Вподобання споживачів, їх види та порядок переваг

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Вподобання споживачів, їх види та порядок переваг

Теорія поведінки споживача пояснює, як споживач розподіляє дохід для придбання різних товарів і послуг з метою максимізації свого добробуту. Для моделювання процессу прийняття рішення споживачем відповідно до його особливих уподобань запроваджується поняття корисності.

Корисність - це спроможність економічного блага задовольнити людські потреби. Основним мотивом поведінки споживача вважається максимізація корисності, оскільки він приймає рішення, керуючись принципом економічної раціональності.

Поведінка споживача поділяється на три етапи:

Аналіз віддання переваг споживачем вибору того чи іншого товару.

Враховуючи ціни товарів, споживач визначає кількість товарів, яку він може придбати на свій обмежений бюджет.

З урахуванням переваг та обмежень споживач здійснює оптимальний вибір.

ЕТАП I:

Існують два підходи до вимірювання корисності - кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський).

Кількісний (кардиналістський) підхід виражається в тому, що корисність визначається функціонально. Представники цієї теорії - видатні економісти XIX ст. У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон, Л. Вальрас.

Прихильники кардиналістського підходу запропонували вимірювати загальну корисність від споживання благ у певних кількісних показниках, назвавши їх "ютилі".

У кількісній теорії корисності припускається, що величина різниці значень корисності для двох наборів благ має кількісне вираження.

Гранична корисність блага - зміна загальної корисності набору товарів у разі зміни кількості цього блага на одиницю.

Гранична корисність зменшується при збільшенні кількості товарів, які є у розпорядженні споживача (закон спадної граничної корисності, або перший закон Госсена).

Залежність загальної корисності блага від його кількості

Зважена гранична корисність є відношення граничної корисності блага до його ціни.

Представниками порядкового (ординалістського) підходу вважаються відомі економісти В. Парето, Дж. Хікс. Замість абсолютного вимірювання граничної корисності вони перейшли до відносного аналізу. Суть його полягає в тому, що необхідно визначити віддавання переваги споживачами одним наборам товарів перед іншими наборами.

Аксіоми ординалістської концепції:

Аксіома повноти. Будь-які два набори можна порівняти між собою.

Аксіома рефлективності. Будь-який набір не гірший принаймні за самого себе. Споживач здатен порівнювати і впорядковувати можливі набори благ.

Аксіома транзитивності. Якщо набір А для споживача не гірший за набір В, набір В не гірший за набір С, то набір А не гірший за набір С.

Аксіома ненасичення (монотонності). Для споживача кращим є той набір, у якому набір А має кількісну перевагу за одним товаром перед набором В.

Для відносного аналізу використовуються криві байдужості, створені неокласиками для дослідження мікроекономічних процесів.

Крива байдужості - це лінія однакової корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачеві однаковий рівень корисності.

споживач ординалістський бюджетний

Крива байдужості

Для того щоб спожити більшу кількість одного блага в наборі, споживач мусить відмовитись від певної кількості іншого блага.

Кількість блага, від якої споживач готовий відмовитися в обмін на додаткову одиницю блага при незмінному загальному рівні корисності, називається граничною нормою заміщення благ.

Гранична норма заміщення благ

Властивості кривих байдужості:

Криві байдужості не перетинаються.

Чим вища крива байдужості, тим більшу перевагу вона має для споживача.

Криві байдужості мають спадний нахил.

Криві байдужості увігнути.

Форми кривих байдужості відображають готовність споживача обмінювати один товар на інший. Коли обидва товари легко замінити, крива байдужості увігнута менше. Якщо товари не замінюються - крива байдужості увігнута більше.

Два товари є повними товарами-замінниками (субститутами), якщо споживач готовий замінити один товар іншим у постійній пропорції. Криві байдужості для товарів-замінників мають постійий нахил.

Товари-замінники

Два товари є повними комплементами (доповнювальними товарами), якщо вони завжди споживаються разом у постійній пропорції.

Товари-комплементи

Антиблаго - товар, який не подобається споживачеві. Криві байдужості антиблага мають додатковий нахил.

Антиблаго

Байдуже благо - це благо, до якого споживач байдужий. Крива байдужості для байдужого блага є вертикальною.

Байдуже благо

Карта кривих байдужості - множина усіх можливих рівнів корисності для певного споживача.

Карта кривих байдужості

ЕТАП II:

Наступний крок моделі поведінки споживача аргументується тим, що споживач обмежений фінансовими ресурсами і це не дає йому можливості задовольнити усі свої потреби.

Є певна множина товарів, у межах якої споживач може здійснювати свій вибір. Для економічного аналізу доцільно розглядати два товари, оскільки зручно досліджувати поведінку споживача графічними методами.

Бюджетна лінія - множина наборів, які коштують точно R (R - це сума грошей, якою обмежений споживач).

Споживчий набір з двох товарів цього споживача позначимо через Q1, Q2. А ціни на ці товари припустимо, що дорівнюють P1, P2.

Множина досяжних споживчих наборів при цінах P1, P2 і доході R називається бюджетною множиною цього споживача.

Точки перетину з горизонтальною і вертикальною осями показують кількісті товарів, які міг би одержати споживач, якби він витрачав усі свої гроші відповідно на товари 1 та 2.

Для проведення бюджетної лінії достатньо нанести ці дві точки на відповідні осі графіка і з`єднати їх прямою лінією.

Існують чинники впливу на бюджетну пряму. З огляду на те, що бюджетна лінія залежить від доходу та цін на товари, то зміна будь-якого з цих чинників впливає на бюджетну пряму.

Зміна в доході викличе зсув верхньої точки бюджетної лінії, але не змінить нахилу прямої, оскільки ціни на обидва товари залишаться незмінними.

Якщо дохід збільшити на R, то бюджетна лінія зміститься вправо з L1 в L2 паралельно.

Зміна в ціні на один з товарів при незмінній ціні на інший та незмінному доході спричиниться до обертання бюджетної навколо однієї з точок перетину з осями координат.

Якщо ціна P1 зменшиться на P, бюджетна лінія зсунеться вправо з положення L1 у L2.

При впливі зміни рівня цін: якщо ціни на товари зміняться, а відношення їх залишиться незмінним, то нахил прямої не зміниться, а сама пряма зсунеться паралельно до першої.

В умовах інфляції та в умовах дефляції відношення цін не змінюється. Якщо дохід збільшується з таким самим рівнем, то пропорційна зміна усіх рівнів цін та доходу не вплине на бюджетну пряму і на купівельну спроможність споживача.

На бюджетну пряму впливають знаряддя економічної політики, зокрема податки, субсидії, раціоновані обмеження.

Наприклад, якщо товар 1 має ціну P1, то він обкладається податком T за кожну одиницю товару. Тоді ціна на товар збільшується на величину T, а бюджетна лінія стає крутішою.

Вплив податку на бюджетну лінію

Субсидії зменшують ціну. Якщо уряд надає споживачу субсидію , то нова ціна підвищується на величину субсидії: P + . Якщо виділяється субсидія на вартість, ціна дорівнюватиме (1 - ) P.

У разі запровадження урядом раціонуючих (нормуючих) обмежень на використання деякового товару Q*, бюджетна пряма скорочується до межі встановленного рівня.

Вплив раціонування на бюджетну лінію та бюджетну множину

У разі запровадження урядом податку T, який перевищує встановлену межу Q*, бюджетна лінія стає ламаною, а бюджетна множина набирає форми багатокутника.

Спільний вплив податку і раціонування на бюджетну лінію і множину

ЕТАП III:

Оптимальний вибір споживача полягає у поєднанні мотивів поведінки на попередніх двох етапах: віддання переваги та обмеженість бюджету.

У кардиналістській теорії рівновага споживача досягається тоді, коли зважені граничні корисності збігаються.

Отже, функція корисності максимізується за умови, що дохід споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця дає однакову граничну корисність. Раціональний споживач вибирає рівновагу між граничною корисністю та граничними витратами. Аналіз оптимального споживання дає важливий висновок, втілений у другому законі Госсена. При максимізації загальної корисності гранична корисність усіх благ, що споживаються, повинна збігатися. Це означає, що споживач повинен діяти за принципом важливої концепції мікроекономіки - рівності граничної корисності та граничних витрат.

За ординалістською концепцією оптимальний вибір споживача полягає у суміщенні системи кривих байдужості з бюджетним обмеженням. Споживач вибирає на лінії бюджетного обмеження точку (точку оптимуму), яка лежить на кривій байдужості і вища за інші криві байдужості.

Вибір у точці О є оптимальним вибором для споживання. У точці оптимуму О гранична норма заміщення двох товарів дорівнює їхній відносній ціні. Лінія бюджетного обмеження є дотичною до кривої байдужості (см. графічну модель на стр. 10).

Оптимум споживача

2. Порівняльна оцінка ефективності основних ринкових структур

Визначення ціни на продукцію та обсягів її виробництва пов'язано насамперед з обсягом попиту на товар та наявними конкурентами, які виробляють аналогічний товар. Залежно від рівня конкуренції на ринку продавців розрізняють: ринки досконалої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії. Цей поділ зроблено за такими критеріями: кількість фірм у галузі, типом продукції, умовами входу на ринок та виходу з нього, степенем контролю за ціною.

Досконала конкуренція означає такий стан на ринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника економічного процесу на діяльність ринку настільки малий, що він не змінює загальних умов функціонування ринку та цін.

Теоретично поняття досконалої конкуренції є фактично відмовою від розуміння конкуренції як гострого суперництва, яке панує у діловій практиці та повсякденному житті. Така форма організації ринку називається досконалою лише тому, що кожний виробник може продати за існуючою ринковою ціною стільки продукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні окремий продавець, ні окремий покупець. Такий вид конкуренції - це абстракція, яка відображає найкращий стан діяльності ринку, але в житті її не існує. Сучасні ринки товарів та послуг характеризуються наявністю недосконалої конкуренції. Ринок характери-зується як недосконало конкурентний, коли порушуються основні структурні співвідношення, властиві досконалій конкуренції.

Мікроекономічна модель досконалої конкуренції ґрунтується на певних припущеннях:

Продукція, що продається на ринку, є однорідною. Однорідність означає, що товари всіх виробників абсолютно нічим не відрізняються для споживачів. Прикладами однорідних товарів можуть бути товари, що продаються на спеціалізованих біржах: кава, пшениця, нафта певних сортів. За рахунок однорідності товарної продукції ринок досконалої конкуренції є абсолютно знеособленим.

Розмір кожної фірми надзвичайно малий порівняно з розміром ринку і зміна обсягу виробництва в межах окремого підприємства не призведе до зміни ціни на ринку у короткостроковому періоді.

Виключена можливість укладання формальних або неформальних угод між фірмами з метою здобуття монопольних переваг.

Існує вільний вхід у галузь і вихід з неї. Це означає, що будь-яке підприємство може розпочати випуск продукції певної галузі або припинити її виробництво. Жоден виробник не мусить залишатись в галузі, якщо цього не бажає, а державне втручання в організацію ринку повністю виключене.

На ринку існує досконала інформованість про всі параметри ринку як з боку покупців, так з боку продавців. Сутність цього припущення полягає в тому, що всі суб`єкти ринку заздалегідь знають про ціни продавців і перехід від одного продавця до іншого для них нічого не коштує.

Ринок чистої монополії - це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець.

До основних ознак ринку чистої монополії належить:

відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;

неможливість входження на ринок інших фірм;

велика кількість покупців на ринку;

досконала інформованість про ціни, фізичні ознаки товару, інші параметри ринку.

Виробник, який має монопольну владу, може збільшувати свій прибуток шляхом цінової дискримінації. Цінова дискримінація - це встановлення продавцем різних цін на різні одиниці одного й того самого товару, що продається одному або різним покупцям.

Монополіст самостійно призначає ціну на свою продукцію і тому може продавати її за різними цінами або у різній кількості. Для цього необхідно ідентифікувати покупців і унеможливити перепродаж товару.

Умови, що забезпечують можливість встановлення різних цін на одне й те саме благо, розрізняють такі види цінової дискримінації:

у просторі (продаж у місті та в селі);

у часі (квитки на вечірні й денні сеанси);

за доходами споживачів (послуги юриста для багатих і бідних);

за обсягами споживання блага (мінімально необхідна кількість і понад норму);

за соціальним статусом споживачів (квитки для працюючих та пенсіонерів).

Розрізняють три види, або степені, цінової дискримінації:

Цінова дискримінація першого ступеня - коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку кожний споживач згоден віддати за цю одиницю. Для кожного покупця ціни будуть різними. Цей вид цінової дискримінації передбачає як персональні, так і міжособисті відмінності цін попиту і тому він також має назву досконалої цінової дискримінації.



Графічна модель цінової дискримінації першого ступеня

У чистому вигляді цінова дискримінація зустрічається рідко. Найбільш наближеною до неї є ситуація, коли кожна одиниця товару виробляється за індивідуальним замовленням.

Цінова дискримінація другого ступеня - коли ціни на продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються залежно від обсягу купівлі. Такі ціни часто називають нелінійними або багатоставочними.

Графічна модель цінової дискримінації другого ступеня

На практиці цінова дискримінація другого ступеня зазвичай набуває вигляду цінового дисконту, або знижок.

знижки на обсяг продажу - чим вищий обсяг, тим більша знижка в ціні;

кумулятивні знижки - сезонний квиток на залізниці дешевший за разові квитки;

цінова дискримінація у часі - різні ціни у кінотеатрі на вечірні та денні сеанси;

стягнення абонементної плати згідно з пропорційною оплатою кількості товару, що купується.

При ціновій дискримінації другого ступеня продавець не може визначити платоспроможність покупців і тому пропонує кожному однакову структуру цін, надаючи можливість покупцю вибрати обсяг покупки.

Цінова дискримінація третього ступеня - коли галузевий попит можна подати у вигляді окремих груп покупців з різними функціями попиту. У цьому разі завдання підприємства - встановити такі ціни для кожної групи споживачів, які б максимізували загальний прибуток.

Графічна модель цінової дискримінації третього ступеня

За рахунок здійснення цінової дискримінації підприємства можуть продавати продукцію на одних ринках дешевше, а на інших - дорожче і забезпечувати собі максимальний прибуток.

Ринок олігополії - це тип побудови ринку, для якого характерна наявність кількох великих постачальників і багатьох дрібних споживачів. Продукція на олігополістичному ринку може бути як однорідною, так і диференційованою. Вхід на ринок обмежений, що зумовлено наявністю високих вхідних бар'єрів. Бар'єри можуть бути природними, серед яких - ефект від масштабу виробництва; витрати на рекламу; існування патентів та ліцензій, а також виникати внаслідок стратегічних дій наявних конкурентів, які можуть викликати загрозу збільшення виробництва товарів за рахунок впровадження додаткових потужностей у разі входження нової фірми на ринок, що може призвести до падіння цін.

Для підприємства, що працює на олігополістичному ринку, необхідно передбачити реакцію на прийняття рішення щодо обсягу випуску та ціни продукції не тільки з боку споживачів, а й з боку конкурентів. Приймаючи рішення, підприємство повинно враховувати відповідну реакцію конкурентів, так само, як інші конкуренти передбачатимуть реакцію цього підприємства на їхні рішення. Прийняття рішень, відповідні реакції, конкуренція - динамічні процеси. Кожному підприємству необхідно ставити себе на місце конкурентів і розмірковувати, як би воно вчинило на їхньому місці.

Не існує єдиної теорії олігополії. Пропонуються різні формальні теорії, які сприяють процесу прийняття рішень підприємством на ринку олігополії.

Справжня олігополія - це майже гра, у якій кожен гравець повинен передбачити дії конкурентів у відповідь на рішення стосовно ціни або обсягу випуску.

Теорія ігор досліджує поведінку у можливих ситуаціях, які пов`язані з прийняттям рішень та розробкою стратегії конкурентної поведінки на основі математичних методів.

З позиції платіжної суми ігри поділяють на такі види:

ігри з нульовою сумою (антагоністичні), в яких виграш одних дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу всіх гравців дорівнює нулю,

ігри з ненульовою сумою.

За характером попередньої домовленості між гравцями можуть бути:

кооперативні ігри, коли утворюються коаліції гравців і фірми домовляються між собою про певні правила поведінки, зв'язуючи себе певними домовленостями (наприклад, модель "картель"),

некооперативні ігри, коли кожен грає за себе проти всіх, серед яких розрізняються моделі:

взаємної гри - коли учасники олігополії за приблизно рівної економічної сили виходять з припущень про можливі рішення конкурентів у відповідь на їхні дії (наприклад, моделі Курно, Бертрана),

послідовної гри - коли одна з фірм грає роль лідера і, спираючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку "грати за її правилами" (наприклад, модель Штакельберга, модель цінового лідера).

Поняття Монополістичної конкуренції запровадив Е. Чемберлін у праці "Теорія монополістичної конкуренції". На думку Е. Чемберліна, ринок чистої конкуренції передбачає насамперед "стандартизацію" товарів та "стандартизацію" продуктів. Водночас існують дві форми взаємопоєднання елементів монополії та конкуренції:

один, кілька або багато продавців можуть продавати ідентичну продукцію на ідентичних ринках.

Чемберлін розглянув моделі дуополії, а також олігополії.

продавці можуть продавати такі продукти на ринках, які є ідентичними, трохи відрізнятися або істотно відрізнятися.

Разом із диференціацією продукції з'являється монополія. Кожен продавець має абсолютну монополію на власний продукт, але водночас зазнає конкуренції з боку більшою чи меншою мірою недосконалих замінників. Оскільки кожен є монополістом і разом з тим має конкурентів, то ми маємо право говорити про них як про конкуруючих монополістів, і про сили, які діють у такій ситуації, ми можемо говорити як про сили "монополістичної конкуренції".

Ринок монополістичної конкуренції поєднує властивості ринків досконалої конкуренції та монополії. Основними ознаками цього ринку є:

Наявність багатьох покупців та продавців на ринку.

Порівняно вільний вхід у галузь та вихід з неї.

Досконала інформованість покупців та продавців про умови ринку.

Продукція, що продається на ринку, є неоднорідною, диференційованою, через те монополістично конкурентний ринок (галузь) має вигляд продавців або підприємств, які продають продукти, що є близькими замінниками.

На ринку монополістичної конкуренції не тільки продукція продавців відрізняється фізичними властивостями, упаковкою, торговельною маркою, місце розташуванням тощо, а й самі продавці не є анонімними, вони легко ідентифікуються покупцями, які, в свою чергу, ідентифікуються продавцями. За таких умов підвищення ціни з боку певного продавця призведе до зменшення кількості його покупців за рахунок збільшення їх кількості в інших продавців, але це здійснюється поступово.

3. Функція витрат виробництва для монополіста TC = 50 + Q2 (тобто постійні витрати TFC = 50, а змінні - Q2). Попит на продукцію монополіста заданий як P = 40 - Q. Яку кількість товарів вироблятиме монополіст, щоб максимізувати прибуток?

Загальний дохід = ціна од. * кількість проданого

TR = P * Q

TR = (40 - Q) * Q = 40Q - Q2

Прибуток буде max при Q, що відповідає наступній умові:

граничний дохід = граничним витратам

MR = MC

MR = (TR)ґ

MC = (TC)ґ похідна наших функцій

MR = (40Q - Q2)ґ = (40Q)ґ - (Q2)ґ = 40 - 2Q

MC = (50 + Q2)ґ = (50)ґ + (Q2)ґ = 2Q

Прирівнюємо вираз, знаходимо той випуск, при якому прибуток буде max, MR = MC

40 - 2Q = 2Q

40 = 4Q

Q = 10

При даному випуску знаходимо значення максимального прибутку:

Pr = TR - TC = (40Q - Q2) - (50 + Q2) = (40 * 10 - 102) - (50 + 102) = (400 - 100) - (50 + 100) = 300 - 150 = 150

Відповідь: Монополіст максимізує прибуток (150), якщо виготовлятиме 10 од. товару.

Список використаної літератури

1. Базилевич В., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля , 2003

2. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. - СПб, 2002

3. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасович Л.С. Микроэкономика: Учебник. - 2-е изд. - СПб., 2003

4. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. Лукашевича и др.; Под общ. ред. Б.Лысовика и В Лукашевича. - СПб.: Экон. Шк., 1997

5. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. Лукашевича и др.; Под общ. ред. Б.Лысовика и В Лукашевича. - СПб.: Экон. Шк., 1997

6. Мікроекономіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.О. Гончарова, А.І. Ігнатюк, Н.А. Малиш та ін. - К.: МАУП, 2007

7. Піндайк Р.С., Рубінфельд Д.Л. Мікроекономіка / пер. з англ. А. Олійника та Р. Сільського. - К.: Основи, 2000

8. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. В 2 т. - М.: Финансы и статистика, 2001

Размещено на Allbest.ru

...