Незайняте населення України: оцінка та напрями забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Незайняте населення України: оцінка та напрями забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ринкові перетворення в Україні супроводжуються низкою негативних соціально-економічних наслідків, серед яких можна назвати звуження сфери регламентованої зайнятості та надмірне розширення нерегламентованої, наявність значних масштабів прихованого безробіття та незайнятості населення.

За таких умов одним з головних завдань на шляху побудови в Україні ефективно функціонуючої економічної системи є подолання вказаних недоліків, що, зокрема, можливо завдяки формуванню ринкового конкурентного середовища та забезпеченню конкурентоспроможності незайнятого населення. Крім досягнення економічного піднесення цього потребує соціальна безпека держави, а також обов'язок суспільства перед громадянами - надати незайнятим громадянам всі можливості для позбавлення їх, як правило, обтяжливого і принизливого стану незайнятості. Виконання цього обов'язку вимагає від зацікавлених суспільних інститутів та самого незайнятого населення докладання неординарних зусиль, що, в свою чергу, обумовлює потребу пошуку нетрадиційних теоретико-методологічних рішень, в сфері регулювання процесами на ринку праці. Будь-які прорахунки у визначенні пріоритетності окремих заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення, виборі форм і методів їх застосування можуть обернутися значними втратами.

Ситуацію ускладнює особливий характер відносин, що притаманний ринковій організації економічної системи суспільства, а також відсутність належного досвіду коригування процесів на ринку праці та побудови стратегії особистої поведінки громадян в умовах нових ''правил гри''. Дотримання головних принципів, на яких будуються ринкові відносини, призводить до формування конкурентного середовища, в умовах якого значно звужуються можливості для використання адміністративних важелів впливу, спрямованих на виправлення диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці. Потужним напрямом, що відповідає логіці ринку, є сприяння забезпеченню конкурентоспроможності незайнятому населенню шляхом удосконалення якості його робочої сили в системі професійної перепідготовки. Але подібна точка зору, а також необхідність нового визначення незайнятого населення, розробки методичних підходів до аналізу оцінки і прогнозування його в умовах незіставності і неусталеності статистичної інформації не знайшли обгрунтування і визнання в економічній науці.

Вивченню і розв'язанню теоретичних, концептуальних та практичних проблем регулювання в бажаному напрямі процесів на ринку праці в суспільстві перехідного періоду присвятили свої праці такі вчені: С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, В.С. Васильченко, М.І. Долішній, Т.А. Заяць, С.М. Злупко, Г.І. Купалова, Е.М. Лібанова, В.А. Савченко, В.В. Онікієнко, І.Л. Петрова, М.В. Шаленко, В.М. Шамота та інші. В їх роботах закладено методологічні, методичні основи вивчення нагальних проблем ринку праці, розроблено категоріальний апарат, розкрито проблеми раціонального використання трудових ресурсів, виявлено основні фактори, що обумовлюють зростання чи зменшення незайнятого населення, визначено заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці.

Разом з тим, в період трансформації економічних відносин в Україні постійно виникають нові і залишаються невирішеними цілий ряд проблем, що пов'язано зі специфікою забезпечення конкурентоспроможності незайнятих громадян в умовах постійного спаду виробництва і скорочення місткості легітимної сфери прикладання праці. Не вистачає узгодженості в методології визначення незайнятого населення, недостатньо опрацьовані методи оцінки його в межах повного ринку праці. Залишаються невирішеними і проблеми статистики ринку праці. Так, перехід від традиційної системної звітності до вибіркових обстежень і методології вивчення незайнятості згідно рекомендацій МОП ще потребує пристосування до особливостей економічного простору України. Крім того залишається невирішеною термінологічна неузгодженість, що призводить до різної інтерпретації тих чи інших категорій та понять, зокрема: конкурентоспроможності, якості робочої сили, якості трудового потенціалу, незайнятого населення, безробіття, нерегламентованої зайнятості тощо. Це обумовлює потребу проведення додаткових досліджень за вказаними напрямами. опрацювання методології та практики вирішення вказаних вище проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень державних програм, а також безпосередньо пов'язана з планами науково-дослідних робіт РВПС України НАН України, зокрема з темами 3.1.5.58 »Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на тривалу перспективу», 3.1.5.60 «Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки».

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка методологічних та методичних підходів до оцінки обсягів, структури та якісного складу незайнятого населення, визначення та наукове обґрунтування основних напрямів забезпечення його конкурентоспроможності на ринку праці з урахуванням сучасних можливостей та економічної ефективності впроваджуваних заходів.

Відповідно до цієї мети в роботі поставлені і вирішувалися такі задачі:

уточнити соціально-економічну сутність категорії ''конкурентоспроможність'' при застосуванні її для характеристики робочої сили, визначити специфіку її використання в умовах перехідного періоду та обґрунтувати доцільність для стратегічного розвитку економіки регулювання саме конкурентоспроможності робочої сили;

виявити особливості і можливості здійснення необхідних заходів по забезпеченню конкурентоспроможності незайнятого населення, систематизувати і уточнити теоретичні положення, що стосуються вирішення цієї проблеми;

обґрунтувати напрями забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення та шляхи розвитку системи їх професійної перепідготовки;

обґрунтувати ознаки, критерії та показники, за якими варто визначати масштаби незайнятого населення;

розробити методичні підходи до оцінки масштабів та структури незайнятого населення на повному ринку праці, яка дозволяє для цього використовувати матеріали офіційних статистичних джерел;

запропонувати методичні підходи до прогнозування чисельності і структури незайнятого населення та розрахувати на його основі перспективні значення досліджуваної сукупності;

розробити методику визначення частки осіб в складі незайнятого населення, які потребують запровадження спеціальних заходів з підвищення їх конкурентоспроможності та визначити умови, при яких для цього доречно застосовувати професійну перепідготовку;

розробити методологічні підходи до визначення ефективності заходів по забезпеченню конкурентоспроможності незайнятого населення.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі на основі особистого авторського дослідження:

введено в науковий обіг та обґрунтовано авторське тлумачення категорії конкурентоспроможність при використанні її для характеристики незайнятого населення, що дозволяє більш виважено визначити пріоритетні напрями вдоволення його потреби в суспільно-корисній трудовій діяльності таким чином, щоб разом з цим забезпечувався прогресивний розвиток економіки України;

на основі дослідження новітніх концепцій професійної освіти та результативності їх впровадження в практиці передових країн встановлено потенційну можливість останньої бути найбільш потужним заходом у забезпеченні конкурентоспроможності незайнятого населення; визначено основні риси, яким повинна відповідати ефективна система професійної перепідготовки незайнятого населення;

розроблено методологічні підходи до визначення незайнятого населення, застосування яких дозволяє більш точно врахувати особливості українського соціально-економічного простору; розвинуто систему поглядів на сутність, роль і місце незайнятого населення в системі трудових відносин на ринку праці;

запропоновано новий методичний підхід до оцінки та аналізу чисельності і структури незайнятого населення на повному ринку праці, який спирається на комбінування даних різних інформаційних джерел; встановлено недоліки сучасної системи збору і обробки статистичної інформації та обгрунтовано пропозиції щодо її удосконалення;

поглиблено і пристосовано для аналізу процесів на українському ринку праці, в тому числі - формування незайнятого населення, один з методичних підходів економіко-математичного моделювання, що грунтується на застосуванні матричних моделей руху населення;

на основі моделювання руху незайнятого населення між окремими соціально-економічними станами запропоновано методику визначення в його складі контингенту тих осіб, які потребують підвищення конкурентоспроможності та тих, чия конкурентоспроможність може бути підвищена за допомогою професійної перепідготовки;

дістав подальший розвиток досить відомий в класі методів економіко-математичного прогнозування соціально-економічних процесів - метод трендових структурних моделей, і на його основі запропоновано новий методичний підхід до прогнозування незайнятого населення, який дозволяє достатньо просто враховувати взаємозв'язок різних контингентів та категорій учасників ринку праці і представляти його трансформації у вигляді марковського процесу; доведено, що відповідний методичний підхід дозволяє будувати достатньо точні комплексні прогнози щонайменше на 3-4 роки; здійснено на їх основі розрахунки перспективної чисельності і структури незайнятого населення;

розроблено методичний підхід до визначення порівняльної ефективності заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення, застосування якого дозволяє відмовитися від нереальних на сьогоднішній день спроб обчислювати їх абсолютну ефективність; запропоновано і обґрунтовано пропозиції щодо використання зазначеного підходу для вдосконалення управління названими заходами.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що ряд його теоретико-методологічних положень створює основу для вдосконалення існуючого інструментарію вивчення незайнятого населення на повному ринку праці, визначення в його складі частки неконкурентоспроможних осіб та тих з них, конкурентоспроможність яких може бути підвищена за допомогою професійного навчання, а також розробки та обґрунтування пріоритетів активної державної політики зайнятості населення та ринку праці з урахуванням особливостей перехідного етапу ринкової трансформації економіки України.

Прикладне значення результатів дослідження полягає в тому, що запропоновані автором методичні підходи, висновки та пропозиції підпорядковано вирішенню конкретних завдань державних органів управління.

Одержані результати наукового дослідження можуть бути використані: Міністерством праці та соціальної політики України та Державною службою зайнятості при обґрунтуванні заходів активної політики ринку праці; Державним комітетом статистики України при вдосконаленні системи збору та обробки інформації; Міністерством освіти України у співпраці з іншими державними органами управління при вдосконаленні системи професійної перепідготовки незайнятого населення.

Окремі положення та результати можуть бути використані в науковій роботі Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України при дослідженні процесів розвитку зайнятості та формування ринку праці.

Одержані наукові результати щодо методологічних підходів до оцінки ефективності заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення та прогнозних розрахунків чисельності і структури незайнятого населення України були використані при виконанні науково-дослідних робіт РВПС України НАН України по темах ``Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки», «Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на тривалу перспективу», що підтверджується довідкою про впровадження результатів дисертаційної роботи (лист 25/268-2-12 від 15.05.2000 р.)

Наукові результати дослідження отримали позитивну оцінку і використовуються в практичній роботі Державного центру зайнятості (лист №ДЦ-19-2808 від 16.12. 1999 р.) та Міністерства праці та соціальної політики України (лист №21-1844 від 18.05 2000 р.).

Особистий внесок здобувача. В дисертаційній роботі, виконаній здобувачем особисто, викладено авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання - забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення на основі вдосконалення його структури та якісного складу, формування та запровадження ефективної системи професійної перепідготовки, адекватної умовам структурної трансформації економіки та розвитку ринкових відносин.

Сукупність отриманих наукових результатів є авторською розробкою теоретико-методологічних положень щодо оцінки незайнятого населення України та напрямів забезпечення його конкурентоспроможності на ринку праці. В дисертації особисто автором виявлено зв'язок і відмінності категорій якість і конкурентоспроможність; обгрунтовано перевагу професійної перепідготовки незайнятого населення між іншими можливими заходами забезпечення конкурентоспроможності; запропоновано методологічні підходи до визначення незайнятого населення та тих з них, які потребують підвищення конкурентоспроможності; розроблено методичні підходи до оцінки і прогнозування процесів формування перспективної чисельності і структури незайнятого населення; змодельовано сценарії можливого перебігу даного процесу; розроблено підходи до визначення соціально-економічної ефективності здійснення заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення. Всі результати дослідження, що виносяться на захист, отримані автором особисто

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні результати дисертації обговорювалися на засіданнях відділів регіональних проблем зайнятості та ринку праці, проблем людського розвитку Ради по вивченню продуктивних сил, а також доповідалися на міжнародних та регіональних конференціях: '' Європа на порозі нового тисячоліття'' (м. Київ травень 1999 р.). '' Україна: поступ у майбутнє'' (м. Київ, квітень 2000 р.), '' Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття - нові проблеми'' (м. Київ, травень 2000 р.)

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 6 наукових працях. в тому числі у 4 фахових виданнях. Загальний обсяг авторського опублікованого тексту складає 2,8 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел із 193 найменуваннями, 3 додатків і включає 14 таблиць і 1 рисунка. Повний обсяг дисертації складає 203 сторінки, у тому числі таблиці займають 8 сторінок, рисунки - 1 сторінку, список використаних джерел - 13, додатки - 3.

Основний зміст дисертації

незайнятий конкурентоспроможність населення

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету і задачі, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів дослідження, особистий внесок здобувача.

У першому розділі ''Теоретико-методологічні основи визначення незайнятого населення та напрямів забезпечення його конкурентоспроможності'' визначені соціально-економічна сутність категорії ''конкурентоспроможність'', місце і роль професійної перепідготовки в системі забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення, запропоновані методологічні підходи до визначення останнього, а також частки в його складі, яка потребує професійної перепідготовки.

Аналіз використання поняття ''конкурентоспроможність'' для характеристики будь-якого товару та урахування особливостей товару ''робоча сила'' дозволило визначити конкурентоспроможність робочої сили як засновану на певному рівні розвитку її властивостей здатність забезпечувати собі реалізацію особистих економічних і соціальних інтересів через конкретний суспільно припустимий вид трудової діяльності. На відміну від розповсюдженого визначення, в авторському тлумаченні конкурентоспроможності відсутня попередня оцінка якості робочої сили. Для оцінки системи її властивостей та рівня їх розвитку (висококваліфікована, освічена тощо) достатньо категорії ''якість робочої сили'', яка, хоча і становить підгрунтя для рівня конкурентоспроможності, не визначає його однозначно. На думку дисертанта, в реальному вимірі оцінку рівня конкурентоспроможності виносить ринок праці, тому його показником може виступати або термін тривалості незайнятості, або вірогідність працевлаштування.

Разом з тим, конкурентоспроможність має щільний зв'язок з якістю робочої сили. Вона також грунтується на властивостях людини, проте, на відміну від якості, результат їх впливу і оцінка визначаються не стільки рівнем розвитку останніх, скільки їх відповідністю вимогам роботодавців та вмінням носія робочої сили їх пропонувати. Отже, доречно буде говорити, що на конкурентоспроможність більш ніж на якість робочої сили впливають так звані невиробничі властивості - ті, які не використовуються безпосередньо у виробничій діяльності, але сприяють пошуку роботи і працевлаштуванню.

Особливістю формування конкурентоспроможності в країнах економіки перехідного періоду є гіпертрофований в порівнянні з розвинутими країнами вплив невиробничих властивостей. Дисертант вважає, що механізми зв'язку між властивостями і можливостями людини, її конкурентоспроможністю на ринку праці та пріоритетами працедавців у виборі робочої сили не відповідають тим виробничим та соціально-економічним відносинам, які поряд з певним рівнем розвитку продуктивних сил створюють умови для успішної побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Було доведено положення, що характер взаємозв'язку конкурентоспроможності і якості робочої сили можна вважати індикатором ступеня здатності системи функціонування праці забезпечувати прогресивний розвиток економіки.

На нашу думку, побудова механізму функціонування економіки, де якість робочої сили виступає найбільш вагомим фактором конкурентоспроможності можливе тільки за умов створення конкурентного середовища, в якому боротьба інтересів має дійсно ринковий характер. За таких умов формування ''нового суб'єкту'' економічної діяльності і робочої сили високого рівня якості є найбільш надійним і гармонійним напрямом забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці. Це положення є особливо актуальним для незайнятого населення. Будь-яке штучне включення його до легітимних трудових відносин стає на заваді ефективному функціонуванню економіки, оскільки провокує ланцюгову реакцію падіння ділової активності, рівня досконалості продуктивних сил суспільства і зростанню внаслідок цього обсягів незайнятості на новому рівні. Запобігти цьому і забезпечити надійний рівень якості робочої сили дозволяє професійна перепідготовка незайнятого населення.

Ми не можемо погодитися з існуючим на сьогодні поглядом на професійну перепідготовку незайнятого населення як на певний ''косметичний'' короткотерміновий захід. Забезпечення відповідності професійних знань та вмінь сучасному рівню виробництва і управління є дійсно важливим завданням, але такий підхід експлуатує лише пристосувальну функцію освіти, що не дозволяє врахувати всебічний зв'язок між сферами освіти, економіки, політики та науки. В той же час професійна перепідготовка за умов включення її до системи безперервної освіти має всі можливості формувати не тільки виробничі властивості робочої сили, а й забезпечувати всебічний розвиток людини як особистості.

Разом з цим, своє завдання професійна перепідготовка здатна виконувати лише за умов, якщо їй будуть притаманні такі риси як наступність з іншими видами і формами навчання, широкий спектр професій, що пропонується, відповідність навчальних технологій останнім досягненням в галузі педагогіки та дидактики професійної освіти, відповідність змісту навчання змісту і характеру майбутньої трудової діяльності, здатність враховувати особливості контингенту слухачів - дорослого незайнятого населення.

Сутність проблеми визначення незайнятого населення на повному ринку праці полягає в тому, що на сьогодні не досягнуто узгодження щодо того, які групи населення відносити до цієї категорії. Так, використання методологій МОП призводить до того, що незайнятим населенням вважається контингент, який при опитуванні не визнав себе зайнятим. Тобто до категорії незайняте населення потрапляють як безробітні, так і економічно неактивне населення. На нашу думку, з метою більш точної диференціації населення, є сенс терміни незайнятість та зайнятість трактувати більш змістовно, а саме: як визначення способу організації, за яким певна особа включена в суспільний поділ праці. Включення ж її в суспільний поділ, з цієї точки зору, може бути або регламентованим, або нерегламентованим. В цьому руслі зайнятість ми пропонуємо розуміти не як будь-яке заняття, пов'язане з трудовою діяльністю, а лише як те, організація якого здійснюється за регламентованими суспільством формами. Незайнятість, таким чином, можна розуміти не тільки як відсутність у робочої сили підходящої роботи, а також як її можливе використання, організоване будь-яким іншим чином. Слід також додати, що таке застосування термінів зайнятість та незайнятість коректне, лише коли вони використовуються відносно населення, яке є учасником ринку праці.

Враховуючи вищевикладене, ми пропонуємо методологічний підхід, який грунтується на застосуванні критерію - суспільно визнаний характер регламентації включення людини до розподілу праці. Така регламентація обов'язково пов'язана з реєстрацією (підприємницької діяльності, укладенням трудового договору, дотриманням норм КЗпПУ тощо). Отже, незайняте населення визначаться як частка працездатного населення працездатного віку, яка не має зареєстрованої суспільно-корисної зайнятості, пропонує власну робочу силу і не знаходить на неї попиту в сфері, що регламентується суспільно визнаними нормами; або потенційно здатна пропонувати її, та через умови, що склалися, чи особисті властивості зайнята в нерегламентованих формах; або тимчасово вийшла зі складу робочої сили, зберігаючи при цьому можливість бути поверненою до суспільно корисної праці.

Оскільки не все незайняте населення потребує допомоги в підвищенні конкурентоспроможності, існує необхідність визначати в його складі тих, кому така допомога потрібна. Зокрема, з метою визначення серед незайнятого населення тих, хто потребує професійної перепідготовки запропоновано розрізняти таке положення незайнятої особистості, коли її поверненню до легітимних форм зайнятості перешкоджає низький рівень конкурентоспроможності. Враховуючи, що професійна перепідготовка є одним з ефективних засобів підвищення конкурентоспроможності, джерелом потреби в ній маємо визнавати саме низький рівень конкурентоспроможності. Крім цього, критеріями, що обумовлюють доцільність саме цього заходу є: відсутність необхідних якісних характеристик, які б дозволяли конкурувати на ринку праці не тільки за поточні вакансії, а й за зайняті робочі місця; наявність бажання і потенційної можливості особи підвищити якість власної робочої сили; існування підстав вбачати раціональним залучення до перепідготовки конкретної особи для підвищення її конкурентоспроможності на ринку праці.

У другому розділі ''Оцінка незайнятого населення України та аналіз тенденцій формування його конкурентоспроможності'' розроблено методичні підходи і здійснено оцінку чисельності, структури незайнятого населення та його неконкурентоспроможної частки, яка потребує професійної перепідготовки, а також аналіз сучасної системи професійної перепідготовки незайнятого населення.

За умов відсутності безпосередніх даних щодо чисельності та структури незайнятого населення (згідно з нашим визначенням) розробка відповідних методичних підходів ускладнюється недосконалістю статистичної інформації, що надається Держкомстатом України, несистематичністю окремих соціологічних обстежень, а головне тим, що при зборі і обробці матеріалу в них використовуються різні методологічні підходи.

З метою подолання вказаного недоліку, дисертантом запропоновано вважати, що сукупність незайнятого населення являє собою множину, параметри якої реально невідомі, а дані будь-яких джерел виступають як нечіткі критерії меж окремих підмножин в складі сукупної множини. З цих позицій будь-яка інформація, яка дає різностороннє уявлення про досліджену сукупність є рівноцінною. На наш погляд, для того, щоб мати можливість користуватися інформацією різних джерел може бути використана ідея збалансування різних за структурою сукупностей, які, хоча і відрізняються методами збору та обробки інформації, підходами до класифікації, але при цьому об'єктом дослідження мають все ж таки одну сукупність - населення України. Знаючи принципи класифікації та методи обчислення чисельності підструктур в кожному з джерел, можна шляхом зіставлення, доповнення і виключення інформації виявити контингенти, які ми відносимо до незайнятого населення та оцінити їх чисельність. За результатами застосування саме такого методичного підходу отримані більш об'єктивні результати щодо обсягів і структури незайнятого населення. (таб. 1).

Аналіз оцінювання незайнятого населення дав можливість виявити такі основні тенденції формування його якісного складу: поступово зростала питома вага жінок в порівнянні з чоловіками від співвідношення в 1995 р. відповідно 45,4 і 54,6% до співвідношення в 1998 р. відповідно 50,7 і 49,3%; постійно найбільш вагомою в його складі виступала група осіб віком за 40 років; неухильно зростала питома вага молоді (група у віці від 16 до 29 років): з 32,4 у 1995 р. до 39,1% у 1998 р; протягом досліджуваного періоду модальними були середня та середня спеціальна освіта; показовою виглядає тенденція зростання частки осіб, що мали лише початкову освіту: від 0,9% у 1995 р. до 1,5% у 1998 р.

Таблиця 1. Структура незайнятого населення України

Для більш ґрунтовного вивчення незайнятого населення важливе значення має побудова моделі руху його представників між окремим соціально-економічними станами на ринку праці. Методологічною основою для побудови такої моделі є підходи до побудови системи балансів руху робочої сили та населення, які виступають в якості економіко-математичної моделі, що характеризує поточне та перспективне (або ретроспективне) формування їх чисельності та структури. В дисертаційній роботі здійснено адаптацію відповідних методів до вирішення завдання вивчення руху незайнятого населення між окремими соціально економічними станами на ринку праці. Власне рух населення відображається за допомогою трендових моделей, де він розглядається як процес, подібний до марковського, тоді розвиток марковського процесу у часі відповідно моделює розвиток реального процесу руху населення.

Аналіз моделі дозволяє інакше поставитися до даних, розрахованих за матеріалами обстеження економічної активності населення відносно частки осіб з тривалістю незайнятості понад один рік. Дійсно, розрахований на підставі показників тривалості незайнятості окремих контингентів в складі незайнятого населення (безробітних, зневірених тощо), цей показник мав таку динаміку за 1996-1998 рр.: 45,1; 49,8; 50,2%, тоді як результати розрахунків згідно запропонованої моделі свідчать про таку - 56,2; 68,4; 72%. Це підтверджує, що показник ''частка осіб, тривалість незайнятості яких перевищує один рік'', розрахований як агрегований від таких же показників за окремими контингентами незайнятого населення, недовраховує внутрішні переходи. Використання ж для аналізу формування незайнятого населення моделі його руху дає можливість виявити картину, яка більш відповідає дійсності.

Застосування вказаної моделі дозволило підійти до визначення в складі незайнятого населення тих, хто потребує підвищення конкурентоспроможності. Неконкурентоспроможними ми пропонуємо вважати тих осіб, які протягом певного часу не змогли самостійно відшукати підходящу роботу або зайняття. Було встановлено, що такий термін значно різниться в залежності від контингенту незайнятого населення: для безробітних критичним виявлено 2 роки, після чого імовірність працевлаштування різко знижується; для зневірених критичним є 1 рік, після чого майже втрачається можливість самостійного працевлаштування; для осіб, зайнятість яких нерегламентована, критерій ''тривалість перебування незайнятим'' визнано недостатнім, а більш інформативним є рівень доходу та ступень кваліфікованості праці. З урахуванням особливостей кожного з названих контингентів для кожного з них була розроблена процедура розрахунку неконкурентоспроможних осіб, за результатами чого та з урахуванням критеріїв, визначених в попередньому розділі, виявлено тих, хто потребує професійної перепідготовки. В 1995 р. тих, хто потребує, здатен і потенційно має бажання пройти професійну перепідготовку, налічувалося від 253,9 до 265,2 тис.; в 1996-1998 рр. відповідно: від 350,2 до 365,8 тис.; від 548,2 до 576,3 тис.; від 613,1 до 636,3 тис. осіб.

Порівняння встановленої потреби в професійній перепідготовці і її обсягів на сьогоднішній день дозволяють говорити про нездатність системи професійної перепідготовки повною мірою виконувати покладені на неї функції. Розвиток системи професійної перепідготовки незайнятого населення відбувався передусім в лещатах двох обмежень та незначного попиту на додаткову робочу силу з боку народного господарства. Узагальнюючи можна сказати, що протягом пореформених років так і не були виконані основні положення ''Концепції професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації вивільнених працівників та інших категорій незайнятого населення''. У підсумку, на сьогоднішній день результати функціонування системи професійної перепідготовки не можуть вважатися такими, що суттєво впливають на забезпечення конкурентоспроможності повного обсягу незайнятого населення.

Формування ефективної системи професійної перепідготовки вимагає організації низки заходів, які б забезпечували не тільки функціонування безпосередньо процесу навчання, а й відповідність його результатів вимогам економіки. До цього комплексу заходів слід включити: зіставлення та успадковування з процесами початкової, загальної, професійної освіти, тобто включення процесу перепідготовки незайнятого населення до загального процесу безперервної освіти, зв'язок та механізм корегування професійної перепідготовки незайнятого населення з процесами економічної та соціальної сфери життя суспільства, готовність та відкритість системи професійної перепідготовки для удосконалення на підгрунті чутливості до новітніх надбань в педагогічній, психологічній, управлінській тощо сферах знання.

У третьому розділі ''Напрями удосконалення організації забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення'' обгрунтовано важливість в управлінні процесами піднесення його конкурентоспроможності керуватися критеріями ефективності, а також визначати майбутні тенденції формування ринку праці. В цьому контексті, прогнозування чисельності і структури незайнятого населення та розробку методичних підходів до визначення ефективності заходів щодо забезпечення його конкурентоспроможності, дисертант розглядає в якості одного з напрямів удосконалення організації останніх.

В пореформені часи характерною рисою прогнозів, які стосуються ринку праці було широке застосування експертних та неказуальних методів, що об'єктивно обумовлювалося невизначеністю напрямів розвитку загальної економічної та політичної ситуації, потужним впливом непередбачуваних факторів та форс-мажорних обставин. На сьогоднішній день картина суттєво змінилася. Кількісні та якісні зрушення у формуванні структури зайнятості та розвитку ринку праці поступово набувають характеру еволюційних зрушень.

Виходячи з цього, ми вважаємо вчасним перейти до використання в практиці побудови прогнозів методів, що базуються на використанні апарату економіко-математичного моделювання. Зокрема, дисертантом розвинуто і пристосовано для аналізу процесів на українському ринку праці аналог трендових структурних моделей. Побудова адекватної реальному ринку праці моделі дозволить не тільки передбачати розвиток реальних процесів за відомих умов, але й надасть можливість програвати всі припустимі сценарії їх розвитку в залежності від здійснення певних заходів. Крім того, до основних переваг трендових структурних моделей ми відносимо те, що вони: забезпечують можливість оперативно і в більш повному обсязі використовувати і враховувати нову статистичну інформацію; дають можливість використовувати потужній і апробований математичний апарат; дозволяють використовувати можливості програмних систем обробки інформації, а також знаходити оптимальне рішення управлінських завдань, враховуючи соціальні, демографічні особливості контингентів, майбутні трансформації яких представляють інтерес.

Запропонований методичний підхід грунтується на моделі, що була представлена в другому розділі. Для того, щоб вона могла бути застосована для прогнозування чисельності і структури незайнятого населення дисертантом розроблено її модифікований варіант, який являє собою модель відкритого типу. Завдяки цьому розвиток досліджуваної сукупності розглядається не ізольовано, а в комплексі з демографічними, соціальними та економічними процесами на ринку праці. У загальному вигляді специфікація моделі така:

N (t) = N (t-1) Р + sG

де, N (t) - вектор стовбчик, елементами якого є чисельності осіб у стані (і) в час t, що прогнозується; N (t - 1) - вектор стовбчик, елементами якого є чисельність осіб в стані (і) в перед прогнозний рік; s G - сальдо зрушень в чисельності окремих станів моделі за рахунок зміни демографічної бази, міграції тощо; Р - матриця імовірностей переходу між окремими станами в період прогнозування t.

Таблиця 2. Прогнозна оцінка чисельності та структури зареєстрованої зайнятості та незайнятості працездатного населення працездатного віку в Україні до 2010 р., тис. чол.

Подібний підхід був використаний нами для прогнозування чисельності і структури незайнятого населення на період до 2010 р. за умов незмінності параметрів матриці Р (інерційний варіант) та за умов, коли параметри матриці Р перераховуються кожні 4 роки згідно можливих зрушень в економічній політиці України (стабілізаційний варіант). Результати розрахунків зведені в таблиці 2.

Крім екзогенних причин недосконалості здійснення заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення, пов'язаних з несприятливим економічним, політичним, соціальним оточенням процесів, що відбуваються в межах ринку праці, суттєву роль відіграє недостатня теоретична розробка їх організаційних та управлінських аспектів. Активна політика на ринку праці в більшості випадках здійснюється без урахування соціально-економічної ефективності обраних форм і способів практичної реалізації вказаних заходів. Часто апріорі вважається неможливим забезпечувати їх економічну ефективність, що переводить питання проведення активної політики зайнятості до класу другорядних чи навіть благодійних заходів.

Враховуючи викладене вище, дисертантом була обгрунтована необхідність при вирішенні питань щодо організації заходів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення керуватися критерієм соціально-економічної ефективності. Для цього було проаналізовано підходи, що використовуються нині для оцінки ефективності впровадження відповідних заходів та встановлено, що інформаційна недостатність і теоретична не відпрацьованість деяких сторонніх питань, які необхідно враховувати при розрахунках економічної ефективності, не дозволяють використовувати в якості критерію абсолютну економічну ефективність. Доведено, що за таких умов для завдань удосконалення організації управління заходами забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення можливо і достатньо використовувати в ролі критерію відносну ефективність за формулою мінімуму приведених витрат. На цій основі було запропоновано алгоритм визначення і порівняння економічної ефективності різних заходів, за допомогою якого можна управляти їх комплексом, забезпечуючи при цьому оптимальне співвідношення між ефектом і витратами.

На нашу думку, запропонований підхід відкриває значні можливості в управлінні заходами щодо забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення. Надання переваг в працевлаштуванні тій чи іншій групі незайнятого населення дозволяє: а) управляти потоками незайнятого населення в заданих напрямках, що дає можливість, по-перше, оптимізувати його структуру, наприклад, згідно критерію зменшення модальної тривалості незайнятості; по-друге, дозволяє диктувати певною мірою волю працедавцям, утворюючи певну структуру пропозиції праці; б) комбінувати заходи таким чином, щоб досягалося виконання певних планів політики зайнятості: можна підбирати таку комбінацію заходів по сприянню працевлаштуванню, професійній орієнтації, професійній перепідготовці тощо, яка б забезпечувала постачання робочої сили з мінімальними витратами; в) здійснювати достатньо ефективно заходи по підвищенню рівня працевлаштування навіть в умовах нульового додаткового приросту робочих місць.

Висновки

1. Перехід в економічній сфері діяльності до ринкових відносин потребує створення відповідної системи соціальних гарантій незайнятому населенню, кардинального перегляду орієнтирів державної та регіональної політики забезпечення його конкурентоспроможності на ринку праці. Така необхідність обумовлена важливістю комплексного вирішення проблем зайнятості у повній відповідності з економічними перетвореннями.

2. Конкурентна боротьба передбачає постійне перехрещення, зіткнення і розв'язання інтересів активних суб'єктів економічної діяльності. Їхнє тяжіння до забезпечення власних економічних та соціальних інтересів утворює внутрішній зміст конкуренції. З цих позицій цілком виправданим є використання категорії ''конкурентоспроможність'' для характеристики суб'єкта, який здатен продуктивно діяти в подібних соціально-економічних умовах. З цього випливає: якщо стратегічною метою є створення умов для прогресивного розвитку економіки, то єдиним шляхом її досягнення є побудова і підтримка конкурентного середовища, забезпечення ринкового характеру конкурентної боротьби та формування конкурентноспроможного суб'єкту.

3. Виходячи з підпорядкованості напрямів забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення стратегічній меті; з того, що головною умовою і рушійною силою для її досягнення є створення ''критичної маси'' ''нових суб'єктів'' економічних відносин, основні риси яких визначаються якісною відповідністю найсучаснішим світовим аналогам інших елементів продуктивних сил; а також з того, що ініціація, формування і підтримка такої якості робочої сили забезпечується тільки дією механізму ринкової конкуренції, ми дійшли такого висновку: якщо в певній соціально-економічній системі виявляється щільний позитивний кореляційний зв'язок між конкурентоспроможністю і якістю (в нашому випадку робочої сили), то це є свідченням, з одного боку, ринкового характеру конкуренції в системі, з іншого, високого потенціалу системи до прогресивного розвитку. Подібне положення корисне з таких точок зору: а) може слугувати орієнтиром в побудові конкурентного середовища; б) вказує на потужний (з точки зору досягнення стратегічної макроекономічної мети) напрям забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення.

4. Найбільш потужним заходом, що дозволяє активно формувати належний рівень конкурентоспроможності незайнятого населення було визнано надання йому послуг з професійної перепідготовки. Недостатній вплив сьогодні цього напряму роботи з незайнятим населенням на процеси формування ринку праці, пояснюється неспроможністю використати весь потенціал, який дає така сфера людської діяльності, як виховання і освіта. За умов включення системи професійної перепідготовки незайнятого населення до ланцюга безперервної освіти, достатнього наукового, організаційного та фінансового забезпечення, цей напрям роботи з незайнятим населенням має можливості стати основним важелем формування якісної структури пропозиції на ринку праці.

5. Дослідження особливостей і можливостей управління сучасними заходами по забезпеченню конкурентоспроможності незайнятого населення дозволило систематизувати і уточнити теоретичні положення щодо визначення соціально-економічної ефективності, на які сьогодні спираються при їхньому застосуванні. Запропонований підхід до управління передбачає з'ясування порівняльної ефективності впровадження окремих заходів і управління на цій підставі процесом підвищення конкурентоспроможності таким чином, щоб досягалося оптимальне поєднання ефекту і приведених витрат. В дослідженні показано, що досягнути таких результатів можливо за умов включення в дію всіх складових механізму регулювання процесів на ринку праці: науково-методичних; нормативно-правових; організаційно-управлінських; мотиваційних; фінансово-кредитних.

6. Сутність проблеми визначення незайнятого населення на повному ринку праці полягає в тому, що на сьогодні не досягнуто узгодження щодо того, які групи населення відносити до цієї категорії. Як можливий варіант її вирішення запропоновано методологічний підхід, який створює основу для оцінки обсягів незайнятого населення на повному ринку праці, його структури та якісного складу, а також його неконкурентоспроможної частини, яка потребує професійної перепідготовки. Позитивною рисою зазначеного підходу є можливість його застосування при використанні існуючої статистичної інформації. З цією метою було запропоновано відповідний методичний підхід, який грунтується на балансуванні даних різних інформативних джерел з метою наближення розмитих меж контингентів досліджуваної сукупності до їх реальних значень. Враховуючи, що отримані оцінки можуть бути лише інтервальними запропонований підхід має потенціал, який можна реалізувати за умов використання первинної інформації тих досліджень, що вже проводяться Держкомстатом України та за умов здійснення спеціальних вибіркових обстежень.

7. Поглибленому вивченню процесів трансформації сукупностей населення, що складають основу формування ринку праці стоїть на заваді традиційний аналітичний підхід, коли вивчення і аналіз останнього здійснюється за принципом порівняння ''моментних зрізів'' ситуації на ньому за певну кількість років. В такому випадку поза увагою залишається питання - яким чином був досягнутий той чи інший рівень параметрів ринку праці? Застосування для відповідного аналізу матричних моделей руху населення дозволяє виправити вказаний недолік.

8. Спираючись на розраховану за допомогою моделі руху населення реальну тривалість незайнятості, а також на методологічне положення, що ринок праці в умовах конкуренції є найкращім оцінювачем конкурентоспроможності, було запропоновано методичний підхід і за його допомогою обчислено обсяги неконкурентоспроможних осіб в складі незайнятого населення. Запропонований підхід, за умов використання додаткової інформації щодо властивостей робочої сили незайнятих осіб та особливостей їх поведінки в період перебування в стані незайнятості, є досить простим і надійним засобом визначення чисельності осіб, які потребують підтримки державних структур за різними напрямами і, зокрема, професійної перепідготовки. Розраховані обсяги тих, чия конкурентоспроможність може бути підвищена шляхом професійної перепідготовки суттєво відрізняються від обсягів, на які вказує звітність Державної служби зайнятості та данні окремих соціологічних досліджень. Зазначені обсяги свідчать про суттєву недостатність масштабів охоплення професійною перепідготовкою незайнятого населення.

9. На основі аналізу існуючих методів прогнозування соціально-економічних процесів, а також прогнозів, розроблених в пореформений період, обгрунтовано доцільність використання у прогнозуванні процесів трансформацій структури незайнятого населення трендових структурних моделей. Прогнозування за їх допомогою є подальшим розвитком структурних матричних моделей руху населення на ринку праці, що дозволяє використовувати для прогнозу процедури визначення параметрів матриці перехідних імовірностей. Це забезпечує аналітичний зв'язок ретроспективного та прогнозного аналізу, дозволяє в інтерактивному режимі враховувати і вносити уточнення в ''тіло'' моделі, програвати можливі варіанти розвитку подій, спираючись на певні гіпотези щодо розвитку економіки, напрямків і темпів її реструктуризації, теоретично імітувати і вивчати на цій основі вплив і еластичність вагомих факторів.

10. Спираючись на авторську модифікацію моделі побудований прогноз руху контингентів в складі незайнятого населення, згідно якого є підстави стверджувати, що до 2010 р., як за інерційним так і стабілізаційним варіантом, не варто чекати вагомих позитивних зрушень на ринку праці. Лише за стабілізаційним варіантом можна розраховувати на започаткування певних якісних зрушень в економіці України і відповідних позитивних тенденцій на ринку праці, які однак не зможуть проявитися повною мірою в прогнозний період.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

Цимбал О.І. Методологічні підходи до прогнозування незайнятого населення, яке потребує професійної перепідготовки // Зайнятість та ринок праці: Фах. міжвід. наук. зб. - Вип. 6. - К.: 1998. - С. 167 - 178.

Цимбал О.І. Особливості використання категорії конкурентоспроможність стосовно робочої сили в умовах функціонування економіки перехідного типу // Зайнятість та ринок праці: Фах. міжвід. наук. зб. - Вип. 9. - К.: 1999. - С. 216-227.

Цимбал О.І. Методологічні підходи до визначення частки незайнятого населення, яке потребує професійної перепідготовки // Зайнятість та ринок праці: Фах. міжвід. наук. зб. - Вип. 10. - К.: 1999. - С. 114-128.

Цимбал О. І. Скорочення незайнятого населення як напрям зменшення соціальної напруги в суспільстві // Зб. наук. статей за результатами роботи міжнародної наук. конф. '' Європа на порозі нового тисячоліття''. - К.: 1999. - С. 224-228.

Цимбал. О.І. Майбутнє процесів формування ринку праці України:можливі варіанти перебігу подій // Вісник Академії праці і соціальних відносин. - Фах. наук. - практ. зб. - Спец. випуск до 290-річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика. - К.: 2000. - С. 157-160.

Незайнята молодь - втрачене покоління? // Зб. наук. стаей за результатами роботи Міжнар. наук. - практ. конф. «Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття - нові проблеми. - К.: АПСВ. - 2000. - С. 148-153.

Размещено на Allbest.ru