Виробництво, розподіл та використання національного доходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з політекономії

на тему "Виробництво, розподіл та використання національного доходу"

Зміст

Вступ

1. Суть та виробництво національного доходу

2. Розподіл і перерозподіл національного доходу

3. Використання національного доходу: споживання та нагромадження

4. Сучасний стан національного доходу в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найважливіших досягнень економічної науки у XX ст. є розробка теоретичних представлень і статистичних даних, що відносяться до національного доходу. У поняття "національний дохід" можна вкладати різний зміст, і існує щонайменше п'ять значеннєвих варіантів цього поняття.

Розробка цього теоретичного поняття і стосовних до нього статистичних даних збудила суспільний інтерес до політичної економії. Маючи представлення про значення і роль головних компонентів національного доходу можна вивчити їхні зміни і взаємини для того, щоб визначити, чи є поточний стан економіки урівноваженим і здоровим чи ж вона має тенденцію до ускладнень інфляційного чи дефляційного характеру.

Керівники великих і дрібних підприємств, чиновники з органів місцевого самоврядування і знаючі люди узагалі - усі вони оперують теоретичними поняттями і статистичними даними, що відносяться до національного доходу. Публіцисти й оглядачі, що виступають у засобах масової інформації, вважають для себе скрутним обговорювати поточні явища економічного життя, не звернувшись до головного барометра - національного доходу. Поняття "національний дохід" стало важливим знаряддям мислення і дій в економічних справах сучасного світу. Але це складне і важке поняття, яким у багатьох випадках зловживають і яке часто трактують неправильно. У цій курсовій роботі здійснено спробу відкинути технічні деталі й ускладнення і представити просте пояснення поняття "національний дохід".

Отже, основна мета даної роботи -- розкрити суть і джерела національного доходу, методи його вимірювання, показати особливості його одержавлення (розподіл та перерозподіл через державний бюджет і кінцеве використання).

1. Суть та виробництво національного доходу

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД). З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у суспільному відтворенні за поточний період. Національний дохід виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, відсотків. Він є свідченням ступеня участі кожної категорії власників у суспільному відтворенні, їх вкладу у нього. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і є величиною, зменшеною на розмір непрямих податків (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.):

НД = ЧНП - НП.

Будучи включеними у ціну товару, непрямі податки вносяться підприємцями у державний бюджет, тобто присвоюються державою.

Національний дохід -- важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. Розрізняють вироблений національний дохід, який збігається з новоствореною вартістю, і використаний національний дохід, менший за попередній показник на величину втрат (при зберіганні, від стихійного лиха, технічних аварій та ін.). Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від виробленого на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Часто виникає питання про джерела національного доходу. Здавалося б, відповідь на це запитання дуже проста: праця людини. Загалом така відповідь правильна, але вимагає певних уточнень, оскільки, наприклад, у такому випадку можна запитати, що створюють поліцейський, чиновник, служитель культу, які теж займаються певним видом праці. Тому не дивно, що вже впродовж кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу 4, с.211-212.

Першу спробу визначити джерела національного доходу зробили меркантилісти, які вважали, що багатство суспільства (вони не вживали термін "національний дохід") накопичується у сфері торгівлі (насамперед зовнішньої). Фізіократи таким джерелом вважали сільське господарство. Класики політичної економії А.Сміт та Д.Рікардо значно розширили розуміння джерел виробництва національного доходу. Вони вважали, що він створюється у сфері матеріального виробництва (в сільському господарстві, промисловості). Доповнив сферу створення національного доходу і К.Маркс, включивши до неї сферу матеріальних послуг.

Але сфера послуг у той час була розвинута дуже слабо. Тому в працях К.Маркса положення про те, що НД створюється і в сфері послуг, не набуло вигляду теорії. За марксистською (звужувальною) концепцією національний дохід обчислювався без врахування нематеріальної сфери виробництва. Сьогодні в сфері послуг розвинутих країн зайнято близько 70% всього працездатного населення, і велика частина доходів отримується саме від них.

"Сфера послуг" у широкому розумінні виступає як сукупність видів діяльності, не пов'язаних безпосередньо з фізичною, спрямованою на виробництво речей, працею. Ця сфера включає усі види розумової праці, у тому числі у державному апараті, та має високі темпи зростання. Праця у цій сфері вчителів, науковців, медичних працівників та багатьох інших категорій є продуктивною. Водночас є чимало видів діяльності (наприклад, служителів культів, різних посередників, які лише опосередковують, нічого нового не створюючи, переміщення старих і новостворених товарів та послуг, діячів сфери розваг, не виправданих суспільними потребами зайнятих у державному апараті, охороні порядку, військовослужбовців тощо), які визнати продуктивними неможливо [16, с.420-421].

Сучасні вчені дотримуються розширювальної концепції щодо визначення джерела національного доходу. За нею будь-яка праця є продуктивною, а тому створює національний дохід. Внаслідок цього його виробниками вважають усіх зайнятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Критеріями для західних учених слугує отримання цими категоріями доходів. Західна економічна думка навчилася вимірювати продуктивність праці вчителів, педагогів, учених, працівників охорони здоров'я і визначати їх внесок у створення національного доходу. Наприклад, кожний долар, вкладений у розвиток науки, приносить, на їхню думку, близько 4-5 доларів прибутку.

За методикою західної економічної науки у сфері послуг створюється основна частка ВВП, в тому числі НД. У США наприкінці 90-х років у цій сфері було сконцентровано 85% кадрового потенціалу вищої кваліфікації і створювалося 75% ВВП 22, с.261.

Питання про джерело національного доходу не є чисто теоретичним, тобто відірваним від практики. Від його правильного вирішення залежить обґрунтувальна методика обчислення величини національного доходу, що виробляється в країні, статистичною службою держави.

Виходячи з того значення, яке має національний дохід, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний дохід як нову вартість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу. До цих факторів належать:

1. Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний дохід. Причому збільшення кількості праці може бути досягнуто:

- шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві;

- шляхом продовження робочого дня;

- шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці. У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу. Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін. Хоча підвищення продуктивності праці не збільшує національний дохід у вартісному вираженні, він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей 17, с.79.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попередній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу.

Наприклад, при заданій кількості засобів виробництва на суму 50 млрд. грн. заплановано виробити 100 тис. одиниць суспільного продукту. Припустимо, що в процесі виробництва в результаті більш раціонального використання сировини, інтенсивнішого використання виробничих потужностей витрати постійного капіталу на одиницю продукції були зменшені на 25%. У такому випадку, при заданій кількості постійного капіталу, буде вироблено не 100 тис. одиниць суспільного продукту, а 133,3 тис., отже, більшим буде й НД.

2. Розподіл та перерозподіл національного доходу

Суспільство, якщо воно хоче продовжувати існувати, не має права використовувати вироблений річний сукупний продукт на особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутись у виробництво й тим самим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Національний дохід - це джерело, яке забезпечує існування й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Пропорція, в якій національний дохід розподіляється на споживання і нагромадження, залежить від типу суспільно-економічної формації, економічної системи і, передусім - суспільного способу виробництва, стадії та етапу його розвитку, рівня організованості найманих працівників, характеру державної влади та інших чинників. У свою чергу, від розподілу національного доходу залежать темпи економічного розвитку країни, гострота соціально-економічних суперечностей, прогрес продуктивних сил тощо 15, с.501.

У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є створення необхідного (V) і додаткового продукту (m). Такий поділ відображає показник норми додаткової вартості або ступеня експлуатації, що визначається як відношення додаткового продукту до необхідного, вираженого у відсотках. Наприкінці 80-х років в обробній промисловості (одній з найпередовіших у народному господарстві) США він становив 70%, а в колишньому СРСР -- 130%, що свідчило про вищий ступінь експлуатації найманих працівників радянською верхівкою.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва -- власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На стадії первинного розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна плата, прибуток, процент, дивіденд (дохід на акції), орендна плата, рента, у тому числі земельна. Розглянуті доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, -- їх безпосередню участь у створенні національного доходу. Вони виступають як різні за формою особисті доходи. Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, тобто кожен з них пов'язаний з певним фактором (ресурсом) виробництва: заробітна плата - з працею, прибуток -- з функціонуючим капіталом, процент -- з позичковим капіталом, рента -- з природними ресурсами (землею тощо). У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери матеріального виробництва. Але існує також сфера нематеріального виробництва. Доходи її учасників формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи, необхідність якого зумовлена:

- значною диференціацією доходів;

- необхідністю підтримки малого підприємства;

- потребою у забезпеченні національної оборони;

- необхідністю розвивати базові, капіталоємні галузі промисловості;

- завданням концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем;

- існуванням нематеріального виробництва, на утримання якого кошти надходять шляхом перерозподілу доходів;

- важливістю залучення коштів підприємств і населення на громадські потреби;

- потребами НТР, прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів країни та іншими причинами. національний дохід розподіл ціноутворення

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет, податкову систему, систему ціноутворення, позику, внески до різноманітних фондів і організацій, інфляційний випуск грошей, оплату послуг частини працездатного населення, зайнятого непродуктивними видами діяльності, ухилення від сплати податків та ін.

Через державний бюджет розвинутих країн світу перерозподіляється 40-50% НД. Основне джерело вторинних доходів -- податки. Із заробітної плати середнього американського працівника, наприклад, вираховують до 33% у формі податків. У колишньому СРСР високий ступінь експлуатації, пов'язаної з розподілом НД на необхідний і додатковий, значною мірою послаблювався в процесі його перерозподілу, оскільки за рахунок державного бюджету громадянам безкоштовно надавалися квартири, медичні послуги, освіта тощо.

Перерозподіл НД здійснюється офіційними (видимими) і неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку через механізм оподаткування, добровільних внесків, частково через механізм ціноутворення, який передбачає, що держава або компанії офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг зростають на стільки-то відсотків. Офіційний перерозподіл НД фіксується офіційною статистикою. За середньостатистичними показниками розрив між бідними і багатими в розвинутих країнах світу становить приблизно 1:12 (у колишньому СРСР - 1:5). У процесі капіталізації відносин власності в Україні розрив між бідними і багатими зростає і на початку XXI ст. становить 1:50 5, с.245.

У другому випадку через перерозподіл неофіційними (невидимими) каналами уряд і компанії здійснюють незначне неодноразове підвищення цін, не повідомляючи про це офіційно, що призводить до поступового зниження життєвого рівня населення (так діяла у застійні часи командно-адміністративна система). Однак наймасштабніший неофіційний перерозподіл НД відбувається за існування тіньової економіки (підпільної) - сукупності неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (наркотики, азартні ігри, проституція тощо). За оцінками західних, вчених підпільна економіка в розвинутих країнах становить 5-15% ВВП. У колишньому СРСР частка кримінальної складової "тіньової" економіки наприкінці 80-х років XX ст. складала 22%.

Вторинні, або похідні доходи реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, проценти за вкладами, виграші по позиках, лотереях тощо.

Обсяг національного доходу, що перерозподіляється, залежить від економічного потенціалу країни, типу економічної системи (із посиленням ступеня соціалізації капіталізму частка доходу, що перерозподіляється через державний бюджет, зростає), зокрема рівня монополізації економіки, характеру державної влади, податкової системи (передусім, від співвідношення між прогресивним та пропорційним оподаткуванням).

Суб'єктами перерозподілу національного доходу є всі види підприємців, переважна більшість населення, яка сплачує податки й отримує соціальні виплати з бюджету, ті, хто оплачує послуги і отримує їх від працездатної частини населення, зайнятої непродуктивною працею тощо.

На основі вищесказаного можна стверджувати, що перерозподіл національного доходу охоплює значно ширший спектр відносин економічної власності, ніж процес його розподілу. В окремих країнах перерозподіляється навіть більша частка національного доходу, ніж розподіляється.

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва -- праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва 23, с.448.Вертикальний розподіл доходів показує як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами (сім'ями), незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей. Ці два підходи є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

3. Використання національного доходу: споживання та нагромадження

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу у всіх власників і трудящих груп населення, сімей, окремих громадян, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу -- його використання. Останнє відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання - особисте споживання працівників виробничої і невиробничої сфер.

Споживання є заключною фазою суспільного відтворення. Воно тісно пов'язане зі сферою безпосереднього виробництва. Остання, по-перше, створює предмети і послуги для споживання, по-друге, визначає спосіб споживання, по-третє, формує у споживачів нові потреби, спонукає при цьому їх до споживання. Такий вплив здійснюється опосередковано, через інші сфери суспільного відтворення, а також соціальні, політичні, правові відносини тощо. У свою чергу, споживання активно впливає на безпосереднє виробництво. Споживання завершує виробництво, воно ж є й вихідним пунктом нового виробництва 10, с.108.

Розрізняють виробниче і невиробниче споживання. Перший вид споживання здійснюється у безпосередньому процесі виробництва, під час взаємодії людини з природою і означає використання засобів виробництва і робочої сили, внаслідок чого відбувається задоволення виробничих потреб і створюються, передусім, матеріальні блага. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва і служить для задоволення невиробничих потреб, при цьому відбувається кінцеве (остаточне) споживання предметів споживання. Різновидами невиробничого споживання є процес задоволення потреб населення, споживання будівель, споруд, канцелярських товарів та ін. З боку суб'єктів споживання виділяють особисте споживання (задоволення потреб в їжі, одязі, житлі тощо) і суспільне (здійснюється із суспільних фондів споживання). Споживання національного доходу утворює так званий фонд споживання. У вартісній формі фонд споживання - це сума всіх доходів населення, які використовуються на придбання товарів народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також надходження в заклади й організації сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення. В натурально-речовій формі фонд споживання-це маса матеріальних, духовних та соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування процесу споживання.

Відповідно до такого змісту фонд споживання виконує певні функції:

- задоволення нормальних поточних потреб людей (без чого неможливе просте відтворення людства);

- задоволення зростаючих потреб людей у зв'язку з абсолютним приростом населення (інакше неможливе розширене відтворення людського суспільства);

- задоволення потреб додаткової робочої сили, що надходить у виробництво в зв'язку з його розширенням. Причому мова йде не лише про задоволення особистих потреб у споживанні, а й про обслуговування населення культурно-освітніми та учбово-науковими закладами, службами охорони здоров'я, управління і т.д.

Названі функції зумовлюють структуру фонду споживання (рис.1).

Таким чином, національне виробництво лише тоді буде функціонувати нормально, коли, з одного боку, фонд споживання в процесі розподілу й перерозподілу національного доходу буде поповнюватись такою кількістю споживчих товарів і послуг, яка задовольнятиме сукупні потреби суспільства, а з іншого, населенню буде забезпечений такий рівень доходів (в результаті цього ж розподілу й прерозподілу національного доходу), який дасть можливість ці товари й послуги придбати.

Рис. 1. Структура фонду споживання

Споживання населення внаслідок тісного зв'язку з безпосереднім виробництвом з погляду сфер відтворення є одним із найважливіших чинників розвитку економіки. У кількісному вимірі це виражається у тому, що на споживання витрачається до 75 % ВВП. Такі витрати, їх динаміка формують поведінку споживачів, передусім, домогосподарств, які є первинною ланкою споживання.

У свою чергу, двома основними чинниками, які впливають на споживання, є об'єктивні (розмір доходів та їх розподіл, рівень цін, норма відсотка, наявні запаси в сім'ї, рівень соціальних витрат та ін.) і суб'єктивні (схильність певною мірою відкладати споживання на,майбутнє у розрахунку на його більшу корисність у перспективі). Вперше таку закономірність обґрунтував Дж. Кейнс: "... люди схильні, зазвичай, збільшувати своє споживання зі зростанням доходів, але не тією мірою, в якій зростають доходи". Гранична схильність до споживання вимірюється за формулою:

ГСС = С/Д,

де С -- зміна у споживанні; Д -- зміна в доході, що викликала зміну у споживанні. Гранична схильність до споживання коливається від нуля до одиниці.

Крім того, розрізняють середню схильність до споживання, що відображає бажання людей купувати споживчі товари і послуги. У кількісному вимірі вона визначається відношенням тієї частини національного доходу, що йде на споживання, до всього національного доходу.

Іншим напрямом використання національного доходу є нагромадження. Необхідність нагромадження зумовлена тим, - що постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Тому виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.

Отже, нагромадження - це використання частини додаткового продукту для розширення виробництва або його капіталізація. А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає:

§ по-перше, збільшення виробничих і невиробничих фондів;

§ по-друге, використання у виробництві додаткової

робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів виробництва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження.

Нагромадження здійснюється в певних конкретних формах.

1.Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва й покращення їх якості.

Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) - це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення їх якості. Нагромадження споживчого призначення включає:

а)нагромадження споживчих товарів, які купуються на заробітну плату, й грошові виплати з суспільних фондів споживання;

б)нагромаджепня фондів невиробничої сфери - житлового фонду, основних фондів, закладів культурно-побутового й медичного обслуговування населення і т.д.

Приріст резервів і страхових запасів - це збільшення маси засобів виробництва та предметів споживання, призначених для забезпечення безперервності процесу виробництва й непередбачених обставин, в тому числі при стихійних лихах.

Суб'єктами нагромадження виступають: держава, госпрозрахункові державні підприємства, кооперативні та приватні підприємства, тобто всі господарюючі юридичні особи.

Напрямки використання фонду нагромадження можна представити схемою (рис.2).

Основним джерелом нагромадження є додатковий продукт. Але на потреби нагромадження він використовується не весь, а лише його частина. Інша частина разом з необхідним продуктом йде на задоволення певних невиробничих потреб суспільства й надходить в особисте споживання всіх членів суспільства (освіта, культура, охорона здоров'я, управління, оборона тощо).



Рис.2. Напрямки використання фонду нагромадження

Додатковий продукт є не єдиним джерелом нагромадження. Певну роль у нагромадженні відіграє амортизаційний фонд. Роль амортизаційного фонду, як джерела нагромадження, полягає в тому, що в міру заміщення зношених знарядь праці відбувається їх оновлення, модернізація, реконструкція. В зв'язку з цим відрізняють чисте нагромадження, тобто таке, що відбувається лише за рахунок додаткового продукту, й валове, джерелом якого, окрім додаткового продукту, виступає й амортизаційний фонд.

Фонд нагромадження - величина не постійна. Як складова частина національного доходу він залежить від:

- факторів, що визначають обсяги національного доходу;

- пропорції розподілу національного доходу на фонд споживання й фонд нагромадження;

- величини національного багатства, найважливішою частиною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри амортизації).

Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується в залежності від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу 21, с.290.

Фонд нагромадження й фонд споживання формуються з одного джерела - національного доходу. Тому в кожний даний момент вони обмежують один одного. При їх оптимізації не можна виходити з максимізації того чи іншого фонду.

Звідси виникає питання кому повинен бути наданий пріоритет - нагромадженню чи споживанню. На перший погляд, тут немає проблем. Якщо суспільство дбає про добробут своїх громадян, пріоритет треба надавати споживанню. Проте це не зовсім так тому, що важливим фактором зростання споживання виступає нагромадження й не лише в майбутньому, але й в кожний даний момент, адже процес нагромадження засобів праці - це збільшення робочих місць, а отже, іі загального фонду заробітної плати, тобто споживання. Ще більшою мірою нагромадження впливає на майбутнє споживання, створюючи матеріальну основу для подальшого розширення виробництва.

Разом з тим нагромадження не можна розглядати як щось незалежне від фонду споживання. Зростання фонду споживання означає підвищення добробуту людей, зростання рівня їх знань, кваліфікації, що сприяє прискоренню темпів зростання національного доходу, а отже, й зростанню обсягів фонду нагромадження 3, с.416-417.

В теоретичному аспекті границя між нагромадженням і споживанням умовна. Разом з тим на практиці чітке визначення пропорції між ними, конкретні розміри фондів нагромадження й споживання мають величезне значення, бо від цього залежать темпи й якість економічного зростання. Щоб визначити цю пропорцію необхідно знати таку категорію, як норма нагромадження, що являє собою відношення фонду нагромадження до національного доходу. Визначається вона за формулою:

Н = (ФН/НД)100%,

де Н - норма нагромадження, ФН - фонд нагромадження, НД - національний доход.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням 75:25.

Слід знати, як обчислюється національний дохід на різних стадіях його руху. Кількісні показники доходу нації відіграють важливу роль в макроекономічному аналізі.

Так, на стадії виробництва національний дохід обчислюється за так званим виробничим способом, тобто як сума валової добавленої вартості (необхідного додаткового продукту суспільства). На стадії розподілу вартість національного доходу визначається вартістю первинних доходів -- заробітної плати, прибутку, проценту, ренти. На стадії обміну (перерозподілу) національний дохід -- це сума кінцевих доходів усіх членів суспільства, фірм і держави, а на стадії споживання він обчислюється як сума витрат суспільства на споживання і нагромадження:

НД = ФС + ФН,

де ФС - фонд споживання, ФН - фонд нагромадження.

4. Сучасний стан національного доходу в Україні

Процеси зростання, розподілу та перерозподілу національного доходу відбивають складні умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку та підприємництва. Колишня система розподілу передбачала зрівняльний підхід до використання необхідного продукту та жорстку централізацію додаткового продукту через державний бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного трудівника, а навпаки, породжувало утриманські настрої, апатію, безініціативність і безгосподарність.

Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим.

Роздержавлення й демонополізація економіки, створення умов для конкуренції вільних товаровиробників покликані в майбутньому викликати стимули до технічного оновлення виробництва, зростання його ефективності та збільшення на цій основі національного доходу. Зростання добробуту, справедливий розподіл благ мають забезпечуватися шляхом посилення підприємницької й трудової активності та ініціативи. Зростатиме роль особистих трудових доходів у задоволенні потреб населення. Перерозподіл національного доходу зводитиметься до мінімуму. Зокрема, через суспільні фонди споживання забезпечуватиметься мінімально гарантований рівень соціальних благ для всіх верств населення. Щоправда не зовсім ясно як скоро з`являться ці процеси у реальному житті. Поки що видимих результатів не спостерігається. Поглиблення економічної кризи в Україні призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. За цих умов уряду доводиться перерозподіляти через бюджети всіх рівнів значну частину виробленого національного доходу, набагато більшу, ніж в індустріально розвинених країнах. Але при цьому поступово здійснюється перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення до надання цільової допомоги лише найбільш соціально вразливим верствам населення.Розглянемо трохи докладніше перерозподіл національного доходу через державний бюджет.

Державний бюджет являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік, що має силу закону. Він затверджується законодавчим органом влади -- парламентом. За матеріальним змістом державний бюджет -- централізований фонд грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю -- основне знаряддя перерозподілу національного доходу (в Україні перерозподіл НД через держбюджет становив у 1994р. - 83%, у 2000р. - 43%).

Економічне значення бюджету полягає перш за все у тому, що він може активно впливати на суспільне виробництво через оподаткування, спрямування мобілізованих ресурсів на розвиток пріоритетних галузей. Тим самим бюджет може впливати на удосконалення структури суспільного виробництва, його розвиток, оптимізацію вартісних пропорцій у розподіленні доходів на загальнодержавні і внутрішньогосподарські потреби, матеріальну і виробничу сфери, на окремі галузі господарства й соціальної сфери. Тож державний бюджет -- це основний фінансовий план держави, який відображає економічні відношення з приводу формування, розподілення і використання централізованого фонду грошових засобів 7, с.8-9.

Держава використовує бюджет для регулювання ринкової економіки, застосовуючи різні методи в процесі формування і розподілення доходів. До найважливіших з них можна віднести:

- податки, що впливають на розвиток виробництва, попит і пропозицію на окремі види послуг, товарів, робіт;

- пряме бюджетне фінансування загальнодержавних програм, які забезпечують розширення суспільного відтворення, удосконалення його структури, прогрес суспільства.

- субсидування деяких галузей, підприємств, господарств для вирівнювання економічних умов їх господарювання.

- створення за рахунок бюджетних ресурсів особливих фондів і резервів для попередження диспропорцій в розвитку економіки, підтримки підприємництва і т. ін.

За таких умов бюджет визначає формування найважливіших вартісних пропорцій: між виробництвом засобів виробництва і споживання; між нагромадженням і споживанням, між матеріальною і невиробничими сферами, галузями господарства. Досягається це перерозподіленням НД за допомогою бюджетного механізму. Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство, або вдається до емісії грошей чи випуску держоблігацій. Одержавлення національного доходу здійснюється державою різними методами. Основними методами, що використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу є податки, позики та емісія грошей. Співвідношення між ними різне по країнах і у часі; визначається економічною ситуацією в країні, ступенем гостроти соціальних, економічних та інших протиріч, станом фінансів і фінансовою політикою держави.

Податки є основним джерелом перерозподілу національного доходу. Податки, беручи участь у перерозподілі нової вартості -- національного доходу, виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Податки є своєрідною фінансовою категорією зі сталими внутрішніми властивостями, закономірностями розвитку і відмінними формами прояву. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, що виявляються в процесі вилучення частини вартості національного доходу на користь загальнодержавних потреб.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і загального обсягу податків майже завжди є посилення інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків призводить до підвищення цін, скорочення внаслідок цього платоспроможного попиту, що погіршує фінансовий стан господарюючих суб`єктів, викликає подальше поглиблення кризи, спад виробництва у загальнонаціональному масштабі.

Сучасна податкова система в Україні не є оптимальною. Вона не забезпечує справедливого перерозподілу національного доходу. Високими залишаються ставки податків, а їх сумарний рівень інколи сягає 80--90% прибутку підприємства. Саме тому ми маємо відплив коштів з виробничої сфери, "ухід" від оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності, поширену тіньову економіку. Загалом частка тіньового сектору в економіці України в 2001р. перевищувала 50 % ВВП, що є критичною межею і загрожує національній безпеці. Збільшення її обсягів призводить до невиконання державного бюджету (із виведенням економіки з "тіні" можна було б покрити приблизно 70% бюджетного дефіциту країни). На сучасному етапі до незаконних видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон, (за межі України вивезено до 40 млрд. дол., товарів на суму майже 5 млрд. дол.), а також незаконні валютні операції всередині країни, істотне завищення цін на експортовану та заниження на імпортовану продукцію, масове розкрадання державного майна у процесі роздержавлення і приватизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвестиційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, корупція, наркобізнес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство. Звідси -- низький національний дохід та економічні негаразди 2, с.15.

Важливе значення при розрахунку НД має врахування того, що національний дохід, обчислений за розширювальною концепцією, буде на 20-25% більшим, ніж дохід, розрахований за звужувальною концепцією, адже в другому випадку не враховуються доходи сфери нематеріального виробництва. Так в Україні при підрахунку величини національного доходу до цього часу майже не враховується внесок працівників сфери нематеріального виробництва. Це зменшує показник економічної могутності країни порівняно з економічним потенціалом інших держав. Згідно зі статистичними даними національний дохід України становив у 2000р. - 164942 млн. грн., 2003р. - 264247 млн. грн., 2006р. - 535459 млн. грн.

Щодо фонду споживання України, то найбільшу питому вагу у ньому займає особисте споживання населення. Зокрема, в 1996р. в Україні воно складало 90%. У сучасних умовах, коли йде звуження соціальних функцій держави (скорочуються видатки з державного бюджету на обслуговування населення й утримання закладів науки, культури, освіти, охорони здоров'я тощо), питома вага особистого споживання у фонді споживання зростає 12, с.35.

Сучасний стан економіки України вимагає для створення потужного виробничого потенціалу на майбутнє завищеної норми нагромадження. Її необхідно збільшити до 25-26%. Це може бути досягнуто двома шляхами. По-перше, за рахунок внутрішніх резервів, що неминуче приведе до дальшого падіння народного добробуту, але на майбутнє забезпечить збереження незалежності країни й закладе основу для зростання фонду споживання, а отже, й народного добробуту. По-друге, за рахунок іноземних інвестицій, що на перших порах не відіб'ється на народному добробуті, але в перспективі приведе до втрати економічної самостійності країни, перетворення її в сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили для країн Заходу, що неминуче погіршить соціально-економічні умови життя людей.

Висновки

У результаті дослідження і аналізу теми "Виробництво, розподіл і використання національного доходу" можна зробити такі висновки.

Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

Разом з тим з національним доходом пов`язані певні проблеми. Тому, держава має так організувати утворення і перерозподіл доходів, щоб зробити його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілення доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві.

Список використаної літератури

1. Айстраханов Д.Д. Результати та перспективи розрахунків оперативних оцінок макроекономічних показників // Статистика України. - 2004. - №1. - С. 9-12.

2. Барзіловський В.П. Тіньова економіка в Україні // Держава та регіони. Серія. Державне управління. - 2006. - №4. - С. 14-18.

3. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 528с.

4. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 328с.

5. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 652с.

6. Вінніченко І.І., О.В. Гончаренко О.В., Дацій Н.В., Корецька С.О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 176с.

7. Деминишин В.Г. Бюджетний механізм держави: сутність та роль у регулюванні соціально-економічних процесів // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №11. - С. 3-10.

8. Дзюба І.В. Категорія рівня життя населення: сучасний підхід // Статистика України. - 2004. - №1. - С. 68-73.

9. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719с.

10. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге перероблене та доповнене. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 328с.

11. Крючкова І.В., Шинкаренко Т.П., Кузнєцова Л.І., Богдан І.В. Макроекономічна ситуація в Україні // Економіка і прогнозування. - 2004. - №1. - С. 39-70.

12. Марцин В.С. Оцінка рівня споживання населення України // Регіональна економіка. - 2004. - №4. - С. 32-43.

13. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник - К.: ВД "Професіонал", 2004 - 394с.

14. Мірошниченко О.Ю. Теоретико-методологічні засади класифікації факторів впливу на рівень життя населення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №4. - С. 122-125.

15. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687с. - (Вища освіта ХХІ століття)

16. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник - К.: Видавничий центр "Академія", 2004 - 856с. - (Альма-Матер)

17. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. - К.: Либідь, 2002. - 616с.

18. Політекономія: Підручник / За ред. Ю.В. Ніколенка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412с.

19. Статистичний щорічник України за 2007 рік / За ред. О.Г. Осауленка: Державний комітет статистики України. - К.: Консультант, 2008. - 552с.

20. Федірко Н.В. Первинні доходи населення // Формування ринкових відносин відносин в Україні. - 2005. - №9. - С. 110-115.

21. Федоренко В.Г., Ніколенко Ю.В., Діденко О.М., Денисенко М.П., Руженський М.М. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В.Г. - 2-ге вид. перероблене і доповнене. - К.: Алерта, 2007. - 519с.

22. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 456с. - Бібліогр.: с.447-449

23. Щерба Х.І. Особливості функціонального розподілу доходів в Україні // Держава і регіони. Серія. Економіка та підприємництво. - 2007. - №2. - С. 280-284.

Размещено на Allbest.ru

...