Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 338. 24. 021. 8: 338.43 (477)

РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01.- Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ДЕНИСЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕГІВНА

Донецьк-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Семенов Анатолій Григорович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідувач кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Тарасенко Галина Дем'янівна, Донецький державний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Проданова Лариса Василівна, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), доцент кафедри економічної теорії

Провiдна установа - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України (м. Харків), кафедра економічної теорії і економічних методів управління

Захист дисертацiї вiдбудеться 21 лютого 2002 року о 12.00 годині на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому нацiональному унiверситетi Мiнiстерства освiти i науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскiнцiв, 198-а, ауд. 101.

З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Донецького нацiонального унiверситету Мiнiстерства освiти i науки України (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано 18 січня 2002 року.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради Г.С. Овечко



АНОТАЦIЯ

Денисенко Н.О. Реформування економічних відносин в аграрному секторі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - Економічна теорія. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2001.

Дисертаційну роботу присвячено актуальним проблемам теоретичних, методологічних та організаційних аспектів проведення аграрної реформи в Україні. аграрний приватизація економічний

Подано авторське трактування теоретичних понять стосовно теми дослідження. Обгрунтовано необхідні умови проведення аграрної реформи, розроблено модель проведення аграрної реформи.

Проведено аналіз регіональних моделей аграрної приватизації, теоретично обгрунтовано і підкріплено фактичними даними оптимальну модель, що в найбільшій мірі відповідає соціально-економічній ситуації в Україні.

Запропоновано авторську концепцію державного регулювання аграрної реформи, систематизовано методи державного регулювання.

Визначено перспективи розвитку аграрного комплексу і напрямки удосконалення державного регулювання в сфері інвестиційної, кредитної та податкової політики.

Ключові слова: аграрна реформа, господарча реформа, земельні відносини, земельна реформа, умови проведення земельної реформи, відносини власності, приватизація, регіональні моделі аграрної приватизації, державне регулювання АПК, функції державного регулювання, система методів державного регулювання.



АННОТАЦИЯ

Денисенко Н.О. Реформирование экономических отношений в аграрном секторе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. - Экономическая теория.

Донецкий национальный университет Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2001.

Диссертационная работа посвящена рассмотрению актуальных теоретических, методологических и организационных аспектов проведения аграрной реформы в Украине.

Выявлено, что аграрному сектору Украины присущи следующие особенности: продолжаются негативные тенденции основных экономических показателей; проведение аграрных преобразований носит противоречивый характер, что в свою очередь сдерживает развитие рыночных отношений в отрасли, ограничивает стимулирующую роль частной собственности на землю и имущество сельскохозяйственных предприятий.

Проведен анализ исторической практики реформирования аграрного сектора Украины, который показал, что повышение эффективности использования земли, создание условий для увеличения социального, инвестиционного и производственного потенциала земли возможно лишь при многообразии форм собственности, равной защите всех форм собственности, укреплении гарантий конституционных прав граждан на землю.

Сформулированы авторские определения ключевых теоретических положений аграрной реформы, Аграрная реформа рассматривается автором как сложный процесс, основными составляющими которого являются земельная и хозяйственная реформы. Необходимость соответствия земельных отношений современному уровню развития производительных сил обосновано как одно из главных условий для нормального функционирования аграрного сектора.

Проведение аграрной реформы как инструмента реализации тактических и стратегических целей аграрной политики требует формирования соответствующего механизма. Сформулированы условия успешного проведения аграрной реформы, с учетом которых предложена модель основных направлений аграрной реформы.

Систематизированы законодательные основы и определены недостатки в сфере нормативно-правового обеспечения аграрной реформы, отмечена противоречивость отдельных положений законодательных документов и в связи с этим обоснована необходимость принятия в ближайшее время Земельного кодекса Украины, который бы стал основной юридической базой создания и реализации экономического механизма аграрного сектора.

Дана развернутая характеристика основных моделей аграрной приватизации, выявлена оптимальная модель, наиболее соответствующая социально-экономической ситуации в Украине.

Предложена авторская концепция государственного регулирования аграрной реформы, предусматривающая целенаправленное воздействие государства на организацию хозяйственной деятельности структур в указанной сфере, направленное на объединение и координацию усилий государственных органов, негосударственных юридических и физических лиц для решения мероприятий экономического, правового, организационно-административного, социального характера. Исходя из данной концепции, систематизированы методы государственного регулирования.

Обусловлены перспективы развития аграрного комплекса и определены конкретные направления по совершенствованию государственного регулирования в области инвестиционной, кредитной и налоговой политики с учетом накопленного мирового опыта.

Ключевые слова: аграрная реформа, хозяйственная реформа, земельные отношения, земельная реформа, условия проведения земельной реформы, отношения собственности, приватизация, региональные модели аграрной приватизации, государственное регулирование АПК, функции государственного регулирования, методы государственного регулирования.



ANNOTATION

Denysenko N.O. Reforms of Economic Relations in the Agrarian Sector of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a Candidate degree in Economic Science, speciality 08.01.01. - Economic theory. Donetsk National University. Ministry of Education and Science of Ukraine, Donetsk, 2001.

This dissertation is devoted to the urgent problems of theoretical, methodological and organizational aspects of carrying out the agrarian reform in Ukraine.

The author's interpretation of theoretical concepts connected with the theme of the research is given. Conditions necessary for carrying out the agrarian reform are substantiated, the model of the agrarian reform realization is worked out.

Regional models of agrarian privatization are analyzed. The optimal model which corresponds to the socio-economic situation in Ukraine in the best way is theoretically substantiated and supported by facts.

The author's conception of agrarian reform state regulation is suggested, the methods of state regulation are systematized.

The prospects of agrarian complex development and directions for state regulation improvement in the field of investment, credit and taxation policy are determined.

Key words: agrarian reform, economic reform, land relations, land reform, conditions for carrying out the land reform, property relations, privatization, regional models of agrarian privatization, state regulation of agro-industrial complex, functios of state regulation, system of state regulation methods.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сільське господарство завжди було і залишається однією з базових галузей народного господарства багатьох країн. Особливу роль аграрний сектор вiдiграє в Україні: тут зайнято п'яту частину працюючих в усіх сферах економічної діяльності, зосереджено майже чверть виробничих фондів. На сільське господарство припадає близько 20% валового продукту. Земельні ресурси складають 40% продуктивних сил держави. Земельна площа (суша) України складає 57939,8 тис. га (загальна - 60354,8 тис. га), сільськогосподарське освоєння площі - 72,2% (41829,5 тис. га), частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь - 79% (32669,9 тис. га). Для порівняння: в агропромисловому комплексі країн Східної Європи зосереджено від 20 до 30% основних виробничих фондів і трудових ресурсів, виробляється від 25 до 40% валового продукту (в Угорщині сільське господарство і харчова промисловість роблять 30% національного прибутку, у Польщі - 25%). У США зосереджено 11% світових сільськогосподарських угідь, виробляється 1/4 світової сільськогосподарської продукції; щорічно на зовнішні ринки надходить 55-70% річного виробництва пшениці, 30-35% кукурудзи, 60-75% рису. Тому питання розвитку агропромислового комплексу в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, мають надзвичайно важливе значення.

Очевидно, що без перетворення аграрної сфери економічна реформа не досягне необхідної завершеностi і повноти. Тільки активні реформаторські процеси на селі і, зокрема, послідовна й ефективна земельна реформа, здатні зробити неминучим процес переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. Характерною рисою економіки ринкового типу є її багатоукладнiсть, що обумовлює появу і розвиток різних організаційно-правових форм господарювання і необхідність реформування земельних відносин з урахуванням специфіки окремих регіонів.

Відсутність науково обґрунтованої державної політики, що передбачає поступовий перехід до ринкового способу господарювання, призвела до погіршення становища в аграрному секторі України. Створення ринкової економіки не може обмежуватися лише простою заміною різного роду положень і норм іншими, а вимагає цілеспрямованих, забезпечених фінансовими, правовими, науково-інформаційними й іншими ресурсами заходів. Тому розробка ефективної довгострокової аграрної стратегії, що сприяє стійкому й ефективному розвитку АПК, є одним з найбільш актуальних і необхідних завдань економічної теорії.

Питання державного регулювання аграрної реформи є дискусійними й обговорюються провiдними вченими як в Україні, так і за кордоном. У даному науковому дослідженні використано праці відомих українських вчених: П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина, О.М. Онищенка, М.О. Хорунжого, В. Ляшенка, М.П. Сахацького, Б. Орловського, І. Михасюка, М.С. Гладія тощо, у яких висвітлено проблеми становлення і розвитку нових земельних відносин, реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств, розроблюються регіональні моделі реформування аграрного сектора.

У роботах російських вчених-економістів, зокрема, М.І. Кротова, Є.С. Строєва, В.І. Назаренка, Д.М. Хомякова, Р.А. Іскандаряна, І.Н. Буздалова, В.В. Милосердова тощо, обговорюються різні точки зору стосовно питання про необхідність розвитку приватної власності на землю, ступеня втручання держави і ролі державного регулювання в створенні ефективного механізму господарювання в аграрному секторі.

У дисертації використано монографії і статті зарубiжних вчених (Яна Пташека, Д. Датковського, К. Піплз, М. Трейсі й ін.), а також статистичні дані, опубліковані в зарубiжній літературі.

Критичний огляд наукових праць з проблеми дослідження показав, що деякі методологічні й теоретичні питання недостатньо висвітлені, вимагають доробки й уточнення. Зокрема, теоретичні питання проведення аграрної реформи, практичні питання реалізації реформи на регіональному рівні. Державне регулювання аграрного сектора не розглядається як комплексний процес, що потребує чіткого розмежування методів та інструментів впливу держави на господарську діяльність агропідприємств.

Недостатній ступінь розробленості проблеми, її теоретичне і практичне значення для економіки України обумовили вибір теми, постановку мети і завдань дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної теми “Формування ринкової економіки в Україні” кафедри “Економічна теорія” Донецького національного університету (номер державної реєстрації 0196U014518).

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження полягає у розвитку теоретичних основ, методологічних положень і розробці конкретних рекомендацій з удосконалювання економічних відносин в аграрному секторі і ролі держави в цьому процесі.

Для досягнення мети ставляться і вирішуються такi завдання:

вивчення історичного досвіду України щодо проведення аграрних перетворень і обґрунтування необхідності аграрної реформи на сучасному етапі;

з'ясування економічного змісту і теоретичних основ аграрної реформи;

визначення механізму реалізації аграрної реформи на практиці шляхом вивчення регіональних моделей аграрної приватизації, дослідження регіональних особливостей реформування даної галузі економіки;

аналіз статистичних і економічних показників господарств, що брали участь у Проекті паювання землі і реорганізації КСП;

узагальнення основних підсумків реформування сільськогосподарських підприємств;

визначення методології й організації державного регулювання АПК;

з'ясування основних напрямків створення сприятливого інвестиційного клімату в сільському господарстві України, виявлення основних джерел інвестицій у підприємства АПК;

визначення основних напрямків удосконалювання у галузі кредитної політики держави в аграрному секторі з урахуванням зарубiжного досвіду;

моніторинг оподатковування діяльності аграрних підприємств і розробка механізму оптимізації податкової політики держави в даному секторі економіки.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є економічні відносини, що виникають між суб'єктами в період реформування аграрного сектора України. Предметом дослідження - процеси реформування АПК в умовах формування ринкової економіки.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертації є роботи вітчизняних і зарубiжних вчених з проблеми дослідження, Закони України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Декрети і постанови Кабінету міністрів України, інші нормативно-правові документи українського і зарубiжного законодавства з аграрної реформи, Державні програми, статистичні дані, матеріали наукових конференцій.

Методологічні і теоретичні дослідження державного регулювання аграрної реформи засновані на діалектичному методі пізнання. Вивчення розвитку економічних відносин в аграрному секторі України в дисертаційній роботі здійснюється за допомогою таких теоретичних методів дослідження, як історичний метод, системний підхід, порівняльний аналіз. Розгляд основних тенденцій розвитку реформованих сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом моделювання. Обробка статистичних і економічних даних проводиться за допомогою емпіричних методів дослідження, зокрема, таких, як порівняння, спостереження, метод аналітичних угруповань, метод статистичного аналізу. Також на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження використовуються аналіз і синтез, індукція і дедукція.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні низки недостатньо розроблених теоретичних і практичних проблем з теми дослідження, а саме:

Подано авторське визначення ключових теоретичних понять з теми дослідження. Виявлено умови успішного реформування аграрного сектора, з урахуванням яких запропоновано структурну модель основних напрямків проведення аграрної реформи.

На підставі досліджень основних регіональних моделей аграрної приватизації визначено оптимальну модель, що найбільш відповідає соціально-економічнiй ситуації в Україні, та передбачає ведення оригінального механізму розподілу землі й майна КСП між знову створеними підприємствами, а також спосіб сплати переданих новим підприємствам прав на земельні паї.

Запропоновано авторську концепцію державного регулювання аграрної реформи, що передбачає цілеспрямований вплив держави на організацію господарської діяльності структур у зазначеній сфері, спрямоване на об'єднання і координацію зусиль державних органів, недержавних юридичних і фізичних осіб для вжиття заходів економічного, правового, організаційно-адміністративного, соціального характеру. Виходячи з даної концепції, систематизовано методи державного регулювання.

Обумовлено перспективи розвитку аграрного комплексу і визначено конкретні напрямки з удосконалювання державного регулювання у галузі інвестиційної, кредитної і податкової політики з урахуванням накопиченого світового досвіду.

Практична значимість отриманих результатів. Практична значимість результатів дослідження полягає у створенні наукової бази для розробки державних і регіональних програм щодо проведення аграрної реформи і регулювання господарської діяльності підприємств АПК у сучасних умовах.

Впровадження результатів дослідження дозволить створити умови для оптимізації державного регулювання аграрної реформи, призведе до формування єфективного механізму взаємовідносин сільськогосподарських товаровиробників з іншими учасниками агробізнесу.

Комплекс теоретичних положень може бути використано при проведенні науково-дослідної роботи та у практичній діяльності на підприємствах, а також у практиці викладання економічних дисциплін.

Особиста участь здобувача. Конкретна особиста участь автора в одержанні результатів дослідження полягає в постановці проблеми, виборі методики дослідження, зборі й обробці статистичної інформації, узагальненні й оцінці результатів наукових праць вітчизняних і зарубiжних учених, розробці теоретичних положень проведення аграрної реформи і державного регулювання даного процесу, обґрунтуванні власної точки зору щодо удосконалювання механізму регулювання.

Апробація роботи. Основні результати дослідження, висновки і рекомендації були представлені на науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецького Державного університету Міністерства освіти України за підсумками науково-дослідної роботи (квітень 1997 р.), намiжнароднiй науково-практичній конференції “Державне регулювання торгiвлi у ринкових умовах” (м. Київ, жовтень 2001 р.), на мiжрегiональнiй науково-практичній конференції “Оподаткування в промисловому регiонi: теорiя, практика та перспективи розвитку” (м. Донецьк, жовтень 2001 р.).

Результати дисертаційного дослідження було використано при розробці проблемних питань, що виникають при реформуванні АПК Донецької області, а також прийнято до практичного використання в діяльності ЗАСТ “Агрополіс”, про що свідчать акти про впровадження результатів дисертаційного дослідження Державної податкової адміністрації у Донецькій області, Донецької областної Ради, Донецької областної державної адмінистрації та ЗАСТ “Агрополіс”.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 3,6 друкованих аркушів, з них особисто автору належить 3,2 друкованих аркушів.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 173 джерел, містить 177 сторінок тексту, 14 таблиць, 13 рисункiв, 24 додатка.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет та мету дослідження і його завдання, наукову новизну результатів, практичну цінність теоретичного дослідження, пропозицій і рекомендацій.

У розділі 1 “Концепція реформування економічних відносин в аграрному секторі України” розглядаються історичні і соціально-економічні передумови аграрної реформи, теоретичні основи її проведення. Відзначається, що питання реформування аграрного сектора завжди займали особливе місце в історичному минулому України. Тому наявний досвід обов'язково варто враховувати при розробці стратегії і тактики сучасної аграрної реформи.

Гострий дефіцит матеріальних і фінансових ресурсів, порушення міжгалузевих зв'язків, соціальна незахищеність села, відсутність мотивації до праці в аграріїв роблять очевидним і життєво значимим проведення реальних, а не щорічно декларованих на всіх рівнях влади реформ, у ході яких вирішувалися б питання забезпечення населення продовольством, установлення господаря на землі, зацікавленого в підвищенні ефективності використання землі, у збільшенні рівня виробництва на ній, підвищення екологічної надійності сільськогосподарського виробництва, поступового переходу агропромислового виробництва на нові технологічні й організаційно-управлінські засади.

Аграрна реформа розглядається автором як складний процес, основними складовими якого є земельна і господарська реформи. Необхідність відповідності земельних відносин (як відносин, що виникають між суб'єктами земельного права з приводу володіння, використання і розпорядження землею) сучасному рівню розвитку продуктивних сил обґрунтовано як одне з головних умов для нормального функціонування аграрного сектора.

Проведення аграрної реформи як інструмента реалізації тактичних і стратегічних цілей аграрної політики вимагає формування відповідного механізму. Умовами успішного проведення аграрної реформи є:

1. Офіційне підтвердження юридичного статусу реформи і визначення хоча б орієнтованих термінів її проведення.

2. Чітке визначення кінцевих цілей реформи.

3. Визначення механізму реформи, тобто сукупності організаційно-управлінських, соціально-економічних, правових дій, за допомогою яких ця реформа буде мати позитивний результат.

4. Призначення державного органа, відповідального за проведення реформи.

5. Утвердження в суспільстві відповідного політичного і соціально-психологічного клімату.

6. Наявність активної позиції держави стосовно реформи, тобто розробка відповідної законодавчої бази, раціональне державне регулювання і державна підтримка аграрного сектора.

В Україні приватизація і роздержавлення земель припускає: передачу земель у колективну власність КСП, грошову оцінку угідь, паювання земель, видачу сертифікатів про право на земельну частку (пай) і подальшу реалізацію громадянами права на земельну частку (пай). При цьому в першу чергу визначаються категорії земель, що залишаються в державній власності (землі загального користування населених пунктів; землі гірничовидобувної промисловості, транспорту, зв'язку й оборони; землі природоохоронного, оздоровчого й історико-культурного призначення та інші).

В основі реформування майнових відносин підприємств АПК лежить приватизація майна, що передбачає паювання майна КСП шляхом визначення розмірів пайового фонду і частки кожного члена господарства в майні.

Паювання землі і майна колективних сільськогосподарських підприємств, їхня реструктуризація призвели до створення принципово нових форм господарювання, основні переваги і недоліки яких були проаналізовані в процесі дослідження. Відзначається, що при усіх відмінностях і особливостях даних форм їх поєднує недержавний статус, функціонування на основі приватної власності, використання орендних (у першу чергу земельно-орендних) відносин.

Аналіз становлення правової бази реформи показав, що чинне законодавство, що регулює проведення аграрної реформи, не відбиває соціальну й економічну спрямованість перетворення земельних відносин і потребує істотного відновлення. Проведення реформи на основі підзаконних актів не забезпечує гарантій власникам, користувачам землі, інвесторам та іншим учасникам ринку землі. У роботі підкреслюється, що реформа повинна проводитися, спираючись на широку законодавчу базу, у першу чергу на Земельний кодекс України, без якого не може бути сформована повноцінна система земельного законодавства.

До числа інших організаційно-управлінських складових аграрної реформи відносяться науково-технологічне, інформаційне, кадрове забезпечення, формування адекватних управлінських структур. Особливе місце в реформі, на думку автора, повинне приділятися моніторингу як самого процесу реформування, так і його результатів з метою обґрунтування прийняття подальших рішень. Причому, з метою підвищення надійності моніторингу його необхідно здійснювати на рівні підприємств, органів державної влади, а також у наукових установах.

Таким чином, визначивши основи, закономірності і напрямки аграрних перетворень у масштабі народного господарства, дуже важливо і необхідно проаналізувати особливості їхнього здійснення на рівні регіонів.

У розділі 2 “Механізм реформування аграрного сектора України” розглядаються регіональні особливості проведення реформи. У ході дослідження узагальнено, деталізовано й оцінено з погляду практичної значимості основні положення регіональних моделей, зокрема, таких, як РОНКО, КАРГIЛЛ, Львівська модель приватно-орендного господарства, модель створення агроструктури нового типу з ефективним власником, розроблена Вінницьким Регіональним Агентством економічного розвитку, Донецька модель. Основні особливості моделей представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 - Характеристика регіональних моделей приватизації

Модель	Особливості
Ронко	Виділення паїв у натурі з видачею Державних актів на право приватної власності на землю, що може призвести до “різання” великих земельних наділів і виникнення необхідності обміну ділянками Утворення нового корпоративного підприємства західного типу з реструктуризацією внутрішньогосподарського устрою і системи керування
Каргілл	Процес приватизації землі і реорганізації КСП здійснюється шляхом відділення землі від засобів виробництва Створюються власні структури ЗемКо і ГоспКо, що використовують усі позитивні моменти великих підприємств Земля в натурі не виділяється
Вінницька	Створюється агроструктура нового типу з ефективним власником на чолі Формується цілісний земельний наділ, земельна частка в натурі не виділяється Пропонується лише одна організаційна структура ЗАТ Ефективний власник володіє 51% статутного фонду, у такий спосіб занижується вартість акцій інших акціонерів
Львівська	Ведення виробництва на основі приватної власності на землю і майно і складання договорів оренди Збереження цілісності земельного масиву Селяни, що здали свої паї в оренду, не є членами таких підприємств
Донецька	Виділення землі в натурі не здійснюється Передбачено оригінальний механізм розподільчих зборів Відсутній механізм гарантії збереження за членами КСП права на розпайовані землі, що є об'єктом колективної власності нового підприємства, у разi його банкрутства і закриття

Загальними принципами для всіх проектів реорганізації КСП є:

добровільність участі КСП у реорганізації;

чітке дотримання діючого законодавства, що регулює майнові і земельні відносини власності, визначає організаційно-правові форми сільськогосподарського виробництва ринкового типу;

відкритість проведення процесу реорганізації і широке інформаційне забезпечення, що дає можливість ухвалення вірного рішення про використання громадянами прав на земельну частку і майновий пай;

збереження діючих соціальних гарантій для членів КСП, а також забезпечення додаткових доходів від використання підприємством земельних часток і майнових паїв, що належать їм.

Зазначені проекти діють за різними методиками, що викликає додатковий інтерес до їх докладного розгляду.

На думку автора, найбільш відповідною соціально-економічнiй ситуації і законодавству України є модель Приватизації землі і реорганізації КСП у Донецькій області. Складність моделі виправдовується соціальною справедливістю. Рівні земельні частки і пропорційні трудовому внеску майнові паї, реалізовані в механізмі розподільних зборів, дають змогу гарантувати реалізацію прав власника для кожного члена КСП, що і було продемонстровано під час реорганізації КСП у Донецькій області.

З наведених у роботі статистичних даних зроблено висновок про закінчення першого етапу аграрної реформи. Однак підкреслюється, що залишається невирішеним головне питання - економічний механізм проведення земельної реформи. Адже розподіл засобів виробництва на майнові і земельні частки і декларування Указами Президента права купівлі-продажу не включив автоматично ринковий механізм і не зробив селян фактичними власниками, що усвідомлюють своє право власності. При усьому значенні приватизації, різноманітності форм її проведення очевидно, що сама по собі приватизація у відриві від інших економічних методів регулювання, стимулювання сільськогосподарського виробництва не обов'язково приведе до підвищення його ефективності. Проблеми сільгосппідприємств ті ж самі, незалежно від форми власності і типу підприємства. От чому й економічні показники діяльності реорганізованих підприємств практично не відрізняються від показників нереорганізованих підприємств.

У роботі обгрунтовано ефективність об'єднань приватних власників. У сучасних умовах, коли у світовій економіці відбувається переорієнтація на великотоварне господарство, новітні технології і високопродуктивні види виробництва, виникає необхідність утворення єдиних науково-орієнтованих систем в аграрному секторі України, що дасть змогу використовувати прогресивні технології, забезпечувати прийнятний рівень оплати працівникам агросектора. З цією метою варто здійснити низку заходів для підвищення взаємної зацікавленості учасників агробiзнесу, а саме:

· реприватизація переробної промисловості з частковою чи повною передачею майна сільськогосподарським товаровиробникам;

· розвиток внутрішньогосподарської інтеграції з формуванням агрофірм з виробництва, збереження, переробки, реалізації продукції;

· формування єдиних організаційно-господарських об'єднань, корпорацій, асоціацій, агроконсорціумів.

Модель Агротехнополісу, запропонована концерном “Віадук”, є формою агропромислової інтеграції, де органічно об'єднані і розвиваються виробництво, переробка, збереження і реалізація кінцевої продукції з виходом на зовнішній ринок. При цьому забезпечується науково-обгрунтований підхід до всіх стадій руху сільськогосподарської продукції. Тому дана модель відповідає світовим тенденціям і може бути використана в усіх регіонах України.

Таким чином, у сформованих умовах напрошується висновок про необхідність відповідного державного регулювання аграрної реформи.

У розділі 3 “Перспективи розвитку АПК України і роль державного регулювання в даному процесі” розглянуто основні напрямки державного регулювання в аграрній сфері і необхідні, на думку автора, зміни у формах і методах регулювання з урахуванням вітчизняного і зарубiжного досвіду.

У роботі відзначається, що різноманітність природно-кліматичних факторів, нестабільність цін на сільськогосподарську продукцію (економічних умов сільськогосподарського ринку і його кон'юнктури, що залежать від цих факторів), тривалість циклу виробництва в сільському господарстві - визначають специфіку регулювання аграрних відносин і необхідність вживання відповідних заходів, спрямованих на захист сільськогосподарських виробників від ризику, викликаного стихійними лихами, підвищення привабливості інвестування в аграрне виробництво.

Обґрунтовано концепцію механізму державного регулювання аграрного сектора України, що передбачає цілеспрямований вплив держави на організацію господарської діяльності суб'єктів агробiзнесу, спрямоване на координацію роботи державних органів, юридичних і фізичних осіб для вирішення комплексу завдань. Виходячи з даної концепції, система методів державного регулювання представлена у вигляді схеми.

Зроблено висновок про те, що найбільш важливими завданнями державного регулювання є забезпечення фінансовими ресурсами і фінансове оздоровлення аграрного сектора України. Тому в концепції державного регулювання АПК особлива увага приділена інвестиційній, кредитній і податковій політиці.

З метою залучення інвестицій в економіку України загалом i в агропромисловий комплекс зокрема, становлення і розвитку ринку землі, поліпшення фінансового стану аграрного сектора необхідно, на думку автора, законодавчо забезпечити реалізацію низки взаємозалежних державних заходів, а саме:

розробити комплексну програму стимулювання інвестицій в АПК, створити цивілізовану законодавчу базу для регулювання процесу інвестування; забезпечити розвиток інфраструктури інвестиційного ринку і функціонування цивілізованого інформаційного середовища, створити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування, сформувати систему страхування інвестицій;

раціонально використовувати державні інвестиції, що припускає цілеспрямовану державну підтримку проектів, що сприяють впровадженню прогресивних технологій, розвитку здорової конкуренції в аграрному секторі з твердим державним контролем; поступово замінити державні дотації і субсидії заходами ринкового характеру;

здійснити реорганізацію банківської сфери з метою посилення інвестиційної спрямованості банків;

установити найбільш сприятливий інвестиційний режим для підприємств з іноземним капіталом з метою стимулювання імпорту сучасного устаткування, техніки і технології;

визначити категорії земель, що можуть бути пущені в обiг, з одночасним визначенням земель, обмежених в обiгу і виключених з обiгу; стимулювати викуп земельних ділянок, зайнятих підприємствами, для включення їхньої вартості в статутний капітал цих підприємств; розробити систему ринкової оцінки землі з метою оподатковування; ввести державну реєстрацію прав на землю й угод із землею; розвивати страхування різних ризиків учасників ринку землі; ввести адміністративну і кримінальну відповідальність за правопорушення на земельному ринку, цивільно-правові способи захисту прав і інтересів учасників ринку; створити базу даних державної системи реєстрації прав на землю й угод з нею, інформаційну базу про земельні ділянки;

заохочувати комерційні банки до участі у формуванні агропромислових фінансових груп, що поєднують виробників, переробників і реалізаторів; створювати нормативно-методичну й інформаційну базу для розвитку системи селянських кооперативних банків на основі внесків сільськогосподарських виробників і пільгових кредитів держави; створити умови для здешевлення вартості кредитних ресурсів, що дасть можливість одержання кредитних ресурсів більшій кількості господарств (для цієї мети необхідно передбачити, щоб банки, якi беруть участь у кредитуванні АПК, платили меншу ставку податку на прибуток і більш низький відсоток обов'язкових резервів);

розробити розумну і раціональну систему сільськогосподарського страхування з використанням нових фінансових інструментів, розвивати систему страхового забезпечення діяльності фінансово-кредитних структур, що обслуговують аграрний сектор;

знизити ставку ПДВ на сільгосппродукцію і продукти харчування (вважаємо, що вона повинна бути диференційована від 3 до 10%); удосконалити митну політику держави стосовно оподатковування, з одного боку, імпорту техніки і технологій для аграрного сектора, що не мають аналогів в Україні, з іншого - експорту сільгосппродукції; врегулювати розрахунок величини фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП) для сільгосптоваровиробників, обсяг реалізації сільгосппродукції яких у загальному обсязі реалізації перевищує 50%, але у яких виробництво сільгосппродукції пов'язане з використанням малих земельних площ, а, отже, значно занижений обсяг оподатковування; виключити зі складу ФСП збори на обов'язкове державне пенсійне страхування і плату за користування природними ресурсами, тому що база для нарахування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування (фонд оплати праці і заробітна плата працюючих) не враховує специфіки аграрного сектора, а включення до складу ФСН плати за користування природними ресурсами тягне за собою відсутність механізму стимулювання ефективного їхнього використання;

використовувати досвід розвинених країн, зокрема, США, і перейти від практики надання податкових пільг до податкового кредиту, що зменшував би суму податку на визначену законодавством суму.

Запропоновані шляхи вирішення виникаючих проблем, основні напрямки удосконалювання економічних відносин в аграрному секторі України, на думку автора, будуть сприяти встановленню і розвитку ринкових відносин у галузі, забезпечать появу нових життєздатних учасників агробізнесу, допоможуть вивести одну з базових галузей народного господарства на принципово новий рівень.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі сформульовано основні методологічні, теоретичні положення і розроблено практичні рекомендації з розглянутої проблеми. Суть їх полягає в наступному:

1. Виявлено, що аграрному сектору України притаманнi наступні особливості: продовжуються негативні тенденції основних економічних показників; проведення аграрних перетворень носить суперечливий характер, що у свою чергу стримує розвиток ринкових відносин у галузі, обмежує стимулюючу роль приватної власності на землю і майно сільськогосподарських підприємств. Історична практика реформування, розглянута автором з метою виявлення об'єднуючих тенденцій і пошуку оптимальної моделі розвитку аграрного сектора України, показала, що підвищення ефективності використання землі, створення умов для збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалу землі можливi лише при різноманітті форм власності, рівній захисту усіх форм власності, зміцненні гарантій конституційних прав громадян на землю.

2. Сформульовано авторські визначення ключових теоретичних положень аграрної реформи, визначено місце приватизації і вимоги, пропоновані до приватизаційного процесу. Відзначено, що проведення приватизації не може обмежуватися тільки зміною форми власності, кінцева мета полягає у відповідній реструктуризації господарств у нові, адекватні ринку організаційно-правові форми. Систематизовано законодавчі основи і визначено недоліки в сфері нормативно-правового забезпечення аграрної реформи; відзначено суперечливість окремих положень законодавчих документів і у зв'язку з цим обґрунтовано необхідність прийняття Земельного кодексу України, який є основною юридичною базою створення і реалізації економічного механізму аграрного сектора.

3. У роботі відзначається, що практична реалізація ефективних моделей реорганізації КСП і формування нових форм господарювання залежить від природно-економічних, соціально-технічних та інших особливостей регіонів України. Нинi в Україні відповідно до розроблених моделей реорганізації сільськогосподарських підприємств сформовано три основні типи господарств, а саме: невеликі особисті і фермерські господарства; середні приватні господарства і товариства з обмеженою відповідальністю, а також середні фермерські господарства з використанням оренди земельних паїв; великі сільськогосподарські підприємства на основі оренди землі і майна.

4. Проаналізовано статистичний матеріал про зміну економічних показників підприємств, що брали участь у Проекті паювання землі і реорганізації КСП, на підставі якого проведено порівняльний аналіз. Основні результати аналізу полягають у наступному: а) перші ж кроки нових власників показали їхню слабку адаптацію до економічної ситуації, що змінилася, що пов'язано, насамперед, з поганою оснащеністю в технічному відношенні, гострою нестачею фінансових засобів; б) наявність фінансових зобов'язань, що пішли за актом приватизації, зажадали або значних витрат, або призвели до росту заборгованості, що стримує інвестування засобів у наступний розвиток; в) як показав аналіз економічних і статистичних даних, соціологічного опитування, майнові і земельні паї дотепер не вiдiграють істотної ролі в доходах працівників сільського господарства, у більшості реформованих господарств продовжує діяти стара схема внутрішньогосподарських відносин, що вступає в протиріччя з вимогами ринку, тому немаловажною проблемою залишається забезпечення високої мотивації до активної праці всіх працівників господарств.

5. Обґрунтовано ефективність об'єднань приватних власників, завдяки чому забезпечується завантаження виробничих потужностей реформованих господарств, належний рівень керування і кадровий потенціал, здешевлення собівартості продукції і збільшення прибутковості. Вивчення роботи концерну “Віадук” щодо створення великотоварних агропромислових формувань показало ефективність роботи таких об'єднань. Це реальний шлях до розвитку аграрного ринку, залучення капіталу в сільське господарство, ефективного використання земельних ресурсів.

6. На підставі теоретичного і практичного аналізу зроблено висновок про необхідність пошуку оптимальної моделі державного регулювання аграрної реформи. Запропоновано авторську концепцію механізму державного регулювання аграрного сектора України. Особливо підкреслюється, що для ефективного втручання держави в економічні процеси необхідне виконання принципів системного підходу, наукової обґрунтованості будь-якого втручання, дотримання інтересів усіх сторін, гнучкості і своєчасності прийняття рішень.

7. Виявлено, що механізм економічного регулювання інвестиційної діяльності в Україні має потребу в серйозній доробці. Тому відновлення повноцінного аграрного інвестиційного процесу залежить від раціонального державного регулювання, що враховує національні особливості агропромислового комплексу. У роботі запропоновано основні кроки щодо встановлення сприятливого інвестиційного клімату для інвесторів.

8. Аналіз ситуації, що склалася на ринку кредитних ресурсів, показав, що ризики кредитування АПК пов'язані, насамперед, із загальною кризою в галузі. Ситуація ще більше збільшується значною часткою бартерних операцій, що особливо характерно при розрахунках за цукор, насіння соняшника, зернові культури. Неврегульованість відносин власності на землю, недосконалість законодавства, що утруднюють стягнення коштів з боржників, і оголошення неплатоспроможних підприємств банкрутами також стримує використання кредитних ресурсів в аграрному секторі. При визначенні пріоритетів кредитної політики, на думку автора, варто виходити з того, що одними пільгами для АПК не обійтися, необхідно надавати пільги для банків, тому що саме вони змушені ризикувати своїми капіталами.

9. Запропоновано заходи для удосконалювання державного регулювання оподатковування сільгосптоваровиробників, що, на думку автора, будуть сприяти створенню системи оподатковування, що максимально враховує особливості аграрного сектора.



СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ

Опублiкованих у провiдних наукових фахових виданнях:

1. Денисенко Н.О. К вопросу введения единого (фиксированного) налога для сельхозпроизводителей // Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. - Донецк, ДонГУ, 1998. - С.190-194.

2. Денисенко Н.О. Реформирование аграрного сектора экономики // Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. - Донецк, ДонГУ, 1999. - С. 132-136.

3. Денисенко Н.О. Проблемы трансформации отношений собственности // Вестник Донецкого института экономики и хоз.права. Серия “Экономика и управление”. - Донецк, ДИЭХП, 1999.- №1.- С.50-52

4. Денисенко Н.О. Государственное регулирование сельского хозяйства Украины // Вiсник Донецького унiверситету. Серiя В: економiка i право. - 2000.- №1. - С.111-116.

5. Денисенко Н.О. Налогообложение сельскохозяйственных товаропроизводителей в контексте аграрной реформы в Украине // Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. - Донецк, ДонНУ, 2000. - С. 125-130.

6. Денисенко Н.О. Роль государства в активизации инвестиционной деятельности в АПК // Вiсник Донецького унiверситету. Серiя В: економiка i право. - 2000.- №2. - С.221-225.

Размещено на Allbest.ru

...