Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УК 332.025.28

ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ В СВІТЛІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Спеціальність 08.01.01. - Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

ГРИНЧУК ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ

Одеса 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загальної економічної теорії Одеського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор Покритан Анатолій Карпович, Одеський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри загальної економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Мартиновський Сергій Володимирович, Українська національна академія зв'зку ім. Попова Державного комітету зв'язку та інформатизації України (м. Одеса),

професор кафедри економічної теорії; кандидат економічних наук, доцент Вдовіченко Анатолій Миколайович, Одеська державна академія харчових технологій Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри політичної економії.

Провідна установа: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, кафедра економічної теорії та економічних методів управління, м. Харків.

Захист відбудеться "_31 " травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.055.01 Одеського державного економічного університету Міністерства освіти та науки України за адресою: 69026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного економічного університету.

Автореферат розісланий 29_квітня_ 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радик. е. н., доцент Ковальов А. І.

власність реформування приватизація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історична практика свідчить, що в перехідні епохи, коли структурні елементи суспільних відносин ще не набули своєї відносної самостійності і коли, таким чином, співвідношення базисних і надбудовних форм ще знаходиться в процесі становлення, важливу роль відіграють політико-правові фактори. Особливе значення в цих умовах набувають форми власності. Вони виступають одним з головних факторів формування господарської структури. Економіка майже ніколи не панує сама собою, а завжди тільки через опосередкування надбудовою.

Одним з найважливіших феноменів формування розвинутих ринкових відносин є власність. Враховуючи цю обставину, гостроактуальним є дослідження ролі різноманітних форм власності в процесі розбудови ринкових відносин в Україні.

Разом з тим, для того, щоб визначити актуальність тієї чи іншої проблеми, необхідно перш за все з'ясувати її місце в системі сучасних суспільних знань і відносин, а це в свою чергу зумовлює необхідність визначення основного змісту останньої на фоні тих проблем, які породжені сучасним етапом суспільного розвитку.

Такий зміст визначається загальним напрямком соціально-економічного розвитку, в тому числі й українського суспільства, наприкінці ХХ ст., на новому етапі еволюції, зумовленому нагальною необхідністю утвердження розвинутих ринкових відносин. Однак конкретно-історичні умови України потребують врахування місця реформування відносин власності в усій технології здійснюваних реформ. Аналіз цієї проблеми складає окремий зріз дисертації.

Однією з дискусійних проблем є питання дослідження ефективності функціонування підприємств різноманітних форм власності, яке розглядається в дисертації.

Гостроактуальною є також проблема визначення найбільш перспективних форм приватизації. Незважаючи на численні публікації з цієї проблеми, як показує досвід зарубіжної та вітчизняної приватизації, їх пошук продовжується й понині.

Однією з важливих передумов ефективного дослідження феномену власності є вивчення і використання праць вітчизняних та іноземних авторів. В процесі роботи над дисертацією автор спирався на праці Г. Гегеля, К. Маркса, С. С. Алексєєва, П. І. Єщенка, Я. Корнаі, С. В. Мочерного, В. Нісканена, А. Оноре, М. А. Павловського, Дж. Симмонса, А. К. Покритана, Є. А.Суханова, В. М. Черковця, В. П. Шкредова та інші, в яких міститься аналіз проблеми власності та її реформування.

Однак, ряд важливих аспектів цього багатогранного питання не знайшли свого висвітлення. Справа в тому, що проблема власності має два тісно пов'язаних між собою аспекти - економічний і юридичний. На жаль, в багатьох працях ці два аспекти нерідко змішуються, що призводить до малоефективних рішень і навіть прорахунків.

Таким чином, відсутність однозначного теоретичного обгрунтування та відповідних ефективних практичних розробок реформування відносин власності, що робить проблему гостроактуальною в сучасних умовах, визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Гостра актуальність теми породила численні програми дослідження реформування відносин власності, які мають на меті підвищити ефективність здійснюваного приватизаційного процесу. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності до тематики міжгалузевої науково-технічної “Програми досліджень в сфері приватизації”, затвердженої наказом ДКНТ та промислової політики України № 51 від 12. 04. 1995 (регiстраційний № 11. 01. 00/ 006-95).

Мета та задачі дослідження. Головна мета дослідження - визначення оптимальних для України форм, методів та меж реформування державної власності в конкретно-історичних умовах трансформації вітчизняної економіки на основі узагальнення підсумків світового досвіду економічного розвитку.

Відповідно до цього були поставлені і вирішені наступні завдання:

визначити юридичний та економічний аспекти власності;

проаналізувати сучасні тенденції господарського розвитку передових країн світу і їх вплив на модифікацію форм власності;

дослідити та обгрунтувати об'єктивні засади плюралізму форм власності;

визначити об'єктивну необхідність та межі приватизації державної власності;

проаналізувати ефективність функціонування підприємств різноманітних форм власності і визначити перспективні для України форми;

дослідити взаємозв'язок між ринковими відносинами і формами власності;

визначити і запропонувати найбільш ефективні форми приватизації.

Об'єкт дослідження - процес реформування відносин власності в Україні.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та практичні питання аналізу шляхів оптимізації відносин власності в Україні на основі узагальнення досвіду найбільш розвинутих країн світу.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана на основі використання системи економічних законів та філософських наукових принципів. Для досягнення поставленої мети дослідження використані методи сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного, ретроспективного аналізу, статистичного спостереження та узагальнення.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є твори вчених-першопроходців з аналізу власності, а також праці сучасних вітчизняних та іноземних дослідників цієї проблеми та процесу приватизації підприємств державної власності. В дисертації використані нормативні акти Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, а також матеріали державних органів статистики.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у наступному:

вперше запропонована додаткова аргументація відносно диференціації економічного та юридичного аспектів відносин власності, що унеможливлює їх змішування, яке на практиці призводить до малоефективних, а іноді й помилкових рішень;

дістала подальший розвиток характеристика впливу форм власності на економічний розвиток;

визначені оптимальні для українських умов межі приватизації підприємств державної власності;

на основі узагальнення досвіду зарубіжних країн дістала подальший розвиток порівняльна характеристика новітніх модифікацій форм власності у взаємозв'язку з економічним розвитком та визначені найбільш перспективні для реалізації в Україні форми;

проаналізована ефективність функціонування підприємств різноманітних форм власності і обгрунтована можливість та основні напрямки її суттєвого підвищення на підприємствах державної форми власності;

обгрунтована необхідність збереження державної форми власності на великих підприємствах до завершення структурної реорганізації народного господарства. Встановлено, що структурна перебудова економіки, як першочергове завдання здійснюваних економічних реформ, повинна передувати процесу приватизації державних підприємств;

на основі аналізу світового економічного розвитку запропонована додаткова аргументація відносно необхідності корекції алгоритму здійснюваних в Україні економічних реформ;

встановлені найбільш ефективні організаційно-економічні форми приватизації державних підприємств, зокрема обгрунтована та запропонована економічно доцільна та перспективна для українських умов форма - закрито-відкрите акціонерне товариство;

розроблені прикладні аспекти реалізації в Україні запропонованих форм приватизації;

запропоновані рекомендації відносно корекції нормативної бази, що регламентує процес приватизації державних підприємств в Україні.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що проведена диференціація економічного і юридичного аспектів власності дозволяє подолати розповсюджений погляд на останню як на основу виробничих відносин не тільки в курсах економічних дисциплін, але й в практиці реформування економіки України. Це сприяє розробці нового, більш ефективного алгоритму економічних реформ і, в підсумку, - подоланню вітчизняної системної кризи.

Рекомендації та висновки, одержані в процесі дослідження, спрямовані на удосконалення процесу приватизації державних підприємств, а їх реалізація дозволить підвищити наукове обгрунтування управлінських рішень відносно оптимізації процесу приватизації та функціонування приватизованих підприємств. Основні положення дисертації використовуються в учбовому процесі Одеського державного сільськогосподарського інституту та Одеського державного економічного університету при вивченні дисциплін "Політична економія", "Основи економічної теорії", "Світова економіка", "Аграрна економіка", "Історія економічних вчень".

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені в опублікованих працях, доповідалися і отримали схвалення на Міжнародній науково-методичній конференції "Формування ринкових відносин та проблеми їх відображення в курсах економічних дисциплін" (ОДЕУ, м. Одеса 1997 р.), на двох наукових конференціях професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів ОДСГІ (м. Одеса 1999-2000р.р.), на 5 Міжнародній науково-методичній конференції з проблем "Удосконалення підготовки фахівців" ОДАБА (м. Одеса 2000 р.), на 6 Міжнародній науково-методичній конференції з проблем "Удосконалення підготовки фахівців" ОДАБА (м. Одеса 2001 р.). Результати досліджень використовуються в учбовому процесі ОДСГІ та ОДЕУ.

Публікації. За результатами дисертації автором опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 1,6 д. а., з яких безпосередньо автору належить 1,1 д. а., у тому числі 5 статей у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 168 сторінках машинописного тексту, в тому числі одного малюнка на одній сторінці. Дисертація також містить список використаних джерел з 186 найменувань на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і основні завдання, наукову новизну роботи, а також розкрито теоретичну і практичну значимість отриманих результатів.

У розділі І “Форми власності і виробництва” розглядаються основні напрямки вивчення відносин власності і їх трансформації, теоретичні підходи до розкриття їх змісту і взаємодія з виробничими відносинами.

Світовій практиці господарських реформ відомі різні підходи відносно технології їх здійснення. В Україні реформування економіки базується на вітчизняній теоретичній традиції проголошувати основним виробничим відношенням в системі економічних відносин власність. Такий підхід логічно приводить до рекомендації політикам реформувати економіку шляхом приватизації державної власності як головної складової ринкової трансформації.

В розділі, однак, доведено, що такий підхід не можна визнати достатньо обґрунтованим. Для визначення пріоритетності реформування тих чи інших відносин в рамках всього комплексу реформ необхідно перш за все з'ясувати їх місце у системі суспільних відносин.

В радянський період домінувала точка зору, згідно з якою відносини власності є основою або ядром економічного ладу суспільства. Вона походить зі сталінської вульгаризації теорії суспільного розвитку.

Однак, як доведено в роботі, зазначені відносини не тільки не можуть бути визнані основою або ядром виробничих відносин, але й взагалі економічними відносинами, бо вони є зовнішньою юридичною формою виразу останніх, які являють собою внутрішню змістовну форму суспільного процесу виробництва.

Звідси логічно випливає, що виробничі відносини визначають відносини власності, а не навпаки, як вважалось в радянській традиції. Така кваліфікація відносин власності, однак, не повинна принижувати їх для економічного аналізу. Але дослідження економічного змісту власності необхідно вести з іншого боку. Оскільки, на противагу поширеній в економічній літературі точці зору, обмін дає капіталісту право власності, а не власність на засоби виробництва, капіталізм не тільки логічно мислимий, а й реально існує при будь-яких формах власності на засоби виробництва. Такий висновок практично доводиться ефективним функціонуванням підприємств, що працюють на орендованих засобах виробництва. В розділі показано, що джерелом капіталістичної власності є додаткова вартість, а не власність на засоби виробництва, яка виступає лише юридичною основою привласнення прибутку, але аж ніяк не економічною.

Для економічної реалізації цього права необхідне реальне здійснення кругообороту і обороту капіталу, без якого капіталістична власність мертва, що й демонструє багато вітчизняних "лежачих" підприємств . Звідси випливає, що, як власник фірми, підприємець може і не отримати прибутку, а тому і не зберегти свою власність на засоби виробництва, яка, як відомо, відтворюється з додаткової вартості. Таким чином, якщо у себе на підприємстві власник виступає самостійним і незалежним господарем, то з боку обігу він і його власність повністю залежать від економічних відносин - конкуренції, цін, кредиту, позичкового проценту, рівня податків, реалізації тощо, які й складають реальну економічну форму власності, або те, що називають нині економічним змістом власності. Звідси витікає, що закономірний зв'язок між економічними відносинами і відносинами власності полягає в тому, що перші визначають другі, що зміни відносин власності є не вихідним пунктом, а наслідком змін в системі виробничих відносин, як відносин первинних, що відносини власності не можуть бути вище економічних відносин, а повинні бути адекватною формою їх юридичного виразу.

Але вплив юридичної форми власності на еволюцію суспільного виробництва може бути досить суттєвим. Якщо форма власності відстає або випереджає розвиток усуспільнення виробництва, то вона виступає гальмом останнього. Тому в процесі приватизації необхідно гармонізувати форми власності з формами виробництва. В цьому й полягає, по великому рахунку, економічне значення реформування відносин власності.

В розділі показано, що сучасна капіталістична власність є право на додаткову вартість, а квінтесенцією сучасної власності є її вартісний, а не натурально-речовий аспект. Тому пріоритетне значення має право на додаткову вартість в її різноманітних формах, а не право власності на засоби виробництва. Ця обставина дозволяє подолати розповсюджену тезу про те, що ефективним господарем може бути лише власник засобів виробництва.

Cтосовно економічного аспекту власності в роботі обгрунтовано, що ним є внутрішня, змістовна форма суспільного процесу виробництва, або, маючи на увазі перехід форми у зміст і навпаки, як нині доводять деякі автори, змістом власності є економічні відносини.

Щодо юридичного аспекту власності, в розділі доведено, що права володіння, розпорядження та користування не вичерпують юридичного змісту власності. Всі разом вони можуть належати і невласнику. Для юридичної характеристики власності найбільш суттєвими є права на доход і поновлення делегованих прав. З юридичної точки зору можна визначити власність як таке речове право, що має вирішальне в останній інстанції значення для речі, яка складає його предмет. Плідність такого підходу полягає в тому, що стосовно однієї й тієї ж речі може бути декілька носіїв прав, але право власності стоїть вище всіх інших прав навіть разом узятих. Звідси випливає, що всі правомочності власності не можуть дорівнювати правам власника, а завжди обмежені його волею.

Ці, на перший погляд, сугубо теоретичні нюанси мають велике практичне значення. Справа в тому, що як серед громадськості, так і в деяких наукових колах, існує спрощене розуміння щодо співвідношення понять “власник” і “хазяїн”. Це спрощення найчастіше приводить до виникнення такого ненаукового уявлення, що ніби справжнім хазяїном може бути лише власник. Звідси - заклики до тотальної приватизації. Догматичне ототожнення понять “власник” і “хазяїн” випливає з ототожнення правомочностей з відомою “тріадою” - “володіння”, “користування” і “розпорядження”. Насправді суб'єктом цієї “тріади” може бути і невласник. Для правового положення власника характерна не просто “тріада”, а здійснення її правомочностей незалежно від волі інших осіб. Звідси випливає: по-перше, що сама по собі “тріада” недостатня для характеристики юридичного змісту права власності. Окремо, а іноді й усі разом правомочності цієї “тріади” можуть належати іншій особі і власність зводиться до того, що юристи називали “nudum jus”, тобто “голим правом”, але вона не припиняє свого існування і зберігає ту особливість, яка відома за назвою “jus recogontiae” і трактувалась раніше як “повернення до власника речових прав”. І, по друге, щоб не впасти в метафізичну і юридичну ілюзію, важливо не випустити з уваги тієї обставини, що еволюція економічних форм викликає до життя трансформацію форм власності. Оскільки сучасна власність на засоби виробництва має сенс лише в тому випадку, якщо вона функціонує як капітал, то цілком зрозуміло, що сама по собі юридична влада власника тут нічого не вирішує. Вона дає лише право на привласнення частини прибутку, без якої власність - порожній звук, тому що в умовах необхідності сплати податків при відсутності джерел погашення заборгованості, ця власність через механізм банкрутства переходить в інші руки.

Ці ніби сугубо академічні аспекти проблеми набувають в умовах приватизації велике практичне значення. Так, наприклад, реформування відносин земельної власності і заохочення розвитку фермерських господарств уже призводить до серйозних проблем. Справа в тому, що, якщо земля в результаті розпаювання переходить у приватну власність новоявленого фермера, а в останнього відсутній капітал або навички організації ефективного виробництва, то йому нема чого робити зі своїм правом і земля заростає бур'янами.

Ефективне господарювання, на що повинні бути націлені здійснювані в Україні реформи, зумовлює необхідність диференціації різноманітних прав власності і їх чіткого юридичного закріплення.

Виходячи з вищезазначеного взаємозв'язку і взаємозалежності форми власності і форми виробництва, проаналізовані сучасні світові тенденції економічного розвитку і їх вплив на модифікацію форм власності. Встановлено, що сучасний етап економічного розвитку характеризується посиленням тенденції усуспільнення виробництва, що знаходить вираз у формах просторової концентрації і прогресуючому домінуванні великих фірм у сфері НДДКР.

Посилення зазначеної тенденції зумовлює модифікацію форм власності. Це знаходить вираз в зменшенні долі акцій, що перебувають у володінні індивідуальних держателів, і, навпаки, - у збільшенні долі юридичних осіб, котрі пов'язані перехресним володінням акціями. Причому подолання домінування і диктату індивідуальних власників акцій помітно впливає на підвищення ефективності функціонування підприємств.

Встановлено, що прогресуюча динаміка всезагальної праці і перехід до інформаційного суспільства підриває приватну власність, яка заперечується суспільним користуванням результатами зазначеної праці. Якщо мати на увазі не ідеологічні обставини, а об'єктивний науково обгрунтований підхід до приватизації підприємств державної власності, то, як показано в розділі, реформування відносин власності шляхом приватизації в Україні зумовлене, по великому рахунку, порушенням міри націоналізації в попередній радянський період розвитку. А проголошена на початку приватизації ідея створити мільйони власників через сертифікатну приватизацію і подальший обмін приватизаційних сертифікатів на акції підприємств, що приватизуються, не може бути визнана достатньо обгрунтованою, бо власники акцій мають не право власності на майно підприємства, а право вимоги на дивіденд.

У розділі ІІ “Ефективність різноманітних форм власності” досліджено взаємозв'язок ринкових відносин з формами власності, основні цілі приватизації в Україні, а також ефективність різноманітних форм власності.

Проведений аналіз показав, що основні цільові установки здійснюваної в Україні приватизації не можна визнати достатньо обгрунтованими. По-перше, як показано в роботі, не існує необхідного зв'язку між ринком і приватною формою власності, а тому немає необхідності в тотальній приватизації. По-друге, оскільки пріоритетною метою економічних реформ в Україні повинна бути структурна перебудова народного господарства, приватизація не тільки суттєво не наближує її здійснення, а навпаки ускладнює. По-третє, наповнення державного бюджету через продаж об'єктів державної власності досить проблематичне через техніко-технологічний стан підприємств, що приватизуються і несприятливий інвестиційний клімат в Україні.

В дисертаційному дослідженні показано, що економічно значущими можна вважати такі цілі реформування відносин власності: гармонізація форм власності і виробництва; зростання обсягів і ефективності виробництва; посилення мотивації праці; розкріпачення підприємницької ініціативи та залучення іноземних інвестицій (див. рис. 1).

В розділі доведено, що потенціал ефективності підприємств державної власності далеко не вичерпаний, а їх невисока ефективність зумовлена не державною формою власності, а недосконалістю інституційно-правової системи і тому підвищується шляхом оптимізації цієї системи, зокрема корекції правового режиму функціонування державних підприємств.

Підвищення ефективності функціонування державних підприємств можливе через їх корпоратизацію з частковим продажем акцій недержавним фірмам, а також фізичним особам. Це буде сприяти зміцненню господарських зв'язків між ними і, в кінцевому підсумку, усуспільненню виробництва.

Показано, що формування ефективної системи відносин держава - державне підприємство може бути досягнуто шляхом диференціації прав власності, причому державне підприємство повинно отримати права володіння, користування, управління, на частку доходу та продажу виробленої продукції. Йому навіть можна делегувати право продажу засобів виробництва, а держава, як власник вартості засобів виробництва підприємства, зберігаючи за собою решту прав, повинна контролювати рух балансу підприємства.

В умовах пріоритетності здійснення структурної перебудови народного господарства, як доведено в розділі, форма відкритого акціонерного товариства, на яку орієнтуються підприємства, що приватизуються, не є найбільш ефективною. Необхідно подолати орієнтацію в процесі приватизації на чисто відкриті акціонерні товариства, яка з урахуванням усього комплексу реформ не уявляється достатньо обгрунтованою, бо, по-перше, містить в собі можливість диктату крупних акціонерів, зацікавлених в привласненні максимального термінового прибутку, що може гальмувати здійснення перспективних довгострокових програм структурної перебудови народного господарства України. По-друге, навряд чи можуть бути високоефективними підприємства, в яких робітники усвідомлюють, що частину результатів їх праці привласнюють сторонні акціонери. Тому в процесі приватизації слід орієнтуватись на акціонерні товариства закрито-відкритого типу як більш перспективну форму господарювання.

Значний потенціал ефективності має кооперативна форма власності, яка в синтезі з акціонерною формою господарювання може в деяких галузях народного господарства, зокрема в сільському господарстві, демонструвати високий рівень виробництва і бути оптимальною для них. Розкріпачити ж підприємницьку ініціативу можна і в умовах державної власності. Так, наприклад, менеджери державних підприємств ФРН почувають себе більш розкріпачено, ніж під жорстким диктатом приватних акціонерів. Тому проблема полягає в реформуванні інституційно-правових засад функціонування державних підприємств, а державна власність сама по собі не може бути гальмом ефективного господарювання.

Окрім того, в дисертації показано, що обсяг державної власності зростає на тих етапах, коли держава здійснює структурну перебудову народного господарства, його реконструкцію, модернізацію та інтеграцію у світове господарство. Тому за межі приватизації необхідно винести, окрім визначених законодавством, великі господарські об'єкти, які можуть бути каталізаторами зазначених процесів, а також підприємства, що потребують попередньої санації.

У розділі ІІІ “Форми приватизації” на основі попереднього аналізу розглянуті необхідні умови ефективної приватизації і обгрунтовані найбільш перспективні для України форми.

Серед форм приватизації об'єктів державної власності найбільш перспективною для великих і середніх підприємств з урахуванням зарубіжного досвіду і українських умов є “народне підприємство” закрито-відкритого типу (рис. 2).

Відзначається, що дефіцит багатьох необхідних умов приватизації і необхідність реалізації об'єктивної тенденції усуспільнення виробництва, зумовлюють необхідність обмеження або й повного припинення продажу акцій підприємств, що приватизуються за символічним курсом, і шляхом їх обміну з підприємствами-суміжниками (перехресне володіння акціями) зміцнювати господарські зв'язки з ними.

В дисертації обгрунтована необхідність корекції пріоритетів у визначенні способів і форм приватизації. Найвищу економічну ефективність генерують конкурентні способи приватизації шляхом оренди з викупом.

Домінуючою формою приватизації повинно бути закрито-відкрите акціонерне товариство, в якому контрольним пакетом акцій володіє трудовий колектив. Однак вартість викупленого у держави майна доцільно умовно розподілити серед працівників підприємства з урахуванням заробітної плати, стажу роботи і кваліфікації й видати кожному робітникові титул еквівалента його частки в формі акцій, облігацій або спецкнижки.

Визначення стартової трудової акції і подальший рух зміни її вартості в роботі грунтується на математичних моделях В.М.Положія і Л.П.Чижова, в яких стартова трудова акція розраховується за формулою:

,

Де Атс - стартова трудова акція окремого працівника підприємства, яке підлягає приватизації, грн.;

Кт - коефіцієнт (частка) фонду трудових акцій в загальній вартості підприємства;

Цбп - ціна підприємства, що включає в себе балансову вартість основних засобів та вартість обігових фондів, грн.;

Ос - фонд оплати праці підприємства за останні 10 років, грн.;

Оз - фактичний заробіток окремого працівника, протягом останніх 10 років, грн.

А подальший рух вартості акції визначається за такою моделлю:

,

де Ат - фактична трудова акція, що розраховується в кінці кожного року, грн;

Атс - стартова (за попередній рік) трудова акція, грн.;

Кт - коефіцієнт (частка) фонду трудових акцій в загальній вартості підприємства;

Пц - збільшення ціни підприємства (приріст основних і обігових фондів) за рік, що минув, грн.;

Вц - зменшення ціни підприємства (амортизація основних засобів, вибуття обігових фондів та інших засобів, що не поновлюються) за рік, що минув, грн.;

Опр - загальний фонд заробітної плати підприємства за рік, що минув, грн.;

Оср - заробітна плата в розрахунку на одного середньорічного працівника за рік, що минув, грн.;

Ор - фактична заробітна плата працівника підприємства за рік, що минув, грн.

Ці моделі, на наш погляд, зрозумілі для кожного працівника не нижче середньої кваліфікації і можуть бути реалізовані в будь-якому акціонерному товаристві, однак, щоб запобігти реанімації так званого групового егоїзму трудових колективів і "проїдання" ними новоствореної вартості, що лякає багатьох опонентів зазначеної форми приватизації (і підприємства взагалі), як запропоновано в дисертації, необхідно організувати випуск внутрішніх акцій на фонд нагромадження і гарантувати шляхом закріплення в статуті підприємства можливість отримання своєї частки у цьому фонді кожним працівником при звільненні.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано нове вирішення наукової задачі, що виявляється у визначенні необхідності, сутності і особливостях реформування відносин власності в Україні.

Основні висновки, результати та рекомендації дослідження полягають у наступному:

1. Сучасні соціально-економічні процеси, які проходять у нашому суспільстві, потребують переосмислення деяких “постулатів” суспільствознавства. Як доведено в дисертації, відносини власності, на відміну від домінуючих у вітчизняній літературі уявлень, не тільки не є ядром, основою виробничих відносин, але й взагалі не можуть бути віднесеними до останніх, бо вони являють собою юридичні, надбудовні відносини. Однак це не означає, що здійснювана в Україні приватизація позбавлена сенсу.

2. Її економічне значення, по великому рахунку, полягає у тому, щоб через гармонізацію форм власності і виробництва зняти протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами.

3. Показано, що спосіб виробництва детермінує відносини власності, а не навпаки, як інколи стверджують деякі автори.

4. Такий підхід дозволив констатувати, що економічне значення приватизації може полягати в тому, що державні підприємства трансформуються у власність тих, хто на них працює. Заперечення ж опонентів позбавлені наукових засад і , як показує досвід ефективного функціонування деяких підприємств (система кооперативів Мондрагона в Іспанії), спростовуються практикою.

5. Показано, що сучасна вітчизняна приватизація повторює ті самі помилки, які були допущені в процесі націоналізації у 1918 році, але з протилежним знаком. Високоусуспільнені підприємства, які мають загальнодержавне значення і можуть ефективно функціонувати лише як об'єкти державної власності, перетворюються в акціонерні, колективні, а то й приватні підприємства.

6. В роботі встановлено, що потенціал ефективності державних підприємств далеко не вичерпаний, а їх ефективність може бути значно підвищена шляхом диференціації прав власності і господарювання, а також організацією сучасного менеджменту. Причому необхідно подолати стереотип, згідно з яким ефективним господарем може бути лише власник засобів виробництва. Як свідчить практика, для ефективного господарювання зовсім не обов'язково мати право власності на засоби виробництва, а достатньо мати права розпорядження ними, продажу виробленої продукції і привласнення частки прибутку.

7. Доведено, що ринок і приватна власність на засоби виробництва не знаходяться в необхідному зв'язку. В ринковій економіці можуть ефективно функціонувати і державні підприємства. Окрім того, з урахуванням пріоритетності структурної перебудови народного господарства України, існування великого державного сектору економіки створює більш сприятливі умови для її здійснення. Тому необхідно більш виважено підходити до приватизації державних підприємств.

8. В роботі обгрунтована доцільність приватизації нерентабельних підприємств лише після санації, а також необхідність залишити за межами приватизації великі підприємства, які можуть бути локомотивами структурної перебудови народного господарства і його інтеграції у світове господарство.

9. Виходячи з аналізу форм приватизації, доведено, що найбільш перспективною формою для українських умов є закрито-відкрите акціонерне товариство, в якому контрольний пакет акцій належить трудовому колективу. Підвищення ефективності таких підприємств може бути досягнуто шляхом випуску внутрішніх акцій на фонд нагромадження, що дозволить блокувати так званий груповий егоїзм працівників.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гринчук В. Г. Приватизация и структурная перестройка промышленности //Формування ринкових відносин та проблеми їх відображення в курсах економічних дисциплін. Частина 1. Колектив авторів /Під керерівництвом д.е.н., проф., акад. В. П. Бородатого.- Одеса: ІРЕНТ, 1997.- С. 177-181.- 0.3 д.а.

2. Гринчук В. Г. Деякі аспекти аналізу відносин власності //Аграрний вісник Причорномор'я. Світоглядні та методологічні проблеми удосконалення навчально-виховного процесу. -1998 - N 3. -C. 84-88.- 0,3д.а.

3. Гринчук В.Г. Деякі апекти реформування аграрного сектору економіки України // Аграрний вісник Причорномор'я Економічні науки - 1999 -N 2. С. -37-39.- 0.2 д.а.

4. Гринчук В. Г., Чернишов В. Г., Окара Д. В. Що може будувати Україна? // Там же. С.89-93.- 0.2 д.а.

Беспосередньо дисертантом розроблені питання теорії та методології.

5. Гринчук В. Г., Рибчук П.І. Розробка концептуальних засад теорії власності в вітчизняному суспільствознавстві // Там же. С.104-109.- 0.3 д.а.

Безпосередньо дисертантом висвітлені питання теорії та методології.

6. Гринчук В.Г., Окара Д.В. Некоторые аспекты анализа социального рыночного хозяйства // Матеріали V Міжнародної науково-методичної конференції ”Удосконалення підготовки фахівців” Одеська державна академія будівництва та архітектури Видавництво “Місто майстрів”. - Одеса 2000. - С. 162-163.- 0,1 д.а.

Безпосередньо дисертантом розроблені теоретичні засади аналізу.

7. Гринчук В.Г., Чернышов В.Г. Американские и/или японские акционерные общества: выбор Украины // Там же. -С. 164-165.- 0,1 д.а.

Безпосередньо дисертантом висвітлені теоретико-методологічні питання.

8. Гринчук В.Г., Чернышов В.Г. Динамика современной трансформации форм собственности: уроки для Украины // Матеріали VI Міжнародної науково-методичної конференції ”Удосконалення підготовки фахівців” Одеська державна академія будівництва та архітектури Видавництво “Місто майстрів”. - Одеса 2001.- С.167-170.- 0,1 д.а.

АНОТАЦІЇ

Гринчук В.Г. Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Одеський державний економічний університет, Одеса, 2001.

Дисертацію присвячено проблемам реформування відносин власності в конкретно-історичних умовах ринкової трансформації України. В роботі обґрунтована необхідність гармонізації форм власності і виробництва в процесі приватизації державних підприємств, яка знаходить практичне здійснення в господарському житті найбільш розвинених країн світу. Доведено, що не існує необхідного зв'язку між ринком і приватною власністю на засоби виробництва. Встановлено, що потенціал ефективності державних підприємств далеко не вичерпаний, а їх ефективність може бути підвищена шляхом диференціації прав власності і господарювання та оптимізації інституційно-правової системи. Запропонована пріоритетна для українських умов форма приватизації - закрито-відкрите акціонерне товариство - і організація випуску в них внутрішніх акцій на фонд нагромадження як важіль підвищення рівня нагромадження капіталу.

Ключові слова: власність, приватизація, змістовна економічна форма, юридична форма вираження, гармонізація форм власності і виробництва, корпоратизація, перехресне володіння акціями, закрито-відкрите акціонерне товариство, внутрішні акції на фонд нагромадження.

Гринчук В. Г. Экономические проблемы реформирования отношений собственности в Украине в свете зарубежного опыта.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Одесский государственный экономический университет, Одесса, 2001.

Диссертация посвящена проблемам реформирования отношений собственности в конкретно-исторических условиях рыночной трансформации Украины.

В первом разделе диссертации разработаны теоретико-методологические основы реформирования отношений собственности, в частности, определено их место в системе общественных отношений; уточнены экономическое содержание и юридическая форма выражения; раскрыто влияние юридической формы собственности на развитие общественного производства; обоснована необходимость гармонизации форм собственности и производства в процессе приватизации государственных предприятий Украины, которая находит практическое осуществление в хозяйственной жизни наиболее развитых стран мира. Показано, что квинтэссенцией современной собственности является ее стоимостной, а не натурально-вещественный аспект. Поэтому приоритетное значение имеет право на прибыль, а не право собственности на средства производства. Установлено, что эффективное хозяйствование обуславливает необходимость дифференциации различных прав собственности и их четкого юридического закрепления.

Во втором разделе осуществлен анализ эффективности основных форм собственности, предложены меры повышения эффективности государственных предприятий, определены границы приватизации государственных предприятий применительно к специфическим условиям Украины.

Установлено, что потенциал эффективности предприятий государственной собственности далеко не исчерпан, а их невысокая эффективность обусловлена не государственной формой собственности, а несовершенством институционально-правовой системы и поэтому повышается путем ее оптимизации, в частности, изменением правового режима функционирования государственных предприятий.

Обосновано, что в условиях приоритетности осуществления реконструкции, модернизации и структурной перестройки народного хозяйства открытая форма акционерного общества не является достаточно эффективной. Доказано, что эта форма хозяйствования создает возможность отвлечения капиталов из отраслей, обеспечивающих скорейшую реализацию этих остроактуальных процессов вследствие диктата индивидуальных держателей акций, которые заинтересованы не столько в осуществлении стратегических проектов, сколько в максимальных быстродостижимых прибылях.

Показано, что значительным потенциалом эффективности обладает кооперативная форма собственности, которая, будучи синтезированной с акционерной формой хозяйствования, может демонстрировать в некоторых отраслях народного хозяйства, в частности в сельском хозяйстве, современный уровень производства и являться оптимальной для них.

В заключительном разделе работы проанализированы необходимые условия, способы и формы приватизации государственных предприятий и предложены рекомендации относительно оптимизации приватизационного процесса в Украине.

На основе осуществленных исследований обоснована необходимость активизации перекрестного владения акциями путем их обмена с предприятиями-смежниками.

Установлена приоритетная для украинских условий форма приватизации крупных государственных предприятий - закрыто-открытое акционерное общество, в котором контрольный пакет акций необходимо сохранить за трудовым коллективом, а остальные акции распределить по предложенной схеме.

С целью повышения заинтересованности трудового коллектива в увеличении уровня накопления капитала обоснована необходимость раздела стоимости выкупленного у государства имущества между работниками предприятия и выдачи каждому работнику эквивалента его доли в форме акций, облигаций или спецкнижки. Предложены рекомендации относительно организации выпуска внутренних акций на фонд накопления.

В результате проведенного анализа нормативной базы, регламентирующей процесс приватизации государственных предприятий в Украине, аргументируются меры относительно ее коррекции. Выводы и рекомендации, полученные в результате исследования, находят практическое применение в хозяйственной жизни экономически передовых предприятий Украины (Мариупольский металлургический комбинат им. Ильича) и используются в учебном процессе Одесского государственного сельскохозяйственного института.

Ключевые слова: собственность, приватизация, содержательная экономическая форма, юридическая форма выражения, гармонизация форм собственности и производства, корпоратизация, перекрестное владение акциями, закрыто-открытое акционерное общество, внутренние акции на фонд накопления.

V. H. Hrynchuk. Economic problems of reforming the property relations in Ukraine in the light of the foreign experience.- Manuscript.

Thesis for an economics candidate degree by speciality 08.01.01 - economics theory. - Odessa State Economics University, Odessa, 2001.

The thesis is devoted to the problems of reforming the property relations in the concrete historical conditions of market transforming in Ukraine. In the work the necessity of harmonisation of ownership forms is proved and also the necessity of manufacturing during the state enterprises privatisation which finds practical realisation in economic life of the most developed countries of the word. It is proved that there is no necessary connection between private property and market relations. It is established that the potential of the state enterprises efficiency has not been exhausted and their efficiency can be increased by differentiation of the property rights, managing and optimisation of the institutional legal system. It is offered: an appropriate form of privatisation for the Ukraine conditions - a closed or an open joint-stock company, organisation of releasing in these companies the internal shares for an accumulation fund as the lever of increasing the level of the capital accumulation.

Key words: property, privatisation, a substation economic form, a legal form of expressing, harmonisation of ownership forms and manufacturing, corporatization, the shares cross possessing, a closed or an open joint-stock company, the internal shares for an accumulation fund.

Размещено на Allbest.ru

...