Економічні потреби суспільства, їх сутність та структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна податкова служба України

Кам'янець-Подільська філія

Національного університету ДПС України

Реферат на тему:

"Економічні потреби суспільства, їх сутність та структура"

Виконала: Волощук Наталія Миколаївна

м. Кам'янець-Подільський 2013

Зміст

Вступ

1. Механізми дії та форми вияву закону потреб

2. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Основні шляхи та резерви підвищення ефективності його зростання

Висновок

Використана література

Вступ

Основна рушійна сила суспільного прогресу - людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини. Головним орієнтиром державної економічної політики має виступати суспільний інтерес, суть якого полягає у сталому і збалансованому суспільному прогресі. Економічні функції держави знаходяться в постійній динаміці; спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв'язку із суспільним прогресом. Нині економічна політика держави, її економічні функції формуються під впливом складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика - результат певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіюча сила. Функції держави як інструменту реалізації класових економічних інтересів обмежуються, поступаючись її загальноекономічним і загально-соціальним функціям.

Потреба - це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

1. Механізми дії та форми вияву закону потреб

Свої потреби людина в переважній більшості випадків задовольняє завдяки процесу праці, а в більш узагальненому визначенні - через процес суспільного виробництва. Від його розвитку і залежить не тільки рівень, але і якість задоволення потреб людини й суспільства. При цьому першопричина появи потреби (чи це усвідомлення людиною якогось свого бажання, чи то потреба, яка виникла в самому виробництві) немає жодного значення. Задоволення потреб може бути забезпечено тільки через виробництво.

Потреби як конкретної людини, так і всього суспільства мають як кількісну, так і якісну характеристики. З кількісного боку це завжди бажання мати певну кількість благ, що задовольняють одну або кілька конкретних потреб окремої людини або угруповання людей. З якісного боку це завжди певна сукупність благ, яка є бажаною, а то й єдино прийнятною для конкретної людини. Ця якісна сторона, формування потреби залежить від дуже багатьох чинників, але вона існує і з нею слід в умовах будь-якої економіки постійно рахуватись.

Візьмемо для приклада потребу людини в їжі. Скажімо, загальна щоденна потреба якоїсь пересічної дорослої людини становить 2000 калорій. Але задоволення цієї потреби може бути забезпечено в одному випадку, скажімо, хлібом і салом, а в іншому - хлібом, м'ясом, молоком, овочами й фруктами. Звичайно у другому випадку ми маємо потребу (а вона ще до задоволення може бути дуже чітко сформована як конкретні бажання), що якісно відрізняється від попередньої, є більш високою, ніж перша. Цей якісно інший рівень обумовлений не тільки більш різноманітним набором продуктів, але й кінцевою дією цих благ на людину, її життя і розвиток. Зрозуміло, що з позиції розвитку людини більш прийнятним є споживання не першого, а другого набору благ [7, С. 65].

Постійне зростання потреб в економічній літературі отримало назву закону зростання потреб. Цей закон відображає процес поступового просування і людини, і суспільства загалом до все більш різноманітного й багатого життя. Щоправда, серед західних учених більш поширеною є констатація цієї залежності як тенденції.

Якісна сторона потреб теж змінюється переважно саме в напрямі посилення зростання якості самих бажань людини. Ці зміни теж можна пов'язати з дією закону зростання потреб, який за певних умов виявляється не тільки через кількісну характеристику потреб, а й через якісну. Особливо це чітко можна проілюструвати за тими потребами, де є межа насиченості.

Усі потреби людини задовольняються певними благами. Ці блага завжди мають свою корисність, тобто здатність задовольняти якусь потребу(або ж якісь потреби) людини чи суспільства загалом. Без такої корисності благо не існує як благо. Але при цьому з усієї сукупності благ слід виділити так звані економічні блага. Це всі ті блага, які виступають певним наслідком людської діяльності.

Якщо ж вони не є таким наслідком, а існують у природі вільно і в кількості, достатній для повного й постійного задоволення якоїсь потреби людини, то таке благо (чи блага) не є економічними. Прикладом може бути повітря, що конче необхідно людині для її існування і водночас не є наслідком людської діяльності. Економічна теорія має справу тільки з економічними благами.

Економічні блага - це ті блага, які виробляються за допомогою праці і їх завжди можна отримувати в обмеженій кількості, якщо її порівнювати з сьогоднішніми або прийдешніми потребами. Це означає, що дія закона зростання потреб постійно наштовхується на перепони, пов'язані з обмеженістю тих благ, за допомогою яких забезпечується задоволення потреб людини.

Отже, завжди існує проблема нестачі економічних благ, проблема рідкості, яка тісно пов'язана з реальною проблемою рідкості ресурсів. Це перший аспект дії закону зростання потреб [4, С. 75].

Другий аспект дії названого закону пов'язаний з проблемою альтернативного використання благ. Справа в тому, що є потреби, які можна задовольнити не одним благом, а кількома. З іншого боку, одне й те саме благо можна застосувати для задоволення багатьох потреб. Ця можливість тісно пов'язана з рідкістю, і зв'язок тут полягає в тому, що в умовах певної рідкості благ досить часто задовольняючи потреби, доводиться вибирати одну або кілька альтернативних можливостей задоволення потреб.

Наявність проблем рідкості ресурсів і альтернативності їх використання під час задоволення потреб призводить до того, що процес вирішення суперечності, яка народжується дією закону зростаючих потреб, з одного боку, і певною обмеженістю ресурсів та можливостей у суспільства в налагодженні їх задоволення з іншого, реалізується через пошук оптимальної організації поведінки людини, яка намагається максимально задовольнити свої потреби і водночас змушена враховувати рідкість ресурсів і можливість їх альтернативного використання.

Вирішення проблеми пошуку оптимальної організації суспільного виробництва спирається не тільки на дію закону зростання потреб, а й на дію закону економії праці. Останній полягає в тому, що людина (як на своєму рівні, так і на рівні всього суспільства) намагається зменшити в тому чи іншому економічному благові кількість як живої, так і уречевленої праці, і в такий спосіб задовольнити більшу кількість потреб, використовуючи відносно меншу кількість ресурсів.

Дія закону зростання потреб вимагає постійного розвитку виробництва й нарощування його масштабів. Але це наштовхується на обмеженість ресурсів, тому перед кожним суспільством постає питання формування потреб. Це надзвичайно складний і важко регульований процес, але суспільство для досягнення мети задоволення потреб як у поточному, так і в перспективних періодах повинно постійно дбати про формування потреб [9, С. 156].

2. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Основні шляхи та резерви підвищення ефективності його зростання

Нераціональне природокористування в агропромисловому комплексі України є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, обгрунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і, особливо, в його продовольчому комплексі.

Розвиток агропромислового виробництва супроводжується майже повсюдним забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та іншими агрохімікатами ґрунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси продукції рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні умови життя людей, на якість природного середовища і здоров'я населення.

Забруднення оточуючого природнього середовища, надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва привели до появи в складі харчових продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин не перевищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних захворювань.

Нарощування промислового виробництва без належного еколого-економічного обґрунтування призвело до посилення ресурсної напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і прогресуючого зростання факторів "екологічного ризику". Серед них - забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих випадках - відсутність газоочистки та автоматичного контролю за приладами, низька технологічна дисципліна.

Важливою проблемою є розробка принципово нової екологічної стратегії соціально-економічного розвитку країни, визначення пріоритетів у сфері екології на державному, регіональному, місцевому рівні. В основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку необхідно закласти слідуючи основні принципи: пріоритет екології над економікою; пріоритет екологічних критеріїв показників і вимог над економічними; раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв'язання ресурсноекологічних проблем на місцеві органи влади і управління; інтеграція екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у практиці господарської діяльності еколого-економічних нормативів, показників, стандартів і вимог; чітке визначення державних, регіональних та місцевих екологічних пріоритетів на різні строки прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів вирішення екологічних проблем. Основними напрямами еколого-економічної політики держави з метою реалізації цілей сталого розвитку є наступні:

- врахування вимог екологічної безпеки при здійсненні структурної перебудови;

- формування якісної структури споживання на основі принципів раціональності та безвідходності;

- перехід до загальної системи платного природокористування;

- регіональний, а не галузевий підхід до охорони природи [9, С. 116].

Природоохоронні, екологобезпечні й ресурсозберігаючі напрями науково-технічного прогресу повинні бути пріоритетними. Можливості реалізації комплексу заходів в подоланні екологічної кризи та оздоровлення навколишнього природного середовища як на рівні країни, так і на регіональному рівнях визначаються в основному трьома факторами (економічний, науково-технічний потенціал). Дефіцит вітчизняного екологічного обладнання стримує інвестування природоохоронних програм і окремих заходів. Таке становище пояснюється обмеженістю як фінансових ресурсів, так і матеріальної основи їх реалізації.

Виникає необхідність створення єдиної системи регіонально-економічного регулювання і контролю за дотриманням екологічних стандартів, забезпечення якості навколишнього середовища. Слід створити єдиний орган, який ефективно і цілеспрямовано регулюватиме та контролюватиме процеси природокористування, відтворення, збереження, охорони й примноження природних ресурсів, навколишнього середовища загалом, а також реалізацію заходів екологічного призначення у відповідності до чинного законодавства.

До компетенції місцевих органів управління мають входити заходи щодо реалізації стратегії охорони довкілля конкретного регіону: встановлення гранично допустимих норм забруднення; застосування економічних регуляторів природокористування (місцевих податкових пільг, субвенцій, дотацій, премій, компенсаційних і штрафних платежів за спричинену шкоду); введення обмежень на виробничу діяльність, пов"язану із забрудненням навколишнього середовища, визначення порядку "екологічного" страхування підприємств.

З метою упорядкування джерел фінансового забезпечення природоохоронної діяльності в країні необхідно створити цільові фонди охорони і відтворення природних ресурсів на підприємствах - природокористувачах, при місцевих та державному бюджетах з наступною трансформацією цих фондів у екологічні банки.

Екологічні фонди можуть створюватись за рахунок різних джерел, а саме: амортизаційних відрахувань на відновлення природоохоронних об'єктів; податків на підприємствах за забруднення навколишнього середовища; субсидій з бюджетів; внесків по страхуванню від екологічних аварій; добровільниих внесків та інших джерел.

Формування і реалізація еколого-економічної політики на перспективу базується на необхідності взаємного узгодження екологічної і економічної концепцій. Без урахування екологічного фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки країни, в тому числі її продовольчого комплексу. Це вимагає прийняття рішень з екологічної оцінки економічної політики, тобто визначення прямих та непрямих можливих наслідків проектів, оцінка варіантів співвідношень між економічною вигодою і можливою шкодою навколишньому середовищу. Тільки такий підхід дає можливість визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і сприяти позитивному впливу економічної політики на навколишнє середовище.

Організаційно-економічний механізм управління навколишнім середовищем повинен включати: економічне стимулювання ресурсозберігаючої і середовищезахисної діяльності; організаційні заходи, що забезпечують виконання природоохоронних заходів [8, С. 97].

Характер потреб у кожній країні носить своє забарвлення та залежить від сукупності суспільних умов розвитку, що включає рівень розвитку продуктивних сил, відносин власності, особливостей розвитку виробництва тощо [7, С. 83]. економічний суспільний природний

Висновок

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах - літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення - до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опо­середкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Використана література

1. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

4. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д. Базилевича. - 6-те вид., доп. і пе-рероб. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник/ В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко и др.; За наук. ред. В.Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

7. Основи економічної теорії : Підручник/ О.О. Мамалуй, О.А. Гриценко, Л.В. Гриценко та ін., За заг. ред. О.О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 478 с.

8. Основи економічної теорії : Підручник/ Ред. В.А. Предборський; М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України. - К.: Кондор, 2002. - 621 с.

9. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко. - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

Размещено на Allbest.ru