Експортна стратегія України за умов глобалізації світового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 338.2 (477)

Експортна стратегія України за умов глобалізації світового ринку

Спеціальність 08.02.03 - Організація управління, планування і регулювання економіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дерев'янко Олег Валерійович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “7” травня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д.26.001.02 з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань Вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 02017, м Київ, вул. Володимирська, 58 к. 10.

Автореферат розіслано 23 березня 2001 року

Вчений секретар спеціалізованої Мазуренко В.П.

експорт національний уряд

АНОТАЦІЯ

Дерев'янко Олег Валерійович “Експортна стратегія України за умов глобалізації світового ринку”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економіки. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню теорії і практики економічної політики, спрямованої на просування національного експорту на світовому ринку. Ядром роботи виступає визначення в результаті аналізу наукових основ розробки експортної стратегії країни та міжнародної практики втілення таких стратегій комплексу можливих заходів уряду щодо здійснення економічної політики, які безпосередньо чи опосередковано впливають на експорт.

У дисертації зроблено комплексний аналіз методів та стратегій розвитку експорту за умов глобалізації, проаналізовано сучасні концепції визначення національної конкурентоспроможності та розроблена стратегія їх використання на перспективу, визначено спільні та відмінні тенденції в експортних доктринах різних груп держав у світових потоках товарів та послуг, акцентовано увагу на питаннях, що пов'язані з міжнародним взаємним визнанням якості, запропонована авторська методологія розробки та оцінки ефективності державних експортних програм.

Ключові слова: експорт, просування експорту, міжнародна конкурентоспроможність, стратегія, конкуренція, економічна політика, фактор розвитку, експортний потенціал, світовий ринок, інтеграція, глобалізація, методологія, ефективність, програма просування експорту, Україна.

АННОТАЦИЯ

Деревянко Олег Валериевич “Экспортная стратегия Украины в условиях глобализации мирового рынка”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - организация управления, планирования и регулирования экономики. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссерация посвящена исследованию теории и практики экономической политики, направленной на продвижение национального экспорта на мировом рынке. Характерной чертой мировой экономики является постоянное изменение конъюнктуры, поэтому проблема разработки и осуществления экспортной стратегии на мировом рынке в условиях его глобализации, задача увеличения или, по крайней мере, сохранения доли в мировой торговле, является актуальной для любой страны, и исключительно актуальной в настоящий момент для Украины. Ядром работы выступает определение в результате анализа научных основ разработки экспортной стратегии страны и международной практики осуществления таких стратегий возможных мероприятий правительства по осуществлению экономической политики, которые непосредственно или косвенно влияют на экспорт.

В диссертации произведен комплексный анализ методов и стратегий развития экспорта в условиях глобализации и разработана стратегия их использования на перспективу, определены общие и различные тенденци в экспортных доктринах разных групп стран в мировых потоках товаров и услуг, акцентироавно внимание на вопросах, связанных с международным взаимным признанием качества, предложена авторская методология разработки и оценки эффектиности государственных экспортных программ.

В работе теоретически обосновано и практически доказано, что роль государства с точки зрения эффективной экспортной стратегии заключается, в первую очередь, в стимулировании отечественного производителя к самостоятельному развитию и усовершенствованию конкурентных преимуществ. Прямая государственная финансовая помощь экспортерам и другие протекционистские мероприятия могут использоваться только в исключительных случаях и должны иметь временный характер.

Автор анализирует теории международной торговли с точки зрения формирования конкурентных преимуществ в условиях переходной экономики на современном этапе глобализации мирового рынка. В работе раскрывается суть и причины возникновения препятствий для развития национального экспорта, определяются особенности влияния рыночных и не рыночных факторов на експортные операции.

Большое внимание в данном диссертационном исследовании уделяется анализу уровня развития институциональных факторов формирования и реализации экспортного потенциала Украины на современном этапе. Определяются основные факторы формирования конкурентных преимуществ, такие как капитал, наука и технология, информация, инфраструктура, рабочая сила и система управления качеством и предлагается стратегия их усовершенствования.

На основе обобщения зарубежного опыта формирования благоприятных законодательных и фискальных условий для интенсивного использования экспортного потенциала автор обосновывает приоритеты экономической политики правительства Украины, направленной на развитие национального экспорта.

Одной их главных ценностей данной диссертационной работы является авторская методология разработки и оценки государственных экспортных программ. В работе определены и систематизированы пять главных критериев оценки государственных программ стимулирования развития экспортной деятельности, а именно: критерий усилий, критерий выполнения, адекватность критерия выполнения количеству потребностей в группе, на которую нацелена программа, критерий эффективности и критерий процесса; кроме того определены правила постановки целей программы, которые должны быть четкими, специфическими и измеряемыми; предложен авторский порядок измерения воздействия программы, которое должно происходить исключительно в следующей последовательности: предпосылки программы > действие программы > случаи программы > воздействие программы; построена модель в виде формулы для расчетов целесообразности внедрения определенной программы стимулирования экспортной деятельности украинских предприятий.

В целом экспортная стратегия заключается, в первую очередь, в содействии созданию долгосрочных конкурентных преимуществ и стабильном расширении, а также качественном улучшении на основе этих преимуществ позиций страны на мировом рынке.

Последствия проведения в Украине экономической политики с нарушением принципов свободного экономического порядка и концепции конкурентной стратегии, без четкой программы развития экспортного сектора экономики: “утечка умов”, низкий уровень развития большинства факторов (капитала, инфраструктуры, информации, системы управления качеством). Поэтому разработка концепции и программы реализации экспортного потенциала, исходя из принципов и опыта, освещенных в данной работе, имеет чрезвычайно большое значение для Украины. При ее отсутствии невозможно обеспечить полноценную и равноправную интеграцию Украины в мировое хозяйство, эффективную реализацию ее большого экспортного потенциала.

Ключевые слова: экспорт, продвижение экспорта, международная конкурентоспособность, стратегия, конкуренция, экономическая политика, фактор развития, экспортный потенциал, мировой ринок, интеграция, глобализация, методология, эффективность, программа продвижения экспорта, Украина.

THE SUMMARY

Derevyanko Oleg Valeriyovych, Export strategy of Ukraine in terms of globalisation of the world market. Manuscript.

Dissertation to obtain the degree of the Candidate of economic science, specialization 08.02.03 - organization of management, planning and regulation of the economy.- Institute of International Relations of the Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2001.

The dissertation is dedicated to the analysis of theory and practice of economic policy that is aimed to promote national export on the world market. The core of the work is the analysis of scientific background of export strategy development as well as analysis and study of international practice of imlementation of export strategies and on this basis determination of government activities complex of economic policy instruments that directly or indirectly inflluence export.

There is deep analysis of methods and strategies of export promotion in terms of globalization of world economy. The Author analyzes modern concepts of international copetitiveness and recommends startegy of their implementation in the future. The paper points on common and different trends of export promotion doctrines between different groups of countries actively participating in international commodity and services trade. The Author investigates new problem of international quality recognision whis is one of the main factors of today's success on the world market and recommends new own methodology to the evaluation of government export promotion programs.

Key words: export, export promotion, international competitivness, strategy, competition, economic policy, development factor, export potential, world market, integration, globalization, methodology, efficiency, export promotion program, Ukraine.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Темпи зростання обсягів світової торгівлі та велика питома вага надходжень від експорту у ВНП Укарїни (як і в багатьох розвинених країнах) дозволяють говорити про зовнішню торгівлю взагалі та про експорт, зокрема як про один із головних чинників, від яких залежить зростання економіки країни та рівень економічного розвитку в цілому.

Проблематика розвитку експортного потенціалу, а також ефективного його використання є особливо актуальною для країн з перехідними економіками, де відсутні усталені механізми його формування, не вироблені дієві системи захисту, гарантій і страхування експортних операцій, не визначені та майже не використовуються методи недержавної інситуціональної та інформаційної підтримки експорту, розробки, реалізації та оцінки ефективності програм розвитку експортної діяльності.

Постійне загострення конкурентної боротьби на світових ринках вимагає ретельної уваги з боку держави до сектора економіки, зорієнтованого на експорт, та швидкої реакції на зміни у кон`юнктурі на світових ринках й гнучкої економічної політики щодо забезпечення ефективності ескпорту. Ці проблеми набувають найбільшої гостроти для країн з перехідною економікою і, насамперед, для країн колишнього СРСР, в яких внутрішній попит залишається досить низьким. І якщо для розвинених країн експортна стратегія - це, головним чином, кон`юнктурна політика, то для країн з кризовою економікою - це й проблеми законодавчої бази, і проблеми структурної політики, а також багато інших проблем, що харктерні для країн, економіка яких знаходиться у кризововму або перехідному стані. Крім того, для світової економіки характерне постійне змінення кон`юнктури, тому завдання розробки та впровадження стратегії підтримки власного експорту на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги в світовій торгівлі є завжди актуальним для будь-якої країни світу, і конче актуальним є зараз для України.

Методи стимулювання експорту та кількісні результати їх застосування на практиці, види економічної політики, які безпосередньо або опосередковано впливають на експорт, причини й наслідки розвитку зовнішньої торгівлі та її вплив на національні господарства добре проаналізовані у багатьох працях головним чином західних економістів, присвячених економічній політиці взагалі та її окремим видам, та в монографіях і підручниках з макроекономіки. Це і праці загальнотеоретичного характеру, такі як “Принципи економічної політики” та “Основи національної економіки” В. Ойкена; дослідження по окремих країнах, (багато досліджень з цього приводу проводяться під егідою міжнародних організацій, таких як Світовий Банк, ОЕСР або СОТ ), роботи західних косультативних груп при Уряді України та численні статті. Однак в першу чергу слід відзначити дві фундаментальні роботи щодо сучасної теорії і практики зовнішньої торгівлі та міжнародної конкурентоспроможності - “Міжнародна конкуренція. Конкурентні переваги країн” Майкла Портера та “Географія і торгівля” Пола Кругмана, а також інші роботи цих економістів.

Останнім часом посилюється увага до проблеми розширення експорту і з боку економістів колишнього СРСР, зокрема в Росії. Виділити можна роботи А.Бузгаліна, А. Киреєва, Є. Кочетова та М. Шмельова. Багато уваги теорії і практиці економічної політики приділяє російский економіст Бункіна М.К.

Важливу роль у теоретичному осмисленні головних факторів та процесів, що впливають на формування національного експортного потенціалу та його конкурентоспроможності, а також теорії і практики державного управління і регулювання національної економіки та міжнародної торгівлі відіграють також дослідження вітчизняних економістів. Слід відзначити, насамперед, роботи Андрійчука В.Г., Бесєдіна В.Ф, Будкіна В.С., Бураковського І.В., Гальчинського А.С., Губського Б.В., Кістерського Л.Л., Кредісова А.І., Лукінова І.І., Лук'яненка Д.Г. , Новицького В.Є., Пахомова Ю.М., Плотнікова О.В., Поручника А.М., Рогача О.І. , Румянцева А.П., Сіденка В.Р., Соколенка С.І., Степаненка В.А., Федосова В.М., Філіпенка А.С., Шниркова О.І., Чухна А.А. та інших.

Однак і досі бракує комплексних досліджень з конкретними рекомендаціями щодо заходів економічної політики та методології їх використання з метою якісного розширення та інтенсифікації експортної діяльності, покращення позицій національного експорту на світовому ринку.

Доцільність подальшого дослідження викликана також проблемою, що пов'язана з гострою необхідністю розробки та реалізації комплексної стратегії формування та використання експортного потенціалу України (що й досі відсутня), яка обумовлює об'єктивну необхідність вироблення теоретичних та методологічних засад активної державної економічної політики, покликаної використати як кількісні, так і якісні чинники економічного розвитку країни. Дослідження такого характеру в Україні досі не проводились.

Таким чином, вищезазначені обставини зумовлюють актуальність і своєчасність розробки теми дисертаціного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження тісно пов'язане з науково-дослідними роботами, що проводяться в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин згідно з бюджетною темою № 97133 “Зовнішньоекономічна діяльність в умовах соціального ринкового господарства”, яка є складовою частиною комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”.

Метою даної роботи є визначення в результаті аналізу наукових основ вироблення експортної стратегії країни та міжнародної практики втілення таких стратегій за умов глобалізації світового ринку комплексу можливих заходів уряду щодо здійснення економічної політики, які безпосередньо чи опосередковано впливають на експорт. Для України ключовими заходами повинні стати ті, які б сприяли не просто кількісному розширенню експорту в найкоротші терміни, а, насамперед, забезпечили якісне покращення позицій України на світовому ринку.

Реалізація поставленої мети дозволить уточнити: 1) теоретичні засади вироблення стратегічної концепції просування експорту на світовий ринок, і на їх основі передбачити комплекс теоретично обгрунтованих (та емпірічно доведених досвідом інших країн) довгострокових заходів економічної політики; 2) методологію оцінки результатів впровадження такої стратегії та розробки механізмів її корекції, виходячи з притаманних сучасному світовому господарству тенденцій постійних та швидких змін світової кон'юнктури, що обумовлені швидким розвитком НТП, глобалізацією, появою та розвитком нових ринків тощо.

В основу дослідження покладено наукове посилання про доцільність обгрунтування пріорітетних напрямів розвитку економіки при формуванні та реалізації на світовому ринку національного експортного потенціалу і впровадження дієвої системи управління ним. Для досягнення зазначеної мети в дисертаційній роботі поставлені та вирішені такі завдання:

поглибити теорію міжнародної торгівлі в галузі формування конкурентних переваг в умовах перехідної економіки на сучасному етапі глобалізації світового ринку;

розкрити сутність і причини виникнення перешкод для розвитку національного експорту;

дослідити сучасні теорії та практику економічної політики, спрямованої на якісний розвиток експортної діяльності;

визначити особливості дії ринкових та неринкових чинників на експортні операції;

провести аналіз рівня розвитку інституційних чинників формування та реалізації експортного потенціалу України на сучасному етапі;

обгрунтовати пріоритети економічної політики уряду України щодо розвитку національного експорту;

узагальнити зарубіжний досвід формування сприятливих законодавчих та фіскальних умов для інтенсивного використання експортного потенціалу України;

дати практичні рекомендації щодо методології розробки, здійснення та оцінки державних програм просування експорту.

Об'єктом дослідження є експортна сфера національної економіки та світовий ринок, в яких функціонують вітчизняні підприємства, підприємства ринкової інфраструктури та державні структури, діяльність яких пов'язана з регулюванням експортних операцій.

Предметом дослідження є економічні відносини щодо експортно-імпортних операцій, що виникають між іноземними та вітчизняними суб'єктами господарювання у процесі господарськиї діяльності, а також державні експортні стратегії розвинених країн, країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Методи дослідження. Дослідження базується на критичному осмисленні та синтезі концепцій і положень найбільш визнаних шкіл сучасної економічної науки стосовно міжнародної торгівлі та, зокрема, експортної діяльності. Методологічну основу дослідження складають діалектичні методи наукового пізнання і системне загальнотеоретичне осмислення умов і особливостей економічної політики; базові положення економічної теорії; праці вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл, відомих вчених у галузі теорії та практики міжнародної торгівлі.

В процесі дисертаційного дослідження використовувалися також методи: економіко-статистичний; порівняльно-економічний, економіко-математичний, а також методи експертих оцінок, графоаналітичні методи. Крім того, в роботі автором широко використовуються методологічні принципи порівняльного та історичного аналізу (особливо в другому розділі при дослідженні історичного розвитку економічної політики щодо стимулювання експорту по різних групах країн і в першому розділі при дослідженні та порівнянні поглядів різних економічних теорій на формування міжнародної конкурентоспроможності), еволюційного економічного розвитку та біхейвіоризму.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у виявленні та комплексному аналізі методології та основних заходів економічної політики, спрямованої на просування експорту України на світовий ринок, та закономірностей її впливу на процес формування та використання експортного потенціалу з метою забезпечення якісного поліпшення конкурентоспроможності національного експорту на світовому ринку. В процесі наукового дослідження було сформульовано та обгрунтовано положення, які конкретизують наукову новизну роботи. Зокрема в роботі автором:

- зроблено комплексний аналіз методів та стратегій розвитку експорту за умов глобалізації, в результаті якого, зокрема, доведено, що роль держави в експортній стратегії полягає, насамперед, в стимулюванні вітчизняного виробника до самостійного постійного розвитку та вдосконалення конкурентних переваг. Пряма державна фінансова допомога експортерам та інші протекціоністські заходи можуть використовуватись лише як виняток;

- проаналізовано сучасні концепції визначення національної конкурентоспроможності та розроблена стратегія їх використання у перспективі. Зокрема виявлено, що основним показником конкурентоспроможності країни на світовому ринку є рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і, насамперед, - праці. Лише за такої умови розширення експорту країни спроможне підвищувати життєвий рівень. Теорія порівняльних переваг на основі факторів виробництва, теорія переваг за рахунок масштабу, теорія технологічного відриву, теорія життєвого циклу продукту - кожна з них пояснює лише одну складову успіху на світовому ринку, і тому взяті окремо вони не можуть служити визначенню експортної стратегії як всієї країни, так і окремої фірми. Також не можливе копіювання Україною будь-якої комплексної стратегії просування експорту інших країн, оскільки кожна національна економіка має власний, характерний лише для неї експортний потенціал та рівень розвитку факторів, що визначають конкурентоспроможність на світовому ринку. В Україні однією з найперспективніших є “нішова” стратегія.

визначені спільні та відмінні тенденції в експортних доктринах різних груп держав у світових потоках товарів та послуг за умов глобалізації світового ринку. Країни, які розвиваються, та країни з перехідною економікою просування експорту здійснюють виключно урядовими інституціями. В той час, як у розвинених країнах існує система розподілу зусиль уряду та приватного сектору, що приводить до відносно менших витрат. Досвід вироблення та реалізації експортної стратегії в розглянутих групах країн свідчить, що сучасні тенденції світового розвитку диктують необхідність зовнішньої цільової спрямованості будь-якої країни, навіть держав із великим внутрішнім ринком;

акцентовано увагу на питаннях, що пов'язані з міжнародним взаємним визнанням якості та характеристик товарів і послуг. Встановлено, що наявність сертифікату відповідності управління якістю на підприємстві міжнародним стандартам (зокрема ISO серії 9000) є одним із ключових факторів успіху експортної діяльності на сучасному етапі. Цей висновок підтверджується емпіричними доказами, наведеними в роботі, в якій також подаються практичні рекомендації щодо економічної політики, спрямованої на стимулювання підприємств до проведення сертифікації;

з використанням методологічного підходу, сутністю якого є дослідження динаміки зміни кількості експортерів, диференційованих за формою власності та кількістю працівників, в роботі проведений аналіз клімату експортної діяльності, в результаті якого виявлена тенденція до його погіршення навіть в роки кількісного зростання експорту, а також встановлено домінування серед експортерів великих підприємств державної або “прихованої” державної власності і доведено тезу про низьку конкурентоспроможність українських товарів і послуг як наслідку нечіткої та непрозорої системи стимулів розвитку експортних галузей, повільних темпів та непослідовності у проведенні економічних реформ, низької якості конкурентного середовища та недостатнього розвитку основних факторів;

запропонована авторська методологія розробки та оцінки ефективності державних експортних програм, сутністю якої є визначення та систематизація п'яти головних критеріїв оцінки програм, а саме: критерія зусиль, критерія виконання, адекватності критерія виконання кількості потреб у групі, на яку спрямована програма, критерія ефективності та критерія процесу; крім того, визначені правила встановлення цілей програми, які повинні бути чіткими, специфічними та вимірюваними; запропонований авторський порядок вимірювання впливу програми, яке повинне відбуватись лише в такій послідовності: передумови програми > дія програми > випадки програми > вплив програми; побудована модель у вигляді формули для розрахунку доцільності впровадження певної програми стимулювання експортної діяльності українських підприємств.

Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає у тому, що основні положення, які викладені автором у дисертації, доповнюють та розвивають стратегію економічного розвитку України, сприяють становленню нових принципів планування та регулювання експортної діяльності і доведені до рівня методичних розробок та прикладних рекомендацій. Вони можуть бути використані: по-перше, у процесі формування економічної політики України при обгрунтуванні пріоритетів та порядку державного інвестування та інтенсифікації експортної діяльності; по-друге, при розробці та здійсненні програм розвитку ринкової інфраструктури; по-третє, при впровадженні системи управління експортними операціями та спеціалізованих програм розвику експорту. Крім того, практичне значення мають результати проведеного аналізу, зокрема щодо визначення рівня ризикованості економічного середовища України, сучасних тенденцій та особливостей розвитку експортного потенціалу.

Практичну цінність мають такі науково-прикладні розробки: обгрунтування макро- та мікроекономічних чинників формування міжнародної конкурентоспроможності, теоретично обгрунтовані та емпірично доведені принципи та заходи економічної політики щодо розвитку національного експорту; методологія розробки та оцінки державних програм просування експорту, зокрема система критеріїв ефективності та порядок вимірювання впливу програми, рекомендації щодо доцільності використання певної програми з метою виходу на бажаний ринок певної країни.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення та висновки дисертації можуть знайти застосування при удосконаленні викладання нормативних курсів “Управління зовнішньоекономічною діяльністю”, “Теорія і практика міжнародної торгівлі” та ін., при підготовці навчальних і методичних посібників.

Особистий внесок здобувача. В наукових публікаціях, підготовлених у співавторстві дисертантом визначено фактори формування конкурентних переваг на світовому ринку, зроблено аналіз сучасної експортної діяльності України та запропоновані механізми її стимулювання та вдосконалення, що складає приблизно 70 % тексту.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри Управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тарса Шевченка. Результати роботи доповідались автором на численних українських та міжнародних конференціях та семінарах, зокрема на науково-теоретичних конференціях аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин, 15 квітня 1998 року, 20 квітня 1999 року та 13 квітня 2000 року, м. Київ; на міжнародній науковій конференції “Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)”, 19-20 листопада 1998 року, м. Київ; на першій Національній міжвузівській науково-практичній конференції до 165-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку”, 29 листопада 1999 року, м.Київ. Крім того, основні положення дисертації неодноразово виносилися на обговорення в Київському Маркетинговому Клубі, одним із засновників та членом Правління якого є автор даної дисертації.

Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення в 5 статтях, опублікованих у наукових виданнях України загальним обсягом 2,5 д.а.. Крім того, як результат участі в наукових ( в тому числі міжнародних) конференціях автором опубліковано 3 тези доповідей.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (182 найменування) та 9-ти додатків. Робота містить 169 сторінок друкованого тексту, в тому числі 3 таблиці, 4 рисунки та 6 формул.

2. ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета роботи та завдання, вирішення яких необхідне для досягнення мети, формулюються предмет, об'єкт та методи даного дисертаційного дослідження. Крім того, автор відзначає праці вітчизняних та західних економістів, які відіграли важливу роль в теоретичному осмисленні головних факторів та процесів, що впливають на формування національного експортного потенціалу та його конкурентоспроможності, а також теорії і практики державного управління і регулювання національної економіки та міжнародної торгівлі. Визначається наукова новизна результатів дослідження та їх практичне значення. Надає інформація про апробацію результатів дослідження, особистий внесок, структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі роботи під назвою “Теоретичні засади формування експортної стратегії” розглядаються теоретичні основи експортної стратегії, якими є: по-перше, вільний економічний порядок, що побудований на однотипному вільному підприємництві як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Лише в такому середовищі можливе новаторство у пошуках нових ринків та у пошуках ефективних методів та засобів дії на них.

По-друге, теорія соціального ринкового господарства. Вона служить інституційній політиці створення у країні конкурентного середовища. Лише за умови її послідовного проведення можуть бути сформовані національні конкурентні переваги.

По-третє, теорія конкурентної стратегії. Вона поєднує перші дві, концентруючи увагу на пошуках найважливіших для кожної країни способах виявлення та забезпечення дії чинників високої конкурентоспроможності і підтримання середовища, сприятливого для вільної реалізації фірмами своїх переваг на зовнішньому ринку.

Основним показником конкурентоспроможності країни на світовому ринку є рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і, насамперед, - праці. Лише за такої умови розширення експорту країни спроможне підвищувати життєвий рівень.

Теорія порівняльних переваг на основі факторів виробництва, теорія переваг за рахунок масштабу, теорія технологічного відриву, теорія життєвого циклу продукту - кожна пояснюють лише одну складову успіху на світовому ринку, і тому взяті окремо не можуть служити визначенню експортної стратегії як всієї країни, так і окремої фірми.

В цілому ж з теоретичної точки зору експортна стратегія за умов глобалізації - це стратегія підвищення конкурентоспроможності та забезпечення вільного економічного порядку, який дає можливість найефективніше реалізувати ці конкурентні переваги на світовому ринку.

Важливу роль для правильного розуміння та вироблення експортної стратегії відіграє теоретичний висновок, що роль держави в експортній стратегії полягає, насамперед, в стимулюванні вітчизняного виробника до самостійного постійного розвитку та вдосконалення конкурентних переваг. Пряма державна фінансова допомога експортерам та інші протекціоністські заходи можуть використовуватись лише як виняток.

Найпродуктивнішою, на наш погляд, стратегією розширення експорту є та, яка поєднує теорії конкурентних переваг національної економіки з мікроекономічною теорією. Особливістю такого поєднання є те, що в такому разі центр дослідження зміщується на “мезорівень” - на регіонально сконцентровану галузь.

Важливим є також той факт, що не зважаючи на глобалізацію конкуренції, значення кожної країни не зменшилось. Інтернаціоналізація та заходи по зниженню протекціонізму та інших бар`єрів на шляху вільної торгівлі, навпаки, посилили роль окремих країн. Відмінності в характері і культурі держав, умовах, які держава створює для вітчизняних фірм, не стають менш важливими в умовах інтернаціоналізації, а навпаки, - вони конче важливі для успіху країни на світовому ринку.

Поєднання концепції Портера та формальних моделей Кругмана дає для загальноекономічних питань, а також для питань стосовно економіки підприємства у зв'язку з міжнародною конкурентоспроможністю, нові взаємозв'язки обгрунтування. Інтеграція обох підходів є кроком до зменшення в цій сфері теоретичного дефіциту та вироблення на основі чіткого розуміння процесів створення та підтримання національної конкурентоспроможності теоретично обгрунтованої стратегії просування експорту Укаїни на світовий ринок.

У другому розділі, що має назву “Експортна діяльність за умов глобалізації світового ринку” розглянуті групи країн та їх досвід вироблення та реалізації експортної стратегії, який свідчить, що сучасні тенденції світового розвитку за умов глобалізації світового ринку диктують необхідність зовнішньої цільової спрямованості будь-якої країни.

Серед елементів політики зовнішньої орієнтаціі визначне місце посідає експортна стратегія, яка має на меті стимулювання розвитку експорту країни у довгостроковій перспективі. Це в свою чергу забезпечує певне місце країни у світовому поділі праці, що має своє відображення у світових ринках або певного їх відсотка які вона, а точніше її виробники, займають. Неможливість копіювання стратегій інших країн виходить з відмінних вихідних умов - таких як ресурсна забезпеченість країни та політичне оточення, які визначають потребу об'єднання приватних та урядових зусиль та інтересів у національній концепції просування експорту.

Експортна стратегія визначається пріорітетними напрямками розвитку економіки та обов`язково має бути узгодженою з потребами виробників для найефективнішої реалізації переваг, що розкривають запропоновані напрямки. Це, в свою чергу, потребує визначення проміжних цілей та засобів їх досягнення. Тобто набір зазначених інструментів має супроводжуватися їх виконавчою забезпеченністтю. На практиці ця політика реалізується через утворення мережі відповідних інститутів, визначення їх функцій та підпорядкованості.

Проведений у розділі огляд свідчить, що країни, які розвиваються, та країни з перехідною економікою, просування експорту здійснюють виключно урядовими агенціями. В той час як у розвинених країнах існує система розподілу зусиль уряду та приватного сектору, що приводить до відносно менших витрат.

Головним координаційним та керуючим суб`єктом у політиці розвитку експорту є уряд. Така роль уряду визначається завдяки його відповідальності за спрямованість економічних реформ, що в свою чергу диктується планом національного розвитку.

Україна також декларує політику, зорієнтовану на відкритість ринків та сприяння розвитку експорту.

Проте зараз все частіше лунають заклики щодо недоцільності експортної орієнтації, які грунтуються головним чином на неправильному, на наш погляд, розумінні сутності експорторозширюючого зростання.

Таблиця 1 Експорт України в 1994 - 1999 роках

Рік	Експорт у країни СНД в млн. дол. США (% у загальному експорті)	Експорт у країни, що не є членами СНД у млн. дол. США (% у загальному експорті)
1994	7 128 (51,8)	6 066 (48,2)
1995	7 743 (54,3)	6 501 (45,7)
1996	8 841 (57,0)	6 706 (43,0)
1997	6 841 (57,0)	8 577 (43,0)
1998	5 273 (39,5)	8 426 (61,5)
1999	4 092 (33,5)	8 371 (67,5)

Аналіз поточного стану експорту, політики та програми його розвитку в Україні дозволяє зробити такі висновки:

- в останні роки спостерігалась чітка тенденція скорочення обсягів експорту українських товарів на світовий ринок (Табл.1). Серед головних причин, які викликають цю тенденцію, потрібно назвати низьку конкурентоспроможність України та українських товарів, а також глобальне погіршення кон'юнктури. Вона є наслідком нечіткої та непрозорої системи стимулів розвитку експортних галузей. Повільні темпи та непослідовність у проведенні економічних реформ призводять до низької якості конкурентного середовища, до відсутності відповідної інфраструктури, незадовільного стану технологічного розвитку та малої долі інвестиційних товарів у імпорті та приватних інвестицій взагалі, до збільшення ступеня зношення існуючих виробничих потужностей, невизначеності майбутньої загальноекономічної політики уряду та до повільних темпів приватизації;

- відсутність належного ресурсного забезпечення країни, велике технологічне відставання від розвинених країн та низький рівень доходу робить дешеву робочу силу єдиним джерелом конкурентних переваг, що не є перспективним у довгостроковому плані;

- незадовільною є структура експорту з чітким домінуванням сировинних матеріалів та напівфабрикатів;

- незадовільною є структура ринків експорту України, що характеризується високою ступінню залежності від економічного стану та торгівельної політики уряду країн СНД, зокрема - Росії;

- існуюча програма розвитку експорту більше належить до необхідної частини реформи, ніж до достатньої, спроможної забезпечити успішне виконання політики просування експорту і обмежується фінансовою підтримкою окремих підприємств;

- необхідність подальших ринкових реформ обумовлюється потребою створення міцної рушійної сили, яка б їх спрямовувала і підтримувала нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили повинен відігравати зовнішній сектор економіки, належний розвиток якого можливий лише за умов існування чіткої стратегії, розробленої на основі грунтовного аналізу теорії та міжнародного практичного досвіду.

В третьому розділі, “Економічна політика просування експорту України”, теоретичні висновки першого розділу та емпіричні дослідження і підтвердження другого розділу знаходять своє логічне завершення у вигляді конкретних рекомендацій щодо економічної політики, спрямованої на просування національного експорту на світовму ринку за умов його глобалізації. Виділяються такі головні інструменти: зовнішньоторговельна політика, валютна політика та промислова політика.

Світові інтеграційні процеси зумовлюють участь у них та ставлять певні вимоги перед Україною. В поточний період часу Україна з п`яти найбільших торгово-економічних блоків Європи (Табл.2) є лише членом Асоціації Чорноморської Економічної Співпраці та асоційованим членом у економічному союзі країн членів СНД.

Членство у решті регіональних блоків, таких як ЄС, Європейська Асоціація вільної торгівлі та у Центральноєвропейському договорі про вільну торгівлю, як і у СОТ залишається перспективним і головним чином залежить від швидкості виконання поставлених перед Україною умов щодо корекції внутрішньої та зовнішньої політики уряду та відповідних змін у законодавчій базі.

Обмежена участь країни у регіональних блоках значно скорочує її експортні можливості внаслідок завищених тарифів та інших протекціоністських засобів, що використовуються країнами-торгівельними партнерами. Використання валютної політики з метою розвитку експорту відбувається через вплив існуючого режиму валютних курсів, дисконтної та девізної політики на створення сприятливих умов для просування національного експорту на світовий ринок.

Поточна валютна політика повинна проводитись виходячи з довгострокових цілей структурної валютної політики, яка в свою чергу повинна відповідати загальним принципам економічної політики держави, спрямованих на створення умов, що спонукали б підприємства до покращення власних конкурентних переваг.

Таблиця 2 Найбільші торгівельно-економічні блоки в Європі

Назва блоків Склад блоків
ЄС	Австрія, ФРН, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція, Великобританія
ЕАВТ	Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн
ЦЄДВТ	Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Словенія
Асоціація Чорноморської економічної співпраці	Україна, Росія, Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Туреччина
Економічний союз країн СНД	Країни колишнього СРСР, окрім Прибалтійських, України та Грузії -- асоційованих членів

Держава повинна створювати рівні умови для всіх суб'єктів валютного ринку, відмовитись від будь-яких пільг окремим підприємствам.

Певний відхід від ліберального напрямку у валютній політиці в бік адміністративного регулювання можливий лише в період загострення кризових явищ всередині країни та з метою запобігання впливові світових фінансових катаклізмів. Але такі заходи повинні мати лише тимчасовий характер та поступово лібералізовуватись до передкризового стану і далі відповідно до розвитку власної економічної системи і тенденцій та правил функціонування світових ринків.

Наявний досвід дає сьогодні широкий набір видів урядової політики відносно промисловості, які прямо чи опосередковано впливають на створення конкурентних переваг та на їх реалізацію на світовому ринку. Фіскальна, грошово-кредитна, антимонопольна, соціальна, політика в галузі освіти - всі вони впливають на створення конкурентних переваг. Тому вміле, науково обгрунтоване їх поєднання і складає одну з головних проблем при виробленні економічної політики у галузі промисловості. На сьогодні різні міністерства і відомства уряду, що відповідають за той чи інший напрямок, допускають повторення у своїй роботі або за відсутності належної координації здійснюють непослідовну політику відносно промисловості.

При здійсненні промислової політики уряд повинен надавати пріоритет динамічному довгостроковому поліпшенню позицій на світовому ринку над короткостроковими вигодами, що вимагає підвищення рівня розвитку галузей, оскількі конкурентні переваги на світовому ринку створюються протягом тривалого періоду часу. Потрібно завжди пам'ятати, що країни досягають переваг завдяки відмінностям, а не схожості. В кожній країні є свій, лише їй властивий набір конкурентних галузей та пропорцій між ними. Однак, жодна країна не є і не може бути конкурентоспроможною в усьому. Також треба усвідомлювати, що розподіл галузей по категоріях з метою їх розрізнення або визначення за пріорітетністю для їх пільгового стимулювання не сприяє забезпеченню конкурентного середовища. Наріжним каменем успіху економічної політики щодо розвитку національного експорту є підвищення його конкурентоспроможності та, виходячи з висновків, зроблених у першому розділі, одним з головних принципів та заходів промислової політики повинна бути політика забезпечення конкуренції.

Звичайно, на конкурентні переваги впливає велика кількість факторів. Тому ми виділили головні групи та розглянули можливий вплив уряду на них (Рис. 1).

Одним із дуже важливих факторів, який донедавна ще не відігравав такої великої ролі для успіху експортної діяльності, є система управління якістю на підприємствах. Зараз наявність міжнародних сертифікатів серії ISO 9000 є не лише додатковою, а здебільшого, необхідною умовою участі в міжнародних тенедерах та можливості якісно будувати свої позиції на світовому ринку. Про це свідчить досвід тих небагатьох українських підприємств (лише близько 50 серед тисяч експортерів), які отримали відповідний сертифікат.

Тому уряд повинени всіляко стимулювати менеджмент підприємств до впровадження сучасних технологій управління якістю шляхом роз'яснювальної роботи, спонукання банків до кредитування експортерів для отримання міжнародних сертифікатів визнання якості та ін.

При здійсненні економічної політики щодо реалізації експортної стратегії уряд повинен не обмежуватись своренням рамкових умов господарювання та допомогою у відстоюванні інтересів вітчизняних експортерів на світовому ринку, але й здійснювати конкретні програми стимулювання експорту. При цьому постають важливі питання методології розробки та оцінки таких програм.

Оцінка впливу програм просування експорту на фірми та компанії, які його здійснюють, як результат цілеспрямованого дослідження у міжнародному маркетингу знаходиться у початковому стані свого становлення і розвитку. В результаті аналізу різних підходів ми пропонуємо такі п'ять головних критеріїв оцінки: 1) Критерій зусиль: набір факторів у термінах якості та кількості, які описують витрати, зроблені на програму, без огляду на її результат. Дозволяє спостерігати те, що відбувається з метою досягнення цілі. 2) Критерій виконання: має на меті вимірювання результату зусиль, але не зусилля як такі. Чіткі цілі є необхідною умовою виміру результатів зусиль. Остаточне виправдання урядової програми має базуватися на її спроможності досягти результатів. 3) Адекватність критерію виконання: виконання програми розцінюється за ступенем адекватності отриманих результатів до очевидної кількості потреб у групі, на яку програма спрямована. Природа цілей програми - чи є вони ідеалістичними, амбіційними або раціональними - має глубокий вплив на поняття адекватності. 4) Критерій ефективності: метою цього критерію є оцінка задовільності розподілу ресурсів. Головним чином це пов'язано з фінансовими витратами, часом, персоналом, аспектами розміщення програми. 5) Критерій процесу: спрямований на визначення того, як і чому програма працює або не працює. Акцентування потоку діяльності, що передбачається програмою, є корисним у разі існування проблем виконання. Оцінка процесу може призвести до ізоляції питання про поточність виконання, наприклад, громіздка адміністративна процедура може стати причиною неадекватного виконання.

Перед впровадженням програми насамперед виникає питання доцільності використання програми взагалі. Як її можна оцінити? На думку автора, потрібно спочатку визначитись, які цілі ми ставимо і якого розвитку експорту ми прагнемо досягти внаслідок програми. Оскільки навіть збільшення експорту не є однозначним: внаслідок здійснення програми може відбутися лише кількісне зростання обсягів експорту, а може відбутися зростання реальних доходів від експорту (за відсутності зростання обсягів або за відносно меншого зростання обсягів, ніж доходів).

Для України (як країни з перехідною економікою) зростання обсягів експорту не обов'язково повинне призводити до зростання доходів від експорту внаслідок процесу девальвації гривні, приховування валютної виручки та інших наслідків недостанього розвитку економічної і політичної системи взагалі. Для нашої моделі ми зупинимось на зростанні доходів від експорту, оскільки це є кінцевою метою для підприємств і держави (з точки зору розвитку вітчизняних підприємств). Припустимо, ми прагнемо на державному рівні впровадити програму щодо стимулювання експорту. При її виконанні виникнуть два типи витрат: витрати в Україні, які стимулють весь національний експорт, та витрати за кордоном в країні-імпортері, які мають стимулювати експорт саме до цієї країни.

Отже, виходячи з попередніх міркувань, можна записати таке рівняння доцільності впровадження цієї програми для стимулювання виходу на ринок певної країни:

Cspec + (EXPspec / EXPtotal) * Cukr <= У inc, де

Cukr - витрати на здійснення програми в Україні

EXPspec - заплановані обсяги експорту в країні-імпортері

EXPtotal - заплановані загальні обсяги експорту

Cspec - витрати на здійснення програми в країні-імпортері

У inc - сума поточної вартості майбутніх доходів від експорту до країни-імпортера.

Витрати в Україні також можуть стимулювати експорт лише до певної країни чи групи країн, тоді ці витрати повинні бути включені до Cspec. Таким чином, якщо це рівняння не виконується, то не варто впроваджувати програму для стимулювання експорту до певної країни-імпортера. Дану модель можна використовувати відповідно до інших цілей: збільшення частки експорту до певної країни, збільшення експорту певного товару чи послуги і т.д. Головне - правильно встановити цілі програми просування експорту. Вони повинні бути чіткіми, специфічними та вимірюваними.

Після впровадження програми необхідно оцінити її вплив. Порядок наближення до оцінки має, на думку автора, відбуватися саме в наступній послідовності:

Передумови програми ® Дія програми ® Випадки програми ® Вплив програми

Методологічне регулювання стандартизованих програм, які виконуються досить регулярно, матиме позитивний вплив на їх ефективність. Постійна оцінка програми може привести до поступового вдосконалення результатів і завдяки тому до більшої передбачуваності впливу. На відміну від постфактум фокус-аналізу, остаточною метою оцінки програми має стати передбачуваний аналіз, який буде забезпечувати тверду основу для прийняття рішення відносно розподілу ресурсів, необхідних для реалізації експортної стратегії держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у вивченні та порівнянні світового досвіду розвитку експорту, розробці та впровадженні вітчизняної комплексної стратегії просування експорту на грунтовній теоретичній та методологічній основі з використанням провідного світового досвіду.

За результатами дослідження було зроблено такі висновки та рекомендації, які мають наукову новизну і широке теоретичне та практичне значення:

Кон`юнктура світового ринку не є стабільною, тому проблема розробки та здійснення програми заходів щодо підтримки експорту країни на світовому ринку за умов його глобалізації, збільшення або принаймні збереження його питомої ваги в світовій торгівлі є завжди актуальною для будь-якої країни світу, і особливо актуальною є зараз для України.

Аналіз динаміки розвитку зовнішньої торгівлі багатьох країн світу та її вплив на стан економіки країн в цілому дозволяє зробити висновок, що зовнішньоекономічний порядок, який базується на принципі лібералізації, є найбільш ефективною на сучасному етапі формою організації зовнішньоекономічних зв'язків, яка дає можливість більшою мірою інтегруватися у світову економічну систему і тим самим користуватися усіма перевагами міжнародного економічного співробітництва. В зв`язку з цим економічна політика, метою якої є покращення позицій держави на світовому ринку, повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності країни, формування національних конкурентних переваг і повинна сприяти їх реалізації на світовому ринку шляхом створення вільного зовнішньоекономічного порядку.

При розробці програми використання механізмів економічної політики щодо реалізації експортної стратегії уряд повинен грунтуватися на двох вище наведених теоретичних концепціях, згідно з якими роль держави полягає в стимулюванні підприємств до досягнення високої продуктивності, бо в ній основа національних конкурентних переваг і національного економічного порядку. Для цього необхідно: забезпечувати конкуренцію. Застосування таких методів, як прямі субсидії, девальвація національної валюти можливе лише як виняток, оскільки в короткому проміжку часу вони можуть покращити ситуацію, але в довгостроковому плані, як правило, знижують продуктивність і конкурентоспроможність; сприяти підвищенню рівня факторів (наука і технологія, капітал, робоча сила, інформація, інфраструктура, система управління якістю), які впливають на продуктивність і покращення конкурентоспроможності національних компаній на світовому ринку за умов його глобалізації; активно співпрацювати з СОТ, оскільки це сприяє інтеграції у світове господарство, пожвавлює процес міжнародного обміну і сприяє розвитку світової торгівлі, утримує країну на шляху лібералізації та протидії протекціонізму, а також дозволяє ефективніше відстоювати власні позиції в разі виникнення торгівельних конфліктів.

...