Державне регулювання інвестиційної взаємодії економічних суб’єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів

У першому розділі “Інвестиційні потоки капіталу як предмет державного регулювання” проведено аналіз мотивації руху потоків капіталу між країнами і впливу держави на цей процес, що, по-перше, розкриває еволюцію концептуальних основ міжнародної інвестиційної взаємодії, а саме:розвиток моделей інвестування у теорії міжнародної економіки; концепції та механізми державного регулювання інвестиційним процесом. По-друге, виявляє: економічну природу і закономірності руху капіталу; роль інвестицій в системі макропараметрів; сутність і мотивацію міжнародних інвестицій; характер взаємодії суб'єктів в процесі міжнародного інвестування. По-третє, розглядає: формування міжнародного інвестиційного ринку; роль регуляторів взаємодії міжнародних фінансово-інвестиційних потоків капіталу; фактори формування каналів інвес тиційної взаємодії. Аналіз висвітлює сучасний стан досліджень в цій сфері.

В даному розділі детально проаналізована державна політика, що базується на системі важелів впливу на ринкові відносини, виступаючи як протидія монополістичному капіталу (кейнсіанська концепція та ін.). Проведення аналізу обумовлено тим, що саме на підставі цих відносин рух капіталу між країнами почав трансформуватися в процес міжнародної інвестиційної взаємодії, перетворюючись на провідну ланку світогосподарських зв'язків. Визначено, що вплив держави (прямий чи опосередкований) у системі регулювання міжнародних інвестиційних відносин може бути домінуючим, оскільки цілі, функції національної інвестиційної політики визначають напрями руху капіталу. Державне регулювання визнається ефективним, якщо міжнародні інвестиційні потоки капіталу в національній економіці виступають як динамічний параметр відтворення, відповідно до якого принципи, форми і методи цього регулювання зумовлюють місце держави в процесі міжнародної інвестиційної взаємодії.

Розглянуто методи управління інвестиціями через макро- і мікромоделі аналізу економіки та прийняття інвестиційних рішень урядом, іншими економічними суб'єктами щодо конкретних інвестиційних проектів. Враховуючи те, що економічна теорія вважає інвестиції невід'ємною частиною будь-якої економічної системи, міжнародними є інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам. Тому в розділі додатково аналізуються фактори впливу на вектори міжнародного інвестування, а саме: ефект взаємозалежності країн через чутливість міжнародних інвестицій до змін валютних ставок, який підсилює в країні ефект від проведення монетарної чи фіскальної політики (інструмент державного регулювання); певні принципи регулювання міжнародних економічних відносин - протекціонізм, прагматизм, вільний рух капіталів; економічні методи регулювання інвестиційної взаємодії, в основу яких покладено вимоги до результатів діяльності іноземних інвесторів, бар'єри (структурні, технічні) щодо злиття капіталів тощо. Отже, обгрунтовано концептуальний підхід до міжнародної інвестиційної взає модії з визначенням її принципів, форм, методів та складових регулювання.

Серед основних висновків розділу є те, що еволюція світової економічної думки щодо державного регулювання та впливу на процес міжнародного інвестування обумовлена зміною умов відтворення та базується на переосмисленні ролі стихійних факторів ринку. Регулятори системи міжнародного інвестування на наддержавному рівні виконують функцію координації, на державному - функцію коригування, тобто ними не підмінюються ринкові механізми. А це допомагає розкрити потенціал інвестиційної конкурентоспроможності країн - фактору, що впливає на формування каналів міжнародної інвестиційної взаємодії. В розділі показано, що теоретичне підгрунтя такої взаємодії складають, по-перше, макроекономічні теорії міжнародної торгівлі, які заклали основні принципи моделей міжнародного інвестування, визначаючи головні закономірності розвитку міжнародних форм виробництва. По-друге, концепції міжнародного руху капіталу, що поступово розкрили закономірності впливу факторів, які визначають мотивацію переливу інвестиційних потоків капіталу та ефект від взаємодії цих потоків, де міжнародні інвестиції є інструментом економічного зростання. Стан досліджень в сфері формування сучасної інвестиційної моделі показує, що під час становлення нових економічних відносин йде пошук ступеня втручання державного регулювання в процес становлення інвестиційно-інтеграційної національної моделі.

Отже, концептуальною основою міжнародної інвестиційної взаємодії є об'єктивні економічні закони світового ринку, а норми міжнародних економічних відносин є базою принципів, форм та методів цієї взаємодії, механізм регулювання якої має дві взаємопов'язані складові: а)національну, роль якої вважаємо провідною, оскільки державне регулювання є певною відповіддю на посилення впливу такої взаємодії на національний розвиток; б)міжнародну, де ключовим елементом виступають інституційні регулятори (у т. ч. міжнародні інвестиційні інститути). Методи управління інвестиціями, що базуються як на кейнсіанському підході, так і на монетаристських моделях складають основу регулювання фінансово-кредитної та інвестиційної політики держави.

У другому розділі “Інституційні регулятори у процесі міжнародної інвестиційної взаємодії” розглянуто інститути як певну систему законодавчих норм, яка забезпечена відповідною інфраструктурою. Зокрема, визначено місце інституту права власності у регламентації інвестиційно-інтеграційного процесу в Україні, розкрито становлення інвестиційних банків як перспективних кредитно-фінансових інститутів та формування інститутів спільного інвестування як показника розвитку фондового ринку України. В розділі також розкрито мету, роль і призначення міжнародних інвестиційних інститутів та інститутів ринку як регуляторів економічної інтеграції. На прикладі регулюючих механізмів наднаціональних інституційних структур ЄС показано їх вплив на розвиток процесу економічної інтеграції в ЄС, в якому наголошується не на великий ринок, а на конкурентоспроможність виробників, що є наслідком інтенсивної конкуренції. Остання, цементуючи інститути ринку, активізує процес міжнародної інвестиційної взаємодії. В розділі доведено, що інституційне забезпечення є фундаментом сучасного інвестиційного механізму, показником роботи якого виступає результативність інвестиційно-інтеграційного процесу. Це зумовлено товарно-грошовою природою ринкової економіки, де інвестиційні потоки рухаються через угоди (трансакції) безперервно. Трансакції здійснюються за допомогою цілої системи інститутів, що вплетені в тканину економічної системи та складають її інфраструктуру. Так, в розділі визначено, що з одного боку, національні інституційні умови закладають підвалини для ефективного функціонування національних економічних суб'єктів у процесі міжнародної інвестиційної взаємодії, а з другого - міжнародні регулятори взаємодії фінансово-інвестиційних потоків діють як міжнародні інвестиційні інститути, що існують у найрізноманітніших організаційних формах та забезпечують відповідний міжнародний режим інвестування. Визначаючи інвестиційно-інтеграційний процес як злиття національного і міжнародного інвестиційних процесів в певній юрисдикції, в роботі доводиться, що провідним інститутом в регламентації цього процесу виступає інститут права власності, оскільки власність - це капітал, що є основним об'єктом регулювання і засобом інвестування, а власник - це інвестор, який є основним суб'єктом названого процесу.

Основними висновками розділу є те, що рівень інституційного забезпечення процесу інвестування обумовлює перехід економічних суб'єктів України в інвестиційно-інтеграційному процесі з позиції споживача на позицію партнера, що дозволяє задіяти принцип взаємовигідності сторін, застосування якого передбачає міжнародна інвестиційна взаємодія. Дотримання цього принципу забезпечує інститут права власності через виявлення юридичних підстав і економічних джерел власності, а саме: зумовлює ступінь інвестиційної взаємодії економічних суб'єктів (національних, іноземних); персоніфікує прибуток і розмежовує права власності учасників; визначає майнову відповідальність. Визначено, що виконання цим інститутом регулюючої функції формує фактор дієздатності країни в процесі міжнародної інвестиційної взаємодії. Оскільки при взаємодії економік різнорівневих інституційних структур здійснюється об'єктивний процес диференціації, що допускає різний ступінь “взаємозбагачення”, то для України, як доведено в роботі, є вкрай важливим процес становлення інститутів ринку, еволюція розвитку яких пов'язана з названою взаємодією. В розділі розкриті цілі, які ставлять перед собою міжнародні фінансові інститути: а) об'єднувати зусилля світового співтовариства для стабілізації міжнародних фінансів; б) здійснювати міжнародне валютне, кредитно-фінансове регулювання; в) спільно розробляти, координувати тактику, стратегію світової кредитно-фінансової, валютної політики. При цьому визначено, що капіталопереплетіння національних економік зумовлює інтеграцію економічну, яка через ринкові інститути сприяє процесу міжнародної інвестиційної взаємодії. Обґрунтовано, що саме в межах такої взаємодії національні економічні інститути, наднаціональні інституційні структури і міжнародні інвестиційні інститути виступають у сукупності як інституційні регулятори, які все дедалі більше формують власні схеми руху коштів від інвестора до реципієнта та визначають вектори руху фінансово-інвестиційних потоків у світі.

В третьому розділі “Економічні суб'єкти України у процесі міжнародної інвестиційної взаємодії” висвітлено участь економічних суб'єктів України у міжнародному інвестиційному процесі, де вони виступають суб'єктами ринку зовнішнього і внутрішнього одночасно, забезпечуючи для національної економіки нові механізми міжнародної конкуренції. Показано, що це висуває перед вітчизняною економікою ряд вимог, необхідність виконання яких зумовлює місце України у фінансово-інвестиційних потоках, виявляючи її спроможність ефективно використовувати внутрішні і зовнішні джерела інвестування. Тому в розділі розглянуто: правові засади участі економічних суб'єктів України у процесі міжнародного інвестування; взаємодія зазначених суб'єктів і міжнародних інвестиційних інститутів в цьому процесі; формування організаційно-інституційної інфраструктури системи міжнародного інвестування в Україні.

Основними висновками розділу є те, що законодавство України щодо іноземних інвестицій має комплексний характер, але є юридично неоднорідним, оскільки містить окремі норми і нормативні акти різних галузей законодавства. Обґрунтовано необхідність створення єдиного кодифікаційного нормативного акту, що дасть змогу ліквідувати існуючи в даній сфері протиріччя. Доведено, що розвиток перспективних форм господарювання, зокрема, транснаціональних корпорацій (ТНК) в процесі міжнародної інвестиційної взаємодії вимагає нормативного вдосконалення для створення правових засад результативної участі економічних суб'єктів України в цьому процесі. Показано, що сукупність державних органів України, які, згідно зі своїми повноваженнями, координують певний сегмент вітчизняного ринку міжнародних інвестицій, забезпечуючи в даній сфері відповідну систему міжнанародного співробітництва, є організаційно-інституційною інфраструктурою регулювання системи міжнародного інвестування в Україні. Межі компетенції нормоутворення агентів такої інфраструктури зумовлюють ієрархію взаємодії цих агентів, регламентуючи поведінку економічних суб'єктів України у визначеному процесі та координуючи рух міжнародних кредитно-фінансових потоків в Україні. Всебічно обґрунтовано, що функції, завдання та політика, які здійснюються агентами названої інфраструктури, впливають на напрями розвитку інвестиційно-інтеграційного процесу в країні та його результативність, критерієм чого є використання міжнародних ресурсів для розширеного відтворення.

Отже, мета включення економічних суб'єктів України в процес інвестиційної взаємодії полягає в тому, щоб іноземний капітал у будь-якій формі (ПІІ, ПЗІ тощо) максимально ефективно працював на економічне зростання, підсилюючи цим дієздатність вітчизняної економіки. Остання зумовлює ступінь кредитної залежності країни. Показано, що в Україні специфіка міжнародного інвестування призводить до простого поглинення фінансових ресурсів. По суті, іноземні інвестиції не працюють на утворення національного капіталу в реальному секторі економіки. В роботі доведено, що саме тому принципового значення набуває питання регулювання процесом інвестиційної взаємодії, оскільки така взаємодія національних суб'єктів і міжнародних інвестиційних інститутів усіх рівнів є, з одного боку, імпульсом для функціонування національного капіталу, а з другого - індикатором результативності Державної інвестиційної стратегії. В умовах зростаючого потенціалу міжнародної інвестиційної взаємодії основою цієї стратегії є забезпечення пріоритетів національного розвитку. Це вимагає науково обгрунтованої концепції інвестиційної взаємодії та створення в Україні відповідного механізму регулювання цим процесом.

У четвертому розділі “Механізм регулювання Державної інвестиційної стратегії України” головну увагу приділено; а) обгрунтуванню концепції інвестиційної взаємодії економічних суб'єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів (рис.1) як основи Державної інвестиційної стратегії; б) побудові національного механізму регулювання процесу міжнародної інвестиційної взаємодії, здатного реалізувати названу концепцію. Сьогодні на стратегічні інтереси будь-якої держави, у т.ч. України, впливає інвестиційний глобалізм як явище, що поглиблює процес міжнародної інвестиційної взаємодії. Тому вибір того чи іншого шляхів розвитку національної економіки залежить від конкретної ролі, яку буде виконувати ця країна на світовому ринку капіталів, що зумовлено відповідною політикою держави. У зв'язку з цим значущість Державної інвестиційної стратегії набуває відповідної ваги, особливо для України, де на етапі ринкової трансформації можливість мобілізувати внутрішні інвестиційні джерела стає вкрай обмеженою. Проте, показано, що спільне використання інвестицій, як чинника національного розвитку, потребує науково-обгрунтованої концепції - системного та комплексного підходу, оскільки, наявність міжнародних інвестицій на теренах національної економіки певним чином коригує як напрями інтеграції, так і інституційні перетворення, відповідно формуючи внутрішній ринок через інвестиційно-інтеграційний процес. У цьому процесі сполучення міжнародного і національного капіталу має відповідну концепцію розвитку (далі за текстом Концепція) засновану на 9-ти, виявлених автором принципів інвестиційної взаємодії: розвитку міжнародного поділу праці; взаємної вигоди сторін; розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин; юридичної рівності і неприпустимості економічної дискримінації; персоніфікації права власності; свободи вибору форм організації зовнішньоекономічних зв'язків; невід'ємного суверенітету держав над їх природними, інвестиційними ресурсами; національного режиму;

сумлінного виконання інвестиційних зобов'язань. Названа взаємодія відбувається в таких формах співробітництва: з міжнародними фінансовими центрами; з приватними інвесторами; за участю ТНК (діагональні інвестиційні відносини); а також у формі інвестиційного підприємництва (“стратегічне партнерство”) та інвестиційного кредитування. Метод взаємодії базується на селективному підході, де основою є кількісні та якісні критерії взаємодії, зокрема: співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування, розмір і термін конкретних інвестицій, інституційна природа іноземних капіталів, джерела і види інвестицій. В роботі показано, що спираючись на принципи інвестиційної взаємодії, застосовуючи її форми та методами, Концепція дозволяє формувати структуру міжнародного інвестування в Україні та прогнозувати ступінь кредитної та інвестиційної залежності, вирішуючи питання інвестиційної безпеки через систему правових норм, які протекціонують національні інтереси. Виходячи з цих засад, Концепція дає можливість систематизувати інвестиційну взаємодію економічних суб'єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів шляхом передбачення обсягів і масштабів спільного використання інвестицій, визначаючи місце України у фінансово-інвестиційних потоках. Концепція спрямована на взаємоузгоджений розвиток інвестування, інтеграції та інституцій - трьох складових Державної інвестиційної стратегії. Концепція акцентує увагу на тих сферах взаємодії (їх визначено вісім), через які, формуючи канали взаємодії, проходять фінансово-інвестиційні потоки (див. рис.1). Одним з основних інструментів систематизації інвестиційної взаємодії є методи її регулювання - сукупність спеціальних правових, адміністративних, економічних, соціально-психологічних методів, які втілюються у формі конкретних нормативно-правових документів. Концепція виходить із того, що економічні суб'єкти України є суб'єктами інвестиційного права, які підпадають під дію національних і міжнародних правових норм. У зв'язку з цим Концепцією розглянуто гармонізація національного і міжнародного права як принципово важливий напрям розвитку взаємодії (див. рис.1.). Селективні підходи взаємодії, залежно від стратегічної мотивації, можуть створювати середовище, де інвестиційна взаємодія має відбуватися в пільговому, обмежувальному та національному режимі. Концепція пропонує відповідні форми стимулювання чи обмеження щодо певних режимів, з урахуванням підтримки зорієнтованих на експорт структур. Так, пропонується застосувати: з одного боку, концепцію інвестиційних полів, за якою досягається баланс між мотивацією іноземних інвесторів і стратегічними інтересами українських підприємств щодо підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності (автор Д.Лук'яненко); з іншого боку - систему цільових субсидій держави. Концепцією також визначено суб'єкта відповідальності - систему державних органів, що є організаційно-інституційною інфраструктурою, агенти якої через відповідну політику впливають на процес міжнародного інвестування в Україні. У зв'язку з цим в роботі детально обґрунтовано: 1) межі компетенції нормоутворення агентів, як таких, що регламентують певні дії економічних суб'єктів; 2) ієрархію взаємодії агентів (для виключення можливостей дублюючих дій); 3) функції та завдання агентів що до наведеної поетапної координації з метою оптимізації інвестиційних потоків.

Реалізація зазначеної Концепції цілком залежить від організації націона-льного механізму регулювання процесу міжнародної інвестиційної взаємодії, (далі за текстом Механізм), що являє собою систему стимулів, стримувань та противаг (рис.2). Ця система повинна визначати сукупність принципів, форм, методів, важелів та інструментів регулювання для кожної сфери інвестиційної взаємодії з урахуванням конкретної стратегічної мотивації, задіявши чинники, на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Проте, якщо Механізм впливає на зовнішні чинники певною мірою опосередковано, то на внутрішні чинники він має впливати безпосередньо, переслідуючи виключно національні інтереси України. Показано, що саме від цього залежить ефект взаємодії, а саме: чи взаємовигідність сторін, чи однобоко орієнтовані інвестиції. Для забезпечення пріоритетів національних інтересів ефект відслідковує мережа індикаторів, яка входить до Механізму, утворюючи систему зворотного зв'язку. В основу побудови відповідної мережі індикаторів покладається Законопроект України “Про державне прогнозування та розроблення державних програм економічного і соціального розвитку України”, яким передбачається встанови-ти відповідальність за розроблення, інформаційне забезпечення та реалізацію державних програм і прогнозів, а головне - джерела фінансування їх розробника. Цей Законопроект разом з іншими законодавчими актами формує концептуальні основи як Державної інвестиційної стратегії, так і зовнішньо-економічної стратегії України. В роботі всебічно обгрунтовано здатність, запропонованої системи, створити умови для виконання Механізмом, притаманних йому п'яти функцій і сприяти: а) взаємодії ринкового і адміністративного державного регулювання (індикативне планування) та переходу до регульованої ринкової економіки; б) перетворенню національного ринку на відкриту і потужну ланку світового господарства. Показано, що інвестиційна взаємодія, працюючи на вітчизняну економіку відповідно до Державної інвестиційної стратегії, дає позитивний імпульс економічному розвиткові.

Вважаємо, що запропонований підхід дозволяє ефективно реалізувати державне регулювання інвестиційної взаємодії економічних суб'єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів, визначаючи місце України на світовому ринку капіталів. Процес інвестиційної взаємодії може бути і передумовою, і наслідком успіху економічних реформ, оскільки взаємодія інвестицій та ринкових трансформацій, перебуваючи у динамічній взаємозалежності, переходить у економічне зростання за умов орієнтації країни на підвищення ефекту від міжнародних інвестицій через систему багатосторонніх зв'язків і відносин, що підтримується належною організаційно-інституційною інфраструктурою.

ВИСНОВКИ

1. В процесі інвестування з використанням експортних та імпортних ресурсів міжнародний і національний капітал утворюють на деякий час певну цілісність, сутністю якої є інвестиційна взаємодія, яка може надати вітчизняній економіці необхідного імпульсу розвитку, за умов впровадження Державної інвестиційної стратегії. Остання, як системний елемент національного інвестиційного клімату, є єдиним регулятивним механізмом загальнодержавних інтересів України, який регулює і узгоджує взаємодію економічних суб'єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів.

2. Вимоги процесу інвестиційної взаємодії спрямовані на формування сприятливого інвестиційного економічного середовища, яке характеризується: прогнозованим інвестиційним кліматом; розвиненою мережею інфраструктурних елементів ринку; законодавчою базою, що відповідає як національним цілям розвитку, так і мотивації діяльності іноземних інвесторів. Виконання Україною вимог названого процесу зумовлює її залучення до міжнародного поділу праці, визначаючи участь у міжнародних фінансово-інвестиційних потоках.

3. Інвестиційно-інтеграційний процес - це злиття національного і міжнародного інвестиційних процесів в певній юрисдикції. Якщо цей процес сприяє утворенню національного капіталу, то ми розглядаємо його як процес інвестиційної взаємодії; якщо відбувається поглинання міжнародними фінансово-інвестиційними потоками національного капіталу, то такий процес визначається як інвестиційна експансія. Хибне державне регулювання зазначеного процесу призводить до інвестиційної інтервенціії.

4. Інвестиційна стратегія України повинна бути спрямована на розвиток національного капіталу в реальному секторі економіки. Це дозволить не тільки уникнути дефолту, а у співпраці з міжнародними фінансовими організаціями досягти реструктуризації боргів.

5. Система національного законодавства і сукупність державних органів, як організаційно-інституційна інфраструктура системи міжнародного інвестування, проводить через уповноважених агентів і кодифіковане законодавство політику по координації міжнародних кредитно-фінансових потоків, регулюючи включення економічних суб'єктів України у процес інвестиційної взаємодії.

6. Інституційне забезпечення - це фундамент сучасного інвестиційного механізму, де процес регулювання, що здійснюють відповідні національні інституційні структури, доповнюють міжнародні інвестиційні інститути. Показником ступеня цього забезпечення є результативність інвестиційно-інтеграційного процесу, в якому система інститутів грошового ринку і власності визначає організаційно-правові форми регулювання взаємодії суб'єктів зазначеного процесу, їх права та обов'язки, виявляючи суб'єктів відповідальності.

7. Міжнародні інвестиційні інститути - це певна система міжнародноправових норм (угоди, конвенції, кодекси), які є невід'ємною частиною міжнародного інвестиційного права і які забезпечені відповідною інфраструктурою - системою міжнародних організацій, що розробляють і втілюють ці норми у міжнародний інвестиційний процес з метою його координації та упорядкування.

8. Концепція обґрунтованої та запропонованої інвестиційної взаємодії передбачає: забезпечити за допомогою конкретної стратегічної мотивації гармонізацію цілей інвестиційно-інтеграційного процесу, координацію роботи “донорів”; визначити певну систему державних органів як суб'єктів відповідальності за функціонування національного механізму регулювання процесу міжнародної інвестиційної взаємодії. Останній працює найбільш ефективним за умов реалізації ґрунтовно підготовленої Державної інвестиційної стратегії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ