Структура ринку та мінімальний ефективний розмір підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Структурування ринку

Структурування ринку -- це поділ усієї системи ринкових відносин на специфічні групи елементів, які визначаються за вибраними критеріями.

Оскільки ринок є складним і різноманітним явищем економічного життя, таких критеріїв може бути кілька (табл. 4).

Таблиця 4 Класифікація ринків

ринок праця товарний фінансовий

Найчастіше для класифікації ринкових структур застосовується критерій економічного призначення об'єктів ринкових відносин. За об'єктами купівлі-продажу ринок поділяється на такі види ринків:

* товарний, який включає ринок предметів споживання і послуг, ринки засобів виробництва, інформації та інтелектуального продукту (науково-технічних розробок), нерухомості;

* фінансовий, до якого належать ринок капіталів (інвестиційний і кредитний ринки), ринок цінних паперів (фондовий), грошовий (валютний) ринок;

* ринок праці (робочої сили).

Цей класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів (сегментів), об'єднаних у коло, в якому всі сегменти ринку взаємозалежні і взаємодіють. Порушення у функціонуванні одного з них негативно позначається на всій системі.

2. Структура ринку за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин

2.1 Товарний ринок

Кожен з названих ринків дуже різноманітний і поділяється, в свою чергу, на конкретніші. Наприклад, ринок товарів включає ринок предметів споживання і послуг, ринок засобів виробництва і ринок інформації та науково-технічних розробок.

У межах ринку предметів споживання і послуг розрізняють ринки продовольчих і непродовольчих товарів; побутових, комунальних, транспортних послуг. Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини. Мета споживчого ринку -- досягнення рівноваги між попитом і його товарним забезпеченням.

Ринок засобів виробництва охоплює ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, вугілля, металу та інших видів продукції виробничого призначення. Самостійність і свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів залежать від забезпеченості необхідними засобами виробництва, можливості вільної реалізації виготовленої продукції, встановлення на неї цін. Підприємництво неможливе без розвиненої торгівлі засобами виробництва. В умовах командно-адміністративної системи ресурси планово розподілялися за централізовано затвердженими нормативами на основі прикріплення виробників і споживачів один до одного. Така система не забезпечувала вільного вибору споживачем своїх контрагентів, наявності горизонтальних зв'язків між економічними суб'єктами, економічної конкуренції виробників. Формування реального ринку засобів виробництва передбачає необхідність створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами.

Разом з тим поділ товарів на предмети споживання і засоби виробництва не можна здійснити за їх зовнішнім виглядом або сукупністю фізичних чи хімічних властивостей. Це можна зробити лише на основі функціонального призначення товарів, тобто чи буде використано цей товар для особистого або виробничого споживання. Так, частина вершкового масла, яке люди вживають у їжу, є предметом споживання, а інша частина, що йде на виготовлення тортів на фабриці, тобто використовується в харчовій промисловості, є матеріалом, тобто засобом виробництва.

В умовах широкого використання у виробничому процесі науково-технічних досягнень, а також за умов інтернаціоналізації виробництва значно зростає значення ринку інформації та науково-технічних розробок, який обслуговує всі сфери людської діяльності. Його складові -- ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книжки, кінофільми тощо). Ринок науково-технічних розробок є системою взаємодії малих фірм, інноваційних банків, лізингових контор, науково-дослідних інститутів, науково-виробничих об'єднань. Особливу роль у цьому сегменті ринку відіграють нові інформаційні технології і комп'ютери. Необхідність повнішого вивчення й прискорення обробки великих обсягів науково-технічної інформації привела до створення національних і міжнародних спеціалізованих інформаційних банків. Інтенсивно розвивається ліцензійна торгівля. Важливим чинником динамічного економічного розвитку окремих країн стало успішне використання куплених ліцензій, ноу-хау. Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб'єкти цього сегменту ринку можуть купувати об'єкти нерухомості (квартиру, будинок, гараж, землю для сільськогосподарської діяльності для особистого і виробничого споживання).

2.2 Фінансовий ринок

Фінансовий ринок -- це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Становлення фінансового ринку включає формування ринку капіталів (інвестиційного ринку, ринку кредитів), ринку цінних паперів (фондового ринку) і грошового (валютного) ринку.

На ринку капіталів (інвестиційному ринку) здійснюється купівля-продаж інвестицій. Інвестиції (вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери) забезпечує загальне зростання економіки. Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки і насамперед на ринок предметів споживання і послуг. Разом з тим перед суспільством завжди постає проблема вибору: яку частину інвестицій вкладати в засоби виробництва (тобто "в майбутнє"), а яку -- у виробництво товарів споживчого попиту (або в "сьогодення"). Кожного разу цю проблему вирішують залежно від конкретних соціально-економічних, політичних та інших обставин.

Суб'єкт, якому для придбання необхідних ресурсів не вистачає власних коштів, звертається на ринок позичкового капіталу (кредитний ринок), де пропонуються різні платіжні засоби (гроші, цінні папери). Надання кредиту здійснюється за певну плату у вигляді відсотка за кредит і на визначений термін.

Кредитний ринок -- це система відносин між позикодавцями і по-зикоодержувачами щодо позики в товарній або грошовій формі. Розвиненість кредитних відносин є невіддільною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Такі відносини забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для інновацій, розширення виробництва.

У ринковій економіці виокремлюють кілька видів кредиту: * комерційний -- надається постачальником покупцеві у товарній формі; при цьому видається вексель -- документ, в якому позначено ціну за постачені товари або надані послуги плюс процент за відстрочення платежу;

* банківський -- надається банками, як правило, у грошовій формі (у вигляді грошових позик);

* споживчий--може надаватися споживачеві у вигляді товарів довгострокового вжитку (холодильники, пральні машини, меблі) під відсоток за відстрочення платежу або банківських позик на споживчі цілі (наприклад, будівництво квартири в кредит);

* державний -- кредитором є держава;

* міжнародний -- кредиторами є різні держави.

Прямим продовженням кредитного ринку є ринок цінних паперів (фондовий). Цінні папери -- це кредитно-боргові зобов'язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф'ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основні види цінних паперів -- це акції й облігації, всі інші -- похідні від них.

Акція -- це цінний папір (грошовий документ), який засвідчує участь його власника в статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації.

Акції бувають простими і привілейованими, іменними та на пред'явника. Власнику простої акції не гарантується фіксований дивіденд, його розмір залежить від суми прибутку товариства за підсумками року. Ця акція дає право на участь в управлінні товариством, на отримання частини майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Привілейована акція має гарантований, встановлений відсоток дивіденду незалежно від розміру прибутку, але не дає права голосу на зборах акціонерів. Вона дає власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (не виплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називаються кумулятивними. Іменна акція -- це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім'я власника. Продати її можна лише з дозволу компанії. Рух таких акцій реєструється в спеціальних книгах. В акціях на пред'явника ім'я їх власника не згадується.

Акції продають і купують на фондовій біржі. На кожній акції вказано її номінальну ціну ("номінал"), але на біржі акції продають за ринковою ціною, тому кожна акція має ринковий курс, зумовлений

розміром дивідендних виплат і позичкового відсотка в країні. Курс акцій значною мірою залежить від фінансово-економічного становища й довіри до певної компанії, економічної кон'юнктури на національному, регіональному і світовому ринках.

Облігація -- це цінний папір (грошовий документ), що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Ринок цінних паперів складається з первинного і вторинного ринків. На первинному ринку здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються різними акціонерними компаніями, за номінальною ціною. Вторинний ринок призначений для перепродажу цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції. Це відбувається на фондовій біржі, тому ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком.

Ринок цінних паперів має безпосередній зв'язок з кредитним ринком через взаємозв'язану діяльність фондових бірж і банків. Купуючи і продаючи значну кількість цінних паперів, змінюючи норму відсотка, держава може впливати на рух грошової маси, на стан споживчого попиту і попиту на грошовий капітал, виконувати роль барометра економічної кон'юнктури.

Грошовий ринок також дуже близький до ринку капіталів, адже на обох ринках відбувається рух грошей. Розрізняють їх за такими критеріями: * на ринку грошей купують гроші для придбання будь-яких товарів; на ринку капіталів -- для придбання засобів виробництва і робочої сили;

* ринок капіталів -- це ринок середньострокових і довгострокових кредитів, а ринок грошей охоплює лише короткострокові позики (від 1 дня до одного року), а також ринок валют.

Валютний ринок -- це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими цінами. Функціонування валютного ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами, зовнішньою торгівлею, туризмом, необхідністю взаємних розрахунків. Усі види операцій на валютному ринку поділяються на поточні операції й операції з капіталом.

Ринок поточних операцій -- це сектор валютного ринку, де національну валюту продають і купують окремі особи або уряд з метою переправити її до своїх країн. Суб'єктами цих відносин є іноземці, які хочуть імпортувати національні товари, а також іноземні туристи, іноземні уряди, іноземні фірми.

Ринок операцій з капіталом охоплює систему відносин:

* щодо купівлі-продажу цінних паперів інших країн -- портфельні інвестиції;

* щодо здійснення витрат на придбання обладнання, підприємств в іншій країні -- прямі інвестиції.

Валютні ринки за своїм режимом поділяються на вільні (в країнах, де відсутні валютні обмеження) і з певними обмеженнями (у країнах, де валютні операції здійснюються уповноваженими органами за офіційним курсом). Курс валюти -- це ціна однієї валюти в грошових одиницях іншої валюти.

2.3 Ринок праці

Ринок праці (робочої сили) -- це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, в якій робоча сила є товаром, тобто продається і купується відповідно до законів ринкової економіки. Ринок праці посідає важливе місце в розвиненій ринковій системі. Для формування цього ринку в країні необхідні такі умови:

* свобода пропозиції робочої сили, тобто вільний вибір професії або виду діяльності, вільний вибір між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві;

* наявність у того, хто наймає робочу силу, реальних прав наймати і звільняти працівників, звичайно, в межах трудового законодавства;

* скасування будь-яких обмежень на формування заробітної плати та інших законних доходів за офіційно встановленого гарантованого мінімуму.

Працівники -- власники робочої сили, створюють пропозицію цього товару, а підприємці -- власники капіталу, створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту і пропозиції формує ціну цього товару, яка виражається у грошовій формі заробітної плати. Попит на робочу силу залежить і від продуктивності праці. Підприємець може збільшувати попит на працю, наймати додаткових працівників лише доти, доки заробітна плата не перевищує їх внеску у створений продукт.

Багато чинників впливає і на пропозицію праці. Вирішуючи, продавати чи не продавати свою працю, людина вибирає між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати за заробітну плату. Якщо підвищується рівень заробітної плати, починає діяти ефект заміщення: працівникові стає вигідно відмовитися від годин дозвілля і збільшити свій робочий час, оскільки більша заробітна плата забезпечує йому можливість придбати більше необхідних товарів і послуг. Разом з тим підвищення заробітної плати створює ефект доходу, який виявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник починає більше цінувати дозвілля. Для того щоб він збільшив пропозицію своєї праці на ринку, необхідно підвищити йому заробітну плату. Отже, пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї.

Попит і пропозиція робочої сили тісно пов'язані з такими соціально-економічними явищами, як безробіття, бідність, зайнятість, що становлять надзвичайно складну проблему для будь-якої країни.

Розглянувши структуру ринку за критерієм економічного призначення об'єктів ринкових відносин, слід зазначити, що перелічені ринки відрізняються за об'єктом купівлі-продажу і специфікою формування попиту і пропозиції. Виходячи з критеріїв класифікації ринків (табл. 4), можна розкрити загальні ознаки та відмінності інших видів ринку. Втім, незалежно від критеріїв класифікації ринків усі вони є елементами єдиного цілого, де між різними видами ринків та їх суб'єктами встановлюються складні або опосередковані зв'язки, на основі яких формуються закони функціонування ринку і ринкової системи в сучасних умовах.

Прогресивний розвиток ринкових відносин об'єктивно приводить до формування ринкової економіки. Але поняття "ринок" і "ринкова економіка" не тотожні. Ринок у різних формах існував ще відтоді, як функціонує товарне виробництво. Та не завжди товарне виробництво і ринок приводять до ринкової економіки. Ринкова економіка -- це якісний стан, тип функціонування економічної системи, яка ґрунтується на ринкових відносинах у всіх ланках і на всіх стадіях суспільного відтворення і на регулюючих функціях державних структур.

Для побудови ринкової економіки потрібно відтворити передумови, вироблені світовою практикою.

3. Мінімальний ефективний розмір підприємства

Мінімальні ефективні розміри різногалузевих підприємств визначаються у кожному окремому випадку і залежать вони від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, професійного рівня робітників тощо. Крім того, ураховується не лише чисто технічна сторона виробництва, а й соціально-економічне становище - наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі. І на наше глибоке переконання в сучасних умовах ефективними і мінімальними за розмірами можуть бути не тільки великі, а й малі підприємства.

Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і штучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.

Встановлено, що найчастіше в якості показників величини підприємств використовують чисельність працюючих, вартість основних виробничих фондів, валовий (товарний) випуск продукції, обсяг її реалізації.

Іншим показником, який досить широко використовується при визначенні розміру підприємства, є вартість основних виробничих фондів. Однак і він не дає правильного уявлення про масштаби виробництва. Розмір виробництва залежить не тільки від вартості основних фондів, але й від їх структури, використання, віку та ін. Особливо спотворює фактичний стан речей цей показник тоді, коли основні виробничі фонди формуються впродовж тривалого періоду часу.

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Зростаюча віддача від масштабу -- пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту. Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробницттва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску продукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростання загальної кількості продукції. Однією з причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва може бути підвищення продуктивності факторів унаслідок спеціалізації та поділу праці. Робітник, який має можливість зосередитися на виконанні одного завдання, працюватиме значно продуктивніше.

Друга причина зростаючого ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що малі фірми нерідко виявляються неспроможними ефективно використовувати виробниче обладнання. Тільки великі фірми можуть купити сучасне дороге обладнання й ефективно його експлуатувати. Так, в автомобілебудуванні найбільш ефективні методи роботи передбачають використання робототехніки. Ефективна експлуатація робототехніки, за оцінками спеціалістів, можлива при обсязі виробництва 200-400 тис. автомобілів на рік.

Зростаючий ефект масштабу зумовлений і тим, що великі фірми володіють більшими можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми. Так, на м'ясокомбінатах виготовляють клей, добрива, лікарські препарати тощо з відходів виробництва.

Причиною зростаючого ефекту масштабу є також те, що збільшення обсягу виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення всіх вхідних факторів. Так, при збільшенні виробництва труб у два рази споживання металу збільшиться менше ніж удвоє. Адже відомо, що при подвоєнні площі круга довжина кола збільшиться менше, ніж удвоє.

Рис.1 Зростаюча віддача

Постійна віддача від масштабу -- це ситуація,при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

Рис. 2 Постійна віддача

Спадна віддача від масштабу - це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Спадний ефект масштабу відображає зниження економічна ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції.

Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Рис. 2 Спадна віддача

Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції - лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно значна, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не здолати процес збільшення масштабів фірм, що затрудняє управління й контроль, не дивлячись те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.

Що стосується такого показника, як обсяг валової, товарної, реалізованої продукції, який найчастіше використовується для оцінки розмірів виробництва, то одним із багатьох його недоліків є включення до структури показника сировини, що використовується (вартості придбаної). Дана обставина не дозволяє отримати правильне уявлення щодо фактичного розміру вартості, створеної конкретно на даному підприємстві. У деяких випадках різниця між обсягами виробництва, за яких вщухає дія позитивного ефекту, та обсягами виробництва, за яких починається негативний ефект, може бути дуже суттєвою. Відповідно, позитивний і негативний ефекти - найважливіші чинники, що визначають структуру кожної галузі. Для роз'яснення цього питання корисною є концепція мінімального ефективного розміру (МЕР). Це найменший обсяг виробництва, за якого компанія може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Потрібно зазначити, що поняття МЕР відіграє дуже важливу роль під час ухвалення рішень про реструктуризацію галузі. Так, наприклад, якщо робота монополії на загальнонаціональному ринку видається неефективною, часто вдаються до створення кількох регіональних/локальних монополій.

Список використаної літератури

1. Андреев Б.Ф. Системный курс экономической теории: микроэкономика, макроэкономика. -- Л.: Лениздат, 1998. -- 574 с.

2. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность). -- М.: БЕК, 1996. -- 352 с.

3. Беляев О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2001. --328с.

4. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. -- М.: Юристь, 1999. -- 568 с.

5. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: вопросы -- ответы. -- М.: Инфра-М, 2000. -- 196 с.

6. Бутук А.И. Экономическая теория. -- К.: Вікар, 2000. -- 301 с.

7. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. -- М.: Мысль, 1987.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., ПалкінЮ.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. -- К.: Вища шк., 1999. -- 403 с.

9. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX -- перша третина XX ст.). -- К.: Наук, думка, 1994. -- 244 с.

10. Дзюбик С.Д., Ривок О.П. Основи економічної теорії. -- К.: Основи, 1994. -- 297 с.

11. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 581 с.

12. Економічний словник. -- К., 1973.

Размещено на Allbest.ru