеми ефективності ринкового реформування управління економікою України", номер реєстрації Г-97-32.

Мета і завдання дослідження. Фактичний стан акредитації навчальних закладів України, аналіз об'єктивних і суб'єктивних процесів реформування освіти, нагальна потреба створення організаційно-економічного механізму акредитації та організаційних схем інноваційного управління навчальними закладами як відповідних інновацій в управлінні освітою визначили мету і завдання даного дослідження.

Метою цього дослідження є розробка науково-методичних засад акредитаційного процесу та практичних рекомендацій, спрямованих на формування організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності. Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких завдань:

визначити головні напрямки акредитації як інноваційного механізму в управлінні освітою у зв'язку з необхідністю переорієнтації економічного мислення та економічної поведінки особистості у ринковому середовищі;

виявити інноваційну сутність, основні принципи, функції та характерні національні особливості системи акредитації навчальних закладів;

на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду сформулювати методичні засади формування організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів і системи забезпечення якості освіти;

проаналізувати діяльність Міжгалузевої республіканської акредитаційної комісії (1993-1995 рр.), Державної акредитаційної комісії України та її експертних і фахових, регіональних експертних рад (1996-1999 рр.);

визначити інноваційні принципи формування мережі, персонального складу й організації діяльності фахових та експертних рад з ліцензування та акредитації;

визначити сутність інноваційного стимулювання якості навчання та забезпечення ефективності підготовки фахівців, адекватної сучасним світовим вимогам ринкової економіки та можливостям країни;

теоретично обґрунтувати та розробити загальний алгоритм процесу акредитації в Україні;

розробити методику оцінки порівняльної ефективності діяльності вищих навчальних закладів та обґрунтувати шляхи удосконалення нормативно-правового й економічного забезпечення акредитаційного процесу в Україні;

визначити вплив акредитації, її організаційно-економічного механізму на результати діяльності навчальних закладів з урахуванням інноваційного підходу до управління підготовкою кадрів.

Предметом дослідження є сучасний процес інноваційного управління підготовкою фахівців та удосконалення організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів України різних типів і форм власності як інноваційного підходу до управління підготовкою кадрів для ринкової економіки.

Об'єктом дослідження обрано провідні навчальні заклади, центральні та місцеві органи управління освітою, акредитаційні органи та структури.

Методологічне підґрунтя дослідження склали праці провідних вітчизняних і закордонних науковців із проблем державного управління, акредитації, законодавчі акти Верховної Ради України, нормативні документи Кабінету Міністрів України, Міносвіти України, інших міністерств і відомств.

Як джерела інформації, використовувались статистичні матеріали, аналітичні розрахунки показників, що характеризують результати роботи навчальних закладів, документи органів управління освітою, навчальних закладів, матеріали конференцій, результати авторських досліджень.

Для досягнення мети і вирішення поставлених у дисертації завдань застосовано такий комплекс методів дослідження: теоретичний пошук (економіко-статистичний, техніко-економічний та концептуально-порівняльний аналіз, систематизація, порівняння), прогнозно-дедуктивний, логіко-індуктивний, системного аналізу та структурно-функціональний; емпірично-діагностичний (інтерв'ювання, опитування, бесіди); обсерваційний (пряме та непряме спостереження, самоспостереження, самооцінка); прогностичний (експертні оцінки, моделювання, узагальнення незалежних характеристик); праксиметричний (аналіз передового наукового досвіду).

Наукова новизна результатів дослідження полягає у розробці методологічних принципів побудови організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів України інноваційного типу на базі аналізу суттєвих особливостей акредитації як в економічно розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою. Ці принципи ґрунтуються на таких наукових результатах, отриманих автором та винесених на захист:

1. Вимоги якості освіти є динамічними, що відповідає невизначеності та динамізму економічного розвитку будь-якої країни та потребує постійного інноваційного підходу.

2. Динамізм вимог якості освіти обумовлює адаптивність процесу акредитації навчальних закладів як процесу стимулюючого суспільного визначення рівня та статусу навчальних закладів.

3. Доведено, що формування організаційно-економічного механізму акредитації є невід'ємним елементом менеджменту в системі освіти.

4. В якості структуроутворюючого елементу організаційно-економічного механізму акредитації автором запропоновано розроблену методику рейтингової оцінки діяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, яка є універсальною і дозволяє визначити вплив динаміки показників на рейтинг вищого навчального закладу й оцінити його рейтинг за відповідними показниками.

5. Здійснено більш глибоке теоретичне обґрунтування сутності та функцій сучасного акредитаційного механізму як інноваційного стимулювання підготовки кадрів для ринкової економіки.

6. Обґрунтовано критерії та запропоновано удосконалену систему показників щодо акредитації навчальних закладів за відповідним рівнем і статусом, з окремих напрямів (спеціальностей) підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, на базі яких є змога визначення відповідності діяльності навчального закладу державним вимогам і стандартам освіти з підтвердженням його статусу.

7. Запропоновано узагальнюючу змістовну структуру матеріалів самоаналізу діяльності, які готує вищий навчальний заклад до акредитації та загальний алгоритм роботи фахових рад Державної акредитаційної комісії при акредитації за відповідним рівнем і статусом, з окремих напрямів (спеціальностей) підготовки фахівців.

8. Розроблено рекомендації щодо правового регулювання акредитаційного процесу і вдосконалення структури та діяльності Державної акредитаційної комісії і її експертних рад, фахових рад з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів.

9. Встановлено, що організаційно-економічний механізм акредитації навчальних закладів інноваційного типу являє собою соціальний інститут, який складається з державних органів акредитації, неприбуткових професійних організацій, що проводять суспільно значущу акредитацію, експертів, навчальних закладів та ринку праці випускників навчальних закладів різного типу та форм власності.

Теоретичне значення роботи полягає в формуванні методологічних засад організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності, оцінці його впливу на якість підготовки фахівців і системи освіти в цілому; визначенні особливостей сучасного стану акредитації навчальних закладів та її місця в суспільстві; виявленні критеріїв оцінки світових акредитаційних систем і тенденцій розвитку національної та закордонних моделей акредитації; теоретичному обґрунтуванні принципів, стимулюючих функцій і характерних особливостей акредитаційного процесу та стратегії його подальшого розвитку в контексті проективних цілеспрямувань новітніх освітніх систем згідно з міжнародними стандартами та світовими вимогами.

Практична цінність роботи полягає в: створенні науково-методичної бази для реформування менеджменту та маркетингу в системі освіти України; розробці та практичній адаптації акредитаційного механізму; пропозиціях щодо впровадження розробленого організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблено:

типові положення про фахову раду з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, регіональну експертну раду (центр) з ліцензування та атестації закладів освіти, які здійснюють діяльність, пов'язану з отриманням загальної середньої та професійної освіти;

типові вимоги щодо ліцензування та акредитації окремих напрямів (спеціальностей) підготовки фахівців і вищих навчальних закладів за рівнем і статусом;

структуру та зміст матеріалів самоаналізу діяльності, які готує вищий навчальний заклад до акредитації;

типове та окремі положення про експертні ради при Державній акредитаційній комісії з ліцензування та акредитації;

рекомендації щодо порядку складання кошторису витрат на проведення ліцензійної та акредитаційної експертизи вищих навчальних закладів; ліцензійної та атестаційної експертизи у закладах освіти, що здійснюють діяльність, пов'язану з отриманням загальної середньої та професійної освіти;

положення щодо діяльності фахових рад, формування їх персонального складу та складу експертних комісій з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів;

алгоритм проходження документів до Державної акредитаційної комісії щодо ліцензування та акредитації підготовки фахівців у вищих навчальних закладах різних типів і форм власності;

методичні рекомендації щодо організації роботи та розгляду матеріалів про ліцензування та акредитацію навчальних закладів на засіданнях Державної акредитаційної комісії та її експертних і фахових рад;

рекомендації щодо розробки, погодження та затвердження комплексних контрольних завдань при проведенні акредитації та вимоги щодо перевірки стану виконання навчальними закладами умов ліцензування та правил проведення освітньої діяльності, в т.ч. при підготовці іноземних громадян.

В результаті вивчення діючих нормативно-директивних актів, що регламентують процес акредитації навчальних закладів України та практики їх застосування, встановлено, що сучасний стан процесу акредитації не повністю відповідає вимогам суспільства щодо підготовки фахівців в умовах динамічного ринку праці.

Необхідна централізована програма оцінки та впровадження сучасної нормативно-правової бази державного контролю освітньої діяльності, яка б забезпечувала координацію процедур ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів, державної підсумкової атестації випускників, інспектування.

Встановлено вплив акредитації, її організаційно-економічного механізму на результати діяльності навчальних закладів з урахуванням інноваційного підходу до управління підготовкою кадрів.

Здійснено економічний аналіз витрат на проведення ліцензійної та акредитаційної експертиз, що дозволило розробити порядок складання кошторису та оптимізувати витрати на проведення ліцензійної, акредитаційної експертизи вищих навчальних закладів та ліцензійної атестаційної експертизи у закладах освіти, що здійснюють діяльність, пов'язану з отриманням загальної середньої та професійної освіти.

Основні концептуальні положення та рекомендації, що викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в діяльність: Державної акредитаційної комісії України та її експертних рад, фахових рад з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів; регіональних експертних рад (центрів) з ліцензування та атестації закладів освіти, що здійснюють діяльність, пов'язану з отриманням загальної середньої та професійної освіти; навчальних закладів різних типів і форм власності, органів управління освітою; Управління ліцензування та акредитації Міносвіти України та Державної інспекції закладів освіти (довідка № 2/1 - 162 Міносвіти України від "15" квітня 1999 р.).

Запропоновану автором методику рейтингової оцінки діяльності навчальних закладів доведено до рівня робочого документу, яким можуть користуватись як державні регіональні органи управління освітою, так і громадські організації. Її перевага полягає в тому, що завдяки принципам, покладеним в її основу, усунено суб'єктивізм при визначенні відповідності діяльності навчального закладу критеріям державних стандартів освіти.

Автор особисто брав участь в апробації та практичній реалізації запропонованих положень і рекомендацій, здійснюючи викладацьку, координаційно-методичну, організаційну, експертну діяльність із розробки теоретичних основ акредитаційного процесу та практичних рекомендацій, направлених на формування єдиного організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності, а також у процесі надання науково-консультативної, методичної допомоги фаховим і регіональним експертним радам, органам управління освітою, навчальним закладам України.

Особистий внесок автора в одержання наукових результатів. Теоретично обґрунтовано сутність і функції сучасного акредитаційного процесу інноваційного типу та стратегія його подальшого стимульованого суспільством розвитку у контексті впровадження розробленого організаційно-економічного стимулюючого механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності. Введено систему показників та удосконалено критерії щодо ліцензування та акредитації навчальних закладів, запропоновано методики рейтингової оцінки діяльності навчальних закладів і визначення кошторису витрат на проведення ліцензійної та акредитаційної експертиз, змістовну структуру матеріалів самоаналізу діяльності, які готує вищий навчальний заклад до акредитації.

Сукупність сформульованих наукових положень і пропозицій автора щодо удосконалення організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів різних типів і форм власності в системі ринкових відносин і реформування менеджменту та маркетингу в системі освіти України є перспективним напрямком у формуванні та становленні механізму якісної підготовки фахівців.

Основні наукові положення, що виносяться на захист, розроблено автором дисертації самостійно. Наукові результати дослідження отримані особисто автором і є його внеском у розвиток акредитаційного процесу навчальних закладів в Україні як системи інноваційно-стимулюючого типу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались на 3 міжнародних, 2 всеукраїнських, 10 міжвузівських та інших конференціях, семінарах, щорічних педагогічних серпневих конференціях, на засіданнях фахових та експертних рад з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, вчених радах інститутів та університетів. Автор брав участь в організації та методичному забезпеченні 10 засідань Міжгалузевої республіканської акредитаційної комісії (1994-1996 рр.),

20 засідань Державної акредитаційної комісії України (1996-1999 рр.),

19 засідань експертної ради Державної акредитаційної комісії з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів ІІ-ІV рівнів підготовки фахівців,

35 засідань фахових рад з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів; очолював близько 100 експертних комісій щодо ліцензування та акредитації, перевірки умов ліцензування та провадження освітньої діяльності. Автор безпосередньо брав участь у проекті TACIS EDUK 9503 "Підтримка розвитку системи акредитації вищих навчальних закладів України"; очолював робочу групу з нормативно-правових питань зазначеного проекту.

Публікації. За результатами виконаних досліджень у відкритому друці опубліковано 17 робіт, що відображають основний зміст дисертації загальним обсягом 12,8 друкованих аркушів, з яких автору безпосередньо належить 10,2 друкованих аркуші.

Вірогідність і аргументованість отриманих результатів забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних теоретичних положень, практичним застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження, їх різноманітністю.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків (обсяг тексту становить _____ сторінок), списку використаних літературних джерел, який налічує 150 найменувань, з них 27 - іноземними мовами. У роботі вміщено 4 рисунки, 20 таблиць і 23 додатки у вигляді окремої книги.

2. Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методологію дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, особистий внесок здобувача, а також висвітлено аспекти апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні засади організаційно-економічного механізму акредитації навчальних закладів» визначено інноваційну сутність, завдання та основні функції акредитації навчальних закладів.

Акредитація - регулярна акція щодо визначення відповідності потенціалу та кінцевих результатів діяльності вищого навчального закладу державним стандартам, є необхідною складовою інноваційного управління освітою. Сформульовано у систематизованому вигляді наступні цілі акредитації:

підвищення рівня підготовки фахівців і ефективності наукових досліджень за рахунок впровадження у вищій школі організаційно-економічного та правового стимулювання діяльності навчальних закладів за критеріями кінцевих результатів роботи їх колективів;

інформованість суспільства про можливості одержання конкурентоспроможної освіти, що відповідає інтересам і здібностям особистості;

надання споживачу (одержувачу освіти і/або роботодавцю) гарантій якості вищої освіти;

стимулювання процесу вдосконалення освіти на основі систематичного самоаналізу власної діяльності навчальним закладом;

забезпечення інтеграції акредитованих вищих навчальних закладів у всесвітню систему безперервної освіти.

Аналіз структури організації вищої освіти дозволив сформулювати такі основні принципи системи акредитації як необхідність державно-суспільного характеру управління підготовкою кадрів у країні; забезпечення об'єктивності оцінок і рішень у системі акредитації; спрямованість на інтеграцію з всесвітньою системою вищої освіти; стимулюючий взаємозв'язок підсумків акредитації з організаційно-економічною та соціально-правовою діяльністю вищих навчальних закладів; орієнтування на світові стандарти якості та методологічну єдність оцінки діяльності закладів освіти; диференціація акредитації за профілем підготовки фахівців; обмеженість дії акредитаційного статусу; гласність і добровільність акредитації; багаторівневість статусу акредитованого навчального закладу.

Визначено, логічно упорядковано та змістовно розкрито функції акредитації інноваційного типу:

Стратегічна - розмежування якості освіти за рівнями, що визначаються державними вимогами.

Практична - визначення рівня та рейтингу національних навчальних закладів.

Нормативна - науково-методичне забезпечення та регламентація акредитаційної експертизи діяльності навчальних закладів.

4. Координаційна - організація діяльності органів акредитаційної експертизи, створення відповідних структурних ланок, визначення напрямів, оптимізація процесу акредитації навчальних закладів.

5. Контрольна - визначення стану та тенденцій розвитку освітньої діяльності навчальних закладів відповідно до державних вимог і прогнозу потреб суспільства у фахівцях.

6. Діагностуюча - створення та підтримка систем порівняльних державних сертифікаційних показників і рейтингової оцінки, банків національних і міжнародних освітніх тестів.

7. Синтезуюча - забезпечення узагальнення досвіду провідних навчальних закладів, створення умов його розповсюдження, актуалізація на цьому ґрунті державних стандартів у сфері освіти.

8. Інформаційна - забезпечення інформованості суспільства щодо ефективності діяльності та рейтингу навчальних закладів.

Цілі, принципи та функції акредитації згруповано в три крупних блоки:

1) забезпечення державних гарантій якості освіти; 2) контроль рівня освіти;

3) забезпечення включення національної системи освіти до міжнародної мережі безперервної освіти.

Реально існує суперечність, з одного боку, між широким розмаїттям спроможностей кожної людини зокрема і, отже, неможливості підігнати її під шаблон, а з іншого боку - необхідність в умовах глибокого поділу праці використовувати професійні навички, виходячи з відповідних базових стандартів.

Для розв'язання сформульованої логічної суперечності необхідно було по-новому осмислити функції стандарту освіти, де головне - забезпечити диференційовану варіативність навчання при будь-якій формі навчання в кожному навчальному закладі. З одного боку, стандарти дають гарантії суспільству забезпечити необхідній рівень і якість освіти, а з іншого боку - можливість кожної особистості формувати свої потреби та реалізувати отримані можливості. Стандарт являє собою компроміс між ідеалом і реальністю, залежить від стану розвитку суспільства (насамперед, економічного становища). У цьому стимулюючий зміст акредитації. З розвитком суспільства відбувається удосконалювання стандарту. В цьому інноваційний характер акредитації.

Соціальна обумовленість стандарту може розглядатися в контексті затребуваності фахівців як ринком праці, так і державою. У даному випадку мова йде про відповідність структури спеціалізації студентів потребам бізнесу (для вирішення короткотривалих завдань) і суспільства в цілому (стратегічні цілі). Розв'язання антиномії між вільним розвитком особистості та необхідністю базових навичок для кожного фахівця, реальністю стандарту освіти і соціального обґрунтування можливо лише за умов введення поступового стандарту. Стандарт має встановлювати рівень викладання предмету, ступінь його вивчення. Вимоги стандарту освіти мають бути відкриті для всіх членів суспільства до початку процесу навчання.

Для забезпечення дієвості стандарту необхідно створити незалежні структури, які б забезпечували об'єктивну інформацію про відповідність знань установленим державою вимогам. Подібні діагностичні центри проводили б своєрідний "педагогічний аудит" як на замовлення держави, так і за бажанням самих студентів і/або потенційних роботодавців. Компенсація витрат за проведення подібного "педагогічного аудиту" повинна здійснюватися замовником.

Для організації роботи таких діагностичних центрів варто використовувати, насамперед, систему тестування, яка легко піддається обробці із застосуванням комп'ютерних технологій. Тестування має супроводжуватися інтерпретацією отриманих результатів і підсумкових висновків про виконання вимог стандарту освіти. Організаційно-правова форма діяльності центрів "педагогічного аудиту" має поєднувати присутність держави (винятково для контролю над розробкою вимог) і громадських організацій, що забезпечують незалежність експертизи.

Для забезпечення сучасного рівня акредитації було використано досвід розвинених країн світу у цій галузі діяльності. Аналіз економічних вимог та організаційних можливостей становлення, розвитку й удосконалення систем акредитації та оцінки якості освіти за кордоном дозволив зробити такі продуктивні для України висновки:

1. Держава та суспільство в цілому приділяють значну увагу поліпшенню якості освіти, що реалізується в різних системах акредитації. Вони з'явились протягом останнього десятиріччя, а там, де вони вже існували, процес акредитації постійно удосконалюється, перетворившись в інноваційний менеджмент в сфері освіти.

2. Кожна країна розробляє систему оцінювання якості освіти з урахуванням своїх традицій, особливостей та можливостей. Зміни у країнах викликають необхідність постійної зміни, удосконалення та пристосування акредитаційних систем до умов, що виникають.

3. При всьому розмаїтті акредитаційний процес у більшості країн здійснюється за єдиною схемою:

встановлення стандартів акредитації та доведення їх до вищих навчальних закладів;

самоаналіз вищого навчального закладу;

оцінка діяльності вищого навчального закладу зовнішніми експертами;

прийняття рішення про акредитацію відповідним органом;

періодична переатестація навчальних закладів;

громадська оцінка якості освіти організаціями, які не залежать від держави.

4. У більшості країн держава контролює систему освіти та її якість. Там, де управління державне, прослідковується тенденція до посилення самостійності вищих навчальних закладів. Напрацьовується оптимальний баланс між контролем держави та самостійністю вищих навчальних закладів та установлюється взаємодія між державними органами та вищими навчальними закладами на рівні співпраці та узгодження.

5. Результати, отримані у процесі акредитації, відіграють важливу роль у розподілі фондів, субсидій та фінансуванні державою акредитованого вищого навчального закладу.

6. Розробка фінансового механізму акредитації, забезпечення її процесу програмними продуктами ретельно відпрацьовуються.

7. Наявною є загальна тенденція посилення ролі кінцевих результатів у освітньому процесі, його ефективності. Незважаючи на розбіжності у критеріях та стандартах освіти, посилюється прагнення до створення міжнародної системи оцінки та визначення спільних критеріїв і показників її якості. У зв'язку з тим, що зростає обмін досвідом, інформацією, студентами та викладачами, виявляється потреба у здійсненні міжнародного порівняння освітніх систем та орієнтування на міжнародні стандарти.

У другому розділі - «Принципи та організація акредитаційного процесу навчальних закладів» - сформульовано інноваційні принципи та становлення організаційно-економічного алгоритму акредитації. Проаналізовано діючі системи акредитації в Україні та в розвинених країнах світу, обґрунтовано сучасні державні цілі та принципи, що характеризують основні методологічні, постановчі та інноваційні організаційно-економічні аспекти акредитації, її стимулюючу ідеологію. На основі аналізу діючої системи акредитації в Україні та світі встановлено такі основні принципи як інноваційність, стимулювання та адаптивність освіти та управління нею. З'ясувалось, що для реалізації цих принципів у єдиному механізмі керованої освіти необхідно: нормативно-методичне забезпечення державної та міжнародної акредитації, системи сертифікаційних показників і рейтингової оцінки діяльності навчальних закладів з окремих напрямів підготовки, методик проведення самоаналізу й аналізу освітянської діяльності; мережа органів державно-громадських центрів акредитаційної експертизи за напрямами підготовки фахівців; державна інформаційна система на основі локальних мереж акредитаційних центрів, інформаційних технологій з виходом на аналогічні міжнародні системи; організаційно-економічний механізм акредитації закладів освіти; залучення позитивного досвіду до надання освітянських послуг, розробка сумісних проектів і програм з питань міжнародної акредитації закладів освіти, обміну даними щодо їх діяльності як чинника, стимулюючого підвищення якості навчання.

Вища освіта в Україні являє собою розгалужену систему. За умов планової економіки державне управління системою вищої освіти здійснювалось на основі жорсткого механізму інспектування та атестації, і треба визначити, що радянська система освіти готувала фахівців високої кваліфікації. Але протягом багатьох років у нашій країні ігнорувалась необхідність акредитації закладів освіти, входження їх до світової інтеграції, зміцнення форм міжнародного співробітництва та партнерства в системі вищої освіти та вирішення питань еквівалентності, визнання документів про освіту, вчених ступенів і звань. Це призвело до того, що дипломовані фахівці України, як і решти колишніх республік Радянського Союзу, оцінюються на порядок нижче від тих, хто отримав освіту у вищих навчальних закладах країн, інтегрованих регіонів і тих, що входять до світового співтовариства та мають акредитаційні сертифікати.

Така система державного управління освітою стала недієздатною за умов трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову за обтяжливих умов суттєвого зниження обсягів державного фінансування закладів і установ освіти. Зважаючи на це, в Україні нині здійснюється комплекс заходів щодо подальшого удосконалення та переорієнтації системи освіти на рівень міжнародних стандартів і світових вимог, що певною мірою пов'язано з впровадженням системи акредитації вищих навчальних закладів, спрямованої на стимулювання педагогічних колективів до постійного самоаналізу всіх напрямів власної діяльності, пошуку шляхів раціонального використання наявних ресурсів і наукового потенціалу і, в кінцевому підсумку, забезпечує умови щодо самоудосконалення, саморозвитку та саморегулювання всієї системи освіти. Саме такий підхід, обумовлений ліцензуванням, атестацією та акредитацією, дозволяє забезпечити конкурентоспроможність вищих навчальних закладів України в умовах ринкової економіки, переорієнтувати їх діяльність на рівень вищих вітчизняних і світових освітніх стандартів.

Порівняльний аналіз здійснення основних функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль) у процесі атестації та акредитації закладів освіти свідчить на користь останньої. Акредитаційний механізм орієнтує заклад на перспективне інноваційне планування з метою підвищення його статусу або рівня підготовки фахівців (при атестації навчальний заклад орієнтується в основному на підтвердження діючого статусу).

При використанні акредитаційного механізму відзначається висока ступінь мотивації стимулювання, оскільки акредитованому навчальному закладу, крім права видачі диплому державного зразка, надаються додаткові права та пільги: автономія з питань розробки та впровадження навчальних програм, встановлення номенклатури спеціальностей, присвоєння вчених звань професорсько-викладацькому складу, встановлення підвищеного розміру стипендій та заробітної плати, пріоритетне отримання державного контракту на підготовку фахівців тощо.

Структурна схема державно-громадської системи акредитації навчальних закладів України (див. рисунок) відображає взаємостосунки і основні функціональні задачі суб'єктів процесу акредитації, зміст і напрями інформаційних потоків, основні вимоги (гарантії) щодо акредитації.

У дисертації зроблено повний аналіз процесу акредитації в Україні, що поряд з вивченням зарубіжного досвіду, дало змогу вивчити наступні основні риси систем акредитації:

1. Державно-громадський характер з рівноправною участю державних і громадських організацій щодо акредитації як обов'язкового елементу загальної системи управління підготовкою кадрів у країні, що робить процес керованим і водночас демократичним, а також стимулює державною підтримкою розвиток акредитованих напрямів підготовки фахівця або вищого навчального закладу та їх інтеграції у міжнародну освітню систему.

2. Об'єктивність оцінок і рішень, що досягається незалежністю та відповідною компетентністю експертних органів, багатосторонністю оцінки та достовірністю інформації, обґрунтованістю вибору критеріїв оцінок, розробкою методик розрахунку рейтингу вищого навчального закладу та ін.

У дисертації пропонується об'єднати в єдину систему показники, що характеризують конкретні вихідні дані за основними напрямами діяльності вищого навчального закладу (підготовка фахівців, навчально-методична робота, науково-дослідна робота, кадрова діяльність, матеріально-технічна база, фінансово-економічна та комерційна діяльність, соціальна сфера), а також показники, що характеризують динаміку розвитку основних напрямів діяльності вищого навчального закладу, які у сукупності є одним з мотиваційних стимулюючих важелів управління системою вищої освіти.

3. Спрямування на інтеграцію з світовою системою вищої освіти забезпечується відповідністю міжнародним стандартам кваліфікаційних вимог і норм напрямам підготовки, практичним входженням у міжнародну систему вищої освіти та міжнародну систему акредитації вищих навчальних закладів через узгодження стандартів якості підготовки фахівців і нострифікацію дипломів вітчизняних випускників у інших країнах.

4. Взаємозв'язок підсумків акредитації з організаційно-економічною та соціально-правовою діяльністю вищих навчальних закладів досягається правовими й економічними гарантіями відображення результатів акредитації у функціонуванні вищих навчальних закладів, сукупністю зовнішнього та внутрішнього рівнів економічного та правового стимулювання діяльності вищих навчальних закладів та їх колективів.

5. Акредитація напрямів підготовки фахівців на базі кваліфікаційних характеристик і стандартів якості, орієнтованих на світові стандарти за умови методологічної єдності оцінки діяльності вищих навчальних закладів, з орієнтацією на кінцевий результат, забезпечується методологією та методиками організації та оцінки професійної, фундаментальної та гуманітарної підготовки фахівців відповідно до вимог високорозвинених країн.

Крім цього, акредитації інноваційного типу притаманні такі риси як диференціація за профілем підготовки фахівців, обмеженість дії акредитаційного статусу, гласність, добровільність участі в акредитаційному процесі, багаторівневість статусу акредитованого закладу освіти, що визначається структурою міжнародної та державних освітніх систем, а також зв'язком рівнів акредитації та стимулів, що встановлюються нею.

Створена система акредитації повинна мати постійні структури та можливості регулярного інформаційного обміну з питань акредитації на всіх рівнях удосконалення процесу акредитації інноваційного типу та створення авторської методики порівняльної оцінки кількісних показників діяльності вищих навчальних закладів.

У дисертації доповнено та системно упоряджено узагальнюючу змістовну структуру матеріалів самоаналізу діяльності, що готує вищий навчальний заклад до його акредитації. Таким чином, акредитація одержує системну змістовну структуру, до складу якої входять:

характеристики вищого навчального закладу та загальні відомості про його діяльність;

формування контингенту студентів;

організаційно-методичне забезпечення навчального процесу;

ефективність навчально-методичної діяльності;

створення науково-педагогічного потенціалу та його якісний і кількісний склад;

стан наукових досліджень і рівень їх організації;

виконання навчальних планів і програм;

роль вченої ради, науково-методичної ради та предметних (циклових) комісій в управлінні організацією навчально-виховного процесу у розробці рекомендацій та напрямків роботи, що забезпечують реалізацію нормативних документів з питань вдосконалення підготовки фахівців;

рівень і перспективи розвитку навчально-матеріальної бази;

стан розвитку соціальної сфери навчального закладу;

фінансова дисципліна та раціональне використання коштів;

робота щодо формування та розвитку особистості студента;

стан і перспективи розвитку фізичної культури та спорту у вищих навчальних закладах;

ефективність роботи щодо профілактики правопорушень і правового виховання студентства;

оцінка професійної підготовки випускників;

оцінка інтелектуального та світоглядного рівня розвитку студентів випускних курсів;

працевлаштування студентів за спеціальностями та їх адаптація на виробництві;

створення та діяльність навчальних і навчально-науково-виробничих комплексів;

ефективність контролю за навчально-виховним процесом.

Послідовна реалізація кожної складової є загальним алгоритмом процесу акредитації, кожен крок якого оцінюється у відповідних показниках, об'єднаних у такі критеріальні блоки як умови здійснення освітньої діяльності, якість підготовки фахівців, наявність науково-педагогічних кадрів відповідного рівня, наукове забезпечення та здійснення навчальної діяльності, матеріально-технічна база навчання, академічні зв'язки.

У третьому розділі - «Методичне та економічне забезпечення акредитації навчальних закладів України інноваційного типу» - структурно упорядковано методичне забезпечення та запропоновано змістовну структуру матеріалів самоаналізу діяльності, які готує вищий навчальний заклад до акредитації, методику оцінки порівняльної ефективності діяльності вищих навчальних закладів.

Для вищих навчальних закладів у систему оцінки їх рівня мають бути включені конкретні дані за такими напрямами їх діяльності як підготовка фахівців, навчально-методична робота, науково-дослідна робота, міжнародна діяльність, кадрова діяльність, матеріально-технічна база, фінансово-економічна та комерційна діяльність, соціальна сфера.

Аналіз динаміки зміни вказаних показників, їх впливу на рейтинг є важливим компонентом у системі управління вищими навчальними закладами та сприяє прийняттю вірних управлінських рішень.

Для порівняльної оцінки кількісних показників діяльності вищих навчальних закладів, як важливої компоненти загального алгоритму процесу акредитації інноваційного типу, розроблено обґрунтовані авторські методики такої оцінки. Їх застосування дає можливість визначити вплив динаміки показників на рейтинг вищого навчального закладу й оцінити рейтинг за окремими показниками; за відхиленням показників від їх середнього значення; за інтегральним співвідношенням усіх згаданих показників із середніми в галузі.

Розроблено та укладено авторську програму оцінки рейтингу за трьома методиками.

За першою методикою визначається місце Мji, що посідає j-й вищий навчальний заклад за і-м показником Rji (і - певний показник діяльності серед К таких же показників групи з N вищого навчального закладу). Якщо Rji = 0, то Мji приймається рівним нулю. Підсумковий показник Рj щодо j-го вищого навчального закладу визначається за співвідношенням:

, (1)

де Рj - підсумковий показник щодо j-го вищого навчального закладу;

Мji - місце, що посідає j-й вищий навчальний заклад за і-м показником Rji.

Залежно від значення Рj визначається рейтинг вищого навчального закладу. Чим більше Рj, тим вищим є рейтинг. Недоліком вказаної методики є те, що у розрахунок оцінки не входить відхилення показників від його середнього значення.

Друга методика дозволяє врахувати таке відхилення. При цьому спочатку визначається середньоарифметичне Сі і-го показника за співвідношенням:

, (2)

де Сі - середньоарифметичне значення і-го показника.

Потім визначається середній квадрат відносних відхилень Sj від середнього значення (для j-го вищого навчального закладу за всіма показниками) за співвідношенням:

, (3)

де К - кількість показників.

Підсумковий показник Рj визначається із співвідношення:

. (4)

Чим більше Рj, тим вищий рейтинг j-го вищого навчального закладу.

Для орієнтації діяльності вищого навчального закладу на максимальні показники пропонується оцінка за третьою методикою. При цьому спочатку визначається максимальне значення i-го показника, а потім - значення дисперсії відносних показників:

, (5)

де - значення дисперсії відносних показників;

- максимальне значення і-го показника.

Підсумковий показник Рj визначається із співвідношення

. (6)

Чим менше Pj, тим вищим є рейтинг j-го вищого навчального закладу.

На сьогодні особливого значення набуває формування та удосконалення організаційно-економічних засад діючого процесу ліцензування та акредитації вищого навчального закладу, які б відповідали світовим стандартам і стимулювали як суб'єкти акредитації, так і акредитаційні структури. Показники, що використовуються при громадській порівняльній оцінці освітніх установ у галузі міжнародної діяльності полягають у тому, що усі відомості (окрім спеціально обумовлених) представляються у вигляді середньостатистичних даних за останні п'ять років за станом на 1 жовтня року подання відомостей або попереднього року.

Висновки

Дослідження дало змогу розробити систему акредитації інноваційного типу, яка б стимулювала навчальні заклади до постійного підвищення якості освіти, рівня підготовки фахівців і власного статусу.

Основні результати дослідження узагальнюються у наступних

положеннях:

Ринкова спрямованість економічних перетворень формує таке зовнішнє середовище навчальних закладів, що динамічно розвивається і потребує адекватного динамічного розвитку освіти. В свою чергу, такі вимоги не можуть бути реалізовані освітою без інноваційного управління нею.

Інноваційне управління освітою, на відміну від управління іншими сферами суспільного життя, поєднує в собі вимоги забезпечення належного сучасного рівня підготовки фахівців і упереджуючого розвитку. Це протиріччя погоджується об'єднанням стандартів якості освіти та стимулюванням підвищення статусу навчальних закладів у такі різновидності управління освітою як акредитація.

Зважаючи на роль і функції освіти у суспільстві, процес акредитації поєднує в собі інтереси держави, замовника на кваліфікованого працівника, навчального закладу, суспільства в цілому взаємодією різних суб'єктів: від державних і регіональних органів управління до громадських фахових комісій.

Як різновид управління акредитація потребує спеціального організаційно-економічного механізму, що формується з різних за характером організаційних блоків, серед яких на перехідному етапі провідну роль відіграє держава (Міністерство освіти), та джерел фінансування цього процесу. Крім державних органів сюди входять неприбуткові професійні організації, експерти, навчальні заклади та ринок праці молодих фахівців, різних за фаховим спрямуванням і спеціальностями.

Обґрунтування стимулюючих функцій акредитації набуло розвитку в запропонованій автором методиці рейтингової оцінки освітньої діяльності, універсальної для навчальних закладів різних типів і форм власності та в удосконаленні проведеним дослідженням системи показників акредитації за відповідним рівнем і статусом навчальних закладів, з окремих напрямів підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Дослідження дало змогу розробити систему акредитації інноваційного типу, яка б стимулювала навчальні заклади до постійного підвищення якості освіти та власного статусу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Супрун В.В. Акредитація вищих навчальних закладів різних типів та форм власності: Практ. рекомендації. - К.: Міносвіти, 1995. - 82 с.

Супрун В.В. Рекомендації щодо організації проведення і показників ліцензування професійних навчально-виховних закладів України. - К.: Міносвіти, 1995. - 36 с.

Супрун В.В. Окремі вимоги щодо порядку проведення і організації ліцензування професійних навчально-виховних закладів України // Інформативні матеріали з питань акредитації закладів освіти України до підсумкової колегії Міністерства освіти України за 1993 рік (березень 1994 року). - К.: Міносвіти, 1994. - С.23-33.

Гулик Б.И., Супрун В.В. Некоторые подходы к сравнительной оценке деятельности вузов / Університет та регіон: Матеріали міжнар. наук-практ. конф. // Вісник Східноукраїнського держ. ун-ту. - Луганськ, 1966. - С.66-67. Особистий внесок автора: розроблено методологію та узагальнено результати дослідження.

Супрун В.В. Теоретичні засади системи акредитації у галузі освіти України // Вісник Східноукраїнського держ. ун-ту. - Луганськ, 1997. - № 6(10). - С.194-204.

...