Трудові відносини, зайнятість, безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему «Трудові відносини, зайнятість, безробіття»

Студентки 1 курсу,

14 групи, спеціальності 6503

Голобородько Тетяни

Науковий керівник

доц. Хохич Дмитро Григорович

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Поняття, види та форми прояву трудових відносин

2. Сутність, функції та форми зайнятості

3. Сучасний стан безробіття та шляхи його подолання в Україні

Висновки

Список літератури



Вступ

трудовий зайнятість безробіття

Процеси становлення в Україні ринкової системи господарювання, заснованої на багатоманітності форм власності, зумовили появу низки нових тенденцій у розвитку соціально-трудових відносин, пов'язаних зі змінами в соціально-економічній структурі суспільства, розшаруванням населення за рівнем доходів, зростанням безробіття, поширенням явищ прихованого безробіття, неповної зайнятості, слабкості соціального захисту працівників, посиленням інтенсивності праці, руйнуванням мотивів до ефективної праці на тлі суперечностей між трудовими зусиллями й отримуваними доходами.

У період ринкових трансформацій взаємодія роботодавців і найманих працівників перетворилася в складні відносини, які в часи загострення економічної та політичної кризи неодмінно супроводжувалися конфліктами різної сили й соціальними втратами.

Досліджуючи питання про соціально-трудові відносини, зайнятість та безробіття, можна зробити висновок, що ці питання є актуальними сьогодні, адже серед фундаментальних проблем з якими зіштовхується суспільство, важливими є проблеми формування й удосконалення соціально-трудових відносин, зайнятості і безробіття. Проблема ефективного використання соціально-трудових відносин має загальнодержавне значення, тому вона цілком правомірно належить до сфери державного управління і потребує системного підходу. Формування й розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких визначається історичним, економічним, соціологічним і політичним змістом. В свою чергу проблеми зайнятості, також набувають великого значення, адже зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом та окремих її сегментів. А безробіття взагалі можна справедливо назвати складним економічним, соціальним і психологічним явищем для будь-якої країни та людини. Останнім часом доводиться чути,що в Україні один з найвищих рівнів зареєстрованого безробіття серед країн СНД ( найвищий - у Вірменії).

Виходячи з цього метою курсової роботи є визначення сутності системи соціально-трудових відносин, розкриття поняття зайнятості, виявлення проблем пов'язаних із зайнятістю населення, з'ясування сучасного стану безробіття в країні, його вплив на економіку та суспільство, аналіз його розвитку, висвітлення методів та шляхів його подолання.

Відповідно до мети мною були поставлені наступні завдання:

з'ясувати що таке соціально-трудові відносини, яка їх структура, особливості , хто є сторонами цих відносин, які є види, рівні, типи соціально-трудових відносин та що являється чинниками їх розвитку ;

висвітлення сутності зайнятості, розкриття основних її форм, видів; охарактеризувати принципи регулювання зайнятості населення України ;

теоретичний аналіз безробіття в Україні, розгляд практичних рекомендацій, які б використовувалися для розробки й реалізації ефективної економічної політики, спрямованої на зниження безробіття до мінімуму; дати теоретичне обґрунтування проблеми безробіття і розглянути його специфіку в Україні.

Об'єктами дослідження даної роботи є соціально-трудові відносини, зайнятість та безробіття. Предметом дослідження роботи є сукупність теоретичних і практичних проблем, особливостей пов'язаних з соціально-трудовими відносинами, безробіттям і зайнятістю. Під час розробки даної курсової роботи мною були використані такі методи дослідження як синтез, аналіз, порівняння , конкретизація, наукова абстракція.

Інформаційну базу роботи складають підручники з економічної теорії, наукові праці, нормативно-правові акти, дані від Державного комітету статистики України та інші офіційні статистичні матеріали, газети, інформаційні ресурси Інтернету тощо.



1. Поняття, види та форми прояву соціально-трудових відносин

Термін "трудові відносини" у вітчизняній літературі почав широко вживатися з початку 80-х років, а термін "соціально - трудові відносини" -- із середини 90-х років минулого століття.

З початком перебудовних процесів в Україні значно активізувалися дослідження трудових відносин, їх структури, системи, механізмів функціонування. У соціально-економічній літературі термін "трудові відносини" визначається як взаємодія найманого працівника і роботодавця з приводу умов купівлі-продажу та використання робочої сили. Практика незаперечно свідчить, що трудові відносини вкрай рідко трапляються у чистому вигляді, без соціальної складової. Водночас соціальні відносини здебільшого виникають саме як наслідок трудової діяльності та результатів, що її супроводжують [1].

Отже, термін "соціально-трудові відносини" увійшов у науковий обіг і став широко використовуватися відносно недавно. Це пов'язано , по-перше, зі зміною уявлень про роль людини у розвитку економіки ("трудові ресурси", "людський капітал", "трудовий потенціал"). По-друге, з вирішенням найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в країні, вдосконалення виробництва і підвищення життєвого рівня населення. [2, с. 75].

Соціально-трудові відносини - це відносини, які здійснюються між суб'єктами, що пов'язані спільною трудовою діяльністю, з приводу реалізації своїх економічних та соціально-економічних інтересів [3, с. 207].

Основною умовою виникнення і функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є юридична незалежність сторін цих відносин. Йдеться про власника як засобів виробництва (роботодавця), так і робочої сили (найманого працівника), які володіють правом та можливостями розпоряджатися і використовувати власність на свій розсуд. У процесі виникнення та функціонування соціально-трудових відносин наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва за умови збереження своєї особистої незалежності [4, с. 33].

Cистема соціально-трудових відносин є системою впливу на процеси формування, розподілу й використання праці відповідно до поточних і стратегічних цілей соціально - економічної політики держави. Ця система поєднує дві підсистеми: керівну і керовану. Керівна підсистема (суб'єкти соціально-трудових відносин) -- людина або групи людей, які здійснюють управлінський вплив на керовану підсистему (об'єкти соціально-трудових відносин) спеціалізованими технічними засобами. Керована підсистема -- це єдність соціального (людини) і технічного елементів процесу виробництва [4, с. 71].

За визначенням А. А. Чухно, соціально-трудові відносини -- це комплекс взаємозалежностей і взаємодій між сторонами -- найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня якості життя особистості, колективів і суспільства загалом.

Сукупність взаємопов'язаних елементів (параметрів) у широкому розумінні є системою. Кожен елемент системи має властиві лише йому якості. Елементи пов'язані між собою і чинять вплив один на одного. Структуру системи соціально-трудових відносин зображено на рис. 1.1.

Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є сторони. Сторона -- носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Для сучасної економіки найважливішими сторонами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 1.2).

Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду (як правило у письмовій формі) з роботодавцем, керівником підприємства (організації) або уповноваженим ним органом, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу, обговорену в угоді, у відповідності з вимогами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства (організації) або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Найманим працівником - суб'єктом соціально-трудових відносин - може виступати як окремий працівник, так і група працівників, які відрізняються становищем у соціально-професійній структурі, направленістю інтересів, мотивацією праці та іншими ознаками. Основою групових та індивідуальних відмінностей є: вік, стать, стан здоров'я, освіта, професійна, посадова, галузева приналежність.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин - це людина, яка працює самостійно та постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох працівників. Здебільшого роботодавець є власником засобів виробництва. Однак, у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, хоча і сам є найманим працівником держави та не володіє засобами виробництва.

Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію [2, с.76]. Можна проаналізувати роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин, дивлячись на табл. 1.1, яка наведена нижче.



Таблиця 1.1 Оцінка функцій, що мають виконувати державні органи влади як один із суб'єктів соціально-трудових відносин, % [5]

Суб'єкти оцінювання	Гаранта	Реформаторську	Захистну	Партнерську	Інформаційно-консультативну	Представницьких інтересів
Профдіячі	66	41	38	32	10	10
Роботодавці	73	45	29	25	13	10
Представники органів влади	72	45	28	25	11	11
Наймані працівники	63	38	33	19	11	7
Всього	67	42	33	25	11	9

Аналізуючи таблицю 1.1 , можна визначити, що найважливішою функцією державних органів влади вважають функцію гаранта виконання законодавства. На друге місце всі сторони соціально-трудових відносин ставлять реформаторську функцію ; на третє місце -- захисну і на четверте -- партнерську функцію . Щодо інших функцій,таких як науково-освітня та протекціоністська ,то відсоток відповідей респондентів коливається від 2% до 16% . Такий розподіл оцінок значущості функцій можна пояснити, мабуть, тим, що сторони соціально-трудових відносин бачать державу як суб'єкта, виключною функцією якого є правова гарантія рівноправної участі всіх сторін у даному процесі.

Суб'єкт соціально-трудових відносин -- це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах. Економісти виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (рис. 1.3).

Відмінність між сторонами і суб'єктами соціально-трудових відносин полягає у тому, що перші є носіями первинного права в цих відносинах, а другі можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

Похідними від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин є види соціально-трудових відносин, які класифікують :

За змістом діяльності: виробничо-функціональні, фахово-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні ;

за ступенем спілкування: безособові опосередковані, між особові опосередковані;

За суб'єктом: міжорганізаційні, внутрішньоорганізаційні, внутрішньовиробничі;

За обсягом владних повноважень : відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

За характером розподілу доходів : відповідно до трудового внеску, не відповідно до трудового внеску;

За ступенем регламентованості : формальні, неформальні.

Важливим є поділ соціально-трудових відносин за рівнями їх регулювання, оскільки саме за допомогою цього поділу вони набувають конкретного наповнення і змістового викладення. Кожний рівень має своїх суб'єктів відповідно до наявних у них первинних чи делегованих повноважень.

Рівні соціально-трудових відносин :

Національний ( макроекономічний)

Державне регулювання - акти законодавства ;

Договірне регулювання - Генеральна угода і рішення органів соціального партнерства ;

Галузевий

Державне регулювання - акти центральних органів виконавчої влади ;

Договірне регулювання - галузеві колективні угоди і рішення галузевих органів соціального партнерства ;

Територіальний ( регіональний)

Державно-комунальне регулювання - рішення органів виконавчої влади й місцевого самоврядування ;

Договірне регулювання - регіональні угоди і рішення територіальних органів соціального партнерства

Виробничий (мікроекономічний) :

Адміністративне регулювання - рішення власників і уповноважених ними органів ;

Договірне регулювання _ колективний договір,консультації, переговори, індивідуальний трудовий договір [14].

Соціально-трудові відносини в залежності від способу їхнього регулювання, методів вирішення проблем класифікують за типами. Виділяють два типи соціально-трудових відносин (рис. 1.4).

За організаційними формами виділяють наступні типи соціально-трудових відносин :

Патерналізм означає регулювання соціально-трудових відносин державою або керівництвом підприємства переважно шляхом їх регламентації.

Партнерство - це така форма побудови соціально-трудових відносин, коли їх суб'єкти ( наймані працівники, підприємці, держава,профспілки) вирішують посталі проблеми шляхом співдружності на основі системи детально розроблених правових документів. Відносини партнерства забезпечують досягнення синергетичного ефекту ( синергія- співдружність), який відображається у тому, об'єднання зусиль забезпечує отримання результату більшого, ніж сума результатів зусиль окремих суб'єктів,що діють розрізнено.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Типи соціально-трудових відносин

Конкуренція - наявність значної кількості незалежних покупців та продавців на ринку праці та можливість для них вільно входити та покидати ринок праці.

Солідарність передбачає загальну відповідальність та взаємну допомогу, засновану на спільних інтересах груп людей.

Субсидіарність означає прагнення людей до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей та за свої дії у вирішенні соціально-трудових проблем. Субсидіарність можна розглядати як протилежність патерналізму, якщо людина для досягнення своїх цілей вступає до профспілки, то субсидіарність може реалізовуватися у формі солідарності.

Дискримінація -- це незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, що здійснюється на основі свавілля. При дискримінації порушуються принципи рівності можливостей на ринку праці. Вона може здійснюватися за ознакою статі, віку, раси, національності, конфесії тощо.

Конфлікт - це зіткнення суб'єктів взаємодії, викликане протилежною направленістю цілей, інтересів, поглядів. Формами трудових конфліктів є трудові суперечки, страйки, масові звільнення [2, с 81].

Чинники розвитку соціально-трудових відносин:

Соціальна політика. Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їх життя і праці. Соціальна політика включає: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну допомогу.

Соціальний захист -- система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка -- система заходів для економічного населення, яка передбачає створення умов, що дають змогу працівникові забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога -- це система заходів, які застосовуються до всього населення; допомога короткострокового характеру особам, які опинилися в екстремальній ситуації і потребують додаткових витрат. Головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової активності населення, надання кожному працездатному можливості власною працею забезпечувати добробут сім'ї .

Глобалізація економіки. Глобалізація економіки - процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін

Розвиток суспільної праці та виробництва. Розвиток праці та виробництва виявляється у формах: поділу і кооперації праці; зростання продуктивності праці; заміщення живої праці капіталом під впливом зростання продуктивності праці в результаті науково-технічного прогресу, фінансових факторів, особливостей національного розвитку.

Основним критерієм оцінювання соціально-трудових відносин прийнято вважати якість трудового життя, під яким розуміють сукупність властивостей, що характеризують умови праці, умови виробничого життя і дають змогу враховувати ступінь реалізації інтересу працівника і використання його здібностей. Основна мета в розробці концепції якості трудового життя полягає у створенні таких умов праці, за яких працівники здатні оптимально реалізуватися як особистості. При цьому в концепцію вводять умови не тільки праці, а й побуту та відпочинку. Концепція якості трудового життя охоплює такі важливі напрями, як автономія особистості працівника і можливості розвитку його різноманітних здібностей. Важлива роль у трудовому житті відводиться умовам праці, охороні праці, безпеці [4, с. 92].

2. Сутність, функції та форми зайнятості

Зайнятість - це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток ( трудовий дохід ) [7, с. 154].

Сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу : по-перше, забезпечення населення робочими місцями; по-друге, формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці;

по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Зайнятість є соціально-економічним явищем, а тому вона має економічну та соціальну сутність. Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частини населення у створенні суспільного продукту. Таким чином, чим більше людей зайнято при будь - яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей, тим вищий буде рівень життя населення. Це -- перший головний висновок, на якому базується соціально-економічна політика та державне управління зайнятістю населення. Соціальна сутність зайнятості характеризує потребу людини в суспільно корисній праці та задоволенні матеріальних і духовних потреб унаслідок отримання доходу. Якщо суспільство націлено на соціально-економічний розвиток, воно не може байдуже ставитись до тих громадян, які бажають працювати. Саме така двоєдина сутність зайнятості населення і дає підстави чітко визначити, що зайнятість населення є найважливішим елементом соціально-економічної політики держави.

Звідси випливають і основні функції зайнятості населення:

забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства, в тому числі його непрацездатних членів;

забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості;

забезпечення якості робочої сили.

регулювання міжрегіонального перерозподілу робочої сили в межах національного ринку праці, забезпечує державну підтримку високої мобільності робочої сили [2, с. 156];

Відповідно до Закону України « Про зайнятість населення» зайнятими вважаються громадяни України, які проживають на її території на законних підставах та виконують такі види робіт :

працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня);

самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі й індивідуальною трудовою та фермерською діяльністю ;

затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади чи суспільних об'єднаннях;

перебувають на службі в збройних силах, прикордонних військах, органах державної безпеки та внутрішніх справ;

знаходяться на денній формі (з відривом від виробництва) професійної підготовки та перепідготовки, підвищенні кваліфікації;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими та особами похилого віку. [6]

Концептуально зайнятість поділяють на такі форми ( Рис. 2.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Форми зайнятості населення

Повна зайнятість населення -- це така зайнятість за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом з боку суспільного виробництва. Вона не може становити 100 %, тому що завжди є певний рівень (4--6 %) добровільного безробіття.

Глобальна зайнятість -- це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним (ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян, тіньова зайнятість за умов корисності праці тощо).

Примусова зайнятість -- це зайнятість за вироком суду, за надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі обумовлені законом.

Надзвичайно важливим є поділ зайнятості на види. Класифікація видів зайнятості наведена на рис. 2.2. Під час їх визначення враховують характер діяльності, особливості організації робочого часу, спосіб правового регулювання тощо.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють такі види зайнятості: стандартну і нестандартну.

Стандартна зайнятість -- це зайнятість за стандартами законодавчо визначеного часу роботи на конкретному робочому місці. Стандартна зайнятість за статусом буває первинною і вторинною, а за формою організації робочого часу -- повною, неповною та явною неповною.

Нестандартна зайнятість - заборонена законодавством, нерегламентована державними законодавчими актами і така, від якої не сплачуються податки.

Первинна зайнятість -- це зайнятість громадян за основним місцем праці (там, де знаходиться трудова книжка).

Вторинна зайнятість -- це додаткова зайнятість на іншому підприємстві, регламентована державними законодавчими актами.

Повна зайнятість -- діяльність протягом повного робочого тижня, що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість -- це добровільна або вимушена зайнятість, яка може бути:

частковою,

сезонною,

поденною,

неповний робочий день (тиждень) -- у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його потреб;

тимчасовою -- пов'язаною з тимчасовим характером роботи, а також з разовими епізодичними роботами особи;

вимушеною -- виникає через різні виробничі та бізнесові негаразди (несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих, падіння збуту продукції, внутрішньозмінні й цілодобові простої тощо) [2].

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Її можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або за допомогою спеціальних вибіркових досліджень.

Нестандартна зайнятість за формою правового регулювання є незареєстрованою і містить у собі тіньову та кримінальну зайнятості. Відмінність між тіньовою та кримінальною зайнятістю полягає у тому, що перша має економічний характер (виготовлення в домашніх та інших непристосованих умовах харчових продуктів з метою продажу, неліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності), а друга -- кримінальна -- неекономічний характер (проституція, продаж наркотиків, рекет тощо).

У соціально-економічному аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (ефективна) -- це така діяльність, яка забезпечує належний дохід, здоров'я, зростання світоглядного і професійного рівня кожному члену суспільства при відповідному зростанні продуктивності праці. Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, -- непродуктивна [2, c. 159].

У сфері зайнятості важливе значення має поділ населення за соціально-демографічними ознаками. Сукупність соціально-демографічних характеристик населення визначає місце окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу і значною мірою впливає на розвиток продуктивних сил суспільства, їх відтворення, економічне навантаження на працездатне населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без урахування питомої ваги різних соціально-демографічних груп населення не можна.

В економічній літературі виокремлюють такі соціально-демографічні групи населення:

чоловіки, жінки, молодь 16--29 років; основою диференційованого підходу до цієї групи населення є природні відмінності статі; економічна і соціальна функція молоді визначається її роллю у формуванні трудового потенціалу країни;

особи середнього віку (З0--49 років) відзначаються найвищим рівнем зайнятості у господарстві країни; у працівників цієї групи чітко визначені професійні інтереси і тому прагнення до зміни роботи в цій групі найменше;

особи передпенсійного віку (до 55--60 років), зайнятість яких визначається віковими особливостями групи, а саме: зниженням фізичних можливостей; високим рівнем професійних знань; значним професійним досвідом (у цій групі різко падає рівень зайнятості);

особи пенсійного віку [ 2, с. 161].

Основна роль у забезпеченні прогресивних перетворень у сфері зайнятості належить державному регулюванню. Виважене державне регулювання стає основним чинником забезпечення соціальної орієнтації економіки загалом і, зокрема, ринку праці.

Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах :

- забезпечення рiвних можливостей усім громадянам в реалiзацiї права на вiльний вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професійної підготовки; - сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобiганню безробiття, створенню нових робочих мiсць;

- координації дiяльностi у сферi зайнятостi з іншими напрямами соцiально-економiчної полiтики; - забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;

- мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем зайнятостi населення. Основи соцiального захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення”.

Державнi гарантії зайнятостi населення в Укpaїнi:

добровiльнiсть працi i вибору виду дiяльностi;

захист вiд необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i незаконного звiльнення з роботи;

безкоштовне сприяння у виборі відповідної роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;

виплати вихiдної допомоги i збереження середнього заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;

безкоштовне начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;

виплати безробiтним допомоги по безробiттю, у встановленому порядку [13, с. 117].

Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:

жiнкам, якi маютъ дiтей вiком до 6 poків;

одиноким матерям з дiтьми до 14 рoкiв;

молодi , яка закiнчила ocвiтy;

особам передпенсiйного вiкy;

особам, звільненим пiсля вiдбуття покарання.

Для їx працевлаштування мicцевi органи адміністрації бронюють на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько 5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятості ( ГФЗ полягають у наданні працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу,так і за режимом його використання ) [6].

Гнучкі форми зайнятості поділяються на окремі види :

Пов'язані з нестандартними режимами робочого часу. Вони дають можливість зменшити рівень безробіття з-поміж осіб котрі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці ( інваліди, молодь, яка вперше шукає роботу, жінки з малими дітьми). Саме тому при дослідженні даної теми важливо виокремити складові нестандартних режимів роботого часу. До них належать: неповний робочий час -- виникає, коли у найманого працівника немає можливостей працевлаштуватись на повний робочий час та при спаді виробництва; скорочений робочий тиждень -- застосовується у випадку кризового стану виробництва, організаційних та економічних негараздів; розподіл робочого місця між двома працівниками за часом роботи - пропорційно між ними поділяється і заробітна плата, яка відповідає кількості та якості виконаної робот або погодинна оплата одного працівника; альтернативний робочий тиждень -- ситуація, коли па одному робочому місці працюють два працівники через тиждень; стислий робочий тиждень -- поділ нормативної тривалості тижня на меншу кількість робочих днів. За даними статистики західних країн, нині приблизно 35 % зайнятих працюють у нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.);

Пов'язані з соціальним статусом громадян ( самостійні працівники, неоплачувані члени сім'ї, працюючі пенсіонери);

Пов'язані з нестандартними робочими місцями і нестандартною організацією праці ( роботі за викликом, надомна праці) ;

Пов'язані з нестандартними організаційними формимами праці (сезонні й тимчасові роботи, самозайняті) [2, c. 163].

3. Сучасний стан безробіття та шляхи його подолання в Україні

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» безробітні - це працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку чи інших передбачених чинним законодавством доходів через те, що не мають відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні почати працювати . Порядок реєстрації громадян як безробітних визначено в Положенні «Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови надання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей» .

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення їй пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

2) людина з інвалідністю, яка не досягла встановленого пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно;

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена внаслідок змін в організації виробництва і праці, зокрема припинення або перепрофілювання підприємств, установ та організацій, скорочення чисельності працівників [6].

Соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю і Україна не є виключенням.

В Україні безробіття як явище перехідної економіки виникло на початку 90-х років XX ст. Було багато спроб класифікувати безробіття. За основу класифікаційної характеристики можна взяти причину та характер виникнення безробіття, його тривалість, демографічні ознаки й особливості прояву (табл. 3.1).

Табл. 3.1 Критерії та форми безробіття в перехідній економіці України

Критерій	Форми безробіття
Причина виникнення	Сезонне, фрикційне, структурне, технологічне, регіональне, циклічне
Характер виникнення	Вимушене
Охоплення сегментів, РП*	Економічне, технологічне, молодіжне, конверсійне, жіноче та інші
Тривалість	Нетривале, тривале, довготривале, застійне (маргінальне)
Демографічні ознаки	Жіноче, молодіжне, родинне
Особливості прояву	Відкрите, приховане
Ступінь охоплення території	Абсолютне, відносне

* Цей критерій тісно пов'язаний з критеріями причинами виникнення та демографічними ознаками

Проблемою в сучасній Україні є не стільки високий рівень безробіття , а скільки його довготривалість. Середня тривалість безробіття становить 9 місяців,а майже половина безробітних - близько 1 млн. осіб - не працює понад рік [15, с. 128].

В Україні найбільше поширені такі форми безробіття:

Структурне. Воно спостерігається у тому випадку, коли попит і пропозиція на робочу силу не збігаються. Часто існує така ситуація, коли мають місце вакансії робочих місць, але безробітні не можуть їх зайняти, бо не мають необхідної кваліфікації; нерідко не збігаються регіональна потреба в робочій силі та її регіональна пропозиція.

Застійне. Є, дійсно, особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце.

Вимушене. Виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.

Жіноче ;

Молодіжне ;

Родинне;

Приховане. Проявляється в недовикористанні праці офіційно зайнятих працівників, які влаштувалися на роботу на повний робочий час, але працюють неповний або з неповною ефективністю чи з неповною оплатою з незалежних від них технологічних, структурних, економічних або соціальних причин [11, 113].

Щодо ситуації пов'язаної з безробіттям в Україні, то рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці за підсумками 2012 року становив 8,1% від загальної кількості працездатного населення країни. Про це повідомляє Державна служба статистики України. Згідно з повідомленням, при цьому показник безробіття серед міського населення становив 8,1%, серед сільського - 8,3%, серед жінок - 7,2%, серед чоловіків - 8,9%. У віковому розрізі найвразливішими виявилися чоловіки у віці 25-29 років, серед них показник безробіття становив 10,6%.

Як повідомляло інформаційне агентство УНІАН, у березні 2012 року на той момент віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко заявив, що до кінця 2012 року рівень безробіття в Україні за методологією МОП скоротиться до 7,2%.

У червні 2012 року Україна і Міжнародна організація праці затвердили програму гідної праці для України на 2012-2015 роки. Третя за рахунком програма гідної праці передбачає, що МОП продовжить надання Україні технічної допомоги для досягнення повної зайнятості населення шляхом розвитку малого і середнього бізнесу і підвищення рівня кваліфікації зайнятих людей. У документі наголошується, що забезпечення повної зайнятості є одним із чинників промислового і економічного розвитку України [9].

За даними Держстату, на 1 березня 2013 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 589,1 тис. безробітних, що на 4,4% більше, ніж на 1 лютого.

Порівняно з даними на кінець червня 2010р. спостерігалося зростання потреби підприємств, установ й організацій у працівниках більшості професій, а серед найбільш поширених - у робітниках металургійних і машинобудівних професій (на 35,9%), робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 26,3%), у водіях та робітниках із обслуговування пересувної техніки та установок (на 21,9%). Разом із тим відбулося значне (на 21,7%) скорочення потреби у кваліфікованих робітниках сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства [10].

Як зазначив Павло Петренко - народний депутат України, фракція Батьківщина про сучасний стан безробіття в Україні : « Кількість офіційно зареєстрованих безробітних в Україні у листопаді 2012 року зросла порівняно з жовтнем 2012 року більше ніж на 40 тисяч та нині становить 440 тисяч чоловік. Пропозиція вакансій у листопаді порівняно з жовтнем зменшилась на 11 тисяч, а конкурс на одну вакантну посаду становив 74 особи. Це офіційні дані, з якими Україна входить у наступний рік. Навіть попри те, що офіційна статистика з безробіття в Україні далека від істини, а влада приховує реальну чисельність незайнятих громадян, кількість безробітних продовжує стрімко зростати. Більше того, за даними Міжнародної організації праці ця цифра насправді утричі більша за офіційну і нині сягає півтора мільйона чоловік.

В Україні набуває чинності новий закон про зайнятість. Тоді чинна влада голосно називала його одним з кращих в Європі та проанонсувала, як мало чи не єдиний можливий вихід зі складної ситуації щодо зростаючого безробіття. Більше того - його гордо охрестили комплексним документом, який подолає такі основні проблеми у сфері зайнятості, як працевлаштування молоді, професійна переорієнтація працівників та подолання безробіття на селі. Проте вже зараз, виходячи з основних положень нового закону, стає зрозумілим, що проблем у сфері праці з першого січня 2013 року тільки побільшає.

По-перше, новий закон про зайнятість так і не вирішив однієї із основних проблем української молоді - отримання першого робочого місця. Стаття 14 урядового закону передбачає додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню молоді, яка вперше приймається на роботу, у вигляді встановлення на підприємстві квоти робочих місць. Якби не одне "але" - розробники документу доповнили положення досі діючого законодавства одним застереженням - така гарантія поширюється лише протягом 3 місяців після закінчення або припинення навчання. Таким чином виходить, що стаття 14 прийнятого закону лише звузила права випускників. Щоб це довести, варто звернутися до звичайної статистики, згідно якої молодий українець витрачає на пошуки роботи щонайменше півроку. Тож відтепер молодим працівникам доведеться в швидкому режимі протягом 3 місяців після закінчення ВНЗ займатися пошуками роботи. Лише в цьому разі вони матимуть принаймні якийсь незначний шанс реалізувати свої "права".

По-друге, з прийняттям закону про зайнятість в дію вступила ще одна норма, яка визнає необов'язковою оплату стажування студентам ВНЗ і учням ПТУ. Згідно з нею передбачається можливість укладення договору про стажування, в якому роботодавець за згодою сторін може звільнятися від виплати заробітної плати в період стажування. А строк стажування може тривати до 6 місяців. Досі безкоштовне стажування було заборонене - якщо людину брали на роботу, то їй обов'язково повинні були платити заробітну плату. Тепер маємо узаконену безкоштовну робочу силу - вам можуть пообіцяти робоче місце одразу після проходження безоплатного стажування, а по його закінченню просто відмовити у роботі. Тому для того, щоб дійсно подолати безробіття в Україні, треба, перш за все, створити сприятливі умови для функціонування промисловості та бізнесу, а не приймати сумнівні закони, які насправді тільки погіршують існуючу у сфері праці ситуацію » [12] .

Аналізуючи все вищезазначене, зрозуміло, що потрібно шукати більш осмислені способи боротьби з безробіттям. Наприклад , під час великої депресії в США в цілях зменшення безробіття, зниження її негативних наслідків приймалися екстраординарні заходи. Здійснювала ці заходи Федеральна адміністрація надзвичайної допомоги. Безробітних направляли в створювані спеціальні організації («трудові табори»), що займалися будівництвом і ремонтом доріг, мостів, аеродромів і так далі .

У кінці 2009р. офіційно зареєстрований рівень безробіття в Україні був одним з найнижчих в Європі. Тому, що ці дані враховують лише офіційно зареєстрованих безробітних, вони є не зовсім точними і реальний рівень безробіття в нашій країні набагато вище. Отже, щоб знизити рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи :

- надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників;

- відновлення ринку праці;

- відновлення роботи підприємств , а внаслідок - створення нових робочих місць;

- покращення стану виробництва;

- дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей;

- застосування нових методів подолання безробіття, наприклад громадських робіт.

Таким чином, активно проводячи дані заходи, можна суттєво зменшити рівень безробіття. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових робочих місць. Це в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки .

Різноманіття типів безробіття робить завдання його скорочення надзвичайно складим. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, Україні слід використовувати різні методи для вирішення цієї проблеми . Рівень фрикційного або тимчасового безробіття ( виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій) може бути знижений за рахунок :

1) поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;

2) усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього

необхідно насамперед:

а) створення розвинутого ринку житла;

б) збільшення масштабів житлового будівництва;

в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим ладом відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують якісну підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найбільше важко боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи: створення умов для росту попиту на товари. Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто це така фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям зв'язаним з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних зазвичай стає менше .

Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи:

- економічне стимулювання молодіжної зайнятості;

- створення спеціальних фірм,що пропонують роботу саме молоді ;

- створення центрів навчання молодих людей тим професіями, попит на зайнятість яких більш високий.

Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, але важливо усвідомлювати, всі ці програми неспроможні повністю ліквідувати або істотно скоротити циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації країні [11, с. 131].



Висновки

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосередньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економічний прогрес. Соціально-трудові відносини -- це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств. Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. І сторонами, і суб'єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. За організаційними формами відокремлюють наступні типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт. За рівнями регулювання соціально-трудові відносини розподіляють на: національний (макроекономічний), галузевий, територіальний ( регіональний), виробничий (мікроекономічний). Види соціально-трудових відносин класифікують: за змістом діяльності, за суб'єктом, за обсягом владних повноважень, за характером розподілу доходів, за ступенем регламентованості.

Зайнятість - це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість має соціальну та економічну суть. Економічна суть зайнятості відбиває одну із сторін виробничих відносин, пов'язану з включенням працівника у конкретну кооперацію на певному робочому місці.

Соціальна суть зайнятості показує, як працездатне населення забезпечено робочими місцями, і полягає у наданні дієздатному працівникові можливості реалізуватися та удосконалювати свої здібності, виявити свою соціальну значимість.

Основні функції зайнятості населення такі : забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства, в тому числі його непрацездатних членів; забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості; забезпечення якості робочої сили; регулювання міжрегіонального перерозподілу робочої сили в межах національного ринку праці, забезпечує державну підтримку високої мобільності робочої сили.

Право громадян на зайнятість знаходить вияв у зафіксованих законодавством положеннях, наявності інститутів та механізму їх реалізації, у поточній ситуації на конкретному ринку праці, а для окремого громадянина - у практичній можливості працевлаштування. У системі державних заходів щодо забезпечення зайнятості населення особливо велика увага приділяється гнучким формам зайнятості. Гнучкі форми зайнятості (ГФЗ) полягають у наданні працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання.

Безробіття -- соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення. Як економічна категорія безробіття відбиває відносини між працівниками, працівниками (як власниками робочої сили) та роботодавцями (як власниками засобів виробництва), а також працівниками (як громадянами), роботодавцями (як суб'єктами господарювання) та державною, місцевим самоврядуванням. На практиці безробіття означає позбавлення працездатного громадянина можливості задовольнити потреби та реалізувати себе як соціальну особистість. В Україні найбільше поширені наступні форми безробіття: структурне, застійне, вимушене, жіноче , молодіжне , родинне, приховане.

В Україні рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці за підсумками 2012 року становив 8,1% від загальної кількості працездатного населення країни. За даними Держстату, на 1 березня 2013 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 589,1 тис. безробітних, що на 4,4% більше, ніж на 1 лютого. Щоб знизити рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи : надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників; відновлення ринку праці; відновлення роботи підприємств , а внаслідок - створення нових робочих місць; покращення стану виробництва; дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей; застосування нових методів подолання безробіття , наприклад громадських робіт. Найбільше важко боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи: створення умов для росту попиту на товари.

Проблемою в сучасній Україні є не стільки високий рівень безробіття , а скільки його довготривалість. Середня тривалість безробіття становить 9 місяців,а майже половина безробітних - близько 1 млн. осіб - не працює понад рік.



Список літератури

1. Колот А.М. Соціально - трудові відносини : теорія і практика регулювання : монографія / А.М. Колот. - К. : КНЕУ,2005. -230 с.

2. Іляш О. І., Грипкевич С. С. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб./ О. І. Іляш, С. С. Гринкевич. - К. : Знання, 2010. - 476.

3. В.М. Лукашевич. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навчальний посібник/В.М. Лукашевич, 2-ге видання,перероб. Та доповн.: рис., табл.,; текстові завдання з дисципліни : с. 315-419 та електор. диск. - Львів : « Новий Світ - 2000» , 2010. - 424 с.

4. Назарова Г.В., Гончарова С. Ю. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навчальний посібник / Г.В.Назарова , С. Ю. Гончарова, Н.О. Москаленко [ та ін.] ; за ред Г.В. Назарової.- К. : Знання, 2012. - 573с.

5. Сучасний стан проблеми та тенденції соціально трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання / Відп. ред. д-р екон. наук, проф. Ю.І. Саєнко, канд. філос. наук Ю.О. Привалов. - К.: ВД “Стилос”, 2010. - 361с. Розділ І, с.10-49.

6. Про зайнятість населення. Закон України від 01.02.1991 № 803-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

7. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини : Підручник. - К. : Знання, 2006. - 559.

8. Економічна криза в Україні : наслідки та ефективність антикризової політики. Інформаційний бюлетень/ Кер. проекту - О. Пасхавер. Колектив авторів - Верховодова Л., Агеэва К. : Центр економічного розвитку. Київ, грудень 2009.

9. Інформаційне агентство « Уніан Економіка». [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://economics.unian.net/

10. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua/

11. А.В. Калина, А.А. Котвицький. Ринок праці : навчальний посібник. К.: Знання, 2010. Університет сучасних знань України.

12. П. Петренко. «Новий закон про зайнятість: в Україні - з 1-го січня!» - «Українська правда ». [Електронний ресурс] . - Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/

13. В. Я. Брич, О. П. Дяків, С. А. Надвиничний, В. М. Островерхов, Н. М. Слівінська, С. А. Прохоровська. Економіка праці та соціально-трудові відносини : Навчально-методичний посібник. За ред. Качана Є.П. - Тернопіль: Економічна думка, 2006. - 212 с.

14. Довбня В.В. Соціально-трудові відносини у конкурентному середовищі: зміст, протиріччя, тенденції розвитку. -- Київ, 2010.

15. Л. Хандріх. Реформа ринку праці та економічне зростання в Україні : механізми взаємозв'зку та економічна політика. / за ред. Ларса Хардріха, І. Бураковського, О. Бетлій.

Размещено на Allbest.ru

...