Економічні методи оцінки інноваційних рішень (на прикладі підприємств машинобудування)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Технологічний університет Поділля (м. Хмельницький)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.06.01 - Економіка підприємства і організація виробництва

ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ

(на прикладі підприємств машинобудування)

БОЙКО РУСЛАН ВАСИЛЬОВИЧ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Становлення ринкових відносин в Україні характеризується принциповими змінами, що відбуваються у відносинах власності, методах втручання і регулювання державою економічних та інноваційних процесів. Зміни відбуваються також у визначенні основних пріоритетів діяльності суб'єктів господарювання. Метою фінансово-господарської діяльності підприємств стає досягнення певного рівня конкурентоспроможності за рахунок: впровадження ресурсозберігаючих та інноваційних технологій, швидкого оновлення асортименту і модернізації традиційних виробів, підвищення науково-виробничого потенціалу. Для більшості промислових підприємств і, насамперед машинобудівних, науково-технічні нововведення стають вирішальною умовою виживання та зростання. У зв'язку з цим, виникають певні проблеми, які стосуються використання методів оцінки економічної ефективності інноваційних рішень.

Незважаючи на те, що у світовій практиці існує багато наукових підходів до визначення ефективності інноваційних проектів, майже всі вони дають можливість оцінити ефективність проекту лише після його впровадження. Окрім того, більшість методик передбачає опрацювання великого обсягу інформаційно-аналітичного матеріалу, який в умовах непрогнозованого ринку нового продукту зібрати практично неможливо.

Актуальність теми дослідження. Проблеми визначення і дослідження інновації та інноваційних процесів, а також економічної оцінки інноваційних рішень були і залишаються дискусійними, що знаходять відображення у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Однак, багато питань теоретичного і методичного характеру щодо комплексного дослідження проблем управління та оцінки інноваційної діяльності потребують поглибленої розробки.

В Україні поки що не існує комплексного підходу стосовно дослідження проблеми оцінки інноваційної діяльності. В роботах, як правило, розглядаються загальні проблеми інноваційної діяльності, а при оцінці капіталовкладень (інвестицій) не враховують ступінь інноваційності розробок та потреби у них споживачів. Тому особливого значення в сучасних умовах господарювання набуває вивчення, аналіз (з погляду можливої адаптації до української економіки) чинних зарубіжних теорій та практики в оцінюванні інноваційних рішень, а також уточнення і визначення деяких категорій інноваційної сфери.

Отже, набуває актуальності представлена робота, в якій розглядаються підходи і методи стосовно економічної оцінки інноваційної діяльності та інноваційних рішень машинобудівних підприємств на стадії розробки та впровадження нового продукту в реальних умовах України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідних робіт Технологічного університету

Поділля (м. Хмельницький) в межах теми "Дослідження проблем управління макро- і мікроекономічними процесами в умовах становлення ринкових відносин" (затверджена на засіданні науково-технічної ради університету, протокол № 3 від 17 червня 1996 року).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних та методичних підходів економічної оцінки інноваційних рішень підприємств машинобудування України.

Згідно з метою дисертаційної роботи були визначені такі завдання:

визначити тенденції розвитку інноваційної теорії та основні концепції технологічного розвитку;

уточнити основні терміни, підходи та економічний зміст інноваційного понятійного апарату;

проаналізувати державну інноваційну політику України та запропонувати шляхи її вдосконалення в умовах трансформації науково-інноваційного клімату;

дослідити теоретичні та методичні підходи оцінки економічної ефективності інноваційних проектів;

розробити систему критеріїв відбору та оцінки інноваційних проектів;

дослідити проблеми формування ціни на інноваційні продукти, у тому числі, з погляду врахування фактора граничних витрат;

визначити місце та роль маржинального прибутку при визначенні ціни інновації та розрахунку її життєвого циклу, дати визначення "граничного маржинального прибутку";

розробити методику економічної оцінки інноваційних рішень із застосуванням показника "маржинальний прибуток".

Предметом дослідження є методологічні та науково-практичні основи економічної оцінки інноваційних рішень.

Об`єкт досліджень - машинобудівні підприємства різноманітних форм власності.

Методологічну основу дисертаційної роботи становлять теоретичні положення економічної науки, праці українських та зарубіжних вчених-економістів та управлінців-практиків з питань інноваційної діяльності підприємств, економічної оцінки нового продукту, інноваційного менеджменту, чинне законодавство України, що регламентує інноваційну діяльність.

Інформаційною базою дослідження послужили дані Держкомстату України та Хмельницького обласного статистичного управління, проектні та звітні матеріали машинобудівних підприємств Хмельниччини, а також результати досліджень автора, викладені в його наукових публікаціях та виступах на наукових конференціях.

У процесі дослідження використовувались методи наукової абстракції, системного підходу, порівняльного та графічного аналізу, побудови інтегральних показників, факторного аналізу та інші методи дослідження економічних процесів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розв'язанні комплексу завдань організації, методики та практичного використання економічної оцінки інновацій.

На захист виносяться нові, отримані дисертантом шляхом дослідження, результати, а саме:

вперше було зроблено обгрунтування та визначення категорії “граничний маржинальний прибуток” (ГМП) як зміни величини маржинального прибутку під впливом збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції в розрахунку на одну одиницю;

зроблений висновок про те, що хоча в теорії та практиці граничні витрати розраховують виходячи з повних витрат, їх величина не залежить від постійних витрат і цілком визначається величиною змінних;

запропоновано для характеристики життєвого циклу інноваційного продукту використовувати криву маржинального прибутку;

розроблена класифікація методів та підходів до економічної оцінки інновацій, в основу якої покладено, з одного боку: теоретичні постулати Р.Фостера щодо “логістичних кривих”, “економічності”, “результативності”, а також “технологічних розривів”, а з другого - теорію життєвого циклу інновації, модель асортименту (матриця Бостонської консультаційної групи) та характеристики поведінки нового продукту та фірми-новатора в залежності від типу ринкової структури;

запропоновані методичні рекомендації щодо економічної оцінки інноваційних рішень, які приймаються на підприємствах машинобудування, на засадах застосування маржинального прибутку.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що на основі вивчення більш як 120 вітчизняних та зарубіжних наукових джерел з теми дослідження, автор з критичного погляду проаналізував теоретичні та методологічні аспекти інноваційної оцінки діяльності підприємств машинобудування. В дисертаційній роботі послідовно розглянуті методологічні підходи оцінки інноваційних рішень машинобудівних підприємств та запропонована методика розрахунку ціни науково-технічної інновації на підставі визначення граничного маржинального прибутку.

Практичне значення роботи полягає в розв'язанні проблем підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємств машинобудування в умовах ринкової економіки. Результати досліджень можуть бути використані для аналізу, оцінки та прийняття рішень щодо впровадження новацій на машинобудівних підприємствах. Рекомендації та висновки, що були отримані в ході дослідження, спрямовані на вдосконалення оцінки інновацій. Реалізація практичних розробок та рекомендацій в діяльності підприємств дозволить підвищити наукове обґрунтування управлінських рішень та взаємодію працівників відділу НДДКР із службою маркетингу, внести зміни в методику оцінки ефективності впровадження новацій. Наукові розробки, які було здійснено в дисертації, знайшли практичне застосування в інноваційній діяльності машинобудівних підприємств м. Хмельницького. Методика економічної оцінки впровадження новацій використовується в акціонерній компанії “АДВІС”, на виробничому об'єднанні “Новатор”.

Окремі положення, які було обґрунтовано в дисертації, застосовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін: “Економіка та організація підприємств”, “Маркетинг”, “Інноваційний менеджмент”.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які отримані в результаті особистої роботи здобувача і становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та отримали схвальні відгуки на: міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 25-річчю інженерно-економічного факультету Технологічного університету Поділля (м. Хмельницький, 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти“ (м. Полтава, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы инвестиционного менеджмента в Украине” (м.Київ, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы планирования промышленного производства в условиях рыночной экономики” (м. Хмельницький, 2000 р.).

Публікації. По темі дослідження було опубліковано 10 наукових праць. Загальний обсяг опублікованих робіт - 3,4 друкованих аркушів, з яких особисто автору належить 2,7 друкованих аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, у тому числі 14 рисунків і 8 таблиць, висновків, списку використаних джерел, який охоплює 126 найменувань, додатків. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 165 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

інновація маржинальний прибуток витрата

У дисертації захищаються пропозиції з вдосконалення здійснення оцінки інноваційної діяльності підприємств машинобудування. У вступі розкривається проблематика теми дослідження, обґрунтовується її актуальність, визначається головна мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, підкреслюється наукова новизна та теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі "Загальнотеоретичні засади формування і розвитку теорії інноваційних процесів та державне регулювання інноваційної діяльності підприємств" досліджено основні риси і проблеми інноваційного розвитку, проаналізовано генезис даної проблеми в роботах зарубіжних та вітчизняних економістів, уточнено теоретичні положення про сутність економічних категорій "інновація", "інноваційний процес", "інноваційне рішення"; виявлено основні тенденції сучасного стану інноваційної діяльності в машинобудівному комплексі України та державного регулювання інноваційної діяльності в різних країнах та на різних етапах суспільного розвитку.

Становлення ринкової економіки в Україні є практично неможливим без застосування нової техніки та технологій. Саме застосування інноваційних підходів в процесі розширеного відтворення забезпечує прискорений розвиток економіки.

Інноваційна теорія, не зважаючи на відносно молодий вік, пройшла багато етапів становлення. При цьому погляди науковців розрізнялися, в основному, в питаннях поступовості розвитку технологічного та технічного процесу та класифікації інновацій та інноваційних процесів. Проведений аналіз існуючих визначень дозволив зробити деякі висновки, визначивши загальні тенденції для більшості науковців:

інновацію можна охарактеризувати, виходячи з її чіткої спрямованості на кінцевий результат (отримання прибутку на ринку, задоволення конкретних суспільних потреб);

інновація розглядається як результат складного процесу, який передбачає різноманітні зміни, причому не лише технологічного, але і економічного, соціального та організаційного характеру;

інновація забезпечує економічний, соціальний, науково-технічний та інші види ефектів у довготривалій перспективі.

Згідно з проведеним аналізом запропоновано узагальнену схему (рис.1), яка враховує більшість класифікаційних ознак і всі можливі підходи щодо застосування інновацій на підприємстві.

В умовах ринку як системи економічних відносин купiвлi-продажу товарів, в рамках якої формується попит, пропозиція та ціна, основними компонентами інноваційної діяльності виступають саме новації, інвестиції та нововведення. Відповідно формують ринок новацій, ринок капіталу (інвестиційний) та ринок чистої конкуренції нововведень. Ринок інвестицій насправді має посідати перше місце у визначеному переліку, тому що інновація - це фактично новація плюс інвестиція, саме тому питання державного забезпечення та підтримки інноваційної діяльності в Україні в цілому і для підприємств машинобудівного комплексу також знайшло своє відображення у першому розділі роботи. Проведений аналіз існуючих тенденцій розвитку підприємств машинобудування показав, що, незважаючи на глибину загальноекономічної кризи в Україні, ці підприємства при невідкладній підтримці з боку держави спроможні включитися в процес розширеного відтворення.

Дослідження щодо державної підтримки інноваційної діяльності підприємств машинобудування показали, що інноваційні процеси в цілому по машинобудівній галузі згортаються. Це пояснюється двома причинами:

в Україні склалася ситуація, коли переваги в інвестуванні надаються підприємствам харчової, сільськогосподарської промисловості, а машинобудівні підприємства отримують свою частку через участь в цих програмах.

знизилась інноваційна активність на самих підприємствах машинобудування.

Отже, проведені у розділі дослідження дають розуміння того, що важливим завданням інтенсифікації інноваційної діяльності підприємств в умовах обмеженості фінансових ресурсів та несприятливої економічної ситуації в державі є:

проведення відбору інноваційних проектів для подальшої реалізації на альтернативних засадах;

застосування для цього методики, яка б враховувала всі аспекти діяльності підприємства і показувала ефективність інноваційного проекту не лише після його впровадження, але й на стадії його розробки.

У другому розділі "Методичні засади оцінки економічної ефективності інноваційних проектів" було визначено необхідність підбору критеріїв при здійсненні економічної оцінки нововведень. Це, насамперед, пов'язано з тим, що більшість інноваційних проектів стосуються не лише питання виробництва чи науково-дослідного сектора, але і маркетингу та фінансових аспектів. Отже, вони свідчать про необхідність ретельної комплексної оцінки інноваційного проекту.

Проведений в розділі аналіз свідчить про те, що:

кожний фактор, що має вплив на економічні параметри проекту, ретельно оцінюється;

не приймаються до реалізації проекти, які не відповідають хоча б одному суттєвому критерію;

з'являється потреба у додатковій інформації;

існує спільна база для порівняння проектів;

Рис. 1.2. Класифікація інновацій

виявляються такі точки перетину, де вплив додаткової інформації на життєздатність проекту може бути оціненим швидко і точно;

існує процедура узгодження дій керівників всіх підрозділів.

У розділі було розглянуто процедуру узагальненої оцінки інноваційних проектів. Отже, можна зробити висновок, що суттєвим аспектом проведення оцінки інноваційного проекту є розробка та відбір вичерпного переліку критеріїв. До основних груп критеріїв відносяться: цілі організації, стратегія, політика та цінності; науково-технічні критерії; фінансові критерії; зовнішні та екологічні фактори; виробничі критерії.

На засадах вивчення та узагальнення літературних джерел сформовано результуючі показники обґрунтування і реалізації інноваційних проектів (чистий дисконтований доход; внутрішня норма доходності; індекс доходності; окупність; рентабельність інновацій; балансовий прибуток; сальдо накопичення реальних коштів). Усі визначені методи оцінки було поділено на дві групи. До першої віднесено: методи, які ґрунтуються на визначенні показника чистої приведеної (поточної) вартості проекту та коефіцієнтів внутрішньої рентабельності, рентабельності проекту, періоду повернення капіталовкладень. До другої - методи, які базуються на розрахунках терміну окупності, коефіцієнта рентабельності капіталовкладень, а також метод аннуїтету.

Було виділено фактори, до яких інноваційний проект виявляє найбільшу чуттєвість, одним з яких виступає комерційний ризик. Вказано три напрями врахування ризику в розрахунках: стосовно невизначеності, яка пов'язана з окремим проектом; ризик реалізації всього портфелю; потенційний ризик для економічного стану через невдачу або перевищення витрат за проектом.

Проведений у розділі аналіз методів оцінки інноваційних проектів виявив непридатність цих методів при здійсненні економічної оцінки науково-технічних нововведень в чистому вигляді. А отже, в третьому розділі перед нами постає завдання щодо розробки власної методики економічної оцінки інноваційних проектів.

У третьому розділі "Методичні аспекти обґрунтування та прийняття інноваційних рішень в системі економічного аналізу" розроблено методичні засади прийняття інноваційних рішень з використанням маржинального прибутку.

В умовах централізованої економіки для оцінки ефективності капіталовкладень та нової техніки в теорії та на практиці застосовувалися показники порівняльної та абсолютної ефективності. Оскільки ціну на продукцію галузей встановлювала держава (в одних галузях вони забезпечували високий прибуток, в інших - навпаки, низьку рентабельність, а іноді й постійну збитковість), то оцінки за цими двома критеріями досить часто давали суперечливі результати. Серед економістів проходила дискусія про те, якому з цих критеріїв надати перевагу. Вочевидь, що тепер ці суперечки втратили сенс, бо “винні” не показники, а умови, за яких вони застосовувались. У той же час, застосування показників порівняльної ефективності капіталовкладень (або окупності додаткових капіталовкладень) в ринкових умовах втрачає сенс. Згідно думки західних економістів, не має сенсу враховувати в розрахунках вартість діючого обладнання, бо ці “неповоротні витрати” не мають будь-якого відношення до “економіки сьогоднішніх рішень”.

У теорії та практиці оцінки інвестицій та інноваційних процесів в умовах ринкових відносин використовується низка показників, кожний з яких має власні переваги та недоліки. Однак, з нашого погляду, загальним недоліком цих показників є те, що їх складова (R_t - S_t), тобто різниця притоку та відтоку грошових коштів подається як наперед задана величина. Між іншим, для того, щоб розрахувати грошовий потік, необхідно визначитися з масштабами виробництва на кожному етапі, цінами, витратами (змінними та постійними), і лише отримавши значення цих величин, близьких до розрахункових, можна перейти до оцінки інноваційних проектів, використовуючи той чи інший метод.

Рішення про впровадження новацій необхідно приймати задовго до початку реальних товарно-грошових відносин, тобто тоді, коли відсутнім є основний елемент цих розрахунків - ціна, яка встановлюється на підставі попиту та пропозиції. Така ситуація підштовхує деяких вчених до висновку, що економічність нововведень оцінити практично неможливо, а, отже, слід покладатися на досвід та інтуїцію менеджерів, не намагаючись кількісно виміряти економічність новацій.

Відомий американський вчений Р.Фостер пропонує замість поняття “економічність” (економічної ефективності) застосовувати стосовно нововведень поняття “результативність”. Причому під результативністю Р.Фостер розуміє не економічний ефект, а досягнення технічних результатів. Запропонована Р.Фостером ідея S-подібної кривої за своїм економічним значенням є близькою до категорії “граничних витрат”, та “граничної виручки”, але вона базується не на дії “закону віддачі, що зменшується”, а з вичерпанням технічних можливостей удосконалення інноваційного продукту.

Спираючись на концепцію Р.Фостера, можна зробити висновок про те, що економічна наука не має методів, які б дозволили приймати вірні рішення про перехід від одного продукту (технології) до іншого. Передбачається, що економічна наука має знайти такі методи оцінки інноваційних рішень, які б не суперечили дуже цікавим та перспективним поглядам Р.Фостера, і в той же час дозволили б приймати правильні рішення стосовно доцільності інновації, швидкості її впровадження та про її економічність для всіх учасників процесу і, нарешті, про час, коли необхідно змінити інноваційну та маркетингову політику. З цією метою необхідно поєднувати інтуїцію з внутріфірмовим плануванням, яке супроводжується відповідними кількісними розрахунками. Причому, для прийняття рішення на інтуїтивному рівні необхідно мати відповідний досвід та знання закономірностей, що керують процесами, які нас цікавлять.

В умовах ринкових відносин обсяги виробництва, ціни регулюються співвідношенням попиту та пропозиції. Але попит можна визначити лише теоретично. Таким чином, хоча попит та пропозиція дійсно формують рівноважну ціну, побудувати криві попиту для окремо взятої фірми практично неможливо. Щодо пропозиції, то тут ситуація буде дещо іншою. Хоча проблематично поєднувати криві пропозиції всіх фірм, для окремо взятої фірми побудувати криві пропозиції в залежності від ціни та обсягів продажу є цілком реальним, а, отже, можливо побудувати і криві витрат. У теоретичних працях зарубіжних економістів, а тепер і в роботах вітчизняних авторів досить широко застосовуються показники “граничних витрат” та “граничної виручки”. Однак характер цих залежностей формується залежно від того, до яких структурних ринків належать кінцеві прибутки виробництва, тому перед тим, як зробити конкретні пропозиції щодо обсягів, цін та інвестиційних витрат, необхідно розглянути основні характеристики кривих витрат, які використовуються в економічній теорії та практиці і на різних ринках.

Проведений аналіз виявив, що побудова кривих витрат вимагає обробки значного обсягу інформації. Необхідно розраховувати виручку від реалізації продукції на кожному етапі, сумарні змінні, сумарні постійні, повні витрати, середні змінні, середні повні та середні постійні витрати, і лише після цих розрахунків переходити до розрахунку граничних витрат та граничної виручки на додаткову одиницю продукції та сукупного прибутку. При цьому, залежності між цими показниками є недостатньо очевидними і досить складними для розуміння.

У дослідженні пропонується метод, який дозволяє із значно меншим обсягом інформації, необхідної для аналізу, отримати більш точні та реальні результати. З цією метою пропонується розраховувати показник “граничного маржинального прибутку”. Цей показник в економічній літературі не зустрічається і запропонований нами вперше. Під “граничним маржинальним прибутком” (ГМП) ми розуміємо зміни величини маржинального прибутку від збільшення обсягу виробництва і реалізації на одну одиницю. Для розрахунку ГМП необхідно мати лише інформацію про сумарну виручку та сумарні величини змінних витрат на кожному етапі.

Розраховується граничний маржинальний прибуток за формулою:

, (1)

де МП_і - маржинальний прибуток на обсяг виробництва на і-му кроці.

МП_і-1 - маржинальний прибуток на обсяг виробництва на попередньому стосовно і-го кроку, тобто на і-1 кроці.

n_i - кількість продукції, виробленої на і-му кроці.

n_i-1 - кількість продукції, виробленої на і-1 кроці.

За своїм економічним змістом ГМП - це різниця між граничною виручкою та граничними витратами, тобто один показник втілює в собі інформацію одразу про два інші показники, причому для його розрахунку використовується значно менше інформації. Але головне полягає в іншому - динаміка ГМП відтворює і динаміку прибутку. Там, де позитивна величина ГМП є найменшою при даному обсязі продаж, прибуток буде максимальним (див. табл. 1 і рис. 2).

Як можна бачити з таблиці (кол. 6 та 7), граничні витрати та граничний доход є найбільш близькими між собою при обсязі реалізації 600 тис. шт. відповідно, згідно теорії, ці дві криві мають перетнутися на перпендикулярі, що побудований від обсягу реалізації 600 тис. шт., але відтворити це на графіку (див. рис. 2.) практично неможливо, бо при обсязі 600 тис. шт. крива граничного доходу дорівнює 4 ум. од., а крива граничних витрат знаходиться у точці 2,75 ум. од.; якщо провести перпендикуляр з точки перетину цих кривих, то за обсягом виробництва це буде відповідно приблизно 650 тис. шт. при ціні 8,5 ум. од., що відповідає максимальному прибутку.

Таблиця 1. Розрахунок граничних витрат та граничної виручки

Зовсім іншою буде ситуація при використанні показника "граничний маржинальний прибуток" (ГМП) (маржинальний прибуток та граничний маржинальний прибуток розраховується нами). Його мінімальна позитивна величина дорівнює 1,25 ум. од. При обсязі 600 тис. шт. перпендикуляр, проведений через дану точку при перетині кривої попиту дає максимальну ціну, яка дорівнює 9 ум. од..

Слід звернути увагу на те, що на цьому перпендикулярі знаходяться всі три точки: граничного маржинального прибутку, граничного доходу та граничних витрат. Причому різниця між двома останніми кривими дорівнює 1,25 ум. од., тобто величині граничного маржинального прибутку. В умовах недосконалої і особливо монополістичної конкуренції ціна товару безпосередньо залежить від обсягу виробництва. Для монополістів ціна завжди буде більшою від граничних витрат (якщо прибуток є максимальним) та граничного доходу. Ціна, яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається кривою попиту, а не висотою граничного доходу у точці випуску, який забезпечує максимальний прибуток. Але практично побудувати такий графік досить складно, бо для цього необхідно, щоб розрахункові координати граничного доходу та граничних витрат повністю збігалися. Якщо для цієї мети використовувати запропонований нами показник “граничного маржинального прибутку”, який ці дві точки зводить до однієї, то проблема зникає сама по собі.

У реальних умовах фірма не будує ані кривої граничної виручки, ані кривої граничних витрат. Фірма поводить себе таким чином, ніби вона діяла у відповідності до цих правил. В умовах реального ринку фірма узгоджує свою діяльність лише з питомими витратами та виручкою. А для розрахунків маржинального прибутку та граничного маржинального прибутку іншої інформації і не потрібно. В цьому процесі послідовності спроб та помилок головним критерієм має стати мінімальна позитивна величина граничного маржинального прибутку.

При здійсненні оцінки інновацій не завжди є можливість застосувати методи зіставлення граничних показників у чистому вигляді. Складність полягає не лише в тому, що немає достатньої інформації про ціни, витрати та обсяги реалізації, але і в тому, що на різних стадіях життєвого циклу інноваційний продукт належить до різних типів структурного ринку. Зазвичай життєвий цикл товару уявляють у вигляді кривої, яка характеризує виручку від реалізації продукції на різних етапах даного циклу. Нами запропоновано для характеристики життєвого циклу інноваційного продукту використовувати криву маржинального прибутку. Крива маржинального прибутку (на величину якої впливає динаміка цін, витрат та обсягів реалізації) грунтовніше характеризує економічні результати на різних етапах циклу, ніж виручка від реалізації продукції, бо вона по суті відтворює динаміку приросту (зменшення) абсолютної величини прибутку.

Для повноти характеристики інноваційного процесу пропонується на криву життєвого циклу, яка виражається маржинальним прибутком, накласти модель асортименту (матриця Бостонської консультаційної групи) та зіставити з цими етапами життєвого циклу інновації відповідні ринкові структури. Це дозволить спочатку на інтуїтивному рівні, а потім і на формальному визначитись з цінами, обсягами, витратами і на цій підставі дати економічну оцінку інноваційного продукту.

Інноваційний продукт, послідовно проходячи етапи життєвого циклу і відповідних їм асортиментних моделей (“знаки питання”, “зірки”, “дійні корови”, “собаки”), потрапляє в ту чи іншу ринкову структуру (монопольну, олігопольну, монопольну конкуренцію), що дозволяє на кожному з етапів визначитись з цінами та масштабами виробництва. При цьому, переходячи від інтуїтивних методів до формальних, слід широко використовувати такі показники, як “вага приросту маржинального прибутку” та “мінімальна позитивна величина граничного маржинального прибутку”.

Проведені дослідження дозволяють припустити, що максимальний маржинальний прибуток досягається на етапі “зрілості”, а після того як “граничний маржинальний прибуток” досягне нуля, починається процес зменшення величини маржинального прибутку (приріст від'ємний). При цьому прирощені величини прибутку (якщо відволіктися від динаміки зміни умовно-постійних витрат) будуть точно такими ж, як і прирощені величини маржинального прибутку. Отримана таким чином інформація вже дає певні уявлення про ефективність обраної стратегії встановлення “цін і якості” на інноваційний продукт.

Для повної оцінки економічності інновації необхідно провести розрахунок грошових потоків по етапах циклу, а для цього необхідно мати не лише прирощені величини прибутку, але й його абсолютні величини з урахуванням динаміки умовно-постійних витрат включаючи і амортизаційні відрахування.

Отже, в роботі запропонована комплексна оцінка інноваційного продукту, тобто оцінка, яка враховує структуру ринку, життєвий цикл продукту, що описується маржинальним прибутком, який влаштований в матрицю Бостонської консультаційної групи і яка дозволяє, використовуючи інтуїтивні і формальні методи, виходити на показники обсягу, ціни прибутку, грошових потоків на кожному етапі існування інноваційного продукту.

ВИСНОВКИ

1. Сучасний етап формування ринкових відносин в Україні характеризується підвищенням інноваційної активності підприємств машинобудівного комплексу, саме тому вважається важливим приділяти більше уваги не лише інноваційним проектам, але і можливості оцінити їх на стадії до впровадження; орієнтуватися при випуску науково-технічної продукції не на її фізичний знос, а на ступінь відповідності вимогам науково-технічного прогресу, екологічної та соціальної безпеки; своєчасно забезпечувати вихід на ринок нової техніки та технології.

2. Для всебічної оцінки інноваційної діяльності підприємства керівникам потрібна достовірна інформація про інноваційність продукції, що розробляється. З цією метою нами розроблено власну класифікаційну схему, яка враховує більшість класифікаційних ознак і всі можливі підходи при застосуванні інновацій на підприємстві.

3. Обгрунтовано принципи формування та розроблено алгоритм економічної оцінки інноваційних рішень з використанням граничного маржинального прибутку.

4. У роботі запропоновано метод, який дозволяє, враховуючи прирости маржинального прибутку, прирости (зменшення) умовно-постійних витрат та амортизаційних відрахувань, вийти на абсолютні показники прибутку і на цій основі побудувати динаміку грошових потоків по роках життєвого циклу, а отже, дозволить провести повну оцінку економічності інновацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бойко Р.В. Суть та класифікація інновацій // Вісник Технологічного університету Поділля. - 1998. - №1. - С.98-106.

2. Бойко Р.В. Місце інноваційної теорії у економічному розвитку України // Вісник Технологічного університету Поділля. - 1998. - №2 - C. 94-95.

3. Бойко Р.В. Розвиток інноваційних процесів на Хмельниччині // Проблеми праці, економіки та моделювання, збірник наукових праць, ч. 1. - Хмельницький: НВП “Евріка” ТОВ, 1998. - №2. - С.18-21.

4. Бойко Р.В., Ковальчук С.В. Інноваційна політика держави, механізм її реалізації та шляхи вдосконалення// Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - 1998. - №3. - С.42-45. Особистий внесок: визначення напрямів поліпшення інноваційної діяльності підприємств.

5. Бойко Р.В., Ковальчук С.В. Інноваційна діяльність та підходи щодо оцінки її ефективності // Вісник Технологічного університету Поділля. - 1999. - №2. - С.78-80. Особистий внесок: зауваження щодо недоліку існуючих методик відносно ціни.

6. Бойко Р.В., Ковальчук С.В. Визначення інвестиційної привабливості інноваційного проекту та джерел його фінансування // Проблемы легкой и текстильной промышленности Украины. - 1999. - №2. - С.15-18. Особистий внесок: висновок відносно найбільш актуальних джерел фінансування інноваційної діяльності для українських підприємств.

7. Орлов О.О, Ковальчук С.В., Бойко Р.В. Проблеми управління інноваційним продуктом в різних типах конкурентного середовища (теоретичний аспект) // Регіональні перспективи. - 2000. - №2-3 (9-10). - С.10-14. Особистий внесок: розробка методики по розрахунку граничного маржинального прибутку, висновок про незалежність граничних витрат від постійних.

8. Бойко Р.В. Критерії економічної оцінки інноваційних проектів // Вісник Технологічного університету Поділля. - 2000. - №2. - С. 94-97.

9. Бойко Р.В. Економічна оцінка інноваційного продукту // Вісник Технологічного університету Поділля. - 2000. - №4. - Ч.II - С. 116-122.

10. Орлов О.О., Бойко Р.В., Ковальчук С.В. Теоретичні та методологічні проблеми оцінювання нововведень // Проблемы инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. научных трудов/ Приложение №2 (7) к научному журналу “Персонал”.- №1 (55). - 2000. - С. 140-143. Особистий внесок: методика розрахунку маржинального прибутку від впровадження новації.

Размещено на Allbest.ru