Аналіз використання робочого часу і продуктивності праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Аналіз використання робочого часу і продуктивності праці на підприємстві

з дисципліни: "Економічний аналіз"



Зміст

1. Аналіз використання робочого часу

2. Аналіз продуктивності праці на підприємстві

Список використаної літератури



1. Аналіз використання робочого часу

Використання робочого часу є основною кількісною характеристикою ефективності і раціональності використання робочої сили та основним фактором продуктивності праці. Економне і ефективне використання робочого часу є основною умовою виконання виробничої програми і забезпечення ефективної і стабільної діяльності підприємства. Саме тому аналіз використання робочого часу є необхідною умовою забезпечення ефективного управління і відповідно складовою системи економічного аналізу підприємства.

Аналіз використання фонду робочого часу є традиційним напрямком економічного аналізу на підприємстві і розглядається у переважній більшості підручників.

Ліквідація втрат робочого часу загалом має велике народногосподарське значення, оскільки дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових капіталовкладень.

Аналіз використання робочого часу доцільно проводити у трьох напрямках:

1. загальна оцінка використання робочого часу;

2. виявлення втрат робочого часу;

3. виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Головними завданнями аналізу використання робочого часу на підприємстві є:

- загальна оцінка використання робочого часу;

- виявлення факторів і розміру їх впливу на використання часу;

- виявлення втрат робочого часу, непродуктивного його використання;

- вивчення причин, які зумовили втрати робочого часу (цілоденні і внутрішньо-змінні) та непродуктивне його використання;

- розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва;

- розроблення заходів щодо раціонального використання робочого часу.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу" (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік). Додатково залучаються для аналізу дані табельного обліку, плановий (номінальний) баланс робочого часу, дані оперативного та вибіркового обліку (фотографії, самофотографії робочого дня окремих робітників, хронометраж операцій і робочих процесів, спостереження в цехах і на дільницях).

Основною кількісною характеристикою використання робочого часу є показники тривалості робочого часу.

Як свідчить статистика, загальна величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. Зараз законодавче встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин). Одиницями виміру робочого часу є людино-день і людино-година. Показником, який характеризує використання трудових ресурсів за відповідний період часу є фонд робочого часу.

Найбільш загальними показниками для аналізу використання часу є:

- відпрацьовано днів - характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні). Він залежить від кількості вихідних і святкових днів та днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством, кількості днів непрацездатності, неявок на роботу з дозволу адміністрації, прогулів та іншого;

- відпрацьовано годин;

- тривалість робочого дня - залежить від величини нормативного робочого тижня, часу простою упродовж дня, зафіксованого в обліку, часу надурочної роботи, часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством;

- тривалість робочого часу - характеризує тривалість робочого періоду в днях.

Використання робочого часу для всіх категорій робітників аналізується за допомогою таких показників:

- середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);

- середня тривалість робочого дня (зміни).

Перший показник (середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період), який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів, як:

- кількість вихідних і святкових днів;

- кількість днів чергової відпустки;

- інші види відпусток, передбачених законодавством;

- кількість днів непрацездатності;

- неявка на роботу з дозволу адміністрації;

- прогули;

- інші.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від:

- величини нормативно встановленого робочого тижня;

- часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;

- часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);

- часу надурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.

Збільшення середньої тривалості робочого дня ще не свідчить про покращення використання робочого часу, це лише є свідченням зростання часу середнього перебування робітників на роботі та підвищення власне робочого часу.

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз проводять для кожної категорії працівників, кожного підрозділу і підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз необхідно проводити щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив факторів на зміну фонду робочого часу (ФРЧ):

- чисельності робітників (ЧР);

- кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);

- середньої тривалості робочого дня (Т).

Зв'язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі:

ФРЧ = ЧР * Д * Т

Методом ланцюгових підстановок встановлюється вплив цих факторів на величину фонду робочого часу.

У загальну кількість відпрацьованих робітниками годин включають і години, відпрацьовані надурочно. Якщо їх виключити, то фактична кількість годин роботи в середньому на одного робітника буде меншою, а розмір втрат відповідно зросте.

Наявність надурочних годин роботи певною мірою компенсує втрати робочого часу, оскільки випуск продукції збільшується. Але це не впливає на показник годинної продуктивності праці, бо одночасно зі збільшенням випуску продукції збільшуються й затрати праці. Під час аналізу використання робочого часу важливим є аналіз втрат робочого часу.

Він включає:

- аналіз зафіксованих в обліку втрат робочого часу, шляхом аналізу відхилення фактичного рівня вищезгаданих показників від планового. Аналіз цих втрат можна деталізувати, визначивши втрати через неявки на роботу з дозволу адміністрації, прогули й цілодобові простої, внутрішньо-змінні простої, зафіксовані в обліку, облікований брак продукції тощо;

- аналіз втрат від непродуктивного використання робочого часу, пов'язаних із випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку, випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво), списанням на збитки загублених або вкрадених деталей, несанкціонованим виробництвом іншої "лівої" продукції.

Аналізуючи використання робочого часу на підприємстві, необхідно визначити загальні втрати робочого часу, цілоденні та внутрішні.

Загальні втрати робочого часу (?Твт) визначаються:

1) як різниця між фактично відпрацьованим часом усіма робітниками за звітний період в урочний час (з фактично відпрацьованого часу вираховується час, відпрацьований надурочно) та часом, передбаченим для виконання планового завдання з випуску продукції, перерахованого на фактичну чисельність робітників.

Алгоритм розрахунку:

?Твт = (ФРЧф - Тнв) - (ФРЧб / ЧРб * ЧРф)

2) як сума добутку втрат робочого часу, допущених одним робітником, і фактичної чисельності робітників і відпрацьованих надурочно годин:

?Твт = (Тф - Тб) * ЧРб + (-Тнв)

Цілоденні втрати робочого часу (?Твт.д.) розраховуються за наступними формулами:

1) як різниця між відпрацьованими людино-днями фактично та відповідно до прогнозу, перерахованими на фактичну чисельність робітників (людино-днів):

Тв = (Дф - Дб) * ЧРф

2) як множення цілоденних втрат робочого часу одним робітником на фактичну чисельність робітників (людино-днів):

?Тчв = (Дф - Дб) * ЧРф * Тб або ?Тчв = ?Тв * Тб

Внутрішньо-змінні втрати робочого часу (?Твт.ч.) розраховуються:

1) як різниця між загальними втратами робочого часу та цілоденними втратами, обчисленими в годинах:

?Твт.ч. = ?Твт - ?Тчв

2) як зміна середньої тривалості робочого дня, помножена на кількість днів, відпрацьованих одним робітником фактично та помножена на фактичну кількість робітників плюс години надурочної роботи:

?Твт.ч. = (Тф - Тб) * Дф * ЧРф + (-Тнв)

Аналіз втрат робочого часу необхідно спів ставляти із аналізом випуску продукції. Втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення випуску продукції. Вони можуть компенсуватися підвищенням продуктивності праці.

Зафіксовані в обліку та виявлені методом вибіркових обстежень внутрішньо-змінні простої групуються за причинами, що дає можливість розробити заходи щодо їх скорочення.

Вивчення конкретних причин втрат і непродуктивних витрат робочого часу дозволять вжити необхідні заходи для їх усунення.

Причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньо-змінних) можна встановити порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу.

За лікарняними листками вивчають причини захворювань і розробляють заходи щодо поліпшення умов праці, профілактики захворювань.

Потрібно перевірити, з яких причин надавались адміністративні відпустки.

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні втрати робочого часу. Вони складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).

Під час аналізу слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини:

- неявка на роботу з дозволу адміністрації;

- прогули й цілодобові простої;

- внутрішньо-змінні простої, зафіксовані в обліку;

- облікований брак продукції.

Проте не обліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими.

Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також із непродуктивною роботою, тобто:

- випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;

- випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво);

- списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;

- несанкціонованим виробництвом іншої "лівої" продукції.

Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищує фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних втрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості продукції;

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат;

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням виробничих витрат;

5) розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення (п. 2 + п. 4);

6) обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників до фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньо-годинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньо-змінними втратами робочого часу.

При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (таблиця).

Таблиця - Головні напрями досліджень при аналізі організації праці:

№	Напрям досліджень	Характеристика
1	2	3
1	Аналіз режиму роботи підприємства	Аналіз і оцінка режиму роботи підприємств проводяться, виходячи з можливостей найбільш інтенсивного використання виробничого устаткування, досягнення пропорційності у роботи всієї технологічної і загальновиробничої систем машин, дотримання раціонального режиму праці та відпочинку.
2	Аналіз умов праці працюючих	Аналіз умов праці проводиться на оцінками ступеня її монотонності та напруженості, шкідливого впливу на здоров'я, важкості фізичної праці та ін. Результатом таких досліджень є визначення напрямів подолання монотонності праці та скорочення застосування ручних робіт, ліквідації важкої фізичної праці, забезпечення необхідну санітарно-гігієнічних умов тощо.
3	Аналіз стану та якості нормування праці	Аналіз стану та якості нормування праці проводиться за станом охоплення робіт з нормування, обґрунтованістю та напруженістю чинних норм та оцінкою ступеня їх виконання. Стан нормування праці на підприємстві характеризує показник частки нормованих робіт у їх загальному обсязі. Цей показник визначають як у розрізі окремих виробництв, так і за категоріями працюючих. Ступінь прогресивності норм визначається за часткою науково та технічно-обґрунтованих норм у загальній їх кількості та за масштабами перегляду. Часто в аналізі використовують середній процент виконання норм праці, який дає загальну характеристику їх виконання.

Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для суб'єктів господарювання, які працюють в одну зміну.

При двох і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник - коефіцієнт змінності робітників.

Він розраховується шляхом ділення загальної чисельності робітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільший зміні. Тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював суб'єкт господарювання кожен робочий день.



2. Аналіз продуктивності праці на підприємстві

Продуктивність праці - один із найважливіших узагальнюючих показників діяльності кожного підприємства. Він характеризує якісний бік використання робочої сили на підприємстві, є найважливішим якісним показником ефективності використання трудових ресурсів підприємства, а також головним фактором зростання обсягів виробництва продукції та економічного зростання загалом.

Зростання продуктивності праці має велике народногосподарське значення, оскільки підвищення ефективності використання трудових ресурсів дає змогу:

- збільшити обсяги випуску і реалізації продукції;

- знизити собівартість продукції та її ціни;

- підвищити конкурентоспроможності продукції на ринку;

- збільшити прибутки і відрахування у бюджет та фонди;

- зміцнити фінансовий стан підприємства;

- створити позитивний імідж підприємства.

Все це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу.

Аналіз продуктивності праці на підприємстві розглядається у переважній більшості підручників.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт, товарів, послуг) у грошовому або натуральному виразі, котра виробляється одним працюючим (робітником) за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Останній показник називають трудомісткістю продукції. Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - за зниженням трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну (квартальну, річну) продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино-годин і людино-днів, а інші - як відношення того самого обсягу до середньої за списком чисельності робітників або всіх працівників.

За умов ринкового господарювання ці показники використовуються для внутрішніх інформаційних потреб оперативного управління виробництвом, а також для визначення тієї чи іншої економічної вигоди, що очікується в майбутньому.

Продуктивність праці визначають у:

- натуральних вимірниках - при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або кілька подібних;

- трудових вимірниках - передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;

- вартісних вимірниках - найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві чи галузі.

Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну (валову) продукцію необхідно перерахувати в порівнянних цінах, що забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Оцінку продуктивності праці здійснюють, як правило, за виробітком промислової продукції в порівняльних цінах, тобто за вартісним показником, оскільки його можна застосовувати для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітністю продукції (різноманітними роботами, послугами).

Обчислюють середній виробіток промислової продукції у розрахунку на одного працюючого або на одного робітника.

Для цього вартість продукції в порівняльних цінах відносять до середньооблікової чисельності працюючих (промислово-виробничий персонал) або робітників.

Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності 2-ПВ "Звіт із праці" і 1-п "Звіт підприємства з продукції", 6-ПВ "Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів".

А також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці, інші оперативні дані.

Завданнями аналізу показника продуктивності є:

- оцінка рівня продуктивності праці та її динаміки;

- дослідження впливу факторів на зміну продуктивності праці;

- виявлення резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів та розроблення заходів щодо їх мобілізації.

Аналіз продуктивності праці здійснюється в такій послідовності:

1) Аналіз рівня і динаміки продуктивності праці та загальна оцінка виконання плану - оцінюють фактичний рівень показників продуктивності праці за звітний період (місяць, квартал, рік) та порівнюють їх з плановими (розрахунковими) та з фактичними показниками базового періоду. Визначають абсолютне та відносне відхилення. Спочатку аналізують загальний показник продуктивності праці - виробіток одного працюючого. Потім слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо. Рівень продуктивності праці одного працюючого (одного робітника) доцільно порівняти зі середньогалузевим рівнем, з передовими підприємствами, які випускають аналогічну продукцію. Таке порівняння сприятиме виявленню резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

2) Визначення впливу окремих чинників на продуктивність праці - аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньо-годинного виробітку одного робітника. Останній показник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та ін. Завершають аналіз підрахунком резервів зростання продуктивності праці та опрацюванням заходів з їх реалізації. З огляду на можливості впливу і врахування в практичній діяльності підприємства фактори поділяються на:

- зовнішні (законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення, природні умови, рівень розвитку науки);

- внутрішні (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали й енергія, організація виробництва і праці, система стимулювання).

Для аналітичних цілей можна використовувати інші групування факторів. За одним із них усі фактори, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об'єднати в декілька груп (рис.).

У ході дослідження впливу факторів на рівень продуктивності праці особливу увагу потрібно приділити аналізові використання робочого часу як основного резерву підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим (або середня продуктивність праці одного працюючого) - (РВП). Величина його залежить від виробітку робітників (ВР), їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВР) (фактори першого рівня підпорядкування), кількості відпрацьованих днів (Д), тривалості робочого дня (Т), середньо-годинного виробітку робітника (ГВР) (фактори другого рівня підпорядкування).

Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:

РВП = ПВР * ВР = ПВР * Д * Т * ГВР

Рис. - Групування факторів зростання продуктивності праці:

Це детермінована функціональна мультиплікативна модель, вплив наведених факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо.

Аналогічно аналізується зміна середньорічного виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середньо-годинного виробітку:

?РВр = Д * Т * ГВР

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, середньо-годинну продуктивність праці одного робітника.

Величина цього показника залежить від факторів, пов'язаних із трудомісткістю продукції і вартістю її оцінки. До першої групи факторів належать такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу у зв'язку з браком і його виправленням. До другої групи входять фактори, пов'язані зі зміною обсягу виробництва через зміну структури виробництва і рівня кооперованих поставок. Скористаємося методикою розрахунків цього показника, запропонованою Г.В. Савицькою. Для визначення впливу цих факторів на середньо-годинну продуктивність праці необхідно розрахувати три умовні показники методом ланцюгових підстановок. Для розрахунку першого необхідно фактичний обсяг товарної продукції скоригувати на величину структурних змін (?ТПстр) і кооперованих поставок (?ТПкп), а величину відпрацьованого часу (ЛГр) - на непродуктивні затрати часу (ЛГн) і планову економію часу від впровадження НТП (ЛГе), ураховуючи, що розрахунки мають бути порівнянними з плановими і виконуватися з урахуванням планової структури, планового технічного рівня та фактично відпрацьованого часу:



Порівнюючи одержаний результат з плановим, установлюємо зміну середньо-годинної продуктивності одного робітника за рахунок інтенсивності праці (ГВінт) у зв'язку з поліпшенням організації виробництва:

ГВінт = ГВ1 - ГВр.пл

Алгоритм розрахунку другого умовного показника буде таким:

Різниця між другим і першим умовними показниками - це результат зміни середньо-годинного виробітку за рахунок надпланової економії часу (ГВе) у зв'язку з впровадженням заходів НТ:

ГВе = ГВ2 - ГВ1

Алгоритм розрахунку третього умовного показника відрізняється від другого лише браком коригування на непродуктивні витрати часу, тобто:

Якщо відняти від значення третього умовного показника значення другого, то одержимо вплив непродуктивних витрат часу (ГВн) на рівень середньо-годинної продуктивності праці одного робітника:

ГВн = ГВ3 - ГВ2.



Порівнюючи третій умовний показник із фактичним, визначимо зміну середньо-годинної продуктивності праці за рахунок структурних зрушень (ГВстр):

ГВстр = ГВр.ф - ГВ3

На закінчення аналізу необхідно підрахувати вплив усіх названих факторів на середньо-годинну продуктивність праці одного робітника:

?ГВр = ГВінт ± ГВе ± ГВн ± ГВстр

3) Розробка пропозицій і заходів щодо підвищення продуктивності праці. Планування й організації виробництва необхідно обов'язково враховувати можливості зростання рівня показників, пов'язаних із цілоденними, внутрішньо-змінними, невиробничими втратами робочого часу, а також можливе зростання продуктивності праці робітників-відрядників. Однак зростання продуктивності праці слід відрізняти від її інтенсивності (підвищення ступеня експлуатації), що є суттєвим як в управлінні трудовими відносинами, так і соціальної справедливості праці. Зростання продуктивності праці можливе лише за умови додаткових інвестицій, що передбачає вихідну оцінку обґрунтованості завдань зростання її продуктивності.

4) Аналіз впливу окремих факторів на обсяг товарної продукції. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць, використовуючи модель:

?ТП = ЧР * Д * Т * ГВр

Зростання продуктивності праці слід відрізняти від її інтенсивності (підвищення ступеня експлуатації), що є суттєвим як в управлінні трудовими відносинами, так і соціальної справедливості праці. Зростання продуктивності праці можливе лише за умови додаткових інвестицій, що передбачає вихідну оцінку обґрунтованості завдань зростання її продуктивності.



Список використаної літератури

1. Бабець Є.К., Горлов М.І., Жуков С.О., Стасюк В.П. Теорія економічного аналізу. Навч. посіб. - К.: ВД "Професіонал", 2007.

2. Економічний аналіз: Навч.посібник. / М.А. Болюх, В.З. Бучевський, М.І. Горбатюк / За ред. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2003.

3. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / В.М. Івахненко, М.І. Горбаток. - 3-тє вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006.

4. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2001. економічний трудовий продуктивність

5. Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородний А.Г. Економічний аналіз: Підручник / За ред. проф. А.Г. Загородного. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008.

6. Кожанова Є.П., Отенко І.П., Сєрікова Т.М,, Куліков П.М. Економічний аналіз. Навч. посіб. - 3-тє вид., допрац. і доп. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2009.

7. Мних Є.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Підручник. - К.: Київ. нац.. торг.-екон. ун-т, 2008.

8. Мошенський С.З., Олійник О.В. Економічний аналіз: Підручник для студ. екон. спеціальностей ВНЗ. / За ред. д. е. н., проф. Заслуженого діяча науки і техніки України Ф.Ф. Бутинця. - 2-ге вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2007.

9. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008.

10. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2005.

11. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навч. посіб. - 4-те вид., стереотипне. - Львів: "Новій Світ - 2000", 2008.

Размещено на Allbest.ru

...