Портфельні зарубіжні інвестиції та їх роль у міжнародних економічних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Портфельні зарубіжні інвестиції та їх роль у міжнародних економічних відносинах

Зміст

Вступ

1. Поняття зарубіжних портфельних інвестицій

2. Види портфельних інвестицій

3. Мотивація міжнародного портфельного інвестування

4. Принципи формування портфеля цінних паперів

Висновок

Вступ

У сучасній економіці інвестування розглядається переважно в контексті зарубіжного руху капіталів, без якого практично неможливе відродження і розвиток економіки багатьох країн світу навіть за умов використання своїх внутрішніх інвестицій. Особливої важливості використання зарубіжних інвестицій набуває за умов сучасної глобалізації економічних процесів.

У другій половині ХХ ст. в економіці розвинутих країн відбулися суттєві зміни, що були пов'язані насамперед з активним нарощенням обсягів інвестицій, портфельних у тому числі. У сучасних умовах інтеграції світового господарства процес зарубіжного руху капіталу має колосальні масштаби, впливаючи на станта розвиток економіки будь-якої країни.

У цієї роботі предметом дослідження є зарубіжні портфельних інвестицій.

Метою проведення дослідження в цієї роботі - це розкриття поняття зарубіжних портфельних інвестицій, види портфельних інвестицій, мотивація міжнародного портфельного інвестування, принципи формування портфеля цінних паперів.

Актуальність данної теми розглядається у висновку.

1. Поняття зарубіжні портфельних інвестицій

Зарубіжні портфельні інвестиції -- це вкладення капіталу в закордонні цінні папери з метою отримання прибутку.

Зарубіжні портфельні інвестиції не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.

Крім того, особливістю портфельних інвестицій є їх переважна короткостроковість, що пов'язана з метою інвестування та з принципами управління інвестиційним портфелем.

Зарубіжні інвестиційний портфель конкретної компанії включає:

1) акції, тобто цінні папери, що засвідчують майнове право власника цього грошового документа по відношенню до особи, яка цей документ випустила. Іншими словами, акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства;

2) боргові цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують відношення позики власника документа по відношенню до особи, яка випускає ці папери. Боргові цінні папери поділяються на:

а) облігації, прості векселі, боргові розписки. Ці грошові інструменти дають їх держателю безумовне право на гарантований фіксований, або змінюваний (за договором) грошовий дохід. Під облігацією розуміють цінний папер, шо засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує забов'язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього папера в передбачені строки з виплатою фінансового відсотка. Вексель -- це встановлена законом форма борговою забов'язання про безумовне повернення боргу;

б) інструменти грошового ринку, які дають їх держателю безумовне право на гарантований дохід на визначену дату. До них відносяться:

§ казначейські векселі, тобто державні цінні папери на пред'явника, що засвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом всього строку володіння цими паперами;

§ депозитні сертифікати банку, тобто письмові свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані в сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу, нарахованих на номінал;

§ банківські акценти тощо;

3) фінансові деривативи. Це похідні грошові інструменти, які засвідчують право власника, на продаж або купівлю первинних цінних паперів, і не створюють жодних майнових претензій до емітента. До них відносяться:

§ опціон, тобто контракт, який дає його власнику право купити чи продати певну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною протягом обумовленого часу в обмін на сплату певної суми;

§ варант, тобто документ, який дає право його власникові придбати на пільгових умовах акції у даного емітента за фіксованого ціною протягом визначеного часу;

§ форвардний контракт - це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору;

§ ф'ючерсний контракт - це контракт на купівлю чи продаж стандартної кількості повного виду цінних паперів на певну дату в майбутньому за ціною, раніше встановленою при укладанні угоди;

§ своп - це угода, яка передбачає обмін через визначений час та на основі погоджених правил платежами за тією самою заборгованістю.

Основним мотивом для здійснення зарубіжних портфельних інвестицій є одержання більш високих доходів за кордоном. Так, резиденти однієї країни купують цінні папери іншої країни, якщо доходи від них в іншій країні вищі. Це веде до міжнародного вирівнювання доходів. Однак таке пояснення причин зарубіжних портфельних інвестицій не враховує того, що потік капіталу двосторонній. Якщо доходи від цінних паперів в одній країні нижчі, ніж в іншій, то це пояснює потік інвестицій із першої країни в другу. Однак це несумісне з одночасним потоком капіталу в протилежному напрямку. Для пояснення двостороннього потоку капіталів необхідно враховувати елемент ризику. Інвестори зацікавлені не тільки в одержанні прибутку, а й у меншому ризику, що пов'язано з конкретним видом інвестицій. Так, ризик володіння облігаціями пов'язаний із можливістю банкрутств та зміною їхньої ринкової ціни, а ризик володіння акціями - з можливістю банкрутства, значними коливаннями їх ринкового курсу та ймовірністю одержання нижчих доходів. Таким чином, інвестори намагаються максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.

Існує певний зв'язок між прибутковістю цінних паперів та ризиком їх придбання: чим вищий прибуток може одержати інвестор, тим вищий буде ризик. Так, дохідність акцій компанії А і компанії В середньому дорівнює 30%. Однак з однаковою імовірністю дохід від акції А може бути від 20% до 40%, а від акції В -- від 10% до 50%. Акції В пов'язані з більшим ризиком, оскільки діапазон значення доходу для акції В значно більший, тому для мінімізації ризику інвестори повинні купувати акції компанії А. Якщо дохідність акцій А знижується з одночасним підвищенням курсу акцій В і навпаки, то, маючи дві акції, інвестор може отримати в середньому 30% прибутку, але з меншим ризиком.

Портфельна теорія виходить з того, що дохідність від цінних паперів може з часом змінюватись прямо протилежно, крім того, цей дохід може бути одержаний при меншому ризику, а більший дохід може бути одержаний при тому самому рівні ризику портфеля в цілому. Оскільки доходи від іноземних цінних паперів, як правило, вищі, ніж доходи від національних цінних паперів, то портфель, що включає національні та іноземні цінні папери, може мати в середньому більший дохід та/або менший ризик, ніж портфель, шо сформований тільки з національних цінних паперів.

Одержання такого збалансованого портфеля потребує двостороннього потоку капіталу. Так, якщо акція А, яка має таку саму середню дохідність, як і акція В, але більш низький ризик, випущена в країні 1, в той час, як акція В (з доходом протилежним доходу А) випущена в країні II, то портфельні інвестори країни І повинні також придбати акцію В (інвестування в країну II), а інвестори країни II повинні придбати акцію А (інвестування в країну І) для забезпечення збалансованості інвестиційного портфеля. Таким чином зустрічні зарубіжні потоки портфельних інвестицій пояснюються можливістю диверсифікувати ризик.

Зарубіжні портфельні інвестиції зростають у міру того, як інвестори намагаються диверсифікувати свою діяльність у міжнародних масштабах для максимізації доходів із врегульованим ризиком. Обсяг зарубіжного ринку портфельних інвестицій значно більший від зарубіжного ринку прямих інвестицій. Понад 90% міжнародних портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами.

Найхарактернішою рисою глобальної інтеграції останніх років стала поява певних фондових ринків у Латинській Америці (Бразилія, Чилі, Мексика), Азії (Індія, Індонезія, Південна Корея, Філіппіни, Тайвань, Таїланд), Південній Африці, Туреччині. їх сукупна капіталізація становить близько 30 трлн дол. США. Привабливість ринку нових індустріальних країн для іноземного портфельного інвестора зумовлюється перспективою отримання більш високих доходів. Можливість диверсифікації в межах усієї країни також зменшує загальний портфельний ризик. У міру того як країни, що розвиваються, зростають, а їхні ринки капіталу розширюються, зацікавленість інвесторів цими ринками зростає. Наявність значного потенціалу для збільшення пропозиції коштів на ринках, що розвиваються, пояснюється дуже малим відсотком інституційних коштів (взаємних фондів, пенсійних фондів та інвестиційних надлишків страхових компаній), шо вже є на ринку цих країн.

Нові ринки роблять значний внесок у мобілізацію внутрішніх та іноземних заощаджень у країнах, що розвиваються, шляхом розширення фінансових інструментів для інвесторів, які бажають диверсифікувати свої портфелі. Приплив акціонерного капіталу ззовні зменшує опору на зовнішній борг, роблячи ці країни менш вразливими до зростання міжнародних відсоткових ставок і до проблем, пов'язаних із обслуговуванням боргу.

В той же час значні портфельні вливання можуть бути нестійкими і потенційно дестабілізуючими для фінансових ринків та економіки в цілому.

Для реалізації подальших вигід від інтеграції своїх фондових ринків країни, що розвиваються, повинні знижувати бар'єри для потоків акцій у своїх країнах, якими є не достатня кредитоспроможність, висока змінна інфляція, контроль валютних курсів (Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу.- К.: Либідь, 2002, с. 187).

2. Види портфельних інвестицій

Інвестування може здійснюватися як у національні цінні папери, так і в цінні папери інших країн. Отже, за національною ознакою портфельні інвестиції поділяються на внутрішні та міжнародні.

У межах курсу міжнародних фінансів вивчаються лише зарубіжні портфельні інвестиції, а інвестиції у внутрішні цінні папери є предметом курсів фінансового менеджменту, управління інвестиційним портфелем тощо.

Класифікація зарубіжних портфельних інвестицій за видами цінних паперів грунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:

- акціонерні цінні папери (equity securities) -- грошовий документ, шо обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ;

- боргові цінні папери (debt securities) -- грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника документа щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій, простих векселів, боргових розписок -- грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінюваний дохід;

- інструменти грошового ринку -- грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо;

- фінансові деривативи -- похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф'ючерси, варанти, свопи).

3. Мотивація міжнародного портфельного інвестування

Головною причиною здійснення зарубіжних портфельних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є чудовим засобом захисту від інфляції та інструментом отримання спекулятивного доходу. Інвестора здебільшого не цікавить, у які саме галузі вкладати капітал, головне, щоб прибутковість вкладень була найвищою, а ризик мінімальним.

Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і більший ризик. Тому постає завдання оптимізашї інвестиційного портфеля. Звичайно, можна просто шукати цінні папери, які мають найкращий показник дохідність/ризик, але цей шлях не є оптимальним. Практика свідчить, що інвестори віддають перевагу диверсифікаційному способу управління ризиками, тобто вони інвестують одночасно в кілька цінних паперів. Саме диверсифікацією можна пояснити зустрічний рух капіталів із двох різних країн. Припустімо, шо акції компанії А в країні 1 і акції компанії В у країні 2 дають у середньому 50 % прибутку. Але з однаковою вірогідністю акції А можуть дати дохід від 40 % до 60 %, а акції В -- від 30 % до 70 %. Оскільки діапазон значень для акцій В є значно більшим, то ризикованість інвестицій у ці акції також більша, ніж в акції А. Згідно з теорією інвестиційного портфеля, в довгостроковій перспективі заданий дохід може бути отриманий за зниженого рівня ризику або підвищений дохід -- за заданого рівня ризику. Тому якщо портфельні інвестори з країни 1 куплять акції В. а інвестори з країні 2 куплять акції А, то для обох виникає можливість зменшити ризик та збільшити дохід.

4. Принципи формування портфеля цінних паперів

Як уже зазначалося, головним критерієм ухвалення інвестиційного рішення є оптимальне для даного інвестора співвідношення факторів прибутковості та ризикованості цінного папера.

В сучасній світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів що належить фізичній або юридичній особі й становить ціліснії об'єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля і при зміні в подальшому його складу та структури менеджер створює нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості.

Тобто, інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність обґєктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.

Принципи формування інвестиційного портфеля:

- Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.

- Обовґязкова оцінка всіх можливих альтернатив для кожного проекту.

- Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень (пропорцій) між основними цілями: прибутковістю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.

- Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.

- Забезпечення відповідальності та керівництва портфелем відповідно до статуту корпорації (господарського товариства).

Портфель реальних проектів формується, як правило, з середньострокових і довгострокових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включатися і короткострокові проекти -- придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених обґєктів, іншої нерухомості. До короткострокових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції та технічного переозброєння підприємств, строки проведення яких не перевищують одного року.

Принцип обовґязкової оцінки можливих альтернатив диктує необхідність розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого обґєкта тощо. Зрозуміло, врахувати всі можливі варіанти дуже складно, проте, необхідно намагатися оцінити якомога більшу кількість таких варіантів.

Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між: основними цілями зумовлюється взаємозвґязком цих цілей, з одного боку, та різним характером і спрямуванням компаньйонів -- з іншого.

Як правило, прибутковість знаходиться у зворотній залежності до зростання капіталу, ліквідності і ризику. Проте, залежно від пріоритетності цілей і спрямувань компаньйонів, інвестиційні менеджери повинні виробити певні пропозиції щодо значень цих показників, які приймаються компанією загалом.

Колегіальність у прийнятті рішень про склад проекту визначає необхідність єдності думок (консенсусу), оскільки кожний компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на одержання певного прибутку на вкладений капітал.

Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів і формування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів).

Як правило, розпорядниками здійснюється оперативне керівництво портфелем. Розпорядники проектів підзвітні керівництву компанії і Раді засновників.

Портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Методи формування і оцінки портфеля цінних паперів є одним із головних у сучасній економічній теорії ринку. Потрібно зазначити, що за останні роки було присуджено декілька Нобелівських премій за розробки, повґязані з окремими аспектами цієї проблеми.

Управління портфелем потребує логічного підходу і дає найкращі результати після ретельного аналізу потреб інвестора, а також після доступних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля повинні враховуватися такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження капіталу, приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Будь-які з цих факторів та їх комбінації відіграють значну роль при визначенні типу портфеля, що підходить для певного інвестора. За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості обґєктів реального чи фінансового інвестування, або ж за рахунок певного виду фінансових інструментів, тобто для субґєктів інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства, зумовлюється можливість формувати інвестиційні портфелі певного виду (видів).

Формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча у багатьох країнах ця діяльність дозволена також іншим елементам небанківської системи.

Позичка -- це вкладання коштів на відносно короткий період часу за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків за позичкою. Інвестування, на відміну від позички, -- це використання грошей з метою одержання прибутку впродовж відносно довгого проміжку часу, причому до того моменту, коли вкладені кошти будуть повернені до банку.

Клієнт звертається до банку з метою одержання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. У свою чергу банк ініціює вкладання коштів у цінні папери з метою одержання прибутку.

При кредитуванні банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість кредиторів (акціонерів). З цього можна припустити ще одну відмінність між портфелями: надання позички зумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тим часом інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю.

Формування та управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно повґязані між собою. Оскільки позичкові та інвестиційні операції є для банку найбільш прибутковими, то, як правило, саме вони значною мірою визначають рівень ризику банківської діяльності. Тому банки зобовґязані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах внаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсотків за кредити або одержання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба в коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення про не поновлення кредиту і конвертацію виданої позички в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів з позичкового в інвестиційний портфель.

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

* первинні резерви, призначені для одержання доходу;

* вторинні резерви, що можуть бути реалізовані з метою підтримання ліквідності.

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності у першу чергу реалізуються цінні папери вторинного резерву, а якщо цього не досить -- реалізується частка первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позичкового портфеля.

Таким чином, інвестиційна політика банку повинна передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позичковим портфелями. Найбільш «ліберальними», з огляду на існуючі законодавчі обмеження, є операції з цінними паперами, їх придбання дозволено всім, починаючи з індивідуального інвестора і закінчуючи великими фірмами і корпораціями. Існують певні обмеження відповідно до емісії окремих видів фондових інструментів. Формування портфеля активів може здійснюватися за рахунок широкого спектра фондових інструментів, основними з яких є:

* державні та муніципальні облігації;

* акції відкритих акціонерних товариств;

* облігації підприємств;

* комерційні папери (векселі);

* сертифікати та опціони акцій;

* приватизаційні цінні папери;

* деривативи (похідні цінні папери);

* депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати та інше. Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фондові інструменти. Вкладання коштів у які має різну мету і формування яких знаходиться під впливом багатьох як субґєктивних, так і обґєктивних чинників, у тому числі: фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування), можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних), інвестиційного клімату в державі, конґюнктури інвестиційного ринку, особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, спроможності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни та приймати відповідні рішення тощо).

Проведений аналіз усіх чинників дає інвестору змогу зупинити свій вибір на одній або декількох цілях, відповідно до яких формується інвестиційний портфель. Сформований портфель може бути віднесено до того чи іншого типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Будь-який інвестиційний портфель формується згідно з принципами, які випливають з інвестиційної стратегії. Основним вважається слідуючий принцип:

Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегії компанії передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Природно, що, залежно від статусу інвестора, цілі, що переслідуються ним, можуть бути різними. Навіть більше, субґєкти підприємництва із змішаною формою власності (приватною і державною) можуть мати свої домінуючі та альтернативні цілі.

Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одного виду та однієї країни і змінювати свою структуру за рахунок заміщення одних цінних паперів іншими. Але завдання полягає в тому, щоб поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції одного окремого виду цінних паперів, а можливі лише при їх комбінації.

З урахуванням інвестиційних якостей окремих цінних паперів можна сформувати безліч різноманітних портфелів, кожному з яких буде властивий свій баланс між ризиком, на який іде інвестор, і очікуваним доходом у визначений проміжок часу. Залежно від співввідношення цих факторів портфелі можна розподілити на кілька типів: агресивні (з високим рівнем дохідності, але й з підвищеною ризикованістю, складаються з акцій молодих, швидко зростаючих компаній та з цінних паперів сумнівної надійності з високим обіцяним доходом); помірні (спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю та дохідністю); консервативні (мають найнижчу дохідність за фактичної відсутності ризику, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній).

Головним механізмом формування портфеля із заданими інвестиційними властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу, за збільшення кількості різних ; цінних паперів ризикованість портфеля зменшується. Найвищий ефект від диверсифікації досягається за наявності в портфелі 8--10 різних активів, подальше збільшення їхньої кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику. Найменшої ризикованості можна досягти, якщо в портфель відібрано 10--15 різних цінних паперів. Подальше збільшення кількості різних активів у інвестиційному портфелі може призвести до негативних ефектів надлишкової диверсифікації:

- неможливості якісного управління портфелем;

- купівлі недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;

- зростання витрат, пов'язаних з пошуком цінних паперів:

- високих витрат на купівлю дрібнім партій цінних паперів тошо.

Слід зазначити, що формування та управління портфелем -- сфера діяльності професіоналів. Портфель є товаром, який може продаватися або частинами (продають частки в портфелі для. кожного інвестора), або повністю (коли менеджер бере на себе управління портфелем цінних паперів клієнта). Як і будь-який інший товар, портфель із певними інвестиційними якостями може мати попит на фондовому ринку.

інвестиція портфельний папір цінний

Висновок

Актуальність данної теми в тому, що іноземні інвестиції, зокрема портфельні, мають величезний потенціал для дестабілізації економіки країн, але разом з тим великий потенціал щодо підтримки інвестиційного резерву країни. Тому країнам з нестійким фінансовим ринком слід проводити лібералізацію руху капіталу поступово, не викликаючи суттєвих змін в економічній структурі держави.

Мета проведення дослідження портфельних зарубіжних інвестицій. Проблема залучення інвестицій - не в відсутності гарних проектів, а в забезпеченні гарантій і страхування ризиків вкладень в нестійку економіку країн. Кожен інвестор потребує захищати свої вкладання з боку держави або регіональних органів влади. Основна складність при реалізації інвестиційного проекту - це відсутність загальноприйнятих критеріїв, на підставі яких можна оцінити макроекономічні фактори ризику і параметри нестабільності. До таких факторів можна віднести: нестабільність політичної системи країни; високі інфляційні чекання; відсутність нормальних умов розвитку бізнесу, які народили проблеми не сплати податків, порушення законів тощо; невизначеність кредитно-грошової політики держави; недосконалість податкового законодавства; великий обсяг зовнішніх боргів.

Проблеми, з якими зустрічаються інвестори та органи регіональної влади при залученні інвестицій і реалізації проектів, слідуючи: недостатність або відсутність маркетингових досліджень інвестиційних проектів; недостатня інформаційна база про інвесторів і об'єктах інвестування; відсутність організаційно-економічних механізмів реалізації регіональної інвестиційної політики. В основі регіональної портфельної стратегії повинен бути такий набір інвестиційних проектів, який забезпечує мінімальний ризик втрат по основній сумі інвестицій і поточні інвестиції, тобто регіональна інвестиційна політика будується на принципах самодостатності.

Література

1. Большой экономический словарь/ Общ. ред. А.Н. Изрилияна. - М.: Правов. культура, 1994. - 895с.

2. Бланк И.А. Управление инвестициями предприятия. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. - 480с.

3. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. пос. - Київ: ЦУЛ, 2003. -376с.

4. Мертенс А.В. Інвестиції. - К.: КИА, 1997. - 540 с.

5. Управление инвестициями: справочное пособие для специалистов и предпринимателей / Под ред. В.В. Шеремета. - М., 1998. - 398с.

6. Ринок цінних паперів України / під ред. В.А. Галанова. - М.: Фінанси та статистика, 2009. - 448 с.

7. Ринок цінних паперів України. - 2003. - № 9-10 \ On The WEB.

8. Рогач О. Міжнародні інвестиції: теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій: Підр-к. - К.: Либідь, 2005. - 720 с.

9. Фондовий ринок. - М.: Вита-Пресс, 2008. - 480 с.

10. Черкасов В.Е. Международные инвестиции. Учебно-практическое пособие. - М.: Дело, 1999. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru