Досягнення поставленої мети передбачає послідовне вирішення таких завдань:

аналіз методології формування собівартості продукції на основі практичних даних та літературних джерел минулого періоду управління економікою;

розгляд особливостей методичних основ формування собівартості продукції і розподілу непрямих витрат відповідно до зарубіжної практики;

обґрунтування особливостей планування собівартості продукції на машинобудівних підприємствах;

аналіз існуючих підходів до визначення складу витрат, що формують собівартість продукції;

вивчення механізму планування собівартості одиниці продукції та уточнення складу непрямих витрат, що включаються в собівартість, і дослідження основних підходів до їх класифікації;

розробка методик розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, використання відповідних баз розподілу, моделювання розподілу непрямих витрат;

удосконалення цехового планування собівартості продукції.

Об'єктом дослідження є діючі машинобудівні підприємства західного регіону України (Тернопільська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська області). Для вивчення окремих загальних питань, які вимагають розширеного об'єкта дослідження, застосовувались дані машинобудівної промисловості України в цілому, а також дані окремих підприємств інших регіонів країни.

Предмет дослідження -- методологія планування собівартості продукції машинобудівних підприємств.

Теоретичною основою дисертаційної роботи є праці вітчизняних і зарубіжних економістів з даної тематики, а також Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Інструктивні матеріали з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, відповідні постанови Кабінету Міністрів України, періодична і спеціальна література з економіки, організації й планування бухгалтерського обліку, а також первинна і звітна документації досліджуваних машинобудівних підприємств. У дослідженні застосовувався системний підхід, використані спеціальні прийоми аналізу -- розробка системи узагальнюючих показників, групування, порівняння відносних величин, а також економіко-математичні методи.

Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до проблеми формування собівартості продукції в органічному взаємозв'язку із техніко-економічними показниками роботи підприємства.

Наукова новизна дисертаційного дослідження та особистий внесок автора. Робота є одним із нових комплексних системних досліджень формування собівартості продукції підприємств машинобудування. В ході дослідження зібрано і використано значний практичний, статистичний матеріал, переважна частина якого вводиться вперше в науковий обіг.

Наукову новизну мають наступні результати дисертаційного дослідження, отримані здобувачем особисто:

розкрито суть поняття “собівартість” як економічної категорії в умовах ринкових відносин, а також визначено її роль і місце у процесі дослідження суспільного відтворення;

зроблено порівняльний аналіз методології та методики формування заводської собівартості у нашій країні та індустріально розвинутих країнах, що дозволило науково обґрунтовано визначити основні напрямки подальшого її вдосконалення;

на основі комплексного аналізу прямих витрат визначені ті витрати, які доцільно чи недоцільно включати у собівартість продукції в умовах ринкових відносин;

запропонована нова методика розрахунку суми амортизаційних відрахувань на засоби виробництва 2-ї та 3-ї груп, яка базується на застосуванні кошторисно-розрахункових базових параметрів;

уточнені методичні підходи до класифікації витрат на виробництво продукції підприємств машинобудування в умовах ринкових відносин;

обґрунтовані нові методичні підходи до розподілу непрямих витрат стосовно підприємств машинобудування, які дозволять більш точно формувати собівартість одиниці продукції;

розроблені економіко-математичні моделі, які дозволять приймати оптимальні рішення щодо обсягу випуску продукції та одержання максимально можливого прибутку при їх застосуванні в завданнях управлінського обліку.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні положення і висновки, викладені в дисертації, дають можливість по-новому розглядати й оцінювати процес планування собівартості продукції машинобудівних підприємств у період становлення ринкових відносин. Враховуючи успіхи та досягнення, недоліки та практичні знахідки у процесі вивчення методики планування собівартості продукції, можна зробити висновки, які мають пряме відношення до сучасного стану економіки України. Зокрема, запропоновані розробки можуть бути використані спеціалістами промислових підприємств з метою поліпшення практики планування собівартості продукції (непрямих витрат), що дозволить об'єктивно і оптимально розподіляти дані витрати на певні види продукції і цим самим сприяти підвищенню конкурентноздатності продукції на вітчизняному ринку; науковими працівниками для детального уявлення про планування собівартості продукції в умовах перехідного періоду при розробці питань з економіки промислового виробництва і мікроекономіки, викладачами вузів для розробки навчальних курсів та написання навчально-методичних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати досліджень експериментально перевірені і прийняті на ВАТ “Ватра”, (Довідка № 1451-607 від 23 листопада 1999р.), ТзОВ завод “Метеор” (Довідка № 202 від 14 листопада 1999р.) та рекомендовані для практичного застосування на інших машинобудівних підприємствах всього машинобудівного комплексу України. Вони доповідались та обговорювались на наукових семінарах кафедри маркетингу на виробництві ТДТУ ім. І. Пулюя, на міжнародній науково-практичній конференції “Світлотехніка-95” (25-27 жовтня 1995 р., м. Тернопіль), а також у навчальних курсах “Мікроекономіка”, “Економіка підприємства”, “Планування діяльності підприємств”, “Організація виробництва” Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя (Довідка № 975 від 30 жовтня 1999р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 4 статтях і 1 тезах доповіді на конференції, загальним обсягом 1,5 д. арк.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел літератури із 177 назв і включає 29 таблиць, 6 рисунків, 8 додатків. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок.

Основний зміст роботи

У “Вступі” розкриті сутність та стан наукової проблеми, а також її значимість, підстави й вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження, актуальність і доцільність роботи для розвитку економічної теорії та практики в сучасних умовах переходу до ринку, сформульовані мета й завдання дисертаційного дослідження, визначено основні елементи новизни особисто одержаних автором результатів, їх практичне значення.

У першому розділі “Теорія і практика планування собівартості продукції: огляд літератури” розглядається природа собівартості продукції як економічної категорії в умовах функціонування ринкового механізму. Доведено, що цей показник універсальний і дозволяє порівнювати витрати з результатами виробництва на кожній його стадії, в кожній галузі, по кожному продукту за різний період часу, в статиці і динаміці. Значення показника собівартості в умовах ринку зростає, оскільки від величини витрат залежить рівень конкурентоспроможності продукції, рівень платоспроможності підприємства (величина виробничих витрат значною мірою визначає прибуток, отримуваний підприємством, рівень цін на продукцію, що випускається).

Проаналізовано різні точки зору вчених-економістів з визначення собівартості, і обґрунтовано бачення автором суті даної категорії. А саме: собівартість промислової продукції -- це виражені в грошовій формі необхідні поточні витрати підприємства, пов'язані з процесами постачання, виробництва, управління, обслуговування і збуту.

Охарактеризовано нові підходи до формування собівартості продукції в умовах ринку, і на цій основі розкрито основні напрямки вдосконалення планування собівартості продукції. Зокрема:

Виділення обсягів матеріальних й прирівняних до них витрат та його вплив на формування прибутку;

Більш повний облік можливих коливань цін на використовувані ресурси у зв'язку з переходом на вільні ціни (крім цін на енергоносії, рівень яких регулюється державою);

Підвищення достовірності розрахунків повної собівартості товарної продукції і собівартості окремих виробів та напівфабрикатів по закінчених операціях на основі вдосконалення внутрівиробничого розрахунку. В загальну схему планування собівартості на підприємстві доцільно включати розробку зведеного кошторису витрат на виробництво продукції, розрахунки собівартості всіх видів завершеної продукції, визначення показників зниження собівартості на плановий період.

Із розвитком в Україні ринкових відносин у плануванні собівартості продукції повинні відбуватись кардинальні зміни, які необхідно формувати на основі нової методології, близької до методології індикативного планування. Планування досягає мети лише тоді, коли ґрунтується на глибокому знанні специфіки виробництва та економіки досліджуваного підприємства, а також економічно обґрунтованих загальних витратах на виробництво, врахуванні особливостей чинного законодавства і правильному розумінні поставлених перед підприємством завдань.

Основна мета планування собівартості продукції полягає у визначенні необхідних витрат на виробництво продукції при збереженні її високої якості та при найбільш раціональному і ефективному використанні виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. При цьому рівень витрат повинен забезпечити конкурентну ціну та розширене відтворення виробництва через отриманий прибуток.

Тому в роботі обґрунтовані зміни щодо віднесення на собівартість продукції стосовно таких витрат:

– виготовлення і придбання бланків цінних паперів, витрат пов'язаних з емісією цінних паперів;

– всі види ремонтів;

– маркетинг;

– штрафи, пені, неустойки, отримані і оплачені за порушення договірних зобов'язань;

– віднесення вартості торгових патентів;

– страхові платежі та інші;

– по віднесенню амортизаційних відрахувань на витрати виробництва.

Запропоновано нову методику розрахунку часу роботи обладнання, згрупованого по нарахуванню амортизації (15 і 25%), на програму випуску, яка зводиться до наступного (див. табл.1-5, в яких наведені цифрові дані використання обладнання у ВАТ “Ватра”).

Таблиця 1

Розподіл обладнання за групами

Таблиця 2

Розрахунок фактичного фонду часу роботи токарно-револьверного обладнання (15% амортизації) на виріб А (коефіцієнто-машино-годин)

Вивчено зарубіжний досвід (В.Б. Івашкевич, А.П. Зудлін, С.С. Сатубалдін, К.Р. Макконел, Д. Хан, А. Bartok Nady, М. Parker, R. Varian) формування витрат виробництва, і зроблено спробу застосувати деякі їх аспекти в нашій країні. Зокрема, можна відмітити, що у країнах Західної Європи всі витрати на управління прийнято відносити до статті “Накладні витрати” (інакше -- “Непрямі виробничі витрати”, “Заводські витрати” тощо) без поділу їх на цехові, загальнозаводські та загальні витрати фірми. Проте в управлінському обліку, який організується за центрами витрат, останні плануються і вираховуються за цими центрами, причому в надто детальному розрізі.

У різних країнах проблема групування витрат розв'язується не однаково: наприклад, повна комерційна собівартість включає в себе витрати по збуту. Інколи, навіть в рамках однієї фірми, існує різне групування витрат. Тому, не зважаючи на різноманітність підходів, можна дати таку традиційну класифікацію валових витрат, яка використовується для складання фінансової звітності: виробничі витрати і невиробничі. До виробничих належать основні і накладні, до невиробничих -- збутові і адміністративні.

На вітчизняних машинобудівних підприємствах перелік статей калькуляції майже співпадає із загальноприйнятим. Проте в роботі обґрунтовується доцільність виділення окремою статтею “Транспортно-заготівельних витрат”, оскільки в машинобудуванні вони є досить значними (бо висока частка покупних комплектуючих виробів), що дозволить виявити резерви їх зниження.

Беручи до уваги наведене вище, пропонується класифікація статей витрат в машинобудуванні, яка передбачає поділ усіх витрат на три групи:

Передвиробничі витрати.

Витрати, пов'язані з виробництвом.

Витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Це сприяє економічно обґрунтованому віднесенню витрат на собівартість продукції.

Примітка: під нормативною ставкою, визначеною на основі елементного нормування, слід розуміти вартість тих чи інших витрат, визначених, виходячи з їх планової (кошторисної) величини і планових обсягів товарної продукції.

Але існує значна частина вище згаданих витрат, яка за функціональними ознаками не може бути віднесена до тих чи інших видів продукції, таких як:

витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організації виробництва;

витрати на пожежну та сторожову охорону;

платежі з обов'язкового страхування;

сума сплачених процентів за надані в оперативну та фінансову оренду основні фонди; на оплату процентів за кредитами;

поточні витрати, пов'язані з утриманням фондів природоохоронного призначення;

витрати, пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

витрати по набору робочої сили;

витрати на перевезення працівників до місця роботи;

витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;

витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитних установ;

витрати на утримання приміщень громадського харчування;

вартість безкоштовно наданих комунальних послуг;

інші витрати.

В такому випадку, якщо питома вага витрат (загальновиробничих, загальногосподарських), можливість нормування яких проявляється прямим шляхом (за нормами), становить 50 і більше відсотків загальної їх суми, то та частина, яка не може бути віднесена до тих чи інших видів продукції, опиняється в складі нерозподілених витрат (неохоплених нормуванням); менша їх частина додається пропорційно величині витрат, визначених за нормами. Такий підхід до розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат для підприємств з масовим характером виробництва при досягненні рівня нормування непрямих витрат 50 і більше відсотків дозволяє об'єктивно спланувати та розподілити живу та уречевлену працю в цих витратах та сформувати реальну собівартість виготовленої продукції.

Спад виробництва, інфляційні процеси, акціонування підприємств, відмова від планового державного регулювання економіки призвели до руйнування старих підходів, але не створили нових засад функціонування підприємств. Тому в роботі зроблено спробу, використовуючи досвід минулого періоду, адаптувати систему показників, що розробляються підприємством самостійно, до вимог перехідного до ринку стану економіки.

Для оцінки діяльності підприємств важливе значення має планування узагальнюючих показників: собівартості продукції, собівартості всієї реалізованої продукції, динаміки зниження собівартості реалізованої продукції.

У третьому розділі “Шляхи вдосконалення планування собівартості продукції на підприємствах машинобудівного комплексу” дисертації наведені принципові підходи до створення нормативів планування та розподілу непрямих витрат в умовах певної нестабільності, в перехідний період економіки, коли на прийняття рішень щодо економічності виготовлення продукції залишається недостатньо часу. Новизна цих підходів полягає в тому, що підприємство-виробник, створивши відповідну нормативну базу, може достатньо оперативно приймати рішення щодо економічності випуску нової продукції. Одним із шляхів удосконалення розрахунків базових параметрів для непрямих витрат є схема формування кошторисних ставок на матрично-векторній основі.

Ринкова економіка вимагає швидкого, своєчасного, із застосуванням електронно-обчислювальної техніки управління витратами, тобто моделювання. Найбільша його доцільність спостерігається при розподілі непрямих витрат на окремі види продукції. Процес моделювання розподілу непрямих витрат включає наступні етапи:

Формалізація поставленого завдання розподілу ресурсів (витрат).

Постановка базового завдання.

Формування і аналіз базової економічної інформації.

Розрахунок і аналіз параметрів моделей.

Економічна інтерпретація результатів розрахунку параметрів моделей.

Використання моделі забезпечує:

1. Обґрунтування методик, що застосовуються при розподілі непрямих витрат за окремими видами продукції для підприємств машинобудування з позиції ефективності їх використання;

2. Оцінку розподілу непрямих витрат у залежності від коливань обсягів виробництва як альтернативну методику розподілу непрямих витрат.

Процес розподілу непрямих витрат описується двома моделями. У першій моделі проводиться оцінка середніх норм повного розподілу непрямих витрат у залежності від коливань обсягів виробництва; у другій моделі дається оцінка розподілу непрямих витрат по окремих видах продукції пропорційно запропонованим базам розподілу.

На основі встановленої середньої норми розподілу непрямих витрат по видах продукції з врахуванням багаторічних даних може бути здійснений вибір ефективних варіантів прогнозу рівня розподілу непрямих витрат по кожному виду продукції для завдань управлінського і виробничого обліку. Серед сукупності різних економіко-математичних методів, що використовуються в економічних дослідженнях, найбільше розповсюдження отримали методи і моделі математичної статистики, з допомогою яких досліджуються різні властивості економічних об'єктів з врахуванням їх особливостей.

Статистичний підхід до розгляду економічних завдань обумовлений тим, що характеристики таких завдань в цілому визначаються шляхом узагальнення фактичного матеріалу результатів спостереження по всіх елементах завдань, що вирішуються. Статистичні методи обробки даних для класу завдань, що розглядаються, полягали у розподілі витрат по видах продукції з використанням залежностей виду:

Х₀ = Ф (х₁, х₂ …х_n) + t, де:

Ф - функція, що показує залежність величини непрямих витрат Х₀ від факторів: х₁, х₂…х_n;

t - похибка розподілу.

Завдання полягає в тому, щоб, маючи деяку множину звітних даних і оцінку похибок розподілу, розробити найбільш привабливу методику розподілу непрямих витрат по окремих видах продукції в умовах комплексного виробництва. Таким чином, моделювання завдань розподілу непрямих витрат за видами продукції є “статистичним” в обох наступних значеннях: досліджувані залежності є за своїм характером статистичними і їх дослідження виконується статистичними методами. Функція Ф описує не дійсний розподіл, а основну тенденцію розподілу, зміст якої потребує визначення; t -допустимі відхилення індивідуальних значень Х₀ від тенденції розподілу, яка характеризується середнім арифметичним значенням.

Весь процес моделювання і оцінка його результатів залежать від цілей та завдань моделювання, функціонального призначення моделі: буде вона практичною чи дослідною. Моделі, що використовуються в завданнях планування, як правило, розрахункові, призначені для практичного визначення числових значень факторів і результуючої змінної. Призначення дослідних моделей (моделей розподілу ресурсів як витрат) полягає в оцінці залежності розподілу від включених в неї факторів.

У ринковому механізмі господарювання кожне підприємство є суб'єктом реальних ринкових відносин, і тому важливо мати на увазі, що внутрішньокомерційний розрахунок, за умови правильної його організації, є кращим провідником тих зовнішніх ринкових відносин, в яких функціонує підприємство. Однією з умов ефективності внутрішнього розрахунку є включення в сферу його дії всіх підрозділів підприємства, як за рівнем управління (структурні одиниці, цехи, дільниці, бригади, відділи і служби), так і за місцем у системі внутрішньої кооперації праці (підрозділи основного виробництва, допоміжного і обслуговуючого виробництва, а також функціональні підрозділи). З цією метою в роботі обґрунтовано системи показників цехової собівартості. Застосування запропонованої системи показників дозволить об'єктивно оцінити роботу вказаних вище структурних підрозділів, спрямувати їх діяльність на забезпечення нормальних умов роботи, визначити їх внесок у досягнення загальної мети виробничого підприємства -- отримання прибутку та збільшення випуску продукції з найменшими витратами.