Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський техніко-економічний коледж

НУ "Львівська політехніка"

Курсова робота з предмета "Економічний аналіз"

на тему: "Аналіз прямих витрат на виробництво

продукції"

Львів 2012

Зміст

Вступ

1. Основи економічного аналізу прямих витрат

1.1 Значення, об'єкти, завдання аналізу прямих витрат

1.2 Аналіз витрат за економічними елементами

1.3 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

2. Аналіз прямих витрат на виробництво продукції

2.1 Аналіз прямих матеріальних витрат

2.2 Аналіз прямих витрат на виробництво продукції

2.3 Аналіз прямих витрат на оплату праці

3. Шляхи зниження прямих та непрямих витрат на виробництво продукції

Висновок

Вступ

Перш за все, на мою думку, необхідно підкреслити актуальність цієї теми. Проблема зменшення витрат на підприємстві, відповідно до собівартості, що веде до підвищення прибутку, завжди була і буде на першому місці. Саме тому я обрала тему "Аналіз прямих витрат на виробництво продукції." Кінцева мета будь-якої діяльності - одержання прибутку. А для визначення кінцевого результату прибутку необхідно вести облік і аналіз витрат.

Управління підприємством неможливе без аналізу витрат, тому що цей аналіз висвітлює усі економічні закономірності і механізми, які відбуваються на підприємстві. Витрати - це головний фактор, що впливає на пропозицію товарів. Тому, перед тим, як прийняти рішення про те, скільки товарів виробляти, фірма повинна проаналізувати свої витрати.

Зменшення аналізу затрат на підприємстві можна прослідити у взаємозв`язку між всіма процесами, що відбуваються на підприємстві. Підприємство - це система, в якій всі процеси взаємозв`язані. Якщо, наприклад, питома вага заробітної плати у виробничих витратах зменшиться, то збільшиться доля покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів.

Управління витратами - важливий елемент управління господарством. А управління затратами неможливе без їх аналізу. Аналіз затрат підприємства має виключно важливе значення. Він дозволяє з`ясувати тенденції змін затрат, рівень виконання плану, виявити вплив факторів на зменшення та збільшення затрат, і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей та встановити резерви зменшення собівартості продукції.

На основі аналізу витрат роблять обгрунтоване рішення про зняття з виробництва застарілих виробів, визначають ціну продукції, рентабельність, будують внутрішньогосподарські відносини, обгрунтовують доцільність організаційно-технічних заходів тощо.

1. Основи економічного аналізу прямих витрат

Матеріальні витрати мають найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції, на підприємстві доля матеріальних витрат складає приблизно 70%.

Загальна сума витрат залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби. В свою чергу зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби залежать від кількості (маси) витрачуваних матеріалів на одиницю продукції і їхньої вартості. Раціональне використання сировини, матеріалів, палива і енергії являється важливим резервом зниження собівартості продукції.

Аналіз витрат діяльності підприємства полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів їх оптимізації та обґрунтування управлінських рішень щодо подальшої раціоналізації.

У вітчизняній теорії науково-методичними розробками щодо аналізу витрат традиційно надавалося велике значення. Однак, враховуючі сучасні особливості ринкового господарювання, необхідно адаптувати накопичений науково-практичний потенціал, привести його у відповідність із сучасними нормами обліку та вимогами ринку.

Аналіз витрат - не разовий захід, він повинен бути постійною, регулярною процедурою. Аналіз витрат виробництва носить комплексний характер і базується на достовірній, повній інформації та реальній оцінці результатів діяльності організації.

Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість - це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні. Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Розрізняють собівартість виробничу і повну, собівартість всього товарного випуску і окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частину собівартості продукції.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Також необхідно враховувати, які технологічні процеси використовуються і наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні.

Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв'язку з їх дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер (енергоємні виробництва).

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, які використовуються.

Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:

- Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції - фактор "норм".

- Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів - фактор "цін".

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розвантажувальні витрати;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може також відбуватися під впливом причин пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання; зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрат.

1.1 Значення, об'єкти, завдання аналізу прямих витрат

Завданнями дослідження аналізу витрат на виробництво є:

* оцінка динаміки найважливіших показників собівартості і виконання плану по них,

* оцінка обгрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції,

* визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових,

* оцінка динаміки і виконання плану по собівартості в розрізі елементів і за статтями витрат окремих видів виробів,

* виявлення упущених можливостей зниження собівартості продукції.

Мета аналізу витрат полягає у виявленні можливостей підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів в процесі виробництва і збуту продукції.

В умовах ринкової системи витрати на виробництво є одним з основних якісних показників діяльності господарюючих суб'єктів та їх структурних підрозділів. Від рівня витрат залежать фінансові результати (прибуток або збиток), темпи розширення виробництва, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Показник витрат на виробництво продукції, що випускається дозволяє оцінювати роботу підприємства не тільки з якісної сторони, але одночасно відображає і кількісні результати його роботи, оскільки відчутне зниження витрат на виробництво, в першу чергу, досягається шляхом збільшення випуску продукції, що безпосередньо пов'язано з правильним управлінням виробничим колективом і технологічними процесами підприємства.

При реальному функціонуванні ринкових механізмів неминуче виникає необхідність створення та вдосконалення чіткої системи обліку та контролю витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції в рамках управлінського обліку. Крім того, визначення резервів зниження витрат на виробництво є найважливішим чинником розвитку економіки господарюючого суб'єкта, основою порівняння доходів і витрат.

Головною метою аналізу прямих витрат є підвищення ефективності використання ресурсів підприємства в процесі постачання, виробництва і збуту продукції. В ході досягнення цієї мети вирішуються наступні завдання:

1. проведення класифікації витрат за різними критеріями, розрахунок їх динаміки, структури та структурної динаміки;

2. аналіз калькулювання витрат;

3. розрахунок витрат на 1 грн. товарної або проданої продукції в цілому та за елементами та оцінка причин їх зміни;

4. виявлення факторів, що впливають на собівартість продукції (робіт, послуг), проведення факторного аналізу їх впливу на зміну собівартості.

При вирішенні перерахованих задач аналізу піддається кошторис прямих витрат, собівартість (виробнича і повна) всієї продукції, собівартість окремих видів продукції, окремі статті і групи статей витрат і витрати на 1 грн. продукції.

Під методикою аналізу розуміється сукупність способів, правил найбільш доцільного виконання будь - якої роботи. Кожне економічне явище, кожен процес частіше визначається не одним, а цілим комплексом взаємозалежних показників.

Фінансові показники - це показники фінансової діяльності фірми: дані, що характеризують різні сторони господарської діяльності, пов'язаної з утворенням і використанням грошових фондів і нагромаджень.

Основним джерелом аналізу фінансових показників є бухгалтерська (фінансова) звітність.

Набір фінансових показників, залежить від глибини дослідження, однак більшість методик аналізу передбачає розрахунок наступних груп індикаторів (рис. 1.1).

Індикатори фінансових показників

Таким чином виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що управління витратами відіграє важливу роль в системі управління підприємством. Практика роботи підприємств показує, що без правильної оцінки реальної собівартості не можна правильно управляти діяльністю підприємства, а правильна оцінка собівартості можлива лише при ефективному управлінні витратами.

1.2 Аналіз витрат за економічними елементами

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Елементи витрат - це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та ін. (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Витрати за економічними елементами.

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов'язати їх з іншими розділами плану: планом матеріально-технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.

Групування затрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергоємність, трудомісткість, фондоємність та встановити вплив технічного прогресу на структуру затрат. Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва. Кожна галузь має свої особливості структурної побудови затрат у розрізі елементів. Наприклад, у добувних галузях висока питома вага на оплату праці, у машино-добуванні матеріальні затрати майже дорівнюють затратам на оплату праці.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудомісткості, собівартості продукції.

Фактичні дані про витрати на виробництво використовуються для планування собівартості на майбутнє, визначення розміру нормованих оборотних засобів та прибутку. Слід пам'ятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, тому практично неможливо підрахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції. А виявлені відхилення фактичних витрат від планових щодо кожного елемента не можуть розглядатись як економія чи перевитрата. економічний фінансовий платоспроможність

Різниця між фактичною і плановою основною та додатковою заробітною платою свідчить про абсолютну економію чи перевитрату фонду заробітної плати. Порівняння фактичної суми амортизаційних відрахувань з плановою дає можливість зробити висновки про виконання плану створення амортизаційного фонду - джерела фінансування капітальних вкладень.

Дані про структуру витрат за економічними елементами наводяться в статистичних щорічниках. Вони показують, що у виробництві електро- та теплоенергії найбільшу питому вагу мають витрати на амортизацію, у вугільній - на заробітну плату, а в переробних галузях - на сировину та матеріали. Для виявлення резервів зниження собівартості, контролю та аналізу процесу формування витрат саме цим елементам необхідно приділяти першочергову увагу.

Собівартість продукції за економічними елементами стосовно фактичного обсягу продукції відображає форма 2, а стосовно планового - сам план.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, відраховується вартість повторно використовуваних відходів. Повторно використовувані відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), утратили цілком або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це або використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції), або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

При всій важливості по елементне угрупування витрат на виробництво не може задовольнити потреби підприємства у здійсненні контролю за величиною витрат за місцем їх виникнення і цільовим призначенням. У зв'язку з цим в плануванні, обліку і калькулювання собівартості продукції витрати групуються і по калькуляційних статтях витрат.

1.3 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями (рис. 14.3).

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне й допоміжне виробництво.

Групування затрат за статтями калькуляції вказує куди, на які цілі та в яких розмірах використані ресурси. Воно необхідне для розрахунку собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів акумулювання затрат та пошуку резервів їх скорочення. Основними положеннями про склад затрат на виробництво непередбачена система групування статей затрат. Це питання вирішують сьогодні самі підприємства.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити їх цільові напрями, зв'язок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.

Залежно від способу включення витрат у собівартість продукції усі витрати (за статтями) на виробництво продукції класифікують як прямі та як накладні (непрямі). Прямі витрати відносять на вироби за прямою ознакою, і вони утворюють одноелементні статті. Накладні витрати попередньо групують у кошторисах з утворенням комплексних статей витрат, які потім розподіляють між виробами пропорційно до певних ознак.

Рис. 14.3. Схема формування й аналізу собівартості за статтями калькуляціїАналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати з минулорічними та плановими. При цьому визначають абсолютне та відносне відхилення щодо кожної калькуляційної статті і дають їм оцінку.

Зміна собівартості всієї продукції й одиниці окремих виробів складаються з економії за одними статтями і перевитрат за іншими. Вивчають причини перевитрат. Аналізуючи собівартість одиниці продукції, суму перевитрат помножують на фактичний випуск виробу і встановлюють загальний розмір перевитрат. Розробляють заходи для їх усунення.

Спосіб віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів значною мірою визначає організацію контролю та аналізу собівартості продукції. Щодо прямих одноелементних статей аналіз здійснюється прямим порівнянням фактичних витрат з плановими або нормативними. У непрямих комплексних статтях, крім того, аналізується виконання кошторису з кожної статті та обґрунтованість принципу їх розподілу між видами продукції (виробами).

2. Аналіз прямих витрат на виробництво продукції

Витрати живої і матеріалізованої праці на виробництво і реалізацію продукції називається витрати виробництва. У вітчизняній практиці для характеристики всіх витрат виробництва за певний період застосовують термін "витрати на виробництво".

В залежності від способів віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати - це витрати, які в момент їх виникнення можна безпосередньо віднести на носій витрат (об'єкт калькулювання) на основі первинних документів (накладних, нарядів і т.д.). До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці.

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають затрати на сировину і матеріали. Загальна сума по цій статті залежить від об'єм виробництва продукції, її структури і зміни питомих затрат на окремі вироби.

Рисунок 1. Блок-схема факторної моделі прямих матеріальних затрат.

Питомі затрати на окремі вироби в свою чергу залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів. Розрахунок впливів даних факторів проводиться способом ланцюгових підстановок.

Аналогічним чином вивчаються затрати по статті "Заробітна плата". Загальна сума прямої зарплати залежить від об'єму виробництва товарної продукції, її структури і рівня затрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від працеємності і рівня оплати праці на одну людину.

Рисунок 2. Блок-схема факторної моделі зарплати на виробництво продукції.

Для розрахунку впливів даних факторів на зміну суми прямої зарплати по видах продукції використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Отримані результати показують, по яких видах продукції має місце перевитрата по засобів на оплату праці, а по яких - економія і за рахунок чого. В основному перевитрата зарплати виправдовується збільшенням випуску продукції.

2.1 Аналіз прямих матеріальних витрат

Велику питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб. їх відносять до предметів праці.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом продукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості - 70--90%, машинобудування - 40--50% собівартості одиниці продукції.



Таблиця 1. Факторна система прямих матеріальних затрат

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості продукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого - кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних коштів.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива і енергії відображаються у двох розрізах:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається "Основним положенням" і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями калькуляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2 річної та періодичної звітності і облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними в статтями собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, перерахованими на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня Матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

2.2 Аналіз прямих витрат на оплату праці

Основні завдання аналізу прямих витрат на оплату праці такі:

1) оцінка відхилення фактичних прямих витрат на оплату праці від планових;

2) вивчення впливу факторів, що призвели до відхилення фактичних витрат від планових враховуючи виконання плану за обсягом продукції;

3) оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньої оплати праці і його вплив на собівартість продукції;

4) факторний аналіз фонду оплати праці робітників;

5) визначення резервів зниження собівартості продукції внаслідок економії фонду оплати праці.

Пряма заробітна плата робітників відображається на відповідних статтях калькуляції, як основна та додаткова заробітна плата.

Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, що, у свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці на одиницю продукції.

Крім того, заробітна плата робітників погодинної оплати праці залежить ще і від відпрацьованих днів в середньому одним робітником за рік, середньої тривалості робочої зміни і середнього годинного заробітку робітника.

В процесі аналізу потрібно встановити відповідність між темпами зростання середньої заробітної плати та продуктивністю праці. Зростання продуктивності праці повинно випереджати збільшення оплати праці, забезпечуючи цим самим зниження собівартості продукції.

Зміна середньої заробітної плати робітника за певний період часу (рік, місяць, день, година) характеризується її індексом який визначається як відношення середньої заробітної плати за звітний період до середньої заробітної плати за базисний період Аналогічно розраховується індекс продуктивності праці

Завершальним етапом аналізу є визначення резервів зниження собівартості продукції за рахунок скорочення невиправдних перевитрат у фонді оплати праці робітників.

У собівартості промислової продукції витрати на заробітну плату складають від 10 до 20 %. Тому зниження трудомісткості виробництва значною мірою визначають можливості зниження собівартості продукції.

Загальна сума прямих витрат на оплату праці змінюється під впливом таких чинників:

- обсягу виробництва товарної продукції;

- структури товарної продукції;

- питомої зарплати на одиницю продукції.

Питома зарплата на одиницю продукції у свою чергу залежить від трудомісткості продукції та рівня оплати праці за одну людино-годину.

Аналіз впливу названих чинників здійснюється за допомогою прийому ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку такий:

1) визначається планова сума прямої зарплати (з метою перевірки):

ПЗПпл = (плановий обсяг виробництва продукції) х (планова трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);2) аналогічно визначається фактична сума прямої зарплати:

ПЗПф = (фактичний обсяг виробництва продукції) х (фактична трудомісткість продукції) х (фактичний рівень оплати праці за 1 людино-годину);

3) визначається умовна сума прямої зарплати (за планом, перерахованим на фактичний випуск продукції при її плановій структурі):

ПЗПум 1 = [(плановий обсяг виробництва продукції) х (планова трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину)] х (коефіцієнт виконання плану випуску товарної продукції);

4) визначається умовна сума прямої зарплати стосовно планового рівня затрат на фактичний випуск продукції:

ПЗПум 2 = (фактичний обсяг виробництва продукції) х (планова трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

5) визначається умовна сума прямої зарплати фактично при плановому рівні оплати праці:

ПЗПум 3 = (фактичний обсяг виробництва продукції) х (фактична трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

6) визначається відхилення фактичних прямих витрат на оплату праці від планових: (ПЗПф - ПЗПпл);

7) визначається вплив чинників на зміну прямих витрат на оплату праці:

а) обсягу виробництва продукції: (ПЗПум 1 - ПЗПпл);

б) структури виробництва продукції: (ПЗПум 2 - ПЗПум 1);

в) трудомісткості продукції: (ПЗПум 3 - ПЗПум 2);

г) рівня оплати праці: (ПЗПф - ПЗПум 3).

Аналіз прямих затрат на оплату праці за випуск окремих видів продукції проводиться за тією ж схемою, але без розрахунку впливу структури виробництва продукції (тобто алгоритм передбачає на одну умовну величину менше).

Далі необхідно проаналізувати зміну прямої зарплати на одиницю продукції під впливом трудомісткості та рівня середньогодинної оплати праці. Це можна зробити за допомогою прийому абсолютних різниць. Щоб визначити вплив питомої трудомісткості продукції (в людино-годинах на одиницю виробів) на зміну зарплати на 1 виріб, необхідно відхилення фактичної трудомісткості від планової помножити на плановий рівень середньогодинної оплати праці. Вплив середньогодинної оплати праці визначається шляхом множення відхилення за нею на фактичну питому трудомісткість.

Непрямі затрати на оплату праці залежать від двох чинників: середньої зарплати та кількості працівників апарату управління. Розрахунок впливу цих чинників також проводиться з використанням прийому абсолютних різниць. Вплив зміни чисельності працівників на непрямі затрати щодо оплати праці розраховується шляхом множення відхилення чисельності на планову середню зарплату. Вплив зміни середньої зарплати визначається як добуток відхилення за середньою зарплатою та фактичною чисельністю працівників.

Завдання аналізу полягає також у визначенні резервів скорочення собівартості продукції. Основними з них є:

- збільшення обсягів виробництва продукції, яке за рахунок економії на постійних витратах дає змогу досягти скорочення собівартості одиниці продукції;

- скорочення затрат на виробництво продукції у результаті проведення організаційно-технічних заходів.

Резерви скорочення затрат розраховують за кожною статтею витрат за рахунок конкретних організаційно-технічних заходів. Наприклад, економія затрат щодо оплати праці розраховується таким чином:

(трудомісткість виробів після впровадження відповідних заходів) - (трудомісткість виробів до впровадження заходів) х (плановий рівень середньогодинної оплати праці)] х (плановий обсяг виробництва продукції).

Отриманий результат слід збільшити на процент соціальних зборів, що входять до собівартості продукції.

Економія матеріальних затрат розраховується таким чином:

(витрати матеріалів на одиницю продукції після впровадження відповідних заходів) - (витрати матеріалів на одиницю продукції до впровадження заходів) х (плановий рівень цін на матеріали) х (плановий обсяг виробництва продукції).

Слід також врахувати можливі додаткові витрати на збільшення обсягів виробництва продукції. Їх розраховують шляхом множення визначеного резерву збільшення випуску на фактичний рівень питомих змінних витрат.

2.3 Аналіз прямих витрат на оплату праці

Перебудова господарського механізму, перехід до ринкових відносин роблять особливо актуальною проблему раціонального витрачання всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.

Під час аналізу використовуються такі показники:

-- валові витрати;

-- повна собівартість продукції в цілому та за елементами, калькуляційні статті витрат;

-- витрати на одну гривню товарної продукції;

-- собівартість окремих видів продукції;

-- окремі статті витрат.

Аналіз собівартості продукції - це:

-- об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по підприємству і окремих видах продукції;

-- вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

-- пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

-- забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

-- розробка оптимальної величини планових витрат, планових та нормативних калькуляцій на окремі вироби та види продукції.

Під час аналізу використовують дані звіту про собівартість продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства, звіту з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку (дані синтетичного та аналітичного обліку витрат), матеріали ревізій і спеціальних обстежень.

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, провідне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на виробництво.

Собівартість продукції - один з основних якісних показників оцінки діяльності виробничого підприємства, що відображають ефективність використання всіх видів ресурсів у виробничому процесі.

Собівартість характеризує рівень господарської діяльності. При цьому використовується розрахунковий показник, що визначає вплив собівартості на прибуток, - витрати на гривню товарної продукції. Це відношення повної собівартості до обсягу товарної продукції в оптових цінах підприємства.

Планування собівартості і контроль за її рівнем неможливі без аналізу структури витрат, їх динаміки, чинників формування.

Аналіз собівартості продукції включає сукупність економічних розрахунків, пов'язаних з оцінкою правильності нормування, раціональності та економності витрат всіх видів ресурсів, виявленням непродуктивних втрат, розробкою основних напрямів мобілізації внутрішніх резервів виробництва.

Для вибору основних напрямів проведення заходів щодо скорочення витрат на виробництво важливим є вивчення зміни їх окремих елементів (витрат на сировину та матеріали за вирахуванням відходів; витрат на покупні вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру, на допоміжні матеріали, паливо та енергію, заробітну плату (основну і додаткову); відрахувань на соціальні заходи, амортизацію основних фондів, інших витрат). Зміна витрат за названими елементами розраховується способом порівняння з планом та за ряд минулих періодів.

У ході аналізу розглядаються також витрати у розрізі статей калькуляції (сировина та матеріали; повернені відходи (віднімаються); покупні вироби, напівфабрикати, послуги виробничого характеру сторонніх підприємств; паливо та енергія на технологічні цілі; основна заробітна плата робітників виробництва; додаткова заробітна плата робітників виробництва; відрахування на соціальні заходи; витрати на підготовку та освоєння виробництва; витрати на утримання та експлуатацію обладнання; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати). Групування витрат за калькуляцією статей дозволяє конкретизувати їх за місцем виникнення. Оскільки таке ж групування дається в калькуляції кожного виробу, то подальший аналіз може визначити, за якими виробами або виробничими підрозділами підприємства треба провести поглиблене вивчення чинників формування витрат.

Окремому аналізу підлягають непрямі витрати щодо обслуговування виробництва (управління цехами і подібними їм підрозділами основного і допоміжного виробництва; загальнозаводські та аналогічні їм загальногосподарські витрати). Згідно з положенням про порядок калькулювання та обліку собівартості продукції за цими видами витрат складаються кошториси. У ході аналізу фактичний рівень цих витрат порівнюють з кошторисними призначеннями і розглядають у динаміці за ряд періодів.

Далі оцінюють виконання плану витрат на гривню товарної продукції. Для цього фактичні витрати на гривню товарної продукції зіставляють з плановими.

Планові витрати на гривню продукції повинні відповідати плановим обсягам товарної продукції в оптових цінах підприємства, плану прибутку і плановим калькуляціям на відповідний період щодо всієї номенклатури продукції. Фактичні витрати на гривню товарної продукції визначаються виходячи з фактичної собівартості всієї товарної продукції і фактичного обсягу товарної продукції в оптових (середніх) цінах підприємства. При розрахунках для отримання більш точних результатів продукцію також оцінюють у порівняльних цінах.

Аналізують вплив окремих чинників на рівень витрат на гривню товарної продукції. Основними серед них є: зміна обсягу виробництва продукції; зміна структури виробництва; зміна оптових цін на продукцію; зміна рівня питомих змінних витрат на одиницю продукції; зміна суми постійних витрат. Вплив названих чинників аналізують способом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку наступний:

1) розраховується плановий рівень витрат на гривню товарної продукції:

Зпл = витрати за планом / обсяг товарної продукції за планом;

2) розраховується фактичний рівень витрат на гривню товарної продукції:

Зф = витрати фактично / обсяг товарної продукції фактично;

3) розраховується умовна величина рівня витрат на гривню товарної продукції 1:

Зум 1 = витрати за планом, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції (тобто при фактичному обсязі випуску продукції, але плановій структурі продукції, планових змінних і постійних витратах) / фактичний обсяг товарної продукції при плановій структурі та планових цінах;

4) розраховується умовна величина рівня витрат на гривню товарної продукції 2:

Зум 2 = витрати за плановим рівнем на фактичний випуск продукції (тобто при фактичному обсязі випуску продукції, фактичній структурі продукції, але планових постійних і змінних витратах) / фактичний обсяг товарної продукції за плановими цінами;

5) розраховується умовна величина рівня витрат на гривню товарної продукції 3:

Зум 3 = фактичні витрати при плановому рівні постійних витрат (тобто при фактичному обсязі випуску, фактичній структурі продукції, фактичних змінних витратах, але планових постійних витратах) / фактичний обсяг товарної продукції за плановими цінами;

6) розраховується умовна величина рівня витрат на гривню товарної продукції 4:

Зум 4 = фактичні витрати / фактичний обсяг товарної продукції за плановими цінами;

7) розраховується вплив чинників:

а) зміни обсягу виробництва продукції: (Зум 1-Зпл);

б) зміна структури виробництва: (Зум 2 - Зум 1);

в) зміна рівня питомих змінних витрат на одиницю продукції: (Зум 3 - Зум 2);

г) зміна суми постійних витрат: (Зум 4 - Зум 3);

д) зміна оптових цін на продукцію: (Зф - Зум 4).

Також у ході аналізу визначають зміну собівартості порівнюваної продукції, витрат за найважливішими видами продукції та їх впливом на загальні показники собівартості, динаміку собівартості порівняно з минулим періодом, її відхилення від плану. Це дозволяє зосередити увагу на проведенні організаційно-технічних заходів щодо економії витрат на конкретних ділянках роботи.

До порівнюваної продукції належать вироби, що випускалися підприємством у звітному та в минулому році, якщо в минулому році їх виробництво не мало дослідного характеру. При проведенні аналізу порівнюються витрати на випуск цієї продукції з рівнем минулого року та з планом, розраховують вплив чинників на зміну собівартості порівнюваної товарної продукції за допомогою прийому ланцюгових підстановок. На зміну собівартості порівнюваної продукції впливають такі чинники: обсяг виробництва порівнюваної товарної продукції; структура порівнюваної товарної продукції; ресурсомісткості продукції; ціни і тарифи на матеріали, енергію, послуги тощо. Методика розрахунку їх впливу така:

1) вплив зміни обсягу виробництва порівнюваної товарної продукції:

[(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року) - (витрати на запланований випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року)] х (% зміни собівартості відносно рівня минулого року) / 100;

2) вплив зміни структури порівнюваної товарної продукції:

[(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року) - (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року)] х (100 - %зміни собівартості відносно рівня минулого року) / 100;

3) вплив зміни ресурсомісткості продукції:

[(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси) - (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року)];

4) зміна цін і тарифів на матеріали, енергію, послуги тощо:

[(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та фактичних цін на ресурси) - (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси)].

Після цього аналізують зміну собівартості одиниці найважливіших виробів. При цьому собівартість одиниці продукції розраховують за формулою:

С = (сума постійних витрат / обсяг виробництва продукції) + (сума змінних витрат на одиницю продукції).

Алгоритм проведення аналізу такий:

1) розраховується загальна зміна собівартості одиниці продукції порівняно з планом;

2) розраховується умовна собівартість одиниці продукції Сум 1 (при планових змінних і постійних витратах та фактичних обсягах виробництва);

3) розраховується умовна собівартість одиниці продукції Сум 2 (при планових змінних і фактичних постійних витратах та фактичних обсягах виробництва);

4) розраховується вплив чинників на зміну собівартості одиниці продукції:

а) зміни обсягу виробництва продукції: (Сум 1 - Спл);

б) зміни суми постійних витрат: (Сум 2 - Сум 1);

в) зміни питомих змінних витрат: (Сф - Сум 2).

3. Шляхи зниження прямих та непрямих витрат на виробництво продукції

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосередньою завданням аналізу є: перевірка обгрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлень резервів зниження собівартості; пошук шляхів їх мобілізації.

Зниження витрат на виробництво продукції є однією з найважливіших завдань кожного підприємства. Слід мати на увазі, що зниження собівартості продукції - це не одноразовий акт, а повсякденний процес, що вимагає системного підходу і єдиного управління. Це обумовлюється тим, що собівартість є узагальнюючим показником всіх видів витрат на одиницю продукції - трудомісткості, фондомісткості, енергоємності. Методи зниження витрат визначаються їх характером. Наприклад, зниження трудомісткості зазвичай вимагає технічної озброєності праці, а зниження матеріаломісткості - впровадження нових технологій. При управлінні діяльністю щодо зниження собівартості необхідно виходити, перш за все, з виявлення резервів, необхідних для цього. Слід розрізняти виробничі та поточні резерви.

Виробничі резерви передбачають створення у виробничому плані оптимального рівня резервів, що забезпечують надійне функціонування системи при можливих збоях. В умовах ринкових відносин їх величина залежить не тільки від обсягу виробництва, але і від руху цін на сировину, можливості швидкого його придбання і т.д. У ряді випадків, виходячи з прогнозу, руху цін доцільно створювати великі запаси сировини і навпаки.

Поточні резерви виявляються на основі зіставлення результатів діяльності до плану і підсумками попереднього періоду. До них відносяться: скорочення втрат сировини і робочого часу, ліквідація простоїв, боротьба з нераціональним використанням сировини. Важко скласти схему шляхів економії матеріальних ресурсів, загальну для всіх підприємств і кожного працюючого. Все залежить від характеру виробництва, від конкретних умов, в яких протікає виробничий процес.

Виявлення резервів зниження собівартості має спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Справа в тому, що сама діяльність підприємства по забезпеченню економії витрат у переважній більшості випадків вимагає витрат праці, капіталу і фінансів. Економічні чинники найповніше охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат. У сучасних умовах типовим є не збереження споживчих якостей, а економія на витратах в розрахунку на одиницю корисного ефекту або інших важливих для споживача характеристик. Економія, що дає фактичне зниження собівартості полягає в наступному:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використання нових комп'ютерних технологій, вдосконалення та модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів та ін.

2. Удосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт та продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, які не виконують норм виробітку. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності та довговічності обладнання; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів. Удосконалення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції. Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за регресивним позовами і т. п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

3. Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносного зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості. Відносне зміна амортизаційних відрахувань розраховується окремо. Частина амортизаційних відрахувань (як і інших витрат на виробництво) не включається до собівартості, а відшкодовується за рахунок інших джерел (спецфондів, оплати послуг на сторону, не включаються до складу товарної продукції, тощо), тому загальна сума амортизації може зменшитися. Зменшення визначається за фактичними даними за звітний період. Зміна номенклатури та асортименту виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різної рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по перемінних витрат за статтями калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури виробленої продукції на собівартість необхідно пов'язати з показниками підвищення продуктивності праці.

4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

5. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками. Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по знову вводиться в дію цехах і об'єктах.

Вплив на собівартість товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючих потужностей, зниження витрат виробництва і на основі зіставлення оптимального варіанта з фактичним виявити резерви. Якщо зміни величини витрат у аналізований період не знайшли відображення в вищевикладених чинниках, то їх відносять до інших. До них можна віднести, наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, зміна величини витрат, що включаються до собівартості продукції та ін. Виявлені в результаті аналізу фактори зниження собівартості і резерви необхідно підсумовувати в остаточних висновках, визначити сумарний вплив всіх факторів на зниження загальної величини витрат на одиницю продукції.

Висновок

Витрати на виробництво продукції є одним з найважливіших показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Керування витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною керування підприємством у цілому. Керування витратами на підприємстві необхідно насамперед для:

одержання максимального прибутку;

поліпшення фінансового стану фірми;

підвищення конкурентоздатності підприємства й продукції;

зниження ризику стати банкрутом й іншими цілей.

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється залежно від змін у техніку, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції й від величини витрат на її виробництво

...