Економічні розрахунки трудового потенціалу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Коледж КНУТД

Курсова робота

з дисципліни: Економіка підприємства



Вступ

Персонал підприємства - це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична майстерність особливо проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція.

Мотивуючою, рушійною силою раціональної роботи колективу підприємства є особисті доходи його членів. Ці доходи забезпечуються через оплату праці, яка певною мірою гарантує продуктивну, цілеспрямовану роботу, досягнення поставленої виробничої мети.

Відповідно питання організаційної оплати праці є актуальним і важливим і для роботодавців, і для найманих працівників. Саме за допомогою оплати праці здійснюється взаємозв'язок трудових та усіх інших показників господарської діяльності.



1. Характеристика фірми, (підприємства), продукції, послуг

«Здоровье+» - одна із ведучих виробничих фірм, виробляюча профілактичні косметичні засоби и БАДи.

Одним із головних напрямків діяльності фірми - це розробка нових ефективних парафармацевтичних препаратів та профілактичних засобів.

Робота проводиться в тісній співпраці з ведучими науково-дослідницькими лабораторіями, проводяться комплексні до клінічні та клінічні досліди препаратів.

На цій базі виробляються препарати на власних виробничих потужностях,з використанням самого новітнього устаткування та жорсткої системи контролю якості готової продукції.

Ми гарантуємо якість, ефективність та безпечність препаратів.

Зручне розташування фірми дозволяє вести ефективну роботу з клієнтською базою.

«Зробити людей здоровішими, а значить щасливішими» - такою ми бачимо мету нашої фірми.

2. Розрахунок працюючих та продуктивність праці

Найбільш загальним та універсальним показником, який відображає ефективність використання трудових ресурсів (персоналу) підприємства є продуктивність праці працівників.

У загальному розумінні продуктивність праці характеризує її результативність, тобто оцінює результат праці, отриманий на одиницю витрат, пов'язаних із використанням трудових ресурсів підприємства. У вузькому розумінні рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, обсягом робіт чи послуг, що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Найбільш розповсюдженим показником продуктивності праці працівників торгового підприємства є виробіток, який визначається середнім розміром товарообороту на одного працівника:

П = товарооборот / середня за списком чисельність

Цей показник характеризує обсяг товарообороту, реалізованого одним працівником підприємства за певний проміжок часу. Незважаючи на широке використання та простоту розрахунку, рівень та динаміка цього показника не дозволяє повною мірою відтворити рівень продуктивності праці та його зміну, провести порівняльний аналіз. Він не враховує трудомісткість реалізації окремих товарних груп, зрушення у структурі товарообороту та змін у трудомісткості продажу товарів. Крім того, в умовах інфляції зростання обсягу товарообороту відбувається не в результаті зростання фізичної маси товарів, що реалізуються, а у зв'язку зі зміною рівня цін на товари. Для визначення рівня продуктивності праці окремих категорій працівників можуть використовуватися тільки кількість покупців, тонно-кілометри перевезень, обсяг фасування, кількість оброблених або перевірених документів.

У плануванні та аналізі продуктивності праці використовуються також обернені показники, які характеризують трудомісткість діяльності, трудовитрати на досягнення одиниці результату (товарообороту).

Зростання продуктивності праці в торгівлі є одним із факторів зростання обсягів товарообороту та прибутків торгового підприємства.

Поряд з показником "продуктивність праці" для характеристики праці використовують такий термін, як "ефективність праці".

Це більш широке поняття, яке враховує не лише кількісні результати діяльності підприємства, але й якісні досягнення: якість торгових послуг, ступінь задоволення попиту, витрати часу та коштів населення на придбання товарів, імідж підприємства. Хоча ці показники важко оцінити кількісно,їх урахування с обов'язковою умовою об'єктивної оцінки кінцевого результату праці працівників торгівлі. Зростання продуктивності праці може бути забезпечене при виконанні таких умов:

1. Зростанні результатів праці при зменшенні витрат праці;

2. Зростанні результатів праці при стабільних витратах праці;

3. Стабільності результатів при зниженні витрат праці;

4. Темпи зростання результатів випереджують темп зростання витрат праці;

5. Темпи зниження результатів нижчі за темпи зниження витрат.

Пошук та мобілізація резервів зростання продуктивності праці потребує чіткої класифікації факторів, що визначають її рівень.

Залежно від можливостей впливу підприємства та врахування в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів належать:

- загальноекономічні, які визначають загальні умови зростання продуктивності праці на всіх підприємствах;

- галузеві фактори, що обумовлюють рівень продуктивності праці в окремій галузі порівняно з іншими.

Хоча торгове підприємство не може активно впливати на перелічені фактори, воно має враховувати їх в своїй діяльності і, перш за все, при розробці перспективних програм розвитку.

Більш практичне значення з погляду мобілізації виявлених резервів мають внутрішні фактори зростання продуктивності праці.

Залежно від характеру впливу в їх складі виділяють:

- організаційні;

- технічні;

- технологічні;

- економічні;

- соціальні.

Змінення внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень продуктивності праці дозволяє знайти й оцінити наявні резерви зростання продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації.

Матеріальне стимулювання праці в умовах ринкової економіки базується на таких принципах.

По-перше, оплата праці є ціною робочої сили. Оскільки робоча сила, як і інші фактори виробництва, є товаром, вона мас вартість та споживчу вартість.

Вартість робочої сили визначається вартістю благ та послуг, потрібних працівникові для відновлення його спроможності до праці. Споживча вартість визначається ступенем корисності його професії, рівнем кваліфікації, ставленням до праці. Ціна робочої сили залежить від кон'юнктури ринку робочої сили - основного джерела формування трудових ресурсів підприємства. Рівень оплати праці та його зміни визначаються співвідношенням робочої сили та попитом на неї.

По-друге, ціна робочої сили, а відповідно, і заробітна плата працівників мають мінімальну межу, що регулюється державою через встановлення та періодичне змінювання мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 та 10 Закону України "Про оплату праці".

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників зі стабілізацією та розвитком економіки країни;

- загального рівня середньої заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Встановлена державою мінімальна заробітна плата є основою міжгалузевої та професійно-кваліфікаційної диференціації рівня заробітної плати.

По-третє, основою організації оплати праці та регулятором відмінностей у рівні заробітної плати працівників різних кваліфікацій та складності роботи є тарифна система, яка включає тарифні сітки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні довідники та кваліфікаційні характеристики. Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників-залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться на основі тарифної ставки працівника першого розряду, що встановлюється в розмірі, який перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів проводиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці й сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду понад 3 місяці та склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду проводиться в загальному порядку, але не раніше, ніж через 3 місяці після зниження.

Посадові оклади службовцям встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади та кваліфікації працівника.

По-четверте, в умовах ринкової економки оплата пращ найманих працівників здійснюється за результатами затраченої ними праці, її кількості та якості.

По-п'яте, в умовах ринкової економіки значно підвищується роль та значення системи договірного регулювання питань оплати праці. По-шосте, враховуючи високу соціальну значущість оплати праці, в соціально орієнтованій ринковій економіці застосовуються заходи державного регулювання її розміру.

Питання організації оплати праці на підприємствах мають бути зафіксовані в колективному договорі.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладається (при чисельності працюючих менше 50), власник зобов'язаний погодити питання оплати пращ з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Таблиця 1. - Розрахунок необхідної кількості робітників:

Період	Кількість
	Робочих місць	Змін	Робочих днів	Люди/днів	Днів номінального фонду робочого часу	Робітників в звітному періоді
2013 рік	7	1	355	2485	250	10



3. Виробництво та реалізація продукції, послуг

Аналіз виробництва продукції повинен виконуватись за 2 напрямками:

1) в ході формування і виконання виробничої програми, де дається оцінка перспектив і фактичних результатів її реалізації з точки зору одержання прибутку;

2) в процесі визначення фінансово-економічних наслідків управлінських рішень по регулюванню виробництва (наприклад, оцінюється рішення щодо заміни матеріалів, закупівлі напівфабрикатів, або комплектуючих у сторонніх організацій, зміни обсягу виробництва при укладанні додаткових договорів тощо).

В процесі комплексного цільового аналізу виробництва і реалізації продукції, можна виділити наступні основні завдання:

1) перевірка обґрунтованості та напруженості планового обсягу продажу (реалізації) кожного виду виробу;

2) оцінка виконання виробничої програми і договорів з обсягу, складу, асортименту, структури і якості продукції, ритмічності і комплектності виробництва;

3) визначення розміру втрат в результаті несвоєчасного, або неповного виконання зобов'язань за договорами і ступінь їх впливу на основні техніко-економічні показники діяльності підприємства - обсяг реалізації, прибуток, рентабельність, платоспроможність тощо;

4) з'ясування внутрішніх та зовнішніх причин невиконання виробничої програми та зобов'язань по поставкам;

5) визначення додаткових (порівняно з минулим періодом) резервів підвищення ефективності використання основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів з метою оптимізації обсягу і структури виробництва в періоді, що планується, під вигідні пропозиції щодо укладання договорів.

Основними показниками обсягу виробництва продукції слугують товарна і валова продукція.

Валова продукція - це вартість всієї виробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене виробництво.

Виражається у діючих цінах. Товарна продукція - відрізняється від валової тим, що до її складу не включаються залишки незавершеного виробництва та внутрішньогосподарський оборот. За своїм складом на багатьох підприємствах валова продукція співпадає з товарною, якщо відсутні внутрішньогосподарський оберту незавершене виробництво.

Асортимент - це перелік найменувань продукції із зазначенням її обсягу випуску по кожному виду. Він буває повний, груповий та внутрішньо груповий.

Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість, різноманітність продукції, що виробляється.

Нерівномірність виконання плану за окремими видами продукції призводить до зміни в її структурі, тобто, співвідношенні окремих виробів в загальному їх випуску. Виконати план за структурою - значить зберегти у фактичному випуску продукції заплановане співвідношення окремих її видів.

Зміна структури виробництва здійснює великий вплив на економічні показники: обсяг випуску у вартісній оцінці, собівартість товарної продукції, прибуток, рентабельність.

Якщо збільшується питома вага дорожчої продукції, то обсяг її випуску у вартісному вираженні зростає і навпаки. Те саме відбувається і з розміром прибутку при збільшенні питомої ваги високорентабельної і відповідному зменшенні частки низькорентабельної продукції.

Для оцінки виконання плану за структурою, необхідно фактичний випуск продукції у вартісному вираженні порівняти з фактичним випуском при плановій структурі і в залік виконання плану зарахувати меншу з цих величин. Зараховані суми сумують із відношенням отриманої суми до фактичного випуску визначають% виконання плану за структурою.

Розрізняють комплектність виробництва і комплектність випуску продукції.

Комплектність виробництва - це випуск деталей і вузлів в кількості, кратній:

А) їх кількості в одиниці продукції;

Б) кількості виробів по плану з врахуванням зміни залишків НЗВ.

Комплектність продукції - це повна її відповідність стандартам і технічним умовам, враховуючи упаковку і оснащення запасними частинами та інструментами. Ритмічність - це рівномірний випуск продукції у відповідності з графіком в обсязі і асортименті, передбаченим планом.

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що задовольняють певні потреби, відповідно до її призначення.

Кількісна характеристика одного, або декількох властивостей продукції, що складають її якість, називаються показником якості продукції. Розрізняють узагальнюючі, індивідуальні та непрямі показники якості продукції.

Узагальнюючі показники характеризують якість всієї виробленої продукції незалежно від її виду і призначення:

А) питома вага нової продукції в загальному її випуску;

Б) питома вага атестованої і не атестованої продукції;

В) питома вага продукції вищої категорії якості;

Г) питома вага продукції, що відповідає світовим стандартам;

Д) питома вага продукції, що експортується, в тому числі, у високорозвинені промислові країни.

Індивідуальні (одиничні) показники якості продукції характеризують одну з її властивостей:

- корисність (жирність молока, зольність вугілля, місткість заліза в руді, місткість білка в продуктах харчування);

- надійність (довговічність, безвідмовність у роботі);

- технологічність, яка характеризує ефективність конструкторських і технологічних рішень (трудомісткість);

- естетичність виробів.

Непрямі показники - це штрафи за неякісну продукцію, обсяг і питома вага забракованої продукції, питома вага за рекламованої продукції, втрати від браку тощо.

В процесі аналізу показників якості продукції вирішуються наступні завдання:

1) оцінюється технічний рівень продукції (потенційний, світовий, допустимий);

2) виявляються відхилення показників якості в розрізі окремих виробів порівняно з планом, минулими звітними періодами, аналогічними даними інших споріднених підприємств, теоретично можливими показниками;

3) виявляються фактори, що стримують зростання технічного рівня продукції, причини та конкретні винуватці браку, дефектів, обчислюються втрати в зв'язку із зниженням якості;

4) обґрунтовуються можливості підвищення якості продукції, скорочення браку і втрат.

У деяких галузях промисловості (легкій, харчовій) встановлюється сортність продукції. Про якість такої продукції роблять висновок за середнім коефіцієнтом сортності, або середньозваженою ціною.

Для розрахунку коефіцієнта сортності продукція нижчих сортів перераховується у вищий - шляхом перемноження питомої ваги кожного сорту в загальному обсязі на перехідний коефіцієнт (відношення ціни кожного сорту до ціни продукції вищого сорту).

Брак у виробництві - це непродуктивні витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, що призводять до зменшення обсягу виробництва і росту собівартості продукції. Брак у виробництві характеризують наступні показники за формулами:

Втрати від браку = затрати на брак - (суми, утримані з винних осіб - суми стягнень з постачальників по претензіям за поставку недоброякісних матеріалів)

Затрати на брак = собівартість остаточного браку + витрати на його виправлення

Для того, щоб визначити вплив втрат від браку на обсяг випуску продукції, необхідно їх питому вагу у виробничій собівартості помножити на обсяг продукції в оптових цінах підприємства. За результатами аналізу намічаються заходи по усуненню браку, або його зменшенню.

В процесі аналізу:

1) дається загальна оцінка виконання плану і динаміки виручки від реалізації в цілому по всій продукції і по окремим її видам. Розрахунок оформлюється аналітичною таблицею. Доцільно використовувати ЕОМ по програмам аналізу рядів динаміки;

2) визначаються фактори, що впливають на одержане відхилення від плану і в динаміці, і розраховуються їх кількісні вимірники із застосуванням одного із способів елімінування і прийому порівняння;

3) дається оцінка виконання договірних зобов'язань по поставам продукції;

4) розраховується резерв зростання обсягу реалізації продукції.

Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції, поділяються на 2 групи. До першої групи належать фактори, що визначаються із розрахункової формули виручки від реалізації продукції:

ВР = ОР * Ц

Де:

ОР - обсяг реалізації в натуральних одиницях;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції, грн.

До другої групи факторів, що впливають на обсяг реалізації продукції, належать фактори, що визначаються із випуску і реалізації продукції:



ВР = Зал.ГППОЧ + ВП - Зал.ГПКІН

Де:

Зал.ГППОЧ - залишки готової продукції на складі на початок періоду, грн.;

ВП - випуск товарної продукції, грн.;

Зал.ГПКІН - залишки готової продукції на складі на кінець періоду, грн.

Головна мета економічного аналізу обґрунтованості та виконання договорів поставки полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах. В умовах ринку формується комплекс завдань аналізу виконання договорів поставки:

А) аналіз обґрунтованості та ефективності формування „портфеля замовлень”;

Б) аналіз виконання замовлень за асортиментом продукції;

В) аналіз виконання замовлень за якістю продукції;

Г) аналіз виконання замовлень за поставками продукції у визначений час;

Д) аналіз наслідків виконання замовлень за поставками продукції.

Недовиконання плану за договорами для підприємства обертається зменшенням виручки, прибутку, виплатою штрафних санкцій. Крім того, в умовах конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що потягне за собою спад виробництва.

Виконання договірних зобов'язань характеризують:

1) рівень виконання зобов'язань, у%;

2) обсяг недопоставленої продукції.

Аналізуючи ці показники, слід мати на увазі, що:

1) непостачання продукції за звітний період визначають наростаючим підсумком, враховуючи також непостачання в попередньому періоді та компенсування його у наступних періодах;

2) як покриття непостачання одним покупцем не зараховується продукція, що постачається понад план іншим, як і продукція одних найменувань - на покриття боргу з інших найменувань.

Відсоток виконання договірних зобов'язань розраховується діленням різниці між плановим обсягом відвантаження за договірними зобов'язаннями (ОППЛ) та його недовиконанням (ОПН) на плановий обсяг (ОППЛ):

КВДЗ = ((ОППЛ - ОПН)) / ОППЛ

Вивчаються причини порушення договірних зобов'язань. Ними можуть бути:

- неритмічний випуск продукції;

- зниження якості продукції;

- незабезпеченість транспортними засобами тощо.

Розробляються конкретні заходи щодо запобігання порушень договірних зобов'язань у майбутньому.

Резерви росту обсягу виробництва продукції - це кількісно виміряні можливості їх збільшення за рахунок покращення використання ресурсів підприємства. Доцільно виділити 4 етапи дослідження резервів виробництва та реалізації продукції. На першому етапі дають оцінку зовнішніх і внутрішніх резервів. Пошук резервів що впливають на обсяг виробництва, базується на їх класифікації по простим моментам процесу праці:

1) трудові фактори;

2) фактори за засобами праці, тобто, фактори, пов'язані з забезпеченістю підприємства основними засобами і ефективності їх використання;

3) фактори за предметами праці, тобто, фактори, пов'язані з забезпеченістю підприємства матеріальними ресурсами та ефективністю їх використання.

При підрахунку резервів зростання обсягу виробництва визначається:

1) комплектний резерв;

2) максимальний резерв;

3) перспективний резерв.

На другому етапі виділяють інтенсивні та екстенсивні резерви виробництва і реалізації продукції.

На третьому етапі дають оцінку резервів організації виробничого процесу.

На четвертому етапі виявляють можливості збільшення обсягу продажу, тобто, виторгу від реалізації продукції.

Таблиця 2. - Розрахунок об'єму виробництва та реалізації продукції, послуг (період 2013 рік):

Кількість змін	К-сть робочих місць	К-сть робочих днів	Об'єм вир-ва на 1 робо місце	Об'єм вир-ва та реалізації з ПДВ	Об'єм вир-ва та реалізації без ПДВ
1	7	355	650	1615250	1346042

Заробітна плата працюючим громадянам України виплачується в національній валюті - гривнях. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок чи якихось інших форм зобов'язань власника забороняється. Разом з тим заробітна плата може виплачуватись банківськими чеками, які працівник у будь-який час може обміняти в установах банку на грошові асигнації. Крім того, як виняток, колективним договором може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими професіями, де така еквівалентна оплата за вартістю оплати праці у грошовому виразі є звичною або бажаною для працівників.

Заробітна плата працівникам має виплачуватись регулярно в робочі дні, що визначені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів. Колективним договором можуть встановлюватись різні дні для виплати заробітної плати працівникам різних структурних підрозділів, з тим щоб працівники не втрачали значного часу на одержання заробітної плати.

При нарахуванні заробітної плати працівникам може застосовуватись авансовий і без авансовий порядок розрахунків за першу половину місяця. При видачі авансу остаточний розрахунок провадиться при виплаті заробітної плати за другу половину місяця.

У випадку, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. За час відпустки заробітна плата виплачується не пізніше трьох днів до початку відпустки.

Місцем виплати заробітної плати є місце роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком виплати заробітної плати працівникам цих закладів.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватись через установи банків, поштовими переказами на вказаний ним рахунок чи адресу з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника чи підприємства.

Утримання із заробітної плати може провадитись тільки у випадках, передбачених законом. Забороняються відрахування, метою яких є пряма чи непряма оплата працівником власнику або уповноваженому ним органу чи будь-якому посереднику винагороди за одержання або збереження роботи.

Власник або уповноважений ним орган має право за своєю ініціативою провадити відрахування із заробітної плати для покриття заборгованості працівників підприємству, де вони працюють. Такі відрахування провадяться: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати, для повернення сум, переплачених внаслідок лічильних помилок, для погашення невитраченого і своєчасно неповерненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості, на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках видається наказ чи розпорядження не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Відрахування із заробітної плати працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може провадитись при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільнений з роботи у зв'язку з призовом або вступом на військову службу, переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, або переходом на виборну посаду, відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, нез'явленням працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, направленням на навчання та в зв'язку з уходом на пенсію. Покриття працівником шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, також може провадитись за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу (ст. 136 КЗпП).

На користь держави власник або уповноважений ним орган із заробітної плати працюючих зобов'язаний утримувати прибутковий податок. Його розмір залежить від розміру заробітної плати. Не стягується податок із заробітної плати, що не перевищує встановленого державою неоподаткованого мінімуму. Із заробітної плати від одного до п'яти неоподаткованих мінімумів прибутковий податок стягується в розмірі 10 відсотків, від п'яти до десяти мінімумів - 15 відсотків, від десяти до шістдесяти - 20 відсотків, від шістдесяти до ста мінімумів - 30 відсотків, від 100 неоподаткованих мінімумів і більше - 40 відсотків одержуваної працівником заробітної плати.

Відповідно до Закону України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» з громадян, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або виконують роботу на підставі цивільно-правових договорів, утримується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка заробітної плати, який перераховується до Пенсійного фонду України. У цей же день Верховна Рада прийняла Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування», яким передбачено стягнення збору на обов'язкове соціальне страхування у розмірі 0,5 відсотка заробітної плати працівника, який сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банку на оплату праці і зараховується на окремий рахунок Державного бюджету України.

На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок утримувати певні суми із заробітної плати за виконавчими листами на підставі судових рішень, вироків судових органів, виконавчих написів нотаріальних контор, постанов адміністративних органів про накладення адміністративних штрафів.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а в окремих передбачених законодавством випадках, наприклад в разі відшкодування завданої шкоди, 50 відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникові.

При відрахуванні із заробітної плати за декількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі повинно бути збережено 50 відсотків заробітку.

Обмеження в утриманні із заробітної плати не поширюються на відрахування при відбуванні працівником покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

При проведенні розрахунку з працівником по заробітній платі досить часто виникає необхідність визначити середній заробіток працівника. Це потрібно тоді, коли працівникові виплачується заробіток за час, що є меншим за календарний місяць, або, навпаки, перевищує календарний місяць.

Визначення середнього заробітку працівника необхідно:

- при наданні йому відпустки або виплати за неї грошової компенсації;

- відпустки у зв'язку з навчанням;

- за час виконання працівником державних або громадських обов'язків;

- при переведенні працівника на іншу легшу нижче оплачувану роботу;

- при наданні жінкам додаткових перерв для годування дитини;

- при виплаті вихідної допомоги;

- оплаті часу вимушеного прогулу;

- при службових відрядженнях і в деяких інших випадках.

Залежно від мети, для якої необхідно обчислити середній заробіток, визначається період, за який підраховується заробітна плата. Так, для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або грошової компенсації за неї підрахунок провадиться виходячи з оплати за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки. Якщо працівник пропрацював менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, при вагітності і пологах середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При наданні щорічних відпусток і відпусток у зв'язку з навчанням у календарних днях нарахування виплат провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих діб). Одержаний результат помножується на число календарних днів відпустки. Святкові і неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів чи годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середня (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Для нарахування допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю середньоденний заробіток визначається із фактичної заробітної плати, що не перевищує подвійної тарифної ставки, посадового окладу (крім надання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у випадках виробничого травматизму, професійного захворювання, захворювання осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і віднесені до І та II категорії, надання допомоги по вагітності і пологах). Виходячи з середньомісячного заробітку визначається допомога за один день залежно від призначеного розміру допомоги у відсотках до заробітку.

Загальна сума допомоги визначається шляхом множення суми допомоги за день на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів, пропущених у період непрацездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р., №ПО із внесеними до неї змінами.

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити: загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави утримань із заробітної плати, суми заробітної плати, що належать до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Стаття 34 Закону України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» передбачає компенсацію працівникам втрати частки заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Така компенсація провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. На розвиток цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 20 грудня 1997 р., №1427 затвердив Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Дія цього Положення поширюється на підприємства усіх форм власності і господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги за цей період зросли більше як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після отримання податків і платежів), на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекс споживчих цін визначається наростаючим підсумком з початку року і щомісячно публікується Державним комітетом статистики України. У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається на кожний місяць окремо і підсумовується. Виплата працівникові суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць. Своєчасно не одержана з вини працівника заробітна плата компенсації не підлягає.

Відмова власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку.

При звільненні працівника з роботи, незалежно від підстав припинення трудових відносин, виплата всіх сум, належних працівникові, провадиться підприємством у день звільнення або не пізніше наступного дня після заяви звільненим працівником вимоги про розрахунок. Днем звільнення вважається останній день роботи. У разі невиплати з вини власника підприємства або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен оплатити відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування на час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таблиця 3. - Аналіз фонду заробітної плати за 2013 рік:



Якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку перейде на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

4. Забезпеченість підприємства основними фондами та їх ефективне використання

Основні фонди служать матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних фондів (екстенсивно), так і через підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих фондів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому більш економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження його наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.

Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними фондами за умови найінтенсивнішого їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

Виходячи з принципу системного підходу в процесі економічного аналізу, виділяють такі завдання:

- аналіз обсягу і структури основних фондів та їх відповідності до вимог технічного прогресу й оптимальних параметрів виробництва;

- визначення технічного стану фондів, темпів, форм і методів їх оновлення;

- аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного й інтенсивного завантаження;

- виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих фондів;

- розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання фондів.

Аналіз починають з вивчення динаміки, обсягу, складу і структури основних фондів за їх класифікаційними ознаками:

- промислово-виробничі;

- виробничі фонди інших галузей;

- невиробничі основні фонди.

На обсяг, структуру і динаміку основних виробничих фондів впливають такі чинники:

- характер та особливості процесу виробництва;

- тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

- технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

- методи організації виробництва.

У ході аналізу встановлюють зміну структури під впливом комплексної механізації й автоматизації виробництва, впровадження нової технології.

На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної і вікової структур основних фондів.

Для аналізу динаміки використовують коефіцієнти оновлення і вибуття.

Коефіцієнт оновлення відображає інтенсивність оновлення, і його визначають шляхом співвідношення вартості фондів, що надійшли за аналізований період, до їх загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття фондів з виробництва, і його визначають як співвідношення вартості основних фондів, що вибули за певний період, до вартості основних фондів на початок періоду.

Ці коефіцієнти визначають за всіма основними фондами.

Найважливішим етапом аналізу основних фондів є вивчення їх технічного стану. Технічний стан устаткування у непрямому значенні визначають за його віковим складом, що відображає співвідношення питомої ваги відповідних вікових груп у загальній кількості одиниць даного виду устаткування. Збільшення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.

Іншим узагальненим показником, що характеризує технічний стан фондів, є коефіцієнт їх зношення, який визначають як співвідношення величини зношення до початкової вартості всіх основних фондів і їх складових. Цей коефіцієнт відображає, якою мірою основні фонди, що перебувають в експлуатації, зношені, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт.

Характеристика зміни технічного стану основних фондів підприємства за рік. Зростання зношення у основних фондів негативно характеризує діяльність підприємства щодо вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва.

У ряді випадків визначають коефіцієнт придатності основних фондів шляхом співвідношення залишкової вартості основних фондів до їх балансової вартості.

Віковий склад устаткування - основна характеристика технічного рівня основних фондів. Для цього аналізують стан встановленого устаткування за термінами його експлуатації. Визначають тривалість експлуатації устаткування за періодами до 5 років, 5-10 р., 10-20 років і т. д.

У процесі аналізу встановлюють кількість різних груп устаткування з різними періодами експлуатації та її питому вагу, розробляють заходи щодо оновлення і приведення у відповідність.

Для оцінювання технічного рівня засобів праці визначають також частку прогресивного устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять за кожною групою машин і устаткування.

Під час аналізу технічного стану основних фондів необхідно розглянути організацію ремонту і модернізації засобів праці та виконання ремонтних робіт. При цьому звертають увагу на виконання ремонтних робіт вчасно, високу якість ремонту, його економічність. Економічна ефективність функціонування основних виробничих фондів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. При визначенні економічної ефективності основних фондів використовують систему натуральних та вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних фондів, а також фондоозброєності праці та її продуктивності.

До натуральних показників належать:

- екстенсивне й інтенсивне використання основного устаткування;

- фондовіддача, визначена в натуральному чи умовно-натуральному виразі;

- використання виробничої потужності й ступінь її освоєння.

Вартісними показниками є фондовіддача, розрахована за вартісними показниками, і фондомісткість.

Найбільш узагальненим показником ефективності використання основних виробничих фондів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача.

Поки що в економічній літературі нема єдиної думки стосовно вартісного оцінювання продукції, прийнятого в розрахунок показника фондовіддачі. Найреальніша фондовіддача розрахована у натуральному виразі. Однак галузь застосування натуральних показників обмежена.

На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу продукції.

Фондомісткість - обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.

Фондоозброєність праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів (за первісною оцінкою) до числа робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими фондами.

Для аналізу ефективності використання основних фондів у частині виробничого устаткування використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження в часі роботи.

При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.

Всі чинники можна поділити на дві групи:

- ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів;

- ті, що залежать від ступеня використання основних фондів.

До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції, зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.

До другої групи чинників належать:

- зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування;

- зменшення внутрішньо-змінних простоїв;

- зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін.

Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямках. Перший з них є визначення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Зміна величини вартості основних виробничих фондів може перебувати під впливом:

- зміни кошторисної вартості заново введених в експлуатацію об'єктів порівняно з діючими;

- невідповідності у темпах зміни ціни і продуктивності нового устаткування;

- наявності надлишкового невстановленого і бездіяльного устаткування та ін.

Однак особливу увагу привертають чинники фондовіддачі основних виробничих фондів, пов'язані зі зміною віддачі виробничого устаткування.

Аналіз роботи виробничого устаткування базується на розгорнутій системі показників його використання за чисельністю (забезпеченням) часу роботи і за потужністю. Джерелом аналізу служить статистична звітність про роботу устаткування. Крім цього, в аналізі використовують нормативні і планові документи, внутрішньозаводську звітність, матеріали вибіркових спостережень.

При аналізі використання устаткування насамперед необхідно перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням, повноту його використання.

Як відомо, все устаткування поділяють на наявне, встановлене і діюче. До наявного належить все устаткування підприємства незалежно від того, де воно знаходиться і в якому стані. Встановлене устаткування - змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, що знаходиться у цехах. Воно може бути в резерві, на консервації, в ремонті і на модернізації. До діючого належить все фактично працююче устаткування незалежно від часу його роботи. При аналізі необхідно із діючого устаткування виділити запасне і не змонтоване, із встановленого - надпланове, не встановлене. Введення в дію невстановленого устаткування збільшує випуск продукції. Недоотриману продукцію можна визначити множенням кількості невстановленого устаткування на кількість відпрацьованих годин за зміну і на годинну продуктивність одного верстата за планом.

Другий напрямок аналізу - оцінювання ефективності експлуатації устаткування. Підвищення ефективності експлуатації працюючого устаткування забезпечують двома шляхами - екстенсивним (у часі) й інтенсивним (за потужністю).

Показниками, що характеризують екстенсивний шлях використання устаткування, є:

- кількість устаткування;

- відпрацьований час;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- структура парку машин і верстатів.

Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції за 1 верстат/годину, тобто його продуктивністю.

Вихідними даними в аналізі є баланс робочого часу устаткування: календарний, режимний, плановий.

Календарний визначають як добуток кількості календарних днів у році і верстат/годин на добу. Він поділяється на режимний і за режимний час.

Режимний фонд визначають із кількості робочих днів у році, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування, кількості верстатів, крім тих, які за планово-запобіжним ремонтом мають бути у капітальному і поточному ремонті. За режимний час включає вихідні і святкові дні, час неробочих змін, міжзмінні й обідні перерви.

Плановий фонд часу включає кількість годин, що підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, у резерві і т. ін.). Плановий відрізняється від режимного кількістю планових витрат робочого часу.

Фактично використаний фонд часу роботи устаткування - це кількість фактично відпрацьованих верстат/годин.

Показники використання календарного, режимного і планового фондів часу роботи устаткування виражають ступінь його завантаження. Однак діюча система обліку і звітності не дає змоги точно дати оцінку, бо не відображає реально відпрацьований час. На практиці оцінювання використання устаткування в часі проводять за даними разових спостережень (фотографії).

Вплив чинників завантаження устаткування в часі його роботи на додатковий випуск його продукції. Екстенсивне використання устаткування характеризується також коефіцієнтом змінності Кзм, який визначають як співвідношення відпрацьованих верстат/змін Тзм до загальної кількості встановленого устаткування Свст. Основними причинами низького коефіцієнта змінності є неукомплектованість робітниками, несправність устаткування, наднормативний ремонт, недоліки у забезпеченні матеріальними ресурсами і т. д.

Інтенсивне використання основних фондів характеризується не лише показниками випуску продукції за 1 верстат/годину, а й рядом натуральних та умовно-натуральних показників: одержання продукції з 1 м. виробничої площі і т. ін.

Цей показник характеризує також ефективність використання виробничих фондів у їх пасивній частині. Випуск продукції з 1 м. виробничої площі визначають як співвідношення товарної продукції підприємства до величини його виробничої площі. Зростання випуску продукції з 1 м² виробничої площі свідчить про підвищення ефективності її використання.

Таблиця 4. - Забезпеченість підприємства основними фондами та їх ефективне використання:

5. Собівартість, прибуток та рентабельність продукції, послуг

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартісне вираження витрат підприємства (організації), пов'язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов'язкові відрахування, податки і платежі.

Величина собівартості продукції залежить від технічної оснащеності підприємства, ступеня використання його виробничої потужності, досягнутого рівня організації виробництва, продуктивності, праці, норм витрат матеріалів, палива, електроенергії та ін.

Витратами на виробництво (обіг), що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) є:

- витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);

- витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

- витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організації виробництва, підвищенням рівня якості продукції, її надійності та довговічності;

- витрати на винахідництво та раціоналізацію;

- витрати на обслуговування виробничого процесу, забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, обладнанням і т. ін., утримання основних виробничих фондів у робочому стані, забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог;

...