Методи розрахунку беззбитковості підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття і методи визначення точки беззбитковості

1.1 Аналіз беззбитковості і маржинальний дохід на одиницю продукції

1.2 Графічне зображення аналізу беззбитковості

2. Аналіз рівня беззбитковості підприємства

2.1 Аналіз рівня беззбитковості підприємства

2.2 Розрахунок точки беззбитковості, запасу фінансової міцності та сили впливу операційного важеля

3. Управління точкою беззбитковості

3.1 Управління точкою беззбитковості та основні важелі

3.2 Точка беззбитковості і ціноутворення

Висновки

Список літератури



Вступ

Актуальність теми. У системі управління підприємством основну увагу приділяють аналізу чинників, що формують прибуток. При цьому досліджують взаємозв'язок витрат, обсягу виробництва і прибутку підприємства.

Методика проведення аналізу беззбитковості базується на класифікації витрат на змінні та постійні в категорії маржинального доходу.

Аналіз беззбитковості є високо ефективним для вирішення завдань поточного управління підприємством. При його проведенні вивчають зміну цін на продукцію, витрат (рівня і структури), обсягу реалізації на прибуток, який прогнозують. Крім цього, аналіз беззбитковості є високоефективним для підготовки й оцінювання різних проектів з точки зору їхньої можливої прибутковості.

У цілому аналіз взаємозв'язку "витрати - обсяг - прибуток" спрямований на підготовку раціональних управлінських рішень.

Мета роботи - проаналізувати поняття і особливості розрахунку точки беззбитковості.

Задачі: визначити поняття співвідношення доходу та витрат, поняття прибутку, точка, яка характеризує межі допустимих витрат, особливості графічної і формульної інтерпретації точки беззбитковості.

Об'єкт дослідження - точка беззбитковості у роботі підприємства.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні особливості визначення витрат і доходів підприємства, визначення точки беззбитковості.

беззбитковість точка аналіз



1. Поняття і методи визначення точки беззбитковості

1.1 Аналіз беззбитковості і маржинальний дохід на одиницю продукції

Наочним фізичним методом, що показує вплив зміни виробництва на прибуток, є графік "прибуток - графік" (рис. 1.1).

Лінія прибутку перетинає вісь ОY в точці - 150000 тис. грн. Це означає, що якщо жодна одиниця продукції не буде вироблена та продана, то підприємство зазнає збитків у сумі 150000 тис. грн. У точці ВЕР (100 000 тис. грн.) прибуток дорівнює нулеві (це точка перетину лінії прибутку з віссю ОХ).

Значення маржинального доходу на одиницю продукції полягає в тому, що перед тим, як одержати прибуток, підприємство мусить покрити свої постійні видатки. Кожна наступна вироблена і продана одиниця продукції буде приносити маржинальний дохід у розмірі 1,5 тис. грн. (5,0 - 3,5), і підприємство повністю покриє всі постійні видатки, коли обсяг виробництва досягне 100000 тис. грн. У цій точці сума маржинального доходу становитиме 150000 грн. (1,5 х 100 000 од.). Подальше зростання обсягу виробництва принесе підприємству прибуток. Таким чином, на графіку "прибуток - обсяг" нахил лінії прибутку залежить від маржинального доходу на одиницю продукції.

Рис.1.1 Співвідношення прибутку і збитку

Перевищення обсягу реалізації над критичним обсягом є межею безпеки. Значення зони безпеки полягає у тому, що вона показує можливе скорочення обсягу реалізації, яке підприємство може допустити перед тим, як зазнає збитків.

Оскільки аналіз взаємозв'язку "витрати - обсяг - прибуток" виробляють на стадії планування, необхідно врахувати, що обсяг продажів, а також витрати, які прогнозують, можуть змінитися, отже, зона стійкої роботи підприємства не може вважатися від критичної точки, бо має бути певний прибуток. Для цього обсяг реалізації можна визначити, виходячи з мінімального розрахункового прибутку, необхідного для покриття позачергових виплат (відсоток за кредит, сума основного боргу, податок на прибуток). При цьому слід враховувати, що підприємство мусить мати можливість розвиватися, спрямовуючи на досягнення цієї мети частину свого чистого прибутку. Тому зону безпеки, або зону стійкої роботи підприємства, потрібно визначати на деякій віддалі від точки критичного обсягу реалізації.
Методика аналізу співвідношення "витрати - обсяг - прибуток" показана на рис. 1.2.

Рис.1.2 Визначення зони прибутковості підприємства

При проведенні аналізу беззбитковості використовують наведені нижче базові передбачення незмінності цін на продукцію, тобто обсяг реалізації у вартісному виразі змінюється прямо пропорційно кількості реалізованої продукції.

Сукупні витрати поділяють на постійні і змінні. Загальні змінні витрати залишаються на постійному рівні у певних межах. Загальні постійні витрати (за місяць, за рік) зберігаються незмінними в межах розрахункового обсягу реалізації. Асортимент продукції залишається незмінним у межах розрахункового обсягу реалізації. Обсяг реалізації дорівнює обсягу виробництва, тобто обсяг запасів залишається незмінним.

Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого -- створити умови для самофінансування підприємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою "порогового" прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток -- це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття. За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

(+) чиста виручка від реалізації %,

(-) змінні (пропорційні витрати),

(=) сума покриття,

(-) постійні витрати,

(=) прибуток.

Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою "direct -- costing". Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. При цьому можна використати такий алгоритм розрахунку прибутку:

Пn = N(p - v) - F,

де Пn -- прибуток від реалізації n одиниць продукції (грн.);

N -- кількість реалізованої продукції (шт. або інші натуральні одиниці);

p -- оптова ціна одиниці продукції (грн); v -- умовно змінні витрати на одиницю продукції (грн);

F -- умовно постійні витрати на виробництво та збут реалізованої продукції (грн).

Основним недоліком системи простого директ-костингу є те, що за її використання сукупні постійні витрати враховуються без розподілу в розрізі окремих їх видів, груп продукції, центрів затрат, структурних підрозділів тощо. У разі виробництва багатьох видів продукції та наявності кількох центрів затрат такий підхід не дає можливості об'єктивно оцінити ефективність виробництва окремих видів продукції.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. Cтруктурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ тощо.

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні -- це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.



1.2 Графічне зображення аналізу беззбитковості

Взаємозв'язок витрат, обсягу виробництва та прибутку можна наочно показати на рис. 1.3.

Рис. 1.3 Графічна інтерпретація точки беззбитковості

Двома найважливішими лініями на графікові є функції загального прибутку (виручки) та сукупних витрат. Точка їхнього перетину показує той обсяг виробництва, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто прибуток дорівнює загальним витратам. Цю точку називають точкою критичного обсягу реалізації (точкою беззбитковості, мертвою точкою) - Вreak - even - роіnt (ВЕР). Будь-яка різниця по вертикалі між лініями виручки та сукупних витрат праворуч від ВЕР показує прибуток при даному обсязі виробництва, а зона збитків показана ліворуч від ВЕР.

Інформація в результаті визначення критичного обсягу реалізації може бути корисна для керівництва підприємств при оцінюванні можливостей отримання прибутку за рік, що настає. Після визначення ВЕР аналітики можуть дати оцінку тому, наскільки ймовірні виробництво і реалізація продукції в критичному обсязі та вище нього.



Графічний метод:

Рис. 1.4 Складові графічного методу

Рис. 1.5 Графік аналізу поведінки витрат, прибутку та об'єму продажів (СVP)

Виторг і змінні витрати змінюються прямо пропорційно щодо фізичного об'єму, у той час як постійні витрати, незмінні при будь-якому об'ємі в межах релевантного періоду.

Графік показує, що рівень критичного обсягу реалізації залежить від структури собівартості. Прибуток підприємства залежить не лише від кількості реалізованої продукції, а й від частки постійних видатків, що буде віднесена на одиницю продукції.



2. Аналіз рівня беззбитковості підприємства

2.1 Аналіз рівня беззбитковості підприємства

Аналіз рівня беззбитковості підприємства широко застосовується в практиці зарубіжних фірм і підприємств. Важливого значення аналіз цього питання набирає на сучасному рівні розвитку ринкової економіки і на підприємствах України.

Кожний підприємець чи керівник підприємства завжди повинен знати, як вести господарську діяльність, щоб не мати збитків, і які завдання потрібно вирішувати, щоб одержати прибуток. Знання методики аналізу рівня беззбитковості підприємства і дозволяє керівництву вирішувати ці питання.

Під рівнем беззбитковості або окупності розуміється обсяг реалізованої продукції, при якому виручка від реалізації дорівнює її повній собівартості, тобто збитків уже немає, але немає і прибутку.

Аналіз рівня беззбитковості підприємства широко застосовується в практиці зарубіжних фірм і підприємств. Важливого значення аналіз цього питання набирає на сучасному рівні розвитку ринкової економіки і на підприємствах України.

Кожний підприємець чи керівник підприємства завжди повинен знати, як вести господарську діяльність, щоб не мати збитків, і які завдання потрібно вирішувати, щоб одержати прибуток. Знання методики аналізу рівня беззбитковості підприємства і дозволяє керівництву вирішувати ці питання.

Під рівнем беззбитковості або окупності розуміється обсяг реалізованої продукції, при якому виручка від реалізації дорівнює її повній собівартості, тобто збитків уже немає, але немає і прибутку.

Виручка від реалізації продукції за вирахуванням собівартості в обсязі виробничих змінних витрат і є маржинальним доходом підприємства.

Для розрахунку рівня беззбитковості (точки беззбитковості) необхідно використовувати класифікацію витрат підприємства за принципом залежності від обсягу виробництва, оскільки це дає можливість прогнозувати прибуток, а також обсяг реалізації продукції, який забезпечує беззбиткову діяльність.

Відомо, що на сучасному рівні розвитку економіки можливі два варіанти обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Перший варіант передбачає розрахунок собівартості продукції шляхом групування всіх витрат на прямі і накладні. Прямі витрати відносяться до собівартості прямо, а накладні розподіляються за видами продукції в залежності від методики, яка застосовується на підприємстві.

Другий варіант широко використовується в економічно розвинутих країнах. Усі витрати в цьому випадку розділяються на дві групи: змінні та постійні. Перші змінюються пропорційно обсягу виробництва, а другі залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва. Така класифікація витрат на змінні та постійні -- умовна, більш вірним є такий розподіл: витрати постійні, напівзмінні та змінні. Саме ця класифікація витрат і знаходить своє застосування у господарській діяльності зарубіжних фірм і підприємств.

До постійних витрат відносяться витрати, які практично не залежать від обсягу господарської діяльності: адміністративні та управлінські витрати, амортизаційні відрахування, витрати по збуту і реалізації продукції, витрати на дослідження ринку та інші загальні управлінські, комерційні та загальногосподарські витрати.

Напівзмінні витрати -- це витрати, стабільні при зміні обсягу випуску продукції в деякому інтервалі, які змінюються при виході обсягу випуску продукції за межі цього інтервалу. Наприклад, витрати з реалізації (транспортні витрати). Постійні і напівзмінні витрати часто об'єднуються в одну групу -- умовно-постійні витрати.

Змінні витрати -- це витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва продукції.

До них відносяться прямі матеріальні витрати, заробітна плата, витрати на утримання і експлуатацію обладнання (за винятком першої статті "Амортизація") та ін.

Це дуже важлива класифікація витрат, і в аналітичних дослідженнях в першу чергу необхідно звертати увагу на точність, вірність віднесення тих чи інших витрат згідно з наведеною класифікацією. Користуючись класифікацією витрат, можна прогнозувати прибуток, розраховувати критичний обсяг продажів, який, як було сказано вище, дорівнює величині виручки від реалізації, при якій підприємство може покрити всі свої витрати без одержання прибутку.

Для розрахунку критичного обсягу виробництва можна використати формулу:

V = v + c + p,

де V -- обсяг реалізації продукції;

v -- змінні витрати;

c -- постійні витрати;

p -- прибуток.

Оскільки змінні витрати залежать від обсягу реалізації, то можна записати, що:

v = aV,

де а -- коефіцієнт пропорційності.

Тоді:



V = аv + c + p.

Оскільки критичним вважається обсяг, при якому виручка від реалізації продукції рівна повним витратам (без прибутку), то формула розрахунку критичного обсягу (Vk) буде мати такий вигляд:

Vk< = аVk + С або Vk = С:(1 - а).

Наприклад, підприємство виготовляє один вид продукції, попит на який -- еластичний. Водночас підприємство володіє наступною інформацією щодо цього виду продукції:

1. Ринкова ціна -- 100 грн. за одиницю.

2. Змінні витрати -- 60 грн. на одиницю продукції.

3. Загальна величина постійних витрат -- 1000 тис.грн.

Маючи таку інформацію, необхідно розрахувати, при якому обсязі виготовлення продукції підприємство досягне критичного обсягу:

Vk = 1000000 грн.:(1 - 0,6) = 2500000 грн. (або 25 000 одиниць продукції), де а = 60:100 = 0,6.

Отже, реалізувавши 25 000 виробів на загальну суму 2500000 грн., підприємство повністю покриває свої витрати і досягає критичного обсягу.

Таким чином, можна сказати, що на величину "критичного" обсягу впливають такі фактори:

1. Зміна постійних витрат.

2. Зміна змінних витрат.

3. Зміна продажної ціни.

Методика розрахунку впливу цих факторів на прогнозування одержання прибутку і розрахунок точки беззбитковості наступна.

Збільшення постійних витрат веде до зростання критичного обсягу і навпаки. У цьому випадку з'являється необхідність продати додаткову кількість виробів із тим, щоби виручка від продажу покривала нові збільшені витрати. За даними підприємства, що аналізується, збільшення постійних витрат на 10% відбулось через підвищення орендної плати.

Таким чином, підприємству необхідно продати додатково 2500 одиниць для того, щоб досягти беззбиткової роботи при збільшенні постійних витрат.Якщо на підприємстві виникає ситуація, при якій постійні витрати зменшуються, то це приведе до зменшення беззбитковості і поліпшення фінансового стану підприємства.

Наприклад, величина постійних витрат на одиницю продукції -- 40 грн (1000000:25 000 шт). Виробничі потужності не завантажені. Покупець хоче купити 5 000 одиниць продукції за ціною 70 грн. за штуку. Підприємство може прийняти це замовлення, але тільки в тому випадку, якщо воно одержить додатковий прибуток. У цій ситуації аналітики мають провести аналітичні дослідження, на основі яких керівництво прийме відповідні управлінські рішення.

Для цього перш за все складається аналітична таблиця, в якій наводиться інформація, необхідна для оцінки економічної доцільності прийняття додаткового замовлення.

Як бачимо, незважаючи на те, що покупцем була запропонована ціна нижча, ніж та, за якою підприємство продавало свою продукцію, прийняття такого замовлення забезпечить одержання додаткового прибутку в сумі 50 000 грн. Джерелом одержання цього прибутку є економія на постійних витратах, величина яких в розрахунку на одиницю продукції становить 33,3 грн. (1000000:30000).

Таким чином, ми розглянули методику розрахунку впливу зміни постійних витрат на величину "критичного" обсягу (або точки беззбитковості).

Але, як було сказано вище, на цей обсяг впливають також змінні витрати. Вплив цих витрат можна розрахувати за формулою:



{1:ґS) = СґS) - (С:(1 - v0:S) ґДдk = (С:(1 - v1:S) (S - v1) - 1:(S - v0)},

де v1 і v0 -- передбачені і поточні змінні витрати на одиницю продукції;

а = V/S

відношення змінних витрат до ціни реалізації.

Наприклад, відомо, що збільшення цін на матеріали приведе до зростання змінних витрат на 10%. Тоді за даними підприємства, що аналізується, нам необхідно розрахувати, скільки додатково одиниць продукції необхідно випустити підприємству, щоб перекрити таке збільшення витрат.

Якщо на підприємстві виникає виробнича ситуація, яка веде до зменшення змінних витрат, то це завжди позитивно впливає на зміщення точки беззбитковості і поліпшує фінансову стійкість підприємства.

Далі необхідно ознайомитися з методикою розрахунку впливу третього фактора на зміну "критичного" обсягу, або точки беззбитковості. Це -- зміни продажної ціни.

Відомо, що зміна цін реалізації впливає не тільки на фінансовий результат діяльності підприємства, а і має довгострокові наслідки для конкурентоспроможності підприємства.

Вплив зміни продажної ціни розраховується за формулою:

{S1} - {С:(1 - v:S)ґДдкS - {C:(1 - v:S) {1:(S1 - v) - 1:(S0 - v)} S0} = Сґ,

де S1 і S0 -- передбачена і поточна продажна ціна.

Якщо на підприємстві у зв'язку із зміною ринкових цін на продукцію збільшили продажну ціну на 10% (в нашому випадку 110 грн. за одиницю), то ДдкS = 5000.

Таким чином, збільшення продажної ціни в свою чергу зменшило критичний обсяг, тобто ми можемо продати на 5000 одиниць продукції менше, якщо при незмінних витратах збільшимо ціну на 10%.

Отже, аналізуючи критичний обсяг (точку беззбитковості продукції), ми бачимо, що він утворюється внаслідок дії трьох факторів: зміни постійних, змінних витрат, а також зміни продажної ціни, причому однакова зміна цих показників (на 10%) не однаково впливає на точку беззбитковості (+ 2500, + 4410, - 5000). Такий різний вплив викликаний структурою витрат і виручкою від реалізації продукції.

Ми розглянули методику аналізу точки беззбитковості, але, як відомо, метою кожного підприємства є одержання прибутку. Тому, проаналізувавши беззбитковість підприємства, наступним кроком аналізу має бути аналіз прибутковості підприємства.

При цьому необхідно дати відповіді на два питання:

1. При якому обсязі реалізації можна одержати необхідний для підприємства прибуток?

2. Як зміна постійних витрат впливатиме на фінансові результати підприємства?

Відомо, що за даними підприємства, яке аналізується, реалізація 25000 виробів забезпечить покриття виручкою від реалізації всіх витрат. Тому продаж хоча б одного виробу поза цією кількістю уже забезпечить одержання мінімального прибутку. Наприклад, у звітному періоді було продано 30000 виробів, 100, а прибуток від їх реалізації був одержаний на суму 200000 грн. Керівництво підприємства поставило перед аналітиками таке питання: на скільки повинен збільшитися обсяг реалізації продукції, щоби прибуток підприємства збільшився на 5% і 10%?

В результаті аналітичних досліджень одержані такі висновки:

Для збільшення прибутку на 5% необхідно 0,05):(100 - 60) на У додатково реалізувати 250 одиниць продукції, тобто (200 загальну суму 25000 грн.

Для збільшення прибутку на 10% необхідно додатково 0,10):(100 - 60) на загальну У реалізувати 5000 одиниць продукції, тобто (200 суму 50000 грн.

Таким чином, збільшення обсягу реалізації на 0,8% забезпечить зростання прибутку на 5%, а збільшення реалізації на 1,6% збільшить прибуток на 10%.

Різниця між одержаною виручкою від реалізації і критичним обсягом завжди характеризує фінансову стійкість підприємства.

2.2 Розрахунок точки беззбитковості, запасу фінансової міцності та сили впливу операційного важеля

Оскільки аналіз "Витрати-Обсяг-Прибуток” потребує розподілу витрат на змінні та постійні, при аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею, результатом від реалізації після відшкодування змінних витрат, сумою покриття або внеском. Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Сила впливу операційного важеля розраховується відношенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.

Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбитковості - це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації. Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.

Ідеальні умови для бізнесу - поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності.

Всі величини, що беруть участь в розрахунках, очищені від ПДВ. Розрахунок починається з розподілу постійних та змінних витрат, тому що без цього неможливо розрахувати валову маржу. Спів ставивши її з сумою виручки, одержують коефіцієнт валової маржі (частку валової маржі у складі виручки від реалізації). Діленням постійних витрат на коефіцієнт валової маржі отримують поріг (межу) рентабельності. Перевищення фактичної виручки від реалізації на межею рентабельності складає запас фінансової міцності підприємства. Запланований прибуток розраховується множенням запасу фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі. Для підприємства краща ситуація, коли рівень операційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти межу рентабельності і увійти в зону прибутків.

Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат, визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і заздалегідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Прогнозні розрахунки прибутку важливі не лише для самих підприємств та організацій, які виробляють і реалізують продукцію (послуги), але й для акціонерів, інвесторів, банків, пов'язаних з діяльністю даного підприємства. Тому планування оптимальної величини прибутку є важливим фактором успішної підприємницької діяльності підприємств і організацій в період становлення ринкової економіки.



3. Управління точкою беззбитковості

3.1 Управління точкою беззбитковості та основні важелі

Досягнувши точки беззбитковості, можна починати підраховувати свої прибутки. При цьому виникає наступне логічне питання, на які темпи зростання прибутку ми можемо розраховувати? Характеристику можливих темпів зростання прибутку нашої компанії дає виробничий важіль (він же -- виробничий ліверидж, він же -- operating leverage). Задача виробничого важеля -- показати, на скільки відсотків виросте прибуток підприємства при зміні виручки на 1%.

У фізиці аналог виробничого важеля -- прискорення. Чим воно вище, тим швидше ми нарощуємо швидкість, тим швидше ми добираємося до заповітної мети. Аналогічно, чим вище виробничий важіль, тим швидше підприємство має нагоду нарощувати прибуток.

Величину виробничого важеля визначає структура витрат -- розподіл сил між змінними і постійними витратами. Чим вище частка постійних витрат в загальних витратах компанії, тим вище виробничий важіль. Іншими словами, підприємство з високим виробничим важелем -- це те, в чиїх витратах переважає частка постійних витрат. Для підприємства з низьким виробничим важелем у витратах переважають змінні.

Чим же відрізняються підприємства з високим і низьким виробничим важелем? Для відповіді на це питання вийдемо на автотрасу. Підприємство з високим виробничим важелем -- це гоночний "Феррарі". Буквально за декілька секунд машина йде далеко уперед, даючи своєму пілоту реальний шанс завоювати перемогу. Проте таке прискорення створить великий ризик пілоту, якщо на шляху машини раптово опиниться борт трибун (наслідки -- лікарня або гірше). Підприємство з низьким виробничим важелем -- це "Запорожець"-повільний. За ті декілька секунд, протягом яких "Феррарі" відлетів далеко уперед, йому вдалося ледве зсунутися із стартової лінії. Сумно, що претендувати на першість в такому сусідстві не доводиться. Але на кожну печаль знайдеться і радість -- якщо перед нашим тихоходом також раптово опиниться трибуна уболівальників, пілот звільниться максимум синяком.

Таким чином, виробничий важіль -- це, з одного боку, характеристика можливих темпів зростання прибутку, з іншою -- характеристика ризиків втрати цього прибутку. При однаковому зростанні об'ємів продажів, підприємство з високим важелем (читаємо -- з високою часткою постійних витрат) нарощуватиме прибуток більш високими темпами, ніж підприємство з низьким. Але при падінні продажів перше підприємство втрачатиме прибуток швидше.

При несприятливій ринковій обстановці, що загрожує зниженням об'ємів продажу, більш вигідний низький виробничий важіль (низька частка постійних витрат). При падінні об'ємів продажу необхідно вирішувати задачу мінімізації втрат прибутку. Навпаки, при сприятливій ринковій кон'юнктурі -- при зростанні об'єму реалізації -- вигідніше високий важіль (висока частка постійних, низька частка змінних).

Як з'ясовується, на різних етапах роботи підприємства беззбитковий об'єм продажу різний, а незначна зміна виручки може викликати істотну зміну прибутку. У зв'язку з цим, аналіз беззбитковості і планування прибутку повинні проводитися регулярно, а не від випадку до випадку (звичайно за умови, що компанія прагне стати успішною). Опишемо коротко кроки по дорозі до успіху:

Розрахунок мінімально допустимого об'єму продажів -- точки беззбитковості -- в цілому по підприємству і по кожному виду продукції. Це -- обов'язкова планка, яку необхідно подолати.

Оцінка того, наскільки далеко реальні продажі знаходяться від мінімально допустимого рівня -- розрахунок "запасу міцності". Зростання "запасу міцності" скаже нам про зміцнення фінансового положення компанії, зниження -- про необхідність коректувань -- зниженні витрат, збільшенні цін реалізації, зміни пропорцій між продажами окремих товарів.

Визначення стійкості прибутку до зміни об'ємів продажів -- розрахунок виробничого важеля. Чим вище важіль -- тим швидше мінятиметься (рости, падати) наш прибуток при зміні об'ємів продажів. Подальші дії залежатимуть від прогнозів об'єму продажів.

Планується зростання продажу -- обираємо високий важіль -- варто прагнути збільшувати частку постійних витрат (зарплата на окладах, виробництво частини комплектуючих у себе). Передбачається зниження продажу -- обираємо низький важіль -- знайти можливості по зниженню частки постійних витрат (зарплата як відсоток від окладів, аутсорсинг).

Коли йдеться про стабільну і успішну роботу підприємства, не можна забувати і про гроші -- саме вони спрямовані на закупівлю матеріалів, потрапляють в руки у вигляді зарплати і дивідендів. Перевищення беззбиткового об'єму реалізації ще не гарантує отримання грошей. Не забудемо, що одержаний прибуток буде "витрачений" на сплату податків, на придбання устаткування, будівель, землі (це витрати не входять до складу поточних витрат на виготовлення продукції), на погашення раніше привернутих кредитів, виплату штрафів і т.д. Таким чином, розрахунок і планування прибутку -- основа успішного бізнесу.

3.2 Точка беззбитковості і ціноутворення

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть ніякої участі у встановленні ціни. Вони, ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна -- наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів аналогів обумовлюють середній рівень, на який треба спиратися при встановленні ціни (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Чинники, що обумовлюють рівень ціни

На такі міркування потрібно спиратися підприємцям при вирішенні проблеми вибору методу розрахунку ціни. Існує досить багато методів ціноутворення, які змінюються від простих до досить складних, але жоден з них не є універсальним. Незважаючи на це, у ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на:

-- витрати;

-- попит;

-- конкуренцію.

Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат називаються витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Умовний приклад розрахунку ціни методом повних витрат

Показник	Сума, грн
Повна собівартість виробу	39,00
Прибуток	11,00
Ціна	50,00

Головна перевага даного методу -- це легкість розрахунків. Але він має два істотних недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов'язане зі зміною обсягів виробництва. Але відомо, що збільшення або зменшення випуску товарів викликає певні зміни частини витрат, а отже, собівартості одиниці продукції.

Метод обліку повних витрат був основою діючої в нашій країні практики директивного ціноутворення, яка традиційно орієнтувала підприємства, головним чином, на виробництво, а не на попит. Між тим цей метод використовується і в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку. Указані надбавки можуть встановлюватись без обмежень їхнього рівня або бути єдиними (стандартними). Використання стандартних надбавок, як правило, малоефективне, тому що вони не враховують особливості поточного попиту. Проте в країнах з ринковою економікою застосування стандартних надбавок досить поширене за рядом обставин. По-перше, продавець краще знає про свої витрати, ніж про попит на продукцію, що дає змогу йому спрощувати процес визначення ціни. По-друге, використання стандартних надбавок усіма продавцями спричиняє певну рівність цін, що значно зменшує цінову конкуренцію.

Практика показує, що продавці, які працюють на конкурентних ринках, в основному використовують різні величини надбавок, які змінюються залежно від групи товару, сезону року тощо. Метою такої диференціації є стимулювання продажу товарів. Тому диференціація посередницьких надбавок уже свідчить не про суто затратний підхід до ціноутворення, а його поєднання з попитом покупців.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, при якому підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати і очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва або продажу.

Як видно із графіка, постійні витрати не змінюються залежно від обсягу реалізації, а повні, тобто сума постійних і змінних витрат збільшується одночасно із зростанням обсягів реалізації. Крива виручки починається з нульової позначки і підіймається вгору зі збільшенням кількості реалізованої продукції.

Місце перетину ліній виручки та повних витрат називається точкою беззбитковості. Вона показує обсяг реалізації, при якому виручка повністю покриває витрати підприємства, а прибуток відповідно дорівнює нулю. Сектор, що знаходиться ліворуч від цієї точки відображає збитки, а сектор праворуч -- прибуток від реалізації продукції.

У нашому прикладі для забезпечення беззбитковості підприємству необхідно виробити і відповідно продати як мінімум 9,6 тис. виробів, а для одержання прибутку в розмірі 135 тис. грн йому треба реалізувати ще 5,4 тис. одиниць продукції. Такий цільовий прибуток підприємство може одержати, реалізуючі і меншу кількість продукції, але за вищою ціною. Однак підвищення ціни призведе до зменшення обсягів продажу і покупець може не придбати навіть меншу кількість продукції. Це залежить від еластичності попиту за ціною, що графік беззбитковості не відображає.

Різниця між беззбитковим обсягом і максимальною величиною продажу, яка може бути досягнута згідно із прогнозними розрахунками, називається запасом фінансової безпеки. Він обчислюється у відсотках до очікуваного обсягу продажу. Так, якщо в нашому прикладі беззбитковий обсяг продажу становить9,6тис.шт., а прогнозований -- 15 тис. шт., то запас фінансової безпеки дорівнюватиме 36% [((15 -- 9,6) / 15) 100]. Чим більший цей показник, тим безпечнішою є ситуація і меншим ризик виробництва продукції. Досвід свідчить: якщо запас фінансової безпеки дорівнює лише 5--7% очікуваного обсягу продажу, то є велика небезпека, що на практиці підприємство може не тільки не отримати бажаного прибутку, а навіть не досягти беззбитковості.

Точку беззбитковості можна знайти і аналітичним шляхом. Вона, як правило, визначається в натуральних одиницях (кількість продукції), але може бути виражена і в грошовій формі.

Повертаючись до нашого прикладу, припустимо, що підприємство має можливість укласти угоду на виробництво 15 тис. виробів за ціною 40 грн за штуку. Розрахунки показують, що сума постійних витрат на виконання замовлення становить 240 тис. грн, а змінні витрати на одиницю продукції будуть дорівнювати 15 грн. За вказаних умов точка беззбитковості дорівнюватиме 9,6 тис. виробам [240:(40 - 15)]. Це свідчить про те, що підприємству вигідно укласти такий договір, тому що всі постійні витрати будуть компенсовані реалізацією вказаної кількості продукції. Виходячи із цього, маржинальний дохід на одиницю решти виробів, по суті являє собою чистий прибуток, загальний розмір якого від продажу 5,4 тис. одиниць продукції становить 135 тис. грн [(40 -- 15) 5,4].

Якщо на ринку є конкуренти, які також прагнуть отримати це замовлення, підприємство може запропонувати замовнику вигідніші умови на основі зниження відпускної ціни продукції. Але виробник при цьому повинен урахувати, що для отримання такого ж розміру прибутку йому необхідно укласти угоду на більшу кількість продукції.

Наприклад, виробник пропонує замовнику зменшити ціну до 35 грн. У цьому разі точка беззбитковості буде знаходитись на рівні 12 тис. виробів [240:(35 - 15)], а для одержання цільового прибутку в розмірі 135 тис. грн йому потрібно виробити ще 6,75 тис. одиниць продукції [135:(35 - 15)]. Таким чином, договір необхідно укласти як мінімум на 18,75 тис. виробів.

Продовжуючи приклад, припустимо, що підприємство має можливість на вільних потужностях виробити ще 1,25 тис. виробів. Але така додаткова кількість продукції може бути реалізована на ринку тільки за ціною 26 грн за одиницю. Розрахунки показують, що така ціна навіть менша повної собівартості виробу, яка дорівнює 27 грн [15 + (240:20)]. На перший погляд виробництво такої партії продукції принесе підприємству тільки збитки на кожному виробі в розмірі однієї гривні. Але треба пам'ятати, що вся сума постійних витрат вже компенсована реалізацією 12 тис. виробів першої партії. Тому витрати підприємства на виробництво одиниці продукції додаткової партії будуть дорівнювати тільки змінним витратам, а прибуток -- маржинальному доходу. У результаті продажу додаткової продукції виробник одержить чистий прибуток у розмірі 13,75 тис. грн [(26 -- 15) 1,25].

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегатний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод застосовується, по-перше, коли товар складається з окремих готових виробів (меблеві гарнітури, столові сервізи), а по-друге, коли продукція виготовляється з окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Висновки

Проаналізувавши економічну літературу, праці і монографії дослідників можна зробити висновок. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості. Аналіз беззбитковості виробництва є могутнім інструментом для прийняття управлінських рішень. Аналізуючи дані про беззбитковість виробництва, менеджер може відповісти на виникаючі питання при зміні напрямку дій, а саме: який вплив на прибуток буде мати зниження ціни реалізації, який необхідний об'єм продажів для покриття додаткових постійних витрат у зв'язку з передбаченим розширенням підприємства, скільки людей необхідно найняти і тощо. Менеджеру у своїй роботі постійно необхідно приймати рішення про ціну реалізації, перемінні і постійні витрати, про придбання й використання ресурсів. Якщо він не зможе зробити достовірний прогноз про рівень прибутків і витрат, його рішення можуть принести тільки шкоду компанії.

Таким чином, ціль аналізу беззбитковості діяльності - установити, що буде з фінансовими результатами, якщо певний рівень продуктивності чи об'єм виробництва зміниться.

Аналіз беззбитковості будується на залежності між змінами об'єму виробництва і змінами сукупного прибутку від продажів, витрат та чистого прибутку.

Під точкою беззбитковості розуміється така точка об'єму продажів, при якій витрати дорівнюють виторгу від реалізації всієї продукції, тобто немає ні прибутку, ні збитку.



Список літератури

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Ігнатюк А.І., Слухай С.В. Мікроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Знання, 2009.

2. Базілінська О.Я. Мікроекономіка: теорія та практика / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". -- К.:Києво-Могилянська академія, 2009.

3. Веріан Гел Р. Мікроекономіка: проміжний рівень. Сучасний підхід: Підручник / Слухай C.B. (пер.з англ.). -- 6-те вид. -- К.:Видавництво "Лібра", 2008.

4. Гончарова Н.О., Ігнатюк А.І., Малиш Н.А., Тігова Т.М., Филюк Г.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. -- К.:МАУП, 2007.

5. Економічна теорія. Посібник вищої школи (Воробйов Є.М., Грищенко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М.) / Під загальною редакцією Воробйова Є.М. - Харків - Київ, 2007. - 704 с.

6. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - Київ: Т-во "Знання", КОО, 2008. - 176 с.

7. Колесніченко І.М., Філатов В.М. Мікроекономіка: практикум / арківський національний економічний ун-т. -- Х.:ВД "ІНЖЕК", 2007. -- 232c.

Размещено на Allbest.ru

...