Прибуток підприємства

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з фінансів

Прибуток підприємства

Зміст

прибуток продуктивність капітал вартість

Вступ

1. Прибуток, його зміст та роль

2. Порядок формування прибутку підприємства

3. Розподіл прибутку як важіль впливу на процес суспільного відтворення

Висновки

Література

Вступ

Актуальність теми. Прибуток - це певний гарант прогресу економічної системи, а його відсутність - найяскравіший доказ регресу й соціального напруження. Як активний та універсальний важіль державного впливу, регулювання економічними процесами і суспільно-економічними інтересами прибуток надто чутливий до безлічі внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, зокрема бюджетно-податкової, цінової, інвестиційної та кредитної політики органів законодавчої і виконавчої влади.

Суттєве значення мають внутрішні фактори, які безпосередньо залежать від організації функціонування підприємницьких структур, форм власності й галузевої належності. Позитивна взаємодія одних факторів може бути зведена до нуля негативним впливом інших. Прибуток є джерелом фінансових ресурсів на макро- і мікрорівнях, а тому відображає суперечності між державними інтересами, що спрямовані на успішне розв'язання фіскально-розподільчих завдань, та розвитком виробничої сфери, передусім безпосередніх суб'єктів господарювання і конкретних громадян. Це й зумовлює необхідність ще раз повернутися до теоретичних засад функціонування прибутку і його впливу на темпи та пропорції суспільного відтворення.

Окремі проблеми зазначеної теми розкриваються у працях українських і зарубіжних вчених - фахівців у галузі міжнародної та регіональної економік: Т. Мена, А. Сміта, Нассау Сеніора, К. Маркса, Дж.Б. Кларка, Л. Вальраса, С. Фішера, Д. Рікардо, Ф. Бастіа, Дж.М. Кейнса, Т. Веблена, Дж. Гобсона, Р. Гордона, С.Ф. Покропивного, Мак-Куллоха, А. Маршалла, М.Я. Коробова, С.В. Мочерного, Д.С. Молякова, A.M. Поддєрьогіна, М.Н. Чепуріна, Є.А. Кисельової, І.А. Бланка, Ю.Л. Субботович, О.П. Кириленко, О.Р. Квасовський.

Прибуток як основний фінансовий результат діяльності підприємства це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробничою і комерційною діяльністю підприємства. Він є джерелом росту виробництва, його оновлення і виступає основним фактором економічного зростання, матеріального стимулювання і соціального забезпечення працівників підприємства. Прибуток є доходом від підприємницької діяльності. Це - підприємницький дохід.

Кожне підприємство (фірма), незалежно під форми власності і господарювання, перш ніж розпочати виробництво чи продаж продукції, визначає, який прибуток воно може отримати в результаті своєї виробничо-господарської діяльності. Головним чинником, що спонукає підприємства і підприємців вступати у ринкову конкуренцію, є прибуток.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади фінансів як науки.

Предмет дослідження - прибуток підприємства, формування і напрямки використання.

Метою курсової роботи є дослідження проблеми прибутку підприємства, його формування та напрямків використання.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

дослідити суть поняття прибуток, його зміст та роль;

охарактеризувати порядок формування прибутку підприємства;

визначити порядок розподілу прибутку як важелю впливу на процес суспільного відтворення.

1. Прибуток, його зміст та роль

Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів, які вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. "Зовнішня торгівля, - писав один з представників меркантилізму Томас Мен, - приносить нам користь трьох видів: користь державі, прибуток самого купця і доходи короля" [26].

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише землеробством, бо тут досить наглядно видно, як вилив сил природи веде до зростання споживчих вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживчу вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва, і по-друге, А. Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці. А. Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця. Щоправда, в іншому місці А. Сміт стверджував, що прибуток - це породження капіталу [26]. Отже, йому характерний певний дуалізм при з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д. Рікардо, який послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника сформулював закон, згідно із яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: "Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока буде заробітна плата" [26].

Представники прагматичної політекономії підмінили питання про джерело прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво така трактова прибутку була виражена французьким економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно із цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповідно, заробітної плати, прибутку й ренти. Тобто прибуток проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу", оскільки заробітна плата - винагорода за працю.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст., як Ф. Бастіа, Мак-Куллох, А. Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток [26]. Прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість. Вклавши свій капітал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіталовкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток [26]. Н. Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку.

Позиція вчених щодо джерел виникнення прибутку формувалася здебільшого залежно від їхніх поглядів на закони виробництва, розподілу, обміну та споживання.

К. Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії [спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. К. Маркс довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між необхідним і додатковим робочим часом. А додаткова вартість т - це функція змінного капіталу f(v), який авансується на робочу силу (тобто і/): т = f(v). Прибуток Р - це функція авансованого капіталу:

Р = f (с + v),

де с - це капітал, авансований на купівлю засобів виробництва. Величина прибутку, за К. Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу:

Мр = рКа,

де Мр - це маса прибутку; р - норма прибутку; Ка - розмір авансованого капіталу [26]. По-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу і тим більше не психологічна.

І по-друге, його привласнення підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві, і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж засобів виробництва не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці, яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюється підприємцями безоплатно.

Спираючись на досягнення класичної школи, під впливом теорії продуктивності капіталу, а також концепції граничної корисності на рубежі ХІХ-ХХ століть склалася неокласична теорія прибутку. Вона мала подвійне тлумачення. З одного боку, Дж.Б. Кларк, Л. Вальрас вважали, що прибуток - це винагорода, ціна одного окремого фактору виробництва - капіталу, не враховуючи винагороди за всі інші фактори - землю, працю. З іншого боку, прибуток розглядався як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва (А. Маршалл) [26]. Особливим чинником, який мав вплив на розвиток неокласичної теорії прибутку, був ризик, поняття якого у працях С Фішера, Г. Мюрдаля, Е. Лундберга, Ф. Найта досліджується як важливий розрахунковий показник, що використовується для аналізу прибутків в умовах недосконалої конкуренції і надприбутків. А сам прибуток характеризується або як винагорода підприємцю за певний ризик в його діяльності, або як розходження між очікуваними і фактично отриманими доходами: "Прибуток - перевищення доходу над витратами", - писав С. Фішер [26].

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Недивно, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття. Ось, наприклад, С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства [14]. Таке розуміння прибутку обмежується тільки кількісним визначенням категорії і не розкриває його економічної природи. Зазначу, що передусім прибуток - це частина грошових накопичень, що створюється підприємством будь-якої форми власності. Тому вважаємо правильним визначення М.Я. Коробова, де прибуток підприємства - це взагалі єдина форма його грошових накопичень [26].

Двояке трактування прибутку дає С.В. Мочерний, згідно з яким прибуток - це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного синергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці [26]; або ж прибуток - це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво. Отже прибуток як перетворена форма додаткової вартості є результатом усього авансованого капіталу, факторів виробництва (праця, капітал, земля) [26].

Під прибутком російський економіст Д.С. Моляков розуміє грошове втілення частини вартості додаткового продукту [26]. А.М. Поддерьогін визначає прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу [23]. Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти.

Прибуток як економічна категорія відображає частину додаткової вартості, створеної у реальному секторі економіки. Він є формою прояву вартості додаткового продукту.

Прибутку властиві такі функції:

1. Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства. Його значення полягає у тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат.

2. Суть стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо.

3. Прибуток є одним із джерел формування дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків (податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів) та платежів (плати за землю) [15, 186].

На рівні підприємства прибутком вважається частина чистого доходу, що обраховується як різниця між чистим доходом, отриманим від продажу продукції (активів), обчисленої за відпускними цінами виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів).

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку - з другого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавче встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою після реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару - його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: "Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати". Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприємство зобов'язане:

нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;

впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;

вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту [25, 126-127].

Зауважимо, що останні три з названих вище напрямів значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі мають бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, бо останні практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. За ринкових умов після сплати податків до державного бюджету та інших обов'язкових відрахувань увесь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

Таким чином, прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів [23, 66].

Таблиця 1. Прибуток за галузями економіки України, млн. грн. [2]

Показник	Роки
	2000	2001	2002	2003
Прибуток, збиток (-)	18806	14418	13868	3419
Промисловість	9343	7376	7916	2548
Сільське господарство	-832	-1328	-3362	-4424
Будівництво	1258	1002	1092	1830
Транспорт і зв'язок	3791	3690	3747	5095
Торгівля і громадське харчування	951	877	1459	1879
Постачання і збут	426	324	226	108
Фінанси, кредит, страхування	1300	1460	1709	853
Інші галузі	905	1017	1081	288

Зміни в обсягах прибутку підприємств різних галузей економіки за 2000-2003 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

2. Порядок формування прибутку підприємства

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В нормативних актах визнання доходу пов'язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Порядок визнання доходів показано на рис. 1.

Рис. 1. Визнання доходів у фінансових звітах [22, 86]

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов'язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та-позабюджетних фондів;

сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо [22, 87].

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками. З метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:

реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

надання послуг;

використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

від звичайної діяльності;

від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності (рис. 2).



Рис. 2. Класифікація доходів за видами діяльності [22, 90]

В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний дохід підприємства.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (AЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто [22, 87]

ЧД = Д - ПДВ - AЗ - ІЗП - ІВ

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Збитки перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

валовий прибуток (збиток);

фінансовий результат від операційної діяльності;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності [22, 88].

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) це поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Собівартість - один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Згідно з вищезазначеними Методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація витрат за різними ознаками [22, 90]

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення витрат на вартість продукції	витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва на рівень витрат	витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами	витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	витрати на продукцію, витрати періоду

За центрами відповідальності (місцями виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

В залежності від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певної о об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий - для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО представлено на рисунку 3.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Рис. 3. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні [23, 70]

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 4).

Рис. 4. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку [22, 95]

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудовим і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і вдосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.

3. Розподіл прибутку як важіль впливу на процес суспільного відтворення

Розподіл прибутку підприємства

Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавче розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавче;

величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині - на потреби споживання [22, 100].

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку - один з напрямів внутрішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг [23, 80].

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

На рис. 5 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, податок на прибуток).

Рис. 5. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів [23, 81]

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Використання чистого прибутку

Використання чистого прибутку підприємство могло здійснювати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.

На рис. 6 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства, до введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.



Рис. 6. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів [23, 82]

За рахунок чистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів, кошти яких спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалося безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку мало досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна було встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Після ліквідації адміністративної системи управління використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначалися самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини основних фондів;

зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність [23, 83].

Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

У таблиці 3 наведено дані про використання прибутку в різних галузях економіки України в 2002-2003 роках. З цих даних можна зробити висновок, що в 1996 році частка прибутку, що була залишена в розпорядженні підприємств, збільшилась до 77,1%. Це було позитивною тенденцією.

Таблиця 3. Структура використання прибутку в різних галузях економіки України в 2002-2003 рр. [2]

Використа-но прибутку	Перерахо-вано в бюджет	Залишено в розпорядженні підприємств	У тім числі використано
			на створення резервного (страхового) фонду	на виробничий розвиток	на соціальний розвиток	на заохочення	на інші цілі
2002 рік (усі галузі економіки)
100,0	26,1	73,9	2,7	27,5	15,0	11,6	17,1
2003 рік (усі галузі економіки)
100,0	22,9	77,1	1,1	21,7	15,1	9,2	30
1996 рік (промисловість)
100,0	19,5	80,5	0,9	23,3	18,5	8,6	29,2
1996 рік (транспорт і зв'язок)
100,0	31,8	68,2	-	22,6	6,9	7,5	31,2

Водночас відбулися негативні зміни в структурі використання прибутку. Так, у загальному обсязі прибутку, що був використаний у різних галузях економіки, сталося значне зниження частки прибутку, спрямованого на виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного (страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на заохочення (з 11,6% до 9,2%).

Були відмінності також у структурі використання прибутку в окремих галузях економіки. Так, у 1996 році в усіх галузях економіки частка прибутку, перерахована до бюджету, становила 22,9%. Водночас у промисловості вона становила 19,5%, а на підприємствах транспорту і зв'язку - 31,8%. Це сталось через неоднакові умови оподаткування підприємств окремих галузей економіки (оподаткування прибутку).

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств (рис. 7).

Рис. 7. Структурно-логічна схема розподілу й використання прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку [23, 84]

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за ці кредити. Треба пам'ятати, що відсотки за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фінансується.

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Кошти матеріального заохочення використовується для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам [22, 103].

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій - засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов'язковим у порядку і розмірах, що визначається установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як вже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

Нерозподілений прибуток, в широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Висновки

Отже, прибуток як економічна категорія відображає частину додаткової вартості, створеної у реальному секторі економіки. Він є формою прояву вартості додаткового продукту.

Прибутку властиві такі функції:

1. Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства. Його значення полягає у тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат.

2. Суть стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо.

...