Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств (на матеріалах промислових підприємств України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств (на матеріалах промислових підприємств України)

Бондар Олександр Миколайович

Спеціальність 08.06.01 - Економіка підприємства й організація виробництва

УДК 658.16

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки підприємств Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

- кандидат економічних наук, професор

Швиданенко Генефа Олександрівна,

Київський національний економічний університет, завідувач кафедри економіки підприємств.

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, професор

Бутнік-Сіверький Олександр Борисович,

Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів Міністерства агарної політики України, завідувач кафедри ринкової економіки, обліку та фінансів;

- кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Пасхавер Олександр Йосипович,

Центр економічного розвитку (м. Київ), президент.

Провідна установа - Інститут економіки НАН України, відділ промислового потенціалу.

Захист відбудеться “01” червня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 в Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 214.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, пр. Перемоги, 54/1.

Автореферат розісланий 27 квітня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, професор

О.С. Федонін.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі трансформаційних перетворень, зв'язаних з побудовою ефективно функціонуючої ринкової системи господарювання, важлива роль належить вирішенню проблемних питань приватизації промислових підприємств, які мають стратегічне значення для соціально-економічного розвитку і безпеки України. Світовий досвід свідчить про те, що переважна більшість стратегічних підприємств можуть знаходитися у приватній власності. У зв'язку з цим держава завдяки зваженій промисловій політиці створює такі регулюючі системи, котрі дозволяють їй ефективно вирішувати проблеми розвитку національної економіки.

Наукова та прикладна проблематика приватизаційних процесів розробляється науковцями багатьох країн, у тому числі Дж. Саксом, Л. Бальцеровичем, Р. Фрідманом, А. Рапачинським, Є. Гайдаром, А. Чубайсом, І. Лукіновим, В. Гейцем, О. Амошей, В. Черняком та іншими. В той же час особливості приватизації саме стратегічних підприємств досліджені фрагментарно. Зокрема, недостатньо обґрунтоване місце стратегічних підприємств у забезпеченні економічної безпеки країни, відсутні наукові розробки стосовно їх приватизації з урахуванням зарубіжного досвіду та національних особливостей господарювання, не проводяться комплексні дослідження соціально-економічних наслідків приватизації. Існуючі пропозиції щодо розв'язання окремих проблемних аспектів управління стратегічними підприємствами, визначення способів та необхідних механізмів трансформації, не дозволяють науково зробити обґрунтовані наукові узагальнення та практично розв'язати проблему створення адекватного сучасним вимогам організаційно-економічного механізму їх приватизації.

Викладене свідчить, що теперішній стан наукової розробки визначеної проблеми вимагає узагальнення та систематизації теоретико-методологічних і прикладних аспектів процесу приватизації стратегічних підприємств та отримання на цій основі нових наукових результатів, які мають бути використані у приватизаційній практиці. Актуальність проблеми обумовила вибір теми дисертаційної роботи, дозволила визначити її мету та задачі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно плану науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету (тема "Сучасний розвиток і система управління підприємствами (об'єднаннями) в ринкових умовах господарювання”, реєстраційний номер 01002004558. Автором самостійно розроблений підрозділ “Приватизація стратегічних підприємств” розділу “Приватизація промислових підприємств та управління ними у післяприватизаційний період”).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному науковому та практичному розв'язанні проблеми побудови дієвого організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних промислових підприємств України.

Для досягнення визначеної мети поставленні та вирішенні наступні задачі:

уточнено поняття "стратегічних підприємств", визначено їх місце і роль в народногосподарському комплексі з обґрунтуванням алгоритму забезпечення стратегічними підприємствами економічної безпеки країни;

узагальнено та поглиблено науково-теоретичні аспекти створення і функціонування організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств;

обґрунтовано принципи і моделі приватизації стратегічних підприємств;

досліджено зарубіжний досвід, подано аналітичну оцінку вітчизняної практики приватизації стратегічних підприємств і ретроспективної динаміки їх розвитку;

розроблено пропозиції щодо формування національної моделі приватизації стратегічних підприємств;

виявлено соціально-економічні наслідки приватизації стратегічних підприємств та її вплив на розвиток народного господарства і обґрунтовано напрями змін у державній промисловій політиці, які сприятимуть запобіганню негативних наслідків приватизації вітчизняних стратегічних підприємств;

сформульовано рекомендації щодо організаційного забезпечення приватизації стратегічних підприємств.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступають трансформаційні процеси, що відбуваються на мікро- і макрорівнях управління при переході до ринкової системи господарювання.

Предмет дослідження. Предметом дослідження в межах обраного об'єкту є організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних промислових підприємств.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме:

теоретичний пошук та праксиметричні методи - при дослідженні наукових проблемних питань і оцінці зарубіжного досвіду приватизації стратегічних підприємств;

моделювання - при обґрунтуванні моделі забезпечення стратегічними підприємствами економічної безпеки країни і розробці традиційної і трансформаційної моделей їх приватизації;

статистичні методи, зокрема групування, зіставлення, графічний та табличний, кореляційний аналіз - при проведені аналітичної оцінки досвіду приватизації та господарської діяльності стратегічних підприємств промислового комплексу України;

прогностичний метод - при визначені наслідків приватизації стратегічних підприємств та їх впливу на розвиток національної економіки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних промислових підприємств дозволило отримати наступні результати:

на основі уточнення поняття і типізації стратегічних підприємств дістало подальший розвиток тлумачення їх ролі у забезпеченні динамічного та ефективного розвитку вітчизняної економіки;

вперше визначено концептуальні основи побудови алгоритму забезпечення стратегічними підприємствами динамічного розвитку та економічної безпеки країни;

поглиблено дослідження моделей функціонування організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств, виділено їх традиційну та трансформаційну моделі;

вперше сформульовано та класифіковано принципи функціонування організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств;

вперше на основі економіко-статистичного аналізу досвіду і результатів приватизації та діяльності стратегічних підприємств промислового комплексу України, виділені їх етапи приватизації, характеристики та ознаки постприватизаційного розвитку;

дістало подальший розвиток обґрунтування вітчизняної моделі здійснення приватизації стратегічних підприємств;

вперше комплексно оцінено вірогідні наслідки приватизації стратегічних підприємств та їх вплив на сучасні економічні процеси;

визначено та обґрунтовано сучасні напрями удосконалення державної промислової політики з позиції запобігання негативним соціально-економічним наслідкам приватизації;

поглиблено обґрунтування напрямків вдосконалення методичного та організаційного забезпечення приватизації стратегічних підприємств.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання в практиці приватизації стратегічних підприємств промислового комплексу України. Науково-методичні положення роботи були впроваджені у ВАТ “ЛИСИЧАНСЬКНАФТООРГСИНТЕЗ” (довідка №133 від 16.01.2001 р.), ВАТ “МОТОР СІЧ” (довідка № 204 від 10.01.2001 р.), ВАТ “НГЗ” (довідка №701-01/17 від 19.01.2001 р.) та при підготовці Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, а також наступних нормативних документів Фонду державного майна України: "Щодо визначення об'єктів класифікаційної групи Г"; "План-графік виставлення на продаж пакетів акцій підприємств, в тому числі тих, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), які повинні забезпечити виконання планових завдань щодо надходження коштів від приватизації у 2000 році"; "Положення про порядок передприватизаційної підготовки підприємств, у статутних фондах яких є державна частка"; " Положення про порядок вивчення попиту потенційних покупців на об'єкти приватизації" та інших. Положення дисертації знайшли своє відображення в курсі “Організація та ефективність реструктуризації підприємств”, який викладається згідно з програмою підготовки бакалаврів за спеціальністю “Економіка підприємства” у Київському національному економічному університеті (акт від 17.01.2001 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено і схвалено на науково-практичних конференціях "Конкурентоспроможність українських підприємств-2000", м. Київ, 10 грудня 1999 р., "Приватизація в електроенергетиці України (Проблеми, перспективи)", м. Київ, 18-19 січня 2000р., "Результати пройденого, шлях у майбутнє. Круглий стіл з історії приватизації в Україні", м. Київ, 25 березня 2000р.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 3,8 д.а., з яких автору належить 3,4 д.а., у тому числі 7 робіт надруковано в фахових виданнях загальним обсягом 3,3 д.а., в тому числі авторських 2,9 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і додатків, викладена на 200 сторінках машинописного тексту, включаючи 31 таблицю на 18,3 сторінках, 11 рисунків на 4,5 сторінках, список використаних джерел з 129 найменувань та 5 додатків на 25 сторінках.

1. Основні положення дисертації

приватизація стратегічний підприємство

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 - “Теоретико-методологічні основи формування організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств” досліджено сутність, місце і роль стратегічних підприємств у забезпеченні економічної безпеки країни; поглиблено науково-методичні засади формування організаційно-економічного механізму, виділено моделі та обґрунтовано принципи приватизації стратегічних підприємств; визначено особливості приватизації стратегічних підприємств у зарубіжних країнах.

На основі критичного розбору найбільш поширених підходів щодо визначення сутності стратегічних підприємств сформульоване наступне їх поняття: під стратегічними підприємствами розуміється сукупність підприємств, діяльність яких направлено на забезпечення сировинними, енергетичними та іншими виробничими і споживчими ресурсами, а також підприємств експортної орієнтації, які опосередковано (через обмін товарів і послуг) доповнюють дефіцит у стратегічних ресурсах. Місце стратегічних підприємств першого та другого типів в забезпеченні економічної безпеки країни визначається за допомогою запропонованого автором алгоритму, який містить вихідні умови і вартісні пропорції взаємодії підприємств через обмін продукцією виробничого та споживчого призначення.

Забезпечення національної економічної безпеки може бути досягнуто лише за рахунок постійного розвитку стратегічних підприємств, який, згідно виділених класифікаційних ознак, має характеризуватися наступним: здійснюватися на базі переважно шостого технологічного укладу, бути сталим, загальним, власним, орієнтованим на зовнішні ринки, базуватися на конкурентних перевагах, носити інноваційний характер, бути економічним, реальним і пропорційним.

Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств являє собою систему елементів економічного та організаційного характеру задля реалізації державних інтересів щодо підготовки до приватизації, управління державними корпоративними правами, продажу акцій та здійснення післяприватизаційних заходів з урахуванням особливостей стратегічних підприємств (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Функціональна схема організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств

Відмінності організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств від загального механізму приватизації обумовлені тим, що по відношенню до останнього він виступає як особливе до загального, має специфічне економічне та організаційне наповнення основних функцій, ґрунтується на централізованих засадах, оскільки децентралізація дій з приватизації стратегічних підприємств, виходячи із їх значення для народного господарства, неможлива. Крім того, організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств функціонує в межах відповідних моделей та на основі специфічних принципів.

Під моделями приватизації стратегічних підприємств треба розуміти сутнісні характеристики процесів приватизації, що проявляються у найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх зв'язках, а також якісних і кількісних параметрах. Характеристики виділених традиційної та трансформаційної моделей приватизації наведено у табл. 1.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика моделей приватизації стратегічних підприємств

Принципи приватизації стратегічних підприємств мають поділятися на три групи: здійснення приватизації як складової частини загальноекономічних реформ, ті, що характеризують масштабність приватизації, та - спрямовані на перебудову внутрішньогосподарського механізму стратегічних підприємств. Конкретні принципи полягають в історичності, цільовій спрямованості, елементності, охопленні, пріоритетності, оптимальності темпів, збалансованості інтересів, інвестиційності, реструктуризації. Основним принципом, за яким реалізується організаційно-економічний механізм, виступає орієнтація стратегічних підприємств на забезпечення економічної безпеки держави.

Аналіз реалізації різних моделей приватизації в зарубіжних країнах дозволив визначити, що організаційно-економічний механізм традиційної моделі приватизації стратегічних підприємств у більшій мірі створює їм можливості забезпечити економічну безпеку держави, ніж той, що існує у трансформаційній моделі приватизації.

У розділі 2 - “Аналітична оцінка організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств в Україні” визначені методичні підходи до аналітичної оцінки організаційно-економічного механізму, досліджені стан приватизації стратегічних підприємств, рівень інвестиційного оновлення і ретроспективна динаміка їх розвитку.

Застосування особливих методичних підходів обумовлене значним обсягом інформації, що аналізувалась за період 1993-2000 (ІІ кв.) рр.; вибірка становила - 354 стратегічних підприємства 10 галузей промисловості, які приватизовані чи знаходилися в стані приватизації. При цьому розглядалися 14 способів їх приватизації та 1755 фактів продажу акцій.

Від приватизації цих підприємств отримано 579 070 тис. грн., що значно менше очікуваних надходжень. Модель приватизації відповідала трансформаційній моделі, 49% продажів відбулися за приватизаційні папери, а основними способами приватизації були - через оренду (30% загального обсягу), пільгове розміщення (20%), продаж за приватизаційні майнові сертифікати (20%). Виходячи із структури засобів платежу, стратегічні підприємства поділяються на три групи: приватизовані переважно за гроші (електроенергетичної галузі, нафтогазової, деревообробної, кольорової металургії); за приватизаційні папери (хімічної галузі, промисловості будівельних матеріалів, інших галузей); інші підприємства, від продажу яких отримано приблизно рівну кількість приватизаційних паперів і грошей.

Згідно з пріоритетністю способів процес приватизації стратегічних підприємств пройшов три етапи: перший (1993-1994 рр.) - переважають неконкурентні способи, в основному через оренду; другий (1995-1998 рр.) - головний засіб платежу - приватизаційні папери; третій (починаючи з 1999 р.) - пріоритетною була грошова приватизація. За весь період продано 62% статутних фондів стратегічних підприємств, при цьому продаж акцій при будь-якому засобі платежу відбувався із значним перевищенням продажної вартості над номінальною (табл. 2).

Таблиця 2. Результативність продажу акцій стратегічних підприємств

Задекларовані під час продажу акцій інвестиції у стратегічні підприємства (за 1995-2004 рр.) складають 1 млрд. 750 млн. грн. та 625 млн. дол. США. Це відповідно - 93% і 100% загального обсягу інвестицій, очікуваних від приватизації. Фактично за період 1995 - 2000 (ІІ кв.) рр. підприємствами отримано 293 млн. грн. та 262 млн. дол. США. Невиконання інвестиційних зобов'язань становило п'яту частину від їх загального обсягу у гривнях та більше половини у доларах, що свідчить про низьку дієвість цього способу продажу.

Найбільш інвестиційномісткими були стратегічні підприємства чорної металургії, хімічної промисловості, електроенергетики, машинобудування. Стратегічні підприємства деяких галузей (промисловості будівельних матеріалів, легкої промисловості та інших галузей) практично не отримали інвестицій. Основна ціль інвестування полягала не в оновленні виробництва, а у покращенні фінансового стану підприємств.

Динаміку обсягів продукції та продуктивності праці на досліджених стратегічних підприємствах характеризують наступні дані.

Простежуються зміни в показниках рентабельності, які дозволяють ранжувати стратегічні підприємства на три групи (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка показників рентабельності стратегічних підприємств за 1998-1999 рр

Комплексна оцінка переважаючих тенденцій розвитку стратегічних підприємств свідчить, що він був неоднозначним: підприємства кольорової металургії та промисловості будівельних матеріалів розвивалися на основі підвищення продуктивності праці, що супроводжувалося зростанням прибутковості і здійснювалося на базі власного капіталу; підприємства електроенергетики та нафтогазової промисловості зростали завдяки переважно ціновим факторам, а також залученню додаткових фінансових ресурсів; підприємства хімічної промисловості та машинобудування розвивалися завдяки інтенсифікації праці при зниженні рівня використання активів, а базою зростання були власні ресурси; підприємства чорної металургії розвивалися за рахунок екстенсивних факторів при зниженні результативності використання живої та уречевленої праці на основі власних ресурсів; для підприємств легкої промисловості та інших галузей характерна стагнація, про що свідчить падіння показників результативності при погіршенні структури капіталу.

У розділі 3 - “Розробка та реалізація організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств” обґрунтовано вітчизняну модель приватизації стратегічних підприємств як економічної складової організаційно-економічного механізму, визначені соціально-економічні наслідки приватизації стратегічних підприємств, розроблено організаційне забезпечення реалізації національної моделі приватизації.

Як видно з табл. 4 пропоновану модель приватизації стратегічних підприємств характеризують риси, які наближають її до ефективної традиційної моделі приватизації стратегічних підприємств:

· контроль над підприємствами має продаватися виключно промисловим інвесторам;

· реалізовувати необхідно пакети акцій, що забезпечують повний контроль над стратегічними підприємствами;

· як основні способи приватизації слід використовувати продаж на конкурсах і відкритих торгах;

· під час передприватизаційної підготовки стратегічних підприємств слід виділяти загальні та індивідуальні заходи щодо їх структурної реорганізації;

· оцінка доцільності окремих індивідуальних заходів має здійснюватись з урахуванням особливостей, що зумовлені передприватизаційним характером реструктуризації;

· найбільш радикальним способом оздоровлення стратегічних підприємств слід визнати спрямування коштів, отриманих від продажу їх акцій, на інвестиційне оновлення підприємств;

· іншим способом санації має бути штучне зменшення їх бюджетних боргів завдяки реструктуризації на некомерційній основі;

· у випадку, коли заходи з структурної реорганізації та фінансового оздоровлення не можуть справити позитивний ефект на діяльність стратегічних підприємств, необхідно створювати на базі їх активів спільні із зовнішніми інвесторами підприємства, а продаж державної частки здійснювати після проведення санації; реалізація державних інтересів у стратегічних підприємствах має відбуватися шляхом застосування спеціального механізму продажу акцій, організаційне оформлення якого повинно здійснюватися шляхом поетапного узгодження позицій продавця та покупця.

Найбільш суттєвий вплив на народне господарство та економічну безпеку держави відбудеться завдяки майбутній приватизації стратегічних підприємств електроенергетичної галузі та нафтогазової промисловості. Вірогідні соціально-економічні наслідки її наведені у табл. 5.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 4. Порівняльна характеристика національної та традиційної моделей приватизації стратегічних підприємств

Таблиця 5. Якісна оцінка вірогідних наслідків приватизації стратегічних підприємств електроенергетики та нафтогазового комплексу

Наслідки приватизації стратегічних підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування будуть сприяти зростанню національної економіки.

Для запобігання негативним наслідкам приватизації необхідна зважена державна промислова політика спрямована на:

· стимулювання застосування енергозберігаючих технологій та техніки;

· розвиток нетрадиційних джерел енергії та способів їх використання;

· використання декількох зовнішніх джерел нафто- і газопостачання;

· прискорення темпів проведення і підвищення ефективності реструктуризації вугільної галузі;

· створення більш вигідних умов для переробки нафти і продажу нафтопродуктів на внутрішньому ринку;

· узгодження митних тарифів і торговельних правил з Російською Федерацією для збільшення поставок нафти і газу;

· створення стратегічного резерву нафти для запобігання форс-мажорним ситуаціям;

· стимулювання розвідки та експлуатації вітчизняних родовищ нафти і газу;

· підтримання правових умов діяльності металургійних комбінатів;

· усунення перешкод, що обмежують рівноправну конкуренцію продукції українських трубних заводів на російському ринку;

· підтримку стратегічних підприємств, що діють в глобальних галузях.

Дієвим заходом запобігання негативним наслідкам приватизації в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі повинно бути дотримання послідовності у приватизації. Стосовно електроенергетики, то у першу чергу мають приватизуватися енергопостачальні компанії, діяльність яких дозволить привести виробництво енергії у відповідність з платоспроможним попитом і забезпечить прозорість ринку; у другу чергу - енергогенеруючі компанії, нові власники яких зможуть діяти в умовах ефективного оптового ринку; у третю чергу - НАЕК "Енергоатом", діяльність якого має стати вагомим важелем протидії негативним наслідкам приватизації енергопостачальних та енергогенеруючих компаній. Щодо нафтогазової промисловості, то послідовність приватизації має бути такою: перша черга - нафтопереробні заводи, діяльність яких співпадає з державними інтересами і не загрожує економічній безпеці країни; друга черга - НАК "Нафтогаз України", за умов реалізації запропонованих заходів державної промислової політики. Ряд стратегічних підприємств у коротко- та середньостроковій перспективі приватизувати недоречно; до них відносяться споруди Дніпровської гідросистеми, а також стратегічні підприємства, що працюють на ринку озброєння.

Національна модель приватизації стратегічних підприємств реалізується за допомогою відповідного організаційного забезпечення, що являє собою складну багаторівневу систему, яка містить в собі дві підсистеми (основну, що забезпечує реалізацію етапів приватизації, і допоміжну, яка обслуговує основну підсистему) та елементи реалізації передприватизаційних заходів, управління державними корпоративними правами, продажу акцій, здійснення післяприватизаційних заходів. Підсистемам і елементам притаманні відповідні функції, які спрямовані на реалізацію управлінських дій по керуванню національною моделлю приватизації.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розв'язанні проблеми побудови дієвого організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних промислових підприємств України. Головні наукові і практичні результати роботи зводяться до наступного:

1. В результаті аналізу наукових розробок і практики господарювання виявлено, що проблематика формування організаційно-економічного механізму приватизації стратегічних підприємств потребує подальшого вивчення, розробки та обґрунтування рекомендацій щодо підвищення його результативності.

2. Дослідження місця і ролі стратегічних підприємств у забезпеченні економічної безпеки країни дозволило уточнити поняття “стратегічні підприємства”, з'ясувати ознаки їх розвитку, якими виступають: база, темп, масштаб, орієнтація, основа, джерела, характер використання ресурсів, тип змін у факторах виробництва, спрямованість розвитку. Оптимальним, що найбільш повно забезпечує економічну безпеку країни, слід вважати розвиток, що здійснюється на базі переважно шостого технологічного укладу, є сталим, загальним, власним, конкурентним, орієнтованим на зовнішні ринки, економічним, реальним, пропорційним та інноваційним.

3. Доведено, що алгоритм забезпечення економічної безпеки країни має ґрунтуватися на взаємодії стратегічних підприємств двох типів ("базових" галузей, що зайняті прямим забезпеченням ресурсів, і експортоорієнтованих галузей, що здійснюють непряме забезпечення ресурсами), а пропорції виробництва і споживання їх продукції обумовлюють розвиток народного господарства.

4. Визначено, що організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств являє собою систему елементів організаційного та економічного характеру стосовно підготовки до приватизації, управління державними корпоративними правами, продажу акцій та здійснення післяприватизаційних заходів. Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств функціонує в межах більш загального механізму приватизації і має свої особливості, що зумовлені специфікою об'єкту приватизації.

5. Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств реалізується в рамках двох моделей приватизації - традиційної та трансформаційної. Головними критеріями, згідно яких виділяються моделі приватизації стратегічних підприємств, слід вважати: вихідні умови, місце, основний стимул, головні цілі, умови та темпи здійснення, соціальну орієнтацію, масштаб, організаційну структуру управління, засоби платежу. Традиційна модель є характерною для країн із сталою ринковою економічною системою, трансформаційна - для країн з перехідною економікою. Організаційно-економічний механізм приватизації традиційної моделі в більшій мірі відповідає вимогам забезпечення стратегічними підприємствами економічної безпеки країни.

6. Організаційно-економічний механізм приватизації стратегічних підприємств повинен будуватися на таких принципах: врахувати особливості економічного розвитку країни і державної промислової політики; здійснюватися на основі тактичних і стратегічних цілей, черговості реалізації приватизаційних заходів; відбуватися як складовий елемент загального процесу приватизації; проводитися послідовно, виходячи з черговості продажу підприємств, які визначаються передусім можливостями держави впливати непрямими важелями на їх діяльність; мати достатній період часу для реалізації найефективнішого способу продажу; давати змогу реалізувати державні вимоги щодо цілей, які мають досягти стратегічні підприємства; сприяти переходу на нові джерела фінансування діяльності підприємств; забезпечувати можливість адаптації підприємств до ринкової системи господарювання.

7. Аналіз реалізації різних моделей приватизації стратегічних підприємств у зарубіжних країнах дозволив визначити, що загальним в обох моделях є проведення спеціальних передприватизаційних заходів і застосування особливого режиму продажу. Головні розбіжності організаційно-економічних механізмів приватизації за різними моделями проявляються у здійсненні структурної реорганізації, забезпеченні фінансового оздоровлення, організації приватизаційного проектування, зміні стилю менеджменту, способах залучення стратегічних інвесторів і збереження інтересів держави в приватизованих підприємствах.

8. Оцінка стану приватизації національних стратегічних підприємств показала, що організаційно-економічний механізм їх приватизації у дев'яності роки не був достатньо ефективним - він реалізовувався в рамках трансформаційної моделі приватизації, не дозволив влучно продавати акції, не забезпечив інвестиційних надходжень у стратегічні підприємства, не справив вагомого впливу на результативність їх діяльності. Проте, відбувається поступове, хоча і помірне наближення національної моделі приватизації до традиційної, про що свідчить еволюція процесу приватизації згідно визначених етапів.