Інституціональне забезпечення трансформації економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

ЛОЩИХІН ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 331.57

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Семенов Михайло Григорович,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Єщенко Петро Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Дідківська Любов Іванівна,

Київський національний торгівельно-економічний університет, доцент

кафедри економічної теорії

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, кафедра економічної

теорії та економічних методів управління

м. Харків

Захист відбудеться “10” січня 2002 р. о 16-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “10” грудня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інституціональний економічний трансформація

Актуальність теми. Українське суспільство ступивши на шлях самостійного розвитку зіткнулось з багатьма непередбаченими труднощами об'єктивного і суб'єктивного характеру в різних сферах його життєдіяльності. Особливо відчутні негаразди переживає соціально-економічна сфера, що пов'язано з переходом соціально-економічної системи в новий якісний стан. Проблеми перехідного періоду намагаються вирішувати всі здорові соціальні сили суспільства, яким не байдуже сучасне і майбутнє України. Особливий тягар лягає на плечі політичних і владних структур, які розробляють і впроваджують в життя економічну політику держави і які несуть відповідальність за соціальний клімат та економічний стан у країні. Дієва економічна політика має грунтуватись на теоретичних розробках та рекомендаціях фахівців галузевої та фундаментальної економічної науки, а також інших суспільних наук.

Успіхи в системній трансформації соціально-економічної системи, яку здійснює на сучасному етапі українське суспільство, багато в чому залежать від розуміння й усвідомлення пов'язаних з цим проблем, і насамперед, об'єкта трансформації, а також її мети, засобів і механізмів. Не менш важливе значення має теоретичне обгрунтування соціально-економічної системи як такої, її суті, структури, внутрішнього змісту і тих складових, що забезпечують її функціонування і розвиток. Досягнення мети трансформацій забезпечується активною позицією всіх соціальних сил України, а це потребує усвідомлення і чітко визначеної орієнтації на конкретну соціально-економічну систему, що дає змогу спільноті звернути увагу на позитивні сторони цієї системи, дати простір для їх упровадження і розвитку та загальмувати негативні моменти.

Результати системних перетворень залежать і від правильно вибраної і обгрунтованої теоретичної бази, тобто тих теоретичних положень, які покладено в основу реформувань і які визначають їх засоби й механізми, та які слугують орієнтиром в досягненні мети.

Соціально-економічна система існує в певному інституціональному полі, а тому її становлення передбачає наявність відповідних соціальних і економічних інститутів, через які система конкретизується і пристосовується до умов реформувань. Це, у свою чергу, потребує усвідомлення суті соціальних і економічних інститутів та положень напряму економічної теорії, яка розглядає розвиток економічних систем з точки зору розвитку інститутів. Інституційне забезпечення трансформації економічної системи, наповнення інститутів адекватним, пануючим у суспільстві способу мислення, звичками, традиціями і врахування їх у процесі трансформування системи є визначальною умовою успіху реформ. Саме цим проблемам і присвячене дисертаційне дослідження.

Соціально-економічні системи, їх трансформації і розвиток з позицій основних положень інституціонально-еволюційної економічної теорії досліджують багато вітчизняних і зарубіжних учених. Серед вітчизняних учених слід відзначити праці Д. Авдюшкіна, Т. Беня, В. Геєця, В. Голікова, І. Давидової, П. Єщенко, М. Звєрякова, Б. Кваснюка, І. Лукінова, С. Мочерного, А. Покритана, Д. Чистіліна і ін.

Серед російських учених слід звернути увагу на праці В. Євстігнєєва, А. Нестеренка, А. Нурєєва, А. Олійника, Ю. Ольсевича, В. Радаєва, Г. Рузавіна, В. Тамбовцева, А. Шастіко, Н. Шмельова, І. Шургаліної і ін. Методичною базою для дослідження слугували праці видатних учених минулого А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, К. Маркса, Й. Шумпетера, Дж. Кейнса, а також засновників інституціонального напряму в економічній теорії Т. Веблена, М. Вебера, та видатних учених, генераторів інституціональних ідей сучасності лауреатів Нобелівської премії Дж. Стіглера, Дж. Б”юкенена, Р. Коуза, Д. Норта, а також Д. Старка, Дж. Стігліца, Дж. Гелбрейта, М. Клода, О. Уільямсона, Г. Беккера, Дж. Ходжсона, Л. Нельсона, І. Кузеси, Дж. Дорна, Корнаі, Л. Бальцеровича та ін. На особливу увагу заслуговують західні вчені, які досліджують закономірності сучасної капіталістичної економічної системи, та беруть активну участь в обговоренні проблем, що виникають на постсоціалістичному просторі. Це: Дж. Сорос, П. Бергер, М. Альбер, А. Шніцер, П. Козловські, К. Поппер, М. Олсон і ін.

Однак багато аспектів проблеми трансформації економічної системи, особливо до умов українського сьогодення, залишаються мало розробленими і потребують подальшого дослідження. Так, немає єдності поглядів серед економістів щодо структури і змісту економічної системи, продовжується дискусія щодо її системоутворюючих започаткувань. Особливу увагу слід приділити недостатньому розробленню проблем системної трансформації економіки України з точки зору інституціонально-еволюційної теорії. Потребує аналізу інституційна будова українського суспільства, стан і особливості інститутів та їх вплив на процеси формування і функціонування економічної системи. Усе це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету і належить до теми “Закономірності і особливості формування нової економічної системи в Україні” (номер державної реєстрації 0101V002949). Роль автора в дослідженні цієї теми полягає в тому, що він дав характеристику нової економічної системи, уточнив її суттєві сторони, проаналізував механізми її становлення та визначив стан основних інститутів, які забезпечують становлення економічної системи в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування основних положень змісту та структури економічної системи, з'ясування відповідності теоретичної бази завданням трансформації економічної системи та визначення провідних інститутів, від яких залежать результати системної трансформації. Названа мета визначила необхідність вирішення таких завдань:

з'ясувати суть і структуру економічної системи та визначити конкретну її форму, в яку трансформується економіка України;

розкрити зміст трансформаційних процесів з позиції системного аналізу та простежити відповідність мети і механізмів трансформацій;

з'ясувати причини трансформаційного спаду економіки України з точки зору відповідності теоретичних засад, на яких здійснювались системні трансформації, практиці реформувань;

визначити основні положення інституціонального напряму в економічній теорії;

дослідити сутність соціально-економічних інститутів та визначити механізми їх розвитку і впливу на соціально-економічні процеси;

проаналізувати стан і особливості соціальних інститутів, показати їх вплив на формування економічної системи та на економічний розвиток.

Об'єкт дослідження - економічні відносини та соціальні, політичні й економічні інститути, які визначають механізми функціонування і розвитку економічної системи.

Предметом дослідження є соціально-економічна система, трансформаційні процеси та інститути, що їх визначають.

Методи дослідження - теоретичною і методологічною базою є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, нормативні акти владних структур, фундаментальні наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з теорії економічних систем, трансформації, інституціонально-еволюційної теорії та теорії інститутів.

Діалектичний метод доповнений такими конкретними методами як поєднання логічного й історичного, порівняльного аналізу, описовий та ін.

Інформаційною базою дослідження слугували статистичні матеріали, розробки наукових установ, матеріали, опубліковані в науковій літературі та періодичній пресі.

Теоретичною основою дослідження були праці відомих вітчизняних і зарубіжних економістів, соціологів, філософів з питань інституціонально-еволюційного розвитку економічних систем. Використано матеріали статистичних збірників Держкомстату України, матеріали наукових центрів та інститутів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження містить такі положення, що характеризують його новизну:

обгрунтовано політекономічний зміст категорії “соціально-економічна система” та на основі формаційного підходу до розвитку соціально-економічних систем доведено, що українська економіка трансформується в капіталістичну соціально-економічну систему;

з”ясовано зміст системних трансформаційних процесів в економіці та обгрунтовано, що вони протікають під контролем владних структур у відповідності з економічною політикою держави та кінцевою метою перехідного періоду;

проаналізовано взаємозв'язок економічної теорії та економічної політики й обгрунтовано, що “чисті форми”, які досліджує економічна теорія можуть слугувати лише орієнтирами у формуванні економічної політики, а копіювання та впровадження абстрактних схем недопустимо внаслідок складності економічного життя, яке перебуває під постійним впливом позаекономічних чинників.

з”ясовано, що неокласична теорія не відповідає вимогам розвитку сучасних економічних систем і її положення не можуть бути покладені в основу системних трансформацій, оскільки вона за своєю суттю статична, а економічні системи динамічні;

доведено, що соціально-економічні перетворення в Україні мають здійснюватись на основі положень інституціонально-еволюційної теорії та з урахуванням стану інститутів в Україні;

уточнено визначення інститутів, які являють собою форму прояву інстинктів, звичок, традицій, що панують у суспільстві і обумовлюють протікання економічних процесів, та вказують на їх соціальне спрямування;

з”ясовано механізм розвитку інститутів, що здійснюється шляхом пристосування поведінки, способу мислення людей до зміни умов розвитку економічної системи, та обгрунтовано положення про залежність розвитку соціально-економічної системи від інституціональної будови суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати, обгрунтовані теоретичні положення та висновки є певним внеском в розробку економічної теорії і, таким чином, слугують розвиткові економічної науки, сприяють усвідомленню і розумінню економічних явищ та їх трансформаційних процесів. Положення щодо особливостей інституціонального стану і середовища в Україні можуть бути враховані при розробці і реалізації економічної політики.

Наукові результати дослідження були використані Науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України у процесі виконання робіт на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці теми 27-01 “Аналіз соціально-економічних наслідків реформування відносин власності та пропозиції щодо формування державної політики (2001 р.), при обгрунтуванні необхідності орієнтації економічної політики на мету трансформації (довідка № 10/720 від 19.09.2001 р.). Пропозиції щодо економічної відповідальності власниками приватизованих об'єктів за ефективне їх використання були впроваджені при розробці приватизаційних програм Головним управлінням економіки Київської міської державної адміністрації (довідка № 049-04/3315/1 від 20.09.2001 р.).

Результати дисертаційного дослідження були використані у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні курсу лекцій з політичної економії (довідка від 11.09.2001 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження, висновки і рекомендації доповідались та були схвалені на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, травень 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, травень, 2001 р.); всеукраїнській науковій конференції “Проблеми теорії і практики соціально-економічної трансформації в Україні” (м. Одеса, червень, 2001 р.), а також на засіданні кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету.

Публікації. Результати дослідження викладено автором у 9 наукових публікаціях загальним обсягом 2,38 др. а., з них: 5 статей, обсягом 1,73 др.а., у фахових виданнях, 1 брошура (у співавторстві) і 3 тез доповідей на конференціях (у співавторстві).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 210 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить 1 таблицю (викладену на 1 сторінці). Список використаних джерел налічує 285 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено значущість, ступінь її розробки в економічній літературі, сформульовано мету і завдання дослідження, показано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Економічні системи та їх трансформації” з”ясовано зміст і складові соціально-економічної системи, виходячи з визначення її основоположної несучої конструкції, якою є власність; зроблена спроба визначення суті трансформаційних процесів та відповідності механізмів системних трансформацій їх меті.

Результативність реалізації ідеї необхідності трансформації економічної системи залежить багато в чому від розуміння й усвідомлення всіма верствами населення самої соціально-економічної системи, до якої здійснюється перехід від існуючої.

Серед населення України, особливо в політичних і навіть в академічних колах панує думка, що в Україні здійснюється перехід до ринкової економіки, як бажаної економічної моделі або економічної системи.

У дисертації обгрунтовується, що термін “ринкова економіка”, або “ринкова економічна система” не має чіткого визначення. Він позбавлений соціального, а отже, і інституціонального спрямування і розрахований на позитивну емоційну реакцію населення на труднощі трансформаційних процесів.

Поняття “капіталістична система” має чіткіше визначення, проте внаслідок асоціації в населення з експлуататорською сутністю цієї системи, що зумовлено пануючою у свій час ідеологією, ставлення до неї негативне. Поняття про економічну систему впливає на механізми її формування і функціонування. Тому необхідно з'ясувати в яку конкретну економічну систему трансформується економіка України: в ринкову, або ж у капіталістичну і яка субординація між цими поняттями. З цією метою в роботі розглядається економічна система на її абстрактному рівні та з'ясовуються її системоутворюючі складові, дається її характеристика з позиції теорії системного аналізу.

На підставі проведеного аналізу з”ясовано, що головною системообразуючою ланкою соціально-економічної системи є власність. Відповідно до пануючої форми власності розрізняють соціально-економічні системи - соціалістичну і капіталістичну. Водночас як адміністративно-командна, так і ринкова системи не є соціально-економічними системами, а лише їх характеризуючими ознаками з організаційно-управлінського боку, а тому є складовими елементами відповідних соціально-економічних систем, їх підсистемами, хоча і самі мають власну структуру.

Виходячи з цього робиться висновок, що при розбудові нової економічної системи не можна орієнтуватись на складовий елемент системи, нехтуючи змістом самої системи, тобто не можна орієнтуватись на розбудову ринкової економіки не враховуючи, що вона є лише складовою капіталістичної економічної системи.

Ототожнення ринкової і капіталістичної систем неможливе внаслідок їх різниці в ступені складності та відкритості.

Соціально-економічна система є складною, нелінійною, а отже, і відкритою еволюціонізуючою, динамічною системою, здатною до вдосконалення і розвитку. Такою є капіталістична система. Ринкова система є простою, детермінованою, закритою. Вона змінюється в напрямі збільшення її ентропії, тобто посилення хаосу, дезорганізації. Вона статична за своєю сутністю, а тому її розвиток здійснюється в межах рівноважності, через періодичне порушення самої рівноважності.

У роботі акцентується увага на різноманітних поглядах щодо суті і структури соціально-економічної системи. Вона визначається автором як певним чином структурована, організована й упорядкована система взаємовідносин між людьми в процесі їх життєдіяльності, спрямованої на індивідуальне і суспільне життєзабезпечення.

Розглядаючи періодизацію розвитку соціально-економічних систем, автор схиляється до формаційної її класифікації і виходячи з цього розглядає структуру і розвиток системи через механізми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

Обгрунтовується теза, що на сучасному етапі розвитку людства панує капіталістична соціально-економічна система, але вона персоніфікується стосовно до конкретних умов кожної з країн, а тому вона набуває своєї власної форми буття. Кожна з країн мусить розбудовувати і розвивати власну соціально-економічну систему.

Економічна система України перебуває в стані переходу до нової якості, у стані власної системної трансформації.

У роботі обгрунтовується теза, що економічні системи розвиваються через механізми вдосконалення, тобто переходу до власної нової якості шляхом трансформації. У зв'язку з цим розкривається сутність понять “перехід”, “трансформація” і “реформування”, з'ясовуються їх загальні ознаки і відмінності. Стверджується, що системна трансформація, як перехід системи до нової системної якості із зміною її несучої конструкції, якою є власність, здійснюється шляхом реформувань, а тому перехідному періоду притаманний високий рівень суб'єктивності. Системна трансформація передбачає активну участь соціальних, і в першу чергу політичних сил у реорганізації системи через корінну зміну економічної політики. Тому роль і значення інституту влади непомірно зростає. Влада виступає зовнішньою, деформуючою силою впливу на економічну систему з метою спрямування її розвитку в бажаному напрямі. Трансформаційний спад економічного розвитку України - це відповідь системи на суб'єктивні дії зовнішніх сил, які привели до внутрішньої деформації системи.

Для запобігання трансформаційного спаду необхідно дотримуватись відповідності методів і механізмів реформування меті трансформації. Для цього треба усвідомити: що і в що трансформується? в чиїх інтересах? хто організатор? яка форма участі різних соціальних сил? Це, у свою чергу, передбачає визначення з принципами трансформації, її об'єктом, суб'єктом, шляхами, послідовністю та процедурами коригування механізмів відповідності меті.

Дії соціальних сил, що здійснюють трансформацію, мають бути спрямовані на побудову такої економічної системи, яка забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення на цій основі життєвого рівня населення країни. Ця мета мусить слугувати цілевизначальним, обмежуючим і спрямовуючим чинником у діях реформаторських сил. Крім того, реформування має здійснюватись в інтересах усіх верств населення з дотриманням принципів соціальної справедливості, економічної доцільності, інформованості населення про наміри і дії реформаторських структур та відповідальності їх за результати реформувань.

Звертаючи увагу на економічні і соціальні негаразди в країні, у роботі наголошується на переважно суб'єктивне їх походження. Вихід з трансформаційної кризи автор вбачає в демократизації суспільного життя, що проявляється не тільки в рівності всіх соціальних груп перед законом, але й у можливості контролю за діями владних структур.

Успішне вирішення проблеми системної трансформації залежить від розуміння суспільством реальних труднощів на шляху розбудови бажаної системи та розуміння як позитивних, так і негативних складових цієї системи. Україна зорієнтована на розбудову капіталістичної соціально-економічної системи. Ця система в процесі свого еволюційного розвитку доказала свою життєздатність. Її досконалість перевірена часом, а життєвість забезпечується її здатністю пристосовуватись до зміни умов.

Сьогоднішня капіталістична система - це не система гри вільних сил ринкової економіки, а усвідомлено контрольований процес, що грунтується на пріоритетній ролі приватної власності і орієнтований на реалізацію особистого інтересу з урахуванням стану життєзабезпечення всіх верств населення. Ця система розвивається під контролем дієвих суспільних інститутів з чітко визначеними правилами гри для всіх учасників суспільних процесів.

Разом з тим капіталістична система зберігає свої родові ознаки, як: панування індивідуального інтересу, жорстока і нещадна боротьба за виживання, керованість у поведінці економічних агентів інстинктом хижацької наживи. Капіталістична система не аморальна. Вона позбавлена моралі. В основі її розвитку лежить пріоритетність економічної доцільності. Стаючи на шлях капіталістичної трансформації, соціальні сили, що очолюють її, мусять усвідомлювати міру відповідальності перед власним населенням у приборканні безжалісної капіталістичної ідеології. Для запобігання небажаним наслідком у процесі впровадження капіталістичних порядків мають бути прийняті і виконуватись ефективні закони, створені умови для обмеження експлуатаційної суті капіталізму.

У розділі 2 “Теоретичні основи і практика економічних реформ в Україні” досліджуються причини економічних негараздів у країні, аналізується взаємозв'язок економічної теорії і економічної політики та обгрунтовується положення про недоцільність орієнтації практики економічних перетворень на абстрактні схеми неокласичної теорії.

Економіка сама по собі максимально суб”єктизована. Об'єктивною умовою економічного розвитку є економічний потенціал держави. Ступінь його використання залежить від суб'єктивних дій людей. Розрив виробничих зв'язків та деформована структура виробництва можуть стати причиною спаду в короткостроковому періоді, проте при достатньому ємкому ринку і дієвій економічній політиці в країні, цей період може бути мінімізовано. Економічний спад у галузях, орієнтованих на споживацький ринок, свідчить про неадекватність економічної політики інтересам життєзабезпечення населення.

Економічні негаразди перехідного періоду являють собою трансформаційну кризу, яка зумовлена хибною економічною політикою та неадекватним теоретичним забезпеченням. У зв'язку з цим розглядається взаємозв'язок економічної теорії і економічної політики.

Економічна теорія досліджує, описує економічну систему, забезпечуючи розуміння її стану та особливостей на певному етапі її розвитку відповідно до конкретних умов життєдіяльності суспільства та завдань, що стоять перед ним.

Економічна політика розробляє і реалізує механізми досягнення мети життєзабезпечення суспільства. Досягнення мети залежить від розуміння обставин економічного життя та від суб'єктивних дій людей, які організовують і спрямовують творчий та енергетичний потенціал суспільства. Цю функцію виконують владні структури.

Наука розглядає суттєві сторони економічного життя, його “чисті” форми при всіх інших рівних умовах. Економічні ж системи існують і функціонують саме завдяки цим “іншим рівним умовам”, які ігноруються та дії яких не враховуються при теоретичних дослідженнях, але які спрямовують розвиток систем. Економічні форми розглядаються наукою у власній чистоті, щоб можна було визначити ступінь і напрями їх деформованості на практиці і визначитись з тими силами, які їх деформують, з метою врахування їх у практичних діях. Саме це здійснює влада через розроблення економічної політики та механізми її реалізації. Дієвість економічної політики визначається її здатністю врахування того інституціонального середовища, у якому перебувають і розвиваються чисті економічні форми і яке спрямовує їх розвиток. Упровадження за допомогою економічної політики в реальне життя чистих економічних форм через копіювання в практичній діяльності абстрактних наукових схем є не тільки хибним, а й шкідливим, оскільки економічна практика набагато складніша за будь-яку, навіть найпрогресивнішу економічну теорію. А тому побудувати дієву економічну систему на основі відповідності теоретичних засад практично неможливо.

Розвиток соціально-економічної системи спрямовується економічною політикою, проте остання перебуває під постійним впливом взаємодії, а вірніше, під взаємним тиском економічної і політичної влади. Політична влада, яка визначає правила гри в економічному просторі, перебуває під постійним тиском економічної влади, під тиском тих сил, які панують в економічному просторі. Для спрямування дії влади в напрямі забезпечення розвитку економічної системи відповідно до реалізації суспільних інтересів, необхідне повсюдне впровадження реальної демократії, яка проявляється через механізми контролю громадськості за політичною владою.

Економічна політика системної трансформації в Україні розроблялась під революційним гаслом розбудови ринкової економіки шляхом створення умов для дії спонтанних сил ринкової саморегуляції і була спрямована на реалізацію абстрактних схем неокласичної теорії, положення якої не тільки не працюють у реальному житті, а й не можуть працювати.

У роботі спростовуються деякі з основоположних постулатів неокласичної теорії і робиться висновок, що некласична теорія не тільки не дієва в практиці господарювання, а й алогічна в теорії сучасного розвитку економічних систем.

Чисті економічні форми, якими оперує економічна теорія, на практиці перебувають під впливом дії моральних, етичних, соціальних і інших чинників, які деформують поведінку людини і виводять систему з рівноваги. Нерівноважна ціна не є носієм об'єктивної інформації, а платність інформації ставить учасників угод у нерівні умови, що і заперечує умову рівноправності економічних агентів, тим самим заперечується основний постулат неокласичної теорії про рівність умов для всіх учасників ринку.

Сучасні ринкові сили саморегуляції самі по собі стихійні і хаотичні, вони перебувають під впливом багатьох деформуючих їх чинників, а тому потребують постійного контролю з боку держави через дієву, спрямовану на економічний розвиток, економічну політику.

Недосконалість людини, яка є основною ланкою соціальної системи, непередбаченість її дій завдяки великій кількості чинників, які впливають на її поведінку, різноспрямованість економічних інтересів людей та значний ступінь невизначеності щодо перспектив розвитку економічної системи потребують детального розгляду інституціональної структури та інституціонального середовища, у якому протікають соціальні та економічні процеси.

У розділі 3 “Інституціональні складові економічних трансформацій” розглядаються основні положення інституціональної теорії, з'ясовується суть інститутів, обгрунтовується необхідність урахування особливостей інституціональної будови суспільства в трансформаційних процесах та аналізується у зв'язку з цим стан провідних інститутів України.

Будь-якій соціально-економічній системі притаманні власне соціальне і економічне забезпечення. Розвиток систем відбувається через розвиток інститутів, які і персоніфікують національні економіки. Знання особливостей інституціональної будови суспільства зменшує невизначеність у розвитку економічної системи та підвищує ступінь передбаченості в діях економічних агентів.

Інституціонально-еволюційна теорія розглядає економічне життя як складову суспільного життя, в центрі якого - реальна людина, яка перебуває під постійним впливом соціальних, культурних, і навіть біологічних чинників, які обумовлюють її поведінку, у тому числі й економічну, привносячи в її дії елементи ірраціональності. Нехтування особливостями інституціональної будови та станом інститутів українського суспільства стає гальмом на шляху досягнення мети системної трансформації. Особливостями інституціональної будови можна пояснити існування неефективних економік у капіталістичному середовищі, до якого ввійшла і Україна.

Суспільство розвивається через постійні зміни умов існування людей та зміни інститутів життєдіяльності з відповідним пристосуванням поведінки людей до цих змін.

Висунувши ідею інституту як сталих звичок та способу мислення, притаманних великій спільності людей, під впливом і на основі яких формуються соціальні явища, Веблен досліджував походження інститутів з інстинктів, звичок, традицій і соціальних норм. Він аналізував шляхи, форми і механізми розвитку інститутів, а разом з ними розвиток людини як основної складової соціально-економічної системи.

Ідеї інституціоналізму знайшли відображення в працях багатьох учених першої половини ХХ століття. Цей напрям в економічній теорії особливо інтенсивно розвивається в останню третину ХХ століття і отримує дедалі більше визнання в наукових колах сьогодення.

Прихильники інституціонального напряму досліджують реальне економічне життя. Вони намагаються не стільки пояснити економічні явища, скільки зрозуміти їх, описуючи поведінку людей, яка і формує ці явища. Економічне життя розглядається як складова суспільного життя в єдності з соціальними, культурними його складовими.

Інституціоналісти, висунувши ідею інституціональної будови суспільства, яка визначає поведінку людей у конкретних умовах, і тим самим змогли пояснити механізми розвитку економічної системи, чого не змогла зробити неокласична теорія з її провідною ідеєю ринкової рівноваги. Саме представники інституціональної течії піддали критиці і обгрунтували хибність і нежиттєвість основних положень неокласичної теорії. Ця наукова течія, маючи об'єднувальні засади, якими є еволюціонізуючі інститути, перебуває в постійному розвитку і в межах власної спільності з'являються специфічні напрями дослідження.

Інституціонально-еволюційна теорія розглядає соціально-економічну систему як певним чином структуровану систему соціальних і економічних інститутів, які забезпечують функціонування системи через їх взаємозв'язок. Головна ланка - це інститути, особливість яких формує особливість соціально-економічної системи. Система розвивається разом з розвитком інститутів і через розвиток інститутів як результат еволюційної взаємодії способу мислення існуючої в суспільстві соціальної структури та умов суспільної життєдіяльності, які перебувають у постійній зміні і потребують змін в інституціональній будові суспільства. Особливостями інституціональної будови суспільства пояснюються різні темпи розвитку країн у лоні капіталістичної однорідності. Саме станом інституціональної будови пояснюється неспроможність України запустити економічний двигун за наявності всіх необхідних для цього умов.

Інститути як способи мислення людей, зумовлені інстинктами, звичками, традиціями, які панують у суспільстві, щодо оцінок соціальних цінностей і формуються в процесі індивідуальної адаптації до всієї сукупності суспільних дій. Вони змінюються при зміні обставин, оскільки за своєю природою являють собою звичні способи реагування на стимули, які створюються цими змінами обставин. Інститути еволюціонізують разом з еволюцією суспільної системи, проте вони за своєю суттю консервативні, а тому часто негативно реагують на будь-які зміни умов і пристосовуються до цих змін через усілякі тертя. Труднощі в змінах способу мислення, консервативність світогляду людей стримують розвиток економічної системи. Важко пристосуватись до зміни умов, але ще важче змінити самі умови. Людина в боротьбі за своє існування прагне до стабільності, спокою. У процесі життєдіяльності вона набуває певного соціального статусу, знаходить своє соціальне середовище, свою власну соціальну нішу, а будь-яка зміна загрожує стабільності та тягне за собою стан невизначеності. Тому більшість людей чинить опір навіть тим змінам, які передбачають покращення життєзабезпечення. Якщо ж у суспільстві панує соціальна група, яка власний добробут будує не за рахунок примноження багатства в суспільстві, а за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, то вона намагатиметься законсервувати інституціональне середовище, чинитиме опір будь-яким змінам. У цьому випадку система може не тільки загальмуватись у своєму розвиткові, а й деградувати.

Представники неоінституціонального напряму розуміють інститути як норми, правила гри, рамки обмежень, які регламентують діяльність людини в процесі вибору і прийняття рішень в умовах обмежень, виділяючи при цьому формальні правила і неформальні обмеження, а також механізми примусу для їх виконання.

У роботі обгрунтовується теза, що ототожнення інститутів формальними і неформальними нормами і відповідно поділ інститутів на формальні і неформальні веде до розуміння інститутів як результату суб'єктивної діяльності, а не як сформованого протягом певного часу, способу мислення. Формальні норми, юридичні акти не є інститутами. Вони слугують лише умовами для зміни способу мислення, а отже, і для зміни інституціональної будови.

Зрозуміти інституціональну будову суспільства можливо шляхом детального аналізу стану й особливостей прояву інстинктів, звичок, традицій, які впливають на поведінку людини, підпорядковану способові мислення, або ментальності нації. Саме цьому відводиться значне місце в дисертаційному дослідженні.

Розвиток інститутів визначає напрям розвитку соціально-економічної системи, а тому розуміння їх розвитку сприяє розумінню розвитку та механізмів управління системою через корекцію розвитку інститутів. Для покращення справ у суспільстві люди мусять змінити себе разом із зміною умов своєї життєдіяльності, підстроївши свій життєвий кодекс до цих умов.

Стан економічного розвитку України на сучасному етапі потребує докорінної зміни орієнтирів розвитку, оскільки при консервації існуючого інституціонального середовища, Україна може посісти постійне місце на периферії розвитку. Без зміни інституціональної будови, інституціонального середовища в Україні, без зміни способу мислення населення розвиток неможливий. Для спрямування змін необхідно зрозуміти і усвідомити реальну ментальність нації, завдяки чому можна скоригувати дії в процесі інституціонального будівництва.

Особлива роль у формуванні умов розвитку системи належить інституту влади. Люди сприймають власну державу через владу, часто проводячи певну паралель між державою і системою влади, бо через владу держава реалізує себе як суспільна структура. Проте інтереси влади як певної соціальної структури, соціальної групи, на жаль, не завжди збігаються з інтересами нації, тому влада мусить бути контрольованою.

Особливе значення має контроль над владою в часи системних трансформацій, коли люди, як носії влади, відчувають свою тимчасовість, невизначеність становища. Невизначеність панує і в суспільстві, у законодавчому полі, а тому влада може безкарно привласнювати суспільне багатство через механізми узаконеного беззаконня, тобто приймати закони, укази, розпорядження на свою користь або створювати правові норми, що суперечать одна одній. Інститут влади в Україні несе в собі всі звички і традиції своєї попередниці, а тому звичка власного життєзабезпечення за рахунок суспільства не може зникнути миттєво. Влада не дається, а виборюється не в ім'я обов”язків, а в ім'я прав. Поява олігархічних структур, багатіїв, які сконцентрували у своїх руках велике багатство в грошовій формі при постійному скороченні обсягів виробництва свідчить, що влада в Україні не слугує державі, а дбає про власні кланові інтереси, вона не контрольована з боку громадськості, а тому прогресивні інституціональні перетворення в цій сфері поки що проблематичні. Тому контроль за владою є першочерговим завданням удосконалення інституціональної структури суспільства.

Успіх у системних трансформаціях, спрямованих на зростання національної економіки, залежить від інституту національного економічного мислення всіх без винятку верств населення. Національне економічне мислення слід не тільки виховувати, а й спрямовувати через усі форми впливу на поведінку економічних агентів. Національне економічне мислення набуває винятків значення з вступом України в глобальний капіталістичний простір, де боротьба за виживання точиться на рівні національних економік.

Для розуміння трансформаційних процесів з метою виходу з трансформаційної кризи велике значення має усвідомлення пануючого інституту власності. У роботі обгрунтовується положення, що власність є центральним соціальним інститутом і несучою конструкцією соціально-економічної системи, розвиток якої залежить від стану цього інституту, від збуджуючих мотивів поведінки власника. Власність формує соціальну структуру суспільства, визначає соціальний статус людини та виступає умовою зміни всієї інституціональної будови суспільства.

Реорганізація власності в Україні не виконала своїх позитивних функцій у процесі системної трансформації, оскільки інституціональна будова не поліпшилась, а погіршилась.

Власність, яка підлягає приватизації, - це здобутки праці і бережливості всього населення України і тому вона має слугувати населенню і після того, коли вона передана новому власникові. Тому привласнення має відбуватись не тільки з дотриманням інституту соціальної справедливості, а й згідно з економічною доцільністю і ефективністю її використання з погляду суспільного інтересу. Власність передбачає відповідальність, а особливістю формування приватної власності в Україні була відсутність відповідальності, а тому сама реорганізація власності не дала економічного ефекту. Приватизація в Україні не привела навіть до первісного нагромадження капіталу, оскільки останнє передбачає нагромадження грошового капіталу з метою дальшого його перетворення в промисловий капітал. В Україні ж відбулось перетворення промислового капіталу в грошовий. Тому економічна влада в Україні зосереджена в руках представників невиробничого, а грошового капіталу, який веде боротьбу за політичну владу з метою легалізації. Інститут власності потребує подальшого свого вдосконалення через відповідність вимогам інституту соціальної справедливості, цьому чи не найголовнішому критерію прогресивності соціально-економічної системи і необхідному чиннику забезпечення економічного зростання.

Соціально-економічна справедливість акумулює життєву енергію суспільства і спрямовує її на суспільний розвиток. Успіхи системної трансформації залежать від ставлення всіх верств населення до реформ, від міри підтримки населенням тих, хто здійснює реформи, від його упевненості в їх добросовісності, порядності, щирості і справедливості, тобто всього того, що формує інститут довіри. Інститут довіри впливає на мотивацію поведінки людини, коригує умови прийняття рішення, тим самим визначає характер динаміки економічних відносин. Недовіра до економічних контрагентів тягне за собою високі, трансакційні витрати та відволікає людські ресурси на потреби контролю та охорони.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано новий підхід до вирішення наукової проблеми, що виявляється в уточненні поняття економічної системи та з'ясування чинників, які забезпечують подолання труднощів системної трансформації та сприяють розвиткові економіки.

Головні наукові та практичні результати роботи є такими:

Системна трансформація передбачає чітке визначення суті соціально-економічної системи, яка визначається її несучою конструкцією - власністю. Зміна власності змінює соціальну структуру суспільства і разом з нею всю систему виробничих відносин. Розуміння реального стану економічної системи як єдності продуктивних сил і виробничих відносин дає змогу здійснювати системні трансформації шляхом створення нових виробничих відносин, які не гальмують, а сприяють розвитку продуктивних сил.

Конкретною формою економічної системи в Україні є капіталістична, яка характеризується загальними ознаками, але мусить бути ідентифікована до особливостей інституціональної будови країни.

Цілеспрямоване реформування передбачає усвідомлення мети і засобів її досягнення. Контроль за ходом трансформацій необхідно здійснювати через систему прямих і зворотних зв'язків з корекцією механізмів трансформації її мети.

Причинами трансформаційного спаду економіки є: неадекватність методологічної бази, помилки у виборі теоретичного апарату та хибність практичних механізмів їх реалізації через неадекватну меті трансформацій економічну політику.

Успіх у трансформації системи та її ефективне функціонування можливі при врахуванні стану інституціональної будови суспільства.

Розвиток економічної системи зумовлюють її інститути через сприйняття населенням середовища свого існування і його реакцію на зміни умов життєдіяльності. Для успішної системної трансформації тільки зміни умов не достатньо. Необхідна ще готовність нації сприйняти ці умови, певним чином на них прореагувати, пристосуватися до них. Інститути кожної нації ідентифіковані до самої себе, а тому кожний з інститутів є формою прояву інстинктів, звичок і традицій нації. Саме цим і пояснюється різниця в темпах розвитку економіки країн капіталістичного суспільного простору, і саме цим пояснюється відсталість України від інших країн постсоціалістичного і пострадянського простору.

Визначальними інститутами розвитку економічної системи є: влада, власність, соціальна справедливість, довіра. Комплексне їх удосконалення веде до успіхів у трансформаційних процесах та забезпечує розвиток економіки.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

Лощихін О.М. Інституціональні фактори трансформації перехідної економіки // Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих учених та аспірантів. Вип. 3. - К.: КНЕУ, 1999. - с. 3-10. (0,5 др. арк.).

Лощихін О.М. Мета, засоби і механізми трансформації економічної системи України // Вчені записки: Наук. збірник. Вип. 2 / Відп. ред. В.С. Савчук. - К.: КНЕУ, 1999. - с. 12-15. (0,42 др. арк.).

Лощихін О.М. Напрямки трансформації економічної системи України // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. Вип. 7 / Одес. держ. екон. ун-т; Редкол.: проф. М.І. Звєряков, О.С. Редькін, проф. Б.І. Валуєв та ін. - О.: АТЗТ ІРЄНТТ, 2000. - с. 280-283. (0, 4 др. арк.).

Лощихін О.М. Інституціональні фактори економічного зростання // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Редкол.: проф. В.Д. Лагутін, Е.А. Зінь та ін., 2001. - № 4. - с. 32-35. (0,17 др.арк.).

Лощихін О.М. Взаємодія економічної теорії та економічної політики в трансформаційних процесах // Вісник соціально-економічних досліджень. Вип. 8 Ч. 2 / Одес. держ. екон. ун-т; Редкол.: проф. М.І. Звєряков, доц. А.І. Ковальов, проф. О.С. Редькін та ін. - О.: АТЗТ ІРЄНТТ, 2001. - с. 23-25. (0,24 др. арк.).

В інших наукових виданнях:

Лощихин А.Н., Молдованов М.И. Использование программно-целевых методов в ускорении научно-технического прогресса города (на примере программ г. Киева) Тезисы докладов Всесоюзного семинара “Проблемы совершенствования управления научно-техническим прогрессом в городе”. - М., 1985. - с. 41-42. (0,1 др. арк. із яких особисто здобувачу належить 0,05 др. арк.; здобувачем обгрунтовано доцільність використання програмних цільових методів управління НТП);

Лощихин М.И., Молдованов М.И. Опыт программно-целевого управления на примере целевых комплексных программ г. Киева. Тезисы докладов Всесоюзной конференции “Управление большим городом”. - М., 1985. - с. 144-145. (0,1 др. арк. із яких особисто здобувачу належить 0,05 др. арк.; здобувач здійснював аналітичну роботу щодо оцінки досвіду).

Лощихин А.Н., Крижик И.Г. Система эффектов региональных научно-технических программ Общество “Знание” Украинской СССР. - К., 1986. - 16 с. (1,0 др.арк. із яких особисто здобувачу належить 0,5 др. арк.; автором обгрунтовано зміст регіональних науково-технчних програм та необхідність системного підходу до їх аналізу);

Лощихин А.Н., Сидорова А.Н. Регионально-отраслевая система программ “Киевпромпрогресс” - эффективная форма межотраслевого управления научно-техническим прогрессом. Тезисы докладов научно-практической школы - семинара “Управление социально-экономическим развитием региона”. - Ленинград, 1989. -Книга ІV. - с. 50-52. (0,1 др. арк. із яких особисто здобувачу належить 0,05 др. арк.; здобувачем з”ясовано прогресивність регіонально-галузевої системи програм “Київпромпрогрес”);

АНОТАЦІЯ

Лощихін О.М. Інституціональне забезпечення трансформації економічної системи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Київський національний економічний університет, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів трансформації соціально-економічної системи, з'ясуванню методологічних і теоретичних засад здійснення реформ та ролі і значенню інститутів у перехідних процесах. Обгрунтовано недоцільність орієнтації практики трансформаційних перетворень на копіювання теоретичних логічних схем неокласичної теорії.

Доказано, що основні постулати неокласичної теорії не відповідають практиці розвитку сучасних соціально-економічних систем. Розвиток систем зумовлюється станом соціальних інститутів, а успіх трансформацій залежить від інституціонального середовища.

У роботі висвітлюються основні положення інституціональної теорії, з'ясовується суть інститутів та наголошується на необхідності врахування їх стану при здійсненні реформ. Особлива увага приділяється ментальності населення та інститутам влади, власності, соціальної справедливості, довіри.

Ключові слова: соціально-економічна система; системна трансформація; реформування; економічна теорія; економічна політика; інститути; влада; власність.

АННОТАЦИЯ

Лощихин А.Н. Институциональное обеспечение трансформации экономической системы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности - 08.01.01 - экономическая теория. - Киевский национальный экономический университет, Киев, 2001.

В работе раскрываются механизмы трансформации социально-экономической системы в принципиально новое ее качество. Обосновываются преимущества формационного подхода при анализе содержания социально-экономической системе и утверждается, что переход осуществляется к капиталистической экономической системе, а рыночная система выступает в качестве ее подсистемы и представляет собой одну из форм организации социальной системы. Сама по себе рыночная система лишена социального содержания как и четко выраженной несущей конструкции, а потому не может служить ориентиром для системных преобразований. Системные преобразования должны осуществляться в соответствии с их целью, и при необходимости корректироваться через механизмы обратной связи.

Доказывается, что неоклассическая теория не может выступать в качестве теоретической базы для практики системных трансформаций, а использование ее логических схем в качестве эталона без учета реалий экономической и социальной жизни - бесперспективно. Создание необходимых условий для капиталистической системы еще не обеспечивает ее эффективное функционирование. Необходимо учитывать состояние институциональной среды, и при необходимости изменять ее в зависимости от конкретных условий.

В работе освещаются основные положения институциональной теории, раскрывается их сущность, роль и значение в трансформационных процессах и дается характеристика некоторым из них. Акцентируется внимание на принципиальном различие между неоклассической и институциональной теориями. Подчеркивается, что в центре исследования институциональной теории находится экономическая жизнь не только как составляющая общественной, но которая находится под постоянным влиянием всех других составляющих, как-то: социальных, политических, культурных, которые определяют поведение человека. Поведение реального человека, как центрального и определяющего звена общественной, а соответственно, и экономической жизни, и является объектом исследования сторонниками институционального направления.

Рассматриваются различные направления институциональной теории в и их историческом развитии. Автор стоит на позициях традиционного институционализма, а потому рассматривает институты как социальные образования пребывающие под постоянным влиянием состояния инстинктом, традиций, привычек, которые отражаются в образе мысли людей и определяются образом мыслей. Развитие институтов осуществляется через изменения условий жизнедеятельности и реакцию людей на эти изменения, в процессе чего изменяется господствующий образ мыслей, а с ними и институты.

Автор обосновывает положение, что функционирование и развитие социально-экономической системы осуществляется под постоянным влиянием институтов и определяется состоянием институциональной среды. Этим и объясняется, по его мнению, различный уровень развития различных стран, находящихся в системе глобального капитализма.

Рассматривается экономическая ментальность как составляющая образа мыслей и определяющая составная, обеспечивающая экономическое развитие. Экономическая ментальность конкретизируется относительно населения Украины.

Подчеркивается, что национальное экономическое мышление следует воспитывать и направлять посредством всех форм влияния на поведение экономических агентов. Национальное экономическое мышление проявляется как внутри страны, так и за ее пределами. Значение национального мышления возрастает в связи с включением Украины в капиталистическое мировое пространство. Особое внимание уделяется институту власти, закономерности его формирования, функционирования и развития. Освещается институт собственности и акцентируется внимание на особенностях ее формирования в процессе создания новой системы. Институт власти рассматривается через поведение и действия индивидов, относящихся к специфической социальной группы с собственным образом мыслей. Отстаивается убеждение автора о необходимости обеспечения контроля над властью со стороны общественности.

...