Диверсифікація виробництва, її необхідність і перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Коледж міжнародної торгівлі

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Економіка підприємства

на тему: Диверсифікація виробництва, її необхідність і перспективи розвитку

Виконала

Студентка ІІ курсу групи

Шестакова Марія

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Норіцина Наталія Іванівна

Київ 2012

Вступ

Актуальність: У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов'язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробничих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.

Мета: дослідити диверсифікацію виробництва, її необхідність і перспективи розвитку в сучасних умовах, переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня, проблеми диверсифікації виробництва українських промислових підприємств, диверсифікацію як один з інструментів антикризової стратегії розвитку сучасних підприємств України.

Об'єктом роботи є диверсифікація як суспільна форма організації виробництва, яка означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу - це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство. Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не зв'язане з основним виробництвом.

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми області. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства. Диверсифікація має свої позитивні та негативні сторони.

Розділ 1. Сутність диверсифікації виробництва

Диверсифікація - це володіння фінансовими активами, кожен з яких має різний рівень ризику, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому; розподіл інвестицій і ризиків з різних ринків, фінансових інструментів і стратегій торгівлі; загальна ділова практика, направлена на розширення номенклатури товарів і послуг та географічної території, для того, щоб розосередити ризик і знизити залежність від циклічності бізнесу; спосіб розвитку підприємства, що полягає в освоєнні виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми.

Ефективність здійснення диверсифікації безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит і є конкурентоздатними.

Оцінка результатів діяльності підприємства пов'язана з розробкою методики отримання, аналізу та подання інформації, яка стосується освоєння нових технологій, видів продукції, діяльності ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також виявлення закономірностей визначення стану досягнення мети проведення диверсифікації. Перспективи та проблеми, пов'язані із своєчасною оцінкою результатів диверсифікації складових бізнесу підприємств, є актуальними і потребують глибших досліджень.

Методики оцінки ефективності проекту диверсифікації цікавлять усіх учасників проекту, залежно від їх ролі та участі. Економічно ефективним є той проект диверсифікації, у якому різниця дисконтованих результатів діяльності і витрат має невід'ємне значення за певний період часу і у подальшому змінюється. Ефективний бізнес, який реалізується відповідно до мети у кінцевому результаті приведе до того, що підприємство та інвестор одержать достатній очікуваний прибуток. Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство. Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не зв'язане з основним виробництвом.

Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність. Диверсифікація, як і спеціалізація та концентрація, є однією із суспільних форм організації виробництва. Слово диверсифікація походить від латинських слів diversus, що означає різний, віддалений і fadere -- робити. Як економічний термін диверсифікація стала вживатися в західній економічній науці і практиці досить давно й означає проникнення фірм в нові для них сфери діяльності, завдяки чому вони перетворюються в багатогалузеві комплекси. Акцент при цьому робиться на створенні таких видів діяльності, які не пов'язані з основним виробництвом.

В сучасних умовах диверсифікація в широкому розумінні цього слова набуває дещо глибшого змісту і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетингових сферах.

У господарській практиці може бути запропонована велика кількість стратегічних альтернатив розвитку і зростання підприємств в умовах ринку. Однією з таких альтернатив і є диверсифікація. Диверсифікація дає змогу підприємствам „триматися на плаву” при складній економічній кон'юнктурі за рахунок випуску широкого асортименту продукції і послуг: збитки від нерентабельних виробів (тимчасово, особливо по нових) перекриваються прибутком від інших видів продукції. Цей процес торкається насамперед переходу до нових технологій, ринків і галузей, до яких раніше підприємство не мало ніякого відношення; крім того, сама продукція (послуги) підприємства повинна бути також абсолютно новою, і завжди передбачаються нові фінансові інвестиції. Диверсифікація пов'язана із різноманітністю застосування продуктів, що випускаються компанією, і робить ефективним функціонування компанії в цілому, незалежною від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи не стільки завдання виживання компанії, скільки забезпечення стійкого поступального зростання. Якщо продукти компанії мають дуже вузьке застосування, то вона є спеціалізованою; якщо вони знаходять різноманітне застосування, то це -- диверсифікована компанія. Ідеальним варіантом діяльності будь-якого підприємства, як відомо, є попередження можливих невдач і втрат продуктивності, які можна визначити з різних прогнозів компанії, що стосуються саме означених показників. Необхідність диверсифікації може бути виявлена в результаті порівняння бажаного і можливого рівнів продуктивності і того рівня, який був досягнутий в результаті діяльності компанії. Для менш успішних компаній, які не планують (або не можуть спланувати) свої дії на майбутнє, першою ознакою такого розриву показників продуктивності часто є скорочення портфеля замовлень або зменшення виробничої потужності. Усі причини застосування диверсифікації викликані одним -- підвищити ефективність діяльності підприємства не лише на сьогодні та в найближчому майбутньому, але й на тривалу перспективу. Процес вироблення оцінки і плану диверсифікації вимагає часу, зусиль, ретельного вивчення, а головне -- фінансових ресурсів. Диверсифікація охоплює широкий спектр можливостей, варіюючись від досить обмеженого вторгнення в нову область виробництва лише в межах країни («вузька» диверсифікація) до широкого вторгнення у виробничі сфери інших країн(«широка»диверсифікація). Маркетингові стратегії диверсифікації застосовуються в тому випадку, коли підприємство знаходить привабливі для себе можливості поза його бізнесом .

В окремих випадках диверсифікація є необхідністю. Наприклад, коли ринок збуту, на якому діє підприємство, має тенденцію до скорочення (тобто товар, який виробляє підприємство, вступає до стадії спаду життєвого циклу), підприємство мусить виходити в інші сфери бізнесу. Диверсифікація -- це стратегія, яка передбачає вхід підприємства до нових для нього сфер бізнесу. Розрізняють такі види диверсифікації: вертикальна (концентрична), горизонтальна та конгломеративна диверсифікація.

Вертикальна диверсифікація -- коли підприємство починає виробляти товари, які в технологічному та маркетинговому аспекті пов'язані з існуючими товарами фірми. Яскравий приклад -- корпорація „Дженерал моторс”, яка відрізняється найвищим рівнем вертикальної диверсифікації -- власна продукція становить близько 65 % загальної вартості автомобіля. Переваги вертикальної диверсифікації:

* поєднання координації дій з великими можливостями контролю;

* стабільність господарських зв'язків у межах підприємства;

* гарантовані поставки матеріально-технічних ресурсів;

* тісний контакт з кінцевими споживачами.

Недоліки:

* взаємозалежність підрозділів підприємства, що в разі негативних зовнішніх змін погіршує становище підприємства;

* обмежений ринок збуту призводить до зменшення впливу конкуренції:

* необхідність удосконалення потребує значних витрат, що, врешті, призводить до перевищення вартості ресурсів за середньою ринковою ціною. Як наслідок указаних недоліків спостерігається зниження рівня вертикальної диверсифікації.

Горизонтальна диверсифікація передбачає вихід у нові сфери бізнесу, які пов'язані із задоволенням потреб для існуючих клієнтів (споживачів) фірми. Підприємство, що виготовляє певний вид товару або послуги,може отримати інформацію від своїх споживачів щодо необхідності в інших видах товарів та послуг і користування цією можливістю. Саме в цьому полягають переваги горизонтальної диверсифікації, що дає змогу різнобічно врахувати потреби споживачів, при цьому досягається ефект синергізму -- сукупність видів діяльності дає значніший ефект, ніж окремі види діяльності. Приклад -- фірма, що здійснює пасажирські перевезення, виходить у туристичний бізнес та може надавати своїм пасажирам послуги з туристичного обслуговування.

Конгломеративна диверсифікація -- вихід у нові види бізнесу, які жодним чином не пов'язані ні з існуючою технологією, ні з потребами існуючих у фірми споживачів. Такий вид диверсифікації потребує найбільших фінансових витрат і доступний лише великим підприємствам. Диверсифікація виробництва в сільському господарстві з огляду на специфіку даної галузі, має свої істотні особливості.

За критерієм сфери виділяють здійснення трьох форм диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову.

Виробнича диверсифікація -- це урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції і/або розширення її асортименту.

Фінансова диверсифікація -- це урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається через здійснення підприємством різних видів коротко- і довгострокових фінансових вкладень.

Маркетингова диверсифікація пов'язана із створенням підприємством власної торговельної мережі, розширенням каналів збуту продукції, задіянням більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок, організацією (за необхідності) післяпродажного обслуговування проданих товарів.

Можна виокремити два види виробничої диверсифікації: галузеву і продуктово-асортиментну.

Галузева диверсифікація -- це збільшення сукупності функціонуючих на підприємстві галузей, які на стадії виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції -- кінцевого споживання, проміжної (насіння, корми) і сировини для промислової переробки -- технологічно не пов'язані між собою. Галузева диверсифікація тоді має місце, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва, які відрізняються від виробництв інших галузей кінцевим продуктом, застосовуваними засобами виробництва, його технологією та організацією.

Специфічною особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що аграрні підприємства, в тому числі і спеціалізовані (про вузькоспеціалізовані тут не йдеться), повинні розвивати не одну, а декілька галузей сільськогосподарського виробництва. Кількість таких галузей може бути різна. В тому разі, коли аграрне підприємство починає розвивати нові для себе сільськогосподарські галузі, таку галузеву диверсифікацію можна назвати горизонтальною (вузькоспекторною). Наприклад, на підприємстві раніше не займалися вівчарством, але завдяки поліпшенню кон'юнктури ринку і зростанню цін на вовну тут стали розвивати цю галузь з метою одержання додаткового доходу. В аграрних підприємствах вівчарство, як і будь-яка інша галузь рослинництва і тваринництва, відноситься до основного виробництва. Тому виправдано горизонтальну диверсифікацію розглядати як диверсифікацію цього виробництва.

Можна виділити горизонтально інтегровану і горизонтально неінтегровану диверсифікацію. Горизонтально інтегрована -- це така диверсифікація, за якої сільськогосподарська продукція однієї галузі може бути використана на виробниче споживання в інших сільськогосподарських галузях. Наприклад, фуражне зерно як продукція галузі зерновиробництва може бути реалізоване різним споживачам за межі підприємства або ж використане як концентрований корм у відповідних галузях тваринництва. Це ж стосується інших видів кормів, наприклад, сіна.

Горизонтально неінтегрована диверсифікація має місце тоді, коли сільськогосподарські галузі по відношенню одна до одної діють автономно.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарських галузей, часто розвивають і промислові галузі (виробництва). За своїм характером такі виробництва можуть істотно відрізнятися одні від одних. Проте за критерієм цільового призначення кінцевого продукту промислових галузей їх можна об'єднати в дві групи. Перша група -- галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину. Отриманий від такого виробництва кінцевий продукт -- продовольство -- реалізується населенню через роздрібну торгівлю. Як бачимо, ці галузі технологічно поєднані із сільським господарством, але це поєднання знаходиться за межами стадії безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції. Таку галузеву диверсифікацію можна назвати вертикально інтегрованою. Скажімо, підприємство може побудувати забійний і м'ясопереробний цехи і виробляти ковбасні вироби, купити млин і виробляти борошно, крупи, побудувати олійницю і т. д. Друга група -- це галузі, які за межами стадії виробництва сільськогосподарської продукції зовсім технологічно не пов'язані з таким виробництвом. Наприклад, підприємство може виробляти стінові матеріали, пиломатеріали, відкрити швейний цех, розвивати художні промисли тощо. Таку галузеву диверсифікацію можна назвати вертикально неінтегрованою (багатоспекторною).

Слід зазначити, що підприємства можуть вдаватися до поглибленого розширення асортименту продукції, наприклад виробляти декілька сортів варених, копчених чи напівкопчених ковбас. Таке поглиблення продуктово-асортиментної диверсифікації прийнято називати диференціацією товару.

Продуктово-асортиментна диверсифікація може мати два різновиди: класична і специфічна. Класична -- це така продуктово-асортиментна диверсифікація, яка здійснюється в межах певної номенклатури продукції. При цьому під номенклатурою розуміють перелік найменувань виробів (продуктів), які виробляє підприємство, наприклад молокопродукти, крупи, ковбасні вироби тощо.

Особливістю сільськогосподарського виробництва також є те, що продуктово-асортиментна диверсифікація може здійснюватися в межах його окремих галузей. Скажімо, кінцевим продуктом галузі зерновиробництва є зерно. Проте підприємство може диверсифікувати цю галузь, вирощуючи більш широкий, ніж раніше набір зернових і зернобобових культур і завдяки цьому отримувати зерно з різними споживчими характеристиками, що і зумовлює його неоднакове цільове призначення. Таку продуктово-асортиментну диверсифікацію можна назвати специфічною, характерною лише для аграрних підприємств.

Продумана продуктово-асортиментна диверсифікація справляє істотний вплив на економіку підприємства, адже для її здійснення потрібно значно менше коштів порівняно з галузевою диверсифікацією і водночас вона дає змогу підвищити конкурентоспроможність продукції, збільшити її збут завдяки повнішому задоволенню потреб споживачів, здійснювати гнучкішу цінову політику. В результаті підвищується прибутковість виробництва, зміцнюється позиція підприємства на ринку, зростає його конкурентоспроможність.

Розділ 2. Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва може забезпечити підприємству ряд переваг. По-перше, вона є важливим засобом управління фінансовими ризиками. Якщо, скажімо, підприємство отримує переважну частку прибутку від реалізації якогось одного виду продукції, то погіршення кон'юнктури ринку по даній продукції або стихійного лиха типу епізоотії може призвести до серйозних економічних втрат або навіть до банкрутства такого підприємства. В умовах диверсифікації виробництва втрати прибутку по одних галузях можуть бути компенсовані завдяки одержанню більшого прибутку від реалізації продукції інших галузей. У разі, коли такої компенсації не відбулося, що цілком ймовірно, економічні втрати по одній галузі не можуть істотно вплинути на фінансово-економічний стан підприємства, оскільки її питома вага в доходах перестає бути домінуючою. Тому підприємства з диверсифікованим виробництвом відзначаються вищою стійкістю економіки, особливо в умовах мінливого зовнішнього середовища і прояву кризових явищ: інфляції, неплатежів, низької платоспроможності населення та ін.

По-друге, диверсифікація дає змогу підприємствам повніше використовувати свої матеріальні ресурси, землю та робочу силу і завдяки цьому пом'якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість працівників, отримати додатковий дохід від своєчасної і продуманої галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва тих видів продукції, на які є попит і формується прийнятна ціна, а також частково скорочувати виробництво інших видів продукції, по яких стала проявлятися несприятлива кон'юнктура ринку. Зрозуміло, що такий маневр спеціалізованим господарствам здійснювати набагато важче, бо їм потрібно започатковувати виробництво нове, а це вимагає значних коштів і тривалого часу.

По-третє, диверсифікація підприємств, зокрема галузева вертикально інтегрована диверсифікація, дає змогу їм отримувати синергічний ефект і тим самим, за однакових інших умов, підвищувати ефективність виробництва.

Одночасно диверсифікація несе підприємствам і певні загрози. Вона не завжди дає змогу використати переваги спеціалізованого виробництва, а тому до відомого ступеня є його антиподом. Адже розвиток багатьох галузей розпорошує ресурси підприємства, а тому нерідко не вдається досягти по окремих з них раціональної концентрації. В результаті підприємство втрачає ефект масштабу виробництва. Потрібно також мати на увазі, що управляти диверсифікованим виробництвом значно складніше порівняно з недиверсифікованим. Тут менеджери і спеціалісти повинні мати різнобічну фахову підготовку, їм доводиться враховувати значно більше чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, а це підвищує ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень.

Тому, враховуючи аргументи «за» і «проти» диверсифікації, кожне підприємство повинне вирішити, до якого ступеня йому доцільно диверсифікувати виробництво. При цьому потрібно враховувати стан зовнішнього середовища (стабільна чи нестабільна економіка, кон'юнктура ринку, платоспроможність населення тощо), а також розміри підприємства, фактичний стан його економіки. Очевидно, що великі за розміром підприємства мають більше можливостей для диверсифікації виробництва. Вони в змозі розвивати нові для них галузі з раціональною концентрацією виробництва і тим самим усувати або істотно згладжувати протиріччя між диверсифікацією і спеціалізацією виробництва, досягати кращих результатів господарювання. Такі підприємства мають більше фінансових ресурсів для започаткування нових виробництв. Це зменшує потребу в позичковому капіталі, а отже, і скорочує витрати на його залучення. І навпаки, малі підприємства з низьким рівнем концентрації виробництва не в змозі розвивати багато галузей, а тому вони повинні більше тяжіти до спеціалізованого виробництва.

Для оцінки впливу диверсифікації виробництва на його результати необхідно обґрунтовано вимірювати її рівень. З цією метою можуть бути використані такі показники:

1. Абсолютний рівень диверсифікації. Визначається загальною кількістю галузей, що технологічно не пов'язані між собою на стадії виробництва сільськогосподарської продукції кінцевого споживання, проміжної і сировини. Для повнішої уяви про характер диверсифікації окремо виділяється кількість та питома вага галузей: а) основного виробництва; б) вертикально інтегрованих галузей; в) вертикально неінтегрованих галузей.

Питома вага цих груп галузей визначається діленням кількості галузей певної групи на загальну кількість галузей підприємства. При цьому зауважимо, що при визначенні даного показника до уваги беруться лише ті галузі, продукція яких виробляється для продажу і набуває товарної форми.

2. Інтегральний показник диверсифікації виробництва, що враховує кількість галузей та їх вклад у формування грошового доходу підприємства В економічній літературі відомі декілька підходів до визначення такого показника. Далі наведено два з них, як найбільш прийнятних для розрахунку і аналізу.

Перший ґрунтується на використанні формули Херфінделя-Хіршмана і визначається з виразу:

херфіндель диверсифікація інвестиція

де -- частка і-ої галузі в структурі товарної продукції підприємства, коефіцієнт.

Другий підхід базується на використанні формули визначення коефіцієнта зосередженості галузей. Коефіцієнт диверсифікації за цим підходом розраховується з виразу:

де Nі -- порядковий номер галузі в ранжованому ряді, побудованому за спадним принципом: галузі, яка займає найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а найменшу -- останній.

Розрахунок за допомогою наведених формул коефіцієнта диверсифікації по кожному варіанту показує, що дані методичні підходи до їх визначення дають близькі за своїм абсолютним значенням результати: чим більше значення цього показника, тим вищий рівень диверсифікації виробництва на підприємстві, і навпаки. При цьому за однієї і тієї ж кількості товарних галузей величина даного показника буде не однаковою за умови, що має місце різне співвідношення їх вкладу (питомої ваги) у грошову виручку підприємства. Коефіцієнт диверсифікації буде вищий у тому разі, коли має місце неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей у структурі товарної продукції (варіант 1). Одночасно даний показник буде меншим за умови, коли існує невелика кількість галузей (2--3), на які припадає переважна частка такого вкладу. З табл. 23.2 видно, як змінюється коефіцієнт диверсифікації в бік його зменшення від другого до четвертого варіантів, коли збільшується ступінь зосередженості галузей.

У четвертому варіанті коефіцієнт диверсифікації істотно знижується саме завдяки тому, що тут виробництво зосереджене переважно у двох товарних галузях -- першій і другій. За найбільшої розосередженості виробництва, як це характерно для варіанта 1, коефіцієнт диверсифікації буде найвищим.

При збереженні приблизно того самого характеру розподілу вкладів галузей у формування товарної продукції, але за умови збільшення кількості галузей коефіцієнт диверсифікації зростає. Так, збільшення числа галузей з 6 до 8 зумовило зростання показника КДЗ у першому варіанті з 0,822 до 0,872, а за десяти галузей -- до 0,887. Така ж тенденція характерна і для інших варіантів. Очевидно, що за неістотних змін у розподілі між галузями вкладу у формування товарної продукції збільшення кількості товарних галузей на одну галузь призводить до підвищення коефіцієнта диверсифікації до 10 %. Цей відсоток буде більшим (в межах 10 %), якщо в умовах зростання кількості галузей відбувається водночас зосередження виробництва на невеликій кількості галузей, і навпаки.

Важливо, що коефіцієнт диверсифікації «чутливий» і до зміни співвідношення галузей за однієї і тієї ж їх кількості на підприємстві. Наприклад, за шести товарних галузей Кдз зменшується з 0,822 у варіанті співвідношення 1а до 0,640 у варіанті 4а; за восьми галузей -- з 0,872 до 0,731 і за десяти галузей -- з 0,887 до 0,766.

Зрозуміло, що така чутливість викликана різним ступенем концентрації галузей. З її підвищенням коефіцієнт диверсифікації зменшується, оскільки більшість галузей у такому разі не відіграють більш-менш істотної ролі у формуванні грошового доходу підприємства. Разом з тим, із зростанням рівня зосередженості галузей підвищується і ризик втрати підприємством фінансової стабільності. Адже підприємства, де одна--три галузі займають домінуюче становище у формуванні їх грошового доходу, за несприятливої кон'юнктури ринку на продукцію цих галузей можуть зазнати істотних збитків і навіть опинитися на межі банкрутства.

На противагу цьому у підприємствах з більш-менш рівномірним розподілом вкладу окремих галузей у грошовий дохід підприємства така ситуація виключається. Щоб наближено розрахувати ступінь зростання ризику від підвищення зосередження галузей, доцільно визначити третій показник диверсифікації, використовуючи також формулу коефіцієнта зосередженості галузей, але при цьому рангований ряд галузей будується не за спадним, а за зростаючим принципом, коли галузі, яка займає найменшу частку в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а з найбільшою часткою -- останній відповідно до кількості галузей.

Як бачимо, коефіцієнт Кдр від першого до четвертого варіанта зростає, оскільки в ньому підсилюється вагомість тих галузей, які займають більшу частку в структурі товарної продукції. Наближене зростання ризику від підвищення ступеня зосередження галузей можна визначити з виразу: Нр = (Кдр : Кдз) · 100. Як бачимо, за першого варіанта з більш-менш рівномірним розподілом вкладу галузей показник наближеного ризику має невелике значення. Але він істотно зростає з підвищенням ступеня зосередження галузей. Скажімо, у четвертому варіанті, де цей ступінь найвищий, має місце і найвища ризикованість дестабілізації фінансового стану підприємств і наближено вона становить від 120,5 % у підваріанті 4в до 139,2 % -- у підваріанті 4а.

Отже, аграрні підприємства при розробці стратегії виробничої діяльності повинні враховувати не тільки плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов'язаний з ним ризик порушення фінансової стабільності.

Розділ 3. Досвід і проблеми диверсифікації виробництва зарубіжних та українських промислових підприємств

Диверсифікація виробництва як форма організації продуктивних сил привернула увагу насамперед практичних працівників у зв'язку з демонополізацією української економіки, розширенням конкуренції. Пошук напрямків диверсифікації виробництва для підприємств вітчизняної економіки є актуальним у зв'язку з проблемами, що виникли: по-перше, «радянська економіка боролася за одне з перших місць у світі за рівнем спеціалізації виробництва» і створила величезні моно продуктові суб'єкти діяльності. Необхідність пристосування до нових економічних умов об'єктивно змушує шукати найбільш вигідні сфери створеного виробничого потенціалу. По-друге, диверсифікація виробництва є інструментом міжгалузевого переливу капіталу і методом оптимізації структурних перетворень в економіці.

Отже, у зв'язку з цим виникає, проблема визначення сукупності ознак, що відрізняють галузі одна від одної і впливають на ефективність диверсифікаційних програм, а також проблема визначення перспективної стратегії підприємства.

Економічний стан, за якого здійснюють сьогодні свою діяльність промислові підприємства, характеризується нестабільністю і невизначеністю. Стійкий розвиток компанії в перспективі залежить від її здатності прогнозувати і гнучко реагувати на умови зовнішнього оточення, що змінюються, утримувати і здобувати нові конкурентні переваги в боротьбі на ринках. У зв'язку з цим зростає роль управління вибором в стратегії диверсифікації промислових підприємств, що належить до функцій стратегічного управління.

Деякі аспекти цієї проблеми розглянуті в працях зарубіжних спеціалістів І. Ансоффа, А. Аккофа, М. Портера, Ф. Котлера, П. Друкера, С. Янга, А. Томпсона, А. Дж. Стрикленда, а також у роботах вітчизняних вчених - В.А. Борисова, Н.Г. Маслака, М.Х. Корецького, І. Франчука, О. Семенова, О. Ткачова, Н.В. Бутенко та ін. .

Однак вітчизняною економічною наукою недостатньо вивчені економічні, технологічні і соціальні аспекти явища. Теорія не змогла пророчити виникнення багатьох труднощів, з якими стикаються підприємства, здобувши волю вибирати будь-який вид діяльності, не заборонений законодавством України.

Тому необхідно в подальшому вивчати досвід і проводити детальний аналізу проблем диверсифікації виробництва промислових підприємств, виявляти переваги та недоліки диверсифікованих підприємств, а також оцінювати рівень їх адаптаційних можливостей до умов транзитивної економіки.

Нажаль, на сьогоднішній день суб'єкти ринкових відносин поки і до не володіють методами управління набором видів діяльності і диверсифікаційний портфель формується методом проб і помилок. Стратегія диверсифікації є важливим засобом реструктуризації економіки і підвищення її конкурентоспроможності.

Так, говорячи про досвід іноземних підприємств, слід відзначити компанію Dunlop (Великобританія). Своє існування вона почала вісімдесят років тому. Перші її продукти були, за своєю суттю, такі прості, як колесо. Спочатку шини вироблялися з гуми, що купувалася в інших компаніях, але через кілька років була заснована власна компанія з виготовлення гуми Byrne Brothers of Birmingham.

У 1967 p. внаслідок диверсифікації, що почалася, компанія змінила назву на The Dunlop Company Ltd. Розвиток компанії можна поділити на чотири етапи. Перший етап (1888-1920 р.) - це час швидкої диверсифікації у Великобританії і розширення компанії за кордоном, у результаті чого в 1970 році компанія перетворилася на міцну міжнародну організацію. Далі увага компанії зосередилася на посиленні контролю над постачаннями основної сировини, а саме гуми і текстилю, що, у свою чергу, привело до вертикального розширення компанії. Щоб забезпечити себе гумою, у 1909 р. компанія спочатку вклала кошти в малайзійське виробництво і стала найбільшим власником плантацій каучуку в цій країні. Далі компанія відкрила кілька своїх власних бавовнопрядильних фабрик. Незважаючи на те що загрожувала вибухнути війна, компанія Dunlop продовжувала процвітати завдяки швидкому розвитку автомобільної індустрії, а також впровадженню нових товарів. Приблизно у цей самий час відбулася диверсифікація продукції підрозділу Dunlop Aviation. Його виробництво вже давно виросло з виробництва просто шин для літаків до виробництва коліс і гальм, а напередодні війни компанія почала виготовляти також гідравлічні і пневматичні системи керування. Dunlop стала відрізнятися високотехнологічним виробництвом із професійними інженерами.

З 1939 по 1945 р. усі ресурси і технічні можливості компанії Dunlop були спрямовані на військові потреби. Крім шин і коліс, потрібно було починати виробництво аеростатів загородження і подібного устаткування, тобто необхідно було розробляти і розгортати великомасштабне виробництво цілого ряду нових продуктів.

Розширення компанії йшло рука в руку з диверсифікацією, тому на шини припадало лише 2/3 усього бізнесу компанії. У 1953 p. Dunlop придбала завод з відновлення шин компанії Tyresoles Ltd., а в 1958 р. - компанію John Bull Group, що виробляє як шини, так і зчеплення, підшипники. Розширення в сфері спорту відбулося завдяки поглинанню John Letters і знаменитої Slazenger Group. У 1968 p. відбулося злиття Dunlop з Carlton Plastics - найбільшим виробником ракеток для бадмінтону, а також лідером у виробництві спортивних ракеток зі сталевими ручками. У тому ж році підрозділ

Dunlopillo поглинув компанію Aeropreen і став найбільшим виробником пінистих матеріалів у Великобританії. Проте найрішучіший крок у бік диверсифікації був зроблений у 1968 p., коли була придбана фірма George Angus & Co. Ltd., розміщена в Ньюкаслі. У результаті цього злиття компанією Dunlop почали вироблятися пожежні шланги й інше устаткування, промислові шланги і ремені, гальмові накладки і захисний одяг.

Але розвиток компанії не може вимірюватися тільки кількістю поглинань і різноманітністю вироблених товарів. Для компанії однаково важливо не тільки поліпшення існуючих продуктових ліній, а й і відкриття і розробка нових товарів. Усі підрозділи компанії зробили свій внесок у цю справу, але найбільше навантаження лягло на Dunlop Research Centre (центр розробок Dunlop) підрозділу Fort Dunlop, представництва якого знаходилися в Канаді, Японії і Малайзії. Таке розосередження ресурсів було навмисним і підкреслювало те, що політика співробітництва у всьому світі, якої дотримувалася компанія, була перевагою її міжнародної організації - як поточною, так і в перспективі. Саме активність в галузі досліджень і розробок відрізняла Dunlop від її головних конкурентів, що зосереджувалися більше на наявних товарах.

Прикладом диверсифікації є діяльність японської авіакомпанії JAL після її виходу з-під державного контролю. Свою місію вона визначила як «завоювання провідних позицій в інтегрованій сфері побутового та культурного обслуговування». Новими сферами бізнесу стали авіарейси на невеликі відстані, рекреаційні послуги, у тому числі готельне господарство, курортно-туристичне обслуговування, товарний обіг, фінанси, інформатика, освіта.

Німецька корпорація Bayer має шість напрямків діяльності: виробництво полімерів, медикаментів, хімічних продуктів для сільського господарства та дому, фотокінопродукції, а також органічної та неорганічної хімії. Саме це дозволяє їй вже тривалий час утримуватися в світових лідерах.

Говорячи про українські підприємства, слід зазначити, що на відміну від іноземних підприємств, які займаються диверсифікацією заради отримання додаткового прибутку, вітчизняні господарства, що на даний момент приймають рішення про диверсифікацію в першу чергу для того, щоб запобігти збиткам компанії, а якщо стратегія виявиться перспективною, то будуть отримані й прибутки.

Так прикладом може бути Сумський машинобудівний завод «Сумсільмаш» - провідне підприємство вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Основні традиційні види діяльності: виробництво насосів, транспортерів гноєзбиральних та каркасів сальників, запасних частин до сільськогосподарської техніки - потребували коригування. У 2002 році спостерігалося зниження попиту на основну продукцію через неврожай сільськогосподарської продукції, тобто сільгосптехніка була використана по мінімуму і господарства, замість того щоб купити нову, ремонтували стару. Крім того, сільське господарство сьогодні є занедбаним, а банки дають кредити під високі відсотки, унаслідок чого вітчизняна техніка реалізується погано. Тому було прийнято рішення про диверсифікацію виробництва шляхом відкриття на території заводу цеху з переробки бобів сої. Сьогодні асортимент продуктів, що пропонуються, - це соєвий збагачувач, молоко, майонез з різноманітними ароматизаторами. І це тільки початок шляху. У березні 2002 року відбулася презентація соєвих продуктів. Було представлено понад 20 найменувань продуктів - соєве молоко, майонез, котлети, смажені та печені пиріжки, млинці, пельмені, хліб, кондитерські вироби. Склалося так, що діяльність, пов'язану з переробкою сої, донедавна здійснювали одиничні компанії. Таким чином, український ринок соєвих продуктів є відкритим, і його місткість гарантує збут продукції, планованої до випуску. Відсутність аналогів, а також висока якість продукції, планованої до випуску, роблять відповідні сектори внутрішнього ринку відкритими для соєвої продукції.

Відповідними підрозділами ВАТ «Сумсільмаш» постійно повинна проводитися робота, спрямована на забезпечення конкурентоспроможності продуктів з перероблених бобів сої за ціною і якістю.

Не менш важливим є питання доведення створених продуктів до потрібного покупця за потрібною ціною й у потрібний час, тобто для досягнення кінцевої мети (насичення відповідних ринків продуктами Переробки сої і виходу на заплановані обсяги продажів), повинна існувати професійно розроблена й успішно реалізована Стратегія маркетингу, що передбачає:

стратегію збуту;

оптимізацію, ціноутворення;

широке проведення заходів щодо реклами і просування продукції, яка випускається.

Особливу увагу привертають також підприємства-велетні, такі, як ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» та ВАТ «Суми Хімпром», які, крім основного виробництва, мають свої підсобні господарства, наприклад, теплиці, продукція яких продається на сумських ринках.

ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» - найбільше на Україні підприємство, що випускає устаткування для нафтогазової і хімічної промисловості. Крім того, воно займається розробкою, виготовленням, монтажем, настроюванням кранів сферичних, затворів оборотних, граток захисних, засувок і клапанів для комплектації устаткування, а також агрегатів газоперекачувальних, арматури запірної трубопровідної, компресорів, казанів опалювальних, насосів хімічних, насосів для атомних електростанцій, устаткування для переробки і збереження сільськогосподарської продукції, устаткування нестандартного для хімічної промисловості, лиття сталевого.

Об'єднання спеціалізується в багатьох галузях, таких, як хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування тракторне і сільськогосподарське, виробництво насосно-компресорного устаткування, виробництво промислової трубопровідної арматури, машинобудування для важкої й енергетичної промисловості, виробництво труб, електроенергетична промисловість, машинобудування для хімічної і нафтогазової промисловості, виробництво устаткування і матеріалів для атомної енергетики.

У рамках технічного переоснащення СМНВО придбало більше 130 одиниць металорізального і технологічного устаткування, у тому числі в рамках укладеного в 2003 році довгострокового контракту з Рязанським верстатобудівним заводом (РФ) на заміну близько тисячі верстатів протягом семи років. Крім того, 3 млн. грн. було вкладено в науково-дослідні роботи і ліцензування. Найбільш значущим у програмі технічного переоснащення підприємства в минулому році стало введення в експлуатацію нової електростанції ПГУ-20 з парогазовим циклом, що дозволило підприємству цілком забезпечити потреби виробництва в електроенергії, а також продавати її. Насоси 46 найменувань, і устаткування до них відправив для Тяньванської атомної електростанції в Китаї колектив Сумського відкритого акціонерного товариства «Насосенергомаш». Розширенню географії постачань сумських насосів, якими забезпечені майже всі атомні електростанції колишніх країн Ради економічної співдружності, сприяє підписаний насособудівниками «Насосенергомаш» меморандум про співробітництво з колективом ВАТ «Сумське науково-виробниче об'єднання імені М.В. Фрунзе», що стало співвласником пакета акцій підприємства. Серед замовників на сумські насоси - майже всі країни СНД, Балтії, Іран, Індія та Китай.

Слід відзначити, що в с. Мала Павлівка Охтирського району Сумської області будується новий нафтопереробний завод. Згідно з контрактом між TOB «Охтирський нафтопереробний завод» та ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», останнє підприємство виготовляє найсучасніше обладнання для нового заводу. Частина обладнання, яка поставляється буде використана в Україні вперше. Наприклад, підігрівник технологічний, який сьогодні перебуває в процесі розробки відразу трьох конструкторських бюро ВАТ (теплообмінного, колонного, хімапаратури).

Переробка 500 тисяч тонн нафти на рік дозволить забезпечити нафтопродуктами - бензином, дизельним паливом, мазутом - усіх споживачів Сумської області. ВАТ «Азовмаш» має більш ніж піввіковий досвід проектування і виготовлення різноманітної продукції машинобудування - від військової техніки до товарів побутового призначення.

Основними ж видами виробленої продукції є залізничні цистерни нового покоління, сучасні криті вагони і вагони-хопери, великовантажні контейнери-цистерни, автоцистерни для зріджених газів, газозаправні комплекси, могутні мостові перевантажувачі і портальні крани, устаткування для атомних електростанцій, корпуси бронетехніки; доменне, гірничорудне устаткування; устаткування для виробництва сталі.

Диверсифікація як один з інструментів антикризової стратегії розвитку сучасного підприємства України

Диверсифікацію господарсько-фінансової діяльності підприємства різних галузей проводять не лише в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, а й у кризових умовах як один з інструментів антикризової стратегії розвитку. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит або наближаються до рівня конкурентоспроможності. Питання стратегії розвитку передбачають розробку методики отримання, обробки та подання інформації, пов'язаної з освоєнням нових технологій, видів продукції, ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також з виявленням закономірностей щодо визначення мотивації диверсифікації як стратегії розвитку підприємства.

Ефективність роботи підприємств в сучасних умовах господарювання багато в чому залежить від їх здатності до адаптації в мінливих ринкових умовах. Тому процес диверсифікації, на сучасному етапі, стає важливим чинником стабілізації фінансового стану підприємств.

Аналіз статистичних даних розвитку діяльності підприємств України в умовах кризи показав, що обсяги виробництва і реалізації продукції в усіх галузях стрімко знижуються, а саме: металургія - на 48 %; видобуток корисних копалин (окрім паливно-енергетичних) - на 60,2 %; машинобудування - на 38,8 %; хімічна - на 35,2 %; легка - на 19,1 %; харчова - на 8,7 % .Саме через це можна рекомендувати підприємствам застосовувати таку антикризову стратегію розвитку, як диверсифікація.

Проблеми вибору напрямків та методів диверсифікації виробництва і капіталу, оцінки та оптимізації структури джерел отримання прибутку були предметом досліджень низки вітчизняних та зарубіжних вчених. Ці проблеми досліджували такі вчені: Головко Т.В., Сагова С.В., Галушка З.І., Комарницький І. Ф., Томпсон А.А, мл. Стрікленд А.Дж. та інші. Незважаючи на суттєвий вклад, який здійснили вітчизняні та зарубіжні вчені у теоретичні питання процесу диверсифікації, поза увагою залишились питання визначення чинників та результативних показників при виборі оптимального для підприємства предмету, напрямку та методу диверсифікації.

Здебільшого стратегії диверсифікації представлено як елемент стратегічного набору підприємств, що визначає місце стратегії в системі стратегій підприємств.

Проте, не розглядається механізм вибору стратегій диверсифікації при різних значеннях чинників внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Реалізація стратегії диверсифікації означає освоєння нового напряму діяльності, нового ринку, а проблема вибору та визначення способу впровадження в нову сферу бізнесу досліджена недостатньо.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва може забезпечити підприємству ряд переваг :

По-перше, вона є важливим засобом управління фінансовими ризиками.

По-друге, диверсифікація дає змогу підприємствам повніше використовувати свої матеріальні ресурси, землю та робочу силу і завдяки цьому пом'якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість працівників, отримати додатковий дохід від своєчасної і продуманої галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва тих видів продукції, на які є попит і формується прийнятна ціна.

Одночасно диверсифікація несе підприємствам і певні загрози. Адже розвиток багатьох галузей розпорошує ресурси підприємства, а тому нерідко не вдається досягти по окремих з них раціональної концентрації. В результаті підприємство втрачає ефект масштабу виробництва. Разом з цим менеджери і спеціалісти повинні мати різнобічну фахову підготовку щоб керувати диверсифікованим підприємством, їм доводиться враховувати значно більше чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, а це підвищує ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень.

Придбання вже існуючого бізнесу є найбільш актуальним засобом диверсифікації в іншу галузь, перевага якого полягає в найбільш швидкому виході на цільовий ринок. Цей спосіб допомагає провідній диверсифікаційній компанії подолати такі бар'єри на вході, як необхідність набуття технологічного досвіду, встановлення взаємин з постачальниками та інше.

З метою ефективного вибору та реалізації стратегій диверсифікацій підприємства як способу підвищення прибутковості підприємств потрібно:

1) на основі аналізу ієрархій стратегій підприємства створити алгоритм прийняття рішення про вибір стратегії диверсифікації;

2) створити схему прийняття рішення про реалізацію проекту як інструменту впровадження на новий ринок;

3) охарактеризувати використання ділових стратегій проекту та створити діаграму розподілу частоти використання функціональних стратегій за фазами життєвого циклу проекту;

4) на основі аналізу діяльності підприємств та ринку України визначити перспективні стратегічні зони господарювання, з метою диверсифікації виробництва.

Диверсифікація продукції компанії Nestle

Повоєнні роки стали найбільш динамічним періодом в історії розвитку компанії. Диверсифікований підхід до роботи на ринку продуктів харчування ліг в основу нової стратегії і дозволив компанії ще більш ефективно реагувати на попит споживачів. Внаслідок приєднання до корпорації низки компаній до асортименту Nestlй додалися десятки нових продуктів. У 1947 році Nestlй об'єдналася з компанією Alimentana SA - Виробником приправ і супів Maggi, і була перейменована в «Nestlй Alimentana Company». За цим послідкувало придбання в 1950 році британського виробника консервованих продуктів Crosse & Blackwell, фірм Findus (заморожені продукти) в 1963 році, Libby (фруктові соки) в 1971 році і Stouffer (заморожені продукти) в 1973 році.

В цей же період почався стрімкий розвиток торговельної марки Nescafe. З 1950 по 1959 рік продажі розчинної кави збільшилися майже втричі, а з 1960 по 1974 рік - ще в чотири рази. За 15 років, що минули після закінчення Другої світової війни, загальний обсяг продажів компанії зріс удвічі. Розробка технології сублімації сушки привела до появи в 1966 році на ринку розчинної кави марки «Taster's Choice». У 1974 році компанія стала найбільшим акціонером фірми L'Orйal - одного зі світових лідерів у виробництві косметики, таким чином вийшовши за межі ринку продуктів харчування. У зв'язку з різкими змінами в світовій економіці в цей час продажу продукції на традиційних для компанії ринках впали, і позиції компанії похитнулися. Щоб стабілізувати ситуацію, компанія стала нарощувати обсяги виробництва і продажів в країнах, що розвиваються. Крім того, було придбано американський виробник фармацевтичних та офтальмологічних товарів - Alcon Laboratories, Inc. У 80-і роки компанія поставила перед собою два основні стратегічні завдання: зміцнення фінансового становища шляхом внутрішньої реорганізації та продовження політики, спрямованої на придбання стратегічно вигідних підприємств. Таким чином, в період з 1980 по 1984 рік компанія продала кілька підприємств, які входили раніше в корпорацію, які або були неприбутковими, або не вписувалися в загальну стратегію розвитку. У 1984 році поліпшення економічного становища Nestlй дозволило зробити ряд нових придбань, включаючи покупку з аукціону за $ 3 млрд найбільшу в США компанію-виробника продуктів харчування Carnation (торгова марка «Friskies»). Підписання договору про придбання Carnation відбулося в 1985 році і стало однією з найбільших операцій в історії харчової промисловості. Також в 1988 придбана британська кондитерська компанія Rowntree Mackintosh, що приєднало бренд Willy Wonka до Nestlй. Потім були придбані італійський концерн з виробництва мінеральної води San Pellegrino (1997 рік), британський виробник кормів для домашніх тварин Spillers Petfoods (1998 рік) і Ralston Purina (2002 рік). Було прийнято рішення про закриття своїх підприємств по виробництву меленої кави в США (Hills Bros, MJB, Chase & Sanborn), що дозволило компанії сконцентрувати зусилля на просуванні нового асортиментного ряду елітного Nescafe, виробництво якого почалося на Західному Березі в1999 році. У грудні 2005 Nestlй набуває грецьку компанію Delta Ice Cream за 240 мільйонів євро, а в січні 2006 в повне володіння переходить Dreyer's. Це дозволило Nestlй стати найбільшим виробником морозива в світі, контролюючим 17,5% ринку.

У листопаді 2006 Nestlй набуває підрозділ Medical Nutrition у Novartis Pharmaceutical за $ 2,5 млрд. У квітні 2007 Nestlй купує виробника дитячого харчування Gerber за $ 5,5 мільярдів.