Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Інститут інтелектуальної власності

Національного університету

«Одеська юридична академія» в м. Києві

РЕФЕРАТ

ЗА ДИСЦИПЛІНОЮ

«Економіка інтелектуальної власності»

на тему: Методи оцінки вартості інтеллектуальної власності та механізм формування ціни

Група: УІД-12

Автор: Білоцерківська І.В

Викладач: Бутнік-Сіверський О.Б.

Київ 2013



1. Оцінка вартості інтелектуальної власності

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з:

- визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності;

- здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;

- визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

- визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

- внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

- поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в договорі) та ін.);

- організацією страхування;

- передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;

- визначенням збитків, які отримані неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності;

- банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;

- проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

За своєю сутністю об'єкти інтелектуальної власності не мають не-уречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як в практичному, так і в теоретичному плані. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об'єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється для відповідного об'єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.

З прийняттям Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-ІП визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.

Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав -- це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачена в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Положення (національні стандарти) оцінки майна, які сьогодні розробляються, повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку та порядок його рецензування.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником. Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність -- це діяльність оцінювачів (які мають кваліфікаційне свідоцтво оцінювача) та суб'єктів оціночної діяльності (які мають сертифікат суб'єкта оціночної діяльності), яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

До суб'єктів оціночної діяльності належать суб'єкти господарювання зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідний до зазначеного Закону.

До суб'єктів оціночної діяльності відносяться також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктами оціночної діяльності -- суб'єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

- зазначення майна, що підлягає оцінці;

- мета, за якою проводиться оцінка;

- вид вартості майна, що підлягає визначенню;

- дата оцінки;

- строк виконання робіт з оцінки майна;

- розмір і порядок оплати робіт;

- права та обов'язки сторін договору;

- умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

- відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності -- суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності -- органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

При здійсненні розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.

Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий же доход можна отримати будь-яким іншим способом.

Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної власності, що використовується у конкретному об'єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

На практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовуються декілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

Основними методами, які реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації.

В основу методу дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, в результаті чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

Під капіталізацією зазвичай розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі. Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), який отримано від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.

Основними методами, які реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за декілька років.

При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, які були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є:

- наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об'єктів-аналогів);

- уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об'єктів та їх вартість;

- доступність та достовірність інформації про ціни і умови угод за об'єктами-аналогами.

У цьому випадку ринкова вартість оцінюваного об'єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, які враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом.

Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку потрібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із застосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості оцінюваного об'єкта.

При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності враховують не лише витрати продавця, а й ефект, очікуваний покупцем від використання придбаваємого об'єкта, його конкурентні характеристики та можливих користувачів.

При цьому важливо врахувати всі правові обмеження, визначаючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва, авторські права) об'єкта оцінки, але і масштаб його використання. Тим паче, що ступінь правової захищеності кожного об'єкта знаходиться у прямій залежності від строку його конкретного використання.

2. Методи оцінки інтелектуальної власності

Визначення проблеми.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства питання інтелектуальної власності перетворилося на критичне для кожного великого підприємства та держави. Інтелектуальна власність почала здійсняти значний вплив на економічну діяльність підприємств, стала її невід'ємною частиною. За таких умов об'єкти інтелектуальної власності, що представляють собою права конкретного суб'єкта господарювання на результати інтелектуальної праці - винаходи, технології, товарні знаки, права на користування природними ресурсами, тощо, які можуть генерувати значні прибутки для підприємства при їх використанні, повинні бути взяти до обліку, що ведеться на підприємстві та зараховані на баланс. Саме це на даному етапі і представляє собою найбільшу проблему в сфері відносин інтелектуальної власності. Справа в тому, що в Україні досі недопрацьована нормативно-правова база в цій сфері. Такий стан обумовлений тим, що протягом початку дев'яностих років питанню інтелектуальної власності в Україні не приділялося достатньої уваги. Тому сьогодні правове регулювання деяких питань стосовно складових частин промислової вартості, таких як ноу-хау, фірмове найменування чітко не окреслено і не визначено. Ще більшу проблему являє оцінка об'єктів інтелектуальної власності, без якої не можна обійтись при зарахуванні інтелектуальної власності на баланс підприємства, її продажу, або розрахунку ціни ліцензії на право її використання. Сьогодні навіть у світовій практиці не існує точних або шаблонних методів оцінки інтелектуальної власності, не говорячи вже про пострадянській простір взагалі і Україну в тому числі. Для кожного конкретного об'єкта інтелектуальної власності і у кожному конкретному випадку розробляється унікальна методика розрахунку його вартості, яка повинна враховувати багато специфічних чинників, що представляє собою досить складний процес. Ці унікальні методики розробляються на основі кількох загальних економічних підходів, що були розробленими ще в минулому та позаминулому сторіччях та використовуються для оцінки нерухомості й інвестиційних проектів. Ще одна проблема полягає в тому, що у відношенні до інтелектуальної власності вони мають специфічне застосування. Саме тому розуміння суті інтелектуальної власності та економічної суті загальних підходів щодо її оцінки є вкрай необхідним для розробки адекватної унікальної методики оцінки конкретного об'єкта інтелектуальної власності у кожному конкретному випадку. Ця проблема активно вивчається фахівцями в світовій економіці на протязі останніх 20-30 років.

Формулювання мети

Метою даної статті стали вивчення найбільш загальних та вживаних підходів до оцінки інтелектуальної власності, що використовуються на сучасному етапі в світовій економіці, були зроблені намагання розкрити економічну суть їх специфічного застосування щодо інтелектуальної власності., а об'єкт дослідження - інтелектуальна власність, класичні методи оцінки інтелектуальної власності. Методи дослідження: аналіз періодичних економічних видань, наукової літератури, використання ресурсів Інтернет.

Результати дослідження

У даній роботі буде розглянуто сучасні методи оцінки інтелектуальної власності.

Основу даної роботи складає аналіз робіт різних фахівців в області економіки, фінансів, статей і матеріалів присвячених цій темі.

За своєю суттю об'єкти інтелектуальної власності нематеріальні, тому їх вартість не визначається набором традиційних показників, що використовуються під час оцінки матеріальних об'єктів. Світова практика свідчить про те, що питання адекватної ціни складне як у практичному, так і в теоретичному плані. У 1989 р. в доповіді ЮНІДО підкреслювалося, що «...не існує стандартної методики визначення ціни на технологію, але є значна кількість рецептів, які фахівці в галузі передачі технологій можуть запропонувати Вам», і далі «...ці рецепти не дають математичної визначеності наукового аналізу. Кожний з них більше належить до мистецтва, ніж до науки».

Незалежно від мети здійснюваної оцінки проводиться обов'язкова ідентифікація (сертифікація) кожного об'єкта, що оцінюється, і його власника в кожному конкретному випадку. Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється під конкретного замовника, оскільки необхідність такої оцінки виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням тих або інших виняткових прав.

На даний час у світі склалася певна схема оцінки інтелектуальної власності, що складається з таких етапів:

1) визначення завдання;

2) складання плану оцінки;

3)збирання і перевірка інформації;

4) застосування доречних підходів до оцінки;

5) узгодження;

6) звіт про результат оцінки вартості.

Хоча кожний з етапів має свої особливості, що визначаються не тільки цілями оцінки, а й умовами використання кожного конкретного об'єкта, світова практика виробила ряд загальних теоретичних підходів, серед яких прийнято виділяти доходний, витратний і ринковий. Кожний з названих підходів має свої методи і методологію.

Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того або іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий же дохід можна отримати яким-небудь іншим способом.

Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної власності, що використовується в конкретному об'єкті техніки (технології), і майбутніми доходами від його використання. Основна передумова такого підходу полягає в тому, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання. Саме тому в підготовлених на замовлення Роспатенту в 1997 р. Російським інститутом інтелектуальної власності «Методичних рекомендаціях по оцінці об'єктів інтелектуальної власності» було запропоновано у разі використання доходного підходу застосовувати показник, що характеризує ефект (результат) від використання об'єкта інтелектуальної власності за розрахунковий період Рт. Однак відомі фахівці патентного права В. Абдуллаєв і В. Сесєкін вважають, що Рт - досить невизначений чинник, який може бути отриманий лише в результаті достатньо складних наукових досліджень, у зв'язку з чим практична користь відрекомендацій щодо застосування цього показника зводиться до нуля.

На практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовуються кілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення, маркування товарним знаком тощо) і на кожний об'єкт припадає лише певна частка вартості прав на весь об'єкт техніки (технології) загалом. Тому, використовуючи доходний підхід, передусім необхідно визначити величину пайової участі кожного конкретного об'єкта інтелектуальної власності в загальному прибутку (доході).

Основними методами, за допомогою яких реалізується цей методологічний напрям, є методи дисконтування і капіталізації.

В основі методу дисконтування лежить один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішній долар коштує дорожче, ніж завтрашній (або сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні).

Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, в результаті чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків. Згідно з методом дисконтування грошових потоків (надходжень) чистого прибутку розрахунок поточної вартості об'єкта оцінки проводять підсумовуванням щорічних майбутніх грошових потоків (надходжень чистого прибутку або надмірного прибутку), поділених на коефіцієнт дисконтування, за формулою:

(2.1)

де РV-- поточна вартість об'єкта оцінки;

СF -- щорічні майбутні грошові потоки;

l -- коефіцієнт дисконтування;

і -- час.

У цьому методі використовується й інший фінансовий закон, згідно з яким «безризиковий долар коштує дорожче, ніж ризиковий», у зв'язку з чим ставка дисконтування на безризикові вкладення капіталу мінімальна, а на високоризикові максимальна.

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізнюють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі. Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично не обмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), отримуваного від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації за формулою:

(2.2)

де РVкап -- поточна вартість об'єкта оцінки за методом капіталізації доходу;

СF-- середній грошовий потік щорічного доходу;

К-- коефіцієнт капіталізації.

Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень або його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання об'єкта, що оцінюється з метою встановлення його реальної вартості. Як правило, витратні методи оцінки застосовуються у разі оцінювання вартості інтелектуальної власності, що належить до соціальної сфери, космосу, оборонних програм тощо. При оцінці бізнесу витратний підхід використовується в тих випадках, коли передбачається, що оцінювана фірма або порівнювана з нею інша фірма не матиме доходів протягом тривалого часу або перебуває на межі банкрутства.

Якщо для матеріальних об'єктів характерні фізичний знос, функціональне та економічне старіння, то об'єктам нематеріального характеру властиві строковий і моральний знос.

Під строковим зносом (терміном корисного використання об'єкта, що оцінюється) потрібно розуміти міру витраченого часу за нормативно визначеним терміном. Такий знос залежить від законодавчих норм, умов ліцензійних договорів і не взаємопов'язаний з економічним старінням або моральним зносом об'єкта, що оцінюється. Якщо термін дії ліцензійного договору на право використання об'єкта інтелектуальної власності на якому-небудь підприємстві закінчується, це не означає, що він морально застарів і не є прибутковим в інших умовах на інших підприємствах.

Моральний знос об'єкта інтелектуальної власності зумовлений появою більш прогресивних рішень, які виконують ту ж функцію, що й оцінюваний об'єкт, і визначається складніше, ніж строковий знос. Моральний знос об'єкта супроводжується зменшенням прибутку у виробництві та зниженням прибутковості самого оцінюваного об'єкта.

Основними методами, які реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення і метод відновної вартості.

Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, називається історичною, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за декілька останніх років. При цьому звертають увагу на їх величину і термін створення. У разі необхідності раніше здійснені витрати повинні бути скориговані в потрібному напрямі та проіндексировані з урахуванням терміну їх давності (метод приведених витрат).

При розрахунку вартості об'єкта оцінки за методом приведених витрат узагальнена формула поточної вартості об'єкта оцінки буде такою:

(2.3)

де РVпр.затр. -- вартість об'єкта оцінки за методом приведених витрат;

Rі-- витрати на створення (придбання) об'єкта, що оцінюється, на дату їх здійснення;

Кпр -- коефіцієнт приведення, що враховує зміну вартості грошей у часі та інфляцію за період з дати здійснення витрат до дати оцінки.

При оцінці інтелектуальної власності за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Метод відновної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновна вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії об'єкта, що оцінюється, на основі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі вироби та ін.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльного продажу. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, які були продані в порівнянний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосовності цього методу є такі:

- наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об'єктів-аналогів);

- уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об'єктів на їх вартість;

- доступність і достовірність інформації про ціни та умови угод за об'єктами-аналогами.

У цьому випадку ринкова вартість об'єкта, що оцінюється, визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці типовому продавцеві інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом. Метод порівняльного продажу досить ефективний лише за наявності достатньої інформації про недавні угоди купівлі-продажу аналогічних об'єктів.

Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку необхідно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із застосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості об'єкта, що оцінюється.

Зазначені вище підходи можуть застосовуватися як окремо, так і одночасно, залежно від чинників, що впливають на розроблення конкретної методики оцінки вартості кожного об'єкта. На жаль, під час розроблення окремих методик оцінки вартості інтелектуальної власності нерідко припускаються серйозних помилок, що зумовлені недостатньою економічною підготовкою оцінювачів, які змішують елементарні економічні категорії, не враховують найважливіші показники, прийняті в міжнародній і вітчизняній практиці економічних розрахунків. Так, неможливо погодитися з думкою А. Т. Саннікова про те, що доходність -- головна умова існування грошового вираження вартості. Адже згідно з економічною теорією величина вартості окремого товару визначається кількістю праці, затраченої на його виробництво, і вимірюється робочим часом, тому вартість товару (у даному випадку інтелектуальної власності) як економічна категорія має право на існування незалежно від його доходності.

Отже, вибір методу, за допомогою якого оцінюються нематеріальні активи залежить від виду цього активу, мети його оцінки і специфіки діяльності підприємства. В найбільш загальному підході, витратний підхід найбільш доцільно використовувати при зарахуванні нематеріального активу на баланс (при придбанні або створенні), а доходний і ринковий при продажу. Однак при зарахуванні на баланс, наприклад, товарного знаку, або гудвілу витратний підхід застосувати неможливо, оскільки оцінити ці об'єкти можливо тільки на основі результатів діяльності підприємства - прибутку, отже використовується доходний метод. Це лише один наглядний приклад, з безлічі існуючих та виникаючих.

3. Механізм формування цін

Механізм формування ціни являє собою динамічну взаємопов'язану систему сукупних елементів комплексного багатофакторного аналізу ринкового середовища з виділенням особливостей ціноутворення, обґрунтування стратегії та форм її реалізації.

Безумовно, більшість цін встановлюються в договорах між підприємством і його контрагентами.

Цінові мотиви в маркетингу полягають у тому, щоб підприємець встановлював на товари ціни, міг варіювати ними в залежності від обстановки на локальному ринку, опанував його визначеною часткою, забезпечував бажаний обсяг прибутку, вирішував свої стратегічні та оперативні комерційно-господарські завдання.

Ринковим називають механізм ціноутворення, що діє на ринку. Проте, існує безліч видів ринків, тому, строго кажучи, під ринковим механізмом ціноутворення розуміється безліч механізмів. У той же час серед них є ведучі, найбільш типові механізми. Ринковий механізм ціноутворення має також тією особливістю, що дія його «пружин і гвинтиків» приховано від очей, особливо від неозброєного погляду. Навіть у ситуації аукціону чи елементарного взаємного торгу між покупцем і продавцем ми бачимо і чуємо тільки реакцію продавців і покупців на пропозиції кожної сторони, що бере участь в торзі. Про приховані спонукальні мотиви і рушійні сили їх дій можна тільки здогадуватися, адже саме вони і представляють механізм ціноутворення.

Істина народжується в суперечці, у зіставленні різних точок зору і в прагненні сторін, що представляють різні інтереси, прийти до згоди.

Продавець, що представляє інтереси виробника товарів і свої власні, прагне підвищити ціну, керуючись витратним підходом і бажанням отримати вагомий прибуток.

Покупець, споживач, виходячи з бажання знизити свої витрати на одиницю корисного ефекту, прагне до "своєї" ціни, яку можна назвати прийнятною ціною покупки. Споживачеві в його прагненнях допомагає конкуренція між виробниками (в припущенні, що вона існує, а існувати в нормальній економіці вона повинна свідомо). Виробнику, продавцю допомагають конкуренція між споживачами і безперервне піднесення їх потреб.

У цій складній багатофакторній картині акт купівлі-продажу по взаємоприйнятним цінами може мати місце тільки в умовах, коли ціна встановлюється на основі вирівнювання попиту та пропозиції, на базі угоди між двома сторонами, інтереси яких зіштовхнулися на вільному ринку. Така ціна отримала назву ринкової, а в разі, коли вона зафіксована в договорі, договірної.

вартість інтелектуальний власність інноваційний

Висновки

Головною метою оцінки інтелектуальної власності є зарахування її на баланс підприємства, що дозволяє підвищити економічну ефективність його діяльності шляхом збільшення оборотних коштів за рахунок амортизаційних відрахувань, збільшення статутного фонду та прибутку підприємства, за рахунок можливості використання інтелектуальної власності як об'єкта товарно-грошових відносин. Вибір методу, за допомогою якого оцінюються нематеріальні активи залежить від виду цього активу, мети його оцінки і специфіки діяльності підприємства. В найбільш загальному підході, витратний підхід найбільш доцільно використовувати при зарахуванні нематеріального активу на баланс (при придбанні або створенні), а доходний і ринковий при продажу. Однак при зарахуванні на баланс, наприклад, товарного знаку, або гудвілу витратний підхід застосувати неможливо, оскільки оцінити ці об'єкти можливо тільки на основі результатів діяльності підприємства - прибутку, отже використовується доходний метод. Це лише один наглядний приклад, з безлічі існуючих та виникаючих. При цьому інтелектуальна власність як об'єкт товарно-грошових відносин відчуває вплив механізмів ринкової економіки, отже визначена за будь-яким методом вартість нематеріального активу повинна бути скоригована з урахуванням ринкової кон'юнктури у кожному конкретному випадку. Для оцінки нематеріальних активів за найбільш поширеним доходним підходом використовуються загальновідомі та загальновживані методи, розроблені, головним чином в цілях оцінки нерухомості та інвестиційних проектів а також аналізу і прогнозу фінансової діяльності підприємства, котрі мають специфічне застосування щодо оцінки об'єктів інтелектуальної власності. До того ж вони представляють загальні методи, що продовжують вдосконалюватися, а методика оцінки кожного конкретного нематеріального активу є унікальною, що базуючись на загальних методах, враховує, однак, усі особливості у кожному конкретному випадку оцінки.

Список використаних джерел

1. Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні:правові засади та практика.

2. Абдуллаев В., Сесекин В. Нормативная база оценки результатов интеллектуальной собственности.

Размещено на Allbest.ur

...