Економічний механізм забезпечення ефективного функціонування підприємств

До малих підприємств слід відносити підприємства з чисельністю, яку установлено законодавцем, річним оборотом, розрахованим виходячи з середньої по галузі народного господарства продуктивності праці і заробітної плати, її частки у товарній продукції даної галузі, а також вартості основних фондів не більше 1250 мінімальних заробітних плат на момент оцінки, тобто до 150 тис. грн. в даний час:

До середніх підприємств (вартість основних фондів більше 150 тис. грн.:

Підприємства, що мають чисельність і річний оборот вище граничного значення середніх підприємств, слід відносити до великих. Вказаний річний оборот зафіксовано на 1.01.2000 р., а на 1.01. наступних років коригується на індекс інфляції та зростання заробітної плати за рік. У галузях невиробничої сфери і роздрібної торгівлі виділяти середні і великі підприємства на даному етапі розвитку економіки України недоцільно. Удосконалення економічного механізму має проходити знизу наверх шляхом розвитку малих і середніх підприємств у результаті переважно їх нового створення, а не відокремлення від великих.

Шляхом узагальнення досвіду передових країн світу дисертант доводить, що каркас світової економіки, насамперед розвинених країн, складають великі підприємства, корпорації, які конкурують між собою на світових, регіональних і національних ринках. Через великі підприємства країна має додаткову можливість впливу на середній та малий бізнес. Тому великі підприємства в умовах України потребують державної підтримки, виваженого підходу у питаннях податків, антимонопольного і митного регулювання для досягнення економічної безпеки держави.

Основу національних економік формують великі і середні підприємства, що становлять до 30% по кількості і до 90% ВВП. Вони конкурують на національних та регіональних ринках. Антимонопольне законодавство в повній мірі повинно орієнтуватися на даний рівень. Ніші ринку, вільні від інтересів великих і середніх підприємств, займають малі підприємства. Вони також можуть конкурувати з великими і середніми по конкретних видах товарів, робіт, послуг; втягуються в коло їх інтересів, співробітничають на взаємовигідних умовах. Малі підприємства створюють умови для підприємництва, що є джерелом творчого підходу в бізнесі, революціонізує виробничі відносини, служить цілям руйнації старого, консервативного. Малий бізнес (70% кількості підприємств розвинених країн і 10-15% ВВП) слід розглядати як політику соціальної стабілізації, оскільки він створює сприятливі умови для самореалізації творчої особистості, зростання середнього класу, який є основою сучасних розвинених держав, досягаючи 70% населення.

Аналіз трансформацій підприємств в умовах ринкових відносин показав, що їх ефективний розвиток не може відбуватися без впровадження нових технологічних ліній та продуктів. Проте в першу чергу необхідно стимулювати поточний попит на продукцію, що може випускатися на існуючому обладнанні. Це дасть змогу накопичити кошти для інвестицій, які мають сенс у разі, коли ефективно використано виробничі потужності, достеменно відомо, яка група населення чи підприємств буде споживачем нової продукції.

Дослідження показали, що прибуток підприємств з переважно державною формою власності залишається основним фінансовим джерелом його функціонування та розвитку. У сучасних умовах частина фондів економічного стимулювання залишається невикористаною (нерозподілений і невикористаний чистий прибуток на ДПО “Артемсіль” становить 40%), оскільки виконує роль фінансового резерву та джерела поповнення обігових коштів.

З метою створення умов для функціонування і ефективного розвитку підприємств доцільно, як це часто робиться у багатьох розвинених державах світу, застосовувати пільгове оподаткування коштів, які направляються на приріст капіталу, чи взагалі звільнити від податків кошти, що фінансують інноваційний розвиток виробництва. На дані цілі рекомендується направляти також кошти інноваційного фонду (1% товарної продукції) та ту частину амортизаційних відрахувань, яку централізує держава.

Проведений аналіз механізму вилучення податків і зборів показав, що діючий механізм має переважно фіскальний характер і не зацікавлює підприємства у кращих результатах діяльності. Необхідно змінити розуміння місця і ролі платника податків і податкової адміністрації. Оскільки підприємство є головним суб'єктом наповнення бюджетів, стає рівноправним партнером у відносинах з державою і її органами управління, це повинно знайти відображення у Хартії прав платників податків. Механізм вилучення платежів і зборів необхідно реформувати у напряму створення передумов для розширеного відтворення на підприємствах.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. У сучасних умовах зміщуються акценти у розподілі робочого часу на виробництво, матеріальне забезпечення, маркетинг, науково-технічні розробки. Конкурентоспроможні фірми значну частину своєї діяльності направляють на вивчення ринку. В державах, які утворилися на терені колишнього СРСР, концепція маркетингу має свої особливості. Якщо у ринковому середовищі підприємство на стадії передінвестиційних досліджень орієнтується на певні сегменти і ніші ринку, то в даний час в управлінні треба виходити з того, що вже існує і функціонує певний виробничо-економічний комплекс, який доцільно ефективно використати. Сучасне використання виробничих потужностей в середньому складає близько 30% (коливання - у діапазоні 5-50%). Крім того, у результаті низьких доходів населення, неплатоспроможності підприємств внутрішній ринок виявився дуже обмеженим. Більш розвинена реклама західних фірм проклала шлях на нові для них ринки в Україні. Зазначені особливості необхідно враховувати фахівцям з управління і маркетингу постсоціалістичних держав, маючи на увазі, що маркетинг - це нова філософія діяльності, нове мислення, нові технології, нові мови спілкування з партнерами, клієнтами, споживачами, новий підхід до планування і управління. Автор доводить, що в умовах формування змішаної економіки планування необхідне, але воно повинно мати індикативний характер на загальнодержавному, галузевому рівнях і поступово стати обов'язковим для підприємств та чітким і жорстким на рівні підрозділів і робочих місць, які постійно реконструюються, реструктуризуються.

Дослідженнями встановлено, що реструктуризація - це безупинний процес удосконалення підприємства, досягнення стадій підйому, розвитку, стабільної роботи; зняття протиріччя між вимогами ринку і поведінкою підприємства. Серед вітчизняних фахівців розповсюджена думка, що реструктуризація - це розукрупнення, децентралізація підприємств, автономізація підрозділів. Але поряд із цими формами до реструктуризації варто відносити концентрацію і централізацію, злиття підприємств, їхнє об'єднання. На ці моменти поки ще не звернула уваги вітчизняна економічна наука. Автором доведено, що необхідне раціональне поєднання централізації і децентралізації, укрупнення і розукрупнення, які б виконували свої задачі, одночасно спрямовані на вирішення проблем усього підприємства, а не тільки частин його, виділяючи і кидаючи напризволяще або на витрати держави збиткові підрозділи підприємства.

Практика показує, що процес реорганізації неминуче торкається інтересів ряду груп, причетних до підприємства: власників і вищого керівництва підприємства; трудового колективу; профспілок робітників підприємства; регіональної адміністрації, посередників. Якщо інтереси цих груп порушуються, протидія останніх може призвести до компрометації та провалу реструктуризації. Підприємства, особливо державні або з державною часткою власності, повинні виважено підходити до проблеми співробітництва з посередницькими структурами, які, “накручуючи” ціни, можуть бути більш руйнівними для суб'єктів господарювання, ніж система оподаткування. В таких умовах підприємствам доцільно працювати за прямими договорами з виробниками необхідних товарів, виходячи з інтересів виробництва. З кожної позиції найбільш важливих поставок слід мати не менше 2-3-х постачальників-виробників, які пропонують товари за більш прийнятними цінами, кращими за якістю і умовами поставок і оплати.

Загальна криза поставила багато підприємств на межу банкрутства (в промисловості збиткові майже 55%, у сільському господарстві - 85%), пошуку необхідних коштів для фінансового оздоровлення підприємства - санації. Дослідженнями доведено, що санація (фінансове оздоровлення підприємств - боржників) підприємств, що мають стратегічне значення для держави, регіону, має здійснюватись за рахунок відповідно коштів держави, регіону або приватних інвесторів на основі всебічно обгрунтованих бізнес-планів за умов потенційної прибутковості підприємства, кваліфікованого керівництва, цінностями якого є збереження та ефективний розвиток підприємства. При цьому не менше 60% інвестицій повинні мати інноваційну орієнтацію.

У дисертаційній роботі аргументовано висновок про те, що для оздоровлення підприємства і відновлення його виробничо-фінансової діяльності можливе застосування механізму банкрутства як цивілізованої процедури ліквідації боржника шляхом повного або часткового продажу майна, реструктуризації боргу, пошуку інвестора чи реорганізації його у новий суб'єкт господарювання. У практичній діяльності ліквідація підприємства - це лише складова банкрутства і така, що не обов'язково може бути реалізована. Банкрутство є лише частиною (вузькою частиною) антикризових заходів. Але ще вужче банкрутства - ліквідаційні процеси.

Результати досліджень дозволили установити, що Україна не має достатньої законодавчої бази щодо проведення реструктуризації і банкрутства. Кожне велике підприємство змушене шукати свої шляхи вирішення проблеми неплатоспроможності. Недосконала правова база ставить суб'єкти господарювання у значну залежність від органів державного управління і контролю. Підприємства недержавних форм власності, спільні і зарубіжні, окремі державні чиновники можуть використовувати недосконалість процедури банкрутства для усунення конкурентів, придбання за багаторазово зниженими цінами майна підприємств. Тому регламентація процедур реструктуризації, банкрутства, ліквідації підприємств має як економічне, так і соціальне значення, що потребує системного удосконалення існуючого Закону “Про підприємства” в Україні, в якому доцільно відобразити усю сукупність відносин підприємства як відносно відокремленої соціально-економічної системи.

РОЗДІЛ 5. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. Система мотивації праці, під якою розуміються способи спонукання людини до високих результатів праці шляхом ув'язки можливості задоволення її фізіологічних і інтелектуальних потреб із результатами праці, її розвиток і удосконалення є однією з центральних у економічному механізмі господарюючих суб'єктів. Макроекономічні процеси (стабільне, стимулююче інвестиції і розвиток виробництва законодавство; рівень інфляції і безробіття) виявляють визначальний вплив на формування системи стимулювання праці. Але ці чинники знижують свою дієвість при переході від рівня суспільства на рівень регіону, галузі, від них - до підприємства, і вже конкретний робітник психологічно досить абстрактно відчуває на собі вплив макроекономічних процесів, якщо вони безпосередньо його не зачіпають. При цьому, як показали дослідження, мотивація трудящих у підвищенні ефективності праці зростає в міру її інтелектуалізації.

Система мотивації праці не може діяти, якщо рівень доходів основної маси робітників нижче межі бідності і мінімального рівня, визначеного державою (за оцінками спеціалістів в Україні від 70 до 90% населення мають прибуток нижче межі бідності, а мінімальна заробітна плата у декілька разів нижча її дійсно необхідної величини).

Оскільки в економіці України ще не спрацьовує фактор власності, несуттєва участь робітників у прибутках і капіталі, мотивація праці може бути забезпечена в основному за рахунок заробітної плати, яка повинна виконувати відтворювальну і стимулюючу функції. Це дасть можливість підвищити платоспроможність населення, розширити внутрішній ринок і на цій основі забезпечити функціонування і розвиток виробництва. Для розвитку внутрішнього ринку доцільно підвищувати заробітну плату до 60% у ВВП, до 300 дол. в місяць на працюючого.

У дисертаційній роботі доведено, що в умовах ринкової економіки зростає роль цінової політики підприємств, суть якої має полягати у формуванні і управлінні цінами в залежності від ситуації на ринку з метою забезпечення конкурентоспроможності підприємства, одержання прибутку, необхідного і достатнього для вирішення стратегічних і оперативних завдань підприємства. Дослідженнями встановлено, що в сучасних умовах для забезпечення ефективного функціонування підприємствам доцільно застосовувати різні підходи на внутрішньому і зовнішньому ринках, для ближніх і віддалених партнерів, проводити тендери серед певної кількості постачальників, мати інформацію про їхню політику цін, здійснювати пошук найбільш дешевих та якісних матеріалів.

В умовах нестачі обігових коштів широке застосування одержали поставки продукції з відстрочкою платежів від 30 до 90 днів (у Росії - до 180 днів). У дисертаційній роботі розроблено та впроваджено на підприємствах соляної промисловості України методику формування цін у залежності від терміну оплати товару. Оскільки дана форма поставок є різновидом товарного кредиту, ціна (Ц) має розраховуватися за формулою

Ц = Цб (1 + n), (1)

де Цб - базова (контрактна) ціна; Ус.б - облікова ставка Національного банку; 365 - кількість днів у році; n - кількість днів відстрочки платежу.

Якщо має місце інфляція, то при реалізації товару з відстрочкою платежу варто враховувати даний чинник. Ціна з урахуванням інфляції має визначатись за формулою

Ці = Ц Ч Кі, (2)

Ці = Цб, (3)

де Кі - індекс інфляції за період відстрочки платежу.

Застосування даної методики на практиці дало змогу об'єднанню “Артемсіль” стимулювати надходження коштів за виконані поставки.

Як найважливіший компонент економічного механізму підприємства у дисертаційній роботі досліджено цінову політику підприємства, що тісно пов'язана з його діяльністю на зарубіжних ринках. У роботі аргументовано позитивний вплив зовнішньоекономічної діяльності підприємств на забезпечення їх ефективного розвитку. Прийняття законів про спеціальні економічні зони в Донецькій області, у ряді областей України може покращити ситуацію. Але кардинальних змін можна очікувати лише в результаті поліпшення роботи підприємств щодо підвищення конкурентоспроможності продукції, створення сприятливого інституціонального середовища.

Аналіз сукупності факторів, методів і напрямів діяльності підприємств, що забезпечують їх ефективний розвиток, підтвердив висновок про вирішальну роль корпоративної культури, що заснована на психології формування практичного досвіду і представляє собою ціннісні орієнтири цього досвіду. Корпоративна культура спирається на базові філософські, соціальні і моральні цінності колективу, зосереджується на питаннях етики та поведінки співробітників, як економічне явище виникає в результаті взаємодії самого підприємства та суб'єктів, причетних до його життєдіяльності (рис. 2).

Рис. 2 Схема формування корпоративної культури як результату взаємодії суб'єктів життєдіяльності підприємства

Вивчення питання дало змогу дійти висновку, що корпоративна культура проявляється в тонких соціально-психологічних особливостях внутрішньої атмосфери суб'єкта господарювання: цінностях і цілях вищого керівництва; особливостях взаємовідносин всередині підприємства між керівниками і підлеглими, між працівниками одного рівня управління; задоволеності чи незадоволеності робітників умовами праці, системою мотивації, можливостями здійснення кар'єри і професійного росту; стабільності чи нестабільності кадрового складу підприємства; природою і кількістю виробничих конфліктів тощо. Проте, насамперед, корпоративна культура має спиратися на повагу законів і традицій учасниками підприємницької діяльності; чесність і порядність у ділових стосунках з партнерами, клієнтами, конкурентами, споживачами; вірність слову; високу якість праці, у тому числі управлінської; верховенство моральних норм.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обгрунтування і нове вирішення проблеми забезпечення ефективного функціонування підприємств, що проявляється у розробці цілісної концепції удосконалення економічного механізму підприємств у сучасних умовах переходу від планово-централізованої до ринкової економіки. Головні наукові і практичні результати такі.

1. Реформування економіки, орієнтація її на реалізацію ринкових механізмів вносять істотні та принципові зміни в природу і призначення, становище основних ринкових агентів - підприємств, трудових колективів, у відносини з державою, органами галузевого і місцевого управління, всередині підприємств та потребує нового підходу суспільства і нової стратегії держави щодо підприємств. Від ефективного функціонування підприємств залежить наявність робочих місць, заробітна плата, доходи бюджетів, економічний добробут і здоров'я нації.

2. Економічний механізм підприємства як економічна категорія - це система, що діалектично розвивається, видів і форм власності, методів ведення господарства, форм управління, інструментів і важелів державного регулювання та ринкової саморегуляції, які визначаються об'єктивними і суб'єктивними умовами певного історичного етапу розвитку держави, її інституціями для забезпечення ефективного функціонування підприємств. Ядром економічного механізму є діалектична єдність державного регулювання та ринкової саморегуляції. На рівні підприємства економічний механізм доповнюється організаційними, соціально-психологічними методами і формами регулювання виробничо-господарської діяльності для забезпечення однонаправленості інтересів особистості, колективу і власників підприємства, населення регіону, держави, що дає підстави робити висновок про трансформацію економічного механізму підприємства в господарський механізм. З погляду макроекономіки механізм управління і функціонування підприємства може розглядатися як економічний, з позиції мікроекономіки - як господарський.

Не існує універсальних і стандартних економічних механізмів для всіх держав і для всіх етапів історичного розвитку. Кожне підприємство, як і кожна держава, має свої економічні механізми, що обумовлюються об'єктивними і суб'єктивними чинниками.

3. Ефективність функціонування підприємства визначається діалектичним поєднанням складових - фінансової ефективності, бюджетної ефективності, економічної та соціальної ефективності. Перші три складові характеризуються відповідно: 1) системою витрат та фінансових результатів підприємства; 2) витратами та доходами бюджетів різних рівнів від діяльності підприємства; 3) показниками народногосподарської ефективності з позицій підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому. Показники соціальної оцінки піддаються змістовному визначенню і урахуванню. Ефективним є таке функціонування підприємства, коли його діяльність на внутрішньому і зовнішньому ринках відповідає національним інтересам України, відбувається у реальному секторі економіки і дає прибуток.

4. Для поглибленого аналізу ходу реформ, відбору найбільш життєздатних форм підприємництва, їхньої підтримки, для обгрунтованого прийняття рішень в галузі управління й оподаткування сучасні підприємства доцільно диференціювати і класифікувати в залежності від: форм власності, що використовуються на підприємстві; значення для держави і регіону; розмірів підприємства; ролі у містоутворенні.

5. Основою економіки незалежної держави є великі підприємства. Ніші ринку, вільні від інтересів великих підприємств, можуть займати середні і малі підприємства, що мають створюватись не стільки в результаті відокремлення від великих, скільки шляхом нового утворення. Розмаїтість форм і методів функціонування суб'єктів господарювання забезпечує стійке функціонування економіки.

6. Вирішення проблеми реформування власності полягає не в механічній заміні державної власності на недержавну, а в формуванні ефективного власника, зацікавленого в раціональному використанні наявної матеріальної й інтелектуальної власності, інноваційних вкладень, для чого повинні комплексно використовуватись усі методи реформування економіки. Це не миттєвий, а багаторічний процес ціннісних перетворень при провідній ролі держави.

7. Виробничо-фінансова діяльність на підприємстві має спиратися на фінансове планування: визначення обсягу цільового прибутку, необхідного і достатнього для розширеного відтворення на підприємстві, виплати податків і обов'язкових платежів, створення фінансового резерву та формування фондів економічного стимулювання при конкурентоспроможних цінах виробника. Питання розподілу чистого прибутку суперечливе. По-перше, інтереси забезпечення ефективного функціонування підприємства в майбутньому вимагають здійснення значних інвестицій і направлення більшої частини прибутку у фонд розвитку виробництва. По-друге, необхідність мотивації високоефективної праці, самореалізації робітників, формування внутрішнього платоспроможного попиту держави за рахунок своєчасно виплаченої і належного рівня заробітної плати вимагає забезпечення високих доходів робітникам. Тому має підтримуватись певний баланс між прибутком, що направляється на споживання та економічний і соціальний розвиток.

З метою збільшення прибутків за рахунок зниження витрат на виробництво підприємствам необхідно переходити на прямі зв'язки з товаровиробниками, зменшуючи роль посередників, особливо по бартеру. З кожної позиції поставок необхідно мати не менше двох агентів.

8. Механізм вилучення податків і платежів підприємства потребує кардинальних змін: поряд з необхідністю здійснення розрахунків з бюджетом і іншими фондами підприємство повинно мати можливість створювати умови розширеного відтворення (купувати матеріали, енергію, обладнання, обов'язково виплачувати заробітну плату). Такий механізм стане реальним заходом створення державою умов для функціонування і розвитку підприємств, збільшення надходжень до бюджетів, формування передумов економічного і соціального піднесення України.

Доцільно трансформувати фіскальні функції органів оподаткування у вибірково-контрольні, консультативні, роз'яснювальні; виховувати у товаровиробників ставлення до податків як до частини держави в знову створених цінностях замість нині поширеного розуміння вилучення з підприємств їхніх коштів на користь держави. Слід розробити і прийняти Хартію платників податків.

9. Особлива увага в сучасних умовах має приділятися внутрішньому плануванню підприємства. Планування як система рішень, що свідомо приймаються, у внутрішній діяльності підприємства витісняє ринковий механізм. Тому в загальноекономічному розумінні планування - це механізм, котрий заміняє ринок та його головні атрибути - ціни і обсяги виробництва. У вузькому сенсі слова планування - одна із функцій управління, передбачення, вміння формувати цілі організації, передбачувати результати і ресурси для їх досягнення. Тому у сучасних умовах підприємствам слід заново освоювати досвід внутрішньовиробничого планування, у тому числі фінансового, на основі маркетингових досліджень.

10. Кожне підприємство має впроваджувати свою цінову політику, націлену на досягнення його конкурентоспроможності і максимізацію прибутку, що враховує витрати виробництва, державне і міжнародне регулювання (ПДВ, акциз, вартість митних процедур, транспортних послуг, сертифікації, вантажно-розвантажувальних робіт, санітарного контролю, страхування контролю та експедирування, курс національної валюти, форми оплати товару), цінову і нецінову конкуренцію, попит і пропозицію, стан грошового обігу населення і підприємств, якість товару, умови, обсяги, своєчасність поставок, взаємовідносини з партнерами.

11. Стійке економічне положення мають підприємства, що випускають продукцію, конкурентоспроможну на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому сприяють: ефективні маркетингові роботи на підприємствах; створення великих підприємств і їх об'єднань, спроможних виходити на міжнародні ринки і конкурувати з великими, у тому числі транснаціональними, компаніями; обгрунтована цінова політика підприємств для зовнішніх і внутрішніх ринків; ефективна податкова політика держави. Перешкоджують виходові на міжнародні ринки: необгрунтована державна політика в сфері ліцензування і квотування, оподаткування експорту й імпорту товарів, встановлення необгрунтовано коротких термінів повернення виручки з-за кордону за експорт товарів; діяльність численних організацій, що збільшують ціни на товари або послуги в результаті своєї монопольної діяльності (наприклад, залізниця, організації, що забезпечують енергією, торгово-промислові палати, центри стандартизації і сертифікації).

12. Система мотивації праці є однією з вирішальних у економічному механізмі забезпечення ефективного функціонування підприємства. Належний рівень заробітної плати формує потужний внутрішній ринок. Ринковий механізм доповнює моральне і матеріальне стимулювання формуванням власності трудових колективів, участю в прибутках і капіталі, участю в управлінні підприємством. Урахування потреб і інтересів, що базуються на власності, є потужним фактором забезпечення ефективного функціонування підприємства.

13. У сучасних процесах трансформації підприємств поряд з інституціями, ідеологічними і ментальними стереотипами вирішальну роль відіграє корпоративна культура, що базується на цінностях власників та керівництва підприємств. Їх реалізація здатна забезпечувати ефективний розвиток підприємства, а відсутність позитивних цінностей призводить до його кризового стану чи навіть руйнації.

14. За десять років розбудови економіки незалежної держави було прийнято низку законів щодо регулювання діяльності підприємства (про господарські товариства, власність, приватизацію, санацію, реструктуризацію, банкрутство, оподаткування, інвестиції, зовнішньоекономічну діяльність тощо), які на даний час не віддзеркалюють усієї сукупності відносин підприємства як відокремленої соціально-економічної системи. Тому нині діючий Закон України “Про підприємства” необхідно звести до єдиної методології, удосконалити з позицій набутого досвіду і системного відображення усіх складових економічного механізму підприємств.

15. Оскільки кожне підприємство відрізняється певними економічними, природними, технічними, технологічними, соціальними, культурними особливостями, а зовнішні умови функціонування постійно змінюються, не існує будь-якого одного методу забезпечення ефективного функціонування для всіх суб'єктів господарювання. Розмаїтість умов обумовлює багатоваріантність у пошуках, виборі методів і розробці шляхів реформування і ефективного розвитку підприємств.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Брюховецька Н.Ю. Економічний механізм підприємства в ринковій економіці: методологія і практика. - Донецьк: ІЕП НАН України, 1999. - 276 с.

2. Прокопенко Н.Д., Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е., Лебедева Д.И., Булеев Е.И. Методы обеспечения эффективного функционирования предприятия (объединения) // Теоретические и прикладные аспекты формирования смешанной экономики. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. - С.112-160.

3. Брюховецкая Н.Е. Использование системного метода для регулирования уровня производства // Самостоятельность предприятий: формы собственности и эффективность хозяйствования. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1996. - С. 169-177.

4. Брюховецька Н.Ю. Теоретичне обгрунтування ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах // Управление экономикой переходного периода. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2000. - С. 275-284.

5. Брюховецька Н.Ю. Формування економічного механізму підприємств, адекватного сучасним умовам господарювання // Экономика промышленности. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2000. - С.63-75.

6. Брюховецька Н.Ю. Трансформації підприємств у ринковій системі // Вісник Тернопільської академії народного господарства. Спецвипуск. - №16. - Тернопіль: Економічна думка. - 2000. - С.106-114.

7. Брюховецька Н.Ю. Проблеми формування корпоративного сектора в українській економіці // Регион, город, предприятие в условиях переходной экономики. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. - С.43-49.

8. Брюховецкая Н.Е. О необходимости классификации предприятий в смешанной экономике // Економіка: проблеми теорії та практики. Випуск 13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2000. - С.89-97.

9. Прокопенко М. Д., Булєєв І.П., Брюховецька Н.Ю. Використання корпоративної культури в зростанні ефективності функціонування підприємства // Вісник ДІТБ. Серія “Підприємництво, менеджмент та маркетинг (в туристичній сфері)”. - 2000. - №4. - С.102-106.

10. Брюховецька Н.Ю. Основні напрями удосконалення економічного механізму підприємства у сучасних умовах // Экономика промышленности. Экономика Украины на пороге третьего тысячелетия. - Донецк: ИЭП НАН Украины, АО “НКМЗ”. - 2000. - С.205-212.

11. Брюховецька Н.Ю. Проблеми становлення корпоративних форм господарювання в Україні // Менеджер. - 2000. - №5(12). - С. 4-10.

12. Брюховецкая Н.Е. Механизм внешнеэкономической деятельности крупного предприятия // Економіка: проблеми теорії та практики. Випуск 18. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2000. - С.156-162.

13. Брюховецкая Н.Е. Экономический механизм предприятия в рыночной экономике // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - С.203-213.

14. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Основные принципы управления предприятием в условиях кризиса // Менеджер. - 1999. - №3(5). - С. 66-73.

15. Брюховецкая Н.Е. Стратегия экономических преобразований в промышленности региона // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - Т.1. - С.25-34.

16. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Совершенствование экономических отношений в Украине // Рыночные аспекты развития экономики в регионе. - Донецк; Краматорск: ИЭП НАН Украины, Краматорский экономико-гуманитарный институт. - 1999. - С.3-8.

17. Брюховецкая Н.Е. Реализация стратегии предприятия по стабилизации производства // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С. 62-75.

18. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Основные направления формирования антикризисной политики предприятия // Проблемы формирования антикризисной политики и механизм банкротства предприятий. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С.151-155.

19. Брюховецкая Н.Е. Формирование организационно-экономической структуры предприятий // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины.- Донецк: ИЭП НАН Украины.- 1998.- С.104-116.

20. Прокопенко Н.Д., Брюховецкая Н.Е. Основные направления работы предприятий в условиях трансформации социально-экономических отношений // Проблемы развития предприятий региона в условиях рыночной экономики. - Луганск: Восточноукраинский государственный университет. - 1998. - С.99-101.

21. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Основные направления реформирования экономики и предприятий // Економіка промисловості.- 1998.- №1.- С.32-42.

22. Брюховецкая Н.Е. Заработная плата в системе факторов структурной перестройки экономики // Совершенствование организационно-экономической структуры промышленного комплекса региона. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1996. - С. 207-216.

23. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е., Булеев Е.И. Роль инвестиций в преодолении кризисного состояния предприятия // Вісник Технологічного університету Поділля. Частина II. Економічні науки. - 1999. - №5. - С.37-41.

24. Брюховецкая Н.Е. Эволюция подходов к управлению экономическими процессами в промышленности // Основные направления развития промышленных предприятий региона.- Донецк: ИЭП НАН Украины.- 1995.- С.81-92.

25. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Роль крупного, среднего и малого бизнеса в украинской экономике // Ефективність реформування української економіки. - Київ: Інститут економіки НАН України. - 1999. - С. 43-48.

26. Булєєв І.П., Брюховецька Н.Ю. Ефективна робота підприємства - основа розвитку економіки регіону // Регіональна економіка.-1998.-№1.- С.157-162.

27. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. О месте и роли в рыночной экономике предприятий различных размеров // Проблемы стабилизации и экономического развития. Вестник Харьковского гос. ун-та.- 1998.- №404.- С.264-267.

28. Брюховецкая Н.Е. Некоторые аспекты преодоления кризиса в экономике // Материалы науч.-практ. конф. “Город, регион, государство: проблемы распределения власти”. - Донецк: ИЭП НАН Украины, ИЭПИ НАН Украины. - 1997. - С.65-68.

29. Брюховецкая Н.Е. Совершенствование организационных структур в условиях рыночной экономики // Материалы науч.-практ. конф. “Научно-методические и организационно-практические проблемы развития промышленных городов с максимальным использованием местных ресурсов”. - Донецк; Артемовск: ИЭП НАН Украины. - 1997. - С. 59-63.

30. Брюховецкая Н.Е. Разработка стратегии - фактор эффективной реакции предприятия на меняющиеся внешние условия // Материалы науч.-практ. конф. “Проблемы территориального управления и поддержки предприятий в постприватизационный период”. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1996. - С.65-68.

АНОТАЦІЇ

Брюховецька Н.Ю. Економічний механізм забезпечення ефективного функціонування підприємств. - Рукопис. - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - Економіка підприємства і організація виробництва. - Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2001.

У дисертації досліджено методологічні і практичні проблеми формування і дії економічного механізму основної мікроекономічної структури - підприємства. Визначено і проаналізовано вплив внутрішніх і зовнішніх факторів (мікро- і макроекономічних) на ефективність виробництва. Досліджено теоретичні основи оцінки ефективності функціонування підприємства в кризових умовах. Розроблено класифікацію підприємств за розміром, формами власності, в залежності від значимості для держави, регіону; запропоновано концепцію містоутворюючих підприємств для певно визначеної категорії населених пунктів. Надано пропозиції щодо забезпечення ефективного функціонування підприємств за рахунок поєднання економічних, організаційних, фінансових і соціальних методів управління, у тому числі відносин власності, удосконалення механізму стягнення податків і платежів підприємства, управління і планування на основі маркетингових досліджень, реструктуризації виробництва, санації і банкрутства підприємств, інвестиційної і цінової політики, зовнішньоекономічної діяльності, корпоративної культури.

Ключові слова: підприємство, економічний механізм, ефективність, методи управління, власність, реструктуризація, санація, банкрутство, маркетинг, корпоративна культура.

Брюховецкая Н.Е. Экономический механизм обеспечения эффективного функционирования предприятий. - Рукопись. - Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.06.01 - Экономика предприятия и организация производства. - Институт экономики промышленности НАН Украины, Донецк, 2001.

В диссертации рассматривается предприятие как основная микроэкономическая структура с позиций микро- и макроэкономики и исследуется экономический механизм обеспечения его эффективного функционирования в рыночной экономике. Исследована эволюция видов и форм собственности, влияние изменения отношений собственности на эффективность работы отечественных предприятий. Проанализированы трансформации предприятий в рыночной экономике и доказано, что успешно функционирующие предприятия в реальном секторе экономики - это основа экономического благосостояния и здоровья нации. Обоснована роль государственных органов управления, других управляющих и обслуживающих организаций: на основе партнерских отношений создавать благоприятные условия для функционирования предприятий. Уточнены сущность и дефиниции основных экономических категорий и понятий, которые широко используются в современной постсоциалистической экономике: предприятие, акционерное общество, корпорация, виды и формы собственности, экономический механизм, хозяйственный механизм, ценности и корпоративная культура, инвестиции, реструктуризация и др.

Разработан механизм преобразования государственных предприятий (на примере соляной промышленности Украины) в государственные акционерные общества, коллективные предприятия, обеспечивающие формирование эффективного собственника и эффективное функционирование производства с точки зрения работника предприятия, трудового коллектива, населения региона, в котором расположено предприятие, государства в целом.

Разработана классификация предприятий по формам собственности, размеру предприятия, в зависимости от значимости предприятия для государства, региона; определены условия передачи корпоративных прав на управление долей государства в собственности таких предприятий, проведения в случае необходимости санации государственными и региональными органами управления, другими субъектами рыночных отношений. Разработаны методы отнесения предприятий к градообразующим.

Обосновано, что антикризисное управление предприятием - это микроэкономическая категория, отражающая производственные отношения, возникающие в повседневной деятельности предприятия, направленной на обеспечение устойчивости финансово-экономического положения на всех этапах его жизненного цикла, в том числе при оздоровлении и ликвидации.

Доказано, что основой экономики независимого государства являются крупные предприятия различных форм собственности, рассмотрены принципы и сферы их конкуренции. Обоснована нецелесообразность проведения реструктуризации крупных предприятий путем их дробления, разделения на части. Исследован механизм банкротства предприятия с целью оздоровления и возобновления его финансово-экономической деятельности.

Обоснована необходимость изменения механизма взимания налогов и платежей предприятия: предприятие должно иметь возможность обеспечивать процесс расширенного воспроизводства, затем рассчитываться с бюджетом и различными фондами. Предложено освобождать от налогов ту часть прибыли, которая направляется на инновационные инвестиции, и формировать на этой основе собственность трудовых коллективов.

Обоснованы направления ценовой политики предприятия, обеспечивающие его конкурентоспособность на внутреннем и внешнем рынках. Разработана методология формирования ценностей и корпоративной культуры для обеспечения эффективного развития предприятия.

В диссертации доказано, что поскольку каждое предприятие отличается определенными экономическими, природными, техническими, технологическими, социальными условиями, не существует единого метода обеспечения эффективного функционирования предприятий для всех субъектов хозяйствования. Многообразие условий и предпосылок формирует многовариантность в поиске, выборе и разработке оптимальных путей реформирования и эффективного развития предприятий. Ключевые слова: предприятие, экономический механизм, эффективность, методы управления, собственность, реструктуризация, санация, банкротство, маркетинг, корпоративная культура.

Brukhovets'ka N. Economic mechanism for providing effective operation of enterprises. - Manuscript. - Thesis for Doctor's degree in speciality 08.06.01 - Business Economics and Organization of Production. - The Institute of Industrial Economics of NAS Ukraine, Donetsk, 2001.

Methodological and practical problems concerning formation and use of the economic mechanism of an enterprise as the main microeconomic unity are investigated in the thesis. Influence of internal and external factors (micro- and macroeconomic ones) on efficiency of production is identified and analyzed. Theoretical principles used for estimation of efficiency of enterprises operation under conditions of crisis are investigated. Classification of enterprises according to their size, forms of ownership is made, depending on significance for the state and region; the concept of town-building enterprises for certain populated areas is suggested. Prepositions are given for providing efficient operation of enterprises owing to combining economic, organizational, financial and social methods of management, including property relations, improvement of mechanism of collection of enterprise's taxes and payments, management and planning on the basis of marketing research, restructurisation of production, sanation and bankruptcy of enterprises, investment and price policy, foreign economic activity, corporate culture.

Key words: enterprise, economic mechanism, efficiency, management methods, ownership, restructurisation, sanation, bankruptcy, marketing, corporate culture.

Размещено на Allbest.ru