Однією з головних особливостей реформування естонської економіки є послідовна реформа власності. Ще восени 1991 року в рамках програми подальшого реформування національної економіки було закладено два ключових завдання: а) розв'язання проблеми власності на основі приватизації; б) створення чіткої законодавчої бази для функціонування національної економіки в умовах ринку. Виконання цих завдань почалося в 1991 році відразу після закінчення “перехідного періоду” (березень 1990р.- вересень 1991р.).

Модель приватизації орієнтувалася на такі завдання: підвищити ефективність економіки країни; заохочувати конкуренцію і знижувати монополізм в економіці; уникати необхідності субсидування підприємств державою; залучити іноземні інвестиції, щоб досягнути економічного зростання; створити доходні статті від приватизації і створювати додаткові можливості для використання приватизаційних цінних паперів.

Естонська приватизаційна ідеологія з самого початку перебувала під великим впливом німецької (Treuhandanstalt). Суть цієї ідеології полягала в тому, що приватизацію потрібно проводити за гроші, а не за приватизаційні сертифікати (ваучери) та інші цінні державні папери. Цей метод був застосований в Східній Німеччині при приватизації об'єктів державної власності колишньої НДР. Метод міжнародних тендерів “ТОВ” вперше після Німеччини було застосовано в Естонії, а трохи пізніше в Угорщині. Продаж об'єктів приватизації через міжнародні тендери стратегічним інвесторам став у Естонії найпоширенішим методом приватизації.

У 1993 - 1995 рр. було прийнято кілька законодавчих актів, щодо приватизації: “Закон про власність”(1993р.), “Закон про приватизацію”(1993р.), “Закон про охорону ринку”(1993р.), “Фінансово-бухгалтерський закон”(1994р.) і “Комерційний кодекс”(1995р.). Основними серед них є “Закон про власність” і “Закон про приватизацію”. Була створена відносно незалежна централізована інституціональна структура, відповідальна за приватизацію -- Естонське приватизаційне агентство.

Успіх приватизації залежить від методу її проведення -- за допомогою прямих (грошових) інвестицій або ж приватизаційних сертифікатів (ваучерів). Естонські економісти вважають, що саме приватизація за гроші дала змогу за короткий строк закласти підвалини повноцінної ринкової економіки. Усі угоди, пов'язані з приватизацією державних підприємств, звільняються від сплати всіх державних податків.

Грошова реформа, реформа банківської системи і ринків капіталу вважаються в Естонії найважливішими задачами. Ці проблеми пов'язані між собою і є частинами структурних компонентів економічної стабілізації.

20 червня 1992 року в Естонії було здійснено грошову реформу і введено в обіг естонську крону, що була прив'язана до німецької марки у співвідношенні 1 DМ=8 ЕЕК. Така система має свої характерні риси: зазначене співвідношення є постійним, естонські крони обмінюються на інші валюти з урахуванням їхніх курсів щодо німецької марки, на внутрішньому ринку використовується тільки крона, а її стабільність забеспечено державним золотовалютним запасом. Гарантом такої системи виступає Банк Естонії (Eesti Рank).

При введені крони Естонія в основному застосувала систему “валютного комітету”(currency board system). Це найбільш проста і заслуговуюча довіри схема, згідно котрої відповідальність за введення грошової одиниці покладається на “валютний комітет”-- незалежну й повноважну монетарну організацію, зовсім не пов'язану з Центральним Банком чи ізольовану від інших сфер його діяльності. “Валютний комітет” бере на себе зобов'язання конвертувати всю запропоновану йому валюту по фіксованому курсу в грошову одиницю, яка була вибрана в якості резервної валюти. Власна грошова одиниця, яка знаходиться в обігу, повністю підтримується іноземною валютою, при цьому максимальна кількість грошей в обігу може мінятися тільки у відповідності з резервами іноземної валюти.

Введення естонської крони остаточно відокремило Естонію від рубльової зони, прив'язало естонську крону до німецької марки і закріпило можливості до інтеграції з Європою.

Одночасно з грошовою реформою відбувалась реформа банківської системи. В грудні 1989 року був виданий Закон Естонської РСР “Про банківську систему”. Ним передбачалося відновлення діяльності Банку Естонії, який був заново заснований в якості центрального банку республіки на початку 1990 р.. Реальне розмежування банківських систем СРСР і Естонії сталося в 1992 р., коли Талліннська філія Держбанку СРСР була об'єднана з Банком Естонії і коли була введена крона.

Майже через рік після введення естонської крони, в травні 1993 року, був прийнятий Закон “Про Банк Естонії”. Банк Естонії отримав статус повноважної організації, яка була незалежна від уряду Естонії -- він підпорядковувався тільки Рійгікогу (Державним Зборам). Банк Естонії забезпечує функціонування крони, видає ліцензії комерційним банкам і контролює їхню діяльність.

До кінця 1992 року кількість комерційних банків зросла до 42, але за наступний рік скоротилась до 22. З часом становище в банківській системі Естонії покращилось, відбулось оздоровлення і злиття великої кількості дрібних банків у більш великі. Зараз в Естонії залишилось 10 великих і середніх комерційних банків. Досягнення в діяльності естонських комерційних банків очевидні -- до них відносяться швидкість перерахування платежів, заснування ринку міжбанківських операцій, активні операції з іноземною валютою, підвищення доходів банків, покращення в балансовій звітності і т.п.

Естонська банківська система являє собою дворівневу структуру, перший рівень якої складається з Банку Естонії, а другий -- з комерційних банків та інших інституцій. Банк Естонії відповідальний за обіг грошей, за регулювання діяльності комерційних банків і за організацію кліринга між комерційними банками. Комерційні банки проводять власну незалежну кредитно-фінансову політику. Банк Естонії не несе прямої відповідальності за забов'язання цих банків, але зі своєю регулюючою функцією він є відповідальним за нормальне функціонування естонської банківської системи в цілому.

Важливу роль в реформуванні естонської економіки відіграє податкова система. Підготовка та реалізація реформи податкової системи в 1991 - 1994 роках і продовження її в 1995 - 1999 роках зіграли важливу роль у формуванні незалежної фіскальної політики та ліквідації дефіциту бюджету в Естонській Республіці. Естонська податкова система за зразок взяла податкову систему деяких країн Європейського Союзу, насамперед Німеччини.

Сучасна податкова система діє з січня 1994 року, коли Рійгікогу прийняли Закон “Про податки”. Вона складається з загальнодержавних податків і місцевих (регіональних) податків, котрі були встановлені на основі Закону “Про місцеві податки” (прийнятий в жовтні 1994 року). Згідно із Законом “Про податки” загальнодержавними податками є: акцизи; прибутковий податок; податок на додану вартість; податок на суспільну безпеку; податок на землю (земельну власність); митні платежі та збори; податок на ризик; податок на подарунки та на спадщину.

Величезну роль в реформуванні відіграють іноземні інвестиції. Їх залучення визначається прийнятим в 1991 році Законом “Про іноземні інвестиції”, згідно з яким іноземні інвестори мають рівні права з місцевими підприємцями, включаючи право купувати земельну власність і право на необмежену репатріацію доходів. За цим законом захист іноземних інвестицій гарантується естонською державою. Від іноземних інвесторів не вимагається спеціальних ліцензій на діяльність в Естонії, за виключенням обмеженої кількості галузей, таких як гірничодобувна, електроенергетика, порти, залізничний та повітряний транспорт, телекомунікації та банківська справа.

Естонія має один з найвищих рівнів зовнішніх прямих інвестицій на душу населення серед країн Центральної та Східної Європи. Загальний рівень прямих іноземних інвестицій з моменту початку економічних реформ і до 1998 року перевищив 1 млрд. долл. США. Привабливий інвестиційний клімат Естонії спирається на деякі фактори економічної політики, яка проводилась усіма урядами після відновлення країною незалежності в 1991 році.

В травні 1994 року для підтримки і сприяння прямим іноземним інвестиціям уряд заснував Естонське Інвестиційне Агентство (ЕІА) як урядову організацію. Основними напрямками діяльності цього агентства є: інформаційна діяльність в світі про можливості бізнеса в Естонії; формування контактів іноземців з державним і приватним сектором естонської економіки; забезпечення різних видів допомоги в залученні іноземних інвестицій.

Позитивні наслідки зміцнення приватного підприємництва в Естонії спираються на п'ять основних принципів: швидка приватизація; стабільна грошова одиниця і збалансований державний бюджет; ліберальна (вільна) зовнішня торгівля; сприяння експорту; залучення іноземних інвестицій.

В третьому розділі дисертаційного дослідження розглядається вплив ринкових реформ на національну економіку. Через її величезну залежність від ресурсів і ринків Радянського Союзу, яка продовжувалась десятиріччями, Естонії було дуже важко досягнути відновлення своєї національної економіки як народногосподарського комплексу незалежної країни. Естонська Республіка бажає позбутися від обмеженості колишнього радянського господарства та намагається повністю інтегрувати свою економіку в світову економіку, щоб подолати технологічну і економічну відсталість та підняти конкурентоспроможність естонської продукції.

На самому початку реформування власної економіки Естонська Республіка зіткнулася з багатьма проблемами, серед них і падіння випуску промислової продукції. Об'єм випуску промислової продукції впав у 1991 році на 9,5 %, а у 1992 році -- на 39 %. Це стрімке падіння випуску промислової продукції було зумовлено, насамперед, змінами у політичних та економічних відносинах між Естонією та колишніми союзними республіками, насамперед це стосувалось відносин між Естонією та Російською Федерацією. Ці зміни призвели до труднощів у постачанні сировиною та до підвищення витрат на електроенергію. Але вже у 1993 році у окремих галузях естонської промисловості спостерігалась відносна стабілізація; темпи падіння промислового виробництва в 1993 році значно скоротилися і складали 26,4 %.

В 1994 році промислове виробництво впало на 5,7 %. Не дивлячись на скорочення промислового виробництва, в 1994 році в багатьох галузях виробництво стабілізувалося. В кінці 1994 року почалось економічне зростання. В 1995 році загальне збільшення промислового виробництва досягло 3,5 %. Основними джерелами зростання були приватизовані та реструктуризовані підприємства. В 1996 - 1999 рр. зростання промислового виробництва продовжувалось, але в деяких галузях продовжувався (хоч і не значний) спад виробництва.

В середині галузей промисловості структура виробництва змінювалась, що, головним чином, було викликано зменшенням обсягів продажу на “східний ринок” і в результаті -- потреба розвитку виробництва у відповідності з потребами “західного ринку”. Структурні зміни в економіці були, головним чином, викликані впливом ринку. Із врахуванням великої частки іноземних інвестицій, головні зміни полягали у збільшенні ролі орієнтованих на експорт та обслуговування галузей економіки.

За роки економічних реформ істотні зміни сталися також і в сільському господарстві. В нинішній час близько 12 % робочої сили зайнято в сільськогосподарському виробництві, яке складає 18 % ВВП.

Сільськогосподарський сектор в Естонській Республіці за час реформ зазнав великих збитків. Через збільшення нестачі зернових кормів, добрив і пестицидів, збільшення цін на матеріальні ресурси та через нестачу фінансових ресурсів, в 1991 році почав зменшуватися випуск продукції ферм. Цей процес продовжувався до 1996 року, а у 1997 - 1999 рр. спостері-гався незначний приріст у сільському господарстві. У такій довготривалій кризі в основному винна ліберальна політика зовнішньої торгівлі, яка призвела до зростання агроімпорту в Естонію та до високої конкуренції на ринку сільськогосподарських і харчових продуктів.

В Естонії дуже добре розвинута виробнича інфраструктура (залізничний, автомобільний, морський, авіаційний та трубопровідний транспорт, а також дуже швидкими темпами розвивається телекомунікаційна мережа).

Зручне географічне положення робить Естонську Республіку найважливішими торговими воротами між Заходом та Сходом, Північчю та Півднем. Починаючи з моменту відновлення незалежності в Естонії пропорції різних видів транспорту та обсяг перевезень значно змінились. Це пов'язано з економічним зростанням та відновленням хороших зв'язків із сусідніми (по Балтійському регіону) країнами. Експорт транзитних п?слуг був завжди однією з основних статей доходу для Естонської Республіки. В транспорті зайнято понад 7 % працездатного населення країни. Частка транспорту у валовому внутрішньому продукті Естонії в 1997 році складала приблизно 9 %. За останні роки значно зросли обсяги міжнародних пасажирських та вантажних перевезень (особливо транзитних), а також обсяги послуг, які надають морські порти та аеропорти. В дуже швидкому темпі продовжується автомобілізація (кількість моторних засобів пересування в Естонській Республіці зростає щорічно на 7-8 %).

Далеко не останню роль в економічному житті Естонської Республіки відіграють телекомунікації, вони посідають чільне місце в інфраструктурі країни. Розвиток телекомунікацій та поштового зв'язку Естонської Республіки характеризується загальним зростанням обсягу послуг та підвищенням якості. В 1999 році густота телефонної мережі була 38 абонентів на 100 чоловік. На сьогоднішній день створений та функціонує дігітальний зв'язок з Фінляндією, Швецією, Російською Федерацією та Латвією, що дозволяє інтегруватися з мережами електрозв'язку інших европейських держав та всього світу.

За час економічної трансформації Естонська Республіка залучила найбільшу серед держав Прибалтики частку іноземних інвестицій, які надходили з понад 80 країн світу. Найбільшими інвесторами були Фінляндія та Швеція, на частку котрих припадає понад 60 % від загального об'єму інвестицій. В останні роки частка інвестицій Російської Федерації в естонську економіку також почала повільно зростати.

Значний вплив на економіку справив розвиток зовнішньої торгівлі. Після розпаду СРСР структура зовнішньої торгівлі Естонії значно змінилася. Основні зміни торкнулися, насамперед, напрямку торгівлі. Естонія вимушена була переорієнтувати свою зовнішню торгівлю зі Сходу на Захід. У 1991 - 1992 рр. внаслідок втрати ринків республік колишнього СРСР естонська економіка зазнала тяжких втрат. Тому “поворот до Заходу” був, насамперед, вимушеним кроком, оскільки Естонська Республіка бажала хоч якось втримати свій торговий баланс. Крім того, “повернення до Заходу” бажала вся нація, частково це був емоційний вибір країни, яка тільки-но відновила власну незалежність.

З часу відновлення незалежності в 1991 році Естонська Республіка поступово перебудувала структуру своєї зовнішньої торгівлі у напрямку, який більш відповідний її порівняльним перевагам. Вона швидко перетворюється у великий центр торгівлі між Сходом і Заходом, центр торгової активності, стимулом для котрої є її ліберальна зовнішньоторговельна політика та висококваліфікована, але дешева робоча сила.

Основними торговими партнерами Естонії стали Фінляндія, Швеція, Німеччина, Латвія і Литва, але Росія продовжує займати чільне місце в естонській зовнішній торгівлі. Естонія уклала Угоди про вільну торгівлю з країнами Європейського Союзу, Латвією, Литвою, Чехією, Молдовою, Норвегією, Словаччиною, Словенією, Швейцарією і Україною.

Еволюція естонської економіки та її зовнішньоторговельного блоку стали основою того, що на саміті Європейської Ради в Хельсінкі Естонія була включена до першої групи претендентів на вступ до Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ

Модель економічної трансформації в Естонії, поряд із Польщею, є доказовим прикладом можливостей використання методів “шокової терапії”. Після безладдя, пов'язаного з перехідним періодом, економіка країни поступово приходить в порядок, падіння у випуску промислової та сільськогосподарської продукції призупинилось, в більшості галузей народного господарства почалося економічне зростання. Досвід Естонії доводить, що використання “шокової терапії” може бути успішним при її інтенсивному впровадженні, швидкому й послідовному подоланні понад важких труднощів першого етапу здійснення такої трансформаційної моделі. Розтягування в часі її впровадження, як це відбувалося в Росії, Україні, інших країнах СНД, призводить лише до стаґнації кризового стану національної економіки, дискредитації самої ідеї ринкових перетворень.

З геополітичного боку досвід Естонії показує можливість збереження економічних відносин з Росією та іншими пострадянськими державами в умовах чітко визначеної орієнтації на інтеграцію до загальноєвропейського господарського простору, на вступ до Європейського Союзу. На відміну від України, Естонія має набагато складніші умови розвитку національного економічного потенціалу -- більш обмежений внутрішній ринок, бідні природні ресурси, іманентну для невеликої країни об'єктивну некомплексність національного господарства. Але впровадження такої моделі трансформації, яка врахувала особливості естонської економіки, дозволило значною мірою нейтралізувати ці негативні фактори.

Виважена політика побудови “відкритої економіки”, комплексне використання внутрішніх та зовнішніх підойм реструктуризації економічного потенціалу, формування привабливого інвестиційного клімату в ході приватизації, створення власної банківської системи стали важливими факторами більш успішного здійснення ринкових реформ порівняно з усіма пострадянськими державами, в тому числі й Україною. Необхідно відзначити, що остання вже не може в повному обсязі використати позитивні риси естонської моделі трансформації. Крім об'єктивно існуючої різниці у розмірах та структурі народногосподарських комплексів двох держав, цьому заважатиме весь обраний Україною попередній шлях уповільненого й некомплексного здійснення ринкових реформ. Разом з тим їх окремі форми, що довели свою ефективність в Естонії, можуть бути використані й на сучасному етапі розвитку України. Це стосується, зокрема, механізму залучення іноземного капіталу під час здійснення “великої приватизації”, посилення ефективності функціонування фіскальної системи, створення реальних ринків цінних паперів та нерухомості, перебудови інфраструктурного сектора національної економіки тощо.

Особливе значення для України має естонський досвід формування транзитної економіки. Приклад Естонії показує в цілому вдале використання сприятливого географічного положення на вісі “Схід - Захід”, не зважаючи на всі труднощі, пов'язані з негативним ставленням до відносин з цією країною з боку Росії. Саме орієнтація не лише на транзитну торгівлю, але й в більш широкому сенсі -- на максимально можливе використання об'єктів транзитної інфраструктури може стати важливим фактором інтеграції обох держав до європейського та світового господарських просторів.

Україна та Естонія до цього часу незадовільно використовують потенційні можливості взаємної торгівлі, яка у 1999 році складала всього $364 млн. Негативної оцінки заслуговує зменшення українського експорту до Естонії в минулому році на 27,7 % та імпорту -- майже вдвічі (на 48,5 %) при високому пасивному балансі для України (біля $30 млн.). Україна, як держава з більш широким спектром експортних можливостей й імпортних потреб, повинна стати ініціатором раціональних змін в структурі та загальної активізації двосторонньої торгівлі, особливо враховуючи наступний вступ Естонської Республіки до Європейського Союзу.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ