Регулювання економічної конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність економічної конкуренції

економічний конкуренція законодавство

Економічні закони, що діють в Україні, мають ринкове спрямування та одержують необхідну нормативну підтримку. Серед інших специфічних законів ринково - приватного засобу виробництва виняткове місце посідає закон конкуренції. Самі конкурентні відносини виникають під час виробництва та реклами товарів, у процесі вибору контрагентів - постачальників комплектувальних виробів, сировини, обладнання, а також продавців унікальних технологій, підприємств - збутовиків та ін. при збуті товарів споживачам та їх післяпродажному обслуговуванні тощо.

Питанням виникнення, формування, становлення та розвитку законодавства України про захист економічної конкуренції приділяли увагу такі вчені, як С.С. Валітов, І. І. Дахно, В.К. Мамутов, О.О. Чувпило та інші. Сучасна історія законодавства України про захист економічної конкуренті: починається з прийняття 16.07.1990 р. Декларації про державний суверенітет України, відповідно до якої у державі було взято напрям на самостійну економічну політику, метою якої є створенні ефективного механізму регулювання економічних відносин.

Провідну роль у досягненні цієї мети і відіграє законодавство України про захист економічної конкуренції, яке не тільки захищає суб'єктів господарювання від противоправних посягань, а й стимулює розвиток економічних та конкурентних відносин в економіці та у суспільстві в цілому.

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько - правовому обороті, має економіко - правову природу. Існує безліч його визначень, запропонованих як економістами так і правниками.

Серед яких: конкуренція - це боротьба між виробниками або постачальниками, підприємствами, фірмами за найбільш вигідні умови виробництва і збуту з метою досягнення кращих результатів своєї підприємницької діяльності.

Конкуренція - боротьба фірми за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегментах ринку.

Конкуренція - змагання учасників господарського обороту на ринку, коли жодний з них не може здійснити вирішальний вплив на загальні умови реалізації на ринку даного товару.

Легальне закріплення поняття конкуренція отримало у ст. 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» де економічна конкуренція визначається як, змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Щодо можливостей розвитку конкуренції економістами виокремлюється два типи ринків:1) недосконалий конкурентний ринок 2) досконалий конкурентний ринок (заснований на принципах вільної торгівлі)

Досконала конкуренція. За умов досконалої конкуренції ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва - мобільні;

кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту,

витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.

Недосконала конкуренція. З попереднього викладеного матеріалу видно, що»… досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є ефективними» На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції є

монолістична, олігополія та олігопсонія, монополія.

Монополістична конкуренція - це ринок для якого характерна диференціація продукції, де покупці розглядають продукти конкуруючих продавців як близькі, але не повністю взаємозамінюючі.

Основні риси ринку монополістичної конкуренції:

Наявність на ринку багатьох дрібниць покупців та продавців;

Усі продавці та покупці мають досконалу інформацію про ціни на ринку, характеристики товарів, що продаються;

Вступ на ринок та вихід з нього цілком вільний;

Продукти, що реалізуються з точки зору продавця різні.

Підприємці на ринку монополістичної конкуренції суперечать не стільки через ціни, скільки через диференціацію продукції. Кожен підприємець в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром та визначає ціни на нього незалежно від своїх конкурентів.

Законодавство України про захист економічної конкуренції лише обмежує ринкову владу монополістів, воно не створює системи вільного підприємництва та конкуренції, а встановлює певні обмеження поведінки суб'єктів господарювання на ринку.

В економічних відносинах між суб'єктами господарювання практикується «монопсонія» - ринок єдиного покупця. Монопсонія (гр. monos - один, psoneo - купляю) - ринок, на якому діє один покупець (ринок одного покупця). Термін вперше було застосовано і введено в економіко-термінологічний обіг Джоаном Робінсоном. На жаль, в чинному законодавстві України про захист економічної конкуренції цей термін не застосовується і не розтлумачується. Некомерційна монопсонія може служити засобом підтримки деяких важливих секторів економіки, наприклад сільського господарства: держава страхує його від можливих втрат, у випадках особливо високого врожаю, шляхом скупівлі за твердими цінами зайвої сільськогосподарської продукції.

В економіці будь-якої країни існують сфери, які з самого початку відбулися як монопольні, - так звані природні монополії.

Існують три види монополії: адміністративна, економічна, природна.

Адміністративна монополія (administrative monopoly) - це монополія яка виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям.

Економічна монополія (economic monopoly) - це монополія поява якої обумовлено економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне становище на ринку.

Під природною монополією розуміється стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари.

лігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, дуже чуттєвих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути і несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців вважає, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок. Кожен продавець чуйно реагує на стратегію і дії конкурентів. Якщо якась сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко переключаться на цього постачальника. Іншим виробникам стали доведеться реагувати або теж зниженням цін, або пропозицією більшого чи числа обсягу послуг. Олігополіст ніколи не випробує впевненості, що може домогтися якогось довгострокового результату за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не піти його прикладу. І тоді йому доведеться або повертатися до колишніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

В економічній літературі прийнято розділяти конкуренцію за її методам на цінову і нецінову, або конкуренцію на основі ціни і конкуренцію на основі якості.

Цінова конкуренція сходить до тих далеких часів вільного ринкового суперництва, коли навіть однорідні товари пропонувалися на ринку по найрізноманітніших цінах. Зниження ціни було тією основою, з допомогою якої промисловець виділяв свій товар, привертав до нього увагу і, в кінцевому рахунку, завоював собі бажану частку ринку.

У сучасному світі, коли ринки монополізовані, розділені між незначним числом великих фірм, які захопили ключові позиції виробники прагнуть, можливо, довше утримати ціни постійними, щоб, цілеспрямовано знижуючи собівартість і витрати на маркетинг, забезпечити зростання прибутку. На монополізованих ринках ціни, як говорять економісти, втрачають еластичність.

Цінова конкуренція застосовується головним чином фірмами-аутсайдерами в їх боротьбі з монополіями, для суперництва з якими у аутсайдерів немає сил і можливостей у сфері нецінової конкуренції. Крім того, цінові методи використовуються для проникнення на ринки з новими товарами, а також для зміцнення позицій у разі раптового загострення проблеми збуту.

Нецінова конкуренція висуває на перший план більш високу, ніж у суперників, надійність, меншу «ціну споживання», більш сучасний дизайн. До нецінових методів відносять також надання покупцям великого комплексу послуг, залік зданого товару в якості першого внеску за новий, поставку обладнання вже не «під ключ», а на умовах «готова продукція в руки». Менше енергоспоживання, знижена металоємність, запобігання забруднення природи та інші аналогічні поліпшені споживчі властивості висунулися в останнє десятиліття на провідне місце в переліку нецінових аргументів на користь товару.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є: - зниження цін; - підвищення якості продукції; - розвиток до - й після продажного обслуговування; - створення нових товарів і послуг

Несумлінна конкуренція. Поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби - т.зв. несумлінна конкуренція:

Основними методами несумлінної конкуренції є:

- економічне (промислове) шпигунство; - підробка продукції конкурентів; - підкуп і шантаж; - обдурювання споживачів; - махінації з діловою звітністю; - валютні махінації; - приховування дефектів тощо. - фальсифікація фірмової продукції - науково-технічне шпигунство. Саме промислове шпигунство, так би мовити, «створило» патент на винахід.

3 Законодавство про захист економічної конкуренції

Підтримка та захист конкуренції є обов'язковою складовою державної економічної політики, що зумовлюється важливим функціональним значенням цього економічного закону. Так основними функціями конкуренції є: створення дійових стимулів для розвитку суспільного виробництва; одночасне підвищення якості товарів та зниження витрат на їх виробництво; формування механізму «природного» відбору найбільш ефективних суб'єктів господарювання; прискорення розвитку інноваційного процесу; надання можливості вільного усім учасникам відносин у сфері господарювання; відкриття нових потреб та засобів їх задоволення для створення нових продуктів тощо. Разом з тим закон конкуренції, як й інші економічні закони, без належної підтримки з боку держави згодом перетвориться на фікцію. Як свідчить світова практика, економічно могутні суб'єкти господарювання своїми спільними діями можуть впливати на ціни маніпулювати ними та штучно створювати дефіцит, чим надавати ринку рис недосконалої конкуренції. Отже, за умови функціонування на ринку суб'єктів господарювання з різними економічними потужностями, за різних можливостей доступу до нових технологій та інших важливих ресурсів саме держава має забезпечити безперебійну дію закону конкуренції шляхом формування й підтримання належного конкурентного середовища.

Аналіз проблеми формування конкурентного середовища в Україні дозволяє виділити три складові конкуренції, які перебувають в епіцентрі уваги держави:

Конкуренція між вітчизняними суб'єктами господарювання на 1.внутрішньому ринку; 2.конкуренція між вітчизняними суб'єктами господарювання та іноземними суб'єктами господарювання у межах національного ринку.

Законодавство України про захист економічної конкуренції та монополізму в економіці України ґрунтується на положеннях Конституції України - ст. 42 містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем ринку й обмеження конкуренції та скла дається із гл. 3 розділ 1 Господарського кодексу України, законів України «Про захист економічної конкуренції», та інших нормативно правових актів.

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. З набранням чинності Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України «Про Антимонопольний комітет України», який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та ново-створеним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій. Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

2. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства. До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Четверту групу порушень законодавства становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає у тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а

також примушувати інших суб'єктів господарювання до: антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

узгоджених дій, визначених статтями 7,8,9 та 10 Закону;

участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної ст. 22 Закону (ст. 18 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону. Статтею 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не допускається обмежувальна діяльність об'єднань шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою.

Висновок

Економічна конкуренція визначається як, змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави.

До негативних наслідків - те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і т. і.

Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство.

Размещено на Allbest.ru